Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 521/13969/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про стягнення аліментів.
Надіслано для оприлюднення: 12.02.2020. Зареєстровано: 13.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 14.02.2020.
Дата набрання законної сили: 12.02.2020
Номер судового провадження: 22-ц/813/2761/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 22-ц/813/2761/20 
		Номер справи місцевого суду: 521/13969/17
		Головуючий у першій інстанції Сегеда О. М.
		Доповідач Комлева О. С.
		 
		 
		 
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12.02.2020 року                                 м. Одеса
		 
		Одеський апеляційний суд у складі:
		Головуючого-судді Комлевої О.С.,
		суддів: Цюри Т.В., Гірняк Л.А.,
		учасники справи:
		позивач   ОСОБА_1 ,
		відповідач   ОСОБА_2 ,
		третя особа  Орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради,
		розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , представника ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 25 липня 2018 року, постановлене під головуванням судді Сегеда О.М., повний текст рішення складений 27 липня 2018 року, -
		                    в с т а н о в и в:
		У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який згодом уточнила та остаточно подала позов до ОСОБА_2 , третя особа  орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, про стягнення аліментів та додаткових витрат на дитину.
		В обґрунтування позову зазначила, що вона з ОСОБА_2 перебуває в шлюбі, зареєстрованому 05 лютого 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Малиновському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, актовий запис №154. Від даного шлюбу у них народилася донька: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає з матір`ю. 
		Позивачка зазначала, що донька хворіє, їй було поставлено діагноз: плоско-вольгусная деформація стоп 111-1У ст., рекомендовано масажі та ортопедичне взуття. Стверджувала, що на утримання дитини потрібно не менше 3500,00 грн. в місяць, враховуючи витрати на ортопедичне взуття -1500,00 грн., ортопедичні устілки -300,00 грн., одяг -1000 грн., їжу -1000,00 грн., масажі-500,00 грн. Вказувала, що відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини та на її утримання не надає. Угоду про добровільну сплату аліментів сторони не укладали. 
		Оскільки позивачці складно самостійно утримувати дитину, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання доньки: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1559,00 грн. щомісяця, починаючи з 01 вересня 2017 року до досягнення дитиною повнолітнього віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 ; аліменти на її утримання в розмірі 1777,00 грн. щомісяця, починаючи з 01 вересня 2017 року і до досягнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 включно та додаткові витрати на дитину в розмірі 3999,50 грн., що складає 50 % суми, витраченої на лікування дитини.
		Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 25 липня 2018 року позов задоволено частково.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1 500 грн, щомісяця, починаючи з 01 березня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , включно. Стягнуто аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 700 грн., щомісяця, починаючи з 01 вересня 2017 року по 28 лютого 2018 року, включно. Стягнуто аліменти на утримання ОСОБА_1 у розмірі 1 000 грн., щомісяця, починаючи з 01 вересня 2017 року і до досягнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , включно. Стягнуто додаткові витрати на дитину в розмірі 3999 грн. 47 коп., що складає 50% від 7 998,94 грн., суми витрат, пов`язаних з лікуванням дитини. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
		Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 , представник ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу, в якої просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким стягнути аліменти у розмірі 813 грн. щомісячно, у решті позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права.
		В обґрунтування своєї апеляційної скарги ОСОБА_3 , представник ОСОБА_2 зазначає, що суд неповно і всебічно з`ясував всі обставини справи, а також надані до суду докази.
		Відзиву до суду надано не було.
		У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
		Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду підлягає зміні з наступних підстав.
		Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. 
		Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, суд апеляційної інстанції переглядає справу в повному обсязі.
		Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду відповідає не в повній мірі.
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
		У відповідності до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		Судом встановлено, та матеріалами справи підтверджується, що  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який був зареєстрований 05 лютого 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Малиновському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, актовий запис №154 (а.с. 5 т. 1).
		В період шлюбу у подружжя народилася донька  ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с. 7).
		Неповнолітня донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із матір`ю та знаходиться на її утриманні.
		Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2017 року, шлюб між сторонами було розірвано (а.с. 31-32 т. 1).
		Також судом встановлено, що згідно листа Головного лікаря КУ «Дитяча міська поліклініка №5» від 15 листопада 2017 року за №735/вих., ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з лютого 2017 року знаходиться на диспансерному обліку у лікаря невролога дитячого з діагнозом: Синдром рухових порушень, дифузна м`язова гіпотонія. Дисплазія сполучної тканини. З 01 червня 2016 року дитина знаходиться під спостереженням у лікаря хірурга дитячого з діагнозом: Дисплазія сполучної тканини. Пупкова грижа. Плосковальгусна установка стоп (а.с.29-30 т. 1).
		ОСОБА_1 з 01 січня 2018 року вийшла на роботу та працює. 
		Сторони угоду про добровільну сплату аліментів не укладали.
