Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/842/14 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: 29.01.2020. Зареєстровано: 30.01.2020. Оприлюднено: 31.01.2020.
Дата набрання законної сили: 14.01.2020
Номер судового провадження: 22-ц/813/2360/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		14.01.2020 року                                 м. Одеса
		Єдиний унікальний номер справи № 520/842/14
		Апеляційне провадження № 22-ц/813/2359/20; 22-ц/813/2360/20; 22-ц/813/2361/20; 
		22-ц/813/2419;22-ц/813/2430/20 
		Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого - Колеснікова Г.Я. (суддя-доповідач),
		суддів - Ващенко Л.Г., Сєвєрової Є.С.
		за участю секретаря Маслова Р.Ю.,
		розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 березня 2016 року, додаткові рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2017 року і 22 травня 2019 року та ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2017 року, постановлених під головуванням судді Калашнікової О.І.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		1.Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог та інформація про рух справи в суді першої інстанції
		У січні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Іллічівського морського торговельного порту (далі-ІМТП, порт), який змінив свою назву на державне підприємство«Морський торговельнийпорт «Чорноморськ»(далі-ДП«МТП«Чорноморськ»),в якому просив:
		1.Відповіднодо постановипрезидіїОдеськогообласногосуду від26квітня1989року,ухвалиапеляційногосуду Одеськоїобластівід18січня2006рокутарішення апеляційногосуду Одеськоїобластівід02червня2006рокуприйнятидо новогорозглядуйогопозови доІМТПвід21травня1988року,26вересня1988року,02березня1989рокупрозвільнення зІМТПна підставах,передбачених КЗпП УРСР, стягнення заробітної плати та оплати за час вимушеного прогулу, провадження по яких було втрачено внаслідок фальсифікації справ № 2-3837 (№2-2298/06) та №2-4804/06 (№2-390/07);
		2.Відповідно до рішення Київського районного суду м.Одеси від 05 жовтня 1987 року та постанови президіїОдеського обласного суду від 26 квітня 1989 року зобов`язати відповідача в порядку п.2.10. «Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях» ( далі-Інструкція), виключити з його трудової книжки записи:
		- №22, зроблений на підставі підробленого наказу №257\л, в порушення ст.ст.31,32 КЗпП УРСР та п.п.2.3,2.4,2.13. Інструкції, 
		- № 23, зроблений в порушення ст.ст.23,48 КЗпП УРСР та п.п.2.2,2.26,4.1 Інструкції, 
		- № 24, зроблений в порушення ст. 48 КЗпП УРСР та п.п.2.9,2.26 Інструкції, 
		3.Зобов`язати ІМТП скасувати:
		- підроблений параграф 2, внесений в серпні 1988 року в наказ № 257/л від 30 грудня 1986 року в порушення ст.ст.9,24,31,32,105 КЗпП УРСР;
		- дисциплінарний наказ №160\л від 16 серпня 1988 року, виданий в порушення ст.ст.148,149 КЗпП УРСР; 
		- наказ №37\л від 21 лютого 1989 року про зміну формулювання дисциплінарного наказу №160\л від 16 серпня 1988 року, виданий в порушення ст.151 КЗпП УРСР; 
		4.Зобов`язати ІМТП видати наказ про розірвання з ним трудового договору на підставі ч.1ст.38 КЗпП УРСР (у зв`язку з виходом на пенсію), укладений 06 липня 1984 року,
		5.Відповідно до ст.ст.95,117КЗпП УРСР,п.4.1Інструкціїстягнути з ІМТП заробітну плату, розмір якої, згідно висновку Профкому від 17 жовтня 1988 року не є предметом спору, та середній заробіток за час вимушеного прогулу (25 років 10 місяців 19 днів станом на 01 січня 2014 року), який з урахуванням індексу інфляції складає 948606,86 грн.
		6.На підставі ст.237-1 КЗпП України та п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» стягнути з ІМТП на його користь 200 000 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди за вимушений прогул після 13 січня 2000 року (т.1а.с.1-6,21-27). 
		Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2014 року під головуванням судді Калашнікової О.І. відмовлено у відкритті провадження у справі з підстав п.2ч.2ст.122 ЦПК України 2004 року, яка оскаржена Афанасьєвим О.О. до апеляційного суду (т.1а.с.9-10, 13-15).
		Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 07 квітня 2014 року у складі суддів Варикаші О.Д., Ступакова О.А., Станкевича В.А.(після відхилення заяви ОСОБА_1 про відвід складу суду) зазначена ухвала скасована, питання про відкриття провадження у справі передано на новий розгляд до суду першої інстанції (т.1а.с.115,117-119).
		Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 23 квітня 2014 року під головуванням судді Калашнікової О.І. відкрито провадження у справі, яка оскаржена Афанасьєвим О.О. до апеляційного суду (т.1а.с.123,157-159).
		28 квітня 2014 року позивач заявив відвід судді Калашніковій О.І., у задоволенні якого відмовлено ухвалою суду першої інстанції від 15 травня 2014 року (т.1а.с.151).
		Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 01 липня 2014 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (після відхилення заяви ОСОБА_1 про відвід складу суду) ухвала суду першої від 23 квітня 2014 року залишена без змін (т.1а.с.200,202-203).
		Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 13 серпня 2014 року справа прийнята суддею Калашніковою О.І. до свого провадження (т.1а.с.212).
