Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/17530/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; податку на додану вартість (крім бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, податку на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції), зупинення реєстрації податкових накладних).
Надіслано для оприлюднення: 17.02.2020. Зареєстровано: 18.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 18.02.2020.
Дата набрання законної сили: 13.02.2020
Номер судового провадження: А/855/21381/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/17530/18                                       Прізвище судді (суддів) першої інстанції:  
		                                                                                                                                  Мазур А.С.
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		13 лютого 2020 року                                                                                            м. Київ
		          
		Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		головуючого - судді           Костюк Л.О.;                    
		суддів:                                 Бужак Н.П., Кобаля М.І.;
		за участю секретаря:       Несін К.В.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2019 року (розглянута у відкритому судовому засіданні, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, третя особи Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕПІЦЕНТР К», Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІК - ТАН» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги та рішень, -
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач), треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕПІЦЕНТР К», Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІК-ТАН», в якому просить суд, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0079464204 від 11.07.2018, рішення № 0079434204 від 11.07.2018, № 0079494204 від 11.07.2018, № 011325-1310-2658 від 10.07.2018, № 0110287-1310-2658 від 10.07.2018, № 0110288-1310-2658 від 10.07.2018, вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-257 від 28.08.2018, податкове повідомлення - рішення № 0079414204 від 11.07.2018, податкове повідомлення-рішення № 0079474204 від 11.07.2018 та № 0078444204 від 11.07.2018.
		В обґрунтування заявлених позовних вимог ФОП ОСОБА_1 зазначає, що відповідачем в період  з 14.05.2018 по 04.06.2018 на підставі наказу №7769 від 27.04.2018 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 » та наказу №8821 від 23.05.2018 «Про продовження документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 » проведено документальної планової виїзної перевірки позивача щодо дотримання вимог валютного та іншого законодавства. Так за результатами вказаної перевірки, відповідачем складено акт перевірки №2676/26-15-42-04/2383114424 від 11.06.2018, яким встановлено ряд порушень, позивач не погоджуючись з висновками перевірки, позивачем подано власні заперечення на акт перевірки, в задоволенні яких було відмовлено. Разом із відповіддю на заперечення, позивач отримала оскаржувані податкові-повідомлення-рішення, які були оскаржені позивачем в адміністративному порядку, однак залишені без змін фіскальним органом. Позивач зазначає, що нею у повному обсязі було підтверджено та відображено рух активів у процесі здійснення господарських операцій, спеціальну правосуб`єктність учасників господарських операцій, зв`язок між фактичним придбанням послуг. Крім того, акт перевірки не містить в собі посилань на невідповідність складених позивачем первинних документів або відсутність останніх. Вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, а свої права та законні інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2019 року позовні вимоги задоволено.
		Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0079464204 від 11.07.2018, № 0079434204 від 11.07.2018, №0079494204 від 11.07.2018, №0110325-1310-2658 від 10.07.2018, №0110287-1310-2658 від 10.07.2018, №0110288-1310-2658 від 10.07.2018, вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-257 від 28.08.2018, податкове повідомлення-рішення № 0079474204 від 11.07.2018, та № 0078444204 від 11.07.2018, прийняті Головним управлінням ДФС у м. Києві  (04116, м. Київ,    вул. Шолуденка, буд. 33/19); рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не перерахованого єдиного внеску № 0079414204 від 11.07.2018.
		Не погоджуючись з вказаною постановою, представником відповідача подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне. 
		Як встановлено судом першої інстанції, що Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2017.
		За результатами перевірки складено Акт про результати документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо  своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2017 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 наступних вимог податкового законодавства:
		-          пп. 16.1.7 п. 16.1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) - неподання до податкового органу за місцем реєстрації повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою № 20-ОПП;
		-           п. 177.10 ст. 177 ПК України та Порядок ведення книги доходів і витрат, неналежне ведення обліку в Книзі обліку та витрат, що призвело до перекручення даних декларацій за 2015-2017 роки;
		-          п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 ПК України, занижено податок на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2015-2017 роки в сумі 197212, 70 грн., в т.ч.: за 2015 - 15360, 34 грн., за 2016 - 35 395, 42 грн., за 2017 - 146 456, 94 грн.;
		-          п. 57.1 ст. 57 ПК України, несвоєчасно сплачено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, визначеного Додатком 5 до Податкової декларації № 9089647758 від 05.02.2014;
		-          п. 16 1 Підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, занижено та не перераховано до бюджету військовий збір із сум чистого доходу за 2015-2017 роки, в розмірі 16306, 40 грн., в т.ч.: за 2015 - 1152, 03 грн., за 2016 - 2949, 62 грн., за 2017 - 12204, 75 грн.;
		-          п. 1, п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 2 ч. 1 ст. 7, п. 8 ст. 9 Закону №2664-VI, заниження єдиного внеску, що підлягає сплаті до бюджету, за 2016 на загальну суму 3270, 12 грн.;
		-          п. 8 ст. 9 Закону №2664-VI несвоєчасно сплачено суму єдиного внеску, нарахованого за календарний квартал;
		-          п. 187.1 ст. 187, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України, заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму за 2015-2017 роки - 409781 грн., в т.ч. січень 2015 - 3201 грн., березень 2015 - 12159 грн., квітень 2015 - 12851 грн., травень 2015 - 3592 грн., червень 2015 - 92 грн., липень 2015 - 3425 грн., серпень 2015 - 16759 грн., грудень 2015 - 9925 грн., січень 2016 - 92 грн., лютий - 2016 - 92 грн., березень 2016 - 10970 грн., квітень 2016 - 41317 грн., травень 2016 - 13425 грн., червень - 10705 грн., липень 2016 - 8425 грн., серпень 2016 - 8259 грн., вересень 2016 - 18585 грн., жовтень 2016 - 15092 грн., листопад 2016 - 21175 грн., грудень 2016 - 3245 грн., січень 2017 - 92 грн., лютий 2017 - 8478 грн., березень 2017 - 16759 грн., квітень 2017 - 24259 грн., травень 2017 - 10182 грн., червень 2017 - 29092 грн., липень 2017 - 11876 грн., серпень 2017 - 13633 грн., вересень 2017 - 33349 грн., жовтень 2017 - 3864 грн., листопад 2017 - 7144 грн., грудень 2017 - 3262 грн. та завищення від`ємного значення на 92, 00 грн. (лютий 2015).
		-          Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 нараховано податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2015-2017 роки в загальному розмірі 15722, 14 грн., в т.ч.: за 2015 рік в сумі 4976, 75 грн., за 2016 рік в сумі 5630, 51 грн., за 2017 рік в сумі 5114, 88 грн. 
		Позивачем було отримано наступні документи прийняті ГУ ДФС у м. Києві, а саме: 
		-          № 0079464204 від 11.07.2018, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 246 515, 88 грн., з яких за податковими зобов`язаннями у розмірі 197            212, 70 грн. та нарахованих штрафних санкцій у розмірі 49    303, 18 грн.;
		-          № 0079434204 від 11.07.2018 на загальну суму 194, 82 грн., з яких сума штрафу 188, 23 грн., сума пені у розмірі 6, 59 грн.;
		-          № 0079494204 від 11.07.2018, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 472            472, 50 грн., з яких за податковими зобов`язаннями 377 978, 00 грн. та нарахованих штрафних санкцій у розмірі 94 494, 50 грн.;
		-          № 0110325-1310-2658 від 10.07.208, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, як власниками об`єктів нежитлової нерухомості на загальну суму податкового зобов`язання у розмірі 6    159, 80 грн.;
		-          № 0110287-1310-2658 від 10.07.2018, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, як власниками об`єктів нежитлової нерухомості на загальну суму податкового зобов`язання у розмірі 8    488, 20 грн.;
		-          №  0110288-1310-2658 від 10.07.2018, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, як власниками об`єктів нежитлової нерухомості на загальну суму податкового зобов`язання у розмірі 1    070, 14 грн.; 
		-          вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-193 на загальну суму недоїмки 3 270, 12 грн.;
		-          рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не перерахованого єдиного внеску № 0079414204 від 11.07.2018 на загальну суму 3 834, 14 грн., з яких сума податкового зобов`язання у розмірі 3 270, 12 грн. та суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 654,  02 грн.;
		-          податкове повідомлення-рішення № 0079474204 від 11.07.2018, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір на загальну суму 20    383, 00 грн., з яких за податковими зобов`язаннями у розмірі 16 306, 40 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 4    076, 60 грн.;
		-          податкове повідомлення-рішення № 0078444204 від 11.07.2018, яким збільшено загальну суму штрафних (фінансових) санкцій 170, 00 грн.
