Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 569/18933/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: 29.01.2020. Зареєстровано: 30.01.2020. Забезпечено надання загального доступу: 31.01.2020.
Дата набрання законної сили: 03.05.2022
Номер судового провадження: 2/569/893/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 569/18933/19
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 січня 2020 року                                                м.Рівне
		 
		Рівненський міський суд Рівненської області в складі:
		головуючого судді  - Кучиної Н.Г.,
		при секретарі судового засідання - Ющук О.С.,
		з участю:
		позивача - ОСОБА_1 ,
		представник відповідача Генеральної прокуратури України - Білери І.В.,
		представника відповідача Державної казначейської служби - Самойлової С.І.
		розглянувши  у  відкритому судовому засіданні  в  місті   Рівне  цивільну справу № 569/18933/19 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Генеральної прокуратури України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування та судове слідство,-
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		У жовтні 2019 року ОСОБА_1  звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Генеральної прокуратури України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування та судове слідство. 
		Позовна заява мотивована тим, що 16.04.2010 року працівниками УСБУ стосовно неї, ОСОБА_1 ,  була заведена оперативно - розшукова справа та організовані негласні дії. З метою штучного створення злочину УСБУ використовувало агента правоохоронних органів ОСОБА_7. , який під прикриттям працював адвокатом та систематично використовувався останніми для штучного створення злочинів щодо посадових осіб в різних регіонах України. На даний час ОСОБА_3 позбавлено адвокатського свідоцтва.
		17.05.2010 року Генпрокуратурою України на підставі цієї незаконної оперативно- розшукової справи та матеріалів УСБУ, щодо неї, як судді, була незаконно порушена кримінальна справа за № 49-2962 за вчинення злочину за ч.2 ст.368 КК України (у редакції закону 2001 року). Законність заведення ОРС та проведення негласних дій Генпрокуратурою не перевірялося.
		З 17.05.2010 року по 24.09.2010 року незаконно проводилося досудове слідство, складалися численні підроблені процесуальні документи і знову за участю агента ОСОБА_3 . У подальшому складено обвинувальний висновок та справу було направлено до Верховного Суду України для визначення підсудності.
		15.04.2016 року Погребищенським районним судом Вінницької області її  було засуджено за ч.2 ст.368 КК до 5 років позбавлення волі, з конфіскацією всього належного майна та скасуванням 3-го кваліфікаційного класу.
		Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області вирок Погребищенського районного суду Вінницької області від 15 квітня 2016 року було скасовано, справу повернуто Генпрокуратурі України для організації додаткового розслідування, яка за новим КПК була внесена до ЄРДР 13.09.2018 року за № 42018000000002272 за ч.2 ст.368 КК.
		У подальшому Генпрокуратура доручила проведення розслідування прокуратурі Рівненської області
		27 червня 2019 року постановою прокуратури Рівненської області кримінальна справа стосовно ОСОБА_1 , яка була направлена для організації досудового розслідування була закрита, за відсутністю в її діянні складу кримінального правопорушення за ч.2 ст.368 КК .
		ОСОБА_1  також вказує, що понад 9 років(110 місяців), поза межою розумних строків, вона піддавалася незаконному кримінальному переслідуванню. Під час якого здійснювалися негласні дії, негласне спостереження, незаконні обшуки; її незаконне затримання та примусовий привід до УСБУ, було застосовано запобіжний захід, численні допити, тривалий судовий розгляд справи, незаконне засудження тощо. Внаслідок чого вона зазнала тяжких вимушених змін у своєму житті, в родині, на роботі, в суспільних стосунках. Зниження свого престижу та репутації як судді. Їй було спричинено значних моральних та фізичних страждань, що мало вплив на загальний стан її здоров`я. Вона втратила душевний спокій, сон, життєвий настрій, перебувала у депресії. Тривалість незаконного кримінального переслідування підлягає тривалому відновленню, а частина страждань має безповоротні втрати та наслідки.
		З 16 квітня 2010 року по 27 червня 2019 року, її особисте життя незаконно перебувало під пильним наглядом та супроводом працівників УСБУ, що призвело до незаконного обмеження її громадянських прав і свобод, втручання в її приватне життя. Зазначені події були для неї травмуючими, оскільки внесли кардинальні зміни у звичайний спосіб життя, призвели до порушення її нормальних життєвих зв`язків і,  призвело до руйнування взаємовідносин з оточенням та важких переживань.
