Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/7487/18 : Окремі процесуальні питання; Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 31.01.2020. Забезпечено надання загального доступу: 31.01.2020.
Дата набрання законної сили: 22.01.2020
Номер судового провадження: 61-11369ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		22 січня 2020 року 
		м. Київ
		 
		справа № 522/7487/18
		провадження № 61-11369св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Кузнєцова В. О.,
		суддів: Дундар І. О., Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,                 Тітова М. Ю., 
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,  ОСОБА_2 ,
		третя особа - Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області,
		особа, яка зверталася із апеляційною скаргою - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1  на постанову Одеського апеляційного суду від 15 травня 2019 року у складі колегії суддів: Черевка П. М., Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), ОСОБА_2 , третя особа - Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області,про визнання недійсним договору іпотеки.
		Позов обґрунтований тим, що 12 квітня 2018 року під час отримання інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо належної йому на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1 йому стало відомо про те, що на вказану квартиру та майнові права на неї накладені обтяження (два арешти).
		Підставами для накладення обтяжень (арештів) зазначено постанову про арешт майна боржника від 09 червня 2017 року у виконавчому провадженні                                № 48756874 та ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 04 грудня                      2012 року по справі № 1522/7737/12. 
		При ознайомленні в Єдиному державному реєстрі судових рішень зі змістом ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2012 року по справі № 1522/7737/12 позивачу стало відомо, про існування договору іпотеки                          від 21 червня 2006 року, укладеного між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А. В. за реєстровим № 1738.
		Таким чином, просив визнати недійсним договір іпотеки від 21 червня 2006 року, укладений між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу                     Колодяжною А. В. за реєстровим № 1738; стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати по справі.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 жовтня                 2018 року позов задоволено; визнано недійсним договір іпотеки від 21 червня 2006 року, що укладений між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А. В. за реєстровим № 1738; вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскаржуваний договір іпотеки суперечить вимогам частини другої статті 5 Закону України «Про іпотеку», яка в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки, не передбачала, що майнові права на об`єкт незавершеного будівництва можуть бути предметом іпотеки. Оскільки відповідно до статті 331 ЦК України до введення об`єкта будівництва в експлуатацію право власності на нього не виникає, тому                  ОСОБА_2 не мав права передавати його в іпотеку, отже, договір іпотеки не відповідає вимогам закону, що є підставою для визнання його недійсним.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 
		Постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Довіра та Гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія»), як особи яка не брала участі у справі, але права якої порушені задоволено частково; заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 жовтня 2018 року скасовано, позов залишено без задоволення.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про задоволення позову є помилковими, оскільки іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Оскільки презумпція правомірності правочину не спростована, всі права, набуті сторонами правочину, повинні здійснюватися, створені обов`язки підлягають виконанню. Крім того, апеляційний суд посилався на те, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду, оскільки ОСОБА_1 дізнався про порушення свого права ще в 2011 році під час укладення договору купівлі-продажу.
		Аргументи учасників справи
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
		У касаційній скарзі, поданій у червні 2019 року до Верховного Суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно застосував строк позовної давності, оскільки із заявою про застосування такого строку звернулася не сторона у справі, чим порушив вимоги статті 267 ЦК України. Крім того, зазначає, що у 2011 року не міг дізнатися про порушення свого права, оскільки нотаріус, який посвідчив договір купівлі-продажу квартири у разі виявлення заборони на відчуження майна відмовив би у вчиненні нотаріальної дії, що останнім не було зроблено. Крім того, на момент укладення спірного договору іпотеки Закон України «Про іпотеку» не передбачав, що майнові права на об`єкт незавершеного будівництва можуть бути предметом іпотеки.
		Короткий зміст вимог відзиву на касаційну  скаргу