		У вересні 2014 року та січні 2016 року ОСОБА_1 уточнив свої вимоги, виклавши наведені вище пункти 1 та 5 свого позову у такій редакції: 
		- відповіднодо постановипрезидіїОдеськогообласногосуду від26квітня1989року,ухвалиапеляційногосуду Одеськоїобластівід18січня2006рокутарішення апеляційногосуду Одеськоїобластівід02червня2006рокуприйнятидо новогорозглядуйогопозови доІМТПвід21травня1988року,26вересня1988року,02березня1989рокупро належнеоформлення трудовоїкнижки,розірвання трудовогодоговоруна підставах,передбачених КЗпП УРСР, стягнення заробітної плати та оплати за час вимушеного прогулу, провадження по яких було втрачено внаслідок фальсифікації справ № 2-3837 (№2-2298/06) та №2-4804/06 (№2-390/07);
		- відповідно до ст.ст.95,117КЗпП УРСР,п.4.1Інструкціїстягнути з ІМТП заробітну плату, розмір якої на підставі висновку Профкому від 17 жовтня 1988 року не є предметом спору, а саме :
		- 121,24 крб. згідно з довідкою бухгалтерії від 21 лютого 1989 року; 
		- 455,60 крб., як компенсацію у подвійному розмірі за 112 годин надурочної роботи та за роботу у вихідні дні згідно з табелем 1-го району та рішення профспілкового комітету від 24 січня 1986 року; 
		- 462 крб., як доплату за сумісництво посади начальника складу № 17 з 17 серпня 1987 року по 26 січня 1988 року, згідно заяви від 17 серпня 1987 року та листа заступника порту по кадрах № 14\л-232 від 08 лютого 1988 року, та середній заробіток за час вимушеного прогулу (25 років 10 місяців 19 днів), що з урахування індексу інфляції складає 948 606,86 грн.,
		а також просив суд поновити йому строк для пред`явлення позову до відповідача (т.1а.с.227-228, т.3а.с.35-36).
		Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2014 року (після відхилення заяви позивача про відвід складу суду) позов ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі п.9ч.1ст.207 ЦПК України 2004 року, яка оскаржена позивачем (т.1а.с.249-250,251,262-263; т.2а.с.39-41). 
		Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 08 червня 2015 року (після відхилення заяв ОСОБА_1 про відвід декільком складів суду та задоволення заяв низки суддів про самовідвід) зазначена ухвала від 18 грудня 2014 року скасована, справа повернута до суду першої інстанції на новий розгляд (т.2а.с.88,117-118,162,163-164, 173, 182,187-189). 
		Крім того, із матеріалів справи вбачається, що апеляційним судом неодноразово поверталися до суду першої інстанції апеляційні скарги ОСОБА_1 , подані ним протягом 2014-2015 років на ухвали, що не підлягали оскарженню окремо від рішення суду, для виконання вимог ч.2ст.293 ЦПК України 2004 року (т.2 а.с.2-6, 23-24, 200-206, 219-220,221-222,223-224).
		Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 28 вересня 2015 року справа прийнята суддею Калашніковою О.І. до свого провадження (т.3 а.с.2-3).
		Ухвалами Київського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2015 року та 17 березня 2016 року у задоволенні чергових заяв позивача про відвід судді відмовлено (т.3а.с.19,76). 
		У судовому засіданні 17 березня 2016 року позивач ОСОБА_1 просив задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. Після оголошення перерви, в судове засідання, призначене у той же день, не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. 
		Представник відповідача ДП МТП«Чорноморськ» Моісєєв Д.А. позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав за їх безпідставністю та просив у задоволенні позову відмовити (т.3а.с.72-75, 77,78-79,80).
		 
		Короткий зміст судових рішень
		Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 17березня 2016року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову до ІМТП, громадської організації «Руська Рада Одеської області» про розірвання трудового договору, стягнення середнього заробітку, внесення змін у записи в трудовій книжці та відшкодування моральної шкоди (т.3а.с.82-85).
		Додатковим рішенням Київського районного суду м.Одеси від 20жовтня 2017 року (мовою оригіналу) ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог, викладених в заяві від 02 вересня 2014 року в п.2.5 (т.1а.с.228) - Відповідно до ст.ст.95 та 117 КЗпП України стягнути з ІМТП заробітну плату, яка не є предметом спору, на підставі висновку Профкому від 17 жовтня 1988 року в сумі 121,24 крб. і на підставі довідки бухгалтерії від 21 лютого 1989 року в сумі 455,6 крб.,462крб.-доплату за сумісництво і середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням індексу інфляції в сумі 948606,86 грн.
		Закрито провадження в частині позовних вимог позивача ОСОБА_1 , викладених в заяві від 02 вересня 2014 року (т.1а.с.227-228) п.2.1.Відповідно до постанови ПрезидіїОдеського обласного суду від 26.04.1989 року, ухвали апеляційного суду від 18.01.2006 року та рішення Одеського апеляційного суду від 02.06.2006 року прийняти до нового розгляду позови ОСОБА_1 до ІМТП від 21.05.1988 року, від 26.09.1988 року, від 02.03.1989 року про належне оформлення трудової книжки, розірвання трудового договору на підставах, передбачених КЗпП України, стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження по яким було втрачено внаслідок фальсифікації (т.5а.с.152-158).
		Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 20жовтня 2017року заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення від 20 жовтня 2017 року повернута заявнику із роз`ясненням останньому його права на звернення до суду із цією заявою на загальних підставах (т.5 а.с.149-151).
		Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 22травня 2019 року в рішення того ж суду від 17 березня 2016 року та додаткове рішення від 20 жовтня 2017 року внесені виправлення та виключено громадську організацію «Руська Рада Одеської області» з кола відповідачів (т.7а.с.78-79).
		Додатковим рішенням Київського районного суду м.Одеси від 22травня 2019року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог про скасування:
		-підробленого параграфу 2, внесеному в серпні 1988 року в наказ №257/л від 30 грудня 1986 року;
		-дисциплінарного наказу №160/л від 16 серпня 1988 року;
		-наказу №37/л від 21 лютого 1989 року про зміну формулювання дисциплінарного наказу №160/л від 16 серпня 1988 року (т.7а.с.168-172).
		 
		Короткий зміст вимог апеляційних скарг та заперечень на апеляційні скарги
		У квітні 2016 року, а в подальшому - у листопаді 2017 року та червні 2019 року, ОСОБА_1 подав апеляційні скарги на рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 березня 2016 року, додаткові рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2017 року і 22 травня 2019 року та ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2017 року. Зокрема, просить скасувати постановлені у справі судові рішення й ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі. Скаржиться на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права (т.3а.с.96-110,167-169;т.5а.с.177-184;т.7а.с.199-207).
