Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 756/16253/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.01.2020. Забезпечено надання загального доступу: 28.01.2020.
Дата набрання законної сили: 23.01.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		    КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		 
		                                                                                    
		 
		Апеляційне провадження:                                                                 Доповідач - Ратнікова В.М.
		22-ц/824/2198/2020                                     
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И
		 
		м. Київ                                                                                               Справа № 756/16253/18
		 
		23 січня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів  Судової палати з розгляду цивільних справ:
		 
		головуючого судді    -  Ратнікової В.М.
		суддів                        -  Левенця Б.Б.
		                                  -  Борисової О.В.
		при секретарі            -   Масловській К.І.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Порошина Олександра Сергійовича на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Андрейчука Т.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Науково-виробничого підприємства «Алімпекс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-
		 
		                                     в с т а н о в и в:
		 
		07 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до Науково-виробничого підприємства «Алімпекс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
		В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що з 03 січня 2006 року вона працювала фінансовим директором Науково-виробничого підприємства «Алімпекс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю. 08 листопада 2018 року її було звільнено з роботи у зв`язку зі скороченням штату працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Вважала вказане  звільнення незаконним, оскільки вона не була повідомлена  роботодавцем про наступне вивільнення, а також їй не було запропоновано іншу роботу. Крім того, у день звільнення вона не отримала копії наказу про звільнення та трудову книжку. Таким чином вона підлягає поновленню на роботі, а з відповідача підлягає стягненню на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
		Також вказувала на те, що неповідомлення відповідачем  про  наступне звільнення  за п.1 ст. 40 КЗпП України за два місяці, позбавило її можливості шукати іншу роботу, а факт невидачі їй роботодавцем  трудової книжки взагалі унеможливив пошук роботи за кваліфікацією, що призвело до спричинення їй моральної шкоди.
		Враховуючи вищевикладене просила суд поновити її на посаді фінансового директора Науково-виробничого підприємства «Алімпекс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю; стягнути з Науково-виробничого підприємства «Алімпекс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 10842,62 грн.; стягнути з Науково-виробничого підприємства «Алімпекс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю на її користь завдану моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.; стягнути з Науково-виробничого підприємства «Алімпекс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю на її користь судові витрати, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн.
		Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Науково-виробничого підприємства «Алімпекс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, відмовлено .
		Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 05 грудня 2019 року представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Порошин Олександр Сергійович подав  апеляційну скаргу, в якій просив рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове  рішення про задоволення позову в повному обсязі.
		Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що суд першої інстанції  не в повному обсязі та неправильно   встановив  обставини, які мають  значення для справи, невірно  визначив  характер  спірних правовідносин, не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, не дослідив належним чином докази у справі, чим порушив норми процесуального права.
		Зазначає, що  при ухваленні рішення про відмову в позові ОСОБА_1 про поновлення її на роботі, судом не було враховано, що вона є одним із власників Науково-виробничого підприємства «Алімпекс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю та їй  частка  у даному товаристві  становить  33,33 відсотки.
		Також судом першої інстанції було порушено процедуру допиту свідків, оскільки після допиту свідка ОСОБА_3 , він вийшов із залу судового засідання в коридор, в якому знаходилися ще не допитані судом свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що дало можливість іншим свідкам дізнатись від свідка ОСОБА_3 , які саме питання будуть їм ставитися та скорегувати свої покази.
		Судом  не було враховано, що  свідок ОСОБА_3 не зміг підтвердити, що позивачка відмовилася від отримання дублікату трудової книжки та не відповів на питання, чи був це оригінал трудової книжки, чи дублікат. Інших доказів того, що відповідач в день звільнення намагався видати позивачці належним чином оформлену трудову книжку матеріали справи не містять.
