Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 800/315/16 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо оскарження актів чи діянь ВРУ, Президента, ВРП, ВККС, рішень чи діянь органів, що обирають, звільняють, оцінюють ВРП, рішень чи діянь суб’єктів призначення КСУ та Дорадчої групи експертів у процесі відбору на посаду судді КСУ, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 11.02.2020. Зареєстровано: 13.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 13.02.2020.
Дата набрання законної сили: 05.03.2020
Номер судового провадження: П/9901/363/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		 
		03 лютого 2020 року 
		Київ
		справа №800/315/16
		адміністративне провадження №П/9901/352/18; П/9901/353/18, П/9901/355/18, П/9901/356/18, П/9901/357/18, П/9901/358/18, П/9901/359/18, П/9901/360/18, П/9901/361/18, П/9901/362/18, П/9901/363/18, П/9901/364/18, П/9901/365/18, П/9901/366/18, П/9901/367/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		головуючого - Олендера І.Я.,
		суддів: Бившевої Л.І.,  Гончарової І.А.,  Шипуліної Т.М.,  Ханової  Р.Ф., 
		розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу № 800/315/16 за позовами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 до Верховної Ради України, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору: Дніпровська міська рада Дніпропетровської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Український інститут національної пам'яті, ОСОБА_16 про визнання незаконною та скасування Постанови «Про перейменування міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області» від 19 травня 2016 року № 1375-VІІІ, 
		 
		УСТАНОВИВ:
		І. ПРОЦЕДУРА
		1. У провадженні Вищого адміністративного суду України перебувала справа              № 800/315/16 за позовами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 до Верховної Ради України, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору: Дніпровська міська рада Дніпропетровської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Український інститут національної пам'яті, ОСОБА_16 про визнання незаконною та скасування Постанови «Про перейменування міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області» від 19 травня 2016 року № 1375-VІІІ.
		1.1. Ухвалою Вищого адміністративного суду від 17 лютого 2017 року об'єднано адміністративну справу № 800/315/16 за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання незаконною Постанови «Про перейменування міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області» від 19 травня 2016 року № 1375-VІІІ та зобов'язання вчинити певні дії з адміністративними справами № 800/599/16,  № 800/600/16, № 800/601/16, № 800/602/16, № 800/603/16, № 800/604/16,                  № 800/605/16, № 800/610/16, №800/611/16, № 800/612/16, № 800/613/16,                   № 800/614/16, № 800/615/16, № 800/616/16 за позовами ОСОБА_2, ОСОБА_6, Скоріка Дмитра Валерійовича, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_5, ОСОБА_15 до Верховної Ради України про визнання незаконною та скасування Постанови «Про перейменування міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області» від 19 травня 2016 року № 1375-VІІІ та присвоєно їй спільний номер № 800/315/16.
		2. Позивачі вважають незаконною та просять скасувати Постанову Верховної Ради України «Про перейменування міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області» від 19 травня 2016 року № 1375-VІІІ з огляду на таке.
		2.1. Позивачі, з урахуванням уточнених позовних вимог, зазначили, що Постанову «Про перейменування міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області» від 19 травня 2016 року № 1375-VІІІ було прийнято Верховною Радою України (далі - відповідач, ВРУ) з недотриманням принципів, закріплених у статті 7 Конституції України та статті 4 Європейської Хартії місцевого самоврядування, а також з порушенням статей 20, 25, 31, 91, 96, 99, 102, 114, 125, 138 Закону України від 10 лютого 2010 року № 1861-VІ «Про Регламент Верховної Ради України», статей 5, 7, 8 Закону України від 31 травня 2005 року № 2604-IV «Про географічні назви», статей 25, 26 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», всупереч пунктам 7 і 8 статті 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 9 квітня 2015 року № 317-VІІІ «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», а відтак вона підлягає визнанню незаконною та скасуванню.
		3. Відповідач проти позовних вимог заперечує, вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Зазначає, що до основних конституційних повноважень Верховної Ради України належить: внесення змін до Конституції України; призначення всеукраїнського референдуму; прийняття законів, постанов та інших актів; визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики, а також здійснення інших повноважень, визначених Конституцією України (статті 85, 87, 89, 92, 96 Основного Закону України). Пунктом 29 частини першої статті 85 Конституції України віднесено до повноважень ВРУ вирішення питань, що стосуються найменування і перейменування населених пунктів і районів. Відповідачем, при прийнятті оскаржуваної постанови, було дотримано всіх законодавчих вимог та порядку прийняття, встановлених Конституцією України, Законом України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», Законом України «Про Регламент Верховної Ради України», Законом України «Про географічні назви», Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».
		4. З 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким, зокрема, Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року №2747-IV викладено у новій редакції. 
		4.1. Згідно з пунктом 5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) позовні заяви та апеляційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані до Вищого адміністративного суду України як суду першої або апеляційної інстанції та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		4.2. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 січня 2018 року для розгляду справи № 800/315/16 визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Олендера І.Я., судді: Бившева Л.І., Гончарова І.А., Ханова Р.Ф.,  Шипуліна Т.М.
		4.3. Справа підсудна Верховному Суду як суду першої інстанції відповідно до частини четвертої статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України.
		4.4. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, Верховної Ради України встановлено у статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України. 
		Частиною другою зазначеної статті передбачено, що адміністративні справи, зазначені у пунктах 1 - 3 частини першої цієї статті (з-поміж них - справи щодо законності постанов Верховної Ради України), розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п'яти суддів.
		4.5. Ухвалою судді Верховного Суду Олендера І.Я. від 11 січня 2018 року прийнято до провадження адміністративну справу № 800/315/16 за позовами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Скоріка Дмитра Валерійовича, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 до Верховної Ради України, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору: Дніпровська міська рада Дніпропетровської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Український інститут національної пам'яті, ОСОБА_16 про визнання незаконною та скасування Постанови «Про перейменування міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області» від 19 травня 2016 року № 1375-VІІІ.  Справу призначено до розгляду в судовому засіданні (15:00 год. 6 лютого 2018 року в приміщенні суду за адресою: вул. Московська, 8, корпус 5, м. Київ) з повідомленням (викликом) сторін. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження колегією суддів у складі п'яти суддів.
		4.6. До початку розгляду справи в судовому засіданні (призначеного Ухвалою судді Верховного Суду Олендера І.Я. від 11 січня 2018 року на 6 лютого 2018 року), 5 лютого 2018 року від позивача ОСОБА_1 та представників позивачів Бєлєвцова та Долгих А.С. надійшло клопотання про зупинення провадження по справі, яке вмотивовано об'єктивною неможливістю розглянути дану справу до прийняття Конституційним Судом України рішення по справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» від 9 квітня 2015 року № 317-VIII. Обґрунтовуючи вказане клопотання, з-поміж іншого, зазначено, що вирішення Конституційним Судом України питання відповідності Конституції України (конституційності) Закону від 9 квітня 2015 року  № 317-VIII залежить правильний, повний та всебічний розгляд даної адміністративної справи, оцінка фактів та доказів, в тому числі щодо відповідності дій Верховної Ради України під час прийняття оскаржуваного рішення критеріям визначеним ст. 19 Конституції України.