		У запереченні на апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 березня 2016 року керівник ДП МТП«Чорноморськ» Крижановський С.В. просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, залишивши рішення суду першої інстанції без змін. В подальшому, представник ДП МТП«Чорноморськ» Карпун Є.Ф. у березні 2017 року надав додаткові письмові пояснення на апеляційну скаргу та копії документів, в тому числі витребуваних апеляційним судом на підставі клопотання позивача. В одному із клопотань про розгляд справи у відсутності відповідача, його представник ОСОБА_5 16 липня 2019 року зазначив, що апеляційні скарги ОСОБА_1 вважає необґрунтованими, що він зловживає своїми процесуальними правами (т.3а.с.210-216;т.4а.с.120,122-172;т.7а.с.232).
		 
		Інформація про рух справи в суді апеляційної інстанції 
		Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційного суду Одеської області від 11 квітня 2016 року справа розподілена суддям Гончаренко В.М. (головуюча та суддя-доповідач), Комаровській Н.В. та Короткову В.Д (т.3а.с.122), а в подальшому - згідно протоколам автоматичної зміни складу суду від 22 серпня та 02 грудня 2016 року, склад колегії суддів неодноразово змінювався з поважних причин (т.3а.с.175; т.4а.с.26). 
		Ухвалою судді апеляційного суду Одеської області Гончаренко В.М. від 22 серпня 2016 року ОСОБА_1 поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Київського районногосуду м.Одеси від17березня 2016року та відкрито апеляційне провадження (т.3а.с.177).
		У зв`язку зі звільненням судді Гончаренко ОСОБА_6 , 05 січня 2017 року справа передана для розгляду суддям Каларашу А.А. (головуючий та суддя-доповідач), Заїкіну А.П. та Кравцю Ю.І.(останній в подальшому був замінений на суддю Гайворонського С.П) т.4а.с.34-35,64.
		Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 02 лютого 2017 року у задоволенні заяви позивача про відвід суддям Каларашу А.А., Заїкіну А.П. та Гайворонського С.П. відмовлено (т.4а.с.69-70).
		Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 17 травня 2017 року суддю ОСОБА_7 замінено на суддю Погорєлову С.О.(т.4а.с.218). 
		Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2017 року цивільна справа повернута до суду першої інстанції для ухвалення додаткового рішення щодо нерозглянутих позовних вимог ОСОБА_1 (т.4а.с.248-250).
		Як зазначалось вище, Київським районним судом м.Одеси 20 жовтня 2017 року були постановлені додаткове рішення та ухвала, які оскаржені ОСОБА_1 (т.5а.с.149-151,177-184).
		Ухвалами апеляційного суду Одеської області від 20 листопада 2017 року відмовлено ОСОБА_1 у відводі суддів Калараша А.А., Заїкіна А.П., Погорелової С.О. та задоволено заяву вказаних суддів про самовідвід (т.5 а.с.195-196,198-199).
		Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 21 листопада 2017 року визначено такий склад суду: Сегеда С.М. (головуючий та суддя-доповідач), Кононенко Н.А. та Цюра Т.В. (т.5 а.с.208).
		Ухвалою судді апеляційного суду Одеської області Сегеди С.М. від 29 листопада 2017 року відкрито провадження за вищевказаною апеляційною скаргою на додаткове рішення та ухвалу Київського районного суду м.Одеси від 20 жовтня 2017 року (т.5 а.с.216).
		Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 01 грудня 2017 року розгляд справи призначено на 16 січня 2018 року (т.5а.с.217-218).
		16 січня 2018 року позивачем ОСОБА_1 заявлено відвід колегії суддів (т.5а.с.224-228).
		23 січня 2018 року судді заявили про самовідвід (т.5а.с.233-235).
		Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23 лютого 2018 року заява суддів Сегеда С.М., Кононенко Н.А. та Цюра Т.В. про самовідвід задоволено ( т.5а.с.233-235,247-251).
		Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 28 лютого 2018 року визначено такий склад суду: Вадовська Л.М. (головуюча та суддя-доповідач), Ващенко Л.Г. та Сєвєрова Є.С. (т.6а.с.2-3).
		17 квітня 2018 року ОСОБА_1 подано заяву про порушення суддею-доповідачем Вадовською Л.М. норм ЦПК України при призначенні справи до розгляду (т.6а.с.21-26).
		Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20 квітня 2018 року заяву про самовідвід судді Вадовської Л.М. задоволено (т.6а.с.34-35,42-44).
		Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 25 квітня 2018 року суддя Вадовська Л.М. замінена на суддю Таварткіладзе О.М. (т.6а.с.46).
		Ухвалою судді апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2018 року ОСОБА_8 заявлено про самовідвід (т.6а.с.54-55). 
		Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 02 травня 2018 року суддю Таварткіладзе ОСОБА_9 замінено на суддю Журавльова О.Г. (т.6а.с.56).
		Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 05 травня 2018 року члени колегії суддів Ващенко Л.Г. та Сєвєрова Є.С. замінені на суддів Комлеву О.С. та Кравця Ю.І. (т.6а.с.61-62).
		Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 06 вересня 2018 року заява ОСОБА_1 про відвід суддів Журавльова О.Г., Комлевої О.С. та Кравця Ю.І. задоволена (т.6 а.с.84-87,122-124).
		Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 06 вересня 2018 року визначено такий склад суду: Черевко П.М. (головуючий та суддя-доповідач), Дрішлюк А.І. та Громік Р.Д. (т.6а.с.130-131).
		Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 18 вересня 2018 року суддя Громік Р.Д., який заявив собі самовідвід, замінений на суддю Сєвєрову Є.С. (т.6а.с.136,153).
		В подальшому, у зв`язку з ліквідацією апеляційного суду Одеської області та утворенням 03 січня 2019 року Одеського апеляційного суду, протоколами автоматизованого розподілу справи між суддями від 28 січня 2019 року справа передана колегії суддів у складі: Колеснікова Г.Я. (головуючий та суддя-доповідач), Ващенко Л.Г. та Вадовської Л.М. При цьому остання, яка раніше була відведена від розгляду справи, 06 лютого 2019 року замінена на суддю Сєвєрову Є.С. (т.6а.с.218-222, 223, 224-231).
