Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 240/4809/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та інших зборів.
Надіслано для оприлюднення: 11.02.2020. Зареєстровано: 13.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 13.02.2020.
Дата набрання законної сили: 11.02.2020
Номер судового провадження: К/9901/29841/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		11 лютого 2020 року 
		Київ
		справа №240/4809/19
		адміністративне провадження №К/9901/29841/19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
		суддів: Бившевої Л.І.,  Усенко Є.А., 
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справі № 240/4809/19 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,
		ВСТАНОВИВ:
		У квітні 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду із позовом до Головного управління ДФС в Житомирській області (далі - відповідач, ГУ ДФС), в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-436-00 від 21 листопада 2018 року.
		На обґрунтування заявлених вимог позивач посилалася на відсутність у неї обов'язку зі сплати єдиного соціального внеску (далі - єдиний внесок, ЄСВ) оскільки вона є інвалідом третьої групи та отримує пенсію по інвалідності. Крім того, позивач відзначала факт відсутності будь-яких договорів з відповідачем про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
		Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 6 червня 2019 року позов задовольнив, визнав протиправною та скасував вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Житомирській області № Ф-436-00 від 21 листопада 2018 року. Стягнув на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Житомирській області 1921 грн витрат по сплаті судового збору.
		Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 17 вересня 2019 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив.
		Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.
		ОСОБА_1 з 3 листопада 2008 року зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця № 693309 серії В02.
		Починаючи з 4 листопада 2008 року позивач перебуває на обліку в Коростенському управлінні, Головному управлінні ДФС у Житомирській області на загальній системі оподаткування.
		Позивач є інвалідом третьої групи та отримує пенсію по інвалідності.
		Станом на 22 травня 2019 року в картці особового рахунку платежу НОМЕР_1 за позивачем рахується заборгованість в розмірі 20525,90 грн, яка виникла за рахунок самостійно поданих звітів про нарахований єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування фізичними особами-підприємцями, а саме: від 6 березня 2014 року за 2013 рік у розмірі 4800,76 грн; від 10 лютого 2015 року за 2014 рік - 2015,04 грн; від 18 січня 2016 року за 2015 рік - 1454,52 грн; від 7 лютого 2017 року за 2016 рік - 1157,39 грн; від 11 січня 2018 року за 2017 рік - 8448 грн.
		1 лютого 2019 року державним виконавцем Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Бондарчук О.Б. повідомлено про складену контролюючим органом вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф436-00 від 21 листопада 2018 року на суму 21158,81 грн, в тому числі недоїмки - 20957,01 грн, штрафу у розмірі 60,60 грн та пені - 141,20 грн (а.с.13).
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) платниками єдиного внеску є будь-які фізичні особи-підприємці не залежно від того, яку вони обрали систему оподаткування. Звільнення фізичної особи-підприємця від сплати єдиного внеску можливе за наявності двох визначених законом умов: така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або особи з інвалідністю та отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Водночас, виключення з вказаної категорії осіб становлять тільки ті фізичні особи-підприємці, які добровільно беруть участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Проте наявність договорів на добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, укладених між позивачем та відповідачем, не встановлена. Суд першої інстанції також звернув увагу, що відповідачем було прийнято звітність від позивача, але не враховано той факт, що така особа повинна подавати вказану звітність лише в разі укладення договору щодо добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Відтак, подані позивачем звіти, не є підставою для сплати останньою єдиного соціального внеску, оскільки для такої сплати необхідна наявна обов'язкова згода такого платника. Вказана згода висловлюється у вигляді укладання відповідного письмового договору, що передбачено чинним законодавством. 
		З огляду на те, що у позивача відсутній обов'язок сплачувати єдиний соціальний внесок, а подані нею звіти про нарахований єдиний соціальний внесок не можна вважати добровільною участю позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, суд дійшов висновку про протиправність вимоги.
		Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що звільнення фізичної особи-підприємця від сплати єдиного внеску можливе за наявності двох визначених законом умов: така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або особи з інвалідністю та отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Водночас, виключення з вказаної категорії осіб становлять тільки ті фізичні особи-підприємці, які добровільно беруть участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.
		Проте, скасовуючи судове рішення, зазначив, що позивач щороку самостійно визначала обов'язок зі сплати єдиного внеску шляхом подання Звіту як фізичної особи - підприємця, що перебуває на загальній системі оподаткування. Зобов'язання, самостійно визначені платником податків, є узгодженими та підлягають сплаті до бюджету за підсумками звітного (податкового) періоду. Суми самостійного визначення бази нарахування єдиного внеску фізичними особами - підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування і є пенсіонерами за віком або особами з інвалідністю, підлягають сплаті на загальних підставах та не підлягають скасуванню. Оскільки податковий борг позивача виник на підставі самостійно задекларованих узгоджених зобов'язань, які позивач повинен був сплатити до бюджету протягом встановленого законодавством строку, підстави для скасування вимоги відсутні.
		Не погодившись з постановою апеляційного суду, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що вона звільнена від сплати ЄСВ на підставі частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI, оскільки є пенсіонером, а договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування не укладала. Тому, на думку позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність спірної вимоги.
		ГУ ДФС подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.
		Від позивача надійшли заперечення на відзив, в якому вона зазначає про безпідставність його доводів.
