Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/6233/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.01.2020. Забезпечено надання загального доступу: 28.01.2020.
Дата набрання законної сили: 22.01.2020
Номер судового провадження: 61-3517ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		22 січня 2020 року 
		м. Київ
		 
		справа № 201/6233/17-ц
		провадження № 61-3517св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Верба Віталій Миколайович, 
		треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 липня 2018 року у складі судді Ходаківського М. П. та постанову Дніпровського апеляційного суду        від 23 січня 2019 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
		 
		У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Верби В. М., треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання протиправними дій, скасування державної реєстрації права власності та витребування майна із незаконного володіння.
		 
		Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 16 квітня 2008 року між ним та ЗАТ КБ «Приватбанк» укладений кредитний договір № DNLOGA0000006944. У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 16 квітня 2008 року укладений договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . Заочним рішенням Жовтневого районного суду       м. Дніпропетровська від 12 грудня 2016 року стягнуто із ОСОБА_1 заборгованість за відсотками за кредитним договором від 16 квітня 2008 року                                         № DNLOGA0000006944 у розмірі 40 057,48 дол. США. Під час підготовки апеляційної скарги на вказане рішення суду він дізнався, що 08 грудня 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вербою В. М. прийнято рішення та проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ПАТ КБ «Приватбанк» на підставі договору іпотеки. Проведення державної реєстрації приватному нотаріусу представником банку надано заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, договір іпотеки квартири, докази сплати адміністративного збору, реєстраційні документи ПАТ КБ «Приватбанк» та повноваження особи. Проте в порушення вимог чинного законодавства приватному нотаріусу не надано відомості про оціночну вартість нерухомого майна на момент набуття права власності. Також у порушення умов договору іпотеки позивач не отримував повідомлення від банку щодо наміру скористатися своїм правом звернення стягнення на предмет іпотеки. Зазначає, що обов`язковою умовою звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку є наявність беззаперечно визначеної суми боргового зобов`язання. Проте банк, звертаючись до приватного нотаріуса, не визначив безспірну заборгованість, щодо якої сторони дійшли згоди, що унеможливило прийняття приватним нотаріусом законного рішення.
		 
		Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 , із урахуванням уточнених вимог, просив визнати протиправним дії приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Верби В. М. щодо державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ПАТ КБ «Приватбанк», рішення              № 179988226; скасувати державну реєстрацію права власності на указану квартиру за ПАТ КБ «Приватбанк», а також витребувати квартиру з незаконного володіння     ПАТ КБ «Приватбанк».
		 
		Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 липня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Верби В. М. щодо державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ПАТ КБ «Приватбанк». Скасовано державну реєстрацію права власності на квартиру за ПАТ КБ «Приватбанк» на підставі договору іпотеки серія на номер 1436 від 16 квітня 2008 року, проведену на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 32894368 від 13 грудня 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вербою В. М. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
		 
		Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що приймаючи 13 грудня 2016 року рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень                   № 32894368, а саме про право власності ПАТ КБ «Приватбанк» на спірну квартиру, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округуВерба В. М., який діяв як державний реєстратор прав на нерухоме майно, не звернув уваги на те, що заявником ПАТ КБ «Приватбанк» не подано для державної реєстрації прав документів у повному обсязі, а отже, нотаріуса були відсутні правові підстави для державної реєстрації права власності за ПАТ КБ «Приватбанк» на предмет іпотеки на підставі іпотечного договору, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Крім того, оформлення відповідачем права власності на спірну квартиру є способом звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому протягом дії мораторію звернення стягнення на предмет іпотеки не допускається
		 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції, керуючись Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову, посилаючись на те, що приймаючи 13 грудня 2016 року рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 32894368 приватний нотаріус, який діяв як державний реєстратор прав на нерухоме майно, не звернув уваги на те, що заявником ПАТ КБ «Приватбанк» не подано для державної реєстрації прав документів у повному обсязі, а отже, у відповідача були відсутні правові підстави для державної реєстрації права власності за ПАТ КБ «Приватбанк» на предмет іпотеки на підставі іпотечного договору, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Оскільки оформлення відповідачем права власності на спірну квартиру є способом звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому протягом дії мораторію звернення стягнення на предмет іпотеки не допускається (пункт 1 частини першої Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»).
		 
		Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
		 
		У лютому 2019 року АТ КБ «Приватбанк»подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 липня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2019 року, у якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволених вимог та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що лист із вимогою про усунення порушень основного зобов`язання повернуто за терміном зберігання (підтверджується відміткою на конверті). Таким чином, юридичний факт, який полягає у бездіяльності іпотекодавця, стає передумовою для виникнення правовідносин, у яких банк може застосувати принцип мовчазної згоди, з метою реалізації предмета іпотеки для погашення заборгованості. Повідомлення клієнта полягає не у вручені або отриманні листа, а в скоєнні юридичної дії, яка трактується як повідомлення клієнта. Право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень договору іпотеки є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене іпотекодавцем у судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що повністю виконав основне зобов`язання. Оскільки основне зобов`язання не виконане боржником та який намагається уникнути відповідальності, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню. Дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»стосується лише стадії виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
		 
		Обставини встановлені судами
		 
		16 квітня 2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № DNLOGA0000006944, за умовами якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 76 735,68 дол. США, зі сплатою відсотків за користування кредитом на строк до 16 квітня 2028 року.
		 
