Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 953/25300/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; дорожнього руху, транспорту та перевезення пасажирів, з них.
Надіслано для оприлюднення: 04.02.2020. Зареєстровано: 05.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 06.02.2020.
Дата набрання законної сили: 17.02.2020
Номер судового провадження: 2-а/953/90/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		                       Справа № 953/25300/19 
		                                    н/п 2-а/953/90/20 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		04.02.2020 року                                             м. Харків
		Київський районний суд м. Харкова у складі:
		головуючого  судді Якуші Н.В.,
		за участю секретаря судових засідань  Коваль А.О.,
		представника відповідача та третьої особи  Бондаренко С.О.,
		розглянувши увідкритому судовомузасіданні матеріалиадміністративної справизапозовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса для листування: АДРЕСА_1 ) до інспектора 3 батальйону 4 роти Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Назаренко Артема Юрійовича (61033, м. Харків, вул. Шевченка, 315-А), третя особа  Департамент патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646, м. Київ, вул. Федора Ернста 3) про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі, 
		ВСТАНОВИВ:
		23.12.2019 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 у якому він просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАК №1849540 від 11.12.2019 року та закрити провадження у справі. В обґрунтування підстав посилається, що оскаржувана постанова була складена з порушенням норм діючого законодавства.
		Так, в обґрунтування позову позивач зазначав, що 11 грудня 2019 року о 11 год. 42 хв. інспектором 3 батальйону 4 роти Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції лейтенантом поліції Назаренко А.Ю. винесено постанову серії ЕАК №1849540 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 126 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. Згідно тексту постанови, 11.12.2019 року, о 10:54 год., в м. Харкові, вул. 7-й Гвардійської Армії 15, позивач, як водій, керував транспортним засобом, без чинного страхового поліса обов`язкового страхування цивільноправової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив вимоги п.2.1 ( ґ ) ПДР України  Відсутність у водія поліса обов`язкового страхування цивільноправової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
		Вважає дану постанову незаконною та необґрунтованою та винесеною з порушенням установленого порядку накладення адміністративних стягнень. Зазначив, що згідно Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 автомобіль ГАЗ 330202-414, реєстраційний номер НОМЕР_3 зареєстрований за ОСОБА_2 , який є його власником. Відповідно до поліса №АО 4471350 обов`язкового страхування цивільноправової відповідальності власників наземних транспортних засобів, код страховика 087 від 18.09.2019 року застраховано транспортний засіб ГАЗ 330202-414, д.н.з. НОМЕР_3 , строк дії поліса з 10.12.2019 року по 09.12.2020 року. Таким чином, станом на 11.12.2019 року автомобіль, на якому він рухався був застрахований та він на вимогу поліцейського пред`явив вказаний поліс, однак у зв`язку з тим, що підстав для зупинки транспортного засобу у поліцейського не було, ПДР він не порушував, не був учасником ДТП, поліцейський зупинив автомобіль безпідставно та за відсутності складу адміністративного правопорушення склав протокол. Також зазначив, що взагалі вимога поліцейського пред`явити поліс обов`язкового страхування цивільноправової відповідальності власників наземних транспортних засобів є незаконною.
		24.01.2020 року на адресу суду надійшов письмовий відзив на позов за підписом представника Бондаренко С.О., в якому останній зазначив, що відповідач та третя особа з вказаним позовом не погоджується, вважає його необґрунтованим та безпідставним з огляду на наступне. Вважав, що виходячи з норм законодавства України поліцейський діяв в межах та у відповідності до свої повноважень. Також зазначив, що з відеозапису, долученого ним до відзиву на позовну заяву вбачається, що позивач підтверджує, відсутність в нього поліса (договору) обов`язкового страхування цивільноправової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що вказує на правомірність притягнення його до відповідальності та накладення адміністративного стягнення на підставі ч.1 ст. 126 КУпАП, а підставою для оскарження постанови, є тільки не зрозумілі для позивача причини зупинки його транспортного засобу.
