Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 371/1486/15-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини у сфері службової діяльності.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 07.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 10.02.2020.
Дата набрання законної сили: 30.01.2020
Номер судового провадження: 51-2731км19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		30 січня 2020 року 
		м. Київ
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
		головуюча   ОСОБА_1 ,
		судді:   ОСОБА_2 , 
		ОСОБА_3 ,
		секретар судового засідання ОСОБА_4 ,
		 
		учасники судового провадження:
		прокурор ОСОБА_5 ,
		захисник ОСОБА_6 ,
		виправданий ОСОБА_7 ,
		потерпіла ОСОБА_8 ,
		 
		розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді провадження судами першої та апеляційної інстанцій,на вирок Рокитнянського районного суду Київської області від 12 вересня 2018року та ухвалу Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42014110000000382,
		 
		стосовноОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , виправданого за ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (далі  КК України).
		 
		1. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		Прокурор у касаційній скарзі виклав вимогу до суду касаційної інстанції про скасування судових рішень стосовно виправданого ОСОБА_7 та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Вимогу мотивував істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а саме необґрунтованим неприйняттям судом належних та допустимих доказів винуватості ОСОБА_7 у службовому підробленні, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та відповідно, безпідставного виправдання ОСОБА_7 за вчинений злочин, передбачений ч. 1 ст. 366 КК України.
		 
		2. Історія провадження, зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		2.1 Суд першої інстанції
		За вироком Миронівського районного суду Київської області від 08 серпня 2016року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України, та виправдано за відсутністю в його діянні складу злочину.
		Також вирішено долю речових доказів. 
		 
		2.2 Суд апеляційної інстанції
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 листопада 2016 року апеляційну скаргу прокурора задоволено, вирок Миронівського районного суду Київської області від 08 серпня 2016року стосовно виправданого ОСОБА_7 скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.
		 
		2.3 Суд першої інстанції, рішення якого оскаржується
		За вироком Рокитнянського районного суду Київської області від 12 вересня 2018року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України, та виправдано за відсутністю в його діянні складу злочину.
		Також вирішено долю речових доказів. 
		 
		2.4 Суд апеляційної інстанції, рішення якого оскаржується
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Рокитнянського районного суду Київської області від 12 вересня 2018року стосовно виправданого ОСОБА_7  без зміни.
		 
