Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 695/3221/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 20.02.2020.
Дата набрання законної сили: 14.02.2020
Номер судового провадження: 61-8984ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України                                   
		 
		14 лютого 2020 року 
		м. Київ
		 
		справа № 695/3221/18
		провадження № 61-8984св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І., 
		 
		учасники справи: 
		позивач - ОСОБА_1 ,  
		відповідач - ОСОБА_2 ,  
		  
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 11 січня 2019 року у складі судді Середи Л. В. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 21 березня 2019 року у складі колегії суддів: Храпка В. Д., Вініченка Б. Б., Новікова О. М., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст заяви та рішень судів
		 
		У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позов до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. 
		 
		В обґрунтування своїх вимог позивач посилалася на те, що вона є власником жилого будинку АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 не проживає у вказаному будинку із серпня 2001 року. Місце проживання ОСОБА_2 їй невідомо. 
		 
		Із урахуванням наведених обставин, позивач просила суд усунути перешкоди у користуванні будинком шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування жилим приміщенням на АДРЕСА_1 .
		 
		Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 11 січня 2019 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, розташованим за адресою:  АДРЕСА_1 .
		 
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач фактично не проживає за місцем своєї реєстрації, чим обмежує право позивача на вільне володіння та розпорядження спірним житловим приміщенням, що є підставою для визнання відповідача таким, що втратив право на користування спірним житловим приміщенням.  
		 
		Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 21 березня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 11 січня 2019 року залишено без змін. 
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що відповідач без поважних причин не проживав в жилому будинку більше одного року, що є підставою для задоволення позову. Перебування тривалий час на заробітках у іншій державі без згоди дружини не можна розцінювати як поважну причину не проживання у житловому будинку.
		 
		Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
		 
		У квітні 2019 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 11 січня 2019 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 21 березня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову  у задоволенні позову.  
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції у порушення вимог процесуального закону не повідомив належним чином сторону відповідача про дату, час та місце розгляду справи, чим не надав стороні відповідача можливості подавати письмові докази, заявляти клопотання про виклик свідків, приймати участь у допиті свідків, виступати у судових дебатах. Відповідач не має іншого місця проживання та позбавлений можливості придбати для себе інше житло, оскільки усі свої заощадження використав на здійснення покращень у спірному будинку. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що перебування відповідача за кордоном без згоди позивача є неповажною причиною не проживання останнього у спірному будинку понад один рік, оскільки відповідач є дієздатною особою. 
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		 
		Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3  не підлягає задоволенню із таких підстав.
		 
		Встановлені судами обставини 
		 
		ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі із 18 травня 1993 року по 1998 рік та із 18 липня 2001 року по 15 січня 2018 року.
		 
		ОСОБА_1 є власником жилого будинку на АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування від 25 жовтня 1996 року. У вказаному жилому будинку зареєстрований ОСОБА_2 .
		 
		Відповідно до довідки Виконавчого комітету Піщанської сільської ради від 28 серпня 2018 року № 859 ОСОБА_2 зареєстрований, але не проживає в будинку із 2001 року.
		 
		ОСОБА_2 не проживає у спірному жилому будинку із 2001 року, але періодично з`являвся у будинку, а із вересня 2017 року в жилому будинку не проживає, будь-яких витрат на оплату комунальних послуг не проводить. Позивач позбавлена можливості отримувати субсидію. 
		 
		У період із 2000 року по травень 2018 року відповідач систематично проживав у Російській Федерації, а із травня 2018 року - у Республіці Польща.
		 
		Нормативно-правове обґрунтування 
		 
		Частиною першою статті 383 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтею 150 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
		 
		Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
		 
		Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК УРСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. 
		 
		За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
		Відповідно до частини другої статті 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
		 
		Вичерпного переліку поважності причин не проживання у житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує у кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.
		 
		Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		 
		Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій, керуючись положеннями статті 156 ЖК УРСР та статті 405 ЦК України, обґрунтовано виходили із того, що відповідач був відсутній у будинку за місцем своєї реєстрації понад один рік без поважних причин, тривале перебування відповідача за кордоном без домовленості із позивачем не може розцінюватися як поважна причина не проживання у спірному будинку, а тому наявні правові підстави для визнання відповідача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням. 
		 
		Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що відповідач не має іншого місця проживання та позбавлений можливості придбати для себе інше житло, оскільки усі свої заощадження використав на здійснення покращень у спірному будинку, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, з огляду на те, що у такому випадку права відповідача можуть бути захищені шляхом звернення до суду із позовом про визнання спірного житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя, у зв`язку з істотним збільшення вартості майна. 
		 
		Верховний Суд бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції у порушення вимог процесуального закону не повідомив належним чином сторону відповідача про дату, час та місце розгляду справи, чим не надав стороні відповідача можливості подавати письмові докази, заявляти клопотання про виклик свідків, приймати участь у допиті свідків, виступати у судових дебатах, проте зазначає, що наведене не може бути достатньою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.
		 
		Частиною третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
		 
		Таким чином, чинне законодавство України не позбавляє права учасника справи подавати нові докази до суду апеляційної інстанції.
		 
		Зі змісту матеріалів справи та оскаржуваної постанови апеляційної інстанції вбачається, що апеляційний суд прийняв від сторони відповідача докази, які не були подані до суду першої інстанції, та оцінив їх. За результатами апеляційного перегляд рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 11 січня 2019 рокусуд апеляційної інстанції залишив вказане рішення без змін. 
		 
		Враховуючи те, що суд першої інстанції правильно вирішив спір по суті, тому відсутні підстави для скасування оскаржуваних рішень, оскільки в силу вимог частини другої статті 412 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
		 
		Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржене рішення постановлене без додержання норм матеріального та процесуального права, і зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
		 
		Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими. 
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
		Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 11 січня 2019 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 21 березня 2019 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		        Судді:        О. В. Ступак   І. Ю. Гулейков   Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...