		Крім того, внаслідок незаконного засудження, це кардинально позначилось на всіх сферах її життя, підірвало здоров`я, внесло повну невизначеність щодо майбутнього. Переживання даної ситуації супроводжувалась усвідомленням надзвичайної серйозності виниклих життєвих ускладнень. Це надзвичайно посилювало інтенсивність пережитих нею негативних емоцій, перш за все постійної емоційної напруги, власної беззахисності. За таких обставин доведення своєї невинуватості ставало більш складною проблемою. Ухвалення вироку про її засудження змінило мікроклімат в її родині, оскільки передусім її діти - дочка і син також страждали через її скривджену долю, переживали почуття сорому, приниження та тривоги.
		Завдану моральну шкоду ОСОБА_1 оцінила у 3672240 гривень. 
		 
		Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 08 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі.( а.с.71 )
		Ухвалою Рівненського міського суду від 19 листопада 2019 року задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів, витребувано з прокуратури Рівненської області кримінальну справу, порушену стосовно ОСОБА_1 17 травня 2010 року та закриту 27 червня 2019 року.( а.с. 107-108 )
		Ухвалою Рівненського міського суду від 19 листопада 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського міського суду Рівненської області на 18 грудня 2019 року о 11 год. 00 хв.( а.с. 109-110)
		Від Державної казначейської служби України до суду 11 листопада 2019 року надійшов відзив на позовну заяву. Відповідно до яких зазначено, що з поданих матеріалів, на даний момент, незаконність дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури не встановлена
		Казначейство вважає, що для доведення наявності моральної шкоди необхідно надавати суду докази, які будуть об`єктивно підтверджувати її наявність та розмір.
		Разом з тим відповідно до Постанови Верховного суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 640/3837/17 сам факт закриття кримінального провадження в справі за відсутністю в діях осіб складу кримінального правопорушення не є безумовною підставою для відшкодування моральної школи та не підтверджує незаконність дій посадових чи службових осіб органів державної влади.
		Вважають, що серед поданих матеріалів справи порушень зі сторони органів прокуратури, що б спричинили зазначені вище наслідки не встановлено, а позивач своїми доказами не доводить заподіяння їй моральної шкоди.
		На їх думку, на підтвердження факту завдання моральної шкоди позивачем не надано до суду жодних доказів.
		Відтак, вважають, що позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди у сумі 3672 240 гривень є необґрунтованими та безпідставно заявленими і залишаються не доведеними в повному обсязі.
		14 листопада 2019 року Генеральна Прокуратура України надала відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що ОСОБА_1 моральну шкоду розраховано у восьмикратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати виходячи з кожного місяця перебування під слідством і судом в сумі 3 672 240 грн. (4 173 грн. х 110 місяці X 8 = 3 672 240 грн.). Водночас позивачем неправильно обчислено строк кримінального переслідування з 16.04.2010 року (дати заведення оперативно-розшукової справи) по 27 червня 2019 року (дати закриття кримінального провадження).
		ОСОБА_1 під слідством чи судом перебувала з 17.05.2010 року (дати порушення кримінальної справи) по 27.06.2019 року (дати закриття кримінального провадження), тобто 9 років 1 місяць. Тому доводи позивача щодо перебування її під слідством і судом з 16.04.2010 року (дати заведення оперативно-розпіукової справи) є необгрунтованими.
		Наведені обставини є підставою для проведення відповідних розрахунків з урахуванням тих негативних наслідків, які настали в результаті незаконних дій правоохоронних органів
		Мінімальний розмір заробітної плати з 01.01.2019 року складає 4 173 грн., що встановлено ст. 8 Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік».
		Таким чином, сума стягнення має бути не менше 454 857 грн. (за кожний місяць перебування під слідством і судом - 4 173 грн. х 109 місяців = 454 857 грн.).
		Доказів, які б підтверджували необхідність відшкодування моральної шкоди у розмірі, що у 8 разів перевищує мінімальний розмір, встановлений Законом, позивачем не надано, тому він є недоведеним 
		Крім того, зазначили, що право на відшкодування шкоди саме за рахунок держави незалежно від вини судово-слідчих органів закріплено ст. 56 Конституції України, Законом та ст.ст. 1167, 1176 ЦК України.
		Таким чином, суб`єктом відповідальності є держава, а не конкретний орган прокуратури.
		Водночас відповідач - це особа, яка за позовною заявою притягується до цивільно-правової відповідальності за порушення чи оспорювання її прав та охоронюваних законом інтересів, на адресу якої спрямована вимога позивача, що знайшла своє вираження у відповідній позовній заяві.
		З огляду на викладене, Генеральна прокуратура України є неналежним відповідачем у справі, а тому просять у задоволенні позову відмовити.
