Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 705/2583/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини у сфері службової діяльності; Декларування недостовірної інформації.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 05.02.2020.
Дата набрання законної сили: 28.01.2020
Номер судового провадження: 51-2136км19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42017251100000012

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		28 січня 2020 року
		м. Київ
		судова справа № 705/2583/17
		провадження № 51-2136км19
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю: 
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 , 
		прокурора ОСОБА_5 ,
		виправданої ОСОБА_6 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
		№ 42017251100000012 від 23 травня 2017 року, за обвинуваченням
		ОСОБА_6 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки 
		АДРЕСА_1 , такої, що судимості не має,
		у вчиненні злочину, передбаченого ст. 366-1 КК України,
		за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 28 січня 2019 року.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Монастирищенського районного суду Черкаської області
		від 23 листопада 2017 року ОСОБА_6  засуджено ст. 366-1 КК України
		до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік позбавлення волі
		з позбавленням права обіймати посади, пов`язанні з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, на строк 1 рік.
		На підставі ст. 75 цього Кодексу ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік
		і покладено на неї обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
		Вирішено долю речових доказів.
		За вироком місцевого суду  ОСОБА_6 визнано винуватою в тому, що вона, обіймаючи посаду головного державного інспектора Монастирищенського відділення Уманської об`єднаної державної податкової інспекції в Черкаській області (далі  Уманська ОДПІ), тобто будучи державним службовцем, інспектором податкової та митної справи І рангу, відповідно до наказу
		від 30 грудня 2013 року № 33-о, будучи суб`єктом декларування та суб`єктом, відповідальним за скоєння корупційних правопорушень, згідно зі ст. 3 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VІІ «Про запобігання корупції» (далі  Закон № 1700-VІІ), будучи письмово попередженою 24 березня 2017 року про обов`язок щорічно подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави за 2016 рік, шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції, діючи умисно
		та цілеспрямовано, перебуваючи на території України, в період із 01 січня
		по 01 травня 2017 року, маючи можливість отримати електронний цифровий підпис і подати декларацію шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції (далі  НАЗК), усвідомлюючи наслідки своїх дій, відмовилася від отримання електронного цифрового підпису та всупереч вимогам п. 1 ст. 45, п. 5-1 розділу XIII Закону України «Про запобігання корупції», не подала декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за 2016 рік.
		У результаті розгляду апеляційної скарги ОСОБА_7 апеляційний суд ухвалою від 28 січня 2019 року скасував вирок місцевого суду від 23 листопада 2017 року
		та закрив кримінальне провадження щодо вказаної особи за ст. 366-1 КК України на підставі, передбаченій п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, через встановлення відсутності в її діянні складу кримінального правопорушення. 
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження
		У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, не погоджуючись із рішенням апеляційного суду та посилаючись на порушення кримінального процесуального закону й неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції, ухваливши рішення про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_6 на реабілітуючих підставах, залишив поза увагою вимоги національного законодавства, що регулює порядок подання декларацій суб`єктами декларування.
		На думку прокурора, апеляційний суд усупереч вимогам статей 404, 405, 417,
		419 КПК України упереджено підійшов до оцінки доказів, наданих стороною обвинувачення, вибірково дослідив матеріали кримінального провадження, при цьому не допитав свідків у ньому, безпідставно віддав перевагу доводам, наданим стороною захисту, та всупереч вимогам ст. 23, ч. 4 ст. 95 КПК України прийняв рішення на підставі доказів, яких усудовому засіданні не досліджував,чим порушив принцип безпосередності дослідження доказів.
		Крім того, прокурор указує на те, що апеляційний суд усупереч положенням
		ст. 419 КПК України не навів мотивів, з яких узяв до уваги доводи сторони захисту про те, що отримання електронного цифрового підпису, яким підтверджується достовірність і цілісність електронного документа (декларації), поданого конкретним суб`єктом декларування на сайті Національного агентства з питань запобігання корупції, суперечить релігійним переконанням обвинуваченої та принижує честь і гідність ОСОБА_6 як віруючої людини. 
		Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
		Прокурор, висловивши свої доводи, вважала, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду  скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
		Виправдана ОСОБА_6 заперечила проти задоволення касаційної скарги прокурора та просила ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.
		 
		Мотиви Суду
		Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Згідно з ч. 2 вказаної норми процесуального закону суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Згідно зі ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України.
		Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 284 згаданого Кодексу кримінальне провадження закривається, якщо встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення.
		Відповідно до ст. 417 КПК України суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
		Доводи прокурора в касаційній скарзі щодо передчасності висновку апеляційного суду про відсутність у діях ОСОБА_6 суб`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 366-1 КК України, колегія суддів касаційного суду вважає безпідставними з огляду на таке.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
		від 04 листопада 1950 року (далі  Конвенція) установлено, що кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Україна відповідно до положень статей 1, 3, 8 Конституції України
		є демократичною, правовою, соціальною державою, в якій людина, її життя
		і здоров`я, честь тагідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст
		і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження йзабезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави; в Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Основного Закону України гарантується.
		У силу ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється
		з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі  ЄСПЛ).
		Верховенство права  це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. 
		Пряма дія норм Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст. Закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються лише у частині, що не суперечить Конституції України.
		26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон 1700-VІІ.