		4.7. Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 6 лютого 2018 року клопотання позивача ОСОБА_1 та представників позивачів Бєлєвцова та Долгих А.С. про зупинення провадження по справі задоволено. Зупинено провадження у справі № 800/315/16 до прийняття Конституційним Судом України рішення по справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» від 9 квітня 2015 року № 317-VIII. 
		4.8. Згідно інформації з офіційного сайту Конституційний Суд України 16 липня 2019 року Конституційний Суд України ухвалив Рішення щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» (http://ccu.gov.ua/docs/2802).
		4.9. Враховуючи, що обставини які були підставою для зупинення провадження було усунуто, ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року поновлено провадження в адміністративній справі № 800/315/16 за адміністративними позовами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Скоріка         Дмитра Валерійовича, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 до Верховної Ради України, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору: Дніпровська міська рада Дніпропетровської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Український інститут національної пам'яті, ОСОБА_16 про визнання незаконною та скасування Постанови «Про перейменування міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області» від 19 травня 2016 року № 1375-VІІІ. Справу № 800/315/16 призначено до розгляду в судовому засіданні на 09.12.2019 о 16:30 у приміщенні суду (м. Київ, вул. Московська, 8).
		4.10. У судове засідання призначене на 16:30 год. 09.12.2019 з'явився представник відповідача - Лаптієв А.М., позивачі/представники позивачів та третіх сторін у судове засідання не з'явилися. У судовому засіданні прийнято рішення про відкладення розгляду справи на 16:30 год. 16.12.2019 у зв'язку з відсутністю інформації про повідомлення сторін.
		4.11. У судове засідання призначене на16:30 год. 16.12.2019 з'явились представник відповідача - Лаптієв А.М., представник третьої особи (яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача) Українського інституту національної пам'яті - Рябенко С.Д., позивачі/представники позивачів у судове засідання не з'явилися. У судовому засіданні прийнято рішення про відкладення розгляду справи на 16:30 год. 03.02.2020 у зв'язку з відсутністю інформації про повідомлення сторін.
		4.12. У зв'язку з неявкою у судове засідання позивачів, третіх осіб, повідомлених у порядку визначеному статтею 126 Кодексу адміністративного судочинства України, про призначення судового засідання на 16:30 год. 03.02.2020 та наявних у матеріалах справи клопотань від відповідача - Верховної Ради України, третьої особи - Дніпровської міської ради Дніпропетровської області про розгляд справи за їх відсутності, колегія суддів у судовому засіданні дійшла висновку про можливість розглядати адміністративну справу № 800/315/16 за позовами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Скоріка Дмитра Валерійовича, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 до Верховної Ради України, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору: Дніпровська міська рада Дніпропетровської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Український інститут національної пам'яті, ОСОБА_16 про визнання незаконною та скасування Постанови «Про перейменування міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області» від 19 травня 2016 року № 1375-VІІІ у письмовому провадженні.
		ІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
		5. В обґрунтування позовних вимог та протиправності прийнятої ВРУ Постанови «Про перейменування міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області» від 19 травня 2016 року № 1375-VІІІ (далі - Постанова № 1375-VІІІ) позивачі наводять такі аргументи.
		Позивачі, зазначають, оскаржувана Постанова «Про перейменування міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області» від 19 травня 2016 року № 1375-VІІІ підлягає визнанню незаконною та скасуванню, оскільки була прийнята Верховною Радою України без дотриманням принципів, закріплених у статті 7 Конституції України та статті 4 Європейської Хартії місцевого самоврядування, а також з порушенням статей 20, 25, 31, 91, 96, 99, 102, 114, 125, 138 Закону України від 10 лютого 2010 року № 1861-VІ «Про Регламент Верховної Ради України», статей 5, 7, 8 Закону України від 31 травня 2005 року № 2604-IV «Про географічні назви», статей 25, 26 Закону України від 21 травня 1997 року  № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» та всупереч пунктам 7 і 8 статті 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 9 квітня 2015 року № 317-VІІІ «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».
		Позивачі зазначили: що під час ухвалення оскаржуваної Постанови ВРУ № 1375-VІІІ від 19 травня 2016 року було грубо порушено процедуру розгляду і прийняття даного рішення, яка передбачена Регламентом Верховної ради України затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VІ «Про Регламент Верховної Ради України»; Головою Верховної Ради України Парубієм А.В. порушений порядок та процедура розгляду даного питання на пленарному засіданні 19 травня 2016 року, що призвело до незаконного прийняття Верховною Радою України Постанови від 19 травня 2016 року № 1375-VІІІ; були допущені порушення встановленої Регламентом Верховної Ради України та Законом України «Про статус народного депутата України» процедури особистого голосування народних депутатів України під час прийняття оскаржуваної Постанови № 1375-VІІІ від 19 травня 2016 року.
		Позивачі вказують, що відповідач не мав правових підстав, а станом на момент прийняття рішення і повноважень, на прийняття та підписання оскаржуваної  Постанови № 1375-VІІІ від 19 травня 2016 року, оскільки вказана постанова ВРУ прямо суперечить положенням Закону України від 9 квітня 2015 року № 317-VІІІ «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» в частині порушення відведених строків на перейменування населених пунктів. Також зазначають, що ухваленням Постанови № 1375-VІІІ від 19 травня 2016 року було порушено право мешканців і територіальної громади міста Дніпропетровська Дніпропетровської області на безпосереднє здійснення народовладдя, а також на участь в управлінні державними справами, крім того, відповідачем були проігноровані результати громадських слухань з питань перейменування міста Дніпропетровська, що проводились відповідно до розпорядження міського голови від 22.07.2015 № 432-р «Про проведення громадських слухань з питань перейменування міста Дніпропетровська у районах міста» та від 12.08.2015 № 493-р «Про внесення змін та доповнень до розпорядження міського голови від 22.07.2015 № 432-р Про проведення громадських слухань з питань перейменування міста Дніпропетровська у районах міста», згідно яких мешканці висловились за збереження назви міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області.
		Також позивачі зазначили, що відповідачем були проігноровані висновки/результати соціологічного опитування щодо зміни назви Дніпропетровськ Київського міжнародного інституту соціології «Думки і погляди жителів м. Дніпропетровська щодо перейменування: вересень 2015 року», де більшість мешканців міста висловились за збереження найменування міста Дніпропетровськ.
		Позивачі вказують, що Постанову «Про перейменування міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області» від 19 травня 2016 року № 1375-VІІІ було прийнято ВРУ всупереч позиції територіальної громади міста Дніпропетровськ, викладеної у рішенні Дніпропетровської міської ради від 29.12.2015 року №7/2 «Про перейменування міста Дніпропетровськ в місто Дніпропетровськ», яким міська рада вирішила, схвалити звернення до Верховної Ради України щодо збереження найменування міста Дніпропетровськ, змінивши етимологію назви.