		Ухвалою судді Одеського апеляційного суду Колеснікова Г.Я. від 06 лютого 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м.Одеси від 17 березня 2016 року, додаткове рішення Київського районного суду м.Одеси від 20 жовтня 2018 року та ухвалу цього ж суду від 20 жовтня 2018 року прийняті до свого провадження, а цивільна справа направлена до суду першої інстанції для усунення недоліків, викладених у мотивувальній частині цієї постанови, зокрема, для ухвалення додаткового рішення та виправлення описки у судових рішеннях, а також для надіслання до суду апеляційної інстанції інших цивільних справ за позовами ОСОБА_1 та додаткових доказів, які просив витребувати апелянт у своїх апеляційних скаргах, тощо (т.6а.с.232-236).
		Як зазначалось вище, Київським районним судом м.Одеси 22 травня 2019 року були постановлені додаткове рішення та ухвала, які оскаржені ОСОБА_1 у червні 2019 року (т.7а.с.78-79,169-172, 191,199-207).
		Ухвалами судді Одеського апеляційного суду Колеснікова Г.Я. від 26 червня 2019 року відкрито апеляційне провадження за вказаними апеляційними скаргами (т.7а.с.195-196, 212-216). 
		Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11 липня 2019 року розгляд справи призначено на 16 липня 2019 року (т.7а.с.226).
		Ухвалою апеляційного суду від 16 липня 2019 року, у зв`язку з не надісланням Київським районним судом м.Одеси низки витребуваних 06 лютого 2019 року апеляційним судом цивільних справ тощо, з урахуванням наміру колегії суддів перебувати з 08 серпня до 13 вересня 2019 року у щорічній відпустці, розгляд справи відкладено на 25 вересня 2019 року (т.7а.с.234,236-237).
		Постановою Одеського апеляційного суду від 16 липня 2019 року, ухваленою у складі суддів Сєвєрової Є.С. (головуюча та суддя-доповідач), Ващенко Л.Г. та Колеснікова Г.Я., скасовано рішення Київського районного суду м.Одеси від 18 жовтня 2018 року та додаткове рішення цього ж суду від 18 квітня 2019 року за позовом ОСОБА_1 до МТП «Чорноморськ», вимоги якого будуть викладені нижче (т.8а.с.168-174).
		Зазначена постановаоскаржена АфанасьєвимО.О.13серпня 2019року доВерховного Суду (т.8а.с.3-14,168-174).
		Саме після прийняття вказаного судового рішення, починаючи з 23 вересня 2019 року ОСОБА_1 фактично заблокував розгляд справи апеляційним судом шляхом систематичної подачі заяв про відвід суддів Колеснікова Г.Я., Ващенко Л.Г. та Сєвєрової Є.С. 
		Так, ухвалою Одеського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року відвід, заявлений 23 вересня 2019 року, визнаний необґрунтованим, а апеляційне провадження, відповідно до правил ч.3ст.40 ЦПК України, зупинене до вирішення питання про відвід 
		Ухвалою судді Одеського апеляційного суду Гірняк Л.А. від 07 жовтня 2019 року заява ОСОБА_1 про відвід залишена без задоволення (т.8а.с.1-2,23-26,28-31).
		Після відновлення 15 жовтня 2019 року провадження у цивільній справі, ОСОБА_1 у той же день повторно подав заяву про відвід складу суду (т.8а.с.38-39,40).
		Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року вказаний відвід визнаний необґрунтованим та зупинене апеляційне провадження до вирішення питання про відвід (т.8а.с.44-47).
		Ухвалою судді Одеського апеляційного суду Дрішлюка А.І. від 22 жовтня 2019 року заява ОСОБА_1 про відвід залишена без задоволення (т.8а.с.49-51).
		Після відновлення 25жовтня 2019 року провадження у цивільній справі та призначення справи до розгляду на 06 листопада 2019 року, ОСОБА_1 знову подав заяву про відвід складу суду (т.8а.с.54-55,64-69).
		Ухвалою Одеського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року заявлений позивачем відвід визнаний зловживанням процесуальними правами та залишений без розгляду (т.8а.с.83-87).
		Іншою ухвалою у той же день апеляційний суд витребував із Приморського районного суду м.Одеси низку цивільних справ, за позовами ОСОБА_1 , які були надіслані останньому Київським районним судом м.Одеси (т.8а.с.80-81).
		04 грудня 2019 року ОСОБА_1 в черговий раз подав до апеляційного суду заяву про відвід суддів Колеснікова Г.Я., Ващенко Л.Г. та Сєвєрової Є.С., який ухвалою Одеського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року також визнаний зловживанням процесуальними правами та залишений без розгляду, а розгляд справи призначено на 14 січня 2020 року (т.8а.с.100,101-111,119-123).
		12 січня 2020 року ОСОБА_1 в п`яте подано заяву про відвід складу суду (т.8а.с.155-158).
		Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14 січня 2020 року заявлений позивачем відвід складу суду визнаний зловживанням процесуальними правами та залишений без розгляду (т.8а.с.164).
		Сторони в судове засідання, призначене на 14 січня 20120 року не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
		Відповідно до правил ч.2ст.372 ЦПК України апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у їх відсутність, враховуючи клопотання представника ДП МТП про розгляд справибез йогоучасті,а такожте, що позивач: 
		- 05 грудня 2019 року подав заяву про відмову приймати участь у судовому засіданні, вмотивовуючи свою заяву корумпованістю суддів та грубим порушенням ними норм процесуального права;
		- 14 січня 2019 року повідомив про своє захворювання (без надання відповідних доказів), просив розглянути низку його заяв по суті та при цьому заяву про відкладення розгляду справи по суті, у зв`язку з хворобою, не подав (т.8а.с.112-117,129,155,159,160).
