Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/72/20 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Провадження за поданням правоохоронних органів, за клопотанням слідчого, прокурора та інших осіб про; арешт майна.
Надіслано для оприлюднення: 05.02.2020. Зареєстровано: 06.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 10.02.2020.

Номер судового провадження: 1-кс/755/516/20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12019100000000242

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		Справа №:755/72/20
		Провадження №: 1-кс/755/516/20
		 
		"30" січня 2020 р. 
		 
		м. Київ
		 
		слідча суддяДніпровського районногосуду м.Києва ОСОБА_1 ,за участюсекретаря судовихзасідань ОСОБА_2 ,та прокурора ОСОБА_3 ,розглянувши вприміщенні судуу відкритомусудовому засіданніклопотання старшогослідчого СВДніпровського УПГУ НПв м.Києві ОСОБА_4 про арешт майна у рамках кримінального провадження внесеного 13.03.2019 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100000000242,за ознакамикримінальних правопорушень,передбачених ч.1ст.129,ч.4ст.190,ст.198КК України, установила:
		 
		Суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається
		 
		До слідчогосудді даногомісцевого судунадійшло зазначенеклопотання слідчого,яке погодженез прокуророму кримінальномупровадженні -прокурором Київськоїмісцевої прокуратури№ 4 ОСОБА_3 про накладенняарешту намайно, урамках цьогопровадження, у зв`язку з здійсненням досудового розслідування у ньому та необхідністю встановлення обставин визначених ст.ст. 2, 91 КПК України при наявності на передумов визначених ст.ст. 132, 170 того ж Кодексу.
		 
		Встановлені обставини у ході розслідування цього кримінального провадження органом досудового розслідування та наведені заявником у клопотанні відомості на їх підтвердження щодо доцільності застосування такого типу заходу забезпечення кримінального провадження 
		Дніпровським УП ГУ НП у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні унесеному до ЄРДР за № 12019100000000242 від 13.03.2019 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 129, ч. 4 ст. 190, ст. 198 КК України.
		 
		Досудовим розслідуванням встановлено, що громадянин ОСОБА_5 спільно із громадянином Ізраїлю ОСОБА_6 в період 2011  2015 років заволоділи шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство) грошовими коштами та майном ОСОБА_7 на сумупонад 4 млн доларів США.
		 
		В період 2011  2012 років ОСОБА_5 спільно з ОСОБА_6 заволоділи грошовими коштами ОСОБА_7 в сумі майже 3 млн доларів США, під виглядом отримання від останнього інвестицій у проект по придбанню на території Республіки Індія (штат Оріса) родовища із запасами залізної руди, будівництво виробничого комплексу по переробці залізних руд та подальшої її реалізації.
		 
		Після чого, в 2015 році продовжуючи злочинні дії та зловживаючи довірою ОСОБА_7 . ОСОБА_5 шахрайським шляхом заволодів грошовими коштами потерпілого в сумі 40 тис. доларів США та наручним годинником Franck Muller Evolution 9850 3-1 вартістю 1317600 швейцарських франків.
		 
		Санкція ч. 4 ст. 190 КК України передбачає конфіскацію майна, як додатковий вид покарання.
		 
		Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні.
		 
		Так, досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_5 готуючись до вчинення злочину, розуміючи настання невідворотності покарання, вчинив дії щодо перереєстрації належного йому на праві власності майна, з метою його приховання та унеможливлення подальшого стягнення чи конфіскації.
		 
		З цією метою, 24.05.2011 ОСОБА_5 на підставі договору купівлі  продажу № 2235, зареєстрованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 , вчинено удаваний правочин з начебто відчуження в адресу ОСОБА_9 (тещі ОСОБА_5 ) житлового будинку з надвірними побудовами, площею 713,1 кв.м загальною вартістю 2381545,00 грн, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна: 1430051).
		 