		Позивачі зазначають, що оскаржувана Постанова «Про перейменування міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області» від 19 травня 2016 року № 1375-VІІІ не відповідає Європейській Хартії місцевого самоврядування в частині невід'ємного права громадян безпосередньо брати участь в управлінні своєю країною. Крім того, внаслідок таких незаконних дій та рішень відповідача порушені права, свободи та інтереси позивачів: як громадянина - мешканця міста Дніпропетровська, як депутата Дніпропетровської міської ради уповноваженого представника виборців міста, як народного депутата України - уповноваженого представника виборців міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області у Верховній Раді України.
		6. У запереченнях на позов відповідач зазначає, що з доводами позовних заяв не погоджується, звертає увагу на те, що пунктом 29 частини першої статті 85 Конституції України віднесено до повноважень ВРУ вирішення питань, що стосуються найменування і перейменування населених пунктів і районів. Відповідачем, при прийнятті оскаржуваної постанови, було дотримано всіх законодавчих вимог та порядку прийняття, встановлених Конституцією України, Законом України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», Законом України «Про Регламент Верховної Ради України», Законом України «Про географічні назви», Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».
		Зазначає, що Законом України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» ВРУ було внесено зміни, зокрема, до статей 5 та 8 Закону України «Про географічні назви». Відповідно до внесених змін: «Забороняється присвоювати географічним об'єктам назви, які є іменами або псевдонімами осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних та автономних радянських республік (крім випадків, пов'язаних з розвитком української науки та культури), працювали у радянських органах державної безпеки, назви СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних радянських республік та похідні від них, а також назви, пов'язані з діяльністю комуністичної партії, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті (крім пам'ятників та пам'ятних знаків, пов'язаних з опором та вигнанням нацистських окупантів з України або з розвитком української науки та культури). Перейменування географічних об'єктів здійснюється у випадках: «необхідності приведення назви географічного об'єкта у відповідність із вимогами Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Вказаний Закон, є спеціальним законом, на підставі якого здійснювалось перейменування міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області на місто Дніпро. Також відповідач зазначив, що пропозиції Дніпропетровської міської ради щодо перейменування міста Дніпропетровськ були прийняті, отримані ВРУ 25 січня 2016 року та обговорені на засіданні відповідного комітету ВРУ. У зв'язку з чим, посилання позивачів на порушення ВРУ положень статті 5 Закону України «Про географічні назви» є безпідставними.
		Врахувавши рекомендацію Українського інституту, національної пам'яті, Комітет з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування ухвалив висновок рекомендувати Верховній Раді України відповідно до пункту 29 частини першої статті 85 Конституції України, пункту 8 статті 7 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» перейменувати місто Дніпропетровськ Дніпропетровської області на місто Дніпро, прийнявши за основу та в цілому проект Постанови «Про перейменування міста Дніпропетровська Дніпропетровської області (реєстр. №3864), внесений народним депутатом України А. Денисенком.
		Відповідач також зазначає, що 18.02.2016 до Верховної Ради України надійшов лист Дніпропетровської міської ради від 15.02.2016 р. №1/20- 22 (копія листа додається). У вказаному листі надано інформацію про те, що згідно із соціологічними дослідженнями та опитуванням суспільної думки більшість населення міста Дніпропетровська проти перейменування. Дніпропетровська міська рада висловила свою позицію на сесії 29 грудня 2015 року та запропонувала перейменувати місто Дніпропетровськ, змінивши етимологію назви на місто Дніпропетровськ на честь святого Петра та річки Дніпро. Також у листі зазначено, що у разі якщо таке перейменування є неможливим, єдиний можливий варіант перейменування, що пропонується найбільш активними громадськими організаціями, це найменування міста Дніпро.
		19 травня 2016 року Верховна Рада України, з дотриманням усіх вимог законодавства, після обговорення у залі засідань ВРУ проекту постанови номер № 3864 більшістю голосів народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України прийняла рішення ухвалити Постанову «Про перейменування міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області». «За» проголосували 247 народних депутатів України.
		Крім того, відповідач вказує, що Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» на час прийняття оскаржуваної постанови (звернення до позивачів до суду) був чинним та не визнавався Конституційним Судом України таким, що не відповідає положенням Конституції України.
		Відповідач зазначає, що виходячи із конституційних повноважень Верховної Ради України вирішення питань пов'язаних з перейменуванням відносяться до повноважень ВРУ, що відповідає та узгоджується з положеннями Європейської хартії місцевого самоврядування (зокрема, положенням статті 4), на порушення яких відповідачем посилаються позивачі.
		Щодо посилань позивачів відносно не персонального голосування деяких народних депутатів під час голосування за оскаржувану Постанову «Про перейменування міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області» від 19 травня 2016 року № 1375-VІІІ, Відповідач зазначає наступне. Відповідно до положень частини 1 статті 26 Регламенту Верховної Ради України, перед відкриттям кожного пленарного засідання проводиться реєстрація народних депутатів особисто на підставі пред'явлення посвідчення народного депутата та підтвердження своєї присутності власноручним підписом. У залі засідань Верховної Ради народний депутат реєструється за допомогою електронної системи в такий спосіб, що унеможливлює здійснення реєстрації замість народного депутата іншою особою. Народні депутати України голосують за допомогою персональних карток, які є в одному екземплярі лише у відповідного народного депутата України. Відсутність письмової реєстрації не є підставою вважати, що народний депутат був відсутній під час голосування в залі чи голосував не особисто, крім того, письмова реєстрація народних депутатів України має на меті контроль виплати коштів народним депутатам за відпрацьований час, оскільки відповідно до частини третьої статті 26 Регламенту, дані письмової реєстрації є підставою для нарахування виплат народному депутату за час участі в пленарних засіданнях Верховної Ради.
		IІІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
		7. Згідно положень статті 7 Конституції України, в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
		Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Статтею 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.
		Відповідно до частини п'ятої статті 83 Конституції України порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та    Регламентом Верховної Ради України.
		Згідно пункту 29 частини першої статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів.
		Відповідно до частини першої статті 89 Конституції України Верховна Рада України для здійснення законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до її повноважень, виконання контрольних функцій відповідно до Конституції України створює з числа народних депутатів України комітети Верховної Ради України та обирає голів, перших заступників, заступників голів та секретарів цих комітетів.
		8. Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про регламент Верховної Ради України», перед відкриттям кожного пленарного засідання проводиться реєстрація народних депутатів особисто на підставі пред'явлення посвідчення народного депутата та підтвердження своєї присутності власноручним підписом. У залі засідань Верховної Ради народний депутат реєструється за допомогою електронної системи в такий спосіб, що унеможливлює здійснення реєстрації замість народного депутата іншою особою.
