Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 433/1763/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано судом: 11.02.2020. Зареєстровано: 12.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 14.02.2020.
Дата набрання законної сили: 06.02.2020
Номер судового провадження: 22-ц/810/1081/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 433/1763/19 
		Провадження № 22-ц/810/1081/19 
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		06 лютого 2020 року м. Сєвєродонецьк
		Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
		головуючого Єрмакова Ю.В.,
		суддів: Коновалової В.А., Луганської В.М.,
		за участю секретаря: Перишкіна Т.М.,
		учасники справи:
		заявник - ОСОБА_1 
		заінтересована особа - Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області,
		розглянув в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку 
		апеляційну скаргу ОСОБА_1 
		на рішення Троїцького районного суду Луганської області від 12 листопада 2019 року постановлену суддею Суським О.І.
		у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту сумісного проживання, заінтересована особа - Управління Пенсійного фонду України у Станично-Луганському районі Луганської області,
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		Короткий зміст позовної заяви
		У вересні 2019 року ОСОБА_1 (заявник) звернулась до суду з заявою про встановлення факту сумісного проживання, заінтересована особа - Управління Пенсійного фонду України у Станично-Луганському районі Луганської області.
		В обґрунтування заяви зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її свекруха- ОСОБА_2 . 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її чоловік - ОСОБА_3 . ОСОБА_1 доводиться невісткою ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб.
		ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер. Заявник вказує, що доводиться спадкоємицею після смерті ОСОБА_4 , з моменту смерті чоловіка у серпні 2013 року вона переїхала жити до свого свекра, оскільки останній потребував сторонньої допомоги через інвалідність. Наголошує на тому, що мешкала зі свекром однією сім`єю до його смерті, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 , вони вели сумісне господарство, мали загальний бюджет. Заявник здійснила поховання спадкодавця. Спадкове майно складається із недоотриманої за життя спадкодавцем пенсії. На даний час для прийняття спадщини заявнику необхідно встановити той факт, що по день смерті ОСОБА_4 вони проживали однією родиною, у зв`язку з чим просить суд встановити факт сумісного проживання однією сім`єю разом з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини, а саме з ІНФОРМАЦІЯ_2 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 , для отримання недоотриманої пенсії в Управлінні Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області померлого ОСОБА_4 . 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Троїцького районного суду Луганської області від 12 листопада 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області, про встановлення факту сумісного проживання відмовлено. 
		Суд першої інстанції дійшов висновку, що заявником чи її представником не було надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження викладених у її заяві обставин про те, що вона та ОСОБА_4 сумісно проживали однією сім`єю не менше як п`ять років з ІНФОРМАЦІЯ_2 року до 02 листопада 2018 року за адресою: АДРЕСА_1 , заявником взагалі не було надано належних доказів на підтвердження смерті ОСОБА_4 чи встановлення факту смерті останнього у передбаченому законом порядку, а тому, суд дійшов до висновку, що обставини, на які посилається заявник та представник заявника, як на підставу задоволення заяви, не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи та не ґрунтуються на законі, у зв`язку з чим відмовив у задоволені заяви.
		Короткий зміст вимог апеляційної скарги
		Не погодившись з рішенням Троїцького районного суду Луганської області від 12 листопада 2019 року, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою.
		В апеляційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Троїцького районного суду Луганської області від 12 листопада 2019 року та ухвалити нове, яким задовольнити заяву у повному обсязі.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
		В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначила, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, а саме норми ст. 294 ЦПК України щодо сприяння у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів заявника. 
		Також, скаржник послався на рішення Європейського суду з прав людини, де зазначено, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявника права доступу до суду і завадило розгляду їх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і людини і основоположних свобод. 
		За приписами частини 2 статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. 
		(2) Позиція інших учасників справи
		Ухвалою Луганського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року відкрито провадження по справі, сторонам по справі роз`яснювалося право на подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у письмовій формі.
