Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 620/3884/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 12.02.2020. Зареєстровано: 13.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 13.02.2020.
Дата набрання законної сили: 12.02.2020
Номер судового провадження: К/9901/10912/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		12 лютого 2020 року 
		Київ
		справа №620/3884/18
		адміністративне провадження №К/9901/10912/19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
		головуючого судді - Бевзенка В.М.,
		суддів: Данилевич Н.А., Шевцової Н.В.
		за участі:
		секретаря судового засідання - Кравченко Р.О.,
		представника позивача -Мироненко О.О.,
		розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження  касаційну скаргу  Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області
		на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2019, посановлену у складі колегії суддів: Вівдиченко Т.Р., Ганечко О.М., Кузьмишеної О.М.,
		у справі №     620/3884/18
		за позовом ОСОБА_1 
		до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області
		про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок незаконного звільнення, 
		ВСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (далі - відповідач-1, ГУ НП в Чернігівській області), Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області (далі - відповідач-2, УМВС в Чернігівській області), в якому просила стягнути з відповідача-2 на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2015 по 31.10.2018 включно в розмірі 215606 грн 61 копійок.
		В обґрунтування позовних вимог зазначила, що постановою Верховного Суду від             4 жовтня 2018 року у справі за № 825/3752/15 визнано протиправним та скасовано наказ УМВС України в Чернігівській області від 6 листопада 2015 року № 416 о/с в частині звільнення її зі служби в органах внутрішніх справ України та поновлено на службі. Після поновлення на службі відповідач Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області, добровільно не виплатив позивачці середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2015 по 31.10.2018, чим порушив її права та охоронювані законом інтереси. 
		Короткий зміст рішень суду першої інстанції 
		Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.01.2019 відмовлено у задоволенні позовних вимог.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що  в межах справи № 825/3752/15-а, ОСОБА_1 не заявляла позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і такі вимоги постановою Верховного Суду від 04 жовтня 2018 року у вказаній справі не вирішувалися, отже відсутні підстави для їх задоволення. Окрім того зазначив, що оскільки наказом УМВС України в Чернігівській області № 16 о/с від 23.11.2018 позивачку, майора міліції ОСОБА_1, старшого слідчого Ніжинського міського відділу УМВС звільнено зі служби за п. 64 «г» Положення «через скорочення штатів» і він є чинним, у суду відсутні підстави вважати період з 06.11.2015 по 31.10.2018 вимушеним прогулом та стягувати з відповідача на користь позивачки середній заробіток за цей період.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2019 апеляційну скаргу позивача - задоволено частково, рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.01.2019 - скасовано  та прийнято нове, яким адміністративний позов задоволено частково.
		Стягнуто з відповідача-2 на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 листопада 2015 року по 04 жовтня 2018 року в розмірі 199 658,52 гривень.
		Суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи адміністративний позов, виходив з того, що враховуючи незаконне звільнення позивача, що встановлено судовим рішенням № 825/3752/15-а, яке набрало законної сили, ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 09.11.2015 (перший робочий день після поновлення) по 04.10.2018 (день прийняття постанови про скасування спірного наказу). Також зазначив, що позовні вимоги щодо стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 05 жовтня 2018 року по 31 жовтня 2018 року задоволенню не підлягають, оскільки, у даному випадку, має місце затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі, а не вимушений прогул, як помилково вважає позивач. Середнє грошове забезпечення розрахував на підставі пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок № 100) на підставі довідки, виданої головою ліквідаційної комісії УМВС в Чернігівській області від 25.10.2018 №1530/124/01/21-2018.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї
		Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, відповідач-2 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
		Ухвалою Верховного Суду від 16.05.2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
		Доводи касаційної скарги, ґрунтуються на тому, що наказом УМВС України в Чернігівській області № 16 о/с від 23.11.2018 позивачку, майора міліції ОСОБА_1, старшого слідчого Ніжинського міського відділу УМВС звільнено зі служби за п. 64 «г» Положення «через скорочення штатів» і він є чинним, відтак відсутні підстави вважати період з 09.11.2015 по 04.10.2018 часом вимушеного прогулу. Також зазначає, що судом апеляційної інстанції при обрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу помилково взято до уваги довідку 25.10.2018 №1530/124/01/21-2018, оскільки вона носить інформаційний характер та не підтверджує розмір середньомісячного та середньоденного грошового забезпечення розрахованого відповідно до вимог Порядку № 100. Окрім того, скаржник наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції вираховуючи розмір середньоденного заробітку позивача врахував виплати, які відповідно до вимог  Порядку № 100 не підлягають врахуванню при обчисленні середньої заробітної плати.
		Представником позивача поданий відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу відповідача-2 без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.
		У відзиві на касаційну скаргу посилається на те, що підставою для позову про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок незаконного звільнення стало те, що постановою Верховного Суду від 04 жовтня 2018 року в справі                       № 825/3752/15-а був скасований наказ відповідача-2 від 06 листопада 2015 року             № 416 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ з посади старшого слідчого слідчого відділення Ніжинського міського відділу УМВС (з обслуговування міста Ніжина та Ніжинського району. Позивач була поновлена на посаді старшого слідчого слідчого відділення Ніжинського міського відділу УМВС (з обслуговування міста Ніжина та Ніжинського району) з 06 листопада 2015 року. Постанова набрала законної сили 04 жовтня 2018 року та подальшому оскарженню не підлягає. Тому, рішення суду апеляційної інстанції про визнання періоду з                     09 листопада 2015 року (наступний робочий день після дати незаконного звільнення 06.11.2015 року) по 04 жовтня 2018 року (дата поновлення позивача на посаді на підставі постанови Верховного Суду від 04.10.2018 року в справі № 825/3752/15-а) часом вимушеного прогулу позивача є повністю логічним, обґрунтованим та законним. Вказує, що  постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2019 року у справі № 620/3884/18 повністю відповідає судовій практиці Верховного Суду України, оскільки суд апеляційної інстанції під час розгляду справи діяв в межах наданих повноважень, а також в своїй постанові чітко вказав розрахунок суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню із відповідача-2 на користь позивача саме на підставі довідки від 25.10.2018 №1530/124/01/21-2018.
