Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 581/441/18 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності; Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.01.2020. Забезпечено надання загального доступу: 29.01.2020.
Дата набрання законної сили: 22.01.2020
Номер судового провадження: 51-10087км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018200210000044

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		22 січня 2020 року
		м. Київ
		справа № 581/441/18
		провадження № 51-10087 км 18
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		за участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,
		прокурора   ОСОБА_5 ,
		в режимі відеоконференції виправданого  ОСОБА_6 
		захисника ОСОБА_7 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 , який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 21 травня 2019 року щодо ОСОБА_6 у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018200210000044, за обвинуваченням
		ОСОБА_6 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у с. Панасівка Липоводолинського району Сумської області, проживає у АДРЕСА_1 , раніше не судимого, 
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами 
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Липоводолинського районного суду Сумської області від 12 жовтня 2018 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК та виправдано його в зв`язку з недоведеністю в його діях складу вказаного злочину.
		Вирішено питання про долю речових доказів та процесуальних витрат.
		Скасовано арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Липоводолинського районного суду Сумської області від 20 березня 2018 року.
		21 травня 2019 року ухвалою Полтавського апеляційного суду вирок Липоводолинського районного суду Сумської області від 12 жовтня 2018 року залишено без змін.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор просить ухвалу Полтавського апеляційного суду від 21 травня 2019 року скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
		Прокурор вважає, що судом апеляційної інстанції не дана оцінка всім доводам апеляційної скарги, а також не наведено мотиви покладення одних доказів в основу вироку та неприйняття інших. 
		Прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції допустив протиріччя у своїх висновках щодо відсутності шкоди, завданої ДП «Роменський лісгосп», у той час як розмір завданої шкоди встановлено на підставі висновку товарознавчої експертизи, законність якої визнав суд, та водночас зазначив про порушення органом досудового розслідування вимог ч. 2 ст. 242 КПК.
		Прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції не спростував доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно надав критичну оцінку показанням свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 і водночас поклав в основу вироку показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , які перебували в дружніх стосунках з ОСОБА_6 і їх показання не є об`єктивними. 
		Звертає увагу, що судом апеляційної інстанції не надана оцінка доводам апеляційної скарги прокурора щодо відмови від давання показань свідка ОСОБА_14 та про порушення судом першої інстанції вимог ст. 374 КПК, який дослідив у судовому засіданні, але без належного вмотивування та обґрунтування відкинув дані слідчих експериментів, проведених із свідками ОСОБА_14 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 .
		Прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку і не вмотивував належним чином свої твердження про відсутність у діях ОСОБА_6 прямого умислу, корисливого мотиву та корисливої мети, про наявність яких зазначав у апеляційній скарзі прокурор.
		Позиції інших учасників судового провадження
		Прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу прокурора та просив її задовольнити. 
		Захисник ОСОБА_7 , виправданий ОСОБА_6 просили не задовольняти касаційну скаргу прокурора та залишити рішення апеляційної інстанції без змін.
		Мотиви Суду
		Відповідно ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
		Статтею 373 КПК встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
		За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
		Відповідно до ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
		Дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, та яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.
		Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
		Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, - на потерпілого.
		Відповідно до приписів ст. 433 КПК суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Він перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. 
		При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
		Відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
		Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість при перегляді судових рішень виходить з фактичних обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
		За встановлених судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження, а також виходячи з досліджених в судовому засіданні доказів, висновок суду про недоведеність наявності у діях ОСОБА_6 інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК, колегія суддів вважає правильним.
		Суд першої інстанції, обґрунтовуючи висновок про недоведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину, послався на відсутність доказів щодо наявності об`єктивної та суб`єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК, а надані стороною обвинувачення докази, не доводять поза розумним сумнівом наявність в діях  ОСОБА_6 прямого умислу, корисливого мотиву та корисливої мети на розтрату або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.
		Специфіка цієї форми полягає у тому, що майно, яким винний заволодіває, не ввірене йому, не перебуває у його безпосередньому віданні, але внаслідок службового становища суб`єкт злочину має право оперативного управління цим майном. Суб`єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, корисливим мотивом та метою.
		За змістом ч. 2 ст.191 КК, у ній встановлена відповідальність тільки за умисне привласнення, розтрату або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, при наявності в діяннях особи тільки прямого умислу, корисливих мотивів та відповідної мети.
		Обов`язковими суб`єктивними ознаками розтрати майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем є корисливий мотив - спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна, та корислива мета - збагатитися самому або незаконно збагатити інших осіб, в долі яких зацікавлений винний.
		Колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій, що надані стороною обвинувачення докази всупереч доводам прокурора не доводять поза розумним сумнівом наявність у діях ОСОБА_6 прямого умислу, корисливого мотиву та корисливої мети. 
		Виправданий ОСОБА_6 вину у скоєнні інкримінованого йому злочину не визнавав. При цьому не заперечував фактичні обставини допуску 14 березня 2018 року сторонніх осіб до місця рубки на території ділянки лісу в урочищі «Пробужка» кварталу 28, виділу 21 поблизу с. Мельники Липоводолинського району Сумської області.
		Водночас стверджував, що домовився з ОСОБА_9 про відпуск дров із вказаної ділянки лісу, де відбувалася вирубка, а з метою здешевити їх вартість запропонував останньому допомогти в прибиранні решток після вирубки.
		При цьому на місці рубки за його присутності автомобіля, на якому вивозилася деревина, не було, дозволів на її завантаження він не надавав, а оформлення відпуску дров вони погодили з ОСОБА_9 здійснити протягом кількох днів.
		Такі показання ОСОБА_6 підтвердив і свідок ОСОБА_9 , який мав намір придбати деревину шляхом офіційного оформлення відповідних документів, та свідок ОСОБА_10  водій автомобіля, на якому вивозилася деревина, який мав домовленість з ОСОБА_6 про надання товарно-транспортної накладної для перевезення деревини.
		Відсутність домовленостей про ціну, кількість лісової продукції та діаметр деревини між ОСОБА_6 та свідком ОСОБА_9 підтверджується як показаннями ОСОБА_6 , так і зазначеного свідка.
		 