		Судом також було встановлено, що відповідач до звернення позивачки до суду з позовом про стягнення аліментів, періодично перераховував грошові кошти на утримання дитини, що в середньому складало 800 грн. на місяць, що підтверджується квитанціями (а.с. 58-59).
		Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 про стягнення аліментів, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач може працювати та надавати матеріальну допомогу позивачці, а факт того, що він не працює та на його утриманні перебуває мати пенсіонерка, не є достатньою підставою для зменшення розміру аліментів, а також не звільняє його від обов`язку утримувати до досягнення повноліття дитину, батьком якої він є.
		Колегія суддів з вказаними висновками суду погоджується, з наступних підстав.
		Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
		Згідно із ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
		Відповідно до частин першої-третьої статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
		За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
		За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
		Відповідно до ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
		Приписами ст. 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
		Оскільки, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, суд стягуючи аліменти з ОСОБА_2 у відповідності до ст. 182 СК України обґрунтовано взяв до уваги матеріальне становище дитини та платника аліментів, у зв`язку з чим стягнув на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1500 грн.
		Однак,з висновкамисуду першоїінстанції щодостягнення з ОСОБА_2 додаткових витратна дитинуу розмірі3999грн.47коп.,що складає50%грошової суми7998,94грн.,яка буливитрачена тапов`язана злікуванням дитини,колегія суддівне погоджується,виходячи з наступного.
		Відповідно до вимог ст.185 СК Українитой з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Отже, виходячи з аналізу статей 185 СК Українидодаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв`язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.
		У п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що до участі у додаткових витратах на утримання дитини, можна притягати лише батьків, у цих випадках йдеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі. Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами.
		Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1489цс17, до особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв`язку з розвитком певних її здібностей. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони/індивідуальними в кожному конкретному випадку. Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково. Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.
		Як вбачаєтьсяз матеріалівсправи, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з лютого 2017 року знаходиться на диспансерному обліку у лікаря невролога дитячого з діагнозом: Синдром рухових порушень, дифузна м`язова гіпотонія. Дисплазія сполучної тканини. З 01 червня 2016 року дитина знаходиться під спостереженням у лікаря хірурга дитячого з діагнозом: Дисплазія сполучної тканини. Пупкова грижа. Плосковальгусна установка стоп.
		За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
		При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
		Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
		Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
		Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
		За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
		Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 на підтвердження доводів позовних вимог щодо стягнення додаткових витрат до суду були надані: копія видаткової накладної № 104 від 06 квітня 2018 року на оплату босоніжок рожевих та туфель бордових, вартість, яких склала  2640 грн.; копії квитанцій за проведення досліджень, розмір яких склав  755 грн. та 513 грн.; а також квитанція за оплату устілок, розмір яких склав 438 грн. 01 коп., які колегія суддів вважає належними та допустимими доказами на підтвердження обставини щодо понесення позивачем додаткових витрат на дитину (а.с. 103-106 т. 1). 
		Тобто, як вбачається з матеріалів справи, загальна сума вартості понесених ОСОБА_1 додаткових витрат на дитину складає 4346 грн., з яких 50 відсотків грошової суми складає 2173 грн.
		У зв`язку з чим з ОСОБА_2 підлягає стягненню додаткові витрати на дитину у розмірі 2173 грн.
		Суд першої інстанції, на зазначене уваги не звернув та помилково стягнув додаткові витрати з відповідача у розмірі 3999 грн. 47 коп. замість 2173 грн.
		Судом першої інстанції не були враховані вищезазначені обставини, неповно з`ясовані обставини справи, в зв`язку з чим неправильно застосовані норми матеріального права, тому колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає зміні в частині стягнення додаткових витрат.
		За такихобставин,відповідно доп.4ч.1ст.376ЦПК України,апеляційна скарга ОСОБА_3 ,представника ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції зміні з постановленням в частині стягнення додаткових витрат нової постанови, про стягнення з відповідача додаткових витрат у розмірі 2173 грн.
		З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
		Керуючись ст.ст. 368,374,375,381,382,383,384,389 ЦПК України, апеляційний суд, -
		п о с т а н о в и в:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , представника ОСОБА_2  задовольнити частково.
		Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 25 липня 2018 року в частині стягнення додаткових витрат  змінити.
		Постановити в цій частині нову постанову, якою стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця м. Одеси, Одеської області, України, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на дитину в розмірі 2173 (дві тисячі сто сімдесят три) гривні, що складає 50 відсотків від суми 4346 (чотири тисячі триста сорок шість) гривень. 
		В інший частині рішення залишити без змін.
		Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
		Повний текст судового рішення складений 12 лютого 2020 року.
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
		 
		 
		 
		Судді ______________________________________ Т.В. Цюра
		 
		 
		 
		______________________________________ Л.А. Гірняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...