		Позивач користуючись своїм правом оскаржив спірні рішення відповідача в адміністративному порядку. 
		Однак, за результатом розгляду його скарги рішенням Державної фіскальної служби України від 20.09.2018 № 14346/Г/99-99-11-02-01-14  спірні рішення відповідача залишено без змін, а скаргу - без задоволення.
		Не погоджуючись із прийнятими ГУ ДФС у м. Києві рішеннями, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся із даним адміністративним позовом до суду.
		Надаючи правову оцінку матеріалам, обставинам справи, а також наданим поясненням та запереченням сторін колегія суддів звертає увагу на наступне.
		Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює    Податковий кодекс України     (далі - ПК України).
		У відповідності до п. 6.1 ст. 6 ПК України встановлено, що податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
		У відповідності до п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
		Згідно з п. 75.1.2 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
		Як передбачено п. 77.1 ст. 77 ПК України документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.
		План-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки.
		Так, на підставі проведеної перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0079444204 від 11.07.2018, у зв`язку з неподанням до податкового органу за місцем реєстрації повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою № 20-ОПП.
		Як вбачається з висновків, що здійснені за результатами перевірки, щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.12.2017 року, дотримання законодавства, щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 року по 31.12.2017 року, службові особи податкового органу вважають, що Позивачем порушено пп.16.1.7 п. 16.1 ст.16 ПКУ, а саме не подано до податкового органу за місцем реєстрації повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою №20-ОПП.
		Так, обов`язок подання повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою №20-ОПГІ прямо витікає з функції контролюючих органів.
		Відповідно до п. 63.3 ПК України одним із способів податкового контролю є контроль за: місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку); місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням, або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).
		За здійсненням контролю за місцем розташування як платника податків, так і об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, береться за основу Порядок № 1588 (далі - Порядок).
		У відповідності до п. 8.1 Порядку платник податків зобов`язаний повідомляти за формою № 20-ОПП про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючий орган за основним місцем обліку.
		Як передбачено положеннями Порядку повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою № 20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття, до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків.
		Об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів.
		Взяття на облік за неосновним місцем обліку здійснюється, в тому числі, на підставі повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП, поданого платником податків відповідно до розділу VII Порядку, та якщо у такому повідомленні платник податків визначив контролюючий орган, у якому бажає стати на облік за неосновним місцем обліку за місцезнаходженням відповідного об`єкта оподаткування. 
		З матеріалів справи вбачається, що інформація про об`єкти оподаткування фізичної особи (фізичної особи-підприємця), у тому числі об`єкти оподаткування через які провадиться господарська діяльність (фактичне місцезнаходження) у відповідності до вимог чинного законодавства України подається позивачем щорічно в установлений термін, шляхом подання до податкового органу декларації про майновий стан і доходи, в якій зазначається все належне майно, в тому числі і майно, що використовується під час провадження господарської діяльності.
		За таких обставин, котрі свідчать про відсутність умислу позивача у приховуванні інформації, що стосується належного останній майна, чи інших умисних дій спрямованих на не відображення відповідних об`єктів оподаткування або об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП (додаток 10), зважаючи на той факт, що позивачем така інформація відображається щорічно у відповідних деклараціях, а повідомлення за формою № 20-ОПП є фактичним дублюванням даних, які надані апелянтові у інший спосіб. 
		На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, щодо відсутності тотожної інформації, що подається позивачем у інший спосіб, не завдає значної шкоди суспільним чи державним інтересам.
		Окрім зазначеного вище, колегія суддів звертає увагу на те, що обов`язок подання повідомлення за формою № 20-ОПП визначено положеннями Порядку обліку платників податків і зборів № 1588, який затверджено Наказом Міністерства фінансів України 12 грудня 2011 року (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2011 р, за № 1562/20300) дія цього Порядку поширюється на платників податків - юридичних осіб (резидентів та нерезидентів), їх відокремлені підрозділи та постійні представництва нерезидентів, а також самозайнятих осіб (п.1.5. порядку).
		Вказує, що організаційно-правовий статус позивача - фізична особа - підприємець, відтак застосування вимог Порядку до позивача є незаконним та неправомірним.
		Разом з тим, даний Порядок №1588, який затверджено Наказом Міністрерства фінансів набрав чинноситі з дня його офіційного опублікування, а саме: з 13 січня 2012 року.
		Частиною 1 ст. 58 Конституції України передбачено: «Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи».
		У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.
		Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).
		Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2705цс16 тільки підтверджує, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
		Наголошуємо, що обов`язок подання повідомлення об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність виник на законодавчому рівні у юридичних осіб, (резидентів та нерезидентів), їх відокремлені підрозділи та постійні представництва нерезидентів, а також самозайнятих осіб з моменту офіційного опублікування Порядку №1588 (з 13.01.2012 року), щодо об`єктів, які придбані після починаючи з 13.01.2012 року.
		Колегія суддів зазначає, що об`єкти, інформацію про яких, за суб`єктивними протиправними висновками апелянта, придбані позивачем до прийняття, затвердження та офіційного опублікування Порядку №1588, а саме: нежитлові приміщення (офіс-склад) розташовані за адресою: АДРЕСА_2 (придбано на підставі Договору купівлі-продажу зареєстрованого в реєстрі №2-2474 від 03.11.2011 року), нежитлові приміщення (виробничі приміщення) розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (придбано на підставі Договору купівлі-продажу зареєстрованого в реєстрі № 182 від 18.02.2011 року) - (інформація підтверджена у Акті перевірки в описовій частині Апелянтом-міститься в матеріалах справи).
		Відтак, обов`язок подання до контролюючого органу повідомлення за формою №20- ОПП відсутній та, відповідно, до позивача не можуть бути застосована будь-яка юридична відповідальність.
		Так апелянтом за результатами перевірки було прийнято Рішення №0079414204 від 11.07.2018 року про застосування штрафних санкцій за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, вимоги про сплату боргу (недоїмки) без дати №Ф-193, рішення №0079434204 від 11.07.2018 року, (порушення п.177 ст.177 ПКУ та Порядок ведення книги доходів і витрат, що призвело до перекручення даних декларації за 2015-2017 рр., п.1,п.4 ч.2, п.2 ч.І ст.7, п.8 ст.9 Закону №2664-VI, заниження єдиного внеску, що підлягає сплаті до бюджету за 2016 рік на загальну суму 3270,12 грн., п.8 ст.9 Закону №2664-VI несвоєчасно сплачено суму єдиного внеску нарахованого за календарний квартал, згідно висновків висвітлених в Акті перевірки):
		Щодо «несвоєчасно сплаченого грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, визначеного Додатком 5 до Податкової декларації № 9089647758 від 05.02.2014 року».
		Щодо вимоги позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0079414204 від 11.07.2018 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) без дати № Ф-193 та податкового повідомлення-рішення № 0079434204 від 11.07.2018, колегія суддів зазначає наступне.
		З матеріалів справи вбачається, що за результатами фінансово-господарської діяльності за 2013 рік позивачем 11.02.2014 подано податкову декларацію № 9087392779, згідно з даними якої фактична переплата сум податку до державного бюджету склала 32 217, 44 грн.
		Також, позивачем своєчасно подано податкову декларацію № 9089647758 від 05.02.2014 та відповідно до показників якої нараховано податок у сумі 86 392, 29 грн. та остаточно сплачена як податок на доходи фізичних осіб 05.02.2014.
		Як передбачено ст. 57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого ПК України для подання податкової декларації.
