Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/10594/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; купівлі - продажу; нерухомого майна.
Надіслано для оприлюднення: 03.02.2020. Зареєстровано: 04.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 04.02.2020.
Дата набрання законної сили: 30.09.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		22.01.2020Справа №  910/10594/18За позовом  Комунального підприємства  «Київський метрополітен»
		до                             1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріал Подол Істейт»
		                          2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Пелікан»
		За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Публічного акціонерного товариства «ДОК-3»
		про                       визнання договору недійсним
		 
		Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М. 
		за участю секретаря судового засідання 
		Смігунова В.В.
		Представники учасників судового процесу:
		від позивача: Ковтун Т.О.
		від відповідача-1, Яценко С.А
		від відповідача-2, не з`явився
		від третьої особи: не з`явився
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		Комунальне підприємство «Київський метрополітен» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріал Подол Істейт» про визнання недійсним договору купівлі - продажу від 28.07.2016 № 1297, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М.Є.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір купівлі - продажу на момент його укладення суперечив публічному порядку, що згідно з    ст. 228 Цивільного кодексу України    є підставою для визнання його недійсним. Крім того, оспорюваний правочин порушує інтереси Комунального підприємства «Київський метрополітен» та унеможливлює виконання ним функцій, покладених на нього чинним законодавством.
		Відповідач 1 проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що позивачем належним чином не обґрунтовано порушення його прав та законних інтересів внаслідок укладення між відповідачами оспорюваного договору. Відповідачем  1 наголошено на відсутності підстав вважати договір таким, що порушує інтереси держави та суспільства у розумінні ст.228 Цивільного кодексу України, а також неефективності обраного заявником способу захисту виходячи з правових наслідків недійсності правочину з підстав, визначених у позовній заяві. 
		Рішенням Господарського суду м. Києва від 16.01.2019 у справі № 910/10594/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2019,    у задоволенні позову    відмовлено повністю.
		Постановою Верховного Суду від 01.10.2019 касаційну скаргу Комунального підприємства «Київський метрополітен» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2019 та на рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2019    у справі №910/10594/18 задоволено частково.    Постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2019    у справі №910/10594/18 скасовано.    Справу №910/10594/18 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
		Скасовуючи судові рішення попередній інстанцій, Верховим Судом зауважено, що судами не було надано оцінки вироку Подільського районного суду міста Києва від 12.12.2013р. по справі №758/15968/13-к, не досліджено ступінь виконання сторонами умов договору №158-ДБМ від 29.12.2018р. та не досліджено, чи було отримано позивачем очікуваний результат за вказаним договором. 
		Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/10594/18        передано на розгляд судді Спичаку О.М.
		Ухвалою від 15.10.2019р. суддею Спичаком О.М. було прийнято справу до свого провадження; призначено розгляд справи на 13.11.2019р. 
		Ухвалою від 13.11.2019р. залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Публічне акціонерне товариство «ДОК-3». 
		13.11.2019р. судом було відкладено підготовче засідання на 03.12.2019р. 
		03.12.2019р. судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів та відкладено підготовче засідання на 26.12.2019р. 
		26.12.2019р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 14.01.2020р.
		14.01.2020р. розгляд справи по суті було відкладено на 22.01.2020р.
		Представником позивача у судовому засіданні 22.01.2020р. було надано усні пояснення по суті справи, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.
		Представник відповідача 1 проти задоволення позовних вимог надав заперечення.
		Представники відповідача 2 та третьої особи у судове засідання 22.01.2020р. не з`явились, проте, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
		Наразі, з огляду на неявку вказаних учасників судового процесу суд зазначає наступне. 
		Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).
		Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України  суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки. 
		Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
		У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
		Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
		Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
		Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
		Отже, за висновками суду, неявка відповідача 2 та третьої особи не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 22.01.2020р. 
		В судовому засіданні 22.01.2020р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
		Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та  відповідача,  Господарський суд міста Києва,                
		          ВСТАНОВИВ:          
		14.05.1993 року розпорядженням Кабінету Міністрів України №302-р «Про технічно-економічне обґрунтування будівництва четвертої лінії метро у м.    Києві» затверджено техніко-економічні обґрунтування будівництва Подільсько-Воскресенської лінії Київського метрополітену та Подільського мостового переходу через р. Дніпро, розроблені Інститутами «Київметропроект» і «Київшляхпроект».
		Згідно з п. 1, 3 розпорядження Київської міської ради № 1312 від 20.07.2004 року вирішено відновити у 2004 році роботи із проектування та спорудження Подільсько-Вигурівської лінії Київського метрополітену від станції «Вокзальна» до житлового масиву Вигурівщина-Троєщина з будівництвом електродепо. Зобов`язано Комунальне підприємство «Київський метрополітен» розробити та затвердити в установленому порядку завдання на проектування та проектно-кошторисну документацію зі спорудження Подільсько-Вигурівської лінії Київського метрополітену від станції «Вокзальна» до житлового масиву Вигурівщина-Троєщина з електродепо, з урахуванням відновлення робіт зі спорудження Подільського мостового переходу через р. Дніпро у м. Києві.
		20.05.2008 року виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) прийнято розпорядження №696 «Про затвердження проекту дільниці Подільсько-Вигурівської лінії метрополітену в м. Києві від станції «Глибочицька» до станції «Райдужна» з відгалуженням в бік житлового масиву Вигурівщина-Троєщина».
