Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 296/4868/16-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.01.2020. Забезпечено надання загального доступу: 28.01.2020.
Дата набрання законної сили: 21.01.2020
Номер судового провадження: 51-2449км19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12016060020001743

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		іменем України
		21 січня 2020 року
		м. Київ
		справа № 296/4868/16-к
		провадження № 51-2449км19
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
		Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора ОСОБА_5 ,
		захисника ОСОБА_6 ,
		засудженого ОСОБА_7 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_7 на вирок Корольовського районного суду м.Житомира від 25 квітня 2018 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016060020001743, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимостей у силу ст. 89 КК,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.
		Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини
		За вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 25 квітня 2018 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.
		На підставі ч. 5 ст. 72 КК (в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України № 2046-VIII) засудженому ОСОБА_7 зараховано у строк відбування покарання час попереднього ув`язнення за цим кримінальним провадженням з 9березня 2016 року по 20 червня 2017 року (включно) з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, а з 21 червня 2017 року до набрання вироком законної сили  з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі. 
		Цивільний позов ОСОБА_8 задоволено повністю і стягнуто із ОСОБА_7 на її користь 300000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, а цивільний позов ОСОБА_9 задоволено частково, і стягнуто із засудженого на її користь 4160 грн та 700000 грн у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно.
		Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.
		За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 9 березня 2016року приблизно о 18:10, перебуваючи на перехресті вулиць Михайлівської та Київської в м. Житомирі, під час сварки з ОСОБА_10 , яка виникла на ґрунті ревнощів, маючи умисел на вчинення умисного вбивства потерпілого, витягнув ніж із кобури, закріпленої на ремені, та умисно заподіяв ним 10 ударів ОСОБА_10 по місцях розташування життєво важливих органів, чим заподіяв останньому численних проникаючих колото-різаних поранень грудної клітки та черевної порожнини з пошкодженням внутрішніх органів, а також колото-різаних ран правої верхньої кінцівки, в результаті чого ОСОБА_10 помер.
		Житомирський апеляційний суд ухвалою від 26 лютого 2019 року апеляційні скарги захисника та засудженого задовольнив частково, вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 змінив. 
		На підставі ч. 5 ст. 72 КК (в редакції Закону України від 26 листопада 2015 року №838-VIII) додатково зарахував обвинуваченому ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 21 червня 2017 року по 26лютого 2019року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
		Також цей вирок місцевого суду було змінено в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_8 та відмовлено в його задоволенні. 
		У решті вирок місцевого суду залишено без змін.
		Вимоги касаційних скарги та узагальнені доводи осіб, які їх подали
		У касаційних скаргах захисник та засуджений, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просять вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. 
		В обґрунтування своєї касаційної скарги захисник вказує на те, що обвинувальний акт суперечить вимогам ст. 291 КПК, оскільки в ньому нічого не зазначено про встановлений у ОСОБА_7 стан фрустрації під час вчинення кримінального правопорушення і про те, як цей стан впливав на поведінку обвинуваченого. Так само місцевий суд не зробив висновку про відсутність у ОСОБА_7 сильного душевного хвилювання, а лише послався на показання експертів ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , а також на показання судово-медичного експерта ОСОБА_13 , які є неналежним доказом, оскільки останній не є кваліфікованим експертом із психології. 
		Також вважає, що місцевий суд безпідставно поклав в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_7 висновок судово-психіатричної експертизи від 5 квітня 2016 року № 136-3016, який містить помилки й суперечності, а саме в описовій та заключній його частинах невірно вказано ініціали підекспертної особи та замість вірних « ОСОБА_7 » зазначено « ОСОБА_14 », і необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про проведення комплексної судово-психіатричної експертизи.
		Зазначає про те, що висновки місцевого суду у вироку про момент виникнення у ОСОБА_7 умислу на вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК є необґрунтованими, зроблені без посилань на відповідні докази, та суперечать протоколу проведення слідчого експерименту за участі обвинуваченого від 20квітня 2016 року. При цьому, на переконання захисника, дії ОСОБА_7 слід було кваліфікувати за ст. 116 КК, оскільки на час вчинення злочину останній перебував у стані фрустрації, що підтверджується висновком судово-психіатричної експертизи від 5 квітня 2016року № 136-3016. 