		Таким чином, відповідачем неправомірно визначено порушення ФОП ОСОБА_1   в частині своєчасності та повноти сплати податків на доходи фізичних осіб, що сплачуються за результатами подання податкових декларацій.
		Щодо заниження єдиного внеску, що підлягає сплаті до бюджету за 2016 рік на загальну суму 3 270, 12 грн., колегія суддів зазначає наступне.
		Як вбачається з висновків службових осіб апелянта, позивачем порушено вимоги податкового законодавства в частині збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що не відповідає дійсності з наступних підстав:
		Єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування- консолідований страховий внесок в Україні, збір якого здійснюється в системі загальнообов`язкового державного страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі.
		Загальні положення, що визначають порядок збору єдиного соціального внеску (за період в якому податковий орган неправомірно визначив порушення, а саме за результатами 2016 року), встановлені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08.07.2010 (набрав чинності з 01.01.2011).
		Так, з 1 січня 2015 роботодавці зобов`язані сплачувати розмір ЄСВ не менший, ніж мінімальний (розмір якого розраховується виходячи з мінімальної заробітної плати), незалежно від суми нарахованої заробітної плати.
		При цьому, відповідно до пп. 4 п. 2 ст. 41 Бюджетного кодексу до вступу в силу Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період мінімальна заробітна плата застосовується з розмірах і на умовах, що діяли в грудні попереднього бюджетного періоду .
		Для фізичних осіб-підприємців мінімальний ЄСВ до 2016 року становив 34,7% від розміру мінімальної зарплати. З 01.01.2016 ставка ЄСВ знижена до 22% (для всіх категорій платників).
		У зв`язку зі зниженням ставки ЄСВ - до 22% з п. 9 5 розділу VIII Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» вилучено положення абз. 19, що передбачала застосування понижуючого коефіцієнта 0,6 під час нарахування ЄСВ на зарплату (доходи) фізичних осіб, а також винагороду за цивільно-правовими договорами. Таким чином, понижуючий коефіцієнт у 2016 році застосовувався.
		Отже, всі нормативно-правові акти, що регулюють порядок обліку платників єдиного соціального внеску, нарахування, обчислення, сплати єдиного внеску, подання звітності з єдиного соціального внеску та розміри ставок податку, з 1 січня 2016 по 31 грудня 2016 року, тобто за звітний період, в який провадилася діяльність, застосовуються в редакції, що діяла впродовж такого звітного/календарного року.
		З 1 січня 2017 року законодавство щодо сплати єдиного соціального внеску зазнало змін. 
		Зокрема підприємці зобов`язані сплачувати єдиний соціальний внесок незалежно від доходу, а сама ставка податку буде змінюватися протягом 2017 року і відповідно саме за результатами 2017 року виникає зобов`язання платника податку сплачувати єдиний соціальний внесок за новим порядком та розмірами (лист Державної фіскальної служби №41658/7/99-99-13-02-01-17 від 30.12.2016р.).
		06 грудня 2016 року законом № 1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено низку змін до Закону № 2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які набувають чинності (тобто обов`язкові для застосування впродовж та за результатами 2017 року) з 01 січня 2017 року , зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему. У відповідності до нововведень, мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - це максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює двадцяти п`яти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок.
		Отже, механізм нарахування середньомісячного річного оподаткованого доходу та щомісячного чистого доходу із нарахування суми єдиного внеску є різним, а саме розмір середньомісячного річного оподаткованого доходу розраховується математично, тоді як щомісячний чистий дохід вираховується на підставі бухгалтерських та інших первинних документів починаючи з 01 січня 2017 року.
		Крім того, положеннями Закону України № 2464-V1 не встановлено можливості застосувати середньомісячний показник, оскільки платник може отримувати різний дохід у тому чи іншому місяці, відповідно платнику податків надано право визначати розмір такого доходу самостійно.
		Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 13.06.2019р. у справі № 857/3519/19, від 14 лютого 2018 року у справі № 820/2415/17 , від 20 листопада 2018 року у справі № 802/1768/16-а.
		Разом з тим, ч. 1 ст. 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
		У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1- рп/99 зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.
		Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (ст. 7).
		Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2705цс16 тільки підтверджує, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
		Таким чином, податкове повідомлення-рішення № 0079414204 від 11.07.2018 в частині нарахування 3270, 12 грн. ЄСВ є протиправним.
		Застосування штрафних санкцій за спірним рішенням № 0079434204 від 11.07.2018 у розмірі 194, 82 грн. є неправомірним з огляду на наступне.
		Також колегія суддів наголошує на тому, що застосування штрафної санкції у відповідності до рішення № 0079434204 від 11.07.2018 року у розмірі 194, 82 грн. є неправомірним з наступних підстав.:
		За результатами звітного періоду з ІІ квартал 2016 року сума податку, що підлягала сплаті (22% ЄСВ) становила 941, 16 грн., що мала бути сплачена до 20.07.2016.
		Колегія суддів звертає увагу на пояснення позивача, а саме на те, що ним за результатами самостійної перевірки було виявлено пропущення строку оплати ЄСВ, у зв`язку з чим було сплачено суму такого податку з урахуванням сум штрафних санкцій у розмірі 1 200, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 320 від 26.07.2016.
		Серед способів припинення зобов`язань, з волі сторін, належне місце займає виконання зобов`язань (ст. 216 ЦК).
		Виконання зобов`язання є нормальним способом припинення зобов`язання, досягненням мети, заради якої воно створювалося.
		Вимоги, що визначають належне виконання зобов`язань, містяться в законах, договорах, а за їх відсутності - у вимогах, що звичайно ставляться (ст. 161 ЦК).
		Під належним виконанням зобов`язання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобов`язань.
		Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		За визначенням п.п.14.1.153 п.14.1 ст.14 ПКУ, податкова вимога - це письмова вимога контролюючого органу до платника податку щодо погашення суми податкового боргу. Надсилається податкова вимога не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання, - так визначає п. 59.3 ст.59 ПКУ.
		Проте, податковим органом не приймаючи до уваги факт не узгодженості сум грошового зобов`язання та, відповідно, настання визначених законодавством строків виносить та надсилається податкова вимога, що прямо суперечить нормам та приписам чинного податкового законодавства України.
		Однак, в процесі оскарження винесених рішень апелянта, які винесені на підставі акта перевірки, в адміністративному порядку до Державної фіскальної служби України, вимогу про сплату боргу (недоїмки) без дати №Ф-193, рішенням ДФС України (№ 11297/Г/99-99-11-02-02-85) було скасовано.
		26 липня 2016 року, за результатами самостійної перевірки Фізичною особою- підприємцем ОСОБА_1 було виявлено пропущення строку оплати єдиного соціального внеску, ОСОБА_1 було сплачено суму такого податку з урахуванням сум штрафних санкцій у розмірі 1 200,00 грн. (платіжне доручення № 320 від 26.07.2016 року).
		Зважаючи на вищевикладене, рішення №0079414204 від 11.07.2018 року про застосування штрафних санкцій за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 28.08.2018 року №Ф-257, рішення №0079434204 від 11.07.2018 року, вважає їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
		27 вересня 2018 року в продовження своїх протиправних дій, апелянтом засобами поштового зв`язку направлено нову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 28.08.2018 року №Ф-257, не дивлячи на факт неузгодженості сум податкових зобов`язань.
		Колегія суддів звертає увагу на те, що податковим органом не прийнято до уваги факт неузгодженості сум грошового зобов`язання та, відповідно, настання визначених законодавством строків приймати та надсилати податкову вимогу, що суперечить нормам та приписам чинного податкового законодавства.
		У зв`язку з викладеним податкове повідомлення-рішення № 0079414204 від 11.07.2018 та вимога про сплату боргу (недоїмки) від 28.08.2018 № Ф-257 та податкове повідомлення-рішення № 0079434204 від 11.07.2018 є протиправними та підлягають скасуванню.
		Щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень № 0110325-1310-2658 від 10.07.2018, № 0110287-1310-2658 від 10.07.2018 та № 0110288-1310-2658 від 10.07.2018, колегія суддів зазначає наступне.