		В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав та мотивів, які наведені у позовній заяві. Додатково суду пояснила, що моральна шкода, завдана їй також полягала у глибокому почутті несправедливості, яке викликане тим, що протягом досить тривалого часу всупереч остаточному і такому, що дає право на примусове виконання, судовому рішенню, вона не могла отримати захисту своїх прав. Явно несправедливим стосовно неї було тривале негласне спостереження органами СБУ, досудове і судове слідство. Крім того, відверта протиправна поведінка слідчих, демонстрація необмеженої влади та безкаранність викликала відчай. Незаконні обшуки, безумовно, пов`язані з правами та основними свободами людини, гарантовані Конституцією України, незаконне посягання на її особисту жіночу недоторканність, приватне життя, світогляд, ціннісні орієнтації, тобто на все те, що дозволяє людині бути особистістю, викликали у неї глибокі моральні страждання та заподіяли їй моральну шкоду. ЇЇ особистий обшук проведений чоловіками ( ОСОБА_2, ОСОБА_5 ,  ОСОБА_4 ) всупереч прямої заборони (ст.184 КПК 1960 року), зі складанням протоколу. Тривалі численні, безперервні процесуальні дії в ночі, без їжі, води, з порушенням права на захист, примушування давати показання та примушування підписувати неправдиві протоколи, виснажили її. Та фактично являли собою жорстоке та нелюдське поводження, катування. При цьому при кожному допиті всупереч ст. ст.85, 107, 132 КПК слідчий навмисно, з метою приниження її національної гідності з глузуванням запитував чи є вона за національністю татаркою( хоча за Конституцією України, та своїм паспортом вона є громадянкою України) та жирним шрифтом вписував до протоколу «татарка» тобто її належність до національної меншини.
		Ці, явно незаконні, тривалі, зухвалі та свавільні дії слідчого фактично були психологічним та фізичним примусом, приниженням її національної гідності, вона відчувала свою цілковиту беззахисність, сором. Емоційна та нервова напруга протягом дня 18.05.10 року та ночі 19.05.2010 року призвели до нечуваних моральних страждань і навіть часткової втрати зору. Після 18.05.2010 року без окулярів, вона вже не могла працювати, хоча до цих подій мала гарний зір та ніколи не користувалася окулярами, і як наслідок, була спричинена моральна шкода.
		Крім того, 18.05.2010 року, слідчий обрав стосовно неї запобіжний захід - підписку про невиїзд з місця проживання, в якому не було жодної необхідності і який тривав понад 9 років. Внаслідок вищевказаних неправомірних дій органів досудового слідства, вона була позбавлена можливості продовжувати свій звичайний розклад життя. При цьому була позбавлена допомагати дочці у вихованні внука, при тому, що саме на цей період часу вони потребували її допомоги. Більше того, вона навіть немала змоги особисто провести свого першого внука до першого класу школи, що, безумовно, було важливим для нього та для неї.
		Просила позов задовольнити в повному обсязі.
		В судовому засіданні представник відповідача Державної казначейської служби України Самойлова С.І. просила у задоволенні позову відмовити, з мотивів наведених у відзиві на позовну заяву.
		Представник Генеральної прокуратури України Білера І.В. заперечила проти задоволення позову, підтримала відзив на позов поданий до суду Генеральною прокуратурою України. Просить в позові відмовити.
		Заслухавши вступне слово сторін, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується заявлений позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи у їх сукупності та взаємозв`язку і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що заявлений позов підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
		Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
		Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1ст.4 ЦПК).
		Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		Судом встановлено, що Генеральною прокуратурою України 17.05.2010 року стосовно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу № 49-2962 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України.( а.с. 121-123)
		Вироком Погребищенського районного Вінницької області від 15.04.2016 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України та призначено покарання.( а.с. 24-40)
		Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 25.07.2018 року скасовано вказаний вирок, а справу направлено прокурору для організації додаткового розслідування.( а.с. 41-43)
		Надалі, 12.09.2018 року Генеральною прокуратурою України внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за № 42018000000002272 за фактом вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 368 КК України.
		Постановою заступника Генерального прокурора від 26.09.2018 року здійснення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні доручено слідчому відділу прокуратури Рівненської області.
		За результатами досудового розслідування начальником слідчого відділу прокуратури області 27.06.2019 року, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України прийнято рішення про закриття кримінального провадження, у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України (чинна до 04.06.2014).( а.с.15-23)
		В постанові зазначалося, що: « Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини (рішення від 26.10.2006 у справі «Худобін проти Росії», рішення від 06.09.1978 у справі «Юіаас та інші проти Німеччини», рішення від 09.06.1998 «Тейксейра де Кастро проти Португалії»), якщо доказ є результатом негласної операції, органи влади повинні бути готовими продемонструвати, що у них були обґрунтовані причини для організації негласної операції.
