Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 480/634/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 13.02.2020. Зареєстровано: 14.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 14.02.2020.
Дата набрання законної сили: 13.02.2020
Номер судового провадження: К/9901/28983/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		13 лютого 2020 року 
		Київ
		справа №480/634/19
		адміністративне провадження №К/9901/28983/19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		 
		головуючого - Губської О.А.,  
		суддів: Білак М.В., Соколова В.М.,
		 
		розглянув у порядку  письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №480/634/19 
		за позовом ОСОБА_1 до Північно-східного офісу Держаудитслужби про визнання протиправним та скасування в частині наказу, зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправною бездіяльності та стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини доходу, провадження в якій відкрито
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29 травня 2019 року (головуючий суддя: Прилипчук О.А.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року (колегія суддів: головуючий суддя: Григоров А.М., судді: Бартош Н.С., Подобайло З.Г.), 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		І. Суть спору
		 
		1.          Позивач звернувся до суду з позовом до Північно-східного офісу Держаудитслужби, в якому з урахуванням уточнень просив:
		1.1.          визнати протиправним та скасувати другий абзац та частково абзац третій пункту 2.1 наказу Північно-східного офісу Держаудитслужби від 09 листопада 2016 року №51-о «Про переведення працівників до Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Сумській області» в частині присвоєння йому 6 рангу державного службовця в межах категорії «В» та в частині надбавки за присвоєний 6 ранг державного службовця у розмірі 500 грн;
		1.2.          зобов`язати Північно-східний офіс Держаудитслужби присвоїти йому 5 ранг державної служби в межах категорії «Б» з 01 травня 2016 року і зберегти присвоєний ранг з урахуванням роботи на посаді більше останніх трьох років державної служби на вищій посаді заступника начальника при переведенні з 09 листопада 2016 року на нижчу посаду головного спеціаліста на підставі Закону України «Про державну службу»;
		1.3.          визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень та зобов`язати припинити порушення прав позивача Північно-східним офісом Держаудитслужби щодо подальшого не нарахування та не виплати належної позивачу середньої заробітної плати скоригованої на коефіцієнт підвищення посадового окладу відповідно до чинного законодавства України;
		1.4.          стягнути з відповідача на користь позивача суму невиплаченої середньої заробітної плати з урахуванням коефіцієнту підвищення за період з січня 2016 року по березень 2019 року (включно) у розмірі 89705,93 грн; 
		1.5.          стягнути з відповідача на користь позивача суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 15510,30 грн.
		1.6.          Позов обґрунтовано тим, що він з 1995 року працює в органах Державної контрольно-ревізійної служби, стаж державної служби становить понад 25 років. В період роботи в Державній фінансовій інспекції в Сумській області на посаді заступника начальника, 22 квітня 2015 року його було мобілізовано до лав Збройних Сил України, де він проходить військову службу з 22 квітня 2015 року по час звернення до суду з цим позовом, але вже за контрактом. При цьому, залишається в трудових відносинах з відповідачем. Під час проходження військової служби був переведений з вищої посади заступника начальника на нижчу, при цьому жодного дня не працювавши на посаді головного спеціаліста (не був збережений належний 5 ранг держслужби та не вірно розраховано та сплачено середньомісячну заробітну плату відповідачем). Наказ Відповідача №51-о про переведення ОСОБА_1 виданий 09 листопада 2016 року, а мобілізований він до лав Збройних Сил України 22 квітня 2015 року. Із листа відповідача від 17 січня 2019 року №20-18-25-16/221 (отриманого поштою 19 січня 2019 року) позивач дізнався про наказ від 09 листопада 2016 року № 51-о «Про переведення працівників ( ОСОБА_1 ) до Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Сумській області», яким його переведено на нижчу посаду головного державного фінансового інспектора відділу контролю у галузі промисловості, енергетики, транспорту, фінансових послуг, ЖКГ, інфраструктури та зв`язку Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Сумській області (це категорія державного службовця «В»), звільнивши з посади заступника начальника Конотопської об`єднаної Державної фінансової інспекції в Сумській області (це категорія державного службовця «Б»). ОСОБА_1 присвоєно 6 ранг державного службовця в межах категорії «В» (про що також позивачу не було відомо). 