		Позивач у своїх обґрунтуваннях вказує, що відповідачем в період з 2015 по 2017 року не надсилались повідомлення щодо сплати податку на нерухоме майно, а тому факт не нарахуванням відповідачем вказаного податку не може ставитися у провину позивачу. 
		Відповідач у своїх поясненнях зазначає, що до обов`язку платника податків належить сплата податку, в тому числі, податку на нерухоме майно. 
		Відповідач підтвердив, що  податок на нерухоме майно за 2015-2017 останнім було нараховано позивачу після проведення податкової перевірки.
		Згідно з пп. 265.7.1 п. 265.7 ст. 265 ПК України податкове зобов`язання за звітний рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується: фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення; юридичними особами - авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації.
		Отже, з вищевказаного вбачається, що обов`язок зі сплати  податку виникає у платника податку після отримання від податкового органу податкового повідомлення-рішення про нарахування грошового зобов`язання.
		Згідно із п. 59.1 ст. 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
		У відповідності до пп. 265.7.1 п. 265.7 ст. 265 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника житлової нерухомості.
		Податкове повідомлення-рішення про суми/сум податку, обчисленого згідно з пп. 265.7.1 п. 265.7 ст. 265 ПК України, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
		Згідно з п. 54.5 ст. 54 ПК України якщо сума грошового зобов`язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальність за своєчасність та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов`язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому ПК України ПК України.
		Таким чином, податковим органом не було виконано обов`язку щодо визначення суми податкового зобов`язання у визначений строк.
		Разом з тим, вважаючи таке податкове повідомлення - рішення контролюючого органу протиправним, позивач власне не заперечує наявність у нього обов`язку щодо сплати відповідного податку, однак зазначає, що відповідачем було порушено строки нарахування та стягнення відповідного податку.
		Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що у разі, якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове повідомлення-рішення у строк до 1 липня поточного року, то особа звільняється від відповідальності.
		Викладене вище свідчить про те, що спірні податкові повідомлення рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
		Окрім зазначеного вище, колегія суддів звертає увагу на зміст рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» вбачається, що збільшення податковим органом зобов`язань особи з податку є втручанням до його майнових прав.
		Отже, за практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.
		Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
		Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Окрмі зазначеного вище, колегія суддів звертає увагу на те, що Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
		Пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
		Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
		Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 Податкового кодексу України ).
		Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
		База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
		За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
		Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України).
		Спірним питанням у межах цих правовідносин є встановлення чи є нерухоме майно, що належить Позивачу об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
		Підпункт «є» підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлює, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
		Апелянт у доводах апеляційної скарги, помилково ототожнює будівлі, що належать Позивачу (фізичній особі-підприємцю), який використовує їх у власній господарській діяльності із будівлями промислових підприємств, зазначивши, що умовою для застосування пільги з оподаткування відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є крім іншого фактичне її використання як об`єкту промисловості.
		Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню.
		Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв`язок об`єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами «е» та «і», на відміну від пункту «є». Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив`язку або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб`єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо).
		Буквальний аналіз пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб`єкта власності.
		За положеннями підпункту 14.1.1291. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).
		Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
		Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».
		До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - «Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної
		промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно - паперової промисловості», 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
		Говорячи про промислове (виробниче) підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.
		Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
		Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях В «Добувна промисловість та розроблення кар`єрів», С «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», Е «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».
		Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об`єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.
		Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
		Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.
		Колегія суддів звертає увагу на те, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.
		В межах спірних відносин наявна лише одна з обов`язкових умов - виробничі приміщення.
		Об`єкт нерухомості, який на праві власності належить позивачу, не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою - підприємцем у власній господарській діяльності.
		Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2018 року по справі №819/314/18 , від 15 травня 2018 року по справі № 806/2461/17, від 15 травня 2018 року по справі №806/2676/17.
		На підставі вище зазначеного, колегія суддів зазначає, що позивачем порушено вимоги с. 266 Податково кодексу України, на підставі якої Апелянтом нарахований податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
		Підпункт «є» підпункту 266.2,2. пункту 266,1 статті 266 Податкового кодексу України встановлює, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
		Об`єкт нерухомості, який на праві власності належить Позивачу, використовується, як офісно-складське приміщення.
		Зважаючи на вищевикладене, вважаю податкові повідомлення-рішення незаконними та такими, що порушують мої особисті майнові права, що суперечить приписам чинного законодавства України.
		Щодо визнання протиправними податкових повідомлень-рішень від 11.07.2018, а саме: № 007947204, № 0079464204 та № 0079494204, колегія суддів зазначає наступне.
		Господарський договір в умовах ринкової економіки є основним засобом організації відносин між суб`єктами господарювання і важливим інструментом правової організації господарського життя суспільства в цілому. Він є однією із підстав виникнення договірних господарських зобов`язань між суб`єктами господарювання.
		Згідно частини 2 статті 55 Господарського кодексу України: «Суб`єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці».
		Господарський (комерційний) договір-це зафіксоване у спеціальному правовому документі і засноване на домовленості сторін, зобов`язальне правовідношення між учасниками господарських відносин, спрямовані на забезпечення господарської діяльності (господарських потреб), що гуртуються на оптимальному врахуванні інтересів сторін і загальногосподарських інтересів, при укладенні якого виникають певні права і обов`язки сторін.
		Таким чином, господарський договір - це майнова угода господарюю чого суб`єкта з контрагентом, яка встановлює, змінює, припиняє зобов`язання сторін у сфері господарської і комерційної діяльності: при виробництві і реалізації продукції, виконанні робіт, наданні послуг.
		Різноманітність господарської діяльності обумовлює широке коло господарських договорів.
		Господарський договір повинен укладатися в письмовій формі, що визначається ст. 44 Цивільного кодексу.
		У відповідності до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про охоронну діяльність» охорона (далі - Закон) майна - діяльність з організації та практичного здійснення заходів охорони, спрямованих на забезпечення недоторканності, цілісності визначених власником і належних йому будівель, споруд, територій, акваторій, транспортних засобів, валютних цінностей, цінних паперів та іншого рухомого і нерухомого майна, з метою запобігання та/або недопущення чи припинення протиправних дій щодо нього, для збереження його фізичного стану, припинення несанкціонованого власником доступу до нього та забезпечення здійснення власником цього майна всіх належних йому повноважень стосовно нього.     
		Пунктом 1 частинні статті 2 Закону України «Про охоронну діяльність» зарегламентовано: «Основною метою цього Закону є створення умов для захисту майна, забезпечення прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та фізичних осіб».
		Як передбачено ч. 1 ст. 6 Закону охорона майна та фізичних осіб забезпечується персоналом охорони шляхом здійснення таких заходів: використання пунктів централізованого спостереження, технічних засобів охорони, транспорту реагування, службових собак; контроль за станом майнової безпеки об`єкта охорони; запобігання загрозам особистій безпеці фізичної особи, яка охороняється; реагування в межах наданих законом повноважень на протиправні дії, пов`язані з посяганням на об`єкт охорони.
		Згідно з положеннями ч. 1 ст. 1 Закону суб`єкт охоронної діяльності - суб`єкт господарювання будь-якої форми власності, створений та зареєстрований на території України, що здійснює охоронну діяльність на підставі отриманої у встановленому порядку ліцензії.
		Відтак, у відповідності до чинного законодавства України, кожен суб`єкт господарювання має законне право при здійсненні господарської діяльності, з метою забезпечення охорони належного майна, в тому числі, що використовується під час здійснення фінансово-господарської діяльності, здійснити заходи на залучення відповідних охоронних організацій (суб`єктів господарювання), шляхом укладання відповідних господарських договорів.
		Колегія суддів зветає увагу на те, що чинне законодавство не зобов`язує платника податку (суб`єкта господарювання) попередньо доводити необхідність укладання договорів з охорони майна перед третіми особами, до числа яких входить, зокрема, апелянт, що складали вищезазначений Акт перевірки.
		Проте, вказує, що однією з підстав укладення договору між позивачем та ТОВ «ВІК-ТАН» було викрадення майна належного ОСОБА_1 з її офісу, що підтверджується довідкою Голосіївського РУ ГУ МВС у м. Києві від 28.01.2011.