		Звертає увагу на те, що з наказом про звільнення позивачку не ознайомлювали й акт про відмову від підпису про ознайомлення з вказаним наказом від 08.11.2018 року в її присутності не складався, він був складений раніше, оскільки на своєму робочому місці 08.11.2018 року позивачка виявила акт від 08.11.2018 року, проте в іншій редакції, ніж акт, який було долучено відповідачем до матеріалів справи.
		Зазначає, що судом першої інстанції не було враховано доводів позивачки про те, що  при її звільнені відповідачем  були порушені вимоги  ст.42, 49-2 КЗпП України, так як, не дивлячись на її двадцятирічний трудовий стаж роботи у вказаному товаристві, їй  не було запропоновано  відповідачем  зайняти іншу посаду. Позивачці не зрозуміло, хто займається оформленням фінансової документації на підприємстві, яке продовжує працювати, не перебуває в процесі ліквідації, з урахуванням того, що в штаті товариства після масового звільнення усіх працівників в два етапи, знаходиться лише директор підприємства.
		У відзиві на апеляційну скаргу представник Науково-виробничого підприємства «Алімпекс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги посилаючись на те, що звільнення позивачки відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства.
		У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Порошин Олександр Сергійович повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
		Представник відповідача Науково-виробничого підприємства «Алімпекс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю адвокат Кучеренко Олена Олегівна заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила залишити її без задоволення, а рішення  суду першої інстанції - без змін.  
		Третя особа  ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи судом повідомлявся у встановленому законом порядку, а тому  колегія суддів вважає можливим розгляд справи у його відсутності.
		Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга  не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Судом встановлено, що 03 січня 2006 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду фінансового директора НВП "Алімпекс", що підтверджується записом в трудовій книжці (а.с. 8).
		02 квітня 2018 року директором НВП "Алімпекс" ТОВ видано наказ №2 "к" про скорочення штату працівників підприємства. Цим наказом скорочено наступні посади: посаду фінансового директора НВП "Алімпекс" ТОВ, яку обіймала ОСОБА_1 , посаду бухгалтера, медичного працівника, старшого водія-експедитора, водія (4 штатні одиниці), водія-експедитора (2 штатні одиниці), старшого механіка, механіка (а. с. 68-69).
		Наказом НВП "Алімпекс" ТОВ №2-шр від 02 квітня 2018 року введено в дію з 02 квітня 2018 року новий штатний розклад  підприємства в кількості двох штатних одиниць: директора та фінансового директора. (а.с.98,99)
		У зв`язку зі скороченням штату працівників НВП "Алімпекс" ТОВ директором підприємства 15 червня 2018 року було видано наказ №3 "к" про необхідність повідомити ОСОБА_1 про наступне вивільнення у термін до 20 червня 2018 року (а.с. 70).
		Наказом директора НВП "Алімпекс" від 08 листопада 2018 року №9-зв ОСОБА_1 було звільнено з посади фінансового директора НВП "Алімпекс" ТОВ  у зв`язку зі скороченням штату працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України (а. с. 71).
		Звертаючись до суду з позовом до Науково-виробничого підприємства «Алімпекс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_1 посилалася на те, що її звільнення є незаконним, так як вона не була повідомлена відповідачем про наступне вивільнення, а також їй не було запропоновано роботодавцем іншу роботу. Крім того, у день звільнення вона не отримала копії наказу про звільнення та трудову книжку, що призвело до порушення її прав відповідачем та завдало їй моральної шкоди .
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Науково-виробничого підприємства «Алімпекс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було дотримано процедуру звільнення у зв`язку із скороченням штату,  позивачку було повідомлено про її наступне вивільнення за два місяці, а інші вакантні посади, які могли б бути запропоновані позивачці, у штаті відповідача були відсутні.
		Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як  вони ґрунтуються  на встановлених обставинах справи, досліджених судом доказах та вимогах матеріального та процесуального права, виходячи з наступного. 
		Відповідно до ст. 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5? КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		Пунктом першим частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
		Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
		Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
		Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату, є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
		Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
		При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