		1.7.          Позивач, вважаючи цей наказ протиправним в частині присвоєння йому 6 рангу та встановлення відповідної надбавки за вказаний ранг, а також у зв`язку з протиправним, на його думку, не нарахуванням та не виплатою заробітної плати, скоригованої на коефіцієнт підвищення посадового окладу, посилаючись на норми Податкового кодексу України, вважає, що відповідачем протиправно було утримано з його доходу податок з доходів фізичних осіб, єдиний соціальний внесок і військовий збір, у зв`язку з чим звернувся з цим позовом до суду. 
		ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
		2.          Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 29 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Північно-східного офісу Держаудитслужби про стягнення заборгованості відмовлено.
		2.1.          Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що вимоги позивача є необґрунтованими, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи по суті, а тому задоволенню не підлягають.
		ІІІ. Касаційне оскарження
		3.          Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ці судове рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов повністю.
		3.1.          В обґрунтування касаційної скарги вказує, що суди не звернули уваги на те, що відповідач в спірних правовідносинах спірними діями та актами значно погіршив його становище в непередбачений законом спосіб під час участі в антитерористичній операції і проходження військової служби в Збройних Силах України. Зазначає, що посада головного спеціаліста не є рівнозначною посаді, яку він займав до переведення. На його думку, відповідач безпідставно присвоїв йому 6 ранг, а повинен був присвоїти 5 ранг з 01 травня 2016 року. Також вважає, що суди не надали належної оцінки спеціальним нормативно-правовим актам, що прийняті на виконання Закону України «Про державну службу» в новій редакції, за якими підвищено оклади та змінено структуру заробітної плати державних службовців. Однак, відповідач не провів детального розрахунку середнього заробітку позивача з коригуванням відповідно до цих правових норм. Наголошує, що суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду України від 01 березня 2016 року по справі № 816/1993/15. Також вказує, що відсутність визначеного Кабінетом Міністрів України порядку виплати компенсацій середнього заробітку мобілізованим працівникам з Державного бюджету України не може бути підставою для покладення на роботодавця обов`язку з нарахування і сплати податку з доходів фізичних осіб, військового збору мобілізованим працівникам, оскільки виплата середнього заробітку мобілізованим працівникам, згідно Податкового кодексу України, звільнена від нарахування таких платежів.
		4.          Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, за змістом якого висловив незгоду з викладеними позивачем в скарзі доводами та повідомив свою думку про правильність висновків судів першої та апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, просив судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
		IV. Встановлені судами фактичні обставини справи
		5.           ОСОБА_1 з 1995 року працює в органах Державної контрольно-ревізійної служби, стаж державної служби становить понад 25 років.
		6.          22 квітня 2015 року, в період роботи в Державній фінансовій інспекції в Сумській області на посаді заступника начальника Конотопської об`єднаної Державної фінансової інспекції в Сумській області, ОСОБА_1 мобілізовано до лав Збройних Сил України, де він проходить військову службу з 22 квітня 2015 року по теперішній час, але вже за контрактом, та при цьому залишається в трудових відносинах з відповідачем.
		7.            Наказом №51-о від 09 листопада 2016 року ОСОБА_1 переведено до Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Сумській області на посаду головного державного фінансового інспектора відділу контролю у галузі промисловості, енергетики, транспорту, фінансових послуг, ЖКГ, інфраструктури та зв`язку Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Сумській області, звільнивши його з посади заступника начальника Конотопської об`єднаної Державної фінансової інспекції в Сумській області, вважаючи таким, що проходить військову службу у Збройних Силах України за контрактом по 11 квітня 2017 року. Присвоєно ОСОБА_1 6 ранг державного службовця.