		Саме такий причинно-наслідковий зв`язок і став підставою для самостійної охорони майна, шляхом залучення відповідних компетентних підприємств, до числа який входить і ТОВ «ВІК-ТАН».
		Окрім зазначеного, суд апеляційної інстанції звертає увагу на пояснення ТОВ «ВІК-ТАН» відповідно до яких встановлено, що між ним та позивачем дійсно було укладено договір на надання послуг охорони майна №1808 від 25.06.2009. 20.01.2011 в офісних приміщеннях, які використовувалися позивачем відбулася крадіжка майна та завдало значних збитків позивачу, у зв`язку з чим, позивачем було правомірно віднесено податкову накладну до складу податкового кредиту.
		Фінансово-господарські операції підтверджуються документами, які слугували підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, які фіксують факти здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «ВІК-ТАН», а саме: акти здачі - прийняття робіт з послуг охорони майна за період 2015-2017 років, податкові накладні виписані за результатами наданих послуг ТОВ ВІК-ТАН з квитанціями за період 2015- 2017 років (том 4 а.с. 110-217), податкові декларації з ПДВ з додатками та квитанцією про прийняття №2 за січень 2015 року, прийняття №2 за лютий 2015 року, прийняття №2 за березень 2015 року, прийняття №2 за квітень 2015 року, прийняття №2 за травень 2015 року, прийняття №2 за червень 2015 року, прийняття №2 за липень 2015 року, прийняття №2 за серпень 2015 року, прийняття №2 за вересень 2015 року, прийняття №2 за жовтень 2015 року, прийняття №2 за листопад 2015 року, прийняття №2 за грудень 2015 року, прийняття №2 за січень 2016 року, прийняття №2 за лютий 2016 року, прийняття №2 за березень 2016 року,0 прийняття №2 за квітень 2016 року, прийняття №2 за травень 2016 року, прийняття №2 за червень 2016 року, прийняття №2 за липень 2016 року (том 1 а.с. 184-320 ), прийняття №2 за серпень 2016 року, прийняття №2 за вересень 2016 року, прийняття №2 за жовтень 2016 року, прийняття №2 за листопад 2016 року, прийняття №2 за грудень 2016 року, прийняття №2 за січень 2017 року, прийняття №2 за лютий 2017 року, прийняття №2 за березень 2017 року, прийняття №2 за квітень 2017 року, прийняття №2 за травень 2017 року, прийняття №2 за червня 2017 року, прийняття №2 за липня 2017 року, прийняття №2 за серпня 2017 року, прийняття №2 за вересня 2017 року, прийняття №2 за жовтень 2017 року, прийняття №2 за листопад 2017 року, прийняття №2 за грудень 2017 року (том 2 а.с. 2-130).
		Разом з тим, правомірність фінансово-господарських операцій з ТОВ «ВІК-ТАН» підтверджується висновком експерта Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності № 061/19 від 02.04.2019 року, який складено за результатами судово-економічної експертизи з питань, що висвітлені у Акті про результати документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 № 2676/26-15-42-04/2383114424 від 11.06.2018 року (том 5 а.с. 59-981).
		Окрім зазначеного, колегія суддів звертає увагу на те, що за результатами податкових перевірок, які здійснювались за попередні податкові періоди фінансово-господарської діяльності Позивача (в яких також здійснювалась господарська діяльність з ТОВ «ВІК-ТАН») податковим органом не було виявлено порушень з боку позивача в частині дотримання вимог податкового законодавства України (том 1 а.с. 65 -901).
		На підставі вище зазначеного, колегія суддів погоджується з твердженням позивача, що саме такий причинно-наслідковий зв`язок і став підставою для самостійної охорони майна, шляхом залучення відповідних компетентних підприємств, до числа яких входить і ТОВ «ВІК-ТАН».
		Щодо господарських взаємовідносин ФОП ОСОБА_1 з ТОВ «Гугл», колегія суддів зазначає наступне наступне.
		Між позивачем та ТОВ «Гугл» було укладено Договір № 052-4521-1966-8564 від 08.11.2016 про надання рекламних послуг.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про рекламу» реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.
		Інтернет - реклама - це засіб охоплення клієнтів, зокрема Google Ads дає компаніям будь-якого масштабу з різних країн світу змогу рекламувати широкий асортимент продуктів, послуг, додатків і веб-сайтів у Пошуку Google і всій його рекламній мережі. ТОВ «ГУГЛ» надає можливість охоплювати наявних і потенційних клієнтів із будь-якої аудиторії, а також постійно стежить за тенденціями й передовим досвідом у сфері реклами в мережі й переглядає галузеві стандарти та правила відповідним чином.
		Основною умовою розміщення рекламних оголошень- є укладання відповідного договору, який за соєю правовою природою є двостороннім та відповідно платним.
		Відтак, укладання договору про надання рекламних послуг Google AdWords згідно Договору №052-4521-1966-8564 від 08.11.2016 року є тісно пов`язаним з господарською діяльністю позивача, зважаючи на той факт, що будь-яка підприємницька (господарська/комерційна) діяльність має основну мету-отримання прибутку, який можливо отримувати в межах здійснення незабороненої чинним законодавством господарської діяльності.
		Колегія суддів звертає увагу на пояснення позивача, відповідно до яких встановлено, що останній є виробником товарів (канати, шнури, спорядження для альпінізму, тощо), реалізація яких можлива переважно, шляхом формування та підтримки обізнаності споживачів продукції, яка постачається постійним контрагентам з можливістю залучення потенційних споживачів.
		На підстав вище зазначеного, колегія суддів погоджується з твердженням позивача, що інтернет-реклама є засобом охоплення клієнтів, зокрема, Google Ads дає компаніям змогу рекламувати широкий асортимент продуктів, послуг, додатків в веб-сайтів у пошуку Google і всій його рекламній мережі.  
		Таким чином, укладення договору про надання рекламних послуг Google AdWords є тісно пов`язаним господарською діяльністю позивача , враховуючи, що будь-яка підприємницька діяльність має основну мету - отримання прибутку, який можливо отримувати в межах здійснення незабороненої чинним законодавством господарської діяльності.
		Фінансово-господарські операції підтверджуються документами, які слугували підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, які фіксують факти здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «ГУГЛ», а саме: рахунок-фактура№3509446789 від 08.11.2016 року (том 4 а.с.96), банківською випискою по рахунку за передоплату рекламних послуг (том 4 а.с. 95), акт прийому та передачі послуг № 522452119668564-6 від 31.01.2017 року (том 4 а.с. 97), акт прийому та передачі послуг № 522452119668564-4 від 31.12.2016 року (том 4 а.с. 98), акт прийому та передачі послуг № 522452119668564-2 від 30.11.2016 року (том 4 а.с. 99), податкова накладна № 1007474 від 16.11.2016 року складена в строки передбаченими підпунктом «а» пункту 187.1 ст. 187 (том 4 а.с. 100-101), податкова декларація з ПДВ з додатками та квитанцією про прийняття №2 за листопад 2016 року (том 2 а.с. 31-35).
		Також, правомірність фінансово-господарських операцій з ТОВ «ГУГЛ» підтверджується Висновком експерта Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності № 061/19 від 02.04.2019 року, який складено за результатами судово-економічної експертизи з питань, що висвітлені у Акті про результати документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 № 2676/26-15-42-04/2383114424 від 11.06.2018 року (том 5 а.с. 59-981).
		Щодо висновків відповідача про заниження сум податкових зобов`язань за період з січня 2015 року по грудень 2017 року відносно контрагента-покупця ТОВ «Епіцентр-К», колегія суддів зазначає наступне.
		Так, апелянтом висвітлено у складеному за результатами перевірки акті від 11.06.2018 року , в частині проведення перевірки з правильності адміністрування та сплати податку на додану вартість з контрагентами позивача в період з січня 2015 року по грудень 2017 року в частині, щодо заниження суми податкових зобов`язань з ТОВ «Епіцентр-К» (код ЄДРПОУ 32490244), а саме: невідповідність відображених сум податкового кредиту (є завищеними) ТОВ «Епіцентр-К» первинним бухгалтерським документам відносно контрагента-покупця.