		Стосовно стягнення витрат на правову допомогу, зазначив, що з Договору про надання правової допомоги б/н від 11.12.2019 року, Додаткової угоди №1 до нього від 12.12.2019 року та Акту №1 від 20.12.2019 року вбачається невідповідність сум гонорару Адвоката. В позовній заяві йдеться мова про 2000 грн., які позивач витратив на правову допомогу, в додатковій угоді №1 вказана сума в 500 грн. за години роботи адвоката, а в акті №1, вказано, що на підготовку до подачі до суду адміністративного позову адвокат витратив 2 години та одразу зазначає, що вартість його послуг становить 1000 грн. за годину. Зазначив, що якщо вартість послуг адвоката становить 500 грн. за годину роботи, та витратив 2 години роботи то загальна сума, яку позивач повинен заплатити адвокату становить 1000 грн. Крім того, в п.2 Додаткової угоди №1 міститься інформація про вартість послуг адвоката за представництво інтересів позивача за Договором надання правової допомоги б/н від 26.08.2019 року, а до матеріалів справи в якості доказу долучено Договір про надання правової допомоги від 11.12.2019 року, тобто це два абсолютно різних договори.
		29.01.2020 року на адресу суду надійшла письмова відповідь на відзив від представника позивача, в якій останній зазначив, що вимога відповідача пред`явити поліс обов`язкового страхування цивільноправової відповідальності власників наземних транспортних засобів є незаконною, оскільки право для витребування поліс виникає у разі наявності двох виключних випадків: при складанні протоколів щодо порушень ПДР та оформленні матеріалів ДТП, які не мали місце в даних правовідносинах. Зазначив, що наданий відповідачем диск з відеозаписом не можна вважати належним та допустимим доказом по справі, оскільки він складається з частин та переривається. Крім того, згідно часу, який відображається на вказаному відеозаписі, початок відеозапису відбувався о 12.04 год., тоді як згідно постанови, її складено о 11:42 год. Таким чином, наданий відеозапис було здійснено вже після складення постанови. Окрім цього, з відеозапису неможливо встановити особу, з якою саме спілкується поліцейський, оскільки на відеозаписі не видно обличчя. Також зазначив, що витрати на правову допомогу складають 2000 грн., а у документах, які підтверджують витрати на правову допомогу допущені помилки.
		04.02.2020 року на адресу суду надійшли письмові заперечення на відзив від представника ОСОБА_3 , в яких останній зазначив, що позивача було зупинено на підставі п.1 ч.1 ст. 35 ЗУ «Про Національну поліцію», оскільки ОСОБА_1 не був пристебнутий ременем безпеки, чим порушив п. 2.3 ПДР. Під час спілкування з позивачем відповідач з`ясував, що позивач не має при собі полісу обов`язкового страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив п. 2.1 ґ ПДР України, тобто вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст. 126 КУпАП, санкція якої передбачає накладення штрафу у розмірі двадцяти п`яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Посилався на положення ч.2 ст. 36 КУпАП та зазначив, що на позивача було накладене стягнення в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. Факт відсутності страхового полісу на думку представника підтверджується долученим до відзиву відеозапису. Вважав, що цей відеозапис є належним доказом, а посилання представника позивача на Інструкцію про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відео реєстраторів) працівниками поліції та доступ до відеозаписів з них, затвердженої наказом ДПП НП України від 03.02.2016 року №100 є не актуальним, оскільки відповідний наказ втратив чинність. Щодо витрат на правову допомогу, то вважав, що долучені разом із відповіддю на відзив копії додаткової угоди та Акту №1 не повинні розглядатися судом як підтвердження витрат на правову допомогу. 
		Позивач  ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, був повідомлений про день та час слухання справи шляхом надсилання судової повістки, та смс повідомлення. Представник позивача Биченко А.О. надав суду заяву, якою підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити та розглянути справу у його відсутність та за відсутності позивача.
		Відповідач  поліцейський роти №4 батальйону № 3 Управління патрульної поліції в Харківській області ДПП лейтенант поліції Назаренко А.Ю., у судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи сповіщався своєчасно та належним чином, причини неявки суд не повідомив. 
		   Представник відповідача та третьої особи Департаменту патрульної поліції Бондаренко С.О., який діє на підставі довіреності №22568/41/3/01-2019 від 28.12.2019 року у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, просив суд у їх задоволенні відмовити. На питання суду відповів, що дійсно положення ст.. 283 КУпАП містять у собі вимоги до постанови, в тому числі вимогу про те, що постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити у собі технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався), проте оскільки постанова складена за допомогою техніки, то у шаблоні постанови такого запису не передбачено. Разом з тим, не заперечував, що поліцейський має право доповнювати складену постанову іншими даними, якщо вони є, бо жодних заборон щодо доповнення постанови будь-якими іншими відомостями, немає. Щодо різниці у часі між складанням постанови та записом, в якому поліцейський запитує у позивача щодо наявності у нього полісу, то зазначив, що у нагрудній камері є вирогідність встановлення іншого часу, але змінити його сам поліцейський не взмозі.