		Цього ж дня, з метою забезпечення виконання зобов`язань за указаним кредитним договором між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» укладений договір іпотеки квартири, предметом якого є трикімнатна квартира АДРЕСА_2 , яка належить іпотекодавцю та майновим поручителям на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 20 листопада 2006 року управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради. Договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Повєткіною Н. М. та зареєстрований у реєстрі за № 1436.
		 
		Через невиконанням ОСОБА_1 належним чином зобов`язань за кредитним договором виникла заборгованість, у зв`язку із чим ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом про стягнення заборгованості за нарахованими відсотками. 
		 
		Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2016 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 задоволено та стягнуто з відповідача заборгованість за нарахованими відсотками за кредитним договором від 16 квітня 2008 року № DNLOGA0000006944 за період із 16 листопада 2011 року по 06 травня 2016 року у розмірі 40 257,48 дол. США. 
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2017 року відкрито апеляційне провадження.
		 
		На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32894368 від 13 грудня 2016 року, прийнятого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вербою В. М., проведено державну реєстрацію за      ПАТ КБ «Приватбанк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
		 
		Згідно із інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна підставою виникнення права власності (номер запису про право власності: 17998826) є: договір іпотеки, серія та номер: 14364 від 16 квітня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Повєткіною Н. М. 
		 
		У судовому засіданні суду першої інстанції, відповідач надав копію письмового повідомлення від 02 серпня 2016 року, направленого на адресу ОСОБА_1 , у якому банк повідомляє останнього, що він є боржником за кредитним договором із зазначенням суми кредитної заборгованості, має усунути порушення та банк має намір задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки. На підтвердження направлення указаного повідомлення надано поштове повідомлення та копію конверту із відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».
		 
		На виконання ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округуВербою В. М. надано копії документів реєстраційної справи щодо реєстрації права власності на вказану квартиру, серед яких відсутнє таке повідомлення.
		 
		Нормативно-правове обґрунтування
		 
		Відповідно до частини першої та третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
		 
		Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
		 
		Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.
		 
		Згідно з частиною першою статті 35 Закону у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 Закону).
		 
		Отже, за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. 
		 
		У частині першій статті 36 Закону України «Про іпотеку»зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Згідно з положеннями частини третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		 
		За змістом статті 18 вказаного Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
		 
		Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня       2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
		 
		Отже, на нотаріуса як на державного реєстратора під час вчинення такої реєстраційної дії законом покладено обов`язок не тільки формально перевірити наявність поданих документів за переліком, передбаченим пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (у редакції, чинній на момент вчинення реєстраційної дії), необхідних для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, а й, передусім, встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства. Такий обов`язок покладено на нотаріуса як державного реєстратора згідно з правилом частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		 
		У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 37 Закону України «Про іпотеку» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		 
		За таких обставин, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши, що іпотекодержатель ухилився від виконання свого обов`язку, передбаченого як Закону України «Про іпотеку», так іПорядком № 1127 щодо надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, що унеможливило встановлення нотаріусом завершення 30-денного строку, сплив якого пов`язується з проведенням ним подальших дій зі звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі й шляхом набуття права власності, зробили правильний висновок, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за ПАТ КБ «ПриватБанк» проведена всупереч норм чинного законодавства.
		 
		Поштове повідомлення та копія конверту із відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання» є неналежним доказом виконання відповідачем вимог Закону України «Про іпотеку»,оскільки іпотекодержатель не може вважатися таким, що набув право власності на нерухоме майно за правочином (договором іпотеки), так як вимогами законодавства пов`язано перехід за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки із моментом отримання іпотекодавцем повідомлення про усунення порушень.
		Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 у частині вимог про скасування державної реєстрації, правильно виходив із того, що процедура звернення стягнення на предмет іпотеки банком порушена, оскільки іпотекодавець не отримував повідомлення ПАТ КБ «Приватбанк» про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання.
		 
		Зазначений висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постановах: від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц, провадження №14-501цс18; від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц, провадження № 14-661цс18.
		 
		07 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII, підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
		- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
		- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
		 
		Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
		 
		Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.
		 
		Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).
		Отже, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що на квартиру  АДРЕСА_2 , яка використовується як місце постійного проживання позивачем та є предметом іпотеки у забезпечення вимог за кредитним договором від 16 квітня 2008 року, укладеного в іноземній валюті, не може бути звернуто стягнення шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем у зв`язку із дією Закону № 1304-VII. 
		 
		Аналогічний паровий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження                      № 11-474апп19).
		 
		Верховний Суд врахував, що у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц (провадження № 61-10874сво18), викладено правовий висновок про те, що положення Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі).
		 
		Разом з тим за змістом статей 403 ЦПК України, статей 13, 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», можна зробити висновок, що законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції необхідно виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду мають перевагу  над висновками Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
		 
		Таким чином, у такому випадку підлягає застосуванню не висновок, що міститься в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 464/8589/15-ц, а висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 802/1340/18-а. 
		 
		Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява N 3236/03).
		 
		За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
		 
		Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права. 
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення суду першої інстанції у нескасованій частині та рішення апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк»залишити без задоволення.
		 
		Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 липня 2018року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2019 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                           О. В. Ступак
		 
		                                                                                                                             І. Ю. Гулейков
		 
		                                                                                                                              Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...