Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/39876/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 02.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 03.02.2020.
Дата набрання законної сили: 04.12.2019
Номер судового провадження: 61-49060ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		4 грудня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 761/39876/17
		провадження № 61-49060св18 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - судді Кузнєцова В. О., 
		суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідачі: Приватне підприємство «Лекс», ОСОБА_2 , 
		 
		розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Ліжевським Володимиром Анатолійовичем, на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 червня 2018 року, ухвалене у складі судді Осаулова А. А., та постанову Київського апеляційного суду від 7 листопада 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Приватного підприємства «Лекс» (далі - ПП «Лекс»), ОСОБА_2 про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності на квартиру.
		 
		Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 1 лютого 2017 року між нею та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого вона придбала квартиру АДРЕСА_1 . Згодом їй стало відомо, що право власності на цю квартиру зареєстровано за ПП «Лекс». 
		 
		Позивач вказує на те, що вона є законним власником квартири, однак ПП «Лекс» цього не визнає, тому просила визнати її добросовісним набувачем та визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття 
		 
		Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 червня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
		 
		Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не надано доказів невизнання чи оспорювання відповідачами її права власності на спірну квартиру.
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 7 листопада 2018 року заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 червня 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ПП «Лекс» скасовано, провадження у справі в цій частині закрито. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Закриваючи провадження у справі у частині вимог ОСОБА_1 до ПП «Лекс» про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності на квартиру, апеляційний суд виходив з того, що вказані позовні вимоги підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. 
		 
		Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін у іншій частині, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для їх задоволення.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала 
		 
		У грудні 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ліжевський В. А. подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 7 листопада 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити. 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
		 
		Заявник вказував на те, що, закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог до ПП «Лекс», апеляційний суд помилково послався на статтю 20 ГПК України і виходив з того, що заявлені вимоги підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. Між тим, предметом спору у цій справі є оспорюване право власності позивача, яка є фізичною особою, тому справа підсудна суду загальною юрисдикції і підстав для закриття провадження у справі не було.
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надходив 
		 
		Провадження у суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 5 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 25 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2019 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 до  ПП «Лекс», ОСОБА_2 про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності на квартиру з підстав, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України. 
		 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року повернуто зазначену справу на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України з посиланням на неодноразове висловлювання правової позиції щодо юрисдикції спору у справі за позовом фізичної особи з майновими вимогами до боржника, щодо якого порушене провадження у справі про банкрутство, зокрема, у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 456/20/16 (провадження № 14-7цс18) та інші.
		 
		Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи 
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25 вересня 2015 року відбулися прилюдні торги, на яких квартиру АДРЕСА_1 , що належала ПП «Лекс», продано ОСОБА_3 . 
		 
		Відповідно до акта про передання права власності на нерухоме майно, придбане на прилюдних торгах, від 12 жовтня 2015 року ПП «Лекс» передало у власність ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 .
		 
		12 жовтня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В. видано ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на вказану квартиру.
		 
		Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 
		 
		5 січня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_3 позичила у ОСОБА_2 кошти в сумі                              4 250 000 грн. 
		 
		У забезпечення виконання зобов`язань за договором позики 9 липня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, за яким  ОСОБА_3 передала в іпотеку ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . 
		 
		Також судами встановлено, що 1 лютого 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , на підставі якого ОСОБА_1 зареєструвала право власності на цю квартиру.
		 
		З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна суди встановили, що право власності на спірний об`єкт нерухомого майна 2 жовтня 2017 року зареєстровано за ПП «Лекс» на підставі дубліката договору купівлі-продажу нерухомого майна, виданого 23 вересня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В.
		 
		Апеляційним судом також встановлено, що ухвалою Господарського суду Київської області від 28 листопада 2011 року порушено провадження у справі про банкрутство ПП «Лекс» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. 
		 
		Постановою Господарського суду Київської області від 15 жовтня 2012 року визнано ПП «Лекс» банкрутом і розпочато ліквідаційну процедуру.
		 
		 
		 
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24 лютого 2016 року визнано недійсними результати прилюдних торгів, проведених                   25 вересня 2015 року, а також укладений між ПП «Лекс» та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . 
		 