		          Розпорядженням №608  від 30.04.2008 року виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про створення комісії з вирішення земельно-майнових питань і визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» створено відповідну комісію та затверджено положення про неї.
		Згідно з актом № 11 щодо визначення розмірів компенсацій, збитків та відшкодування витрат, пов`язаних з винесенням будівель та споруд Відкритого акціонерного товариства «Київоздоббуд», Відкритого акціонерного товариства завод «Супутник» та Відкритого акціонерного товариства «ДОК-3» з території будівництва Подільсько-Вигурівської лінії метрополітену в м. Києві, затвердженим розпорядженням від 19.12.2008 року № 1759 виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), вирішено погодити оціночну вартість збитків, у тому числі, Відкритого акціонерного товариства «ДОК-3», що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, 78, у зв`язку з будівництвом Подільсько-Вигурівської лінії метрополітену на підставі незалежної оцінки, виконаної приватним підприємством «Автоексперт».
		29.12.2008 року, з метою виконання вказаних нормативно-правових актів, між Комунальним підприємством «Київський метрополітен» та Відкритим акціонерним товариством «ДОК-3» було укладено договір № 158-ДБМ щодо врегулювання земельно-майнових питань та виплати компенсацій Відкритому акціонерному товариству «ДОК-3», пов`язаних з будівництвом Подільського мостового переходу через р. Дніпро та Подільсько-Вигурівської лінії метрополітену у м. Києві.
		За умовами договору №158-ДБМ від 29.12.2008р. сторони прийняли на себе зобов`язання щодо врегулювання всіх земельних, технологічних та майнових питань комбінату, пов`язаних з будівництвом Подільського мостового переходу через р. Дніпро та Подільсько-Вигурівської лінії метрополітену, а саме: досягнення згоди з вирішення питання щодо розміру земельної ділянки та площі виробничих будівель, споруд і інженерних мереж (або їх частини), які підпадають в зону відчуження за адресою: м. Київ, вул.    Межигірська, 78; умови їх вилучення і надання відповідної компенсації комбінату, в тому числі, шляхом часткової реконструкції комбінату, метою якої є забезпечення нормального і безперебійного функціонування об`єктів комбінату, як єдиного технологічного і майнового комплексу, як під час будівництва так і в подальшій експлуатації Подільського мостового переходу через р. Дніпро та Подільсько-Вигурівської лінії метрополітену.
		Пунктом 2.1 договору №158-ДБМ від 29.12.2008р. погоджено, що комбінат зобов`язується відмовитись від права власності на комплекс будівель і споруд, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, 78, а підприємство зобов`язується сплатити комбінату компенсацію за нього, визначену в цьому договорі.
		Відповідно до п. 2.3 договору №158-ДБМ від 29.12.2008р. комбінат зобов`язується передати підприємству одночасно з відмовою від права власності на об`єкт усі документи, що стосуються об`єкту та підлягають переданню разом з ним згідно з чинним законодавством України та вимогами, що звичайно ставляться.
		Згідно з п. 2.4  договору №158-ДБМ від 29.12.2008р. комбінат гарантує, що об`єкт належить йому на праві власності, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов`язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним законодавством.
		У відповідності до п. 2.7 договору №158-ДБМ від 29.12.2008р. розмір грошової компенсації за об`єкт становить з врахуванням податку на додану вартість 50 832 257 грн.
		Умовами п. 2.9 договору №158-ДБМ від 29.12.2008р. передбачено, що комбінат на умовах цього договору зобов`язується відмовитись від права користування земельною ділянкою загальною площею 1, 87 га, в тому числі, площею 1, 73 га, що підтверджується документами, яка знаходиться у м.    Києві по вул. Межигірська, 78 і на якій розташовано об`єкт, при умові виділення комбінату окремої рівноцінної земельної ділянки для перенесення виробничих потужностей.
		Відповідно до п. 3.1 договору №158-ДБМ від 29.12.2008р. за відмову комбінату від права власності на об`єкт, підприємство сплачує комбінату суму грошової компенсації, визначеної в п. 2.7 договору, з них зобов`язання на 2008 рік складають з урахуванням податку на додану вартість 10 810 000 грн. 
		Пунктом п. 3.2 цього договору встановлено, що виплата компенсації за ним здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету.
		Згідно з п. 3.3 договору №158-ДБМ від 29.12.2008р. за відмову комбінату від права користування земельною ділянкою, комбінат має отримати рівноцінну земельну ділянку в користування для розміщення виробничих потужностей. Для цього комбінат повинен звернутися із відповідним клопотанням до Київської міської ради, підприємство має сприяти в прийнятті рішення Київської міської ради щодо надання в користування комбінату рівноцінної земельної ділянки.
		За умовами п. 4.1 договору №158-ДБМ від 29.12.2008р. комбінат відмовляється від права користування земельною ділянкою та права власності на об`єкт при настанні одразу двох умов: винесення рішення Київською міською радою про надання комбінату в користування рівноцінної земельної ділянки та надходження на рахунок комбінату грошової компенсації в розмірі визначеному в п. 2.7 цього договору.
		У відповідності до п. 4.2 договору №158-ДБМ від 29.12.2008р. після настання одразу всіх умов визначених п. 4.1 договору, комбінат здійснює відмову від права користування земельною ділянкою шляхом оформлення письмової згоди комбінату, складеної в довільній формі, яка підписується головою правління комбінату і скріплюється печаткою комбінату та відмову від права власності на об`єкт шляхом підписання акту приймання-передачі майна.
