Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 921/105/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші позадоговірні немайнові спори; Визнання права власності.
Надіслано для оприлюднення: 30.01.2020. Зареєстровано: 30.01.2020. Забезпечено надання загального доступу: 31.01.2020.
Дата набрання законної сили: 21.01.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		21 січня 2020 року 
		м. Київ
		Справа №  921/105/19 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Зуєва В. А. - головуючого, Багай Н. О., Дроботової Т. Б.,
		секретар судового засідання - Савінкова Ю. Б.
		за участю представників:
		позивача - Семчишин В. А. (представник за довіреністю), 
		відповідача 1 - Гірняк В. М. (представник за довіреністю),
		відповідача 2 - Сухарська А. В. (представник за довіреністю),
		третьої особи - Жеруха О. В. (керівник),
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільської міської ради
		на постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.11.2019 (судді Матущак О. І., Бонк Т. Б., Якімець Г. Г.)
		та рішення Господарського суду Тернопільської області від 04.07.2019 (суддя Бурда Н. М.)
		за позовом Тернопільської обласної ради
		до: 1. Виконавчого комітету Тернопільської міської ради
		     2. Тернопільської міської ради
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Комунальне підприємство Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78"
		про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 15.03.2007 № 314, скасування свідоцтва про право власності Тернопільської міської ради серії САВ №051362 від 18.04.2007, визнання права власності,
		ВСТАНОВИВ:
		1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
		1.1. У лютому 2019 року Тернопільська обласна рада звернулася до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Виконавчого комітету Тернопільської міської ради та Тернопільської міської ради про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 314 від 15.03.2007, скасування свідоцтва про право власності Тернопільської міської ради серії САВ №051362 від 18.04.2007, визнання права власності.
		1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що прийняте Тернопільською міською радою рішення від 15.03.2007 № 314 "Про оформлення права власності за Тернопільською міською радою" порушує право власності Тернопільської обласної ради на нежитлове приміщення аптеки №78 за адресою: м. Тернопіль, вул. Руська, 23, загальною площею 634,3 кв. м, яке набуто Тернопільською обласною Радою народних депутатів у визначений чинним у 1992 році законодавством спосіб.
		2. Короткий зміст судових рішень
		2.1. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 04.07.2019, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 04.11.2019, позов задоволено. Визнано незаконними та скасовано рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 15.03.2007 № 314 "Про оформлення права власності за Тернопільською міською радою" у частині оформлення права власності за Тернопільською міською радою на приміщення аптеки за адресою: вул. Руська, 23, площею 634,3 кв. м; скасовано свідоцтво про право власності Тернопільської міської ради на нерухоме майно від 18.04.2007 серії САВ № 051362, видане виконавчим комітетом Тернопільської міської ради, визнано право спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області в особі Тернопільської обласної ради на нежитлове приміщення за адресою: м. Тернопіль, вул. Руська, 23, загальною площею 634,3 кв. м.
		2.2. Суди дійшли висновку про те, що спірне приміщення аптеки № 78, розташованої у м. Тернополі по вул. Руська 23, віднесено до спільної власності територіальної громади області на підставі рішення Тернопільської обласної Ради народних депутатів від 16.07.1992 "Про комунальну власність області" та жодного рішення про передачу вказаного майна Тернопільській міській раді Тернопільською обласною радою не приймалося.
		2.3. Крім того, судами попередніх інстанцій зауважено, що положеннями чинного на час прийняття оспорюваного рішення законодавства не передбачено право міських рад та їх посадових осіб приймати рішення про перехід об`єктів загальнодержавної власності у комунальну власність.
		2.4. Також, за висновками суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, знаходження спірного приміщення в оперативному управлінні ЖЕК № 3 та його передача в оренду Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради не свідчить про наявність права власності територіальної громади міста Тернополя на таке майно.
		3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
		3.1. Тернопільська міська рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.11.2019 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 04.07.2019 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. 
		3.2. На думку скаржника, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою, що на момент прийняття Тернопільською обласною радою рішення від 16.07.1992 "Про комунальну власність області" спірне приміщення вже було закріплено на праві оперативного управління за ЖЕК № 3, яку разом із закріпленим майном за ухвалою Тернопільської міської ради народних депутатів від 18.12.1992 включено до переліку підприємств та організацій комунальної власності міста Тернополя.