		 
		2.Мотивувальна частина
		Позиція апеляційного суду
		Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали даної цивільної справи у 8-ми томах; витребувані матеріали цивільних справ Київського районного суду м.Одеси:
		-№2-390/07за позовом ОСОБА_1 до ІМТПпро визнаннянаказів неправомірними,поновлення нароботі,зобов`язання оформититрудову книжку,стягнення заборгованостіпо заробітнійплаті,середньогозаробітку зачас вимушеногопрогулу тавідшкодування моральноїшкоди в 5-титомах;№2-1241/09за заявою ОСОБА_1 про відновленнявтраченого судовогопровадження в2-хтомах;№2-6532/07за заявою ОСОБА_1 про відновленнявтраченого судовогопровадження,перевірившизаконність таобґрунтованість судовихрішень вмежах доводівта вимогапеляційних скарг,апеляційний судвважає,що апеляційніскарги ОСОБА_1 нарішенняКиївського районногосуду м.Одеси від17березня 2016року,додаткові рішенняКиївського районногосуду м.Одеси від20жовтня 2017року і22травня 2019року таухвалу Київськогорайонного судум.Одеси від20жовтня 2017року  підлягають частковому задоволенню, а провадження у справі за позовом ОСОБА_1 - закриттю з таких підстав.
		 
		Мотиви, з яких виходив апеляційний суд, та застосовані норми права
		Суть позову та попередній розгляд трудового спору позивача судами загальної юрисдикції
		05 липня 2007 року апеляційним судом Одеської області вирішено спір позивача щодо поновлення його трудових прав (т.4а.с.162-172).
		Скарги позивача на зазначене рішення суду розглянуті Верховним Судом України в ординарному та екстраординарному порядку.
		Ухвалою Верховного Суду України від 29 травня 2008 року касаційна скарга ОСОБА_1 відхилена, а рішення апеляційного суду Одеської області від 05 липня 2007 року залишено без змін (т.4а.с.160-161).
		30 липня 2008 року Верховний Суд України постановив ухвалу про відмову у допуску скарги ОСОБА_1 до провадження у зв`язку з винятковими обставинами (справа №6-16258сво08, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі судових рішень 08.08.2008р., оприлюднено 11.11.2008р.).
		Предметом позову у цій справі були вимоги позивача до Іллічівського морського торгівельного порту про визнання наказів неправомірними, поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та зобов`язання оформити трудову книжку, а саме: наказів начальника Іллічівського морського торгівельного порту № 160/о від 16 серпня 1988 року про звільнення позивача за прогули на підставі п.16 Статуту про дисципліну працівників морського транспорту, № 37/о від 21 лютого 1989 року про звільнення позивача по п.5 ст.36 КЗпП України; поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді старшого стивідора Іллічівського морського торгівельного порту; зобов`язання Іллічівського морського торгівельного порту внести до трудової книжки позивача: запис про недійсність запису № 22 щодо переведення старшим стивідором - заступником начальника складу 4-го району; запис № 23 щодо звільнення за прогули за п.16 Статуту про дисципліну працівників морського транспорту; запис № 24 щодо звільнення по п.5 ст. 36 КЗпП України; стягнення з Іллічівського морського торгівельного порту на користь позивача 402 019 грн. 92 коп. невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням індексу інфляції 100 000 грн. моральної шкоди, а всього - 502 019 грн. 92 коп.; допущення негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі на посаді старшого стивідора та стягнення на його користь 400 грн.
		Судом апеляційної інстанції у зазначеній справі встановлено, що наказом начальника ІМТП № 45/о від 02 березня 1984 року позивач ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду інженера-технолога 1-го району.
		Наказом начальника ІМТП № 65/о від 02 квітня 1986 року ОСОБА_1 був переведений на посаду старшого стивідора 4-го району порту.
		На підставі наказу начальника порту № 742 від 30 жовтня 1986 року посада старшого стивідора, яку займав позивач ОСОБА_1 , скорочено.
		Наказом № 257/о від 30 грудня 1986 року він був переведений на посаду старшого стивідора - заступника начальника складу 4 району з 26 грудня 1986 року.
		Пропуск до роботи був оформлений 03 березня 1987 року, а виданий 11 травня 1987 року.
		Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 1987 року з ІМТП на його користь стягнуто оплату за вимушений прогул з 17 березня 1987 року по 20 квітня 1987 року в сумі 240,68 крб.
		21 травня 1988 року позивач звернувся до суду з позовом до ІТМП, редакції газети "Іллічівець" про визнання його перебуваючим у стані вимушеного прогулу, оплату вимушеного прогулу, доплати за час сумісної роботи на посадах старшого стивідора та заступника начальника складу з 17 серпня 1987 року до 26 січня 1988 року та про захист честі та гідності.
		02 вересня 1988 року порт його повідомив про те, що наказом начальника порту № 169/о від 16 серпня 1988 року він звільнений з посади старшого стивідора - заступника начальника складу 4 району, за прогули 13, 27, 30, 31 травня, червень, липень 1988 року за п. 16 Статуту про дисципліну працівників морського транспорту, з 28 липня1988 року. 
		Після домовленості з ІМТП про вирішення спору в несудовому порядку вказаний наказ був змінений.
		Наказом № 37/о від 21 лютого 1989 року, яким було змінено формулювання звільнення: позивач ОСОБА_1 , був звільнений з роботи у зв`язку з переводом у фірму "Маяк" Одеського побутового обслуговування населення, за п. 5 ст. 36 КЗпП України. 
		В цей же день, 21 лютого 1989 року, позивач ОСОБА_1 отримав трудову книжку і відмовився одержати розрахунок при звільненні,проведений адміністрацією порту, оскільки не погодився з розміром цієї суми.
		Ухвалою судді Київського районного суду м.Одеси від 23 червня 1988 року, залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Одеського обласного суду від 23 серпня 1988 року, у прийнятті позовної заяви ОСОБА_1 до ІТМП, редакції газети "Іллічівець" про визнання його перебуваючим у стані вимушеного прогулу, оплату вимушеного прогулу, доплати за час сумісної роботи на посадах старшого стивідора та заступника начальника складу з 17 серпня 1987 року до 26 січня 1988 року та про захист честі та гідності, від 21 травня 1988 року було відмовлено.
		Постановою президії Одеського обласного суду від 26 квітня 1989 року вказані ухвали судів були скасовані і матеріали направлені на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		У подальшому, у 1989 році незакінчене провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІТМП, редакції газети "Іллічівець" про визнання його перебуваючим у стані вимушеного прогулу, оплату вимушеного прогулу, доплати за час сумісної роботи на посадах старшого стивідора та заступника начальника складу та про захист честі і гідності від 21 травня 1988 року було втрачено.