		Як передбачено п. 7.1 договору №158-ДБМ від 29.12.2008р. (в редакції додаткової угоди від 12.08.2009 року) договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.
		Пунктами 8.1, 8.2 договору №158-ДБМ від 29.12.2008р. визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань за цим договором, зміна та розірвання його в односторонньому порядку не допускається.
		21.01.2010р. між Відкритим акціонерним товариством «ДОК-3» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Деснянськпарксервіс» було підписано договір співробітництва, предметом якого згідно п.1.1 є співробітництво сторін щодо здійснення модернізації, ремонту, експлуатації і обслуговування нежитлових будівель, які знаходяться за адресою м.Київ, вул.Межигірська, 78, а саме: заводоуправління, прибудова до будівлі (літера А) загальною площею 1745,1 кв.м; будівля механічного цеху (літера С) загальною площею 392,4 кв.м; будівля лісоцеху (літера Ь) загальною площею 1975,9 кв.м, які зареєстровані на праві власності за стороною 1 на умовах і в порядку, передбачених договором.
		За умовами п.2.3 вказаного договору фінансування модернізації нежитлових будівель здійснюється стороною 1 шляхом внесення грошових коштів на банківський рахунок стороною 2, а стороною 2 шляхом капітальних вкладень у відтворення основних фондів.
		Згідно із п.2.5 договору від 21.01.2010р. за умови виконання взятих на себе за цим договором зобов`язань сторони отримують у власність наступні частки в об`єкті модернізації -нежитлових будівлях, які знаходяться за адресою м.Київ, вул.Межигірська, 78, а саме: заводоуправління, прибудова до будівлі (літера А) загальною площею 1745,1 кв.м; будівля механічного цеху (літера С) загальною площею 392,4 кв.м; будівля лісоцеху (літера Ь) загальною площею 1975,9 кв.м: 
		-    сторона 1 отримує 50% в об`єкті модернізації (нежитлових будівель, які знаходяться за адресою м.Київ, вул.Межигірська, 78, а саме: заводоуправління, прибудова до будівлі (літера А) загальною площею 1745,1 кв.м; будівля механічного цеху (літера С) загальною площею 392,4 кв.м; будівля лісоцеху (літера Ь) загальною площею 1975,9 кв.м) або грошові кошти пропорційно розміру її частки, виходячи з балансової вартості об`єкту модернізації на дату виділення частки;
		-    сторона 2 отримує 50% в об`єкті модернізації (нежитлових будівель, які знаходяться за адресою м.Київ, вул.Межигірська, 78, а саме: заводоуправління, прибудова до будівлі (літера А) загальною площею 1745,1 кв.м; будівля механічного цеху (літера С) загальною площею 392,4 кв.м; будівля лісоцеху (літера Ь) загальною площею 1975,9 кв.м) або грошові кошти пропорційно розміру її частки, виходячи з балансової вартості об`єкту модернізації на дату виділення частки.
		Рішенням господарського суду м. Києва від 26.09.2012 р. у справі №5011-62/8193-2012 визнано недійсним договір про співробітництво від 21.01.2010р., укладений між Відкритим акціонерним товариством «ДОК-3» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Деснянськпарксервіс».
		15.12.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Деснянськпарксервіс» (продавець), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бетоніндустріяпроект» (покупець)  укладено договір купівлі-продажу №1, за умовами п. 1.1 якого продавець в порядку та на умовах, визначених цим договором продав (передав у власність), а покупець купив (прийняв у власність) нерухоме майно, яким є Ѕ частина, що складає Ѕ ідеальну частку від нежитлових будівель: заводоуправління, прибудова до будівлі  (літ. А) загальною площею 1745,10 кв. м., будівля механічного цеху (літ. С) загальною площею 392,40 кв. м., будівля лісоцеху (літ. Ь) загальною площею 1975,90 кв. м., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, буд. 78.
		Відповідно до п. 1.4 вказаного договору договірна ціна будівель частина яких відчужується, тобто сума, за яку продаються будівлі становить 327    268 грн.
		Право власності на будівлі переходить від продавця до покупця з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації цього договору. Передання будівель, ключів від них та технічної документації здійснюється продавцем покупцю в день підписання сторонами акту прийому-передачі (п. 3.1., 3.2 вказаного договору).
		Згідно акту прийому-передачі до договору купівлі-продажу №1 від 15.12.2011, підписаного представниками сторін та скрапленим печатками товариств, продавець передав у власність покупця, а покупець прийняв у власність вказане вище нерухоме майно.
		15.12.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю  «Деснянськпарксервіс», як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю   «Бетоніндустріяпроект», як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу № 2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А., та зареєстрований в реєстрі за № 4121.
		За умовами договору купівлі-продажу № 2 продавець передав у власність, а покупець прийняв у власність нерухоме майно, яким є 1/2 частина, що складає 1/2 ідеальну частку від нежитлових будівель: заводоуправління, прибудова до будівлі (літ. А) загальною площею 1 745, 10 кв.м, будівля механічного цеху (літ. С) загальною площею 392, 40 кв.м, будівля лісоцеху (літ. Ь) загальною площею 1 975, 90 кв.м, що розташовані за адресою: м.    Київ, вул. Межигірська, 78.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2016р. по справі №910/5133/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016р., у задоволенні позову відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 01.03.2017 скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 і рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2016, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Під час нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2017, позов задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 15.12.2011 року № 2, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю  «Бетоніндустріяпроект» та Товариством з обмеженою відповідальністю  «Деснянськпарксервіс», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А., та зареєстрований в реєстрі за № 4121. У задоволенні решти позову відмовлено.