		Цього ж дня, тобто 24.05.2011, між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 укладено аналогічний удаваний правочин та згідно договорів купівлі  продажу № 2237 та № 2238, зареєстрованих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 , переоформлено належні останньому земельну ділянку та житловий будинок, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . Після чого, 06.03.2019 вказані житловий будинок та земельну ділянку під контролем ОСОБА_5 перереєстровано з ОСОБА_9 на наближену до ОСОБА_5 особу - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		В подальшому, з метою уникнення можливості стягнення численних заборгованостей перед банками та фізичними особами, а також унеможливлення накладення арештів у кримінальних провадженнях ОСОБА_5 , спільно з ОСОБА_10 вчиняють дії направлені на документальне переоформлення земельної ділянки та житлового приміщення, розташованих по АДРЕСА_2 . З цією метою, 27.09.2019 змінено власника вказаного майна з ОСОБА_10 на ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		 
		Однак, досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_9 не мала об`єктивної можливості придбати майно, начебто продане їй ОСОБА_5 . Так, згідно відомостей з інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб  платників податків загальний дохід, отриманий ОСОБА_9 в період з 01.01.2000 по 31.12.2018, становить 83018 грн, що не кореспондується з вартістю майна, начебто придбаного нею у ОСОБА_5 в 2011 році.
		 
		Перереєстрація ОСОБА_5 належного йому майна на ОСОБА_9 , на підставі удаваних правочинів, носила виключно формальний характер та направлена на приховування ОСОБА_5 належного йому майна, яким він фактично володіє та користується до цього часу.
		 
		Разом з тим, ОСОБА_9 не проживала та не проживає в жодному із вказаних вище об`єктів нерухомості.
		 
		Таким чином, на думку заявника, з урахуванням вимог абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України є достатні підстави вважати, що житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна: 1430051) відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України та є речовим доказом, у зв`язку з чим, 03 січня 2020 слідчим СВ Дніпровського УП ГУ НП в м. Києві винесено постанову про визнання житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна: 1430051) речовим доказом.
		 
		Відповдіно, на даний час, як указує заявник, з метою досягнення дієвості кримінального провадження виникла необхідність у накладенні арешту на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна: 1430051), з метою збереження речових доказів, а також забезпечення подальшої конфіскації майна як виду покарання та забезпечення майбутнього відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).
		 
		Позиція сторін
		Прокурор групи прокурорів  прокурор Київської місцевої прокуратури № 4 ОСОБА_3 у судовомузасіданні заявленеклопотання підтримав,просив задовольнитита накластиарешт шляхомзаборони внесенняреєстраційних зміндо відомостейпро правовласності нанерухоме майно,а такожзаборони розпорядження,відчуження,користування будинкомз надвірнимипобудовами,площею 713,1кв.м,що розташованийза адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційнийномер майна:1430051), зпідстав викладениху йогомотивувальній частині. 
		 
		В свою чергу, ураховуючи норми ст.ст. 22, 26, 172 КПК України, слідчим суддею визнано за можливе провести цей судовий розгляд за даної явки.
		 
		Мотиви, з яких виходила слідча суддя при постановленні ухвали, і положення закону, яким вона керувалася у ракурсі встановлених обставин із даного питання
		 
		Слідча суддя, перевіривши клопотання заявника на дотримання вимог Кримінального процесуального Кодексу України (далі  КПК), приходить до наступного.
		 
		Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України (ч. 2 ст. 1 КПК України).
		 
		Відповідно ж до ч. 1ст. 170 КПК Україниарештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
		 
		Згідно п. 1 ч. 2ст. 170 КПК Україниарешт на майно накладається з метою забезпечення збереження речових доказів.
		 
		Відповідно до ч. 3ст. 170 КПК Україниу випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним устатті 98 цього Кодексу.
		 
		Речовими доказами згідно ч. 1ст. 98 КПК Україниє матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
		 
		Також, слід ураховувати, що необхідність арешту майна з ціллю досягнення тієї чи іншої мети з переліку визначених ч. 2 ст. 170 КПК України є можливим лише у разі наявності обставин визначних абз. 2 ч. 1 ст. 170 того ж Кодексу, яка передбачає, що завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. 
		 
		У цій ситуації, реальну можливість приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження грошових коштів у разі не застосування такого типу заходу забезпечення кримінального провадження доведено не було.
		 
		За матеріалами, які додані до клопотання слідчого, відсутні докази, що майно яке слід арештувати набуте кримінально протиправним шляхом, тобто відповідає вимогамст. 98 КПК України.
		 
		Відповідно до частини другоїстатті 328 ЦК Україниправо власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		 
		Такі обставини у цій ситуації відсутні та і не може у рамках кримінальних проваджень установлюватись питання законності такого набуття.
		 