		Також місцевий суд не забезпечив дотримання принципу змагальності сторін, адже показання ОСОБА_7 надавав головуючому судді ОСОБА_15 , а після зміни складу суду новий головуючий суддя ОСОБА_16 жодних уточнюючих запитань обвинуваченому не ставив.
		Крім того, захисник указує на порушення апеляційним судом вимог ст. 404 КПК з огляду на те, що цей суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотань сторони захисту, зокрема щодо допиту свідка ОСОБА_17 , експертів ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , проведення повторної комплексної психолого-психіатричної експертизи, а також щодо прослуховування аудіозапису показань ОСОБА_7 , наданих у місцевому суді про момент, коли у нього виник умисел на вчинення кримінального правопорушення.
		Вказує на те, що апеляційний суд, залишаючи подані апеляційні скарги без задоволення, не перевірив викладених у них доводів про допущені судом першої інстанції істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та не навів в ухвалі переконливих підстав для прийняття такого рішення, не надав вичерпних відповідей на доводи, викладені у скаргах, через що рішення цього суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
		Зазначає про суворість призначеного ОСОБА_7 покарання, яке, на думку скаржника, є надмірним та непропорційним, а також про неврахування судами обох інстанцій даних, що характеризують особу засудженого, зокрема його позитивні характеристики за місцем роботи, те, що він щиро розкаявся, але був не згодний із кваліфікацією його дій, оскільки вчинив злочин у стані фрустрації, вживав заходів з відшкодування матеріальних витрат потерпілій ОСОБА_9 , має на утриманні трьох малолітніх дітей та непрацездатних батьків, раніше не був судимий.
		Заперечує проти задоволення апеляційним судом цивільного позову ОСОБА_9 щодо стягнення з нього 700000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, без обґрунтувань цієї суми, оскільки потерпіла не надала документів на підтвердження пропорційності та справедливості такої надмірної, на думку сторони захисту, суми моральної шкоди.
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 порушує питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду щодо нього та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. На обґрунтування такого прохання наводить підстави та доводи, аналогічні доводам у касаційній скарзі його захисника.
		Позиції учасників судового провадження
		Захисник та засуджений підтримали подані касаційні скарги та просили їх задовольнити.
		Прокурор заперечувала проти задоволення вказаних касаційних скарг.
		Мотиви Суду
		Відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
		Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Мотивуючи висновок про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, суд першої інстанції послався на докази, зібрані у встановленому законом порядку, досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до приписів ст. 94 КПК.
		Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за викладених у вироку обставин суд першої інстанції обґрунтував: показаннями обвинуваченого ОСОБА_7 , який визнавав свою провину в заподіянні смерті потерпілому, при цьому не погоджувався з юридичною кваліфікацією його дій; показаннями потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ; показаннями свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 про обставини вчинення кримінального правопорушення; показаннями експертів ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ; даними протоколу огляду місця події від 9березня 2016 року, згідно з яким оглянуто ділянку місцевості на АДРЕСА_2 , де було виявлено предмет, ззовні схожий на ніж, що містить на собі плями речовини бурого кольору, плану-схеми до протоколу огляду місця події від 9 березня 2016 року (згідно з яким зафіксовано місце події, де було завдано ножових поранень ОСОБА_10 ), протоколу огляду місця події від 9березня 2016 року (згідно з яким оглянуто приміщення приймального відділення, в якому перебував труп ОСОБА_10 , та оглянуто ушкодження на його тілі), протоколу огляду трупа від 10 березня 2016 року, висновку судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_10 від 5 квітня 2016 року № 263, висновку судово-медичної експертизи від 10 березня 2016 року № 662, висновку судово-медичної експертизи ножа від 19 квітня 2016 року № 104/ц, висновку судово-медичної експертизи светра, футболки, куртки від 19 квітня 2016 року № 322, висновку судово-психіатричної експертизи від 5 квітня 2016 року № 136-2016, висновку додаткової судово-медичної експертизи трупа від 17 травня 2016 року № 1103, висновку судово-медичної експертизи від 29 квітня 2016 року № 108-МК, висновку судової експертизи холодної зброї № 1/2092 від 16 травня 2015 року, протоколу огляду місця події від 28 березня 2016 року (згідно з яким оглянуто службовий комп`ютер ОСОБА_7 ), протоколу проведення слідчого експерименту від 20квітня 2016 року за участю обвинуваченого ОСОБА_7 , протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 16 травня 2016 року за участю свідків ОСОБА_21 та ОСОБА_17 (згідно з якими останні на фото під № 2 впізнали ОСОБА_7 як такого, що 9 березня 2016 року близько 18години на вул. Михайлівській у м. Житомирі завдавав іншій особі ударів ножем), а також іншими письмовими доказами, зміст яких детально відтворено у вироку.