		Постановою від 02.10.2018р. Верховного Суду по справі №910/5133/16 постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2017р. та рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2017р. у справі №    910/5133/16 у частині задоволення позову Комунального підприємства «Київський метрополітен» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетоніндустріяпроект» про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 2 від 15.12.2011, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бетоніндустріяпроект» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Деснянськпарксервіс», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А., та зареєстрованого в реєстрі за № 4121, скасовано; ухвалено у цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову в цій частині. В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2017 у справі №    910/5133/16 залишено у силі.  
		28.07.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Пелікан», як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім  «Ріал Подол Істейт», як покупцем, укладено договір купівлі - продажу нежитлових приміщень (з відкладальною умовою), згідно якого продавець передав, а покупець прийняв у власність нежитлові приміщення - групи приміщень № 2-5 в літ. «С», які знаходяться за адресою: м.Київ, вул. Межигірська, буд. 78 (пункт 1), загальна площа нежитлових приміщень 75,20 кв.м (пункт 2). 
		Відповідно до п. 3 договору нежитлові приміщення, які відчужуються за цим договором, належать продавцю на праві власності, право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 15525850, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 979090680000, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки: 64569175, виданою Єгоровою М.Є., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 28.07.2016.
		Згідно п.9 договору від 25.07.2016р. відповідно до довідки про балансову вартість, виданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Пелікан» від 28.07.2016р. за №28-02/07/2016, вартість відчужуваних нежитлових приміщень складає 7520 грн. 
		За умовами п.10 договору за домовленістю сторін продаж нежитлових приміщень здійснено за 8000 грн., які покупець зобов`язується сплатити безготівково шляхом перерахування на розрахунковий рахунок продавця або готівкою шляхом внесення коштів до каси продавця не пізніше 04.08.2016р. 
		Договір купівлі - продажу від 28.07.2017р. посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М.Є. за № 1297. 
		Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти),   визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. 
		За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. 
		При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. 
		Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 25.07.2016р., укладеного між відповідачами, господарським судом було встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, а отже, спірний правочин є укладеним.
		Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
		Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
		Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.
		Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.
		Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України). 
		Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України).
		За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є  недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст  правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
		Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
		Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. 
		За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. 
		Частинами 1, 2 ст.228 Цивільного кодексу України унормовано, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.  Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
		За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. 
		Одночасно, суд зауважує, що крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин
		Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
		Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
		За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним  повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, а також порушення прав та законних інтересів Комунального підприємства  «Київський метрополітен», внаслідок укладення відповідачами оспорюваного правочину.
		Наразі, за твердженнями позивача, укладений між відповідачами договір порушує публічний порядок та суперечить інтересам держави у розумінні ст.228 Цивільного кодексу України, оскільки предметом останнього було відчуження нерухомого майна, право вимоги щодо якого наявне у Комунального підприємства  «Київський метрополітен» на підставі договору  №158-ДБМ від 29.12.2008р., укладеного на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України №302-р «Про технічно-економічне обґрунтування будівництва четвертої лінії метро у м.    Києві» з метою забезпечення спорудження Подільсько-Вигурівської лінії Київського метрополітену від станції «Вокзальна» до житлового масиву Вигурівщина-Троєщина, між позивачем і Відкритим акціонерним товариством «ДОК-3». Проте, з боку третьої особи вказаний договір не виконано в повному обсязі. В якості обґрунтування позовних вимог заявник також посилався на обставини, які було встановлено в судових рішеннях Господарського суду міста Києва по справах №5011-62/8193-2012, №910/5133/16, №910/48/16, а також у вироку Подільського районного суду міста Києва по справі №75815968/13-к, як такі, що мають преюдиційне значення. 
		Як вказувалось судом  вище, відповідач 1 проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що позивачем належним чином не обґрунтовано порушення його прав та законних інтересів внаслідок укладення між відповідачами оспорюваного договору, відсутності підстав вважати договір таким, що порушує інтереси держави та суспільства у відповідності до ст.228 Цивільного кодексу України, а також неефективності обраного заявником способу захисту виходячи з правових наслідків недійсності правочину з підстав, визначених у позовній заяві. 
		Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх -обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті  обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову. При цьому, суд виходить з наступного.
		Як вказувалось вище, за приписами ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
		Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів,  Цивільний кодекс України  виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.
		Тобто, публічним порядком є публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави, а  стаття 228 Цивільного кодексу України   визначає перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.
		З наведеного слідує, що при кваліфікації правочину за  статтею 228 Цивільного кодексу України   потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути, зокрема, вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Вказану правову позицію висловлено у постанові від 05.12.2019р. Верховного Суду по справі №922/668/19.
		З приводу порушеного права позивача, як підстави для застосування судового захисту у обраний позивачем спосіб, на виконання вказівок Верховного Суду, які викладено в постанові від 01.10.2019р. по справі №910/10594/18, суд зазначає наступне.
		Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України  визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням
		Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. 
		Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна  особа  має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		У рішенні №18-рп/2004  від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
		Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
		Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
		Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
		Як було встановлено судом вище, 14.05.1993 року розпорядженням Кабінету Міністрів України №302-р «Про технічно-економічне обґрунтування будівництва четвертої лінії метро у м.    Києві» затверджено техніко-економічні обґрунтування будівництва Подільсько-Воскресенської лінії Київського метрополітену та Подільського мостового переходу через р. Дніпро, розроблені Інститутами «Київметропроект» і «Київшляхпроект».
		Згідно з п. 1, 3 розпорядження Київської міської ради № 1312 від 20.07.2004 року вирішено відновити у 2004 році роботи із проектування та спорудження Подільсько-Вигурівської лінії Київського метрополітену від станції «Вокзальна» до житлового масиву Вигурівщина-Троєщина з будівництвом електродепо. Зобов`язано Комунальне підприємство «Київський метрополітен» розробити та затвердити в установленому порядку завдання на проектування та проектно-кошторисну документацію зі спорудження Подільсько-Вигурівської лінії Київського метрополітену від станції «Вокзальна» до житлового масиву Вигурівщина-Троєщина з електродепо, з урахуванням відновлення робіт зі спорудження Подільського мостового переходу через р. Дніпро у м. Києві.
		20.05.2008 року виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) прийнято розпорядження №696 «Про затвердження проекту дільниці Подільсько-Вигурівської лінії метрополітену в м. Києві від станції «Глибочицька» до станції «Райдужна» з відгалуженням в бік житлового масиву Вигурівщина-Троєщина».
		          Розпорядженням №608  від 30.04.2008 року виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про створення комісії з вирішення земельно-майнових питань і визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» створено відповідну комісію та затверджено положення про неї.
		Згідно з актом № 11 щодо визначення розмірів компенсацій, збитків та відшкодування витрат, пов`язаних з винесенням будівель та споруд Відкритого акціонерного товариства «Київоздоббуд», Відкритого акціонерного товариства завод «Супутник» та Відкритого акціонерного товариства «ДОК-3» з території будівництва Подільсько-Вигурівської лінії метрополітену в м. Києві, затвердженим розпорядженням від 19.12.2008 року № 1759 виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), вирішено погодити оціночну вартість збитків, у тому числі, Відкритого акціонерного товариства «ДОК-3», що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, 78, у зв`язку з будівництвом Подільсько-Вигурівської лінії метрополітену на підставі незалежної оцінки, виконаної приватним підприємством «Автоексперт».
		29.12.2008 року, з метою виконання вказаних нормативно-правових актів, між Комунальним підприємством «Київський метрополітен» і Відкритим акціонерним товариством «ДОК-3» укладено договір № 158-ДБМ щодо врегулювання земельно-майнових питань та виплати компенсацій Відкритому акціонерному товариству «ДОК-3», пов`язаних з будівництвом Подільського мостового переходу через р. Дніпро та Подільсько-Вигурівської лінії метрополітену у м. Києві.
		За умовами договору №158-ДБМ від 29.12.2008р. сторони прийняли на себе зобов`язання щодо врегулювання усіх земельних, технологічних та майнових питань комбінату, пов`язаних з будівництвом Подільського мостового переходу через р. Дніпро та Подільсько-Вигурівської лінії метрополітену, а саме: досягнення згоди з вирішення питання щодо розміру земельної ділянки та площі виробничих будівель, споруд і інженерних мереж (або їх частини), які підпадають в зону відчуження за адресою: м. Київ, вул.    Межигірська, 78; умови їх вилучення і надання відповідної компенсації комбінату, в тому числі, шляхом часткової реконструкції комбінату, метою якої є забезпечення нормального і безперебійного функціонування об`єктів комбінату, як єдиного технологічного і майнового комплексу, як під час будівництва так і в подальшій експлуатації Подільського мостового переходу через р. Дніпро та Подільсько-Вигурівської лінії метрополітену.
		Пунктом 2.1 договору №158-ДБМ від 29.12.2008р. погоджено, що комбінат зобов`язується відмовитись від права власності на комплекс будівель і споруд, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, 78, а підприємство зобов`язується сплатити комбінату компенсацію за нього, визначену в цьому договорі.
		Відповідно до п. 2.3 договору №158-ДБМ від 29.12.2008р. комбінат зобов`язується передати підприємству одночасно з відмовою від права власності на об`єкт усі документи, що стосуються об`єкту та підлягають переданню разом з ним згідно з чинним законодавством України та вимогами, що звичайно ставляться.
		Згідно з п. 2.4  договору №158-ДБМ від 29.12.2008р. комбінат гарантує, що об`єкт належить йому на праві власності, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов`язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним законодавством.
		У відповідності до п. 2.7 договору №158-ДБМ від 29.12.2008р. розмір грошової компенсації за об`єкт становить з врахуванням податку на додану вартість 50 832 257 грн.
		Наразі, суд зазначає, що за змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору чи юридичних фактів.
		Згідно ст.626  Цивільного кодексу України договором   є   домовленість   двох   або  більше  сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Тобто, з системного аналізу наведених вище правових норм полягає, що правовим наслідком укладання договору є виникнення у сторін взаємних прав та обов`язків, а отже, з огляду на укладання між позивачем та третьою особою договору №158-ДБМ від 29.12.2008р. у кожного з контрагентів є право законного очікування на досягнення мети вчинення правочину, а отже і виконання з боку іншої сторони своїх обов`язків. 