		Згідно положень статті 46 Закону України «Про регламент Верховної Ради України» рішеннями Верховної Ради є акти Верховної Ради, а також процедурні та інші рішення, які заносяться до протоколу пленарних засідань Верховної Ради. Актами Верховної Ради є закони, постанови, резолюції, декларації, звернення, заяви.
		Згідно статті 47 Закону України «Про регламент Верховної Ради України», відповідно до    частини другої статті 84,    статті 91 Конституції України    Верховна Рада приймає рішення виключно на її пленарних засіданнях після обговорення питань більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, крім випадків, передбачених Конституцією України та цим Регламентом.
		Рішення Верховної Ради приймаються шляхом відкритого поіменного голосування, крім випадків, передбачених цим Регламентом, коли проводяться таємне голосування шляхом подачі бюлетенів.    
		Голосування здійснюється народним депутатом особисто за допомогою електронної системи шляхом голосування «за», «проти» або «утримався» в залі засідань Верховної Ради або у визначеному для таємного голосування місці біля залу для пленарних засідань. У разі виявлення на пленарному засіданні народним депутатом факту порушення вимог щодо особистого голосування шляхом голосування за іншого народного депутата розгляд питання порядку денного на його вимогу зупиняється. Головуючий на пленарному засіданні встановлює присутність відповідного народного депутата у залі засідань Верховної Ради, а у разі його відсутності доручає Лічильній комісії вилучити картку такого народного депутата та передати її головуючому на пленарному засіданні і проводить повторне голосування щодо пропозиції, яка ставилась на голосування останньою.
		На пленарному засіданні народний депутат не повинен перешкоджати розгляду питань порядку денного, в тому числі шляхом блокування трибуни, перешкоджання роботі головуючого на пленарному засіданні, а також голосуванню інших народних депутатів.
		Рішення про персональні обрання, призначення, надання згоди на призначення на посаду, надання згоди на звільнення з посади та звільнення з посади приймаються Верховною Радою шляхом відкритого поіменного голосування, крім випадків, передбачених законом та цим Регламентом, коли рішення приймаються таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів.
		Рішення Верховної Ради щодо проектів законів, постанов, інших актів Верховної Ради приймаються лише з питань, включених до порядку денного пленарних засідань Верховної Ради до початку пленарного засідання.
		Відповідно до частини першої та третьої статті 138 Закону України «Про регламент Верховної Ради України» постанови та інші акти (резолюції, декларації, звернення, заяви) Верховної Ради, визначені    статтею 46    цього Регламенту, Верховна Рада приймає більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу, крім випадків, визначених    Конституцією України.    Постанови та інші акти Верховної Ради приймаються з дотриманням процедури, передбаченої для розгляду законопроектів у першому читанні з прийняттям їх у цілому, якщо Верховною Радою не прийнято іншого рішення.
		9. Згідно статті 5 Закону України «Про географічні назви» встановлення географічних назв включає виявлення існуючих або відомих у минулому історичних географічних назв, найменування та перейменування географічних об'єктів.    Географічні назви виявляються документами відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також картографічними, статистичними, архівними, енциклопедичними, довідковими та історичними джерелами.
		Виявлення географічних назв, не зафіксованих у документах чи історичних джерелах, здійснюється шляхом опитування, у тому числі за допомогою засобів масової інформації, населення, яке проживає на даній території, краєзнавців, географів, істориків та інших фахівців, під час картографування території або проведення топонімічних досліджень.    
		Назва, яка присвоюється географічному об'єкту, повинна відображати найбільш характерні ознаки цього об'єкта, враховувати географічні, історичні, природні та інші умови місцевості, де він розташований, думку населення, яке проживає на цій території, вписуватися в існуючу систему назв цієї території і складатися з мінімальної кількості слів.    
		Географічним об'єктам можуть присвоюватися імена вчених, дослідників та інших осіб, які брали участь у їх відкритті, вивченні, створенні або заснуванні.
		Імена видатних державних або громадських діячів, представників науки, культури чи інших осіб, діяльність яких не пов'язана з відповідними географічними об'єктами, можуть присвоюватися посмертно, і лише у виняткових випадках з урахуванням думки більшості населення, яке проживає на території, де розташовані ці об'єкти. Врахування думки більшості населення здійснюється відповідно до    закону про референдуми.
		Назви адміністративно-територіальних одиниць, як правило, повинні бути похідними від найменування тих адміністративних одиниць, які є їх адміністративними центрами, або географічного чи історичного найменування тієї частини території, де розташовані ці адміністративно-територіальні одиниці.
		Назви залізничних станцій, портів, пристаней, аеропортів та інших об'єктів транспорту, як правило, повинні бути похідними від назв населених пунктів або їхніх частин, у яких або поряд з якими вони розташовані. Зазначені об'єкти транспорту, розташовані поза населеними пунктами, як правило, найменовуються з урахуванням назв найближчих значних географічних об'єктів.
		Присвоєння однієї і тієї ж назви кільком однорідним географічним об'єктам у межах одного населеного пункту або району не допускається.
		Забороняється присвоювати географічним об'єктам назви, які є іменами або псевдонімами осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних та автономних радянських республік (крім випадків, пов'язаних з розвитком української науки та культури), працювали у радянських органах державної безпеки, назви СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних радянських республік та похідні від них, а також назви, пов'язані з діяльністю комуністичної партії, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті (крім пам'ятників та пам'ятних знаків, пов'язаних з опором та вигнанням нацистських окупантів з України або з розвитком української науки та культури).
		Перейменування географічних об'єктів здійснюється у випадку:    повторення назв однорідних географічних об'єктів у межах однієї адміністративно-територіальної одиниці;    необхідності повернення окремим географічним об'єктам їхніх історичних назв;    істотної зміни функції або призначення географічного об'єкта;    необхідності приведення назви географічного об'єкта у відповідність із вимогами    Закону України    «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».
		Перейменування географічних об'єктів здійснюється з урахуванням думки більшості населення, яке проживає на території, де розташовані ці об'єкти, відповідно до    закону про референдуми. Перейменування географічних об'єктів, пов'язане з необхідністю приведення назв таких географічних об'єктів у відповідність із вимогами    Закону України    «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», здійснюється у порядку, встановленому Законом України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».
		Відповідно до положень статті 7 Закону України «Про географічні назви» найменування та перейменування географічних об'єктів у межах визначених законом повноважень та відповідно до вимог цього Закону здійснюють:    Верховна Рада України - щодо найменування та перейменування одиниць адміністративно-територіального устрою України (шляхом внесення змін до    Конституції України, населених пунктів і районів, а також географічних об'єктів, створених за рішеннями Верховної Ради України.
		Згідно статті 8 Закону України «Про географічні назви» пропозиції щодо найменування та перейменування географічного об'єкта з необхідним обґрунтуванням, картографічними матеріалами, розрахунками та кошторисами витрат, пов'язаних з таким найменуванням та перейменуванням, у межах, визначених законом, можуть вносити органи влади, підприємства, установи, організації та громадяни України.