		У липні 2019 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» подали до Верховного Суду  відзив, у яких просять постанову апеляційного суду залишити в силі, а касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
		Указана справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року справу № 522/7487/18 призначено до судового розгляду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Установлено, що 21 червня 2006 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», як іпотекодержателем, і ОСОБА_2 , як іпотекодавцем, був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А. В. за реєстровим № 1738, за умовами якого предметом іпотеки є майнові права на квартиру АДРЕСА_2 , будівництво якої не завершено. Після завершення будівництва житловому будинку присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_3 .
		З матеріалів справи вбачається, що 20 грудня 2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» укладено Договір відступлення права вимоги № 114/52, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором № 014/0054/74/57486 від 21 червня 2006 року, укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 , перейшло до ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк».
		20 грудня  року між ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» та ТОВ «Фінансова Компанія «Довіра та Гарантія» укладено Договір відступлення права вимоги               № 114/52-ДГ, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором № 014/0054/74/57486 від 21 червня 2006 року перейшло до ТОВ «Фінансова Компанія «Довіра та Гарантія».
		Крім того, 20 грудня 2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» укладено Договір про відступлення прав за договорами іпотеки, що посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М. А., зареєстрованим за № 918, відповідно до якого право іпотекодержателя за Договором іпотеки б/н, який було укладено              21 червня 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_2 , посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А. В., зареєстрованим за № 1738, перейшло до ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк».
		20 грудня 2017 року між ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» та ТОВ «Фінансова Компанія «Довіра та Гарантія» укладено Договір про відступлення прав за договорами іпотеки, що посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М. А., зареєстрованим за № 920, відповідно до якого право іпотекодержателя за договором іпотеки перейшло до ТОВ «Фінансова Компанія «Довіра та Гарантія».
		Отже, ТОВ «Фінансова Компанія «Довіра та Гарантія» виступає кредитором відносно ОСОБА_2 за кредитним договором та іпотекодержателем відносно майнових прав на квартиру АДРЕСА_4 , та належить іпотекодавцю -                     ОСОБА_2 , що виступає в якості забезпечення по зазначеному Кредитному договору, на підставі іпотечного договору б/н від 21 червня 2006 року, укладеного між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_2 , посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А. В., зареєстрованим за № 1738.
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відмовляючи у задоволенні позову апеляційний суд виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з позовом, а ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» звернулася до суду із заявою про застосування наслідків пропуску позивачем строків позовної давності, тому пропуск строку позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові.
		Апеляційний суд виходив з того, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 08 вересня 2011 року на підставі договору купівлі-продажу                  від 27 вересня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р. Ю., а при посвідченні зазначеного договору купівлі-продажу нотаріус повинна була пересвідчитися чи не перебуває зазначена квартира під забороною чи арештом, які перешкоджали укладенню такого договору. Отже, ОСОБА_1 дізнався про порушення свого права ще в 2011 році під час укладення договору купівлі-продажу, а з указаним позовом звернувся до суду у травні 2018 року.
		Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновків про те, що позов є необгрунтованим, оскільки іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Так, презумпція правомірності правочину не спростована, всі права, набуті сторонами правочину, повинні здійснюватися, створені обов`язки підлягають виконанню.
		Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на не, що договір іпотеки від 21 червня 2006 року, укладений між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 є недійсним з тих підстав, що на момент укладення спірного договору майнові права на об`єкти незавершеного будівництва не могли бути предметом іпотеки. Крім того, посилається на те, що вказаним договором іпотеки порушуються його права, як власника квартири, яку він придбав як добросовісний набувач.
		Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Так, статтею 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення договору іпотеки) був визначений вичерпний перелік об`єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором.
		 