		Зазначеними доказами не встановлено, яким саме чином ОСОБА_6 , зловживаючи своїм службовим становищем, розтратив деревину.
		Доводи прокурора щодо невмотивованості ухвали суду апеляційної інстанції про правильність покладення в основу вироку показань свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 не ґрунтуються на вимогах законодавства, оскільки як зазначив суд апеляційної інстанції, суд першої інстанції, перед допитом цих свідків, відповідно ст. 352 КПК встановив відповідні відомості щодо них та з`ясував їх стосунки з ОСОБА_6 , попередив про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, привів їх до присяги. Як встановив суд, ОСОБА_15 та  ОСОБА_13 у дружніх відносинах чи відносинах підпорядкування з ОСОБА_6 не перебували.
		Суд першої інстанції визнав недопустимими доказами всі письмові документи, надані стороною обвинувачення. 
		За висновком суду апеляційної інстанції вказівка суду про визнання письмових доказів недопустимими є помилковою. 
		Як встановлено за матеріалами справи, подаючи апеляційну скаргу, прокурор просив дослідити у судовому засіданні докази, надані стороною обвинувачення. 
		В суді апеляційної інстанції 21 травня 2019 року прокурор змінив свої апеляційні вимоги, просив вирок суду першої інстанції скасувати з підстав істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, відкликав клопотання про дослідження доказів.
		Апеляційний суд дійшов висновку, що всі письмові докази, які були надані стороною обвинувачення і досліджені судом за власною ініціативою, у тому числі протоколи огляду місця події, протоколи слідчих експериментів та висновки судових експертиз підтверджують лише обставини затримання автомобіля з деревиною, її походження, повноваження ОСОБА_6 як службової особи. 
		Відповідно до ст. 242 КПК експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких залучають сторони кримінального провадження або слідчий суддя за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених статтею 244 цього Кодексу, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з`ясування питань права. Слідчий або прокурор зобов`язані забезпечити проведення експертизи щодо визначення розміру матеріальних збитків, якщо потерпілий не може їх визначити та не надав документ, що підтверджує розмір такої шкоди, розміру шкоди немайнового характеру, шкоди довкіллю, заподіяного кримінальним правопорушенням.
		На підставі висновку судової товарознавчої експертизи від 27 червня 2018 року, проведеної Сумським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України №19/119/11-1/2276е, згідно якого ринкова вартість станом на 14 березня 2018 року 15-ти колод дерев, виявлених та вилучених при огляді автомобіля ГАЗ 53 д.н.з. НОМЕР_1 та ГАЗ 33023 д.н.з. НОМЕР_2 поряд із с. Мельники могла складати 31 080,33 грн.
		Згідно з висновком за матеріалами службового розслідування, затвердженого 26 травня 2018 року директором ДП «Роменський лісгосп» ОСОБА_16 , не встановлено будь-якої шкоди підприємству, а лише констатовано порушення ОСОБА_6 технологічного процесу через знаходження сторонніх осіб та техніки без дозвільних документів на заготівлі лісопродукції на рубці в кварталі 28 виділу 21 Липоводолинської дільниці.
		Тому доводи прокурора про те, що майнова шкода ДП «Роменський лісгосп» завдана саме ОСОБА_6 , а суд апеляційної інстанції допустив протиріччя у своїх висновках, не ґрунтуються на матеріалах справи, які, як встановлено судом апеляційної інстанції, не містять доказів щодо реальної майнової шкоди, прямих майнових збитків, завданих ДП «Роменський лісгосп».
		Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_8 на вирок суду першої інстанції, перевірив доводи апеляційної скарги, які аналогічні доводам його касаційної скарги, визнав їх безпідставними, зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, належним чином мотивувавши своє рішення.
		Істотних порушень кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК, та які були би підставами для скасування чи зміни судового рішення, в тому числі і тих, про які зазначив прокурор в своїй касаційній скарзі, судом касаційної інстанції не встановлено.
		Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги прокурора.
		За таких обставин оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 , який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 21 травня 2019 року залишити без задоволення.
		Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 21 травня 2019 року залишити без змін. 
		Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. 
		Судді:
		 
		ОСОБА_1    ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...