		Статтею 45 Закону № 1700-VІІ на суб`єктів, на яких поширюється дія цього Закону, покладено обов`язок щорічно до 01 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік за формою, що визначається цим агентством.
		У разі невиконання вищевказаного обов`язку настає відповідальність, передбачена ст. 366-1 КК України.
		Відповідно до ст. 45 Закону № 1700-VІІ декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути подано лише шляхом її заповнення на офіційному веб-сайті НАЗК.
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_6 утому, що вона, будучи суб`єктом декларування згідно з пп.«в» п.1 ст. 3 Закону № 1700-VІІ, умисно не подала декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом № 1700-VІІ, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ст. 366-1 КК України. З таким обвинуваченням обвинувальний акт надійшов до місцевого суду на розгляд.
		У результаті розгляду вказаного обвинувального актамісцевий суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 366-1 КК України, який обґрунтував дослідженими в судовому засіданні доказами у кримінальному провадженні. 
		Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, ОСОБА_6 подала до апеляційного суду апеляційну скаргу, де просила скасувати обвинувальний вирок місцевого суду щодо неї та закрити кримінальне провадження.
		Обґрунтовуючи свою позицію провідсутність у її діях прямого умислу на вчинення злочину, передбаченого ст. 366-1 КК України,  ОСОБА_6 зазначала про те, що ідентифікація за символами і цифрами (ЕЦП)з метою дотримання вимог Закону№ 1700, є приниженням її гідності та честі, а також порушеннямїї права на свободу совісті як віруючої людини, а електронна обробка персональних даних без її згоди  порушенням принципу поваги до приватного життя, що суперечитьположенням КонституціїУкраїни та Законів України, а також практиці тлумачення й застосування положень Конвенції Європейським судом з прав людини. 
		У результаті розгляду кримінального провадження апеляційний суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА_6  відсутній прямий умисел на неподання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій державиабо місцевого самоврядування, за 2016 рік як обов`язкової ознаки суб`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 366-1 КК України.
		Неподання декларації  це бездіяльність суб`єкта декларування, яка полягає в послідовному невиконанні ним обов`язку передати декларацію до НАЗК в установленому порядку та у строк, визначений законом. 
		Із суб`єктивної сторони злочин, передбачений ст. 366-1 КК України, який полягає в умисному неподанні суб`єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути вчинено лише з прямим умислом. Тобто суб`єкт декларування усвідомлює той факт, що він не виконує обов`язки щодо подання декларації до НАЗК. 
		За змістом ст. 24 цього Кодексу особа визнається такою, що діє з прямим умислом, якщо вона усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.
		Колегія суддів касаційного суду вважає, що апеляційний суд, пересвідчившись у тому, що ОСОБА_6  є віруючою людиною  прихожанкою Храму Різдва Пресвятої Богородиці, яка відповідно до інформації, отриманої з банку, через свої релігійні переконання протягом тривалого часу користується поточним розрахунковим рахунком, оскільки як віруюча людина відмовилася від обробки персональних даних, у строк, визначений Законом № 1700-VІІ, як суб`єкт декларування відповідно до положень ст. 45 зазначеного Закону надіслала до НАЗК декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування,за 2016 рік на паперових носіях, дійшов правильного висновку про відсутність прямого умислу в ОСОБА_6 на неподання декларації
		за 2016 рік.
		При цьому колегія суддів касаційного суду вважає, що суд апеляційної інстанції, проаналізувавши з належною повнотою практику застосування ст. 8 Конвенції Європейським судом з прав людини, що кореспондується з положеннями
		ст. 32 Конституції України, дійшов обґрунтованого висновку, що примусове виконання ОСОБА_8 обов`язку подачі в електронному виді декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, з беззаперечним дотриманням нею положень ст. 45 Закону № 1700-VІІза відсутності врегульованогопитання на законодавчому рівніщодо альтернативи права вибору подачі такої декларації віруючою людиною, не відповідатиме легітимній меті та буде порушенням її прав і свобод, закріплених у Конституції України та в Конвенції.
		Наведені в касаційній скарзі прокурора мотиви не спростовують правильності висновків, викладених у судовому рішенні суду апеляційної інстанції, і не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що рішення було постановлено апеляційним судом із істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів його законність. 
		Ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою та обґрунтованою, її зміст відповідає вимогам статей 370, 419 КПК Країни, у ній наведено мотиви, з яких виходив цей суд, та положення закону, якими він керувався при постановленні рішення. 
		Доводи прокурора в касаційній скарзі про порушення апеляційним судом принципу безпосередності дослідження доказів колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими, оскільки учасники кримінального провадження не порушували питання про дослідження доказів та обставин, встановлених під час кримінального провадження в суді першої інстанції відповідно до вимог ч. 3
		ст. 404 КПК України. 
		При цьому з матеріалів кримінального провадження вбачається, що апеляційний суд не давав іншої оцінки доказам у кримінальному провадженні, відмінної від оцінки місцевого суду, а встановив факт допущення цим судом помилки при застосуванні положень кримінального закону про форму вини з огляду на встановлені фактичні обставини, що потягло за собою скасування вироку та ухвалення апеляційним судом рішення про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_6 на реабілітуючій підставі, передбаченій п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
		З урахуванням того, що закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів не встановила, тому касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає. 
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		ухвалив:
		Ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 28 січня 2019 року щодо ОСОБА_6  залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної
		інстанції,  без задоволення.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає. 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_9   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...