		Суд, вислухавши пояснення представника ОСОБА_3 , дослідивши надані докази у їх сукупності, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
		В силу вимог встановлених правилст. 14 Закону України "Про дорожній рух", учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цьогоЗакону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху: створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам. При цьому водій має право відступати від вимог Закону та відповідноправил дорожньогоруху лише в умовах дії непереборної сили або коли іншими засобами неможливо запобігти власній загибелі чи каліцтву громадян.
		Згідно ч. 1ст. 8 Закону України "Про Національну поліцію", поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України.
		Отже, згідноКонституціїтаЗакону України "Про Національну поліцію", поліцейський, під час виконання своїх службових обов`язків, зобов`язаний діяти виключно на підставі у порядку у межах повноважень та у спосіб визначенийКонституцією України, Законами України, зокремаКУпАП, іншими нормативно-правовими актами, що регламентують діяльність поліції.
		Згідно зіст. 7 КУпАПніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
		З матеріалів справи вбачається, що інспектором 3 батальйону 4 роти Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції лейтенантом поліції Назаренко А.Ю. винесено постанову серії ЕАК №1849540 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 126 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. 
		Зі змісту постанови вбачається, що 11.12.2019 року, о 10:54 год., в м. Харкові, вул. 7 Гвардійської Армії 15, позивач, як водій, керував транспортним засобом, без чинного страхового поліса обов`язкового страхування цивільноправової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив вимоги п.2.1 ( ґ ) ПДР України  Відсутність у водія поліса обов`язкового страхування цивільноправової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
		Тобто, в даному випадку Позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за непред`явлення на вимогу поліцейського полісу обов`язкового страхування цивільної відповідальності. З цього приводу суд зазначає наступне.
		За змістом ст. 6 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
		Під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації (ч. 1 ст. 7 «Про Національну поліцію»).
		За приписами п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
		Поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі (п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію»).
		Частиною 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що учасникам дорожнього руху ставиться в обов`язок знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
		Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» визначається Правилами дорожнього руху (далі - ПДР), затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями).
		Пунктами 1.3 та 1.9 ПДР визначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
		Водій повинен пред`явити страховий поліс у випадках передбачених законодавством (ст. 16 Закону України «Про дорожній рух»).
		Підпунктом «ґ» пункту 2.1 Правил дорожнього руху передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема, чинний страховий поліс (страховий сертифікат «Зелена картка») про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).
		Підпунктом «а» пункту 2.4 Правил дорожнього руху встановлено, що на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1.
		Частиною 1 статті 126 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки, зокрема, поліс (договір) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
		Посадові особи відповідних підрозділів Національної поліції, що мають право здійснювати контроль за дотриманням правил дорожнього руху, перевіряють документи водія транспортного засобу, які підтверджують наявність чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 53 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
		Отже Позивач, зобов`язаний був пред`явити страховий поліс на вимогу інспектора патрульної поліції не залежно від того, чи вважав таку зупинку транспортного засобу правомірною чи ні.
		Саме такий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 21 листопада 2019 року по справі № 522/22180/16-а, згідно якої зазначено, що не заслуговують на увагу зауваження стосовно неможливості перевірки наявності у водія полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів поза межами процедур складання протоколу щодо порушення правил дорожнього руху чи оформлення матеріалів дорожньо-транспортної пригоди, з таких підстав (п. 41).
		Імперативні приписи абзацу 2 частини 2 статті 16 Закону України «Про дорожній рух» і пункту 21.3 статті 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зобов`язують осіб, що керують транспортними засобами, мати при собі та на вимогу поліцейського пред`являти для перевірки страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Виключення з цього правила встановлені у пункті 13.1 статті 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
		З указаним законодавчо визначеним обов`язком водіїв корелюються встановлені пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» та статтею 53 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» повноваження органів Національної поліції щодо перевірки дотримання правил дорожнього руху, в тому числі в аспекті наявності у водія відповідного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (п. 42).