		Колегією суддів встановлено, що між позивачем та ТОВ «Епіцентр-К» існують господарські (договірні) відносини майже десять років.
		В продовж провадження фінансово-господарської діяльності, з відповідною періодичністю, контролюючим податковим органом здійснювались перевірки позивача, як суб`єкта господарювання, в тому числі в частині правомірності відображених сум податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Епіцентр-К», а саме: у відповідності до результатів проведеної документальної виїзної перевірки ДПІ у Солом`янському районі ГУДФС у місті Києві проводилась перевірка ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2011-31.12.2011р., про що складений відповідний Акт №7464/17-2-2383114424 від 09.11.2012 року, у відповідності до якого відсутні порушення податкового законодавства України з питань фінансово-господарської діяльності з ТОВ «Епіцентр-К» та ТОВ «ВІК-ТАН»; у відповідності до результатів проведеної документальної виїзної перевірки ДПІ у Солом`янському районі ГУДФС у місті Києві проводилась перевірка ФО-П ОСОБА_1 за період з 01.10.2010-31.03.2011р., про що складений відповідний Акт №7330/14-4-2383114424 від 22.06.2011 року, у відповідності до якого ВІДСУТНІ порушення податкового законодавства України з питань фінансово-господарської діяльності з ТОВ «Епіцентр-К» та ТОВ «ВІК-ТАН»; у відповідності до результатів проведеної документальної виїзної перевірки ДПІ у Солом`янському районі ГУДФС у місті Києві проводилась перевірка ФО-П ОСОБА_1 за період з 2012-2013 роки, про що складений відповідний Акт №986/26-58-17- 01-2383114424 від 24.02.2014 року, у відповідності до якого ВІДСУТНІ порушення податкового законодавства України з питань фінансово-господарської діяльності з ТОВ «Епіцентр-К» та ТОВ «ВІК-ТАН», яка провадилась на підставі Договорів (копія акту від 04.02.14р. №986/26-58-17-01-17-2383114424- у додатку).
		У відповідності до суб`єктивних висновків службових осіб апелянта викладених в акті про результати перевірки, взаємовідносини, зокрема з ТОВ «Епіцентр-К» є «недоцільними, не достатніми для наявності зобов`язань між сторонами, використання яких не доведено в межах господарської діяльності, тощо».
		В продовження складання опису перевірки, зокрема опрацьованих документів, що стосуються співпраці Позивача та ТОВ «Епіцентр-К», службові особи апелянта вважали за можливе дійти висновку, щодо «недоцільності укладання між сторонами договору №238840 про надання послуг по організації просування товарів (торгової марки) від 13.12.2013 року», а відтак, на думку апелянта, надані документи (на підставі яких здійснювався, зокрема податковий облік та сплата податків) не є достатніми для підтвердження факту пов`язання їх із здійсненням господарської діяльності позивача.
		Колегія суддів не приймає до уваги зазначені вище посилання оскільки вони не можуть породжувати правові наслідки, зокрема використання податковим органом юридичної відповідальності, з наступних підстав:
		20.09.2010 між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Епіцентр-К» було укладено договір поставки № 4185/40/10, відповідно до умов якого постачальник (ФОП ОСОБА_1 ) зобов`язується поставляти покупцеві (ТОВ «Епіцентр-К») товар у встановлені строки, а покупець зобов`язується приймати такий товар і сплачувати за нього на умовах даного договору. Предметом поставки є визначений товар з  найменуванням, зазначеним у специфікації та/або інших документах згідно умов договору, підписаних постачальником та покупцем. Разом з товаром постачальник повинен передати покупцю бухгалтерські документи (видаткова та податкова накладна). Бухгалтерські документи повинні бути складені українською мовою, відповідати вимогам чинного законодавства станом на дату поставки партії товару, та надаються постачальником безпосередньо за місцем поставки товару, вказаному в заявці покупця.
		Пунктом 2.5. Договору визначено, що з метою просування товарів (торгової марки) постачальника, покупець може надати постачальнику рекламні, інформаційні, маркетингові та інші послуги згідно з умовами, визначеними в додаткових договорах, угодах, додатках.
		У свою чергу п. 9.2. Договору визначено, що оплата поставлений постачальником товар здійснюється покупцем після його реалізації споживачам, один раз на тиждень.
		В підтвердження факту отримання товару на умовах реалізації позивачем надано належним чином оформлені та відображені в податковому обліку накладні на повернення товару в період з січня 2015 року по листопад 2017 року.
		Аналізуючи договірні відносини з контрагентом ТОВ «Епіцентр-К» колегіяс суддів приходить до висновку, щодо наявності правової природи укладеного договору поставки, а саме: сторони при укладанні Договору чітко окреслили, що кінцевим споживачем товару є фізична особа, яка придбаває для особистих потреб у Покупця Товар, поставлений Постачальником, а відтак даний договір є договором консигнації, тобто товар, що поставляється на умовах даного договору отримується Покупцем на умовах реалізації товару кінцевому споживачеві, який і отримує право власності на такий товар в момент його сплати Покупцеві (ТОВ «Епіцентр   ів»),
		Тобто, як витікає з умов укладеного Договору, право власності на товар, як правовий титул майна, зберігає за Позивачем значну частину повноважень, яке закріплюється за Покупцем без передачі останньому, до моменту реалізації товару за даним Договором, всієї сукупності прав, та є більш обмеженим і передбачає можливість володіння, користування і розпорядження з метою реалізації Товару кінцевим Споживачам Покупця (ТОВ «Епіцентр- К»),
		В підтвердження фату отримання товару на умовах реалізації, є належним чином оформлені та в подальшому відображені в податковому обліку накладні на повернення товару в період, зокрема але не виключно, з січня 2015 року по листопад 2017 року (детальна інформація наведена в Таблиці 1 та копії відповідних накладних на повернення товару та відповідні розрахунки коригування за 2015-2017 рр. з квитанціями про реєстрацію таких коригувань податковим органом- у додатку).
		01березня 2010 року позивач звернулась до ТОВ «Епіцентр-К» з відповідним зверненням, щодо наявної заборгованості ТОВ «Епіцентр-К» за поставлений, але нереалізований товар, в якому просила розглянути можливість пришвидшення просування відвантаженого Товару (копія - у додатку).
		16 червня 2010 року на засіданні представників позивача та ТОВ «Епіцентр-К» прийнято рішення, щодо можливості, порядку та шляху пришвидшення реалізації товару, що постачається позивачем (том 2 а.с.177-190).
		10 грудня 2013 року позивач та ТОВ «Епіцентр-К» уклали додаткову угоди до договору поставки, в якому, зокрема, визначили права та обов`язки сторін у випадку укладання відповідних правочинів, з метою просування товарів (том 2 а.с.150-167).
		Як вбачається з матеріалів справи 10.12.2013 між позивачем та «Епіцентр-К» було укладено Договір № 238840 про надання послуг по організації просування товарів (торгової марки) (том 2 а.с.191-193).