		Пропозиції щодо найменування та перейменування географічного об'єкта вносяться до відповідних органів, зазначених у    статті 7    цього Закону. Розгляд таких пропозицій, якщо інше не передбачено    Конституцією України    та законом, обов'язково має здійснюватися з урахуванням відповідно:    пропозицій відповідних рад - щодо найменування та перейменування географічних об'єктів, розташованих на території кількох адміністративно-територіальних одиниць;    висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері транспорту - щодо найменування та перейменування залізничних станцій, портів, пристаней, аеропортів та інших об'єктів транспорту;    висновку відповідних центральних органів виконавчої влади - щодо найменування та перейменування гідровузлів, водосховищ, каналів, родовищ корисних копалин, інших подібних об'єктів, територій, об'єктів природно-заповідного фонду тощо.
		Пропозиції та рішення щодо найменування та перейменування географічних об'єктів направляються у встановленому порядку на відповідну експертизу.
		Географічні об'єкти, що утворюються за рішенням Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, найменовуються відповідними рішеннями про їх утворення згідно з вимогами цього Закону.
		Перейменування географічних об'єктів, пов'язане з необхідністю приведення назв таких об'єктів у відповідність із вимогами    Закону України    «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», здійснюється з урахуванням особливостей, установлених Законом України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».
		10. Відповідно до підпункту «є» пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», символіка комуністичного тоталітарного режиму - символіка, що включає: назви областей, районів, населених пунктів, районів у містах, скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, проспектів, площ, майданів, набережних, мостів, інших об'єктів топоніміки населених пунктів, підприємств, установ, організацій, у яких використані імена або псевдоніми осіб, які обіймали керівні посади в комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік, працювали в радянських органах державної безпеки, а також назви СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік та похідні від них, назви, пов'язані з діяльністю комуністичної партії (включаючи партійні з'їзди), річницями Жовтневого перевороту 25 жовтня (7 листопада) 1917 року, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті (крім назв, пов'язаних з опором та вигнанням нацистських окупантів з України або з розвитком української науки та культури).
		Згідно положень пунктів 7, 8 статті 7 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським, районним державним адміністраціям, органам місцевого самоврядування у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом в установленому порядку провести громадські слухання та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо перейменування населених пунктів, районів та областей, назви яких містять символіку комуністичного тоталітарного режиму (пункт 7). Верховна Рада України у тримісячний строк, який обчислюється з дня закінчення строку, визначеного пунктом 7 цієї статті Закону, приймає рішення про перейменування населених пунктів та районів, назви яких містять символіку комуністичного тоталітарного режиму, з урахуванням пропозицій, поданих Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, та рекомендацій Українського інституту національної пам'яті. У разі якщо протягом строку, встановленого пунктом 7 цієї статті Закону, пропозиції щодо перейменування населених пунктів та районів, назви яких містять символіку комуністичного тоталітарного режиму, не були подані до Верховної Ради України, відповідне рішення про перейменування таких населених пунктів та районів приймається Верховною Радою України на підставі рекомендацій Українського інституту національної пам'яті (пункт 8).
		11. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 та додатків до Постанови Верховної Ради України від 04.12.2014 № 22-VIII «Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України восьмого скликання», відповідно до    статті 89    Конституції України,    статті 5    Закону України «Про комітети Верховної Ради України» утворено комітети Верховної Ради України восьмого скликання, зокрема Комітет з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування.
		До предметного відання Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування належить: адміністративно-територіальний устрій України; спеціальний статус міст Києва та Севастополя; організація та діяльність місцевих органів виконавчої влади; засади місцевого самоврядування та органів самоорганізації населення; засади організації надання адміністративних послуг; державна служба та служба в органах місцевого самоврядування; призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування; державні символи України; державні нагороди України; регіональна політика, економічний розвиток регіонів.
		12. Постанова «Про перейменування міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області» від 19 травня 2016 року № 1375-VІІІ. 
		Верховна Рада України    постановляє:
		1.          Перейменувати місто Дніпропетровськ Дніпропетровської області на місто Дніпро.
		     2.          Ця Постанова набирає чинності з дня її прийняття.
		13. Відповідно до статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка визначає сферу компетенції місцевого самоврядування, головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом. Однак це положення не перешкоджає наділенню органів місцевого самоврядування повноваженнями і функціями для спеціальних цілей відповідно до закону. Органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене зі сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу.
		14. Рішення Конституційного Суду України від 16 липня 2019 року № 9-р/2019 у справі (№ 1-24/2018(1919/17) за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».
		IV. ОЦІНКА СУДУ
		15. Судом встановлено, що 2 лютого 2016 року народним депутатом України Денисенком А.С. було зареєстровано проект Постанови Верховної Ради України «Про перейменування міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області» за № 3864. Вказаним проектом постанови ВРУ подана пропозиція щодо перейменування міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області на місто Дніпро.
		3 лютого 2016 року Українським інститутом національної пам'яті до Комітету ВРУ з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування було надіслано лист (рекомендації) щодо перейменування населених пунктів. У вказаному листі, зокрема, зазначалось про перейменування, серед інших населених пунктів, міста Дніпропетровськ, оскільки у назві міста Дніпропетровськ використано ім'я Петровського Григорія Івановича - особи, яка причетна до здійснення Жовтневого перевороту 1917 року, встановлення радянської влади, переслідування учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті, організації Голодомору 1932-1933 років в Україні, а також особи, яка обіймала керівні посади у вищих органах влади та управління СРСР та УРСР (нарком внутрішніх справ РРФСР, організатор ВНК (ВЧК), Голова Ради Народних Комісарів УРСР, у 1922 році підписав від УСРР договір про утворення СРСР, у 1919 - 1938 роках був Головою Президії Всеукраїнського Центрального виконавчого комітету). У зв'язку з чим у рекомендаціях зазначено, що назва міста Дніпропетровськ містить символіку комуністичного тоталітарного режиму і має бути змінена, згідно до вимог підпункту «є» пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».
		15 лютого 2016 року Комітет ВРУ з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування на своєму засіданні розглянув проект Постанови Верховної Ради України «Про перейменування міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області» за № 3864. Крім того, Комітетом ВРУ з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування було розглянуто проект Постанови «Про збереження найменування міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області щодо зміни етимології найменування міста - визначення найменування міста Дніпропетровська за назвою ріки Дніпро та на честь Святого Апостола Петра» за № 4001 внесений народним депутатом України Вілкулом О.Ю., рішення Дніпропетровської міської ради № 7/2 від 29 грудня 2015 року «Про перейменування міста Дніпропетровськ в місто Дніпропетровськ» (також шляхом зміни етимології найменування міста). Комітет ВРУ з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування, за наслідками обговорення питання щодо перейменування міста Дніпропетровськ дійшов висновку, що положеннями Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» не передбачено перейменування/зміни назв населених пунктів зміною їх етимології та ухвалено висновок рекомендувати ВРУ перейменувати місто Дніпропетровськ Дніпропетровської області на місто Дніпро, прийнявши за основу та в цілому проект Постанови Верховної Ради України «Про перейменування міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області» за № 3864.