		Ухвалою Луганського апеляційного суду від 13 січня 2020 року справу було призначено до апеляційного розгляду.
		Сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, представник заявника отримала судову повістку згідно поштового повідомлення, до судового засідання не з`явилися, що відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
		ОСОБА_1 про дату, час та місце судового засідання повідомлено в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 1-1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції».
		ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Частиною 2 статті 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом
		Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Згідно частини 2 вказаної вище статті, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції зазначив, що заявником чи її представником не було надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження викладених у її заяві обставин про те, що вона та ОСОБА_4 сумісно проживали однією сім`єю не менше як п`ять років з ІНФОРМАЦІЯ_2 року до 02 листопада 2018 року за адресою: АДРЕСА_1 , заявником взагалі не було надано належних доказів на підтвердження смерті ОСОБА_4 чи встановлення факту смерті останнього у передбаченому законом порядку, а тому суд дійшов висновку, що обставини, на які посилається заявник та представник заявника, як на підставу задоволення заяви не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи та не ґрунтуються на законі.
		Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду.
		Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 04 травня 1984 року Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Луганського міського управління юстиції було зареєстровано шлюб під актовим записом № 435 (а.с. 5).
		Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6).
		Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 7).
		Відповідно до ст.12, 81 ЦПК України (чинна редакція) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. 
		Положення зазначеної норми права кореспондуються з положеннями ст. 10, 11,60 ЦПК ( в редакції 2004р.).
		На обґрунтування своєї заяви про встановлення факту сумісного проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 , заявником надано: копія виписки з акту огляду МСЕК №119644, копія паспорту ОСОБА_4 , його пенсійне посвідчення, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 18 листопада 2016 року №7002 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання /перебування АДРЕСА_2 копія свідоцтва про смерть на ім`я ОСОБА_4 та медична довідка про смерть (видане на тимчасово окупованій території), копія договору -заказу на поховання, довідка ритуальної служби, а також копія паспорту самої заявниці.
		Отже, як вбачається з матеріалів справи, заявником, по-перше, не було надано належних доказів на підтвердження смерті ОСОБА_4 чи встановлення факту смерті останнього у передбаченому законом порядку.
		Як вбачається зі змісту наказу Міністерства юстиції України "Про невідкладні заходи щодо захисту прав громадян на території проведення антитерористичної операції" до закінчення антитерористичної операції на сході України було тимчасово призупинено: 1) проведення державної реєстрації актів цивільного стану (в даному випадку - отримання свідоцтва про смерть); 2) доступ нотаріусів до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Спадкового реєстру, що підтверджує само по собі виникнення значних перешкод у реалізації прав громадян. 
		Отже, якщо смерть ОСОБА_4 мала місце на окупованій території, заявниці необхідно було звернутися до суду із заявою про встановлення факту смерті на окупованій території і лише після розгляду справи судом та отримання судового рішення було б можливе отримання свідоцтва про смерть спадкодавця у органах РАГС.
		Крім того, згідно матеріалів справи (копій паспортів заявника та ОСОБА_4 , довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 18 листопада 2016 року №7002, заявник зареєстрована за місцем проживання зовсім за іншою адресою, ніж ОСОБА_4 за місцем реєстрації або фактичного проживання/перебування, як внутрішньо переміщена особа.
		Пенсійна справа ОСОБА_4 не є належним доказом викладених заявником обставин та не розглядається судом по суті, як того вимагає у своїй заяві заявник, щодо суми та дати останньої виплати пенсії, витребування довідки про розмір заборгованості по недоотриманій пенсії та розміру компенсації, оскільки вказане не відноситься до предмету доказування та не може бути підтвердженням обставин сумісного проживання однією сім`єю, тобто спільного проживання, пов`язаності спільним побутом, наявності взаємних прав та обов`язків, як то передбачено положеннями частини 2 статті 3 СК України.
		Ст. 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
		Слід зазначити, що ця норма ЦК України ґрунтується на положенні ст. 33 Конституції, згідно з якою кожний, хто законно знаходиться на території України, має право вільно пересуватися, обирати місце перебування і проживання.
		Ст. 33 Конституції розрізняє місце перебування громадянина і місце його проживання.