		На час виникнення правовідносин між сторонами - 1984-1989 р.р., діяло цивільно-процесуальне законодавство  ЦПК Української РСР (України) 1963 року, чинного на час подій у справі, до прийняття нового ЦПК України у 2004 році.
		Втрата справи, в якій Одеським обласним судом скасовані у квітні 1989 року процесуальні документи суду першої інстанції з направленням справи на новий розгляд (незакінчене провадження), не з`являлось перешкодою для звернення до суду з таким же позовом відповідно до ст.136 ЦПК України.
		В період з 1989 року по 1998 рік (тобто на протязі 9 років) позивач ОСОБА_1 не звертався до суду із заявами до ІМТП про порушення трудових прав, що підтверджено відповіддю заступника голови Одеського обласного суду від 23 квітня 1999 року. 
		Через 10 років - 11 листопада 1999 року, ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про відновлення втраченого провадження за позовом до ІТМП, редакції газети "Іллічівець" про визнання його перебуваючим у стані вимушеного прогулу, оплату вимушеного прогулу, доплати за час сумісної роботи на посадах старшого стивідора та заступника начальника складу з 17 серпня 1987 року до 26 січня 1988 року та про захист честі і гідності від 21 травня 1988 року. 
		Рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 02 червня 2006 року заявнику ОСОБА_1 відмовлено у відновленні судового провадження, втраченого до закінчення судового розгляду за заявою від 11 листопада 1999 року, а вказана позовна заява від 21 травня 1988 року направлена до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження. 
		Ухвалою суду першої інстанції від 14 грудня 2006 року об`єднані провадження по позовній заяві ОСОБА_1 від 20 листопада 2006 року та його позовній заяві від 21 травня 1988 року.
		Скасувавши рішення суду першої інстанції від 15 березня 2007 року, яким задоволені вимоги позивача, в тому числі про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу18 років 10 місяців і 19 днів, у розмірі 402 019,92 грн. та моральної шкоди в розмірі 100 000 грн., та вирішивши спір по суті, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні від 05 липня 2007 року зазначив, що спірні трудові правовідносини щодо розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , оплати вимушеного прогулу та звільнення з роботи виникли між сторонами в травні, вересні 1988 року та у лютому 1989 року і до них повинно застосовуватися трудове законодавство, яке діяло на той час.
		З урахуванням цього, суд дійшов висновку, що після звільнення з роботи за наказом № 37/о від 21 лютого 1989 року позивач ОСОБА_1 не звернувся в встановлений законом місячний строк до суду з вимогами про поновлення на роботі, а заявив вимоги лише 25 червня 2004 року, тобто більше, ніж через 15 років, що підтверджено матеріалами справи.
		Суд також дійшов висновку про те, що позивач ОСОБА_1 пропустив без поважних причин строк для вирішення трудового спору про стягнення заборгованості по заробітній платі та розрахунку при звільненні, оскільки судом встановлено, що він з 1989 року по 1998 рік не звернувся за вирішенням цих питань в передбачені ст.231 КЗпП УРСР органи, які на той час розглядали трудові спори: або в комісії по трудових спорах, які на той час були обов`язковим первинним органом для трудових спорів, або в профспілкові організації, або в суд, що підтверджено матеріалами справи, зокрема відповіддю заступника голови Одеського обласного суду від 23 квітня 1999 року.
		Суд підкреслив, що сам по собі факт втрати у 1989 році незакінченого судового провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до ІМТП, редакції газети "Іллічівець" про визнання його перебуваючим у стані вимушеного прогулу, оплату вимушеного прогулу, доплати за час сумісної роботи на посадах старшого стивідора та заступника начальника складу та про захист честі і гідності від 21 травня 1988 року, і подальше, через 10 років, вирішення питання відновлення втраченого провадження за заявою від 11 листопада 1999 року, не може вважатися поважною причиною пропуску встановленого законом строку.
		Тому, виходячи із вимог ч.2ст.227, ст.ст.229-232 Кодексу законів про працю Української РСР (України), з наступними змінами, які діяли на час виникнення правовідносин сторін, та відповідних роз`яснень, що містились у п.3 постанови Пленуму Верховного Суду Української РСР від 30 березня 1984 року «Про деякі питання застосування судами Кодексу законів про працю Української РСР» про застосування строків позовної давності у зв`язку з пропуском без поважних причин, незалежно від заяв сторін, та, врахувавши положення ст.232 цього Кодексу, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог позивача до Іллічівського морського торгівельного порту про визнання наказів неправомірними, поновлення на роботі, зобов`язання оформити трудову книжку, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди у зв`язку з пропуском місячного та тримісячного строків.
		Аналогічне викладено і у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про розгляд судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року, що також враховано судом (т.4а.с.162-172).
		 
		Застосування судом апеляційної інстанції практики Європейського Суду з прав людини щодо строків давності та принципу res judicata
		Європейський Суд з прав людини у своїй прецедентній практиці постійно підкреслює, що строки давності, які характерні для національних правових систем держав-учасників, виконують декілька цілей, в числі яких, - забезпечення правової визначеності та остаточності, попередження порушення прав осіб, які могли би бути зменшені, якщо б суди розглядали їх справи на основі доказів, що могли би бути неповними за спливом часу (див. п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
		Принцип правової визначеності в процесуальному праві обмежує можливість перегляду рішення суду, що набрало законної сили, для запобігання зловживання правом особами, які беруть участь у справі (як правило, стороною, що програла), а також встановлює неможливість ініціювання перегляду рішення, що набрало законної сили, органами державної влади, а також особами, чиї права не були порушені судовим розглядом.
		Постановлене апеляційним судом Одеської області рішення від 05 липня 2007 року, законність якого перевірена Верховним Судом України, є вирішеною справою - res judicata, тому сторони у справі, які при завершенні судового провадження отримали належне й остаточне судове рішення, не можуть ініціювати інше провадження щодо тих же самих вимог.
		Положення res judicata попереджує пролонгування судового провадження.
