Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 824/889/16-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 12.02.2020. Зареєстровано: 13.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 13.02.2020.
Дата набрання законної сили: 12.02.2020
Номер судового провадження: К/9901/3007/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		12 лютого 2020 року 
		Київ
		 
		справа №824/889/16-а
		адміністративне провадження №К/9901/3007/19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого - Калашнікової О.В.,
		суддів - Білак М.В., Губської О.А.,
		 
		розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №824/889/16-а
		 
		за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Чернівецької області, Державної судової адміністрації України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державної казначейської служби України, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
		 
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2017 року (колегія суддів у складі головуючого судді - Дембіцького П.Д., суддів: Березіної Т.М., Левицького В.К.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2018 року (колегія суддів у складі головуючого судді - Сторчака В. Ю., суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Ватаманюка Р.В.)
		І РУХ СПРАВИ
		1.           В листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Апеляційного суду Чернівецької області, Державної судової адміністрації України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державної казначейської служби України про:
		-          визнання протиправним рішення Державної судової адміністрації, оформлене листом від 09 листопада 2016 року № К1350-16-1470/16 щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу   вихідної допомоги судді у зв'язку з виходом у відставку; визнання протиправним рішення Апеляційного суду Чернівецької області, оформлене листом від 10 листопада 2016 року № 01-110/к щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу вихідної допомоги судді у зв'язку з виходом у відставку; 
		-          зобов'язання Державну судову адміністрацію України нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою судді Апеляційного суду Чернівецької області за кожен повний рік роботи на посаді судді Апеляційного суду Чернівецької області за кожен повний рік роботи на посаді судді, а саме 34 роки, що становить 976140,00 грн.; 
		-          зобов'язання Апеляційний суд Чернівецької області нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою судді Апеляційного суду Чернівецької області за кожен повний рік роботи на посаді судді, а саме 34 роки, що становить 976140,00 грн.
		2.          Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2017 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.
		3.          Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просив їх скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
		4.          За наслідками автоматизованого розподілу судової справи вказану касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Стрелець Т.Г. (суддя-доповідач), судді: Желтобрюх І.Л., Білоус О.В., про що складено протокол від 24 січня 2019 року.
		5.          Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2019 року відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2017 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2018 року у справі № 824/889/16-а.
		6.          У зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т.Г., відповідно до рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14, розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду призначено повторний автоматизований розподіл касаційних скарг, зокрема, касаційної скарги у справі № 824/889/16-а (провадження К/9901/3007/19).
		7.          Протоколом повторного автоматизованого розподілу від 07 червня 2019 року касаційну скаргу у справі № 824/889/16-а (провадження К/9901/3007/19) передано на розгляд колегії суддів у складі: Калашнікова О.В. (головуючий суддя), судді: Білак М.В., Губська О.А.
		8.          Верховний Суд ухвалою від 21 червня 2019 року на підставі пункту 5 частини першої статті 340 КАС України прийняв до провадження вищевказану касаційну скаргу.
		9.          Відповідач - Державна судова адміністрація України, подав заперечення на касаційну скаргу, в яких просив залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
		II ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		10.           21.06.1982 року ОСОБА_1 обраний суддею Кельменецького районного народного суду Чернівецької області.
		11.          30.05.1994 року ОСОБА_1 прийняв присягу судді. 15.07.1999 року позивач обраний суддею Чернівецького обласного суду безстроково.
		12.          16.06.2016 року суддя Апеляційного суду Чернівецької області ОСОБА_1 звернувся з заявою до Вищої ради юстиції, Верховної Ради України про звільнення з посади судді у зв'язку з виходом у відставку.
		13.          08.09.2016 року Постановою Верховної Ради України «Про звільнення суддів» №1515-VIІІ, у зв'язку з поданням заяви про відставку звільнено ОСОБА_1 з посади судді апеляційного суду Чернівецької області у відставку.
		14.          Наказом Голови Апеляційного суду Чернівецької області 15.09.2016 року № 05-02/161-к відповідно до статті 120 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 року № 192-VІІІ), ОСОБА_1 відраховано зі штату Апеляційного суду Чернівецької області 22 вересня 2016 року №1515-VIІІ «Про звільнення суддів». .
		15.          31.10.2016 року позивач звернувся до Апеляційного суду Чернівецької області відповідача із заявою про нарахування та виплату йому вихідної допомоги без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою судді апеляційного суду Чернівецької області за кожен повний рік роботи на посаді судді 976 140 грн.
		16.          Головою апеляційного суду Чернівецької області розглянуто заяву ОСОБА_1 та листом за №01-110/к від 10.11.2016 року повідомлено позивача про те, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року (в редакції Закону № 192- VIІІ від 12.02.2015 року, який діяв на момент виникнення правовідносин), відповідно до якого була прийнята його відставка, не передбачена виплата суддям вихідної допомоги.