		Сукупність наведених у вироку доказів переконливо свідчить про те, що ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 115 КК.
		Твердження сторони захисту про те, що дії ОСОБА_7 слід було кваліфікувати за ст. 116 КК, оскільки на час вчинення злочину останній перебував у стані фрустрації, є необґрунтованими.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, ретельно перевіривши зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_7 було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку. При цьому констатував, що за встановлених фактичних обставин справи дії останнього охоплюються складом злочину, визначеного ч. 1 ст. 115 КК. З позицією місцевого суду погодився і суд апеляційної інстанції. 
		Суди навели переконливі доводи на обґрунтування такого висновку, тому суд касаційної інстанції визнає його правильним з огляду на нижчевикладене. 
		Частина 1 статті 115 КК, за якою пред`явлено обвинувачення ОСОБА_7 , передбачає відповідальність за умисне вбивство без кваліфікуючих ознак, тобто за умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
		З об`єктивної сторони цей злочин характеризується діянням у вигляді посягання на життя іншої людини, наслідком у вигляді смерті людини та причинним зв`язком між указаним діянням та наслідком, а із суб`єктивної сторони  умисною формою вини (прямим або непрямим умислом) коли винний усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини й бажає або свідомо припускає її настання. 
		Відповідальність за ст. 116 КК передбачено за умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання, зумовленому жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого.
		Суб`єктивна сторона складу цього злочину характеризується особливим емоційним станом суб`єкта  його сильним душевним хвилюванням, а умисел на позбавлення життя потерпілого виникає раптово і реалізується негайно.
		Сильним душевним хвилюванням (фізіологічним афектом) є раптовий емоційний процес, викликаний поведінкою потерпілого, що протікає швидко та бурхливо, і певною мірою знижує здатність особи усвідомлювати свої дії та керувати ними. 
		Таким, що виник раптово, визнається стан сильного душевного хвилювання, процес виникнення і протікання якого характеризується неочікуваністю, миттєвістю, бурхливістю, швидкоплинністю.
		Тобто психічне ставлення особи при вчиненні цього злочину характеризують дві особливості: 1) умисел завжди є таким, що раптово виник, і афектованим; 2)емоційний стан винної особи характеризується сильним душевним хвилюванням, що певною мірою знижує її здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.
		Це пов`язано з психофізіологічними характеристиками стану сильного душевного хвилювання, існування якого є несумісним із заздалегідь обдуманим умислом. Тобто якщо аналіз фактичних обставин справи свідчить про те, що суб`єкт злочину мав достатньо часу, що обдумати, спланувати вчинення ним умисного вбивства, а отже, у нього був відсутній стан сильного душевного хвилювання.
		З урахуванням викладеного розмежування умисного вбивства та вбивства у стані сильного душевного хвилювання здійснюється як за об`єктивною, так і суб`єктивною стороною цих злочинів. Зокрема, при кваліфікації злочину за ст.116КК суспільно небезпечне діяння особи спровоковано насильством, систематичним знущанням або тяжкою образою з боку потерпілого. 
		Зі встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_7 8 березня 2016 року почав підозрювати свою дружину у стосунках з іншим чоловіком, в обідню пору 9березня 2016 року він переглянув листування своєї дружини з потерпілим у соціальній мережі «Вконтакте», після чого зателефонував ОСОБА_10 та призначив йому зустріч, на яку взяв із собою ніж. Під час зустрічі ОСОБА_7 ударив ОСОБА_10 ножем, після чого потерпілий почав тікати, але впав, а ОСОБА_7 , наздогнавши його, сів на потерпілого зверху та завдав йому ще багато ударів. Крім того, обвинувачений не заперечував і того, що про спілкування його дружини та ОСОБА_10 він знав задовго до березня 2016 року.
		За встановлених судом фактичних обставин дії ОСОБА_7 носили активний характер, і останній, маючи достатню кількість часу, обдумано та сплановано вчинив умисне вбивство ОСОБА_10 , що свідчить про відсутність у нього стану фрустрації чи сильного душевного хвилювання.