		З системного аналізу  зазначених норм права слідує, що звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України відповідатиме вимогам закону при додержанні певних процедур, зокрема: власник має попередити працівника не пізніше ніж за два місяці про вивільнення; власник має запропонувати працівникові іншу вакантну роботу на підприємстві, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду, тощо.
		Таким чином, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
		Як вбачається з матеріалів справи, згідно штатного розкладу, затвердженого наказом НВП "Алімпекс" ТОВ від 30 грудня 2017 року № 1-шр, з 01 січня 2018 року на підприємстві обліковувалися наступні посади: директор, фінансовий директор, бухгалтер, старший механік, водій (4 штатні одиниці), водій-експедитор (2 штатні одиниці), медичний працівник з проведення перед рейсових та після рейсових оглядів, механік та старший водій експедитор. (а.с.97)
		02 квітня 2018 року директором НВП "Алімпекс" ТОВ було видано наказ №2 "к" про скорочення штату працівників підприємства. Цим наказом скорочено наступні посади: посада фінансового директора НВП "Алімпекс" ТОВ, яку обіймала ОСОБА_1 , посада бухгалтера, медичного працівника, старшого водія-експедитора, водія (4 штатні одиниці), водія-експедитора (2 штатні одиниці), старшого механіка, механіка (а. с. 68-69).
		Наказом НВП "Алімпекс" ТОВ №2-шр від 02 квітня 2018 року введено в дію з 02 квітня 2018 року новий штатний розклад товариства в кількості двох штатних одиниць, а саме: директора та фінансового директора. (а.с.98,99)
		У зв`язку зі скороченням штату працівників НВП "Алімпекс" ТОВ директором підприємства 15 червня 2018 року було видано наказ №3 "к" про необхідність повідомити ОСОБА_1 про наступне вивільнення у термін до 20 червня 2018 року (а.с. 70).
		20 червня 2018 року директор НВП "Алімпекс" ТОВ намагався вручити ОСОБА_1 повідомлення про наступне вивільнення від 02.05.2018 року, проте ОСОБА_1 відмовилась від отримання такого повідомлення та від  підпису про ознайомлення, про що було складено акт, підписаний ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 (а.с. 42).
		Допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які були попереджені судом про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих свідчень, показали, що ними дійсно був підписаний акт від 20 червня 2018 року про відмову ОСОБА_1 від отримання повідомлення про наступне вивільнення. Також показали, що ОСОБА_1 відмовилася від отримання вказаного повідомлення в їхній присутності. 
		В матеріалах справи міститься повідомлення про наступне звільнення у зв`язку зі скороченням чисельності працівників від 16.07.2018 року, адресоване фінансовому директору ОСОБА_6 зі змісту якого вбачаться, що відповідно до наказу №2к від 02.04. 2018 року в НВП "Алімпекс" ТОВ проводиться скорочення чисельності працівників. Вакантні посади, що відповідають рівню освіти, професіоналізму та заробітної плати ОСОБА_1 на підприємстві відсутні. У зв`язку з викладеним, відповідно до наказу №3к від 15.06.2018 року,   ОСОБА_1 повідомлено, що з 16.09.2018 року її може бути звільнено з роботи на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. (а.с.132)
		16 липня 2018 року було складено акт про відмову фінансового директора Борисевич Т.Г. отримати повідомлення про наступне вивільнення від 12.07.2018 року, в якому вказано, що директор НВП "Алімпекс" ТОВ намагався вручити ОСОБА_1 повідомлення про наступне вивільнення від 16.07.2018 року, проте ОСОБА_1 відмовилась від отримання такого повідомлення та  від ознайомлення з ним. Вказаний акт складений та підписаний директором товариства ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 (а.с.43)
		Допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , показали, що ОСОБА_1 відмовилася від отримання повідомлення про наступне звільнення в їхній присутності та ними був підписаний акт від 16 липня 2018 року про відмову ОСОБА_1 від отримання вказаного повідомлення. 
		Також повідомлення про наступне вивільнення від 16.07.2018 року було надіслане ОСОБА_1 за її зареєстрованим місцем проживання, проте конверт з повідомленням повернувся до роботодавця без вручення адресату із зазначенням причини повернення «за закінченням терміну зберігання» (а. с. 44, 45).
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність  доводів  позивачки  про те, що вона не знала про її наступне вивільнення та роботодавцем не було здійснено  необхідних дій для  повідомлення   ОСОБА_1 про майбутнє звільнення, так як вказані доводи  спростовуються    дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами та показами свідків та обґрунтовано вважав, що ОСОБА_1 була проінформована товариством про її наступне вивільнення, а НВП "Алімпекс" ТОВ вжило усіх можливих заходів  для повідомлення позивачки про її наступне вивільнення.
		Апеляційна скарга не містить доводів на спростування вказаного висновку суду першої інстанції, а тому колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідачем при звільненні позивачки за п.1 ст.40 КЗпП України було дотримано вимоги ст. 49-2 КЗпП України щодо попередження  працівника за 2 місяці про наступне вивільнення.
