Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 754/6177/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.01.2020. Забезпечено надання загального доступу: 31.01.2020.
Дата набрання законної сили: 16.01.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Єдиний унікальний номер справи 754/6177/19
		Провадження №22-ц/824/810/2020
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		 
		16 січня 2020 року                                                                                           м. Київ
		 
		Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: 
		головуючого судді     Журби С.О., 
		суддів                           Писаної Т.О., Приходька К.П., 
		за участю секретаря    Тімуш Д.І.,
		розглянувши справу за апеляційною скаргою  ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, 
		 
		   В С Т А Н О В И В:
		 
		В квітні 2019 року  ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відповідача про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.  Свій позов з врахуванням уточнень мотивувала тим, що її батьки у 1989 року як переселенці відповідно до Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" отримали земельну ділянку площею 0,10 га, що розташована в АДРЕСА_1 . Починаючи з 2001 року позивач разом зі своїми батьками вела господарський нагляд за ділянкою, обробляла город. Батьки за час життя не оформили своє право власності на земельну ділянку.  Після їх смерті позивач продовжує добросовісно та безперервно користуватися вказаною землею. В 2009 році позивачем розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, але право власності так і не отримано, чим порушено її право на отримання земельної ділянки по закону. Просила визнати за нею право власності на спірну земельну ділянку за набувальною давністю та зареєструвати її право в Держкадастрі. 
		Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 17 вересня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.   
		Не погоджуючись з ухваленим по справі рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, оскаржуване рішення вважає таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки суду - такими, що не відповідають обставинам справи та порушують конституційне право на володіння та користування майном. Крім того вважає, що судом не повно з`ясовані обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи, не враховано, що позивач разом з батьками є постраждалими внаслідок Чорнобильської катастрофи, після їх евакуювання з міста  Прип`яті вони отримали таку земельну ділянку замість втраченого майна. Не звернув суд й увагу на те, що документи на спірну ділянку були викрадені з архіву радгоспу у 2008 року, про що свідчить наявна в матеріалах справи відповідна довідка. Рішення суду зводиться лише до викладу фактичних обставин справи без будь-якого аналізу доказів, які наявні в матеріалах справи та підтверджують позовні вимоги позивача. На підставі наведених доводів вважає висновки суду такими, що не ґрунтуються на положеннях закону та є помилковими, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову. 
		У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказав, що доводи апеляційної скарги вважає безпідставними, а рішення суду - законним і обґрунтованим, яке в повному обсязі відповідає завданню цивільного судочинства. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. 
		У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави для його зміни чи скасування відсутні.
		Позивач свої вимоги ґрунтувала на положеннях ст. 344 ЦК України, відповідно до яких особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно. 
		Наведеною правовою нормою (абзац 2 ч. 1 ст. 344 ЦК України) встановлено, що  набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю має особливий порядок, який регулюється відповідним законом. Зокрема, вказані правовідносини врегульовані положеннями ст. 119 ЗК України. 
		У відповідності до положень ст. 119 ЗК України громадяни, які  добросовісно,  відкрито  і  безперервно користуються  земельною  ділянкою  протягом  п`ятнадцяти  років,  але  не  мають  документів,  які  б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання в користування. 
		Аналіз ст.119 ЗК України дає підстави для висновку, що не передбачено жодних переваг для осіб, зазначених у частині першій цієї статті, оскільки навіть дотримання всіх умов набувальної давності не призводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування (ст.ст. 118,123 ЗК України). Ця норма надає  лише  право  звернення  до  органу  державної  влади  або  місцевого  самоврядування  з клопотанням  про  передачу  земельної  ділянки  у  власність  чи  користування  і  не  передбачає обов`язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам при дотриманні передбаченої законом процедури звернення та подання необхідних документів. Вказана позиція була висвітлена й в постанові Верховного Суду за результатами розгляду справи No742/2916/15-ц. 
		Зважаючи на викладене, враховуючи той факт, що для набуття права власності на земельні ділянки за набувальною давністю встановлено особливий порядок, а суть вимог позивача полягає не в оцінці правомірності чи неправомірності відмови органу місцевого самоврядування передати їй земельну ділянку, а саме полягали у визнанні за нею права на спірну землю, такі вимоги не підлягають до задоволення. 
		Окремо колегія суддів апеляційного суду зважає й на те, що позов не підлягає до задоволення ще й з огляду на наступне:
		Положеннями ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів  міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення  для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази  подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.
		Позивач при зверненні до суду стверджувала про те, що та земельна ділянка, стосовно якої вона заявила позовні вимоги, була виділена в користування її батькам та на протязі тривалого проміжку часу перебувала у її відкритому володінні. В той же час свого обов`язку щодо доведення таких тверджень ОСОБА_1 не виконала, оскільки з цього приводу належних і допустимих доказів до суду представлено не було. Не було представлено до суду як доказів надання сім`ї позивача такої ділянки, так і насамперед доказів того, що така земельна ділянка перебувала в користуванні позивача та її сім`ї з 2001 року, як про те позивач стверджував в своїй позовній заяві. Не було заявлено позивачем і жодного клопотання до суду щодо забезпечення доказів, за допомогою яких вона б могла підтвердити такі свої посилання. За таких умов позиція позивача залишилась недоведеною і цілком обґрунтовано не була прийнята судом першої інстанції. 
		Також колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта в частині не повного встановлення судом всіх обставин, що мають значення для справи. В своєму рішенні суд першої інстанції  ретельно оцінив представлені позивачем докази, за результатами чого прийшов до обґрунтованого висновку про те, що стороною позивача не було належним чином наведено достатньо доказів на підтвердження викладених у позові обставин. Позивач обов`язку доказування таких обставин не виконав, що і було зазначено судом першої інстанції, а доводи апелянта з цього приводу висновок суду в цій частині не спростовують. Таким чином колегія суддів вважає позицію суду з цього приводу законною та обґрунтованою. Не вбачає колегія суддів й порушень судом першої інстанції вимог матеріального права, на що посилався апелянт. 
		Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Зважаючи викладене,  колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, відтак підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні. 
		Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 
		Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 вересня 2019 року залишити без змін. 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
		 
		 
		Головуючий                                                                                                С.О. Журба
		 
		 
		Судді                                                                                                            Т.О. Писана    
		 
		 
		                                                                                                                     К.П. Приходько

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...