		Відсутність у ОСОБА_7 стану сильного душевного хвилювання підтверджується також висновком судово-психіатричної експертизи від 5 квітня 2016року № 136-3016, який був предметом ретельного дослідження судів обох інстанцій, відповідно до якого ОСОБА_7 у період, до якого відносяться інкриміновані йому протиправні вчинки, на жодні психічні захворювання, або на слабоумство не страждав і не перебував у тимчасовому хворобливому розладі психічної діяльності (алкогольному психозі, реактивному стані, патологічному сп`янінні, патологічному афекті), який би позбавляв його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Вчинки, які інкримінують ОСОБА_7 , були послідовними, цілеспрямованими, пролонгованими у часі, з чіткою орієнтацією в просторі та ситуації, при цьому зв`язку з оточенням він не втрачав, цілеспрямовано рухався у просторі, розподіляв власну увагу, добре їх пам`ятає, відтворює згідно зі своєї версії, у стані фрустрації чи фізіологічного афекту не перебував, тому що відсутня 3-фазність, характерна для такого стану. 
		Зазначені обставини вказують на наявність у діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, що виключають можливість кваліфікації цього діяння за ознаками ст. 116 КК.
		Посилання захисника на висновок Верховного Суду, зроблений у постанові від 29серпня 2018 року у провадженні № 51-581км18 (справа № 234/8200/16-к), як на додатковий аргумент необхідності кваліфікувати дії ОСОБА_7 за ст. 116 КК, колегія суддів не бере до уваги, оскільки у вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку про правильність кваліфікації місцевим судом дій засудженого за ст. 116 КК з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, які суттєво відрізняються від встановлених фактичних обставин справи у цьому конкретному випадку.
		Доводи в касаційній скарзі засудженого про неконкретність формулювання обвинувачення та невідповідність обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК, оскільки в ньому нічого не зазначено про встановлений у ОСОБА_7 стан фрустрації під час вчинення кримінального правопорушення і про те, як цей стан впливав на поведінку обвинуваченого, є необґрунтованими з огляду на таке.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд дотримався вимог закону щодо викладу фактичних обставин та правової кваліфікації дій ОСОБА_7 . Обставини, які відповідно до ч. 1 ст. 91 КПК підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, викладено чітко і конкретно.
		У вказаному обвинувальному акті щодо ОСОБА_7 наведено фактичні дані, які у своїй сукупності дають повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
		Отже, положень ст. 291 КПК дотримано, порушень прав учасників кримінального провадження щодо забезпечення права на справедливий суд не встановлено.
		Твердження захисника про те, що місцевий суд поклав в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_7 висновок судово-психіатричної експертизи від 5 квітня 2016 року № 136-3016, який містить помилки та суперечності, і безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про проведення комплексної судово-психіатричної експертизи, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами кримінального провадження.
		Відповідно до ст. 1 Закону України від 25 лютого 1994 року № 4038-XII «Про судову експертизу» судова експертиза  це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду. 
		Оскільки вказаний висновок складено атестованими судовими експертами, а саме: ОСОБА_12 (спеціальність  психіатрія, судовий експерт зі стажем експертної роботи 22 роки, лікар-психіатр СПЕК вищої категорії), ОСОБА_24 (спеціальність  психіатрія зі стажем експертної роботи 19 років, судовий експерт вищої категорії), ОСОБА_11 (спеціальність  психологія, зі стажем експертної роботи 11 років, судовий експерт  психолог 4-го кваліфікаційного класу), які були попереджені про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК за надання завідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов`язків, їх висновки узгоджуються з показаннями обвинуваченого та свідків, тому у Суду відсутні підстави вважати висновок судово-психіатричної експертизи необ`єктивним або проведеним усупереч вимогам статей 101, 102 КПК.
		Посилання захисника на те, що висновок судово-психіатричної експертизи від 5квітня 2016року № 136-3016 містить помилки, а саме в описовій та заключній частинах неправильно вказано ініціали ОСОБА_7 , Суд вважає безпідставними, оскільки вказані доводи сторони захисту були предметом ретельної перевірки судів обох інстанцій, які належним чином їх розглянули, визнали ці доводи неспроможними, навівши обґрунтовані мотиви своїх висновків, узявши до уваги пояснення експерта ОСОБА_11 , які вона надала під час допиту в місцевому суді, та пояснила, що неправильне зазначення ініціалів ОСОБА_7 є технічною помилкою, яка не впливає на суть експертного висновку. З такими висновками погоджується і колегія суддів.
