Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 636/4820/19 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення); Самовільне залишення військової частини або місця служби.
Надіслано судом: 12.02.2020. Зареєстровано: 13.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 17.02.2020.
Дата набрання законної сили: 13.03.2020
Номер судового провадження: 1-кп/636/128/20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42019220750000176

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Справа №636/4820/19
		Провадження №1-кп/636/128/20
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		12 лютого 2020 року м. Чугуїв
		Чугуївський міськийсуд Харківськоїобласті у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участю прокурора ОСОБА_2 , обвинуваченого  ОСОБА_3 , секретаря судового засідання ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №42019220750000176 від 16.07.2019 року за обвинувальним актом відносно  ОСОБА_3 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 ,уродженця м.Запоріжжя,громадянина України,раніше несудимого,неодруженого,з середньо-спеціальноюосвітою,зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України, -
		ВСТАНОВИВ:
		Згідно ст.1Закону України«Про мобілізаційнупідготовку тамобілізацію»,ст.1Закону України«Про оборонуУкраїни»,особливий період-це періодфункціонування національноїекономіки,органів державноївлади,інших державнихорганів,органів місцевогосамоврядування,Збройних СилУкраїни,інших військовихформувань,сил цивільногозахисту,підприємств,установ іорганізацій,а такожвиконання громадянамиУкраїни свогоконституційного обов`язкущодо захистуВітчизни,незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудований період після закінчення воєнних дій.
		За Конституцією України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію, а відповідний Указ Президента України підлягає затвердженню Верховною Радою України (пункт 31 частини першої статті 85, пункт 20 частини першої статті 106).
		Протягом 2014-2015 років Президентом України неодноразово приймались рішення про часткову мобілізацію, а саме: Указ Президента України від 17 березня 2014 року №303 (затверджено Законом України від 17 березня 2014 року №1126VII), Указ Президента України від 6 травня 2014 року №454 (затверджено Законом України від 6 травня 2014 року №1240VII), Указ Президента України від 21 липня 2014 року №607 (затверджено Законом України від 22 липня 2014 року №1595VІІ), Указ Президента України від 14 січня 2015 року №15 (затверджено Законом України від 15 січня 2015 року №113 VIII). Крім того, відповідно до п. 5 Указу Президента України від 14 січня 2015 року №15 «Про часткову мобілізацію», Кабінету Міністрів України було доручено перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь повна готовність; установити з метою мінімізації негативних наслідків для економіки держави обмеження під час виконання мобілізаційних завдань та довести їх до визначених суб`єктів національної економіки, які переводяться на функціонування в умовах особливого періоду, з введенням ступеня повна готовність.
		Визначення «особливого періоду» міститься в абзаці 11 статті 1 Закону України «Про оборону України», у якому передбачено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. У відповідності до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. У свою чергу, мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абз. 4 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
		Обставинами (умовами), що визначають момент настання особливого періоду є: або оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової), або доведення такого рішення до виконавців стосовно прихованої мобілізації, або момент введення воєнного стану в Україні чи окремих її місцевостях.
		Згідно рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози та збереження територіальної цілісності України», уведеного в дію Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014, у Донецькій та Луганській областях проводиться антитерористична операція.
		В силу положень Закону України «Про боротьбу з тероризмом» Збройні Сили України та інші військові формування приймають участь в антитерористичній операції визначеним складом сил і засобів.
		У відповідності до абзацу 8 статті 11 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Президент України приймає рішення про демобілізацію із внесенням відповідного Указу на затвердження Верховною Радою України.
		Демобілізація - це комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
		За викладених обставин особливий період як часовий проміжок, що охоплює мобілізацію, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій, не завершився.
		Так, 27.10.2017 року ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 призваний на військову службу за контрактом, яку він розпочав проходити у військовій частині НОМЕР_1 .
		Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №88 від 27.10.2017 року ОСОБА_3 зараховано до списків особового складу військової частини, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду стрільця - помічника гранатометника 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 6 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .
		Відповідно до вимог ст.ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 2, 9, 11, 16, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, солдат ОСОБА_3 під час проходження військової служби за контрактом повинен свято та непорушно дотримуватись Конституції України і законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, сумлінно вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов`язки та бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України. Крім цього, згідно вищевказаних положень, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
		Проте, солдат ОСОБА_3 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеними вище вимогами законодавства, що регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби за контрактом та маючи можливість належно їх виконувати, свідомо, діючи умисно, 14.01.2019 року допустив їх порушення та вирішив стати на злочинний шлях шляхом нез`явлення до місця служби з метою ухилитись від військової служби, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, військовослужбовцем (крім строкової служби).
		Реалізуючи свій злочинний умисел, солдат ОСОБА_3 , в порушення ст.ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 2, 9, 11, 16, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 1-4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, діючи умисно з метою тимчасово ухилитись від військової служби, вчинене в умовах особливого періоду, о 08 год. 00 хв. 14.01.2019 року не з`явився вчасно без поважних причин до військової частини НОМЕР_1 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_2 , та до 10 год. 00 хв. 18.07.2019 року до місця служби не повертався. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №173 від 07.08.2019 року ОСОБА_3 звільнено з військової служби у запас.
		Вказані дії ОСОБА_3 кваліфіковані за ч. 4 ст. 407 КК України  нез`явлення вчасно без поважних причин до місця служби, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, військовослужбовцем (крім строкової служби).
		Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні злочину, передбаченому ч. 4 ст. 407 КК України, визнав повністю, щиро розкаявся, підтвердив обставини вчинення ним кримінального правопорушення, зазначивши час, місце, спосіб його вчинення. Зокрема, він пояснив, що дійсно, будучи військовослужбовцем за контрактом, 14.01.2019 року не з`явився до місця проходження служби - військової частини НОМЕР_1 , та перебував за місцем свого проживання до 18.07.2019 року, не виконуючи обов`язків військової служби.
