Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 806/934/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; містобудування; архітектурної діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 13.02.2020. Зареєстровано: 14.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 14.02.2020.
Дата набрання законної сили: 12.02.2020
Номер судового провадження: К/9901/40724/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		12 лютого 2020 року 
		Київ
		справа №806/934/17
		касаційне провадження №К/9901/40724/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого - Чиркіна С.М.,
		суддів:                Єзерова А.А., Саприкіної І.В.,
		розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 04.05.2017 (головуючий суддя: Черняхович І.Е.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2018 (головуючий суддя: Капустинський М.М., судді: Моніч Б.С., Охрімчук І.Г.) у справі №806/934/17 за позовом ОСОБА_1 до Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області, третя особа: ОСОБА_2 про скасування декларації,
		В С Т А Н О В И В:
		В березні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області (далі - УДАБІ у Житомирській області або відповідач), третя особа: ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ), в якому просив визнати протиправною та скасувати реєстрацію декларації про готовність до експлуатації об`єкта за реєстраційним №ЖТ 142161661834 від 16.06.2016, поданої ОСОБА_2 на об`єкт «Прибудова до 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
		На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що йому на праві власності належить частина будинку АДРЕСА_1 , а інша частина вказаного будинку належить його сестрі ОСОБА_2 , яка, на переконання   ОСОБА_1 , проводить будівельні роботи без урахування будівельних норм в частині навантажень на старі несучі стіни, фундамент, тощо. Таким чином, позивач вважає, що прибудова є самочинним будівництвом, а отже декларація про готовність до експлуатації об`єкта підлягає скасуванню згідно із статтею 39-1 Закону України від 17.02.2011 №3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон №3038-VI).
		Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 04.05.2017, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2018, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
		Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що під виявленням недостовірних даних у зареєстрованій декларації розуміється встановлення факту, що на дату реєстрації декларації інформація, яка зазначалася в ній, не відповідала дійсності, та/або виявлення розбіжностей між даними, зазначеними у декларації, і як наслідок, дана інформація повинна свідчити про те, що об`єкт є самочинним будівництвом. У спірному випадку, позивачем не доведено наявності визначених законодавцем підстав для визнання об`єкту самочинним будівництвом.
		Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Скаржник зазначив, що факт проведення будівельних робіт на спірному об`єкті з порушенням будівельних норм і правил підтверджується висновком судового експерта №313/10.16 від 06.10.2016, складеним за наслідками проведення будівельно-технічного дослідження. 
		Ухвалою Верховного Суду від 27.03.2018 відкрито касаційне провадження у справі.
		В порядку статті 31 КАС України, за результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.06.2019 визначений новий склад колегії суддів: головуючий суддя: Чиркін С.М., судді: Єзеров А.А., Саприкіна І.В.
		Ухвалою Верховного Суду від 10.22.2020 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
		На адресу суду касаційної інстанції від позивача та відповідача надійшли письмові заперечення на касаційну скаргу, у яких останні з посиланням на те, що цей спір не належить розглядати в порядку адмінсудочинства просять суд залишити касаційну скаргу позивача без задоволення.
		Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачу на праві власності належить 0,64 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією, зазначеною у свідоцтві про право на спадщину за заповітом від 15.10.1996 та договорі дарування частини житлового будинку від 21.04.2008. Інша частина житлового будинку (0,36) за вказаною адресою належить на праві власності ОСОБА_2 
		29.12.2012 Інспекцією ДАБІ у Житомирській області зареєстровано повідомлення про початок виконання будівельних робіт ОСОБА_2 з будівництва прибудови до 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 за №ЖТ06212523737.
		02.07.2014 УДАБІ у Житомирській області зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, будівельні роботи на якому виконувалися на підставі повідомлення про початок їх виконання з будівництва прибудови до 1/2 житлового будинку за №ЖТ142151950378. 
