Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 725/1776/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 19.02.2020.
Дата набрання законної сили: 12.02.2020
Номер судового провадження: 61-7911ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		12 лютого 2020 року
		 
		м. Київ
		 
		справа № 725/1776/18
		 
		провадження № 61-7911св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Курило В. П. (суддя-доповідач),
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 , 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_1  на постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 березня 2019 року у складі колегії суддів: Владичана А. І., Лисака І. Н., Перепелюк І. Б.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У квітні 2018 року ОСОБА_1  звернувся до суду з позовними вимогами до  ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
		 
		Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 01 лютого 2001 року. З лютого 
		2018 року подружжя спільно не проживає та з цього часу спільне господарство не веде.
		 
		За час шлюбу до моменту припинення ведення спільного господарства за спільні кошти сторонами було придбано квартиру АДРЕСА_1 площею 34,60 кв.м, житловою площею 26,50 кв.м, яку в подальшому розширено за рахунок збільшення площі даної квартири шляхом добудови, та легковий автомобіль «VOLKSWAGEN PASSAT», 1991 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
		 
		Згоди щодо поділу спільного сумісного майна подружжя ними не досягнуто.
		 
		Згідно з уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив виділити кожному зі сторін у власність по 1/2 частині вказаної квартири та по 1/2 частині автомобіля.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 10 грудня 2018 року в задоволенні позовних вимог   ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжявідмовлено.
		 
		Рішення мотивоване тим, що позивачем не надано належних доказів наявності у нього коштів на час придбання спірного майна або те, що спірне майне придбано в результаті спільної праці з відповідачем або за їх спільні кошти. Натомість відповідачем надано докази на підтвердження того, що спірну квартиру та автомобіль придбано  ОСОБА_2 за кошти, отримані від її матері, що також підтверджено показами свідків, а тому вони не є спільним майном подружжя.
		 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Чернівецького апеляційного суду від 05 березня 2019 року апеляційну скаргу  ОСОБА_1 залишено без задоволення.
		 
		Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 10 грудня 
		2018 року залишено без змін.
		 
		Постанова мотивована тим, що позивач не довів належними доказами належність спірного майна до спільної сумісної власності подружжя, не підтвердив наявність грошових коштів на придбання спірної квартири та автомобіля. Згідно з показами свідків автомобіль було придбано за кошти матері відповідачки. Сам по собі факт придбання спірного майна у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		 
		15 квітня 2019 року  ОСОБА_1 звернувся через засоби поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 березня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачем не надано доказів, що спільне майно, яке набуте у шлюбі, відноситься до особистого майна 
		ОСОБА_2 . Натомість у пункті 15 договору купівлі-продажу квартири 
		від 24 березня 2005 року, зазначено, що продавець та покупець ознайомлені з вимогами статті 74 СК України, що підтверджується заявами, які залишаються на збереженні у приватного нотаріуса. Тобто ОСОБА_1 . дав згоду на придбання спірного житла, а ОСОБА_2 усвідомлювала на момент придбання квартири, що остання буде об`єктом спільної сумісної власності.
		 
		Судом апеляційної інстанцій не враховано доводи позивача, не досліджено надані ним письмові докази, зокрема відмовлено у задоволенні клопотання про долучення до матеріалів справи копії нотаріально завіреної заяви 
		 ОСОБА_1 від 24 березня 2005 року про надання згоди на купівлю квартири, що також підтверджує набуття спірного майна у період зареєстрованого шлюбу із відповідачем за їх спільні кошти. 
		 
		Крім того, розписка ОСОБА_3 про отримання ним коштів за продаж квартири не є належним доказом у даній справі, оскільки відсутній причинно-наслідковий зв`язок між придбанням відповідачем спірної квартири та отримання батьком відповідача коштів у банку.
		 
		Судом апеляційної інстанції також не взято до уваги, що квартира була у занедбаному стані та непридатна до проживання, з часу придбання її площа вдвічі збільшилася, в тому числі й за рахунок його коштів, оскільки він працював та мав дохід, також брав участь у ремонтних роботах особистою працею, на придбання автомобіля мав власні кошти.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		У травні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 , в якому вона просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 березня 2019 року залишити без змін.
		 
		Відзив мотивовано тим, що майно придбано хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, то це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за кошти якого воно було придбане. Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності у нього грошових коштів на придбання спірної квартири та автомобіля. Письмовими доказами у даній справі та показами свідків підтверджено факт придбання спірного майна за кошти матері відповідача. 
		 
		Суди при вирішення справи всебічно дослідили надані сторонами докази та ухвалили законні і обґрунтовані рішення, які не суперечать інтересам сина ОСОБА_2 та ОСОБА_1  ОСОБА_4 , який на даний момент проживає із матір`ю.
		 