		Наразі, суд зазначає, що частиною 2  ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»  передбачено  обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
		Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.
		Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
		Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
		Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», no. 24465/04, від 19.02.2009р., «Пономарьов проти України», no. 3236/03, від 03.04.2008р.).
		Даний принцип тісно пов`язаний з приписами ч. 4  ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили
		Отже, виходячи з вищевикладеного, судові рішення, які набрали законної сили, мають преюдиціальне значення, а встановлені ними обставини повторного доведення не потребують.
		Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №5011-62/8193-2012 за позовом Заступника прокурора м.Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації  , Комунального підприємства «Київський метрополітен» до відповідача Публічного акціонерного товариства «ДОК-3», Товариства з обмеженою відповідальністю «Деснянськпарксервіс» про визнання недійсним договору про співробітництво від 21.01.2010р., укладеного між Відкритим акціонерним товариством «ДОК-3»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Деснянськпарксервіс». 
		Рішенням господарського суду м. Києва від 26.09.2012 р. у справі №5011-62/8193-2012, яке набрало законної сили 12.10.2012р., визнано недійсним договір про співробітництво від 21.01.2010р., укладений між Відкритим акціонерним товариством «ДОК-3» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Деснянськпарксервіс».
		У вказаному судовому рішенні встановлено, що платіжним дорученням №793 від 29.12.2008р. Комунальне підприємство «Київський метрополітен» перерахувало на користь Відкритого акціонерного товариства «ДОК-3» грошові кошти у розмірі 10810000 грн. на виконання умов договору №158-ДБМ від 29.12.2008р.
		Вказані обставини також встановлено у рішенні від 07.06.2016р. Господарського суду міста Києва по справі №910/48/19 за позовом Комунального підприємства «Київський метрополітен» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетоніндустріяпроект», Товариства з обмеженою відповідальністю «Деснянськпарксервіс» про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15.12.2011 №4120. Зазначене судове рішення залишено без змін постановою від  05.12.2016р. Київського апеляційного господарського суду та постановою від 23.03.2017р. Вищого господарського суду України.
		З матеріалів справи вбачається, що 18.12.2009 сторони підписали акт № 12/1 приймання-передачі під розбирання будівель та споруд Відкритого акціонерного товариства «ДОК-3», що попали у зону будівництва Подільсько-Вигурівської лінії метрополітену у м. Києві, згідно цього акту Відкрите акціонерне товариство  «ДОК-3» передає, а Комунальне підприємство «Київський метрополітен» приймає під розбирання частину будівлі лісоцеху (літ. Ь) у розмірі 62,77% площею 1 240,32 кв.м вартістю 10 809 343,05 грн. без податку на додану вартість. Частина будівлі лісоцеху (літ. Ь) у розмірі 37,23% площею 735,58 кв.м ринковою вартістю 6 410 625,95 грн. залишається власністю Відкритого акціонерного товариства «ДОК-3».
		Тобто, з наведеного полягає, що фактично позивачем та третьою особою було вчинено дії, що вказують на часткове виконання умов договору №158-ДБМ від 29.12.2008р.
		Проте, наразі, доказів виконання сторонами умов вказаного правочину в повному обсязі матеріали справи не містять.
		Оцінюючи вказані обставини судом враховано, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №31/271 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-інвестиційний союз» до Комунального підприємства «Київський метрополітен» про стягнення заборгованості в розмірі 40 022 913 грн. 95 коп., яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору № 158-ДБМ від 29.12.2008р. щодо врегулювання земельно-майнових питань та виплати компенсацій Відкритому акціонерному товариству «ДОК-3», пов`язаних з будівництвом Подільського мостового переходу через р. Дніпро та Подільсько-Вигурівської лінії метрополітену у м. Києві.
		Рішенням від 08.07.2010р. Господарського суду міста Києва по справі №31/271, яке залишено без змін постановою від 08.10.2010р. Київського апеляційного господарського суду та постановою від 28.09.2010р. Вищого господарського суду України позовні вимоги задоволено; стягнуто з Комунального підприємства «Київський метрополітен»  на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-інвестиційний союз»  40   022   913, 95 грн. основного боргу, 25   500 грн. державного мита та 236  грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
		У вказаному судовому рішенні встановлено, що 27.11.2009р. між Відкритим акціонерним товариством «ДОК-3» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислово-інвестиційний союз» було укладено договір про відступлення права вимоги, згідно п.2.1 якого  первісний кредитор на умовах цього договору передає (відступає), а новий кредитор  набуває право вимоги до боржника (відповідача), що належало первісному кредиторові за зобов`язанням боржника, вказаним у п.1.1. ст.1 вищевказаного договору. Зобов`язання боржника - це грошове зобов`язання Комунального підприємства «Київський метрополітен» перед Первісним Кредитором, що виникло на підставі п.2.7 та п.3.1 договору № 158-ДБМ щодо врегулювання земельно-майнових питань та виплати компенсацій Відкритому акціонерному товариству «ДОК-3», пов`язаних з будівництвом Подільського мостового переходу через р. Дніпро та Подільсько-Вигурівської лінії метрополітену у м. Києві, укладеного 29.12.2008 р. між первісним кредитором та боржником, з усіма додатками, змінами та доповненнями.