		Принцип res judicata, передбачаючи повагу до остаточного рішення суду, виключає можливість повторного звернення до суду з тотожними вимогами. Вимоги, що були вирішені судом, не можуть бути предметом нового розгляду.
		У справі «Ющенко та інші проти України», рішення від 15 липня 2010 року, розвиваючи положення щодо застосування принципу res judicata, та проаналізувавши відповідне національне законодавство, Європейський Суд з прав людини вказав, що принцип res judicata за цивільно-процесуальним законодавством України міститься в ст.136 ЦПК України 1963р., чинного на час подій у справі (п.52 рішення).
		У цій справі національним судом при розгляді 18 лютого 1999 року спору у цивільному провадженні відмовлено у позові за відсутності доказів.
		Пізніше, у кримінальному провадженні про шахрайство було пред`явлено цивільний позов, що стосувався тих же самих питань, і він був 12 січня 2004 року задоволений судом.
		Європейський Суд з прав людини у пункті 64 справи «Ющенко та інші проти України» зробив висновок, що цивільний аспект кримінальної справи стосувався того ж самого питання, що й в цивільному провадженні, яке відбулось раніше, а саме питання цивільно-правової відповідальності, тому вважає, що нове вирішення тих самих питань звело нанівець закінчене раніше провадження, а це несумісне з принципом юридичної визначеності (п.п.60-64).
		Таким чином, справа, що вже була вирішена судом, не може стати предметом нового судового розгляду.
		Принцип res judicata розповсюджується й на пред`явлення нових позовів до суду, які не є тотожними, однак в основу яких покладені ти ж самі факти з метою нового розгляду справи.
		У справі «Brletiж v. Croatia», у рішенні від 16 січня 2014 року, Суд у пункті 43 зазначив, що в усіх правових системах ефективність судових рішень має обмеження і щодо матеріального обсягу. 
		У 2002 році національним судом на користь заявниці  спадкоємиці після смерті її чоловіка, стягнута з компанії заробітна плата, яка йому належала. Рішення суду було виконано.В 2008 році національний суд задовольнив позов компанії про стягнення з заявниці суми заробітної плати зайво сплаченої її чоловіку з посиланням на те, що іншим судом у 2002 році не враховані суми коштів, виплачені з заробітної плати спадкодавця його кредиторам, внаслідок чого компанія здійснила виплати двічі: кредиторам, а потім спадкодавцю за рішенням суду. Тому з заявниці на користь компанії стягнуто заробітну плату у розмірі, яка була виплачена кредиторам її чоловіка.
		Проаналізувавши ці обставини, Європейський Суд у пункті 47 виклав свою думку таким чином: «отже, Суд обмежується тим, що зазначає, що навіть, якщо було б визнати, що два судових процеси не є однаковими, вони, тим не менш, згідно відповідного внутрішнього законодавства стосуються одних і тих же сторін, а також однакових правовідносин, та тих самих обставин, а саме виплати частини заробітної плати чоловіка заявниці за період з травня 1998р. по січень 1999р., які були вирішальними для вирішення спору, і, отже, ці два провадження мали однаковий матеріальний обсяг». 
		І надалі, у пункті 48 Суд зазначив, що, не зважаючи на те, що перше остаточне рішення національного суду не було скасовано, другим рішенням національного суду воно було позбавлено юридичних наслідків, оскільки визначало питання виплати зарплати чоловіку заявниці інакше, ніж в спосіб, що був визначений першим судом. Це призвело до того, що заявниця була зобов`язана погасити компанії грошову суму, визначену на переоцінці фактів, які, зокрема, були зібрані та відхилені у першому судовому провадженні.
		Тим самим, національні суди діяли з порушенням принципу правової визначеності, притаманного п.1 ст.6 Конвенції (п. 51 рішення).
		Застосовуючи прецедентну практику Європейського Суду у трудовій справі, суд апеляційної інстанції вважає звернути увагу на таке.
		В Єдиному державному реєстрі судових рішень міститься 427 процесуальних документів стосовно трудового спору позивача ОСОБА_1 про звільнення з роботи та оспорювання наказів адміністрації порту в різній інтерпретації, які були видані відповідачем у період перебування його у трудових відносинах з морським портом.
		Після постановлення судом апеляційної інстанції 05 липня 2007 року рішення, в якому вирішений трудовий спір між сторонами остаточно, та зазначене рішення набуло статус res judicata, позивач звернувся та продовжує звертатися до суду з чисельними тотожними та з однаковим матеріальним обсягом позовами.
		Так, заявивши у січні 2014 року вимоги у даній справі, позивач уточнив їх через 9 місяців  у вересні 2014 року та у січні 2016 року, тобто через 2 роки після їх пред`явлення.
		У той же час, не зважаючи на те, що цей спір був невирішений судом за апеляційною скаргою позивача, та, не очікуючи завершення провадження у зазначеній справі, позивач у липні 2017 року знову звернувся до суду першої інстанції з аналогічними вимогами. 
		16 липня 2019 року Одеський апеляційний суд прийняв постанову по заявленим аналогічним вимогам і скасував рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2018 року та додаткове рішення цього ж суду від 18 квітня 2019 року.
		Суд закрив провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 до МТП «Чорноморськ» про: зобов`язання МТПЧ скасувати підроблені накази №160/л та №37/л, видані в порушення п. 5 ст. 147, ст. 148та ст. 149 КЗпПУРСР, "Статуту про дисципліну працівників морського транспорту СРСР" при відсутності пояснювальної позивача, допуску його до роботи і будь-яких документальних підтверджень здійснення ним прогулів; у відповідності до п. 2.10 діючої "Інструкції про порядок ведення трудових книжок", визнання недійсними записів №№ 22-24, зроблених в трудовій книжці позивача, в порушення п. п. 2.2, 2.3, 2.4, 2.9,2.13 і 2.26 "Інструкції", ст. 48та п. 5 ст.147 КЗпПУРСР, визнаних недійсними.