		Враховуючи те, що обвинувачений та інші учасники судового провадження не оспорюють обставини справи і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності їхньої позиції. Заслухавши думку учасників судового провадження та роз`яснивши їм положення ч. 3 ст. 349 КПК України, суд при визначенні обсягу доказів, що підлягають дослідженню, обмежився показаннями обвинуваченого, дослідженням матеріалів кримінального провадження, що характеризують його особу, визначивши відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
		Отже, суд, допитавши обвинуваченого, дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, приходить до висновку, що вина обвинуваченого, яка виразилась у нез`явленні вчасно без поважних причин до місця служби, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, військовослужбовцем (крім строкової служби), доведена. Дії обвинуваченого підлягають кваліфікації за ч. 4 ст. 407 КК України. 
		Відповідно до ст. 66 КК України обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого є щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Відповідно до ст. 67 КК України обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.
		При призначенні покарання ОСОБА_3 суд, згідно з вимогами ст. 65 та ст. 68 КК України, враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно зі ст. 12 КК України є тяжким злочином, обставини, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, які обтяжують покарання, дані про особу обвинуваченого, а саме те, що він неодружений, осіб на своєму утриманні не має, має постійне місце проживання та реєстрації, перебуває на обліку у лікаря- нарколога з 02.06.2019 року з діагнозом: психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності, раніше несудимий, тому вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_3 покарання за ч. 4 ст. 407 КК України у межах санкції цієї статті.
		Відповідно до довідки КУ «Обласний клінічний наркологічний диспансер» від 25.10.2019 року за №4191 ОСОБА_3 дійсно перебуває на диспансерному обліку у лікаря нарколога з 02.06.2019 року з діагнозом  психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності.
		В матеріалах кримінального провадження відсутні належні й допустимі відомості щодо наявності сумнівів в осудності ОСОБА_3 , питання про застосування до нього примусових заходів медичного характеру не ставилося та не вирішувалося органом досудового розслідування чи судом. 
		Як під час досудового розслідування так і під час розгляду справи в суді ОСОБА_3 пояснив, що від послуг захисника відмовляється, з клопотанням про залучення йому захисника до суду не звертався. З урахуванням поведінки обвинуваченого на момент вчинення злочину та розгляду кримінального провадження, відсутності жодних даних щодо його осудності, стану психічного та фізичного здоров`я останнього, суд дійшов висновку про те, що право на захист обвинуваченого не порушене, підстав для обов`язкової участі захисника, визначених уст. 52 КПКсудом не встановлено.
		Аналогічна позиція викладена в правому висновку, який міститься у Постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22 квітня 2019 року (213/1425/17) та в якому зазначено, щосамі собою факти перебування осіб на спеціальних обліках та проходження курсу лікування у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності свідчать лише про наявність в особи окремих поведінкових розладів, однак це автоматично не вказує на нездатність таких осіб повною мірою реалізувати свої права і не може бути безумовною підставою для обов`язкового залучення захисника. При здійсненні судового провадженняпитання про залучення захисника необхідно вирішувати виходячи з конкретних обставин справи з урахуванням установлених характеру розладів, психічного або соматичного стану здоров`я особи, особливостей їїповедінки, стилю комунікації з оточуючими тощо.
		Матеріали кримінального провадження не містять даних, які б слугували достатніми підставами ставити під сумнів здатність обвинуваченого повною мірою реалізувати свої права. Зокрема під час судового розгляду ОСОБА_3 не перебував під вартою, отримавши у суді пам`ятку про процесуальні права та обов`язки повідомив суду, що вони йому зрозумілі, а після роз`яснення йому права мати захисника жодних клопотань про його залучення не заявив.В суді ОСОБА_3 давав конкретні та логічні покази стосовно пред`явленого йому обвинувачення, зміст яких свідчить про усвідомлення ним характеру інкримінованого діяння та правових наслідків його вчинення. Таким чином, упродовж розгляду справи судом не встановлено фактів виявлення у обвинуваченого ознак порушень мислення, які б вказували на такий хворобливий стан психіки, що ускладнює здатність повноцінно брати участь у провадженні.
		З огляду на викладене, наявність зазначеного діагнозу у обвинуваченого, за відсутності установлених конкретних ознак хворобливого стану психіки, яке ускладнює повноцінно брати йому участь у судовому засіданні й захищатися від пред`явленого обвинувачення, не є такими обставинами, що вимагають обов`язкової участі захисника в аспекті п. 3 ч. 2ст.52КПК і не може свідчити про порушення органом досудового розслідування вимогст. 290 КПК.
		На підставі викладеного суд приходить до висновку, що покарання обвинуваченому потрібно призначити у виді позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України, зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, одночасно поклавши на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України, які сприятимуть його виправленню, оскільки таке покарання, на думку суду, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого і є дотриманням судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України.
		Відповідно до ч. 3 ст. 76 КК України нагляд за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням, здійснюється уповноваженим органом пробації за місцем проживання, роботи, або навчання засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців - командирами військових частин.
		Цивільний позов не заявлено, речові докази, витрати на проведення експертиз в кримінальному провадженні відсутні. Запобіжні заходи відносно обвинуваченого не застосовувались.
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 368-371, 373, 374, 376 КПК України, суд, 
		УХВАЛИВ:
		ОСОБА_3 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
		На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнити від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 (один) рік, поклавши на нього обов`язки відповідно до ст. 76 КК України:
		- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
		- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.
		На вирок може бути подана апеляційна скарга до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Копію вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.
		Головуюча -

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...