		Цю жпозицію (право власності вважається набутим правомірно, якщо незаконність набуття права власності не встановлена судом) висловив і ВС у справі № 569/41999/15-ц в постанові КЦС від 20.11.2019.
		 
		Сам по собі факт наявності постанови слідчого з цього питання не є ключовим фактором, адже якщо виходити з структурного змісту норми ч. 3 ст. 170 КПК України, то слідує, що при вирішенні питання про накладення арешту на майно з даних підстав, слідчий суддя самостійно перевіряє відповідність ознак майна критеріям, передбаченимст. 98 КПКУкраїни, при цьому висновки слідчого судді не залежать від наявності у кримінальному провадженні постанови про визнання вказаного майна речовим доказом.
		 
		Тотожного висновку дійшов і Апеляційний суд м. Києва в ухвалі від 30.05.2017 у справі № 752/4897/17 указавши, що при арешті майна з підстави визначеної п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України «висновки слідчого судді не залежать від наявності у кримінальному провадженні постанови про визнання вказаного майна речовим доказом» та у справі № 757/54015/17-к (ухвала від 11.10.2017), а саме зауваживши, що «наявність постановипро визнання майна, на яке орган досудового розслідування просить накласти арешт, речовими доказами у кримінальному провадженні, не встановлює обов`язок слідчого судді або суду у накладенні арешту на вказане майно. 
		 
		При накладенні арешту на майно з даних підстав, слідчий суддя самостійно перевіряє відповідність ознак майна критеріям, передбаченимст. 98 КПКУкраїни, при цьому висновки слідчого судді не залежать від наявності у кримінальному провадженні постанови про визнання вказаного майна речовим доказом.
		 
		Тим паче, у цій справі, так як рішення слідчого з цього питання так і не містить у собі конкретної указівки на те, якому саме з критеріїв ст. 98 КПК відповідає майно, яке він просить арештувати та чим (доказом здобутим у ході розслідування) це доводиться. 
		 
		Адже, ст.ст. 94, 110 КПК в їх системному зв`язку указують на те, що рішення має бути умотивованим, а самих по собі припущень слідства про те, що ОСОБА_9 не має достатньої кількості грошових коштів для купівлі майна, є не більше й не менше припущенням.
		 
		Тим паче, коли йде мова про взаємовідносини інших громадян між собою і про шахрайські дії з боку особисто володільця майна по відношення до ОСОБА_12 узагалі не йдеться. 
		 
		Щодо доводів заявника про накладення арешту з метою забезпечення подальшої конфіскації майна як виду покарання та забезпечення майбутнього відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), то слід указати таке.
		 
		Відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбаченихКримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
		 
		Однак, володілець майна в цьому кримінальному провадженні статусу підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, що відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК унеможливлює такий арешт.
		 
		Згідно ч.6ст.170КПК у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи,щодо якоїздійснюється провадження,за наявностіобґрунтованого розміруцивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.
		 
		У цьому кримінальному провадженні факт наявності цивільного позову не установлений.
		 
		Ба навіть, як би такий був би дійсним, володілець майна мав би за ним статус цивільного відповідача, однак не підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження.
		 
		За таких обставин, слідча суддя враховуючи правову підставу для арешту майна; наслідки арешту майна для інших осіб; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження приходить до висновку, що клопотання не підлягає задоволенню, оскільки відсутнє обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти з дотриманням відповідних положень національного законодавства та принципів верховенства права.
		 
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст.1-29,131-132,170-173,309,369-372,376, 534 КПК України, слідча суддя постановила :
		 
		у задоволенніклопотання старшогослідчого СВДніпровського УПГУ НПв м.Києві ОСОБА_4 про арешт майна у рамках кримінального провадження внесеного 13.03.2019 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100000000242, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 129, ч. 4 ст. 190, ст. 198 КК України, відмовити.
		 
		Ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її оголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції, з урахуванням того, що у випадку, коли слідчий суддя з посиланням на ч. 2ст.376КПК Українипостановив ухвалу та оголосив її резолютивну частину, а повний текст ухвали оголосив в інший день, строк подачі апеляційної скарги обчислюється, відповідно до висновку Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду викладеного у постанові від 27.05.2019 у справі № 461/1434/18, з дня оголошення резолютивної частини ухвали.
		 
		Визначити час проголошення повного тексту ухвали  17:00 год. 04.02.2020.
		 
		Слідча суддя   ОСОБА_13

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...