		Суд відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 до МТП «Чорноморськ» про зобов`язання видати позивачеві дублікат трудової книжки без записів, зобов`язання видати наказ про розірвання трудового договору з позивачем від 06.07.1984 р. заст. 39 КЗпПу відповідності до його заяви від 30.04.1988 р. та листа профкомітета ІМТП від 17.10.1988; стягнення заробітної плати в розмірі 240,68 руб. з індексацією, відшкодування моральної шкоди, прийняття до нового розгляду позову від 18.03.1987 р. 
		Суд залишив без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 до МТП «Чорноморськ»:
		- у відповідності з постановою президії Одеського обласного суду від 26.04.1989 р., ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18.01.2006 р. та його рішенням від 02.06.2006 р., прийняти до нового розгляду позови до МТПЧ від 21.05.1988 р., від 26.09.1988 р., від 02.03.1989 р. про поновлення на роботі, про стягнення заробітної плати та оплату вимушеного прогулу, провадження яких було втрачено в результаті фальсифікації справ №2-3837/04 (2-2298/06) та №2-4804/06 (2-390/07); 
		- у відповідності до рішення Київського райсуду від 06.10.1987 р., постановою президії Одеського обласного суду від 26.04.1989 р. та ст.ст. 9,31,32 КЗпПУРСР, зобов`язати МТПЧ скасувати підроблений параграф 2 наказу №257/л про переведення позивача на посаду старшого стивідора - заступника начальника складу; 
		- стягнення заробітної плати за травень 1988 року, компенсації за роботу у вихідні, доплати за сумісництво; 
		- середнього заробітку за час вимушеного прогулу з індексом інфляції (т.8а.с.168-174).
		Відповідно до ст.384 ЦПК України постанова Одеського апеляційного суду від 16 липня 2019 року набрала законної сили з дня її прийняття.
		Звертаючись до суду, позивач також заявляв чисельні позови про вирішення трудового спору, які стосувались окремих фрагментів вже раніше поданих вимог.
		Однією з цих вимог, заявленою ним неодноразово, є заява про відновлення втраченого провадження через фальсифікацію матеріалів справи та фальшивість документів, невідповідність діючому законодавству та судовим рішенням, які набрали законної сили
		Оскаржуючи ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2007 року, якою заява ОСОБА_1 про відновлення втраченого судового провадження залишена без розгляду та ухвалою апеляційного суду Одеської області від 26 лютого 2008 року залишена без змін, позивач ОСОБА_1 подав до суду у листопаді 2008 року заяву про перегляд ухвали суду від 04 грудня 2007 року за нововиявленими обставинами і одночасно в цій же заяві просив суд скасувати рішення апеляційного суду Одеської області від 05 липня 2007 року, яке набуло статус res judicata (справа №520/7859/13-ц;провадження №8/520/35/13) т.8а.с.175-204, 205.
		23 березня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про поновлення цивільних справ, фальсифікацію матеріалів справи, відновлення судових документів, виключення документів із справи, винесення додаткового рішення, визнання рішення таким, що набрало законної сили, прийняття нового позову та порушення кримінальної справи, яка ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2012 року повернута заявнику та ним не оскаржена (справа № 1512/4410/2012) т.8 а.с.206-207,208.
		Маніпулюючи судами та проявляючи зацікавленість лише в процедурі, пов`язаній з розглядом його чисельних тотожних позовів з однаковим матеріальним обсягом, які викладені в різних інтерпретаціях, позивач всупереч ст.44 ЦПК України недобросовісно користувався своїми процесуальними правами та зловживав ними з метою затягування розгляду справ. Не маючи бажання отримувати остаточні рішення, ОСОБА_1 оскаржив всі процесуальні документи, які прийняті судом першої інстанції за його чисельними вимогами та заявив відводи усім суддям, які розглядали його справи. 
		У даній справі суддею-доповідачем в першій інстанції прийнято 41 процесуальний документ, із них - 10 процесуальних документів стосуються відводу/самовідводу суддів; в суді апеляційної інстанції постановлено 111 процесуальних документів, із них щодо відводу/самовідводу суддів - 32 процесуальних документа, в тому числі 7 відносно відводу колегії суддів.
		Підбиваючи підсумки, колегія суддів дійшла висновку: 
		-принцип res judicata діє в національному законодавстві  ч.1 ст.255 та ч.1ст.358 ЦПК України 2004 року з наступними змінами;
		-принцип res judicata, передбачаючи повагу до остаточного рішення суду, виключає можливість повторного звернення до суду з тотожними вимогами та позовами з однаковим матеріальним обсягом;
		-положення res judicata попереджує пролонгування судового провадження;
		-рішення апеляційного суду Одеської області від 05 липня 2007 року, яким розглянутий трудовий спір між сторонами, є вирішеною справою;
		-постанова Одеського апеляційного суду від 16 липня 2019 року ґрунтується на висновках остаточного рішення апеляційного суду Одеської області від 05 липня 2007 року.
		Беручи до уваги, що позовні вимоги, заявлені в даній справі згідно відповідному національному законодавству, стосуються одних і тих же сторін, однакових правовідносин, тих самих обставин та позовів з однаковим матеріальним обсягом, які були розглянуті апеляційним судомОдеської області05липня 2007року,що є вирішеною справою - res judicata, та, враховуючи висновки Одеського апеляційного суду в постанові від 16 липня 2019 року, що ґрунтуються на вирішеній 05 липня 2007 року справі, колегія суддів вважає необхідним скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 березня 2016 року, додаткові рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2017 року і 22 травня 2019 року та ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2017 року та закрити провадження у справі.
		Керуючись ст. ст. 255, 368, 374, 377, 381-384, 389 ЦПК України, суд    
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційні скарги ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 березня 2016 року, додаткові рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2017 року і 22 травня 2019 року та ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2017 року. 
		Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (до зміни назви - державне підприємство «Іллічівський морський торговельний порт») про прийняття до нового розгляду позовів до відповідача, поданих у 1988-1989 р.р., виключення записів з трудової книжки, скасування наказів, видання наказу про розірвання трудового договору за ст. 38 КЗпП України, стягнення заробітної плати та компенсації за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
		Постанова набирає законної сили з моменту прийняття.
		Постанова суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст постанови складено 28 січня 2020 року.
		 
		Головуючий 
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...