		Твердження позивача стосовно списання державним виконавцем в межах виконавчого провадження грошових коштів на виконання судового рішення у справі №31/271 в сумі 40   022   913, 95 грн. не вказують на виконання Комунальним підприємством «Київський метрополітен» своїх обов`язків перед третьою собою за договором №158-ДБМ від 29.12.2008р. в повному обсязі. 
		При цьому, судом враховано, що у провадженні Господарського суду міста Києва також перебувала справа №910/28356/14 за позовом Комунального підприємства «Київський метрополітен» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-інвестиційний союз», Публічного акціонерного товариства «ДОК-3» про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги.
		Рішенням від 15.03.2016р.Господарського суду міста Києва, яке залишено без змін постановою від 19.05.2016р. Київського апеляційного господарського суду та постановою від 19.09.2016р. Вищого господарського суду України, визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 27.11.2009, укладений між Публічним акціонерним товариством «ДОК-3» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислово-інвестиційний союз».
		Таким чином, з наведеного полягає, що зобов`язання позивача та третьої особи за договором №158-ДБМ від 29.12.2008р. на теперішній час не є такими, що виконані в повному обсязі. Доказів припинення вказаних зобов`язань з підстав визначених чинним законодавством, матеріали справи не містять, що вказує на наявність як у Комунального підприємства «Київський метрополітен» та і у Публічного акціонерного товариства «ДОК-3» права вимагати від контрагента виконання обов`язків за договором №158-ДБМ від 29.12.2008р. 
		До того ж, судом також враховано, що у грудні 2015 Комунальне  підприємство «Київський метрополітен» звернулось до Господарського суду м. Києва, у межах справи № 910/12281/13 про банкрутство Публічного акціонерного товариства  «ДОК-3»,  із позовом про виконання боржником умов договору № 158-ДБМ від 29.12.2008, а саме відмовитись від права власності на будівлі  та споруди, які знаходяться за адресою: м.Київ, вул. Межигірська, 78.
		Ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.06.2017, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2017  у справі  910/12281/13  відмовлено у задоволенні заяви Комунального підприємства  «Київський метрополітен» про виконання Публічним акціонерним товариством  «ДОК-3»  умов договору № 158-ДБМ від 29.12.2008.
		Постановою Касаційного господарського суду  у складі Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №910/12281/13 постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2017 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.06.2017 скасовано, справу № 910/12281/13 направлено на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.
		Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.10.2018 у справі 910/12281/13 (суддя : Омельченко Л.В.) у задоволенні заяви Комунального підприємства «Київський метрополітен» до Публічного акціонерного товариства «ДОК-3» про виконання умов договору № 158-ДБМ від 29.12.2008  відмовлено.
		Постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2019  у справі №  910/12281/13  ухвалу господарського суду м. Києва від 22.10.2018  скасовано. Прийнято нове рішення, яким заяву Комунального підприємства «Київський метрополітен» задоволено та зобов`язано Публічне акціонерне товариство «ДОК-3» виконати умови договору №158-ДБМ від 29.12.2008, а саме передати Комунальному підприємству  «Київський метрополітен» комплекс будівель та споруд, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, 78, шляхом підписання акту приймання-передачі майна.
		Постановою Верховного Суду від 15.05.2019р. постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2019  у справі №  910/12281/13 скасовано; ухвалу Господарського суду м. Києва від 22.10.2018 у справі 910/12281/13 залишено без змін. 
		У вказаних вище судових рішеннях фактично встановлено обставини не виконання в повному обсязі сторонами своїх обов`язків за договором № 158-ДБМ від 29.12.2008  .
		Наразі, судом прийнято до уваги пояснення позивача про те, що фактично відчуження за спірним правочином об`єкту нерухомого майна,  розташованого за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, 78, унеможливлює отримання Комунальним підприємством «Київський метрополітен» належного виконання з боку Публічного акціонерного товариства «ДОК-3» своїх обов`язків за договором №158-ДБМ від 29.12.2008р., а саме відмови від права власності на комплекс будівель і споруд, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, 78, та передання позивачу разом з такою відмовою всіх документів на об`єкт (п.п.2.2, 2.3 договору №158-ДБМ від 29.12.2008р.).
		Тобто, з системного аналізу всіх наведених вище обставин, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами наявність у Комунального підприємства  «Київський метрополітен» прав та законних інтересів, реалізація яких фактично унеможливлена внаслідок укладання оспорюваного правочину.
		Проте, суд зазначає, що наявність порушеного права ще не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог. При цьому, суд зазначає наступне.
		Як вказувалось судом вище, підставою для визнання договору купівлі - продажу від 28.07.2016р., укладеного між відповідачами, позивачем визначено те, що вказаний правочин порушує публічний порядок, спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, а отже, відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України останній підлягає визнанню недійсним. 
		Виходячи з правових підстав позову судом вже було акцентовано, що при кваліфікації правочину за  статтею 228 Цивільного кодексу України   потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути, зокрема, вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Вказану правову позицію висловлено у постанові від 05.12.2019р. Верховного Суду по справі №922/668/19.
		Судом зазначалось, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
		Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини  у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
		Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
		Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
		До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
		Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р.  Європейського суду з прав людини  у справі «Домбо  Бегеер Б.В.  проти Нідерландів»). 