		Однак, як встановлено в результаті вжитих під час досудового розслідування у кримінальному провадженні заходів, сторона обвинувачення на даний час не має можливості розсекретити у встановленому чинним законодавством порядку подання УСБУ в Житомирській області про проведення стосовно ОСОБА_1 оперативно-розшукових заходів та винесеної за результатами його розгляду ухвали про надання відповідного дозволу, оскільки вказані документи і в СБУ і у відповідному суді знищені.
		Відповідно до вимог ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь. Відповідно до вимог ч.2 ст.17 КПК ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на користь такої особи.
		Дослідивши та перевіривши здобуті під час досудового слідства у кримінальній справі та досудового розслідування у кримінальному провадженні докази в їх сукупності, надавши їм оцінку щодо достовірності та допустимості, встановивши обставини справи, що спростовують доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй злочину, приходжу до переконливого висновку про те, що під час розслідування не здобуто та вичерпано можливості здобуття інших обставин (доказів), які, відповідно до вимог ст.91 КПК України, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні і, як наслідок - про відсутність у її діях складу кримінального правопорушення.»
		Судом також встановлено, що ОСОБА_1 фактично перебувала на підписці про невиїзд з 18 травня 2010 року, майже 9 років.
		Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		        Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
		Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
		Частиною другою статті 1 вказаного Закону встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального  правопорушення,  відсутністю  у  діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
		Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.
		Тобто чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди.
		На день розгляду справи єдиним таким законом є Закон № 266/94-ВР, прийнятий ще у 1994 році, сфера дії якого поширюється на широке коло суб`єктів, у тому числі й на осіб, стосовно яких закрито кримінальне провадження за невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
		Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 266/94-ВРвідшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
		Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:
		1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;
		2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;
		3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
		4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Згідно з пунктом 1 статті 1, пунктом 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
		       З дослідженої в судовому засіданні постанови про закриття кримінального провадження від 27 червня 2019 року вбачається, що 17.05.2010 року Генеральною прокуратурою України стосовно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу №49-2962 за ознаками злочину, передбаченогоч.2 ст. 368 КК України.
		Приводом та підставою для порушення даної кримінальної справи слугували заяви ОСОБА_7. і ОСОБА_6 та матеріали перевірки УСБУ в Житомирській області.
		За результатами проведеного у вказаній справі досудового слідства ОСОБА_1 інкримінувалося вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.368 КК України (в редакції Закону України від 05.04.2001) Зокрема, було встановлено, що 23.04.2010 року, близько 19 год. 58 хв. ОСОБА_7 , виконуючи протиправні вимоги судді ОСОБА_1, знаходячись на вул. Щорса у м.Житомирі, передав, а остання, діючи умисно, з корисливих мотивів, одержала першу частину хабара в сумі 500 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України на той час складало 3962,9 грн., за винесення ухвали про забезпечення позову за заявою ТОВ «Кентавр». Відразу після отримання вказаних коштів, суддя ОСОБА_1 повідомила ОСОБА_7 , що винесе вказану ухвалу, яку він може отримати 27.04.10 року.
		18 травня 2010 року приблизно о 12.30 год. ОСОБА_7 знову прийшов до неї у кабінет і повідомив, що приніс решту грошей у сумі 1000 доларів США, про які вони домовлялися і передав їх їй. Відповідно до показань ОСОБА_7. , з 2004 року він є адвокатом і займається представництвом в суді у цивільних справах. Він давно знайомий із засновником ТОВ «Кентавр» ОСОБА_6 , і у 2005 році останній запропонував йому, як адвокату, представляти інтереси вказаного підприємства в різних установах, в тому числі і в суді.
		Достовірно знаючи, що ТОВ «Кентавр» правий і судове рішення повинно бути на користь підприємства, він написав заяву до УСБУ в Житомирській області про злочинні вимоги судді ОСОБА_1 З метою викриття ОСОБА_1 у злочині ним для працівників СБУ були надані власні кошти в сумі 500 доларів США.
		Матеріалами оперативно-розшукової діяльності, отриманими Управлінням Служби безпеки України в Житомирській області відповідно до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»        в процесі документування протиправної діяльності ОСОБА_1 , за результатами проведення оперативно-розшукових заходів у оперативно-розшуковій справі №1060 було сформовано обвинувальний висновок, який було затверджено 28 вересня 2010 року і справу направлено в суд для розгляду по суті.