		3.3. Крім того, скаржник наголошує на відсутності доказів володіння, користування чи розпорядження Тернопільською обласною радою спірним приміщенням з 1992 року і зауважує на пропуску строку позовної давності.
		3.4. Скаржник також посилається на рішення Господарського суду Тернопільської області від 14.11.2017 у справі № 921/555/17-г/14, яким задоволено позовну заяву Комунального підприємства "Підприємство матеріально-технічного забезпечення" Тернопільської міської ради про виселення із спірного приміщення Комунального підприємства Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78".
		3.5. У відзиві на касаційну скаргу Тернопільська обласна рада просить залишити її без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін, наголошуючи на правомірності висновків господарських судів і безпідставності доводів, викладених у касаційній скарзі.
		3.6. У відзиві на касаційну скаргу Комунальне підприємство Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78" просить залишити її без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін.
		4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
		4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзивах на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		4.2. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05.11.1991 на виконання постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування" та від 26.03.1991 "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність", Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю", якою також затверджено перелік державного майна України, що передається у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).
		4.3. Згідно цього переліку до власності областей передано, зокрема, житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов`язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду, аптечні склади, магазини аптечні, інші місцеві підприємства, організації та установи, крім тих, що перебувають у відомчому підпорядкуванні.
		4.4. Пунктом 3 вищевказаної постанови встановлено, що розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів; розмежування майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування та власністю інших адміністративно-територіальних одиниць провадиться виконкомами районних і міських Рад народних депутатів з участю виконкомів районних у містах, міських районного підпорядкування, селищних і сільських Рад народних депутатів.
		4.5. Керуючись постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311, виконавчий комітет Тернопільської обласної Ради народних депутатів прийняв рішення № 300 від 26.12.1991 "Питання розмежування майна між комунальною власністю області, районів і м. Тернополя", яким затвердив перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), встановивши, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю. Відповідно до затвердженого даним рішенням переліку майна до комунальної власності були передані, зокрема, аптечні склади, аптечні магазини.
		4.6. 16.07.1992 Тернопільська обласна Рада народних депутатів ХХІ скликання прийняла рішення "Про комунальну власність області", яким затвердила перелік об`єктів комунальної власності області і передала їх в управління обласної державної адміністрації, передбачивши з цією метою в структурі адміністрації утворення відповідного органу. Цим рішенням встановлено, що комунальна власність області не може відчужуватися, передаватись в оренду, змінювати суб`єкта власності, використовуватись не за призначенням, перепрофільовуватись без згоди на те обласної Ради народних депутатів.
		4.7. Відповідно до Переліку об`єктів комунальної власності області, що передаються в управління обласної державної адміністрації, до згаданого вище рішення, у розділі "Виробниче об`єднання Фармація" по м. Тернополю зазначено аптеку №78.
		4.8. Як встановлено судами попередніх інстанцій, державно-комунальна аптека №78, розташована у м. Тернопіль, вул. Руська, 23, за рішенням обласної Ради народних депутатів від 16.07.1992 включена до переліку об`єктів комунальної власності, що підтверджується довідкою Тернопільської обласної ради від 19.09.2000 № 11-538/22-19.
		4.9. Судами першої та апеляційної інстанцій також встановлено, що на підставі рішення виконкому Тернопільської обласної ради народних депутатів від 28.02.1989 №54 "Про організацію обласного виробничого об`єднання "Фармація" з 01.03.1989 на базі ліквідованого аптечного управління облвиконкому створено обласне виробниче об`єднання "Фармація" із безпосереднім підпорядкуванням виконкому обласної Ради народних депутатів та затверджено його статут.
		4.10. Відповідно до пункту 2 цього рішення обласному виробничому об`єднанню "Фармація" підпорядковано 16 центральних районних аптек, аптечну мережу міста Тернополя, обласний аптечний склад, контрольно-аналітичну лабораторію і майстерню по ремонту та виготовленню спеціального аптечного устаткування.