		Твердження захисника про те, що місцевий суд безпідставно обґрунтував свій висновок про відсутність у ОСОБА_7 сильного душевного хвилювання, посилаючись на показання судово-медичного експерта ОСОБА_13 , які є неналежним доказом, з огляду на те, що останній не є кваліфікованим експертом із психології, є необґрунтованими, оскільки експерт ОСОБА_13 не входив до складу комісії, що проводила судово-психіатричну експертизу обвинуваченого, і жодних висновків про психічний стан ОСОБА_7 не робив, а під час допиту в судовому засіданні місцевого суду лише розповів про поведінку обвинуваченого під час проведення освідування останнього.
		Доводи сторони захисту про те, що місцевий суд не зробив висновку про відсутність у ОСОБА_7 стану сильного душевного хвилювання під час вчинення кримінального правопорушення, а послався лише на висновок судово-психіатричної експертизи та показання експертів ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , є неспроможними, оскільки висновок судово-психіатричної експертизи та показання експертів не мають для суду наперед встановленої сили. Водночас, дослідивши кожен із доказів та сукупність доказів у їх взаємозв`язку суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтовані висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, а також про відсутність у нього стану сильного душевного хвилювання під час вчинення інкримінованого злочину.
		Посилання захисника на те, що місцевий суд не забезпечив дотримання принципу змагальності сторін, оскільки після зміни складу суду новий головуючий суддя не ставив ОСОБА_7 жодних уточнюючих запитань, є безпідставними з огляду на нижчевикладене.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, після надходження обвинувального акта з реєстром матеріалів кримінального провадження щодо ОСОБА_7 до місцевого суду було проведено автоматизований розподіл справи між суддями та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя ОСОБА_15 , судді ОСОБА_25 , ОСОБА_26 . В ході судового розгляду вказаною колегією було проведено, в тому числі, допит обвинуваченого ОСОБА_7 , а також експертів ОСОБА_13 та ОСОБА_11 .
		На далі на підставі розпорядження керівника апарату Корольовського районного суду м. Житомира від 29 серпня 2017 року № 388 у зв`язку із закінченням 23 серпня 2017 року у судді ОСОБА_15 п`ятирічного строку повноважень судді, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 було призначено повторний авторозподіл для заміни судді ОСОБА_15 (т. 2, а.к.п. 49).
		Після проведення повторно автоматизованого розподілу справи між суддями було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя ОСОБА_16 , судді ОСОБА_25 , ОСОБА_26 .
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, а саме з журналу судового засідання місцевого суду від 25 жовтня 2017 року, учасникам кримінального провадження було повідомлено про зміну складу суду, який здійснюватиме розгляд указаної справи, роз`яснено право відводу, а також роз`яснено положення ч. 2 ст. 319 КПК щодо можливості в разі погодження усіма учасниками процесу розгляду кримінального провадження з того моменту, на якому закінчив попередній склад суду, або просити суд про розгляд справи з моменту оголошення обвинувального акту. Усі учасники кримінального провадження (прокурор, потерпілі, захисник та обвинувачений) погодилися продовжувати розгляд кримінального провадження з того моменту, на якому закінчив попередній склад суду (т. 2, а.к.п. 71). При цьому жодних клопотань про повторний допит обвинуваченого від сторони захисту не надходило.
		Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, й у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника та засудженого на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у них доводи, аналогічні доводам у їхніх касаційних скаргах, та визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків.
		При цьому апеляційний суд ретельно перевірив доводи в апеляційних скаргах захисника та засудженого про вчинення ОСОБА_7 злочину в стані фрустрації чи сильного душевного хвилювання та визнав їх безпідставними, навівши обґрунтовані мотиви свого висновку, з яким погоджується і суд касаційної інстанції.
		Посилання сторони захисту на безпідставну відмову апеляційним судом у задоволенні клопотань захисника та засудженого щодо повторного допиту свідків, експертів, а також щодо проведення повторної судово-психіатричної експертизи, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд розглянув подані стороною захисту клопотання в повному обсязі та з дотриманням процесуального порядку відмовив у їх задоволенні, навівши належне обґрунтування. При цьому процесуальних порушень під час розгляду судом апеляційної інстанції вказаних клопотань встановлено не було.