		Не погодившись із реєстрацією вказаної декларації, позивач звернувся до суду із позовом, в якому просив скасувати декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, будівельні роботи на якому виконувались на підставі повідомлення про початок їх виконання та її реєстрацію від 02.07.2015. 
		Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 26.04.2016 у справі №806/5277/15, яка залишена без змін ухвалою Житомирським апеляційним адміністративним судом, у задоволенні позовних вимог відмовлено. 
		У зв`язку із виявленням ОСОБА_2 технічної помилки, декларація про готовність до експлуатації об`єкта від 14.07.2015 №142151950378 втратила чинність та була зареєстрована нова декларація про готовність об`єкта до експлуатації за реєстраційним №ЖТ 142161661834 від 16.06.2016.
		Позивач звернувся до судового експерта Горкуші М.Д. для проведення будівельно-технічного дослідження з питань наявності причинно-наслідкового зв`язку між здійсненням добудови та надбудови до частини житлового будинку (квартира №2) та технічного стану конструктивних елементів приміщень (квартири №1) житлового АДРЕСА_1 .
		Висновком встановлено, що в результаті прибудови та надбудови мансардного поверху до частини житлового будинку, а саме: квартири №2 , відбулося втручання в конструкцію зовнішніх несучих (капітальних) стін будинку та у несучий каркас з прогонами і настилом конструкції горищного даху та також нерівномірне навантаження на фундамент та спільну перегородку існуючої будівлі, що призвело до появи діагональних тріщин в стінах суміжної квартири № 1 цього ж будинку.
		26.01.2017 ОСОБА_1 звернувся з листом до УДАБІ у Житомирській області щодо скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації за адресою: АДРЕСА_1 .
		Листом від 14.02.2017 №1006-4-14/434/17 з посиланням на пункт 7 Порядку здійснення державного архітектурного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 №553 позивачу відмовлено у скасуванні вказаної декларації. 
		Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.
		Відповідно до    статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод    1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня    2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
		Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
		Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. 
		Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Верховний Суд виходить з такого.
		Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття судових рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
		Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
		Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
		Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
		Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 чинного КАС України, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
		Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
		Публічно-правовий    спір має    особливий    суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень    є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
		Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
		За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій), яка кореспондується зі статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України (у чинній редакції) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
		На обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що УДАБІ неправомірно зареєструвала вказану декларацію, оскільки будівництво об`єкта здійснено з порушенням будівельних норм і правил. Тобто, на переконання позивача, збудований об`єкт є самочинним будівництвом. 
		Отже, цей позов подано на поновлення порушеного, на думку позивача, права власності на частину житлового приміщення, яке знаходиться у позивача та третьої особи на праві спільної суміжної власності.  
		Частиною другою статті 331 Цивільного кодексу України визначено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
		Таким чином, оспорювання рішення УДАБІ про реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації в цьому випадку поглинається спором про речове право.
		З урахуванням наведеного Верховний Суд вважає, що спір у цій справі стосується    захисту майнових інтересів,    тобто існує спір про право, а тому обраний позивачем спосіб захисту не призведе до відновлення його порушених прав.
		Таким чином, спір у цій справі має приватноправовий характер, що унеможливлює розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.
		Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №815/4789/16, від 13.11.2019 у справі №522/6794/15-а, від 27.11.2019 у справі №    802/235/18-а, від 04.12.2019 у справі № 813/3599/16.
		Згідно із пунктом 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.
		Відповідно до пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
		Частиною першою статті 354 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтею 238 цього Кодексу.
		Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
		Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування судових рішень із закриттям провадження у справі.
		Керуючись статтями 238, 345, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15.01.2020 №460-IX, суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 04.05.2017 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2018 у справі №806/934/17 скасувати, а провадження у цій справі - закрити.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		Судді Верховного Суду:                                                         С. М. Чиркін
		                                                                                                  А. А. Єзеров                                                                       
		                                                                                                  І. В. Саприкіна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...