		Обгрунтованим  є також висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем при звільненні позивачки були дотримані вимоги ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, яка визначає, що при звільненні працівника  у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації і доводи апеляційної скарги вказаного висновку  суду  не спростовють, з огляду на наступне.
		Згідно з пунктом 3 частини першої статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» вакансія - вільна посада (робоче місце), на яку може бути працевлаштована особа.
		Згідно ст.42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
		При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій.
		Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
		При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.
		Отже, при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у ч. 2 ст. 42 КЗпП України. Тобто, переважне право на залишення працівника на роботі не тотожне переважному праву його працевлаштування на нову посаду.  
		Визначення переважного права на залишенні на роботі при вивільненні працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, шляхом проведення порівняльного аналізу кваліфікації та продуктивності праці можливе лише серед працівників, які обіймають однорідні посади чи професії.
		Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 з 01.01.1998 року працювалав НВП "Алімпекс" ТОВ та має двадцятирічний трудовий стаж роботи на підприємстві, а тому вона має переважене право на залишення на роботі, колегія суддів відхиляє, так як законодавець пов`язує переважне право працівника на залишення на роботі, в першу чергу, з більш високою кваліфікацією та  продуктивністю його праці, а строк перебування на роботі на підприємстві враховується у третю чергу при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації. 
		Вказане узгоджується з правовими висновками, що містяться в постановах Верховного Суду від 25 листопада 2019 року по справі № 333/6604/17-ц та від 07 серпня 2019 року у справі № 239/320/16-ц.
		З досліджених доказів судом першої інстанції вірно встановлено, що у відповідача була одна штатна посада  фінансового директора, яку займала позивачка, а тому  проведення порівняльного аналізу кваліфікації та продуктивності праці позивачки  з іншими працівниками не могло бути реалізовано і правило про переважне право на залишення на роботі не могло бути застосоване відповідачем при звільненні  позивачки.
		Крім того, як вбачається з матеріалів справи, наказом НВП "Алімпекс" ТОВ №2-шр від 02 квітня 2018 року було введено в дію з 02 квітня 2018 року новий штатний розклад  товариства, відповідно до якого у штаті підприємства було  дві посади: директора та фінансового директора. (а.с.98,99)
		Згідно наказу №3-шр від 08.11.2018 року  посаду фінансового директора було скорочено  та затверджено з 09 листопада 2018 року новий штатний розпис  з однією штатною  посадою - директора. (а.с.100,101)
		Позивачкою не заперечується, що на момент її попередження про вивільнення та на момент  її звільнення у відповідача  були відсутні вакантні посади, на які вона могла б претендувати.
		Доводи апеляційної скарги про те, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не було враховано, що ОСОБА_1  є одним із співвласників Науково-виробничого підприємства «Алімпекс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю та їй належить на праві власності 33,33 відсотки даного товариства, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, так як  предметом  судового розгляду у даній справі є  звільнення ОСОБА_1 з посади фінансового директора товариства і та обставина, що  їй належить 33,33 відсотки статутного капіталу товариства, правового значення при вирішенні даного спору не має.
		Доводи   ОСОБА_1 про те, що у день звільнення вона не отримала копії наказу про звільнення та трудової книжки правильність висновків суду першої інстанції також не спростовують,  з огляду на наступне.
		Відповідно до вимог статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган  дійсно зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу  він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
		Відповідно до частини четвертої статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
		Проте,  ОСОБА_1 не зверталась до суду з позовними вимогами  про  зобов`язання відповідача видати їй трудову та стягнути  середній заробіток за час затримки видачі  трудової книжки.
		 Крім того, з наданих суду та досліджених доказів вбачається, що згідно опису вмісту службового сейфу НВП "Алімпекс" ТОВ від 08.11.2018 року в сейфі було виявлено відсутність трудової книжки фінансового директора підприємства ОСОБА_1 (а.с.50)
		08 листопада 2018 року директором НВП "Алімпекс" ТОВ ОСОБА_2 , в присутності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 було складено акт про те, що 08.11.2018 року о 12 год. ОСОБА_1 було повідомлено про те, що згідно наказу №9-зв від 08.11.2018 року та згідно п.1 ст.40 КЗпП України її звільнено з посади у зв`язку зі скороченням штату підприємства. Також в акті вказано, що вона відмовилась поставити свій підпис на підтвердження  ознайомлення її  з даним наказом та одержати його копію, як і відмовилася від отримання дублікату трудової книжки, в якому зроблено запис про її звільнення. (а.с.48)