		18 лютого 2016 року до Верховної Ради України надійшов лист від 15.02.2016 за № 1/20-22 від Дніпропетровської міської ради у якому зазначено, що згідно соціологічних досліджень та опитувань суспільної думки більшість населення міста проти зміни назви міста, а також запропоновано перейменувати місто Дніпропетровськ шляхом зміни етимології назви. Крім того, у листі зазначили, що якщо таке перейменування є неможливим, єдиний можливий варіант перейменування, що пропонується активними громадськими організаціями - це найменування міста Дніпро.
		19 травня 2016 року Верховна Рада України, у порядку встановленому чинним законодавством, з дотриманням усіх вимог законодавства, після обговорення у залі ВРУ проекту Постанови «Про перейменування міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області» за № 3864 більшістю голосів народних депутатів України («За» проголосувало 247 народних депутатів України) від конституційного складу Верховної Ради України прийняла рішення ухвалити Постанову «Про перейменування міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області» № 1375-VІІІ.
		V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		16. Щодо доводів позивачів на неврахування ВРУ при прийнятті оскаржуваної Постанови «Про перейменування міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області» від 19 травня 2016 року № 1375-VІІІ положень та принципів, закріплених у статті 7 Конституції України та статті 4 Європейської Хартії місцевого самоврядування, Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України від 31 травня 2005 року № 2604-IV «Про географічні назви» в частині порушення прав територіальної громади на самоврядування, прийняття участі в управління відповідного населеного пункту та неврахування того, що згідно із соціологічними дослідженнями та опитуванням суспільної думки, більшість населення міста Дніпропетровська проти перейменування, колегія суддів зазначає наступне.
		Положеннями статті 7 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
		Колегія суддів зазначає, що в статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування зазначено, що органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене зі сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу.
		У справі, що розглядається, відповідачем не було порушено положень Конституції України щодо визнання та гарантування місцевого самоврядування та положень статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, оскільки чинним законодавством України передбачено повноваження Верховної Ради України на найменування і перейменування населених пунктів і районів. Так, відповідно до пункту 29 частини першої статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів.
		Колегія суддів зазначає, що згідно положень статті 13 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада має право проводити громадські  слухання - зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування. Пропозиції, які вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов'язковому розгляду органами місцевого самоврядування. Порядок організації громадських слухань визначається статутом територіальної громади.
		Згідно положень статті 20 «Статуту територіальної громади міста Дніпропетровська» від 13.06.2001 (зареєстрований Дніпропетровським обласним управлінням юстиції 20.06.2001) громадськими слуханнями є зустрічі членів територіальної громади з міським головою, Таромським селищним головою, депутатами міської ради, районних у місті рад, Таромської селищної ради, посадовими особами виконавчих органів міської ради, районних у місті рад, Таромської селищної ради, під час яких: заслуховується інформація про вирішення окремих питань, які зачіпають інтереси всіх членів територіальної громади або її окремих частин; порушуються питання та вносяться пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування; обговорюються та вносяться пропозиції до проектів рішень міської, районних у місті рад, селищної ради сел.Таромське, їх виконавчих комітетів, розпоряджень міського голови, Таромського селищного голови. У громадських слуханнях на добровільних засадах беруть участь всі члени територіальної громади. Громадські слухання скликаються міським головою за власною ініціативою або ініціативою міської ради, районних у місті рад, Таромського селищного голови, Таромської селищної ради, органів самоорганізації населення, членів територіальної громади у кількості не менше, ніж 250 осіб. Міський голова визначає місце та час проведення громадських слухань. Виконавчий комітет міської ради забезпечує організацію громадських слухань та доведення до членів територіальної громади не пізніше, ніж за 10 днів інформації про місце та час їх проведення. На громадських слуханнях головує міський голова або призначена ним особа. Для ведення протоколу громадських слухань обирається секретар громадських слухань. На громадських слуханнях ведеться протокол. Протокол громадського слухання підписується особою, яка його проводить, та особою, яка веде протокол, і передається міському голові. Пропозиції, які вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов'язковому розгляду відповідними органами місцевого самоврядування. Про результати їх розгляду міський голова або визначена ним особа доводить до відома територіальної громади.
		Згідно положень пункту 7 статті 7 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським, районним державним адміністраціям, органам місцевого самоврядування у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом в установленому порядку провести громадські слухання та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо перейменування населених пунктів, районів та областей, назви яких містять символіку комуністичного тоталітарного режиму.
		Враховуюче вказані положення, колегія суддів зазначає, що посилання позивачів на неврахування відповідачем думки територіальної громади міста Дніпропетровська щодо зміни назви міста, порушення їх прав щодо місцевого самоврядування та здійснення управління населеним пунктом, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки соціологічні дослідження та опитуванням суспільної думки на які посилаються позивачі, не є громадськими слуханнями у розумінні положень статті 13 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 20 «Статуту територіальної громади міста Дніпропетровська», а тому не відповідають вимогам пункту 7 статті 7 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», не мають жодної юридичної сили та не створюють відповідних юридичних наслідків.
		Щодо застосування окремих положень Закону України «Про географічні назви», колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно положень статті 5 Закону України «Про географічні назви» встановлено заборону присвоювати географічним об'єктам назви, які є іменами або псевдонімами осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних та автономних радянських республік (крім випадків, пов'язаних з розвитком української науки та культури), працювали у радянських органах державної безпеки, назви СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних радянських республік та похідні від них, а також назви, пов'язані з діяльністю комуністичної партії, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті (крім пам'ятників та пам'ятних знаків, пов'язаних з опором та вигнанням нацистських окупантів з України або з розвитком української науки та культури).
		Перейменування географічних об'єктів здійснюється у випадку необхідності приведення назви географічного об'єкта у відповідність із вимогами    Закону України    «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».
		Перейменування географічних об'єктів, пов'язане з необхідністю приведення назв таких географічних об'єктів у відповідність із вимогами    Закону України    «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», здійснюється у порядку, встановленому Законом України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».
		Відповідно до положень статті 7 Закону України «Про географічні назви» найменування та перейменування географічних об'єктів у межах визначених законом повноважень та відповідно до вимог цього Закону здійснюють:    Верховна Рада України - щодо найменування та перейменування одиниць адміністративно-територіального устрою України (шляхом внесення змін до    Конституції України, населених пунктів і районів, а також географічних об'єктів, створених за рішеннями Верховної Ради України.