		2.5 Обставини у кримінальному провадженні, встановлені судами
		Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що він, працюючи на посаді начальника ВДАІ Богуславського РВ ГУ МВС України в Київській області та будучи службовою особою органу державної виконавчої влади, вчинив службове підроблення, тобто вніс до офіційного документа завідомо неправдиві відомості за таких обставин.
		Відповідно до наказу МВС України в Київській області від 30 серпня 2011 року №1034о/с ОСОБА_7 призначено на посаду начальника ВДАІ Богуславського РВ ГУ МВС України в Київській області.
		ОСОБА_7 , грубо ігноруючи конституційні права та свободи людини, відповідно до яких кожен має право на свободу, повагу до гідності, особисту недоторканність, свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, у січні 2014 року виконував явно злочинні накази керівництва та склав завідомо неправдиві документи про вчинення адміністративних правопорушень завідомо невинними особами.
		Так, 30 грудня 2013 року командиром взводу № 3 роти ДПС ДАІ із забезпечення супроводження при УДАІ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_9 складено рапорт на ім`я начальника УДАІ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_10 про те, що 29 грудня 2013 року під час несення служби на 20км автошляху КиївОвруч у с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області водій автомобіля марки «Хонда», державний номерний знак НОМЕР_1 , не виконав його вимогу про зупинку, що надавалась за допомогою жезла та свистка, чим порушив п. 2.4 Правил дорожнього руху (далі  ПДР). При цьому зазначений автомобіль не був зупинений інспектором УДАІ ГУ МВС України в Київській області та особа, яка керувала цим транспортним засобом, установлена не була.
		Крім цього, 30 грудня 2013 року інспектором взводу № 2 роти ДПС ДАІ із забезпечення супроводження при УДАІ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_11 складено рапорт на ім`я начальника УДАІ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_10 про те, що 29 грудня 2013 року під час несення служби на 20 км автошляху КиївОвруч у с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області водій автомобіля марки «Фольксваген», державний номерний знак НОМЕР_2 , не виконав його вимогу про зупинку, що надавалась за допомогою жезла та свистка, чим порушив п. 2.4 ПДР. При цьому зазначений автомобіль не був зупинений інспектором УДАІ ГУ МВС України в Київській області та особа, яка керувала цим транспортним засобом, установлена не була.
		У подальшому працівниками УДАІ ГУ МВС України в Київській області встановлено, що власником автомобіля марки «Хонда», державний номерний знак НОМЕР_1 , є ОСОБА_12 , зареєстрована в АДРЕСА_1 ), а власником автомобіля «Фольксваген», державний номерний знак НОМЕР_2 , є ОСОБА_8 , зареєстрована в АДРЕСА_2 . За таких обставин зазначені рапорти відповідно до положень ст. 276 КУпАП направлено до ВДАІ Богуславського РВ Київської області для вирішення питання про притягнення винних у порушенні вимог п. 2.4 ПДР осіб до адміністративної відповідальності.
		Отримавши рапорти інспектора взводу № 2 роти ДПС ДАІ із забезпечення супроводження при УДАІ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_11 та командира взводу № 3 роти ДПС ДАІ із забезпечення супроводження при УДАІ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_9 від 30 грудня 2013 року, ОСОБА_7 визначив, що діяння водіїв вказаних автомобілів необхідно кваліфікувати за ст. 122-2 КУпАП як невиконання водієм вимог працівника міліції про зупинку транспортного засобу.
		З метою встановлення правопорушників ОСОБА_7 03 січня 2014 року надіслав виклики за місцем проживання ОСОБА_12 та ОСОБА_8 . Однак останні за викликом не з`явилися.
		На порушення положень статей 254, 256 КУпАП без відібрання пояснень в осіб, які притягалися до адміністративної відповідальності, та за відсутності будь-яких доказів вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_12 та ОСОБА_8 , з кар`єрних спонукань у ОСОБА_7 виник умисел на внесення до офіційних документів, а саме протоколів про адміністративне правопорушення, завідомо неправдивих відомостей.
		07 січня 2014 року приблизно о 10 год. 00 хв. у приміщенні відділення ДАІ по обслуговуванню Богуславського району при УДАІ ГУ МВС України в Київській області, що на вул. І. Франка, 70 у м. Богуславі Київської області, ОСОБА_7 , діючи умисно, вніс до протоколу про адміністративне правопорушення серії АА2 № 411741 та протоколу серії АА2 № 411742 завідомо неправдиві відомості про те, що ОСОБА_8 та ОСОБА_12 29 грудня 2013 року приблизно о 12 год. 30хв. на 20 км автодороги КиївОвруч у с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області вчинили адміністративне правопорушення, передбачене ст.122-2 КУпАП, а саме не виконали вимогу працівників ДПС ДАІ із забезпечення супроводження при УДАІ ГУ МВС України в Київській області про зупинку транспортних засобів, у той час як останніх на місці вчинення правопорушення, зазначеного в протоколі, не було.
		У подальшому протоколи про адміністративні правопорушення серії АА2 №411741 та серії АА2 №411742, у які внесено завідомо неправдиві відомості, були направлені до Богуславського районного суду Київської області для розгляду по суті.
		Постановою судді Богуславського районного суду Київської області від 16 січня 2014 року ОСОБА_12 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк три місяці.
		Постановою судді Богуславського районного суду Київської області від 16 січня 2014 року ОСОБА_8 також визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк три місяці.
		Постановою судді Апеляційного суду Київської області від 03 березня 2014 року постанову судді Богуславського районного суду Київської області від 16 січня 2014 року стосовно ОСОБА_12 скасовано, а провадження по справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП.
		Постановою судді Апеляційного суду Київської області від 04 березня 2014 року постанову судді Богуславського районного суду Київської області від 16 січня 2014 року стосовно ОСОБА_8 також скасовано, а провадження по справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП.
		Вказані дії ОСОБА_7 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 1 ст. 366 КК України як службове підроблення, тобто внесення до офіційного документа завідомо неправдивих відомостей.
		Вироком суду першої інстанції, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_7 виправдано за ч. 1 ст. 366 КК України за відсутністю в його діянні складу вказаного кримінального правопорушення.
		 