		Вироком Погребищенського районного суду Вінницької області суду від 15.04.16 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.368 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із виконанням функцій держави по здійсненню правосуддя на 2 роки та з конфіскацією усього належного їй на праві приватної власності майна. Разом із тим, на підставі ст.54 КК України ОСОБА_1 позбавлено З кваліфікаційного класу судді.
		На вказаний вирок суду ОСОБА_1 її захисником - адвокатом Дідиченком О.О., а також прокурором, який приймав участь у судовому розгляді справи в суді першої інстанції, подано апеляції, за результатами розгляду яких колегією суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Вінницької області 25.07.18 року зазначений вирок скасовано та винесено ухвалу про направлення кримінальної справи прокурору для проведення додаткового розслідування.
		В ухвалі суду про направлення кримінальної справи прокурору для проведення додаткового розслідування, зокрема, зазначено, що залишились недослідженими обставини, з`ясування яких може мати істотне значення для правильного вирішення справи та допущені істотні порушення кримінально-процесуального закону.
		     На виконання вказівок суду, зазначених в ухвалі про повернення кримінальної справи прокурору для проведення додаткового розслідування, у кримінальному провадженні, виконано наступне: на адресу прокуратури Житомирської області направлено доручення про проведення перевірки законності заведення оперативно-розшукової справи №1060, в ході якої документувалась протиправна діяльність судді Житомирського районного суду Житомирської області ОСОБА_1 Як вбачається із листа прокуратури Житомирської області за вих. №21-303 вих.-18 від 28.11.2018 року, нагляд за додержанням законів під час проведення оперативно- розшукової діяльності по оперативно-розшуковій справі №1060 від 16.04.2010 року під умовною назвою «Стрекоза» здійснювався Генеральною прокуратурою України.
		З Генеральної прокуратури України витребувано інформацію (лист за вих. №21/3-39 вих.-19 від 23.01.2019 року) про те, що згідно із повідомленням УСБУ в Житомирській області, у зв`язку із можливим захопленням адміністративної будівлі, загрозою розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, оперативно-розшукову справу №1060 від 16.04.2010 року ВБКОЗ УСБУ в області знищено 19.02.2014 року. Разом із тим, як вбачається із вказаної інформації, 05.05.2010 року уповноваженим прокурором Генеральної прокуратури України зазначену оперативно-розшукову справу вивчено та складено висновок про те, що справу заведено та дозволи Апеляційного суду Черкаської області на проведення оперативно-технічних заходів стосовно судді ОСОБА_1 отримано з дотриманням вимог Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність».
		Із Апеляційного суду Черкаської області витребувано інформацію (лист за вих. №6405/19-вих/01-24/19 від 19.03.2019 року) про те, що клопотання УСБУ в Житомирській області №9/11т про надання дозволу на проведення оперативно- розшукових заходів стосовно судді ОСОБА_1, яке надійшло на розгляд суду 23 квітня 2010 року судом задоволено та ухвалою №454 цт від цього ж числа надано дозвіл на проведення відповідних заходів. Однак, інформацію щодо виду заходів та строку, на який надано відповідний дозвіл, надати неможливо у зв`язку з тим, що справа із відповідним поданням та ухвалою знищена.
		Таким чином, в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні вжито усіх необхідних та вичерпних заходів, направлених на повне виконання вказівок суду, зазначених в ухвалі про повернення кримінальної справи для проведення додаткового розслідування, однак, виконати їх у повному обсязі не представляється можливим в силу об`єктивних причин.
		Як вбачається із п.п. 4 п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 11.02.2005 «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування», вказівки судді (суду), зазначені в постанові (ухвалі) суду про повернення кримінальної справи на додаткове розслідування, є обов`язковими для органу дізнання, слідчого та прокурора. Якщо останні не дослідили обставин, зазначених у постанові (ухвалі) про повернення справи на додаткове розслідування, проведені дізнання чи досудове слідство можуть бути визнані однобічними і неповними, що, у подальшому, відповідно до вимог, п.2 ч.2 ст.368 КПК України (в редакції 1960 року), є підставою для скасування вироку та повернення справи на додаткове розслідування.
		Згідно із рішенням Конституційного Суду України від 20.10.2011 у справі №1-31/2011 в аспекті конституційного подання щодо суб`єктів одержання доказів у кримінальній справі в результаті здійснення оперативно-розшукової діяльності, положення першого речення частини третьої статті 62 Конституції України, відповідно до якого обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, слід розуміти так, що обвинувачення у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на фактичних даних, одержаних в результаті оперативно-розшукової діяльності уповноваженою на те особою без дотримання конституційних положень, або з порушенням порядку, встановленого законом, а також одержаних шляхом вчинення цілеспрямованих дій щодо їх збирання і фіксації із застосуванням заходів, передбачених Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» особою, не уповноваженою на здійснення такої діяльності.