		4.11. Наказом обласного Фонду комунального майна Тернопільської обласної ради народних депутатів від 17.12.1993 №51 "Про створення державно-комунальної аптеки № 78" утворено державно-комунальне підприємство аптеку № 78. Відповідно до пунктів 3 та 4 даного наказу обласному виробничому об`єднанню "Фармація" доручено провести до 01.01.1994 розподільчий баланс між обласним виробничим об`єднанням "Фармація" і ДК аптека № 78; забезпечити аптеку № 78 основними та обіговими засобами у відповідності з актами проведених інвентаризації та розподільчого балансу станом на 01.01.1994.
		4.12. Розпорядженням голови Тернопільської обласної ради від 09.02.2008 № 12 затверджено статут комунального підприємства Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека № 78" у новій редакції, з якого вбачається, що комунальне підприємство Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека № 78" є правонаступником державно-комунальної аптеки № 78 м. Тернопіль, власником і засновником аптеки є Тернопільська обласна рада. За статутом аптека є об`єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області, управління яким здійснює Тернопільська обласна рада. Згідно з пунктом 3.1 статуту аптека для виконання статутних завдань має майно, яке є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області і належить їй на правах господарського відання.
		4.13. 15.03.2007 виконавчим комітетом Тернопільської міської ради прийнято рішення № 314 про оформлення права власності на нежитлове приміщення в м. Тернопіль по вул. Руська , 23 , загальною площею 634,3 кв. м, за Тернопільською міською радою, на підставі якого 18.04.2007 державним реєстратором речових прав оформлено відповідне свідоцтво на право власності.
		4.14. Предметом спору в цій справі є визнання недійсним прийнятого Тернопільською міською радою рішення від 15.03.2007 № 314, як такого, що порушує право власності Тернопільської обласної ради на нежитлове приміщення аптеки № 78 у м. Тернопіль по вул. Руська, 23, загальною площею 634,3 кв. м.
		4.15. За змістом статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		4.16. Частиною першою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
		4.17. Згідно з частиною першою статті 59 цього Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
		4.18. Акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території (частина перша статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
		4.19. Відповідно до частини першої статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Аналогічне положення закріплено у частині десятій статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
		4.20. Зі змісту зазначених норм убачається, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства і визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а також порушення у зв`язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
		4.21. За змістом статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		4.22. Постановою Кабінету Міністрів України "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" від 05.11.1991 № 311 відповідно до постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування" та від 26.03.1991 "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність" затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), що додається.
		4.23. На підставі статей 32, 35 Закону України "Про власність", статті 7 Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", Постанови Верховної Ради України від 05 червня 1992 року № 2415- XII "Про внесення змін і доповнень до Постанови Верховної Ради України від 05 березня 1992 року "Про порядок введення в дію Закону України "Про Представника Президента України" 16.07.1992 Тернопільська обласна Рада народних депутатів прийняла рішення "Про комунальну власність області", пунктами 1 і 2 якого вирішено: затвердити перелік об`єктів комунальної власності області, що додається; встановити, що комунальна власність області не може відчужуватися, передаватись в оренду, змінювати суб`єкта власності, використовуватися не за призначенням, перепрофільовуватись без згоди на те обласної Ради народних депутатів.
		4.24. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що на підставі рішення Тернопільської обласної Ради народних депутатів від 16.07.1992 "Про комунальну власність області" майно аптеки № 78, що розташована в м. Тернополі по вул. Руська 23, віднесено до спільної власності територіальної громади області.
		4.25. У той же час, доводи касаційної скарги щодо перебування спірного приміщення на балансі та в оперативному управлінні ЖЕК № 3 не спростовують висновків суду попередніх інстанцій про належність спірного приміщення аптеки до спільної власності територіальної громади Тернопільської області.
		4.26. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що перебування спірного майна на балансі Комунального підприємства "Підприємство матеріально-технічного забезпечення Тернопільської міської ради" та передача останнім в оренду такого приміщення не підтверджує право власності територіальної громади м. Тернополя на вказане майно та не замінює правовстановлюючих документів. 
		4.27. Щодо посилання скаржника на рішення Господарського суду Тернопільської області від 14.11.2017 у справі № 921/555/17-г/14, яким задоволено позовну заяву Комунального підприємства "Підприємство матеріально-технічного забезпечення" Тернопільської міської ради про виселення із спірного приміщення Комунального підприємства Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78", колегія суддів зазначає наступне.