		3. Доводи інших учасників судового провадження
		Прокурор у засіданні касаційного суду підтримала касаційну скаргу прокурора.
		Захисник ОСОБА_6 та виправданий ОСОБА_7 заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора, наголошуючи на законності оскаржуваних судових рішень.
		Потерпіла ОСОБА_8 підтримала касаційну скаргу прокурора.
		 
		4. Джерела права й акти їх застосування
		4.1 Кримінальний процесуальний кодекс України
		4.1.1 Стаття 94.Оцінка доказів
		Частина 1. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Частина 2. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
		 
		4.1.2 Стаття 370. Законність, обґрунтованість і вмотивованість судового рішення
		Частина 1. Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
		 
		4.1.3 Стаття 419. Зміст ухвали суду апеляційної інстанції
		Частина 2. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
		 
		5. Мотиви та висновки Верховного Суду
		5.1 Щодо меж касаційного розгляду
		З урахуванням доводів, викладених у касаційній скарзі, та меж касаційного перегляду, установлених Кримінальним процесуальним кодексом України (далі  КПК України), розгляд провадження судом касаційної інстанції здійснено в частині перевірки доводів касаційної скарги прокурора щодо правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що призвело, на думку скаржника, до безпідставного виправдання ОСОБА_7 в інкримінованому злочині за ч. 1 ст. 366 КК України.
		 
		5.2 Щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотних порушень вимог кримінального процесуального закону
		 
		Доводи, викладені в касаційній скарзі прокурора, про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме його незастосування, та допущення судами істотних порушень вимог кримінального процесуального закону Суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.
		 
		Суд першої інстанції виправдав ОСОБА_7 за відсутністю в його діянні складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.
		 
		Підстава виправдання, вказана судом першої інстанції у резолютивній частині вироку, відповідає наведеному мотивуванню прийнятого рішення.
		 
		5.2.1 Так, суд першої інстанції встановив відсутність такого елементу складу злочину, як суб`єктивна сторона, а саме відсутність прямого умислу в ОСОБА_7 на вчинення інкримінованого злочину, та те, що цей злочин вчинено саме службовою особою.
		 
		Законом України про кримінальну відповідальність передбачено, що умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (частини 1, 2 статті 24 КК України).
		 
		Суб`єктивна сторона службового підроблення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, характеризується лише прямим умислом, бо винний діє завідомо, тобто усвідомлює неправдивий характер тих відомостей, що вносяться ним до офіційних документів, або усвідомлює, що документ, який він видає, повністю чи частково не відповідає дійсності (є неправдивим), а отже обов`язковою умовою є усвідомлення обвинуваченим неправдивого характеру таких відомостей.
		 
		Внесення до документів неправдивих відомостей означає внесення (включення) до дійсного (справжнього) офіційного документа, який зберігає належну форму та необхідні реквізити, інформації, яка повністю або частково не відповідає дійсності.
		 
		За змістом висунутого ОСОБА_7 обвинувачення неправдивими відомостями в протоколах стосовно ОСОБА_13 та ОСОБА_12 є всі обставини події, а саме вчинення ними адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП, а тому, вносячи ці недостовірні дані до офіційного документа, він мав завідомо усвідомлювати їх неправдивість, тобто заздалегідь, до моменту складання документа, бути безсумнівно обізнаним щодо цього.
		 