		Разом із тим, як вбачається із показань ОСОБА_7 , та інших матеріалів, здобутих в ході досудового розслідування, він неодноразово, зокрема, 08.04.2010 року та 12.04.2010 року, з власної ініціативи, користувався диктофоном для фіксування своїх розмов із ОСОБА_1 .
		Однак, встановити, що судом надавався дозвіл на тимчасове обмеження прав  ОСОБА_1 , зокрема і за період 08.04.2010 року  та 12.04.2010 року не представилось можливим і, з огляду на вказану обставину, відповідно до вимог ст.87 КПК України, здобуті в ході здійснення таких дій докази не можуть вважатися дoпycтимими.
		          З огляду на вказану обставину, очевидною є незаконність подальших оперативно-розшукових заходів, проведених стосовно  ОСОБА_1 , оскільки їх проведення ініціювалося і вони проводилися на підставі використання первинних звукозаписів, які не мають необхідних ознак доказу (належність і допустимість).
		Відтак, подальші здобуті докази, а саме - записи розмов ОСОБА_7. із ОСОБА_1 , здобуті під час проведення оперативно-розшукових заходів та відображені на цифрових носіях, висновки фоноскопічної експертизи, які були покладені в основу обвинувачення щодо доведеності вини ОСОБА_1 , не можуть бути визнані допустимими доказами.
		Крім того, відповідно до вимог КПК України при завершенні досудового розслідування прокурор, або слідчий за його дорученням, зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі до будь-яких доказів, які самі по собі, або в сукупності з іншими доказами, можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання.
		Однак, як вбачається із матеріалів провадження, ні під час досудового слідства у кримінальній справі, ні під час її судового розгляду, не вжито заходів стосовно розсекречення у встановленому чинним законодавством порядку та надання для ознайомлення стороні захисту і суду подання УСБУ в Житомирській області на проведення стосовно ОСОБА_1 оперативно-розшукових заходів та відповідної ухвали Апеляційного суду Черкаської області, які слугували підставою для їх проведення.
		Як вбачається із постанови Верховного Суду України від 16.03.2017 року у справі №5-364кс16, надання стороною обвинувачення у суді матеріалів, до яких не було надано доступ стороні захисту, і долучення їх як доказів на стадіях судового розгляду порушує право обвинуваченого на захист, оскільки змушує його захищатися від так званих «нових доказів», без надання достатніх можливостей і часу для їх спростування.
		Відповідно до вимог ч.1 ст.458 КПК України висновки ВСУ є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності відповідну норму права, а також для всіх судів загальної юрисдикції, які зобов`язані привести свою судову практику у відповідність із судовим рішенням Верховного Суду України.
		На необхідності надання доступу стороні захисту до матеріалів, які стосуються проведення оперативно-розшукових дій, як гарантії справедливого судового розгляду, йдеться і у рішенні Європейського суду з прав людини від 27.10.2004 року у справі «Едвардс і Льюїс проти Сполученого Королівства», в якому зазначено, що відповідно до вимоги справедливості, передбаченої ст,6 Конвенції, прокуратура мала ознайомити захист з усіма доказами у справі як на користь, так і проти обвинуваченого, і те, що у вказаній справі цього не було зроблено, призвело до недоліків судового розгляду.
		Відповідно до принципу рівності сторін, сторона обвинувачення не вправі приховувати, не надавати обвинуваченому матеріали, що перебувають у неї або доступні їй, які можуть допомогти обвинуваченому звільнитися від кримінальної відповідальності чи отримати менш суворий вирок. Це право (і, відповідно - обов`язок держави) було підтверджено у рішенні від 16.02.2000 року у справі «Джасперс проти Сполученого Королівства». Таке правило стосується і матеріалів, які можуть викликати сумнів щодо доказів, наданих обвинувачем
		Однак, як встановлено в результаті вжитих під час досудового розслідування у кримінальному провадженні заходів, сторона обвинувачення на даний час не має можливості розсекретити у встановленому чинним законодавством порядку подання УСБУ в Житомирській області про проведення стосовно ОСОБА_1 оперативно-розшукових заходів та винесеної за результатами його розгляду ухвали про надання відповідного дозволу, оскільки вказані документи і в СБУ і у відповідному суді знищені.