		Між тим, в матеріалах справи наявна копія Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за № АО/4471350, відповідно до якого транспортний засіб ГАЗ 330202-414, д.н.з. НОМЕР_3 , є забезпеченим. Строк дії страхового полісу з строк дії поліса з 10.12.2019 року по 09.12.2020 року включно.
		Проте, з постанови серії ЕАК №1849540 від 11.12.2019 року позивач притягується до адміністративної відповідальності за порушення саме ч.1 ст.126 КУпАП.
		Притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
		У відповідності до частини 2 статті 77КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Згідно статті 251КУпАП доказамив справіпро адміністративнеправопорушення,є будь-якіфактичні дані,на основіяких увизначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
		Позивач не погоджується з обставинами, викладеними у постановах про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не автоматичному режимі від 11.12.2019 року серії ЕАК №1849540, стверджуючи, що не порушував вимог п. 2.1 (ґ) Правил дорожнього руху, оскільки ним було пред`явлено вказаний поліс на вимогу поліцейського.
		Доказів зворотного відповідач до суду не надав.
		Так, суд зазначає, що приписами частини 3 статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
		У разі відсутності ж в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, з точки зору процесуального законодавства статті 70 КАС України, не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.
		Суд звертає увагу, що в оскаржуваній постанові про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не зазначено технічного засобу яким здійснено відеозапис. 
		Разом з тим, на підтвердження факту вчинення адміністративного правопорушення і відповідно процедури розгляду адміністративної справи за цим фактом, управлінням поліції надано диск з відеозаписом, тоді як в оскаржуваній постанові взагалі відсутні відомості про технічний засіб, яким здійснено відеозапис.
		Отже, відеозапис, поданий на підтвердження факту порушення позивачем правил дорожнього руху, в розумінні приписів ст.ст. 73-76 КАС України, не може вважатися належним доказом по справі про адміністративне правопорушення.
		Аналогічна позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 15 листопада 2018 року у справах № 524/5536/17 та № 524/7184/16-а, від 24 січня 2019 року у справах № 428/2769/17 та № 592/5576/17.
		При викладених обставинах, суд зазначає, що посилання представника ОСОБА_3 , як доказ вини позивача на диск з відео фіксацію правопорушення, з точки зору процесуального законодавства статті 70 КАС України, не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.
		Крім того, згідно часу, який відображається на вказаному відеозаписі, в правому верхньому кутку, початок відеозапису відбувся о 12 год. 04 хв., тоді як зі змісту постанови її було розглянуто та складено о 11 год. 42 хв. Таким чином, наданий відеозапис було здійснено вже після складання постанови. Посилання на існування різного (невірного) часу у нагрудній камері поліцейського є необґрунтованим та не доведено будь-якими доказами.
		Крім того, суд вважає недоведеним факт порушення позивачем п. 2.3 ПДР України, оскільки будь-яких доказів суду надано не було.
		Юридична природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
		У пункті 21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характерКодексу України про адміністративні правопорушення.
		Обов`язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 року).
		Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правовій презумпції, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
		В рекомендації № R (91)1 Комітету Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов`язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
		З урахуванням цього, при вирішенні даної справи суд виходить з принципу презумпції невинуватості особи, яка притягається до відповідальності.
		Єдиним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення є сама оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення, в якій зафіксовано порушення водієм правил дорожнього руху.
		Проте зазначена постанова є предметом оскарження, тому остання не може розглядатися як доказ за відсутності інших доказів на підтвердження обставин вказаних в оскаржуваній постанові.
		Отже, враховуючи, що відповідачем належним чином не задокументовано та не доведено належними та допустимими доказами факту порушення позивачем ПДР, суд дійшов висновку, що в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.
		Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 15.03.2019 у справі №686/11314/17.
		Частиною 3 ст. 286 КАС України встановлено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
		1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
		2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
		3)скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
		4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
		Таким чином, оцінивши надані сторонами до матеріалів справи докази, враховуючи, що відповідачем не доведено правомірність встановлення адміністративного правопорушення, законність дії щодо складання адміністративної постанови, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю.
		Відповідно до ст. 296 КУпАП скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення тягне за собою повернення стягнених грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, зв`язаних з цією постановою. А тому, суд вважає, що кошти, сплачені позивачем в рахунок штрафу в сумі 425,00 грн. згідно з квитанцією квитанція 0.0.1550327067.1 від 12.12.2019 р., необхідно повернути позивачу.