		З аналізу вказаних положень, колегія суддів зазначає, що у випадках найменування та перейменування відповідних географічних об'єктів - зміни назв міст, пов'язаних з необхідністю приведення назв таких географічних об'єктів у відповідність із вимогами    Закону України    «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», зокрема, у зв'язку з встановленою забороною присвоювати географічним об'єктам назви, які є іменами або псевдонімами осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних та автономних радянських республік (крім випадків, пов'язаних з розвитком української науки та культури), працювали у радянських органах державної безпеки, назви СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних радянських республік та похідні від них, таке перейменування здійснюється у порядку, встановленому Законом України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Тобто, Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» є спеціальним Законом для регулювання спірних правовідносин.
		Щодо посилань позивачів на неврахування відповідачем рішення Дніпропетровської міської ради № 7/2 від 29 грудня 2015 року «Про перейменування міста Дніпропетровськ в місто Дніпропетровськ», яким схвалено звернення до ВРУ щодо збереження найменування міста Дніпропетровськ шляхом зміни етимології найменування міста, колегія суддів зазначає, що такі посилання є безпідставними, оскільки Комітетом ВРУ з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування було розглянуто та обговорено вказане звернення, та  за наслідками обговорення питання щодо перейменування міста Дніпропетровськ, Комітет ВРУ з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування дійшов висновку, що положеннями Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» не передбачено перейменування/зміни назв населених пунктів зміною їх етимології та ухвалено висновок рекомендувати ВРУ перейменувати місто Дніпропетровськ Дніпропетровської області на місто Дніпро (прийнявши за основу та в цілому проект Постанови Верховної Ради України «Про перейменування міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області» за № 3864). Крім того, 18 лютого 2016 року до Верховної Ради України надійшов лист від 15.02.2016 за № 1/20-22 від Дніпропетровської міської ради у якому зазначено, що якщо таке перейменування є неможливим (перейменування міста Дніпропетровськ в місто Дніпропетровськ шляхом зміни етимології найменування міста), єдиний можливий варіант перейменування, що пропонується активними громадськими організаціями - це найменування міста Дніпро.
		17. Щодо питання належності та відповідності Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» положенням Конституції України та застосування його положень при прийнятті оскаржуваної Постанови ВРУ від 19.05.2016 за № 1375-VІІІ та дотримання відповідачем порядку його прийняття, колегія суддів зазначає, що Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» був прийнятий Верховною Радою України з урахуванням засудження у 1991 році    Законом України    «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» політичних репресій, що здійснювалися протягом 1917-1991 років комуністичним тоталітарним режимом на території України, відмежування від методу державного терору в управлінні державою, притаманного комуністичному тоталітарному режиму, і проголошення намірів неухильно сприяти відновленню справедливості та усуненню наслідків свавілля і порушення громадянських прав, визнання    Законом України    «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні» Голодомору 1932-1933 років геноцидом Українського народу, засудження злочинних дій тоталітарного режиму СРСР, спрямованих на організацію Голодомору, наслідком якого стало знищення мільйонів людей, руйнування соціальних основ Українського народу та його вікових традицій, духовної культури та етнічної самобутності, а також встановлення постановою Апеляційного суду міста Києва 13 січня 2010 року факту причетності вищого керівництва СРСР, УРСР та комуністичної партії до організації Голодомору 1932-1933 років в Україні, з метою недопущення повторення злочинів комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, будь-якої дискримінації за національною, соціальною, класовою, етнічною, расовою або іншими ознаками у майбутньому, відновлення історичної та соціальної справедливості, усунення загрози незалежності, суверенітету, територіальній цілісності та національній безпеці України.
		Конституційним Судом України було розглянуто конституційне подання 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».
		За результатами розгляду на пленарному засіданні справи за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» від 9 квітня 2015 року № 317-VІІІ, Конституційний Суд України прийняв рішення, яким визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» від 9 квітня 2015 року № 317-VІІІ зі змінами (Рішення Конституційного Суду України від 16 липня 2019 року № 9-р/2019 у справі (№ 1-24/2018(1919/17).
		У вказаному рішенні Конституційний Суд України серед іншого зазначив, що пропаганда комуністичного режиму, який зухвало й цинічно заперечував цінність людського життя та людської гідності, становить реальну загрозу для сучасної незалежної української державності. Виправдання комуністичного режиму та замовчування його злочинів створюють сприятливий ґрунт для мобілізації та об'єднання антиукраїнських сил, які прагнуть зруйнувати демократичний конституційний лад в Україні. Засудження Законом України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»  нацистського режиму та комуністичного режиму і встановлення заборони на використання їхньої символіки обумовлені легітимною метою - не допустити повернення до тоталітарного минулого. Така заборона покликана унеможливити будь-які спекуляції з використанням історичного минулого, пов'язаного з тоталітарними режимами, не допустити звеличування цих режимів, виправдання їх злочинів. Символіка, що безпосередньо пов'язана з тиранією державних інституцій та їх сваволею, загалом асоціюється з негативними та деструктивними політичними ідеями, реалізація яких упродовж 1917- 1991 років виштовхнула українське суспільство на узбіччя цивілізаційних процесів, позбавила Український народ його права на власну державу, зруйнувала традиційні моральні та культурні ідеали, призвела до масових порушень основоположних прав людини, багатомільйонних людських жертв та значних втрат матеріальних ресурсів. 
		Для стабільності демократичного конституційного ладу держава може здійснювати конкретні заходи з метою його захисту. Європейський суд з прав людини наголосив на прийнятності концепції «демократії, здатної захистити себе» (§ 51, § 59 рішення у справі «Фоґт проти Німеччини» (Vogt v. Germany) від 26 вересня 1995 року) та зазначив, що плюралізм і демократія ґрунтуються на компромісі, що вимагає певних поступок з боку осіб, які мають у деяких випадках сприймати обмеження певних наявних у них свобод для того, щоб забезпечити більшу стабільність країни в цілому (§ 99 рішення у справі «Партія добробуту та інші проти Туреччини» (Refah Partisi (the Welfare Party) and Others v. Turkey) від 13 лютого 2003 року). Потрібна певна рівновага між вимогами захисту демократичного суспільства і вимогами охорони прав особи (§ 32 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Об'єднана комуністична партія Туреччини та інші проти Туреччини» (United Communist Party of Turkey and Others v. Turkey) від 30 січня 1998 року). Саме тому кожного разу, коли держава вважає за потрібне посилатися на принцип «демократії, здатної захистити себе», щоб виправдати втручання в права особи, вона має зважено оцінювати межі й наслідки передбачених заходів задля дотримання зазначеної рівноваги. Отже, з огляду на історію становлення української незалежної держави, історичний контекст та загрози, що постали перед нею у зв'язку з тимчасовою окупацією частини її території, Україна має право обстоювати конституційні принципи, у тому числі й шляхом заборони пропаганди тоталітарних режимів та використання їхньої символіки.
		Конституційний Суд України, з'ясувавши легітимність мети ухвалення Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» та здійснивши його всебічний аналіз, дійшов висновку, що пропаганда комуністичного режиму та нацистського режиму, публічне використання їхніх символів є намаганням виправдати тоталітаризм та запереченням конституційних принципів і демократичних цінностей, захист яких є обов'язком усіх органів державної влади, а Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» є конституційним.