		Дослідивши та перевіривши здобуті під час досудового слідства у кримінальній справі та досудового розслідування у кримінальному провадженні докази в їх сукупності, надавши їм оцінку щодо достовірності та допустимості, встановивши обставини справи, що спростовують доведеність вини  ОСОБА_1  у вчиненні інкримінованого їй злочину, під час розслідування не здобуто та вичерпано можливості здобуття інших обставин (доказів), які, відповідно до вимог ст.91 КПК України, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні і, як наслідок - про відсутність у її діях складу кримінального правопорушення.
		Таким чином, в ході судового розслідування кримінального провадження відносно ОСОБА_1 не здобуто доказів вчинення нею злочину, а кримінальне провадження закрито у зв`язку із відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення. 
		За таких підстав, судом встановлено, що відносно ОСОБА_1 здійснювались негласні слідчі дії, законність яких не встановлена та докази, які були здобуті у ході вказаних дій, визнані органами досудового слідства недопустимими.
		Доводи представника прокуратури в судовому засіданні щодо відсутності провокації злочину, а також того, що ОСОБА_1 не визнана потерпілою від неправомірних дій ОСОБА_7 та слідчого, який проводив досудове розслідування судом не приймаються та спростовано таким.
		Судом досліджено рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2019 року по справі №826/8426/17, Постанову Шостого Апеляційного Адміністративного суду від 10 червня 2019 року по справі №826/8426/17, Постанову Верховного Суду від 31 липня 2019 року по справі №826/8426/17, якими у задоволенні позову ОСОБА_7. про скасування рішення дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Житомирської області від 27.01.2017 року про порушення відносно адвоката ОСОБА_7. та на рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Житомирської області від 24.02.2017 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю адвоката ОСОБА_7. відмовлено. ( а.с. 62-67) 
		Як слідує з Постанови Шостого Апеляційного Адміністративного суду від 10 червня 2019 року по справі №826/8426/17: «Адвокат ОСОБА_7. діяв протиправними засобами та методами для досягнення результату. Як адвокат, ОСОБА_7. мав усвідомлювати, що не може умисно вчиняти чи сприяти скоєнню його клієнтом або іншими особами правопорушень, а отже не мав права вдаватись до незаконних засобів досягнення бажаного результату по судовій справі, а був зобов`язаний відмовитись від такого вирішення навіть у разі надходження такої пропозиції від інших осіб. Матеріалами дисциплінарної справи також підтверджено систематичні провокаційні дії адвоката ОСОБА_7. пов`язані з протизаконним впливом на окремих осіб щодо схиляння їх до отримання хабарів та прикриття співпраці з правоохоронними органами, зокрема, відносно судді Житомирського районного суду ОСОБА_1 , державного виконавця Гордійчука Я.В., тобто використання статусу адвоката не для здійснення незалежної професійної діяльності, захисту чи представництва, або надання інших видів правової допомоги клієнту. Фактично дії адвоката ОСОБА_7. є впливом на окремих осіб з метою схиляння їх до отримання неправомірної вигоди.»( а.с.56-61)
		З ухвали Корольовського районного суду м.Житомира від 03.12.2017 року вбачається, що скарга ОСОБА_1 щодо визнання неправомірної бездіяльності слідчого прокуратури та про відмову у визнання її потерпілою у кримінальному провадженні - скасовано ( а.с. 161)
		Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Житомирського апеляційного суду від 01 листопада 2019 року постанову слідчого в ОВС слідчого відділу прокуратури Житомирської області Глазунова С.В. від 31.05.2019 року про закриття кримінального провадження скасовано.( а.с. 163-165)
		Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що належними доказами підтверджено, що відносно ОСОБА_1 відбулась провокація злочину і, щодо незаконних дій органів досудового розслідування провадиться досудове слідство.
		В судовому засіданні на підставі належних та допустимих доказів встановлено, що ОСОБА_1 набула право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку передбаченому зазначеним вище Законом.
		Згідно зі ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів,  що здійснюють  оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
		Відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством.
		Суд не приймає до уваги доводи позивача ОСОБА_1 , що відшкодуванню підлягають окремо завдання моральної шкоди за кожний вид незаконних дій, а саме незаконне проведення оперативно- розшукових заходів, за супровід кримінального провадження, незаконним досудовим розслідуванням, незаконним судовим слідством, незаконними обшуками, незаконним обранням запобіжного заходу, оскільки конструкція статті 1 ЗУ « Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» говорить про те, що така шкода підлягає відшкодуванню не за кожний окремий вид порушення, а також у разі хоча б одного із перерахованих видів порушень, що обмежують права громадян, так і в їх сукупності.