		Рух касаційної скарги
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи 
		№ 725/1776/18 з Першотравневого районного суду міста Чернівці.
		 
		У травні 2019 року матеріали цивільної справи № 725/1776/18 надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2019 року цивільну справу призначено до судового розгляду.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ 
		 
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року 
		№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
		 
		Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		За таких обставин розгляд касаційної скарги  ОСОБА_1  на постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 березня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		За правилами частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		 
		Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи
		 
		01 лютого 2001 року між позивачем та відповідачем укладено шлюб.
		 
		Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 23 квітня 2018 року, яке набрало законної сили, шлюб між сторонами розірвано. Фактично шлюбні відносини між сторонами припинені з лютого 2018 року.
		 
		За час перебування у шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 .
		 
		24 березня 2005 року відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Козловою Н. В. за реєстровим № 3118, ОСОБА_2 придбано квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 34,60 кв.м, житловою площею 26,50 кв.м, яка складається з двох житлових кімнат. Право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 .
		 
		Згідно розписки від 24 березня 2005 року вказана квартира була придбана у ОСОБА_3 за 17 000,00 доларів США, що на день укладення договору складало 88 740,00 грн.
		 
		12 липня 2014 року ОСОБА_2 придбано легковий автомобіль марки «VOLKSWAGEN PASSAT», 1991 року випуску, реєстраційний номер 
		НОМЕР_1 .
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами належність спірного майна до спільної сумісної власності подружжя, не підтверджено наявність грошових коштів на придбання спірної квартири та автомобіля. Згідно з показами свідків автомобіль було придбано за кошти матері відповідачки. Сам по собі факт придбання спірного майна у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна.
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		 
		Зазначеним вимогам закону судові рішення першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. 
		 
		Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
		 
		Частиною першою статті 57 СК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 
		2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
		 
		За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		 
		Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		 
		Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження 
		№ 14-325цс18).
		 
		Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
		 
		У частині другій статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		 
		Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		 
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
		 
		Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 
		81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		З матеріалів справи вбачається та судами встановлено, що спірне майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 площею 34,60 кв.м, житловою площею 26,50 кв.м, та легковий автомобіль «VOLKSWAGEN PASSAT», 1991 року випуску, реєстраційний номер 
		НОМЕР_1 , сторонами було придбано за час перебування у шлюбі, а відтак, таке майно є спільною сумісною власністю подружжя, де частки чоловіка та дружини є рівними, що повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 листопада 
		2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18). Тому висновок судів попередніх інстанцій про те, що сам по собі факт придбання спірного майна у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя, є неправильним та суперечить нормам матеріального права, що в свою чергу нівелює правовий режим спільного сумісного майна подружжя, закріпленого законодавцем в ЦК України та в СК України.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		 
		Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права(частина перша статті 412 ЦПК України).
		 
		Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини друга та третя статті 412 ЦПК України).
		 
		Зважаючи на те, що у справі допущено неправильне застосування норм матеріального права, додаткових збирання доказів матеріали справи не потребують, тому колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 10 грудня 
		2018 року та постанова Чернівецького апеляційного суду від 05 березня 2019 року про відмову у задоволенні позовних вимог підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про задоволення позову.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		У зв`язку з ухваленням у справі нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , судові витрати понесені позивачем за подання позову в розмірі 2 876,54 грн, за подання апеляційної скарги в розмірі 4 314,81 грн та за подання касаційної скарги в розмірі 5 753,08 грн, а всього - 12 944,43 грн, слід стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
		 
		Керуючись статтями 141, 400, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити.
		 
		Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 10 грудня 
		2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 березня 2019 року скасувати.
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити.
		 
		Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири  АДРЕСА_1 загальною площею 34,60 кв.м, житловою площею 26,50 кв.м.
		 
		Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину легкового автомобіля марки «VOLKSWAGEN PASSAT», 1991 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . 
		 
		Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири  АДРЕСА_1 загальною площею 34,60 кв.м, житловою площею 26,50 кв.м.
		 
		Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину легкового автомобіля марки «VOLKSWAGEN PASSAT», 1991 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
		 
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати понесені позивачем за подання позову в розмірі 2 876,54 грн, за подання апеляційної скарги в розмірі 4 314,81 грн та за подання касаційної скарги в розмірі 5 753,08 грн, а всього - 12 944,43 грн
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                      М. Є.  Червинська 
		 
		 
		Судді:                                                                                                      С. Ю. Бурлаков 
		 
		 
		  А. Ю. Зайцев
		 
		 
		  Є. В. Коротенко
		 
		 
		  В. П. Курило

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...