		Предметом іпотеки могли бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно  може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернення стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.
		 
		Предметом також міг бути об`єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого  майна у майбутньому.
		 
		Частина об`єкта нерухомого майна могла бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості чи приєднання її до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.
		Водночас поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цій редакції закону були відсутні.
		 
		Дія Закону України від 19 червня 2003  № 979-IV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати (редакція з 14 січня 2006 року по 23 липня 2010 року) на правовідносини при укладенні договору іпотеки між банком і фізичною особою з метою забезпечення кредитного договору не поширюються.
		 
		Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 17 квітня 2013 року у справі № 6-8цс13.
		 
		Майнові права на об`єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року «Про запобігання впливу світової  фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», що набрав чинності 14 січня 2009 року, якими були внесені зміни до Закону України «Про іпотеку».
		Отже, при укладенні договору іпотеки від 26 червня 2006 року положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 05 червня 2003 року) не містили положень про те, що майнові права на незавершене будівництвом приміщення могли виступати  предметом іпотеки.
		 
		Майнове право, що є предметом застави (іпотеки) - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового  права.
		 
		Разом з тим, згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору  та вимог цього  Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		 
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року у справі № 520/10060/16-ц (провадження 
		№ 61-5085сво18) викладений такий правовий висновок «Суди попередніх інстанцій зазначеному оцінки не надали і, визнаючи недійсним договір іпотеки, не врахували, що спірним договором в іпотеку було передано нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця, і лише та обставина, що положення статті 
		5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 05 червня 2003 року) не передбачали, що предметом іпотеки не можуть виступати майнові права, не може бути безумовною підставою для визнання недійсним вказаного договору. Разом з тим сам по собі факт того, що на час укладення спірного договору іпотеки стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права як предмет іпотеки не може свідчити про його недійсність, оскільки головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушення прав і законних інтересів особи, яка оспорює зазначені договори. Так, позивач, виступивши іпотекодавцем майнових прав за спірним договором іпотеки, тим самим надала згоду на передачу в іпотеку майнових прав на незавершені будівництвом квартири, які у майбутньому стануть її власністю, не довела наявності порушення свого права. При цьому колегія суддів виходить з того, що іпотекодацем виступив не забудовник житла, а позичальник кредиту і особа, яка в силу статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції на час укладення договору іпотеки) подала докази того, що нерухоме майно стане її власністю після укладення договору іпотеки».
		Апеляційний суд вищевказаному оцінки не надав та не врахував, що спірним договором іпотеки в іпотеку було передано нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця, і лише та обставина, що стаття 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 05 червня 2003 року) не передбачала, що предметом іпотеки не можуть виступати майнові права, не може бути безумовною підставою для визнання недійсним вказаного договору іпотеки.
		 
		Стаття 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції чинній на час укладення договору іпотеки) встановлювала, що предметом іпотеки може виступати об`єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю  іпотекодавця після укладення іпотечного договору.
		 
		Пункт 1.4 договору іпотеки від 26 червня 2006 року, що був укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», передбачав, що після закінчення будівництва збудована нерухомість, майнові права на яку є предметом іпотеки за цим договором, продовжує бути предметом іпотеки відповідно до умов цього іпотечного договору. Іпотекодержатель на підставі документа про право власності реєструє у встановленому законом порядку обтяження прав власника на збудовану нерухомість.
		 
		Ураховуючи наведене, відсутні передбачені статтями 203, 215 ЦК України підстави для визнання недійсним спірного договору іпотеки.
		 
		Щодо відмови у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності слід зазначити наступне.
		У статті 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
		Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня              2010 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. 
		Апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону не звернув уваги на те, що у випадку обґрунтованості позовних вимог суд відмовляє у їх задоволенні у зв`язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє в його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності.
		Таким чином, суд апеляційної інстанції наведених умов договору іпотеки та норм чинного законодавства не врахував, помилково дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.
		З огляду на наведене правові підстави для задоволення позову відсутні, з підстав його необгрунтованості.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		Згідно із частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення суду з одних лише формальних підстав.
		Ураховуючи викладене, суд касаційної інстанції вважає, що апеляційний суд прийняв по суті правильне рішення про відмову у задоволенні позову, при цьому неправильно застосував норми права, помилково залишивши поза увагою те, що у випадку недоведеності позову суд відмовляє в його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності. А тому касаційну скаргу слід задовольнити частково, змінити мотивувальну частину постанови Одеського апеляційного суду від 15 травня 2019 року, виклавши її в редакції цієї постанови.
		 Щодо розподілу судових витрат
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки в цьому випадку суд змінив лише мотивувальну частину постанови апеляційного суду, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Змінити мотивувальну частину постанови Одеського апеляційного суду                          від 15 травня 2019 року, виклавши її в редакції цієї постанови. В іншій частині постанову Одеського апеляційного суду від 15 травня 2019 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                     В. О. Кузнєцов
		 
		Судді:                                                                                                 І. О. Дундар
		 
		                                                                                                            В. М. Ігнатенко
		 
		                                                                                                            С. О. Карпенко
		 
		                                                                                                            М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...