		Разом з тим, як установлено судом першої інстанції за наслідками проведеного судового розгляду, будь-яких доказів про те, що ОСОБА_7 усвідомлював та завідомо знав про неправдивий характер тих відомостей, які вносились ним 07січня 2014року до протоколів про адміністративне правопорушення серії АА2 №411742 стосовно ОСОБА_8 та серії АА2 № 411741 стосовно ОСОБА_12 , та що на час складання вказаних протоколів він володів відомостями, які б спростовували викладені в рапортах командира взводу № 3 роти ДПС ДАІ із забезпечення супроводження при УДАІ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_9 та інспектора взводу № 2 роти ДПС ДАІ із забезпечення супроводження при УДАІ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_11 обставини щодо поведінки на дорозі водіїв автомобілів «Хонда» та «Фольксваген», стороною обвинувачення суду надано не було.
		 
		Крім того, вказані рапорти, що були використані виправданим ОСОБА_7 під час складання протоколів про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_8 та ОСОБА_12 , були складені працівниками ДАІ ОСОБА_11 та ОСОБА_9 як суб`єктами владних повноважень при виконанні службових обов`язків. За таких обставин, очевидно, що ОСОБА_7 не мав обґрунтованих підстав сумніватися у їх достовірності.
		 
		Судом першої інстанції з матеріалів кримінального провадження також було встановлено, що під час розгляду адміністративних матеріалів стосовно ОСОБА_8 та ОСОБА_12 як в суді першої інстанції, так і в Апеляційному суді Київської області останні були присутніми, не заперечували факту руху належних їм автомобілів 29 грудня 2013 року о 12 год. 30 хв. на автодорозі КиївОвруч у с.Нові Петрівці, проте заперечували вимогу працівників ДПС про зупинку (а.к.п. 4549, 5356,т. 2).
		 
		Втім, з наданих суду показань обвинуваченого ОСОБА_7 , підтверджених показаннями свідка ОСОБА_14 , вбачається, що за дорученням ОСОБА_7 . ОСОБА_14 разом з іншим інспектором Богуславського ВДАІ ОСОБА_15 приїздили за місцем реєстрації власника автомобіля «Фольксваген» ОСОБА_8 у с.Мисайлівка та за місцем реєстрації власника автомобіля «Хонда»  ОСОБА_12 у м. Богуслав, залишали батькові ОСОБА_8 та сусідам ОСОБА_12 номер мобільного телефону для зв`язку, спілкувалися з ними по телефону та повідомляли про необхідність з`явитися до Богуславського ВДАІ для складання протоколів. Цієї обставини не заперечували, будучи допитаними в судовому засіданні, і вказані особи, проте до відділення ДАІ вони так і не з`явилися.
		 
		Отже, надані стороною обвинувачення докази не підтвердили винуватості обвинуваченого, зокрема, і наявності в його діях прямого умислу на внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей. Водночас жоден з досліджених судом першої інстанції доказів, на яких ґрунтувалося обвинувачення, не підтверджував жодним чином, що ОСОБА_7 , діючи з прямим умислом, вносив відомості до протоколів про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_8 та  ОСОБА_12 .
		 
		Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у діях ОСОБА_7 суб`єктивної сторони складу злочину, а саме вчинення злочину із прямим умислом, бо стороною обвинувачення не було надано доказів на підтвердження того, що він діяв саме із прямим умислом.
		 
		5.2.2 Законом України про кримінальну відповідальність передбачено, що спеціальним суб`єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб`єктом якого може бути лише певна особа. Службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій (частини 2, 3 статті 18 КК України).
		 
		Cуб`єктом службового підроблення може бути будь-яка службова особа незалежно від того, у публічній чи в приватній сфері службової діяльності вчинюється цей злочин, тобто субєктом даного злочину може бути лише службова особа.
		 
		Суд першої інстанції встановив, що будь-яких доказів на підтвердження вчинення вказаного злочину службовою особою стороною обвинувачення не надано і обвинувачення ґрунтується виключно на словах обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що він працював на посаді начальника Богуславського ВДАІ, оскільки в наданих прокурором доказах відсутні будь-які документи, які б підтверджували службове становище обвинуваченого (накази про приймання на роботу та звільнення, витяг з послужного списку обвинуваченого, характеристика з місця служби, посадова інструкція тощо), тобто на яких підставах ОСОБА_7 здійснював функції службової особи органу державної влади.
		 