		Також у відзиві на касаційну скаргу представник позивача просив розгляд справи здійснювати за його участі.
		ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Верховного Суду від                04 жовтня 2018 року в справі № 825/3752/15-а за адміністративним позовом                           ОСОБА_1         до ГУ НП в Чернігівській області, УМВС в Чернігівській області про визнання наказу про звільнення не чинним та поновлення на посаді, визнано протиправним та скасовано наказ УМВС в Чернігівській області від 06 листопада 2015 року № 416 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ з посади старшого слідчого слідчого відділення Ніжинського міського відділу УМВС (з обслуговування міста Ніжина та Ніжинського району).
		Зазначена постанова набрала законної сили 04 жовтня 2018 року.
		Наказом відповідача-2 № 15 о/с від 01.11.2018, на виконання вказаного рішення суду, ОСОБА_1 було поновлено на посаді старшого слідчого, слідчого відділення Ніжинського міського відділу УМВС         з 06 листопада 2015 року.
		Крім того, з тексту постанови Верховного Суду від 04 жовтня 2018 року у справі                         № 825/3752/15-а вбачається, що при зверненні до суду позивач не заявляла позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і такі вимоги у межах вказаної справи по суті не вирішувалися.
		При цьому, наказом УМВС в Чернігівській області № 15 о/с від 01.11.2018 року «Про поновлення ОСОБА_1», прийнятим на виконання постанови Верховного Суду від                04 жовтня 2018 року в справі № 825/3752/15-а, також, не було наказано виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу.
		Позивач, вважаючи, що має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, звернулася до суду з вищевказаним позовом.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до частини 1 статті 341 КАС України, виходить з наступного.
		Предметом розгляду у даній справі є стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 09 листопада 2015 року  по 04 жовтня 2018 року, які були заявлені після розгляду адміністративного позову ОСОБА_1         до ГУ НП в Чернігівській області, УМВС в Чернігівській області про визнання наказу від 06 листопада 2015 року № 416 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ з посади старшого слідчого слідчого відділення Ніжинського міського відділу УМВС (з обслуговування міста Ніжина та Ніжинського району про звільнення не чинним та поновлення на посаді.
		Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Приписами статті 235 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП України) обумовлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
		За правилами частини другої статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
		Згідно з частиною другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
		Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частиною другою статті 233 КЗпП України.
		Так, у рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, ст.ст.1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому     належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
		У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другої статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду з якими не обмежується будь яким-строком.
		Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
		Однією з таких гарантій Конституційний Суд України визнав оплату за час простою, який мав місце не з вини працівника.
		Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.
		Згідно з частиною четвертою статті 63 Закону України «Про Конституційний Суд України» рішення і висновки Конституційного Суду України мотивуються письмово, підписуються окремо суддями Конституційного Суду України, які голосували за їх прийняття і які голосували проти їх прийняття, та оприлюднюються. Вони є остаточними і не підлягають оскарженню.
		Відповідно до статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.
		Також, право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу є невід'ємним правом позивача, захист якого гарантований частиною першою статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
		Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про  наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки у межах справи № 825/3752/15-а, ОСОБА_1 не заявляла позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і такі вимоги постановою Верховного Суду від 04 жовтня 2018 року у вказаній справі не вирішувалися, а відповідач при поновленні позивача на посаді за рішенням суду добровільно не виплатив їй середній заробіток за час вимушеного прогулу.
		Також правильним є висновок суду апеляційної інстанції, що позивач не позбавлений права після постановлення судового рішення про поновлення його на посаді в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
		Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції допустився помилки при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Так, обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог Порядку №100.
		Пунктом 8 Порядку №100 установлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
		Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		Разом з тим, згідно п.4 Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством поряд з іншим   не враховуються:
		а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов'язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов'язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками);
		б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку,   матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
		Так, термін розрахунку - останні два робочих місяці, тобто вересень, жовтень 2015 року.
		Однак, судом апеляційної інстанції питання складової заробітної плати позивача за цей період не досліджувалось належним чином, що обумовило помилку при здійсненні розрахунку середньої заробітної плати та ухвалення незаконного рішення.
		За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
		За таких обставин суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		При цьому суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Враховуючи викладене, судом апеляційної інстанції не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, що є порушенням статей 9, 242, 308 КАС України.
		При встановленні наведених фактів судом апеляційної інстанцій порушені норми процесуального права, які призвели до прийняття необґрунтованого судового рішення і не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції.
		За таких обставин справу необхідно направити на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.
		Керуючись статтями 3, 242, 243, 250, 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359  Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області - задовольнити частково.
		Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2019 у цій справі- скасувати.
		Справу направити на новий судовий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду. 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.
		Суддя-доповідач:                                                                                В.М. Бевзенко
		Судді :                                                                                          Н.А. Данилевич
		                                                                                                    Н.В. Шевцова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...