		V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
		8.          Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		9.          Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що  завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. 
		10.          У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		11.          За приписами статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		12.          Пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є, зокрема, призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
		13.          За змістом статті 119 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів. За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
		14.          Положеннями статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
		15.          Частиною першою та другою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
		16.          Приписами частини першої статті 19 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов`язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.
		17.          Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, у разі закінчення строку контракту можуть укласти новий контракт на проходження військової служби (частина друга статті 19 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).
		18.          Форма, порядок і правила укладення контракту, припинення (розірвання) контракту та наслідки припинення (розірвання) контракту визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України, якщо інше не передбачено законом (частина четверта статті 19 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).
		19.          Відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».
		VI. Позиція Верховного Суду
		20.          Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.
		21.          Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		22.          Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з тим, що позивач вважає, що Північно-східний офіс Держаудитслужби безпідставно здійснює відрахування з його  податку з доходів фізичних осіб, єдиного соціального внеску і військового збору в період з 01 січня 2016 року по березень 2019 року.
		23.          Також встановлено, що в період роботи в Державній фінансовій інспекції в Сумській області на посаді заступника начальника 22 квітня 2015 року позивача було мобілізовано до лав Збройних Сил України, де він проходить військову службу з 22 квітня 2015 р. по теперішній час (з 11 жовтня 2016 року - за контрактом), при цьому залишається в трудових відносинах з відповідачем.
		24.          Згідно з наказом №51-о від 09 листопада 2016 року, ОСОБА_1 переведено до Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Сумській області на посаду головного державного фінансового інспектора відділу контролю у галузі промисловості, енергетики, транспорту, фінансових послуг, ЖКГ, інфраструктури та зв`язку Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Сумській області, звільнивши його з посади заступника начальника Конотопської об`єднаної Державної фінансової інспекції в Сумській області, вважаючи таким, що проходить військову службу у Збройних Силах України за контрактом по 11 квітня 2017 року. Присвоєно 6 ранг державного службовця.
		25.          Виходячи з приписів частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
		26.          За  чинним законодавством України, середній заробіток - це визначений нормами за встановленими правилами розмір заробітної плати працівника, обчислений за певний період часу.
		27.          Відповідно до підпункту 14.1.48 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом.
		28.          Приписами підпункту 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).
		29.          Відповідно до пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України, ставка податку становить 18% бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 ст. 167 Кодексу) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.
		30.          Підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України визначено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.
		31.          Враховуючи ці норми права, Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що дохід, який був отриманий у 2016 році працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, у вигляді середнього заробітку включається до оподатковуваного доходу таких працівників, тобто оподатковується податком на доходи фізичних осіб на загальних підставах.
		32.          Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
		33.          Відповідно до пункту 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.
		34.          Базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються згідно із Законом України «Про оплату праці».
		35.          Відповідно до приписів Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24 грудня 2015 року за № 909-VIII, зокрема, скасовано утримання єдиного внеску із заробітної плати застрахованих осіб.
		36.          Тобто, у 2016 році на суми середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, нараховується єдиний внесок у розмірі 22 відсотки. Водночас, утримання єдиного внеску із заробітної плати зазначених працівників не здійснюється.
		37.          Судами попередніх інстанцій встановлено з наявних в матеріалах справи відомостей про нарахування заробітної плати (доходу) застрахованим особам за 2016, 2017, 2018 роки та січень - березень 2019 року відповідачем не здійснювалось утримання єдиного внеску із заробітної плати позивача.
		38.          Отже, Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що вимоги позивача в цій частині не знайшли свого підтвердження, а тому є безпідставними та задоволенню не підлягають. 
		39.          Крім цього, суди встановили, що позивачу по справі за період з січня 2016 року по березень 2019 року нараховувалася середня заробітна плата, з якої, згідно з вимогами чинного законодавства, було утримано податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.
		40.          Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що відповідачем по справі правомірно та обґрунтовано утримано із заробітної плати позивача вказані податок та збір з огляду на таке.