		Вказані обставини підтвердили і допитані  в судовому засіданні свідки   ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
		Доводи апеляційної скарги про те, що свідок ОСОБА_3 не зміг підтвердити, що ОСОБА_1 відмовилася від отримання дублікату трудової книжки та не відповів на питання чи був це оригінал трудової книжки чи дублікат є безпідставними, оскільки згідно звукозапису судового засідання від 07.08.2019 року ОСОБА_3 пояснив суду, що в його присутності ОСОБА_1 відмовилася від отримання наказу про звільнення та трудової книжки. Той факт, що вказаний свідок не зміг згадати чи пропонувався до видачі позивачці  оригінал трудової книжки чи її дублікат, не спростовує факту намагання роботодавця вручити трудову книжку (її дублікат)  позивачці на виконання вимог ст. 47 КЗпП України.
		Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про порушення  судом першої інстанції при розгляді даної справи  вимог  ст. 219 ЦПК України, оскільки після допиту свідка ОСОБА_3 він вийшов із залу судового засідання в коридор, в якому знаходилися недопитані судом свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що дало можливість іншим свідкам дізнатись від ОСОБА_3 які саме питання будуть їм ставитися та скорегувати свої покази, так як на підтвердження вказаного доводу скарги ОСОБА_1 не було надано жодного належного та допустимого доказу.
		Безпідставними  є доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що з наказом про звільнення її не ознайомлювали й акт про відмову від підпису про ознайомлення з вказаним наказом від 08.11.2018 року в її присутності не складався, а складався раніше, оскільки на своєму робочому місці 08.11.2018 року вона виявила акт, датований також 08.11.2018 року проте в іншій редакції, аніж долучено відповідачем до матеріалів справи, з огляду на таке.
		 На підтвердження  існування акту від 08.11.2018 року в іншій редакції позивачкою до апеляційної скарги було додано його копію, проте в силу ч.3 ст.367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. 
		Апеляційним судом не встановлено існування об`єктивних причин, які зумовили неможливість подання позивачкою чи її представником  акту від 08.11.2018 року в іншій редакції до суду першої інстанції, а тому він не приймається  апеляційним судом  в якості доказу у справі.
		 Крім того, наявність акту від 08.11.2018 року, долученого до апеляційної скарги та припущення позивача про те, що він був складений раніше без її присутності, не спростовує факту складення акту від 08.11.2018 року, якому надавалася оцінка судом, та обставини викладені в якому підтверджені показами свідків, які були допитані судом та попереджалися про кримінальну відповідальність за ст.ст.384,385 КК України за дачу завідомо неправдивих свідчень та за відмову від дачі показань, якими  підтверджено факт підписання даного акту в присутності позивачки.
		В матеріалах справи відсутні відомості про те, що позивачка зверталася до відповідача із заявою про направлення їй трудової книжки засобами поштового зв`язку. У свою чергу, відповідно до пункту  4.2 глави 4  Інструкції  про  порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена наказом № 58 від 29 липня 1993 року Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України, пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.
		За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що неотримання ОСОБА_1 наказу про звільнення та затримка видачі трудової книжки відбулися не з вини роботодавця. Крім того, навіть в разі неотримання працівником копії наказу про звільнення та трудової книжки це не може бути підставою для поновлення на роботі. 
		Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
		Зазначена норма закону (стаття 237-1 КЗпП України) містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
		За змістом вказаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		Оскільки судом не було встановлено порушень відповідачем трудових прав  позивачки  при її звільненні, вказане звільнення визнано законним, колегія суддів вважає, що  суд першої  інстанції вірно зазначив в рішенні про відсутність  підстав  для відшкодування позивачці моральної шкоди.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи наведене, колегія суддів  вважає, що рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2019 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Порошина Олександра Сергійовича.
		Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
		 
		                                        п о с т а н о в и в :
		 
		Апеляційну скаргу представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Порошина Олександра Сергійовича залишити без задоволення.
		Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2019 року залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає.
		         
		Повний текст  постанови  складено  27 січня 2020 року.
		         
		 
		          Головуючий:                                          Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...