		Верховний Суд ухвалою від 26 листопада 2019 року відкрив касаційне провадження у цій справі з метою формування єдиної правозастосовчої практики.
		Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, колегія суддів виходить з такого.
		Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги про сплату ЄСВ, направленої на адресу позивача, яка є зареєстрованою як фізична особа-підприємець, має третю групу інвалідності та отримує пенсію по інвалідності, проте щороку подавала звіти, в яких самостійно визначала обов'язок зі сплати єдиного внеску.
		Подібні правовідносини вже були предметом розгляду Верховним Судом, зокрема, у справах №806/1503/16, № 806/2169/16.
		У постановах від 4 вересня 2019 року і 5 листопада 2018 року, відповідно, ухвалених за результатами касаційного розгляду зазначених справ, Верховний Суд зазначив, що добровільна участь особи, яка виявила бажання бути платником єдиного внеску, передбачає собою укладення договору на добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Подання особою звітів не свідчить про її добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, як наслідок, не свідчить про наявність обов'язку зі сплати ЄСВ.
		Такий висновок підтримується судом касаційної інстанції і у цій справі, оскільки добровільна участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування - це можливість забезпечити страховий стаж та створити умови для збільшення розміру майбутньої пенсії. Якщо особа у певні періоди не сплачувала страхові внески, то єдиною можливістю для включення цих періодів до страхового стажу є добровільна сплата таких внесків. 
		Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
		Частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI містить застереження, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
		Наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 затверджена Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, розділ V якої регламентує порядок добровільної сплати єдиного внеску та порядок укладення договорів про добровільну участь.
		Отже, добровільна сплата єдиного внеску здійснюється за умови укладення такою особою з органом доходів і зборів договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
		За встановленими судами обставинами, між позивачем і відповідачем не укладався договір про добровільну участь позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, а помилкова подача позивачем звітів за 2013 - 2018 роки не свідчить про її добровільну участь у системі страхування.
		Варто зауважити, що вимога у цій справі сформована відповідно до статті 25 Закону № 2464-VI, якою вимагається сплатити недоїмку з ЄСВ.
		Відповідно до частин другої - четвертої статті 25 Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. 
		Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
		Відповідно до підпунктів 14.1.153 і 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу; податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
		Отже, податкова вимога і вимога про сплату недоїмки з ЄСВ не є тотожними документами, підстави їх формування є різними. Більш того, відповідно до пункту 1.3 статті 1 ПК України цей Кодекс не регулює, зокрема, питання погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій. Тобто спеціальним законом у цих правовідносинах є саме Закон № 2464-VI.
		Подання позивачем звітів фізичної особи-підприємця не є самостійним визначенням грошових зобов'язань в розумінні пункту 57.1 статті 57 ПК України, відповідно, ці суми неможливо ототожнити з узгодженими грошовими зобов'язаннями, а тому несплата сум, зазначених у них, не свідчить про виникнення податкового боргу. 
		Отже, з фактом подання звітів з ЄСВ не виникає обов'язок здійснювати його сплату, відповідно, несплата цих сум не призводить до виникнення недоїмки.
		Посилання апеляційного суду про безпідставність врахування судом першої інстанції позиції Верховного Суду (постанова від 20 березня 2018 року у справі №805/2195/17-а) з тих підстав, що обставини справи, яка розглядалась касаційним судом, стосувались порядку сплати єдиного внеску фізичною особою - підприємцем, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, в той час як предметом розгляду цієї справи є зобов'язання зі сплати внесків фізичної особи - підприємця, який перебуває на загальній системі оподаткування, колегія суддів вважає помилковими.
		Так, з огляду на зміст норм Закону № 2464-VI він відносить до платників єдиного внеску фізичних осіб - підприємців як тих, які перебувають на загальній системі оподаткування, так і тих, які обрали спрощену систему. Застереження, які містяться у частині четвертій статті 4 Закону № 2464-VI, стосуються фізичних осіб - підприємців незалежно від того, яку систему оподаткування вони обрали. Система оподаткування має значення для визначення бази нарахування єдиного внеску, правила визначення якої встановлює стаття 7 цього Закону, у разі, якщо така особа не підпадає під виключення, встановлені частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI.
		Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального права, прийнята з дотриманням норм процесуального права, але помилково була скасована апеляційним судом, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, з залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 356 КАС України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Правила розподілу судових витрат визначає стаття 139 КАС України, відповідно до частини першої якої при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Оскільки за наслідками касаційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги та скасування постанови апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, має бути здійснений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. 
		Позивачем за подання касаційної скарги у цій справі сплачено судовий збір в розмірі 1409, 60 грн згідно з квитанцією №0.0.1523231215.1 від 15 листопада 2019 року, відповідно, ця сума підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
		Керуючись статтями 341, 345, 352, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
		Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справі № 240/4809/19 скасувати.
		Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 6 червня 2019 року у справі № 240/4809/19 залишити в силі.
		Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Житомирській області (місцезнаходження: 10003, місто Житомир, вул. Юрка Тютюнника, 7, код ЄДРПОУ 39459195) судові витрати на сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1409 (одна тисяча чотириста дев'ять) грн 60 коп.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		М.М. Гімон
		Л.І. Бившева 
		 Є.А. Усенко ,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...