		41.          Щодо доводів касаційної скарги про те, що суди в своїх рішеннях приділяють увагу лише законності оподаткування, упускаючи те, що відповідач не виконав вимог статті 119 КЗпП України, посилання на те, що відповідач не виконав вимог статті 165 ПК України, а також на відсутність правового аналізу правомірності утримання військового збору з позивача.
		42.          Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VII, який набрав чинності з 01 січня 2016 року, внесено зміни до частин третьої та четвертої статті 119 КЗпП України, з яких було виключено норму про виплату компенсацій із бюджету за рахунок коштів Держбюджету в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		43.          Тобто, починаючи з 01 січня 2016 року роботодавці фактично не мають права на отримання компенсації із бюджету в межах середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу в особливий період.
		44.          Оскільки компенсаційні виплати з бюджету, починаючи з 01 січня 2016 року, роботодавцям не здійснюються, тому нарахований середній заробіток таким працівникам не звільняється від оподаткування.
		45.          Починаючи з 01 січня 2016 року, не діють норми щодо неоподаткування середнього заробітку мобілізованих осіб, оскільки такі виплати не компенсуються з бюджету: податок на доходи фізичних осіб (пп. 165.1.1 ПК України); військовий збір (пп. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX ПК України).
		46.          За цих обставин Верховний Суд констатує, що  відповідачем по справі здійснювалося утримання із заробітної плати позивача податку з доходів фізичних осіб та військового збору відповідно до норм законодавства України.
		47.          Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
		48.          За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
		49.          Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
		50.          За змістом частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		51.          Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційну скаргу щодо зазначених доводів необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення у вказаній частині - без змін. 
		52.          При цьому, Верховний Суд зазначає про безпідставність доводів позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин правової позиції, висловленої в рішенні Верховного суду України по справі №816/1993/15, оскільки в цьому рішенні судом надається правова оцінка обставинам, що мали місце в період, в який на законодавчому рівні передбачалася компенсація таких виплат роботодавців та звільнення від утримання податку з доходів та ЄСВ у разі отримання компенсаційних виплат, що мали місце до 01 січня 2016 року, тобто до внесення змін до положень статті 119 КЗпП України.
		53.          Щодо посилань скаржника на те, що судами не було досліджено наведених в позовній заяві розрахунків сум середньоденної заробітної плати, які підлягали стягненню.
		54.          Судами попередніх інстанцій було встановлено, що за спірний період за позивачем зберігалося місце роботи, нараховувалася та виплачувалася середня заробітна плата, яка розраховувалася відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100. Заборгованість по виплаті нарахованого середнього заробітку у відповідача перед позивачем фактично відсутня.
		55.          Крім цього, судом апеляційної інстанції було встановлено, що відповідач збільшував виплати позивачу, що підтверджується відповідною довідкою про доходи позивача, а саме: посадовий оклад позивач збільшувався, оскільки з переведення на іншу посаду йому було встановлено посадовий оклад у іншому більшому розмірі, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 06 квітня 2016 року № 292 «Про деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році», на рівні 3274,00 гривень.
		56.          Разом з цим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що підвищення посадового окладу позивача у даному випадку не підлягає коригуванню, оскільки, відповідно до абзацу 3 пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, у разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові, у зв`язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо, таке коригування середньої заробітної плати не провадиться.
		57.          Проте, Верховний Суд не може погодитись з таким висновком суду попередньої інстанції, оскільки цей суд передчасно дійшов висновку про те, що позивача було переведено на вищеоплачувану роботу (посаду) лише з тих підстав, що у зв`язку з переведенням йому було встановлено посадовий оклад у більшому розмірі 3274,00 грн проти 2025,00 грн за попередньою посадою.
		58.          Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про розмір окладу, після його зміни, за попередньою посадою позивача, судом ці обставини не були встановлені, порівняльний аналіз здійснено не було.