		Вказаний вирок до суду апеляційної інстанції було оскаржено стороною обвинувачення. Вимогою, викладеною в апеляційній скарзі прокурора, було скасувати вирок суду та призначити новий розгляд кримінального провадження стосовно виправданого ОСОБА_7 у суді першої інстанції. 
		Однією з підстав до скасування цього вироку прокурор зазначав про неконкретність висунутого обвинувачення.
		 
		Апеляційний розгляд проведено відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, за змістом якої вбачається, що було проведено повну перевірку всіх доводів скарги, відповідно їх спростовано, при цьому належно мотивовано прийняте рішення про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного вироку суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7  без зміни.
		 
		Доводи прокурора в апеляційній скарзі про незаконність вироку суду через неконкретність висунутого обвинувачення, а також те, що наведене в судовому рішенні формулювання обвинувачення не відповідає обвинуваченню, викладеному в обвинувальному акті від 22 січня 2015 року, колегія суддів апеляційного суду визнала безпідставними, оскільки вони не відповідають дійсності.
		 
		Розгляд кримінального провадження здійснювався судом першої інстанції відповідно до обвинувального акта у кримінальному провадженні №42014110000000382 від 14 серпня 2015 року, який двічі повертався судом прокурору (ухвали Миронівського районного суду Київської області від 27жовтня 2015 року та від 25 квітня 2017 року, а.к.п. 5557, т. 1; а.к.п. 82, т. 3). Однак за апеляційними скаргами прокурора ухвалами Апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2015 року та від 20 червня 2017 року (а.к.п.8486, т. 1; а.к.п. 117119, т. 3) вимоги прокурора задовольнялися, рішення судів першої інстанції про повернення обвинувального акта скасовувалися та призначався новий розгляд. 
		 
		Відтак, суд апеляційної інстанції підставно погодився, що обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України, а прокурор, вважаючи висунуте обвинувачення ОСОБА_7 не конкретним, упродовж судового розгляду не скористався повноваженнями, визначеними в ст. 338 КПК України, щодо зміни обвинувачення в суді.
		 
		5.2.3 Процесуальним законом передбачено, що у кримінальному провадженні підлягає доказуванню винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, та, зокрема, форма його вини (п. 2 ч. 1 ст. 91 КПК України).
		 
		Відповідно до частини 1 статті 92 КПК України обовязок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, покладається на слідчого, прокурора.
		 
		У законі України про кримінальну відповідальність відсутнє визначення поняття «форма вини».
		 
		Втім, статтею 23 КК України передбачено, що виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
		 
		З огляду на зазначені положення закону України про кримінальну відповідальність та кримінального процесуального закону доводи прокурора, наведені у касаційній скарзі, про те, що судом допущено суперечливість висновків щодо підстав виправдання, Суд вважає безпідставними, оскільки саме стороною обвинувачення мало бути доведено форму вини ОСОБА_7 , тобто наявність у його діях прямого умислу за предявленим обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.
		 
		Крім того, суд вважає необґрунтованими й твердження у скарзі прокурора про істотні порушення вимог кримінального процесуального, оскільки, на думку прокурора, суд першої інстанції, безпідставно виправдавши ОСОБА_7 , ще й не вказав підставу виправдання, хоча підстава виправдання, а саме відсутність в діянні ОСОБА_7 складу злочину, зазначена в резолютивній частині вироку.
		 
		Таким чином, підстав до задоволення касаційної скарги прокурора та скасування оскаржуваних ним судових рішень за доводами скарги Суд не вбачає.
		 
		Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		 
		у х в а л и в:
		 
		Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
		Вирок Рокитнянського районного суду Київської області від 12 вересня 2018року та ухвалу Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року у кримінальному провадженні стосовно виправданого ОСОБА_7 залишити без зміни.
		Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...