		Ухвалою Господарського суду Київської області від 27 липня 2017 року заяву ліквідатора ПП «Лекс» задоволено та витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ПП «Лекс» квартиру АДРЕСА_1 . 
		 
		Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
		 
		Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків. 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		Закриваючи провадження у справі у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ПП «Лекс» про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності на квартиру, апеляційний суд виходив з того, що вказані позовні вимоги підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки ухвалою Господарського суду Київської області від 28 листопада 2011 року відкрито провадження у справі про банкрутство, а постановою Господарського суду Київської області від 15 жовтня 2012 року ПП «Лекс» визнано банкрутом, розпочато ліквідаційну процедуру.  
		 
		 
		 
		Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції касаційний суд не погоджується з огляду на наступне. 
		 
		Відповідно до статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
		 
		Пунктом 8 статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
		 
		4 листопада 2012 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов`язань» від 2 жовтня 2012 року № 5405-VI (далі - Закон України № 5405-VI), що доповнив розділ X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України про визнання банкрутом в редакції Закону України N 4212-VI пунктом 11, згідно з яким положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон України про визнання банкрутом) застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом; положення Закону України про визнання банкрутом, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
		 
		19 січня 2013 року набрав чинності Закон України про визнання банкрутом у редакції Закону України N 4212-VI (зі змінами, внесеними Законом України № 5405-VI).
		 
		Частиною четвертою статті 10 Закону України «Про банкрутство» передбачено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
		 
		Таким чином, ГПК України з 19 січня 2013 року встановив для господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, підвідомчість усіх майнових спорів з вимогами до боржників у такій справі.
		 
		Проте Закон України про визнання банкрутом згідно з пунктом 11 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» (зокрема і його частина четверта                      статті 10) не може бути застосований до справ про банкрутство, провадження в яких порушено до 19 січня 2013 року, якщо на цю дату господарським судом ухвалено постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
		 
		Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційним судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Київської області                               від 28 листопада 2011 року порушено провадження у справі про банкрутство ПП «Лекс» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. 
		 
		Постановою Господарського суду Київської області від 15 жовтня 2012 року визнано ПП «Лекс» банкрутом і розпочато ліквідаційну процедуру. 
		 
		Отже, станом на 19 січня 2013 року ПП «Лекс» вже було визнано банкрутом, а відтак, згідно з пунктом 11 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України про визнання банкрутом припис частини четвертої                          статті 10 цього Закону та пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду судами справи, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
		 
		Позивач звернулась з позовом до ПП «Лекс» про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності на квартиру в порядку цивільного судочинства. 
		 
		Вирішуючи питання про визначення предметної юрисдикції справи за позовом до боржника, щодо якого господарським судом була порушена справа про банкрутство, повинні враховуватися положення пункту 11 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22 грудня 2011 року № 4212-VI з подальшими змінами.
		 
		Справи про банкрутство боржника, порушені господарськими судами до 19 січня 2013 року, не впливають на визначення предметної юрисдикції справ про вирішення усіх майнові спорів з вимогами до боржника, і їх слід розглядати у порядку цивільного судочинства, якщо станом на 19 січня         2013 року не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
		 
		Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові                         від 14 лютого  2018 року у справі № 456/20/16.
		 
		Вирішуючи справу, суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував та помилково виходив з того, що провадження у справі у частині вимог ОСОБА_1 до ПП «Лекс» про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності на квартиру підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, що призвело до неправильного застосування апеляційним судом норм процесуального права.
		 
		Висновок апеляційного суду суперечить позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 лютого 2018 року.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
		 
		За змістом частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є  порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		 
		За таких обставин касаційний суд дійшов висновку, що судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Під час нового розгляду справи апеляційному суду належить врахувати викладене, встановити всі обставини, що мають значення для справи, дослідити належним чином зібрані у справі докази і ухвалити законне та обґрунтоване рішення, яке буде відповідати позиціям Великої Палати Верховного Суд.
		 
		Щодо розподілу судових витрат 
		 
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Так як касаційний суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Ліжевським Володимиром Анатолійовичем, задовольнити частково. 
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 7 листопада 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		 
		Постанова оскарженню не підлягає.
		 
		ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:  В. С. Жданова   С. О. Карпенко   В. А. Стрільчук   М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...