		4.28. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 927/976/16.
		4.29. Водночас, у зазначеному скаржником рішенні суду у справі № 921/555/17-г/14 жодних обставин належності спірного приміщення аптеки № 78 на праві власності територіальній громаді м. Тернополя встановлено не було, а тому підстави для застосування положень частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України відсутні.
		4.30. Ураховуючи зазначені обставини, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для визнання недійсним та скасування прийнятого Тернопільською міською радою рішення від 15.03.2007 №314, яке порушує право власності Тернопільської обласної ради на нежитлове приміщення аптеки № 78 за адресою: м. Тернопіль, вул. Руська, 23, загальною площею 634,3 кв. м.
		4.31. Разом з тим, колегія суддів вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій щодо визначення початку перебігу строку позовної давності.
		4.32. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
		4.33. За змістом статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		4.34. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
		4.35. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має декілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів і запобігати несправедливості, яка може статися у разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"). 
		4.36. У статті 261 Цивільного кодексу України наведено порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", який дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16). 
		4.37. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. При цьому аргументи відповідача, що про порушене право позивач міг дізнатися раніше, ніж він стверджує, мають ґрунтуватись не на можливих обставинах (визначене законодавством право отримувати публічну інформацію з державних реєстрів тощо), а на конкретних обставинах, що підтверджуються наданими у справі належними доказами, за яких суд може однозначно (достеменно) встановити момент, коли особа могла довідатись про порушення його прав.
		4.38. Водночас, відхиляючи заяву Тернопільської міської ради про застування строків позовної давності, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили, коли саме Тернопільська обласна рада довідалася або могла довідатися про момент порушення її права, або про особу, яка його порушила.
		4.39. При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає передчасними висновки суду апеляційної інстанції про те, що таке порушення виникло не із самого оскаржуваного рішення виконавчого комітету, а з часу перенесення відомостей державної реєстрації права власності у електронний ресурс реєстру про право власності.
		4.40. Так, судами попередніх інстанцій було залишено поза увагою, що Тернопільську обласну раду було залучено як належного позивача у справі № 2-а-61/10/1970 за поданим у 2010 році адміністративним позовом до виконавчого комітету Тернопільської міської ради про визнання нечинними з моменту прийняття рішень в частині оформлення за Тернопільською міською радою права власності, зокрема, на приміщення спірної аптеки.
		4.41. Отже, господарські суди під час розгляду справи не встановили момент, з якого у позивачів була реальна можливість дізнатися про порушене право, не дослідили обставини чи знав або міг знати про порушення своїх прав позивач.
		Тобто не з`ясували початку перебігу строку позовної давності позивача щодо позовних вимог у цій справі, хоча з`ясування цих обставин є суттєвим для правильного вирішення такого спору.
		4.42. Підхід до визначення предмету доказування у спорі не може мати формального характеру, а повинен забезпечувати дійсне дослідження всіх критеріїв визначених статтею 261 Цивільного кодексу України.
		4.43. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив під час вирішення позову.
		Наведені норми зобов`язують суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, необхідних для правильного вирішення спору, на основі вичерпних і підтверджених висновків.
		4.44. З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є передчасними, тому ухвалені у справі судові рішення необхідно скасувати з направленням справи на новий розгляд до Господарського суду Тернопільської області.
		4.45. Під час нового розгляду справи суду необхідно урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
		5. Висновки Верховного Суду
		5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		5.2. Частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		5.3. Згідно зі статтею 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		5.4. За змістом пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу на новий розгляд для продовження розгляду.
		5.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що судові рішення у справі прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому вбачає правові підстави для їх скасування.
		5.6. Таким чином, рішення судів попередніх інстанцій необхідно скасувати, справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду, а касаційну скаргу задовольнити частково.
		6. Розподіл судових витрат
		6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
		Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини першої статті 308, статтями 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального Кодексу України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу Тернопільської міської ради задовольнити частково.
		2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.11.2019 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 04.07.2019 у справі №  921/105/19 скасувати.
		3. Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Тернопільської області.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючи                                                                                           В. А. Зуєв
		Судді                                                                                                    Н. О. Багай
		                                                                                                    Т. Б. Дроботова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...