		17.          Позивач вважаючи порушеними свої права на отримання вихідної допомоги звернувся до суду з даним позовом.   
		ІIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		18.          Суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи справу по суті, прийшли до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки на день подання позивачем заяви про відставку та на час прийняття   Верховною радою України постанови про звільнення позивача норма статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 07.07.2010 року, яка передбачала право судді на виплату вихідної допомоги у зв'язку із виходом у відставку, втратила чинність.
		IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		19.          У касаційній скарзі касатор вказав, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновку про відсутність підстав для нарахування та виплати позивачеві вихідної допомоги у зв'язку із виходом у відставку, оскільки станом на момент набуття позивачем права на таку виплату стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 07.07.2010 року була чинна. 
		V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
		20.          Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
		21.           Аналізуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.
		22.          Положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані  з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу, права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади.
		23.          Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
		24.          Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому - у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). 
		25.          У постанові Верховного Суду України №21-635а15 від 16.11.2015 року суд дійшов висновку, що статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
		26.           Разом з тим, в контексті встановлених обставин у справі та їх значення для вирішення спірних правовідносин колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу на правову позицію Конституційного Суду України, викладену в рішенні від 19.11.2013 року №10-рп/2013, відповідно до якої вихідна допомога є разовою формою матеріальної допомоги при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. 
		27.          Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим Парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.
		28.           Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України», який набрав чинності 01 квітня 2014 року, було внесено зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме - виключено статтю 136 даного Закону, що закріплювала право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
		29.          У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. 
		30.          Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України
		31.           Аналізуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини у справі, колегія суддів дійшла висновку, що повноваження позивача на посаді судді припинилися 08.09.2016 року у зв'язку із прийняттям Постанови Верховної Ради України №1515-VІІІ від 08.09.2016 "Про звільнення суддів". Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача (8 вересня 2016 року).
		32.          Враховуючи, що на момент винесення постанови Верховної Ради України №1515-VІІІ про звільнення позивача із посади судді норми статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які гарантували виплату суддям вихідної допомоги у разі виходу у відставку, були виключені, суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про відсутність підстав для виплати позивачу такої допомоги.
		33.           Посилання позивача на те, очікувана вихідна допомога, яка була гарантована державою у ст.136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" в редакції, чинній на момент призначення позивача на посаду судді та під час її перебування на цій посаді, відповідно до практики Європейського суду з прав людини є правомірними (законними) очікуваннями в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
		34.          Відповідно до практики Європейського суду з прав людини однією з визначальних обставин, за яких легітимні очікування можуть охоронятися статтею 1 Протоколу до  Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є законодавче закріплення права особи на отримання спірного майна (коштів, соціальних виплат тощо) або коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Разом з тим, не можна вважати законним очікування, коли у національному законодавстві існує неоднозначність у тлумаченні норми права та з приводу цього існує судовий спір.
		35.           Враховуючи те, що на момент звільнення позивача з посади судді, у національному законодавстві не існувало норми, яка передбачала виплату вихідної допомоги, підстави стверджувати про порушення статті 1 Протоколу до  Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - відсутні.
		36.           Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		37.          Аналогічної позиції дотримується Верховний суд, зокрема у постановах від 30.11.2018 року №808/940/17 (К/9901/34078/18), від 16.05.2018 року №813/5672/15 (К/9901/11898/18), від 5.04.2018 року № 808/826/17 (К/9901/4385/18) та інших.
		38.           Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		39. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
		40. Зважаючи на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
		41.           Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
		2. Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2017 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2018 року по справі №824/889/16-а - залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		...........................
		...........................
		...........................
		О. В. Калашнікова
		М. В. Білак
		О.А. Губська
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...