		Як роз`яснено у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
		З  урахуванням викладеного розмір відшкодування слід розраховувати, виходячи з установленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.
		За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові ВП ВС у справі № 236/893/17 від 22 квітня 2019 року зазначено, що права особи мають бути відновлені у повному обсязі.
		Суд вважає, що на підставі положень Закону № 266/94-ВР  ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з 17 травня 2010 року по 24 січня 2020 року, оскільки на час винесення вказаного рішення постанови слідчого про накладення арешту від 19.05. 2010 року органами досудового слідства не скасовані та арешт з майна ОСОБА_1 до 24.01.2020 року не знято, тобто права особи на час розгляду справи відновлено не повністю та обмеження законних прав ОСОБА_1 триває.
		Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», установлено з 1 січня 2020 року мінімальну заробітну плату на рівні 4723 гривні.
		Встановлено і підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом з ( з 17.05.2010 та тривають досі до 24.01.2020, тобто 116 місяців, то мінімально встановлений розмір відшкодування моральної шкоди становить 547 868 грн (4173*116 місяців).
		Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» відшкодування шкоди (у тому числі моральної) здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
		Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).
		Визначений законом розмір - є мінімальним, який гарантований державою, а тому суд, виходячи із обставин конкретної справи може визначити і більший розмір відшкодування, оскільки обмежень щодо максимального розміру закон не містить.
		Європейський суд з прав людини зазначив, що обвинувачений в кримінальному провадженні має право на розгляд його справи належним чином; стаття 6 в кримінальному провадженні застосовується, щоб позбавити особу, яку звинувачено, залишатись тривалий час у стані невизначеності щодо своєї долі (справа «Нахманович проти Росії»).
		Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
		Суд дійшов висновку, що розмір гарантованого мінімуму за час перебування під слідством і судом з перебуванням протягом тривалого часу на підписці про невиїзд, накладення арешту на майно не тільки ОСОБА_1 , а й членів іі сім`ї не в повному обсязі компенсує завданої позивачу шкоди, з огляду на таке.
		При визначені розміру відшкодування моральної шкоди, суд з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, врахувавши обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, дійшов висновку, що порушена проти ОСОБА_1 кримінальна справа мала тяжкі наслідки для неї , оскільки вона тривалий час страждала від почуття невизначеності свого майбутнього. Каральна сила правоохоронної системи застосовувалася до особи незаконно, тобто без обґрунтованих на це підстав, з порушенням процесуальних норм, що завжди є наслідком порушення прав та свобод людини та громадянина. Є посяганням на її соціальний статус, авторитет, честь і гідність, особисті переконання, що завдало моральної шкоди особі, а тому підлягають повному відновленню та належній сатисфакції. Позивачу завдана моральна шкода, яка полягає у порушенні її конституційних прав, переживаннях через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, порушення у зв`язку з цим нормальних життєвих зв`язків, вимушених змінах в організації її життя. 
		З урахуванням установлених обставин у справі, а також усталеної практики Європейського суду з прав людини, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, суд вважає необхідним також врахувати ступінь страждань від безпідставного обвинувачення позивача у вчиненні злочину, тривалість обмеження його конституційних прав, а тому дійшов висновку, що достатньо підстав для визначення розміру компенсації у сумі 800 000 гривен у відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 незаконними діями державних органів (слідства та суду), саме такий розмір відповідає характеру та обсягу страждань позивача, а також засадам виваженості, законності та справедливості..
		Згідно з підпунктом 1 пункту 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.
		Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законом порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.
		Таким чином, безспірне списання коштів Державного бюджету України на підставі рішення суду здійснюється саме Державною казначейською службою України.
		       Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		Відповідно до ч.2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Керуючись ст.ст.258,259,264,265,268,273,352,354 ЦПК України, суд, -
		 
		В И Р I Ш И В :
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Генеральної прокуратури України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування та судове слідство - задоволити частково.
		Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного Бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 800 000 грн. 00 коп.( вісімсот тисяч грн).
		Судові витрати компенсувати за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Рівненського апеляційного суду або через Рівненський міський суд Рівненської області протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
		Учасники справи:
		Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .
		Відповідач - Державна казначейська служба України, код ЄДРПОУ 37567646, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бастіонна, 6.
		Відповідач Генеральна прокуратура України - ЄДРПОУ 00034051, місцезнаходження: м. Київ, вул. Різницька, б. 13/15. 
		Повний текст виготовлено 29 січня 2020 року. 
		 
		 
		 
		Суддя Н.Г. Кучина

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...