		59.          Стосовно посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не було застосовано до спірних правовідносин правові висновки, які були викладені в постанові Верховного суду України по справі №816/1993/15, посилаючись на зміни внесені до ст.119 КЗпП України, не врахувавши при цьому відсутність жодних змін до ст. 129 КЗпП України та спеціальних норм податкового законодавства (за якими передбачено звільнення категорій осіб до яких він належить від нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб, військового збору), колегія суддів зазначає наступне.
		60.          За цих обставин Верховний Суд приходить до висновку про те, що висновки судів в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку, скоригованого на коефіцієнт підвищеного посадового окладу, а також про відсутність правових підстав для стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації є передчасними, оскільки до таких висновків суди дійшли без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення питання по суті спору, підтверджених належними та допустимими доказами.
		61.          Крім цього, Верховний Суд звертає увагу, що суди належним чином не з`ясували зміст позовних вимог позивача та залишили поза увагою без прийняття судового рішення по суті їх вирішення вимоги щодо визнання протиправним та скасування другого абзацу та частково абзацу третього пункту 2.1 наказу Північно-східного офісу Держаудитслужби від 09 листопада 2016 року №51-о «Про переведення працівників до Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Сумській області» в частині присвоєння позивачу 6 рангу державного службовця в межах категорії «В» та в частині надбавки за присвоєний 6 ранг державного службовця у розмірі 500 грн; щодо зобов`язання Північно-східного офісу Держаудитслужби присвоїти йому 5 ранг державної служби в межах категорії «Б» з 01 травня 2016 року і зберегти присвоєний ранг з урахуванням роботи на посаді більше останніх трьох років державної служби на вищій посаді заступника начальника при переведенні з 09 листопада 2016 року на нижчу посаду головного спеціаліста на підставі Закону України «Про державну службу».
		62.          Із матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи судом першої інстанції позивачем подана уточнена  позовна заява тільки в частині стягнення з відповідача виплат.
		63.          Верховний Суд наголошує, що частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено безальтернативний обов`язок суду вживати передбачені  законом  заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
		64.          Отже, суди попередніх інстанцій не вчинили необхідних дій, спрямованих на встановлення фактичних обставин справи.
		65.          Таким чином,  колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного та об`єктивного вирішення справи, і в силу положень статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України їх встановлення судом касаційної інстанції не допускається.
		66.          Згідно з пунктом 2 частини першої  статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд. 
		67.          Відповідно до пункту 2 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
		68.          З огляду на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм процесуального законодавства, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому необхідно дослідити усі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, надати оцінку заявленим позовним вимогам крізь призму частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та з урахуванням установленого статтею 6 цього Кодексу принципу верховенства права.
		VIІ. Судові витрати
		69.          З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1.          Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29 травня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року задовольнити частково.
		2.          Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29 травня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року в цій справі в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування в частині наказу Північно-східного офісу Держаудитслужби від 09 листопада 2016 року №51-о; зобов`язання відповідача присвоїти позивачу 5 ранг державної служби в межах категорії «Б» з 01 травня 2016 року і зберегти присвоєний ранг з урахуванням роботи на посаді більше останніх трьох років державної служби на вищій посаді заступника начальника при переведенні з 09 листопада 2016 року на нижчу посаду головного спеціаліста на підставі Закону України «Про державну службу»; визнання протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень та зобов`язати припинити порушення прав позивача Північно-східним офісом Держаудитслужби щодо подальшого не нарахування та не виплати належної позивачу середньої заробітної плати скоригованої на коефіцієнт підвищення посадового окладу відповідно до чинного законодавства України; стягнення з відповідача на користь позивача суму невиплаченої середньої заробітної плати з урахуванням коефіцієнту підвищення за період з січня 2016 року по березень 2019 року (включно) скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до Сумського окружного адміністративного суду.
		3.          В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду                від 29 травня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                  О. А. Губська
		 
		Судді                                                                                               М.В. Білак
		 
		                                                                                                        В.М. Соколов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...