		В підтвердження фату отримання товару на умовах реалізації та підтвердження факту виконання робіт за Договором №238840 про надання послуг по організації просування товарів (торгової марки) від 10 грудня 2013 року, є належним чином оформлені та в подальшому відображені в податковому обліку накладні на повернення товару в період, акти виконання робіт (надання послуг) по організації просування товарів, звіти про виконання робіт (надання послуг), за період 2015-2017 років, а саме: таблиця№1 «Фінансово-господарські взаємовідносини між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Епіцентр-К» за період з 2015-2017р.» була подана у складі адміністративного позову, в якій міститься підтвердження фінансово - господарських операцій, в частині просування товару згідно Договору №238840 від 10.12.2013 року та факт повернення нереалізованого товару згідно Договору поставки №4185/40/10 від 20 вересня 2010 року, що підтверджує взаємозв`язок та необхідність укладання Договору просування для досягнення ділової мети та збільшення об`ємів реалізації товару (том 1 а.с. 37-43), таблиці обороту повернення товарів за 2015-2017 роки, оборотно - сальдові відомості по рахунку 361 за 2015-2017 роки (том 2 а.с. 168-173), звіти про виконання робіт (надання послуг) згідно договору №238840 про надання послуг по організації просування товарів (торгової марки) від 10 грудня 2013 року за 2015 рік з таблицями, звіти про виконання робіт (надання послуг) згідно договору №238840 про надання послуг по організації просування товарів (торгової марки) від 10 грудня 2013 року за 2016 рік з таблицями, звіти про виконання робіт (надання послуг) згідно договору №238840 про надання послуг по організації просування товарів (торгової марки) від 10 грудня 2013 року за 2017 рік з таблицями (том 2 а.с. 174- том 3 а.с. 17), акти виконання робіт (надання послуг) по організації просування товарів за 2015 рік, акти виконання робіт (надання послуг) по організації просування товарів за 2016 рік, акти виконання робіт (надання послуг) по організації просування товарів за 2017 рік, накладні на повернення нереалізованого товару за 2015 рік та реєстр поверненім товару (том 3 а.с. 17-154), накладні на повернення нереалізованого товару за 2016 рік, накладні на повернення нереалізованого товару за 2016 рік, розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до пн що були виписані за Договором поставки №4185 від 20.09. 2010 року за 2015 рік з квитанціями №2 (том 3 а.с. 155- том 4 а.с.21), розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до пн що були виписані за Договором поставки №4185 від 20.09. 2010 року за 2016 рік з квитанціями №2, розрахунки коригування кількісних і вартісних показників, що були виписані за Договором поставки №4185 від 20.09. 2010 року за 2017 рік з квитанціями №2 (том 4 а.с.22 - 87), лист Державної фіскальної служби України від 02 березня 2016 року №4744/6/99-99-19-03-02-15, щодо адміністрування податків у випадках здійснення мотиваційних виплат сплачених за надані послуги, податкові декларації з ПДВ з додатками та квитанцією про прийняття №2 за січень 2015 року, лютий 2015 року, березень 2015 року, квітень 2015 року, травень 2015 року, червень 2015 року, липень 2015 року, серпень 2015 року, вересень 2015 року, жовтень 2015 року, листопад 2015 року, грудень 2015 року, січень 2016 року, лютий 2016 року, березень 2016 року, квітень 2016 року, травень 2016 року, червень 2016 року ( том 1 а.с.64 -  том 2 а.с. 1), липень 2016 року, серпень 2016 року, вересень 2016 року, жовтень 2016 року, листопад 2016 року, грудень 2016 року, січень 2017 року, лютий 2017 року, березень 2017 року, квітень 2017 року, травень 2017 року, червень 2017 року, липень 2017 року, серпень 2017 року, вересень 2017 року, жовтень 2017 року, листопад 2017 року, грудень 2017 року, (том 2 а.с. 2 - 130).
		Разом з тим, правомірність фінансово-господарських операцій з ТОВ «Епіцентр-К» підтверджується Висновком експерта Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності № 061/19 від 02.04.2019 року, який складено за результатами судово-економічної експертизи з питань, що висвітлені у Акті про результати документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 № 2676/26-15-42-04/2383114424 від 11.06.2018 року (том 5 а.с. 59-98).
		Послуги, що отримуються позивачем тісно пов`язані з його господарською діяльністю та отриманням доходу, оскільки маркетингові послуги фактично направлені на забезпечення ефективного збуту товарів у торгівельній мережі шляхом популяризації продукції серед споживачів та стимулювання споживчого попиту, що і обумовлює господарський характер цих послуг для позивача.
		Дані послуги спрямовані на забезпечення ефективного збуту товарів позивача шляхом популяризації продукції серед кінцевих споживачів та стимулювання споживчого попиту, що обумовлює господарський характер цих послуг. При цьому вказані дії з просування товару мають економічний ефект, незалежно від їх результату, який не охоплюється предметом договору надання послуг.
		Укладення вказаного договору свідчить про бажання позивача досягнути вигідного економічного ефекту при здійсненні фінансово-господарської діяльності, тому як отримання доходу можливе шляхами передбаченими даним договором.  
		Щодо посилання апелянта на те, що відповідні операції з просування товарів здійснюються ТОВ «Епіцентр-К» (торговельною мережею) у відношенні товару, право власності на який, на думку апелянта, перейшло до ТОВ «Епіцентр-К», не спростовує їх економічну цінність для позивача.
		Колегія суддів не приймає до уваги висновок апелянта, щодо недоцільності укладання договору №238840, у зв`язку з переходом ризику випадкового знищення або пошкодження товару та права власності, зважаючи на той факт, що договором поставки №4185/40/10 визначено: п. 4.12.: «У випадку, якщо частина товару залишається нереалізованою через торгівельну мережу покупця, покупець має право повернути його в період дії договору».
		Положеннями Цивільного кодексу України унормовано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Укладання договору №238840 про надання послуг по організації просування товарів свідчить про бажання Позивача досягнення вигідного економічного ефекту (ділової мети) при здійснені фінансово-господарської діяльності, тому як отримання доходу (сплата за поставлений товар) можливе шляхами передбаченими в укладеному договорі №238840.
		Так, зокрема у відповідності до звітів до договору надання послуг по організації просування товарів (торгової марки) №238840 від 10.12.2013 року складених на підставі актів виконаних робіт, можливо проаналізувати хід реалізації кожної окремої партії товару, структуру товарообігу за відповідний період, хід реалізації товару мережі гіпермаркету, ряд здійснених організаційних заходів, які дійсно є ефективними та збільшують обсяг товару, який постачає позивач (детально описано у таблиці 1 та копії звітів до договору надання послуг по організації просування товарів (торгової марки) №238840 від 10.12.2013 року та актів виконаних робіт за період з 2015 року по 2017 рік- у додатку).
		Договір повинен бути направлений на реальне настання обумовлених ним наслідків (ч. 5 ст. 203 ЦК).
		Відповідно до положень ст. 526 ЦК України та ст. 193 Господарського Кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Відповідно до ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом.
		Фактичні обставини свідчать про те, що апелянтом не прийнято до уваги принцип презумпції правомірності правочину, визначеного на законодавчому рівні ст. 204 ЦК України.
		Разом з тим, суб`єктивна думка службових осіб апелянтом, щодо «відсутності обов`язку щодо здійснення заходів по стимулюванню збуту товарів» не може бути правовою підставою для неврахування сум віднесених до оподаткування господарських операцій.
		Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, (ст.42 ГК України).
		За своїм економіко-юридичним змістом послуга являє собою діяльність, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення. Виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акт приймання-передачі наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції.
		Аналогічну правову позицію викладена в ухвалах ВАС України від 01.04.2014 р. по справі № К/800/4010/14, від 15.01.2014 р. по справі № К/999 і/88554/14, від 14.01.2015 р. по справі №К/800/47618/14, від 18.12.2014 р. по справі №К/800/55282/14, від 11.12.2014 р. по справі К/800/51887/14, від 01.04.2014 р. по справі № КУ800/4010/14, від 15.01.2014 р. по справі № К/999/88554/14. та в постанові від 14.01.2015 р. по справі №К/9991/75660/12, 
		Податкове законодавство не використовує поняття економічної доцільності та не регулює порядок та умови ведення фінансово-господарської діяльності; обґрунтованість витрат, що зменшують для цілей оподаткування отримані доходи, не може оцінюватися з точки зору їх доцільності, раціональності, ефективності або отриманого результату. В силу принципу свободи економічної діяльності платник здійснює її на власний ризик та вправі самостійно оцінювати ефективність та доцільність понесених витрат.
		У зв`язку з цим оцінка фактично одержаного підприємством економічного ефекту за фактом отримання маркетингових послуг не має правового значення для податкового обліку витрат, за умови наявності ділової мети та документального підтвердження відповідних витрат (ухвали ВАС України від 12.11.2014р. по справі К/9991/11400/12, від 12.11.2014р. по справі №К/800/50602/14).
		В Акті перевірки відповідачем не вказано які саме документи не відповідають ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». \ Згідно з п. 140.5 ст. 140 ПК України установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.
		Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту    14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
		Згідно пункту 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до    статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом            193.1 статті    193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
		Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
		Згідно вимог пункту    198.1    статті    198 Податкового кодексуУкраїни, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
		Пунктом 198.2 статті     198 Податкового кодексу України  встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
		Відповідно до пункту 198.3    статті    198 Податкового кодексу України    податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до     статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом            193.1    статті    193 цього    Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
		Пунктом 198.6    статті    198 Податкового кодексу України    визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом            201.11 статті     201 цього Кодексу).
		Згідно п. 5 «Порядку заповнення податкової накладної» затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 №1379, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 р. за №1333/20071, сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.
		Виходячи з вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію.
		Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
		Відповідно до пункту    201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов`язковим.
		Пунктом 201.8 статті    201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому  статтею 183 цього Кодексу.
		Податкова накладна, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
		Відповідно до абзацу дев`ятого цієї ж статті: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.
		Відповідно до вимог п. 7-8 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних затвердженого Постановою КМУ від 29.12.2010р. № 1246, після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронній формі до Державної податкової служби здійснюється їх розшифрування, перевіряється електронний цифровий підпис, визначається відповідність електронного документа формату (стандарту), затвердженому Державною податковою службою, та проводиться їх реєстрація.
		Для підтвердження прийняття податкової накладної та/або розрахунку коригування до реєстрації продавцю видається квитанція в електронній формі у текстовому форматі, у якій зазначаються реквізити зазначених документів, відповідність електронного документа формату (стандарту), затвердженому Державною Фіскальною Службою, результати перевірки електронного цифрового підпису, інформація про продавця, дата та час прийняття, реєстраційний номер, податковий період, за який подається податкова накладна та/або розрахунок коригування. Квитанція, на яку накладається електронний цифровий підпис Державною Фіскальної Служби, підлягає шифруванню та надсилається продавцеві засобами телекомунікаційного зв`язку. Примірник квитанції в електронній формі зберігається в Державній Фіскальній Службі.
		Згідно положень статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
		При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
		При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього            Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
		Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від`ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від`ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов`язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від`ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
		З вищенаведених правових норм вбачається, що для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності. При цьому,     право на бюджетне відшкодування частини від`ємного значення виникає лише у разі фактичної сплати податку на додану вартість в ціні придбаного товару (робіт, послуг) отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг.
		Відповідно до пункту      44.1     статті    44 Податкового кодексу України    для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
		Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
		Згідно з абзацом 11    статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»     первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
		Відповідно до частини 1    статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»  підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
		Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88     та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.
		Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
		Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
		Реальний характер взаємовідносин позивача з ТОВ «Епіцентр-К» документально підтверджена, а також доцільність укладення договорів з даним контрагентом доведена.
		У свою чергу Акт перевірки не містить аналізу дотримання податкової дисципліни позивачем та його контрагентами, доказів порушення фіскальних інтересів держави внаслідок таким взаємовідносин, зокрема, не вбачається відхилень між сумами задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту між позивачем та його контрагентами.
		Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
		02 березня 2016 року Державна фіскальна служба України надала офіційне роз`яснення (Лист №4744/6/99-99-19-03-02-15), щодо адміністрування податків у випадках здійснення мотиваційних виплат сплачених за надані послуги, а саме: «Оскільки мотиваційні та стимулюючі виплати, які сплачуються офіційним дистриб`ютором (постачальником продукції), зокрема за точність закупівельних прогнозів, виконання узгодженого плану закупівель, дотримання асортименту товарів), такі виплати визначаються, як оплата маркетингових послуг. У продавця при виплаті мотиваційних виплат дистриб`ютору відповідно до п.198.3 ст.198 ПКУ, виникає право формування податкового кредиту(за умови реєстрації податкової накладної в ЄРПН, складеної дистриб`ютором».
		Згідно з пунктом 185.1. Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
		Відповідно до п. 187.1. Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата відвантаження товарів.
		У відповідності до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.
		Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
		Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
		З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011р. №742/11/13-11.
		При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов`язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов`язкових умов для виникнення такого права на придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.
		Колегія суддів звертає увагу на те, що всі господарські операції відображені своєчасно та належним чином в Єдиному реєстрі податкових накладних за весь період діяльності між Позивачем та ТОВ «Епіцентр-К».
		Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України, зобов`язанням є правовідношення. в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
		Відповідно до ч.І та ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Правовими наслідками укладення правочину є виникнення у сторін такого договору взаємних прав та обов`язків з їх подальшою реалізацією.
		Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПКУ.
		Позивач зареєстрована платником податку на додану вартість з 06.03.2003 року (свідоцтво №100334394 від 06.03.2003 року серії НБ №456873- копія у додатку).
		Суд апеляційної інстанції зазначає, що в акті перевірки не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов`язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.
		При цьому, акт перевірки не містить як аналізу дотримання податкової дисципліни Позивачем та його контрагентами, так і доказів порушення фіскальних інтересів держави внаслідок таких взаємовідносин, зокрема, не вбачається відхилень між сумами задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту між Позивачем та його контрагентами.
		Вищий адміністративний суд України висвітлив правову позицію в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10, відповідно до якого процесуальна діяльність суду із встановлення обгрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1) встановлення факту здійснення господарської операції; 2) встановлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; 3) встановлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; 5) встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.
		Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11 витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
		Відтак, при складанні акту перевірки Апелянтом використано необгрунтовані дані, а також суб`єктивні припущення, які не мають підтверджуючих доказів та належного обґрунтування.
		Колегія суддів звертає увагу на висновок експерта за результатами проведеної судово-економічної експертизи №061/19 від 02.04.2019 року по справі № 826/17530/18 проведеного Науково-дослідним центром судової експертизи з питань інтелектуальної власності, та зазначає наступне.
		Так, 13 березня 2019 року Науково-дослідним центром судової експертизи з питань інтелектуальної власності було проведено судово-економічну експертизу з питань, що висвітлені у Акті про результати документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер картки платника податку НОМЕР_1 ) № 2676/26-15-42-04/2383114424 від 11.06.2018 року та стали правовою підставою винесення Апелянтом податкових повідомлень-рішень №0079464204 від 11.07.2018 року, №0079494204 від 11.07.2018 року, №0110325-1310-2658 від 10.07.2018 року, №0110287-1310-2658 від 10.07.2018 року, № 0110288-1310-2658 від 10.07.2018 року, №0079474204 від 11.07.2018 року, №0078444204 від 11.07.2018 року вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-257 від 28.08.2018 року, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не перерахованого єдиного внеску №0079414204 від 11.07.2018 року та рішення № 0079434204 від 11.07.2018 року та є предметом спору у адміністративній справі № 826/17530/18.
		Зазначає, що в результаті проведеної судово-економічної експертизи встановлено, що висновки викладені в Акті перевірки про результати документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер картки платника податку НОМЕР_1 ), щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01,01,2015 року по 31.12.2017 року, дотримання законодавства, щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 року по 31.12.2017 року № 2676/26-15-42- 04/2383114424 від 11.06.2018 року документально не підтверджуються, відтак є протиправними та такими, що не можуть породжувати правових наслідків для Позивача (висновок наявний в матеріалах справи).
		Таким чином, вищевикладене свідчить про безпідставність та необгрунтованість винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
		Положеннями пп.17.1.7 п.17.1 ст.17 ПКУ платнику надано право оскаржувати рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).
		Крім того, згідно з пп.21.1.4 п.21.1 ст.21 ПКУ контролюючі органи зобов`язані не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.
		Відтак, при складанні акту перевірки контролюючим органом використано необгрунтовані дані, а також суб`єктивні припущення, які не мають підтверджуючих доказів та належного обґрунтування.
		Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
		Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень    та    у спосіб, що визначені    Конституцією    та    законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод    та    інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Відповідач по справі, як суб`єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення.
		Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги.        
		Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.                    
		Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
		Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.                    
		З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
		Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
		 
		П О С Т А Н О В И Л А:
		 
		Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2019 року - без змін. 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.
		(Повний текст виготовлено - 17 лютого 2020 року).
		 
		Головуючий суддя:                                                                      Л.О. Костюк 
		                    
		Судді:                                                                                                      Н.П. Бужак,
		 
		                                                                                                    М.І. Кобаль

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...