		Так, під час прослуховування звукозапису судового засідання апеляційного суду від 11 грудня 2018 року встановлено, що захисником було заявлено клопотання про допит експертів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , лікаря-психолога ОСОБА_27 в якості спеціаліста, а також свідків ОСОБА_21 і ОСОБА_19 . 
		Апеляційний суд обґрунтовано відмовив в задоволенні вказаного клопотання захисника з тих підстав, що вказані експерти та свідки були допитані в суді першої інстанції під звукозапис та їхні показання детально викладені у вироку місцевого суду, а тому не має необхідності в повторному допиті цих осіб. 
		Що стосується клопотання сторони захисту про залучення та допиту лікаря-психолога ОСОБА_27 в якості спеціаліста, то апеляційний суд мотивував свою відмову в задоволенні цього клопотання тим, що, заявляючи це клопотання, захисник належним чином не мотивував необхідності залучення спеціаліста на стадії апеляційного розгляду провадження; таке питання не порушувалося стороною захисту й в суді першої інстанції. 
		Зтакими висновками апеляційного суду погоджується Верховний Суд.
		Крім того, в цьому ж судовому засіданні (11 грудня 2018 року) обвинуваченим ОСОБА_7 було заявлено клопотання про допит свідка ОСОБА_17 , розглянувши яке, апеляційний суд обґрунтовано відмовив в його задоволенні, посилаючись на те, що в суді першої інстанції обвинувачений заявляв аналогічне клопотання, однак через неможливість встановлення місця перебування цього свідка та забезпечення його явки до суду, в подальшому ОСОБА_7 добровільно відмовився від допиту цього свідка. При цьому стороною захисту не було надано жодних даних для встановлення місця перебування цього свідка для забезпечення його виклику та допиту в апеляційному суді.
		Доводи сторони захисту про безпідставну відмову апеляційним судом у задоволенні клопотання обвинуваченого щодо проведення повторної судово-психіатричної експертизи, є необґрунтованими, оскільки в ході прослуховування звукозапису судового засідання апеляційного суду від 11 грудня 2018 року встановлено, що таке клопотання ОСОБА_7 не заявляв, а заявляв клопотання про проведення незалежної експертної оцінки висновку судово-психіатричної експертизи від 5 квітня 2016 року № 136-2016. При цьому апеляційний суд мотивував свою відмову в задоволенні вказаного клопотання обвинуваченого тим, що нормами чинного кримінального процесуального закону не передбачено проведення незалежної експертної оцінки висновків експертиз. З такими висновками погоджується суд касаційної інстанції.
		Покарання ОСОБА_7 призначено з дотриманням вимог статей 50, 65 КК, воно є справедливим.
		При призначенні покарання, яке ОСОБА_7 має відбувати реально, місцевий суд, з яким апеляційний суд погодився, урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до особливо тяжких, конкретні обставини його скоєння, характер та спосіб вчиненого та посткримінальну поведінку засудженого.
		Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій урахували й те, що засуджений раніше не був судимий, працює, позитивно характеризується за місцем роботи і посередньо характеризується за місцем проживання, має на утриманні трьох малолітніх дітей.
		Таким чином, суд урахував усі пом`якшуючі покарання обставини та дані про особу засудженого, що позитивно його характеризують, у тому числі й ті, з якими захисник пов`язує свої касаційні вимоги.
		Враховуючи вищевказане, колегія суддів дійшла висновку, що призначене засудженому ОСОБА_7 місцевим судом покарання за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення нових злочинів та відповідає вимогам статей 50, 65 КК. Підстав вважати це покарання явно несправедливим через його суворість, на що захисник та засуджений указують у своїх касаційних скаргах, не вбачається.
		Цивільний позов апеляційним судом вирішено відповідно до вимог статей 127  129КПК. Розмір відшкодування моральної шкоди визначено судом із дотриманням вимог статей 23, 1168 ЦК.
		Вирок місцевого суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК. 
		Інші доводи, викладені в касаційних скаргах, та матеріали кримінального провадження не містять посилань на порушення судами обох інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.
		Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого, касаційні скарги слід залишити без задоволення, а судові рішення  без зміни.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Вирок Корольовського районного суду м.Житомира від 25 квітня 2018 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_7   без задоволення. 
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		ОСОБА_1   ОСОБА_2    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...