		Місце перебування фізичної особи - це те місце, де вона знаходиться тимчасово (готель, санаторій, притулок тощо).
		Місце проживання фізичної особи - це місце, де громадянин постійно чи переважно проживає (як власник будинку чи квартири; як наймач чи піднаймач житла; як член сім`ї власника, наймача тощо або на іншій підставі, встановленій законодавством, у будинку-інтернаті для інвалідів, громадян похилого віку тощо).
		Фізична особа може проживати постійно у якомусь одному місці. Але вона може мати кілька місць проживання (ч. 6 ст. 29 ЦК України). У такому випадку правове значення має встановлення тієї обставини, у якому з цих місць проживання вона вчинила юридично значиму дію (склала заповіт, уклала договір тощо), щодо наслідків якої виник спір чи треба встановити певний юридичний факт.
		У поданій заяві заявник просить суд встановити саме факт сумісного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 разом з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини, а саме з ІНФОРМАЦІЯ_2 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 , однак, як було зазначено вище, місце реєстрації останніх встановлене відповідними документами, а саме паспортами громадян України, пред`явлення яких само по собі підтверджує факт реєстрації за різними адресами. 
		Відповідно до ст. 76 ЦПК України що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Частиною 1 статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
		Положення зазначених статей узгоджуються із сталою практикою Європейського Суду, так у рішенні в справі "Бочаров проти України" від 17.03.2011 року (остаточне 17.06.2011 року), зазначено, що "Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.
		Для встановлення факту проживання однією сім`єю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов`язків (частина 2 статті 3 СК України).
		Доказів, які б містили інформацію щодо сумісного проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_4 однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини, а саме з ІНФОРМАЦІЯ_2 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 , справа не містить, а тому підстав вважати, що судом першої інстанції були порушені норми матеріального або процесуального права при розгляді справи, не має. 
		Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції не дотримався вимог статті 294 ЦПК України щодо сприяння у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів заявника, що свідчить про порушення судом першої інстанції права заявника на вільний доступ до правосуддя, з посиланням на справи Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії від 13 січня 2000 року та справ Перес де Каваніллес проти Іспанії від 28 жовтня 1998 року, не є слушними.
		Так, прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого Королівства» від 28.10.98 та «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001. У них зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду, за своєю природою, потребує регулювання з боку держави.
		Якщо в законі визначено порядок учинення певних дій, такий порядок у силу вимог вітчизняного законодавства повинен дисциплінувати осіб, котрі звертаються до суду, та не допускати входження процесу в безладний рух, оскільки право на суд не є абсолютним.
		Слід зазначити, що посилаючись на порушення судом першої інстанції положень ст.294 ЦПК України скаржник не зазначає, що саме судом не було враховано або не зроблено для всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин по справі, які докази необхідно було витребувати щодо сумісного проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_4 однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини, а саме з ІНФОРМАЦІЯ_2 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 .
		При цьому з вказаної вище довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 18 листопада 2016 року №7002 вбачається, що ОСОБА_1 фактично проживає/перебуває за іншою адресою, ніж та, яка зазначена заявником у заяві про встановлення факту сумісного проживання однією сім`єю. 
		Отже доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не дають підстав вважати неправильним застосування судом норм матеріального права чи є наявними порушення норм процесуального права при постановленні оскаржуваного рішення.
		Щодо суті апеляційної скарги
		У апеляційній скарзі не наведено ніяких нових обставин та не надано нових доказів, що давали б апеляційному суду підстави для проведення переоцінки обставин та доказів, зроблених судом першої інстанції у своєму рішенні.
		Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення суду без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
		За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. 
		Керуючись ст. 259, 367, 374, 375, 383,384 ЦПК України, 
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Троїцького районного суду Луганської області від 12 листопада 2019 року залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.
		Повний текст постанови складено 10 лютого 2020 року.
		 
		 
		 
		 
		 
		Судді Ю.В. Єрмаков
		 
		 
		 
		В.А. Коновалова
		 
		 
		В.М. Луганська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...