		Що стосується питання розподілу судових витрат, а саме витрат позивача на правову допомогу у розмірі 2000 грн., суд зазначає наступне.
		Так, відповідно до ч. 1 ст. 16 КАС України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
		Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
		Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
		Зокрема, згідно ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт(наданих послуг), виконаних адвокатом,та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт(наданих послуг); 2) часом,витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт(надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4)ціною позову та (або)значенням справи для сторони,в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами
		Крім того, за змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
		Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
		Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
		1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
		2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
		При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
		Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 9 статті 139 КАС України, визначені також положеннями частин 6, 7 статті 134 цього Кодексу.
		Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 5 статті 134 КАС України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
		При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.
		Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 7-9 статті КАС України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
		У такому випадку суд, керуючись частинами 7-9 статті 139 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
		Аналогічна правова позиція викладена у постановіоб`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
		Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява N 19336/04.
		У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
		З метою встановлення співмірності вимог позивач щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд дослідив докази, які були долучені стороною позивача.
		Так, згідно матеріалів справи позивачем надано докази на підтвердження загальної суми понесених позивачем витрат на правову допомогу у справі у розмірі 2000 грн., що на його думку підтверджується договором про надання правничої допомоги від 11.12.2019 р., додатковими угодами від 12.12.2019 року у двох примірниках, які містять у собі розбіжності щодо дати основного договору, актами від 20.12.2019 року до договору про надання правової допомоги від 11.12.2019 року у двох примірних, які містять у собі розбіжності щодо затраченого часу представником позивача при підготовки адміністративного позову, квитанцією №382435 від 20.12.2019 р.
		Досліджуючи ці документи, суд погоджується з позицією представника ОСОБА_3 про те, що додаткова угода до Договору містить у собі розбіжності, які представник позивача намагався усунути не процесуальним способом, а саме шляхом складання додаткової угоди з довірителем від тієї ж дати, що містить розбіжності, а не шляхом внесення змін у вже складену та підписану додаткову угоду із зазначенням нової дати. Щодо Акту, долученого до справи, то суд зазначає, що його складання взагалі не передбачено умовами Договору, а тому його зміст судом не досліджується та до уваги не приймається. 
		Отже, враховуючи, що суду не було надано належних доказів щодо встановленої між сторонами вартості робіт з надання правової допомоги, часу, який було затрачено представником на її надання, а тому вважає, що підстав для стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 2000 грн. немає. Крім того, стягнення будь-яких витрат з третьої особи є безпідставним, оскільки виходячи з положень ч.1 ст. 139 КАС України - при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 121, 126,241-246,255, 286 КАС України, ст. 293 КУпАП, суд, -
		УХВАЛИВ:
		Позовні вимоги ОСОБА_1  задовольнити.
		Скасувати постанову Інспектора 3 батальйону 4 роти Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Назаренко Артема Юрійовича від 11.12.2019 року серії ЕАК № 1849540 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн.
		Справу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 126 КУпАП відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - закрити.
		Повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , з ГУДКСУ в Харківській області 425,00 (чотириста двадцять п`ять) грн., сплачених в якості штрафу згідно Постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕАК № 1849540 від 11.12.2019 р.(квитанція 0.0.1550327067.1 від 12.12.2019 р., відділення №33 АТ КБ Приватбанк).
		Апеляційна скарга на судове рішення у справі може бути подана до Другого апеляційного суду протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення до або через Київський районний суд м. Харкова.
		Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду-якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно  телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський районний суд м. Харкова.
		З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а у разі його апеляційного оскарження - моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
		позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , адреса для листування: АДРЕСА_1 ,
		представник позивача:адвокат Биченко Антон Олександрович, адреса для листування АДРЕСА_3 ,
		відповідач -Інспектор 3 батальйону 4 роти Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Назаренко Артем Юрійович , адреса для листування - 61033, м. Харків, вул. Шевченка, 315-А), 
		представник відповідачата третьоїособи - ОСОБА_3 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Жовтневим РВ у м. Харкові ГУДМС Україн в Харківській області, 12.03.2015 року.
		третя особа  Департамент патрульної поліції, код ЄДРПОУ 40108646, м. Київ, вул. Федора Ернста 3.
		Повний текст рішення виготовлено 04.02.2020 року.
		 
		Головуючий суддя

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...