		У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини  у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
		Проте, наразі, позивачем не було доведено належними та допустимими у розумінні ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами наявності а ні у Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріал Подол Істейт», а ні у Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Пелікан»  під час укладання оспорюваного правочину наміру порушити публічний порядок (вина).
		Одночасно, в контексті  наведеного, з урахуванням вказівок Верховного Суду, які викладено в постанові від 01.10.2019р. по справі №910/10594/18, суд зазначає наступне.
		Вироком Подільського районного суду м. Києва від 12.12.2013р. у справі №758/15968/13-к гр. ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2 статті 365-1 Кримінального кодексу України та призначено покарання із застосуванням частини 1 статті 69 Кримінального кодексу України у виді штрафу в розмірі 7    500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій строком на один рік.
		Вказаним вироком встановлено, що гр. ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді голови правління  Відкритого акціонерного товариства «ДОК-3», своїми умисними діями, які явно виходили за межі наданих йому прав та повноважень та виразились у незаконному відчуженні майна Відкритого акціонерного товариства «ДОК-3» вартістю 45    240    223 грн., за яке Комунальним підприємство «Київський метрополітен» було сплачено 10    810    000 грн., що спричинили тяжкі наслідки інтересам держави та акціонерам підприємства, вчинив злочин, передбачений частиною 2 статті 365-1 Кримінального кодексу України.
		Тобто, з наведеного полягає, що в межах вказаного кримінального провадження було встановлено вину органу правління третьої особи стосовно відчуження майна Відкритого акціонерного товариства «ДОК-3», за яке Комунальним підприємство «Київський метрополітен» було сплачено 10    810    000 грн., проте, ніяким чином не наявність вини сторін оспорюваного правочину (відповідачів), як наміру на порушення внаслідок його укладання публічного порядку.
		Обставини недоведення у даному випадку вини відповідачів, або одного з них фактично виключають можливість кваліфікувати договір купівлі - продажу від 28.07.2016р. як такий, що суперечить публічному порядку у розумінні ст. 228 Цивільного кодексу України.
		Одночасно, надаючи оцінку заявленим позовним вимогам, господарський суд вважає за доцільне звернути увагу позивача на наступне.
		Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. 
		Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна  особа  має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. 
		У рішенні №18-рп/2004  від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
		Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
		Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
		Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
		Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. 
		Одночасно, слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.
		Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
		Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»  встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
		Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України».
		Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору  статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини  наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
		Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15,  16 Цивільного кодексу України,  ст.20 Господарського кодексу України   застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами, втому числі, і належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність).
		Під ефективністю судового захисту розуміється спроможність судового рішення (за наслідками його виконання) призвести до усунення невизначеності у праві позивача та відновити права та законні інтереси особи, на захист яких було подано відповідний позов.
		Проте, за висновками суду, у даному випадку застосування обраного позивачем способу захисту ніяким чином не призведе до відновлення права Комунального підприємства  »Київський метрополітен» на належне виконання з боку Публічного акціонерного товариства «ДОК-3» договору №158-ДБМ від 29.12.2008р., а саме відмову останнього від права власності на нерухоме майно, яке розташоване за адресою: м.Київ, вул.Межигірська, 78. 
		          Вказані висновки суду ґрунтуються на тому, що  за загальним правилом, що визначено ч.ч.1-3 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.  У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.  Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
		          Статтею 228 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
		Таким чином, виходячи з системного аналізу наведених вище правових норм щодо наслідків визнання договору недійсним, суд дійшов висновку, що у будь-якому випадку задоволення позовних вимог ніяким чином би не вплинуло на виконання з боку третьої особи своїх обов`язків за договором №158-ДБМ від 29.12.2008р. 
		Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
		Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
		Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. 
		У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини,  яка відображає принцип,  пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у  рішеннях  судів  та інших органів з вирішення спорів мають бути  належним чином зазначені підстави,  на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт   1   статті   6  Конвенції  зобов`язує  суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.  Міра,  до якої суд має виконати  обов`язок  щодо  обґрунтування  рішення,  може  бути різною  в залежності від характеру рішення (див.  рішення у справі  «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.  Spain) від  9  грудня 1994 року,  серія A,  N 303-A,  п.  29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі  та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін,  орган влади зобов`язаний виправдати  свої  дії,  навівши  обґрунтування  своїх  рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen  v.  Finland),  N 37801/97,  п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне  призначення   обґрунтованого   рішення   полягає   в   тому,   щоб  продемонструвати  сторонам,  що  вони  були  почуті.  Крім   того, 
		вмотивоване  рішення  дає  стороні  можливість  оскаржити  його та отримати його  перегляд  вищестоящою  інстанцією.  Лише  за  умови винесення  обґрунтованого  рішення  може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див.  рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v.  Finland),  №49684/99, п. 30, від 
		 27 вересня 2001 року).
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019  Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
		З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
		За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог Комунального підприємства  »Київський метрополітен» до  Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріал Подол Істейт» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Пелікан» про визнання недійсним договору купівлі - продажу від 28.07.2016 № 1297, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М.Є.
		Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, в тому числі, за оскарження судового рішення  в апеляційному та касаційному порядку, залишається за позивачем. 
		Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, 
		ВИРІШИВ:
		1.          Відмовити в задоволенні позовних вимог.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення»  Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.  
		 
		Повний текст складено та підписано 03.02.2020р. 
		 
		 
		Суддя                                                                                           Спичак О.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...