		Колегія суддів зазначає, що відповідно до підпункту «є» пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», символіка комуністичного тоталітарного режиму - символіка, що включає: назви областей, районів, населених пунктів, районів у містах, скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, проспектів, площ, майданів, набережних, мостів, інших об'єктів топоніміки населених пунктів, підприємств, установ, організацій, у яких використані імена або псевдоніми осіб, які обіймали керівні посади в комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік, працювали в радянських органах державної безпеки, а також назви СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік та похідні від них, назви, пов'язані з діяльністю комуністичної партії (включаючи партійні з'їзди), річницями Жовтневого перевороту 25 жовтня (7 листопада) 1917 року, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті (крім назв, пов'язаних з опором та вигнанням нацистських окупантів з України або з розвитком української науки та культури).
		Пунктом 8 статті 7 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» встановлено, що Верховна Рада України у тримісячний строк, який обчислюється з дня закінчення строку, визначеного пунктом 7 цієї статті Закону, приймає рішення про перейменування населених пунктів та районів, назви яких містять символіку комуністичного тоталітарного режиму, з урахуванням пропозицій, поданих Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, та рекомендацій Українського інституту національної пам'яті. У разі якщо протягом строку, встановленого пунктом 7 цієї статті Закону, пропозиції щодо перейменування населених пунктів та районів, назви яких містять символіку комуністичного тоталітарного режиму, не були подані до Верховної Ради України, відповідне рішення про перейменування таких населених пунктів та районів приймається Верховною Радою України на підставі рекомендацій Українського інституту національної пам'яті (пункт 8).
		У матеріалах справи міститься лист - рекомендації (від 3 лютого 2016 року за № 01/359) щодо перейменування міста Дніпропетровськ на місто Дніпро Українського інституту національної пам'яті надісланий Голові Комітету ВРУ з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Власенку С.В., до відання якого, згідно положень та додатку до Постанови Верховної Ради України від 04.12.2014 № 22-VIII «Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України восьмого скликання», належить, зокрема, адміністративно-територіальний устрій України, засади місцевого самоврядування та органів самоорганізації населення. У вказаному листі, серед іншого, зазначено, що у назві міста Дніпропетровськ використано ім'я Петровського Григорія Івановича - особи, яка причетна до здійснення Жовтневого перевороту 1917 року, встановлення радянської влади, переслідування учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті, організації Голодомору 1932-1933 років в Україні, а також особи, яка обіймала керівні посади у вищих органах влади та управління СРСР та УРСР (нарком внутрішніх справ РРФСР, організатор ВНК (ВЧК), Голова Ради Народних Комісарів УРСР, у 1922 році підписав від УСРР договір про утворення СРСР, у 1919 - 1938 роках був Головою Президії Всеукраїнського Центрального виконавчого комітету). У зв'язку з чим у рекомендаціях зазначено, що назва міста Дніпропетровськ містить символіку комуністичного тоталітарного режиму і має бути змінена, згідно до вимог підпункту «є» пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».
		Колегія суддів, враховуючи положення Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», рішення Конституційного Суду України від 16 липня 2019 року № 9-р/2019 у справі (№ 1-24/2018(1919/17), зазначає, що оскаржувана Постанова ВРУ «Про перейменування міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області» від 19 травня 2016 року № 1375-VІІІ прийнята у відповідності до вимог та визначеної мети вказаного Закону, та в порядку встановленому чинним законодавством України.
		18. Щодо посилань позивачів на недотримання відповідачем процедури прийняття оскаржуваної постанови, встановленої, зокрема, Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VІ «Про Регламент Верховної Ради України» в частині персонального голосування народних депутатів України, колегія суддів зазначає наступне.
		Позивачі зазначають, що під час ухвалення оскаржуваної Постанови ВРУ № 1375-VІІІ від 19 травня 2016 року було грубо порушено процедуру розгляду і прийняття даного рішення, яка передбачена Регламентом Верховної ради України затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VІ «Про Регламент Верховної Ради України» та були допущені порушення встановленої Регламентом Верховної Ради України та Законом України «Про статус народного депутата України» процедури особистого голосування народних депутатів України під час прийняття оскаржуваної Постанови № 1375-VІІІ від 19 травня 2016 року, зокрема, позивачі вказують, що народні депутати Левус А.М., Маркевич Я.В. проголосували «за», але відсутні дані про їх письмову реєстрацію на ранковому пленарному засіданні, а тому можна стверджувати про факт неперсонального голосування за проект Постанови Верховної Ради України «Про перейменування міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області» за     № 3864.
		Колегія суддів зазначає, що згідно положень статті 26 Закону України «Про регламент Верховної Ради України», перед відкриттям кожного пленарного засідання проводиться реєстрація народних депутатів особисто на підставі пред'явлення посвідчення народного депутата та підтвердження своєї присутності власноручним підписом. Однак, цією ж статтею встановлено, що у залі засідань Верховної Ради народний депутат реєструється за допомогою електронної системи в такий спосіб, що унеможливлює здійснення реєстрації замість народного депутата іншою особою.
		Таким чином, колегія суддів зазначає, що процедура реєстрації народних депутатів та персональне голосування народного депутата за відповідне рішення не є тотожними категоріями, а оскільки позивачами не було надано жодних належних та достатніх доказів на підтвердження неперсонального голосування народних депутатів Левус А.М., Маркевич Я.В. за проект Постанови Верховної Ради України «Про перейменування міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області» за № 3864, такі доводи є безпідставними.
		Судом встановлено, що 19 травня 2016 року Верховна Рада України, у порядку встановленому чинним законодавством, після обговорення у залі ВРУ проекту Постанови «Про перейменування міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області» за № 3864, більшістю голосів народних депутатів України («За» проголосувало 247 народних депутатів України) від конституційного складу Верховної Ради України прийняла рішення ухвалити Постанову «Про перейменування міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області» № 1375-VІІІ.
		19. Відповідно до    статті 8 Конституції України,    статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України    та частини першої    статті 17 Закону України від 23.02.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»    суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну  відповідь  на  кожний аргумент. Тому за наведених вище підстав, якими Суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи зазначені позивачами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.
		20. Враховуючи викладене, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
		21. За правилами    статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання цього позову відшкодуванню не підлягають.
		Керуючись статтями    22,    241-246,    250,    255,    266,    295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
		 
		ВИРІШИВ:
		У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 до Верховної Ради України, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору: Дніпровська міська рада Дніпропетровської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Український інститут національної пам'яті, ОСОБА_16 про визнання незаконною та скасування Постанови «Про перейменування міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області» від 19 травня 2016 року № 1375-VІІІ відмовити.
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення (з дня складення повного судового рішення).
		 
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		І.Я.Олендер,
		Л.І. Бившева, 
		 І.А. Гончарова, 
		 Т.М. Шипуліна, 
		 Р.Ф. Ханова, 
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...