Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 400/2493/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; реалізації владних управлінських функцій у сфері громадянства.
Надіслано для оприлюднення: 19.02.2020. Зареєстровано: 19.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 20.02.2020.
Дата набрання законної сили: 19.02.2020
Номер судового провадження: 854/9234/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19 лютого 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/2493/19Головуючий в 1 інстанції: Мельник О.М.
		Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду 
		у складі: головуючої судді  Шевчук О.А.,
		суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.
		 
		 
		розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області в особі Миколаївського районого сектору Управління державної міграційної служби України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2019 року, ухвалене в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Миколаєві, по справі за позовною заявою ОСОБА_1 до управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області в особі Миколаївського районого сектору Управління державної міграційної служби України в Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - 
		ВСТАНОВИЛА:
		У серпні 2019 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати протиправними дії управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області в особі територіального підрозділу Миколаївського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області (відповідь №Д-3/6/4829-19/4829/2934-19 від 20.07.2019) щодо відмови у вклеюванні до паспорта громадянина України зразка 1994 року, який виданий на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , нової фотокартки у зв`язку з досягненням 45 років; зобов`язати управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області в особі територіального підрозділу - Миколаївського районного сектору управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області вклеїти до паспорта громадянина України зразка 1994 року, який виданий на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , нову фотокартку у зв`язку з досягненням 45 років.
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у зв`язку із досягненням 45-річного віку позивач звернувся до відповідача із заявою про вклеювання відповідної фотографії у належний йому паперовий паспорт громадянина України. Розглянувши заяву позивача, листом від 20.07.2019 року № Д-3/6/4829-19/4829/2934 ОСОБА_1 відмовлено у вклеюванні фотокартки так як звернення відбулось не вчасно. Позивач вважає такі дії відповідачів протиправними та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства.
		Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2019 року позов задоволено частково. Зобов`язано Управління Державної міграційної служби в Миколаївській області в особі Миколаївського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області вклеїти до паспорта громадянина України зразка 1994 року, який виданий на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , нову фотокартку у зв`язку з досягненням 45 років. В задоволенні позовної вимоги про визнання протиправних Управління Державної міграційної служби в Миколаївській області в особі Миколаївського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області щодо відмови у вклеюванні до паспорта громадянина України зразка 1994 року, який виданий на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , нової фотокартки у зв`язку з досягненням 45 років - відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної міграційної служби України в Миколаївській області (вул. Декабристів, 5-А, м. Миколаїв, 54001, 3ідентифікаційний код 7844163) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 паспорт серії НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні 20 копійок).
		Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати частково рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання вчинити певні дії. Доводами апеляційної скарги зазначено, що спірні правовідносини з приводу вклеювання фотокартки до паспорту у формі паспортної книжечки врегульовані Постановою № 2503-ХІІ. Позивач у заяві від 18.07.2019 р. не порушував питання про видачу йому нового паспорта. Зокрема паспорт, в якому не вклеєно нової фотокартки при досягненні його власником відповідного віку, вважається недійсним. А тому, УДМС в Миколаївській області вважає, що нереалізація свого права та обов`язку позивачем не являється порушенням УДМС в Миколаївській області та її територіальними підрозділами норм чинного законодавства і не слугує підставою для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нової фотокартки.
		У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що порушення порядку позивачем вклеювання нових фотокарток до паспорта- книжечки, є підставою для притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 197 КУпАП, а не є підставою для відмови у вклеюванні нових фотокарток до паспорта зразка 1994 року, така відмова не передбачена жодним нормативно-правовим актом. Позивач звертає увагу, що у своїй відповіді на заяву про вклеювання до паспорта у формі книжечки зразка 1994 року відповідач категорично без будь-якої альтернативи не зазначив про те, що для вклеювання нової фотокартки необхідно, тобто фактично наполягає на тому, що обов`язково обмінювати паспорт зразка 1994 року на паспорт формі картки, а, отже, на думку позивача, дії відповідача ніяк не можуть свідчити про те, що цією відповіддю він сприяв або роз`яснив можливість, або порядок вклеювання до паспорта нової фотокартки, або повідомив, що для цього необхідно. Позивач звертає увагу, що відповіді про можливість вклеїти до паспорта-книжечку зразка 1994 року нової фотокартки віндо цього часу не отримав. З огляду на зазначене, позивач просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити.
		Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
		Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , являється прихожанином храму Св. Преображення Господнього с. Нечаяне.
		Позивач, у липні 2019 року звернувся із заявою до Миколаївського районного сектору управління державної міграційної служби України в Миколаївській області про вклеєння фото в паспорт-книжку громадянина України паспорт згідно положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою верховної Ради України від 02 вересня 1993 року. За результатом розгляду заяви, 20 липня 2019 року позивач отримав відповідь про те, що Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 398 Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 (набрала чинність 07.06.2019), до постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302, внесені зміни, якими передбачається, що Державна міграційна служба України до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. На теперішній час, наказом МВС від 06.06.2019 №456, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України від 14 червня 2019 року за №620/33591, затверджений та є чинним Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, відповідно до абзацу 3, п.2, п`ятого розділу якого, для вклеювання фотокартки при досягненні відповідного віку, після спливу тридцятиденного строку, заявник подає працівнику територіального підрозділу за місцем проживання заяву про вклеювання фотокартки, паспорт, фотокартки розміром 3.5 на 4.5 см із зображенням яке відповідає досягнутому віку та відповідне рішення суду.
		Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позов в частині зобов`язання вклеїти до паспорта громадянина України зразка 1994 року, який виданий на ім`я ОСОБА_1 , нову фотокартку у зв`язку з досягненням 45 років підлягає задоволенню.
		Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
		Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України; б) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; в) дипломатичний паспорт України; г) службовий паспорт України; ґ) посвідчення особи моряка; д) посвідчення члена екіпажу; е) посвідчення особи на повернення в Україну; є) тимчасове посвідчення громадянина України; 2) документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус: а) посвідчення водія; б) посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон; в) посвідка на постійне проживання; г) посвідка на тимчасове проживання; ґ) картка мігранта; д) посвідчення біженця; е) проїзний документ біженця; є) посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту; ж) проїзний документ особи, якій надано додатковий захист.
		Згідно з ч.3 ст.13 Закону України «Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.
		Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія.
		Згідно ч.2 ст.14 Закону України «Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.
		Відповідно до ч.1 ст.21 Закону України «Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
		Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XII затверджено Положення «Про паспорт громадянина України та Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» (далі - Положення про паспорт №2503-XII).
		Відповідно до п.п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт №2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
		Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. 
		Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. 
		Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним. 
		Водночас, п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (надалі - Постанова №302) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України.
		Відповідно до п.6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України обмін паспорта здійснюється у разі: 1) зміни інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації); 2) отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (РНОКПП) або повідомлення про відмову від прийняття зазначеного номера (за бажанням); 3) виявлення помилки в інформації, внесеній до паспорта; 4) закінчення строку дії паспорта; 5) непридатності паспорта для подальшого використання; 6) якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток; 7) наявності в особи паспорта зразка 1994 року (за бажанням).
		Згідно з п.21 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України у разі виникнення обставин (подій), у зв`язку з якими паспорт підлягає обміну (крім закінчення строку дії паспорта), документи для його обміну подаються протягом одного місяця з дати настання таких обставин (подій).
		Враховуючи вищенаведені норми, колегія суддів зазначає, що діючим законодавством передбачено дві форми паспорта громадянина України: книжечка і картка.
		Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 виповнилось 45 років  17.08.2017 року. З такою заявою позивач звернувся 18.07.2019 року.
		У відповідності до п.п. 6 п. 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України обмін паспорта здійснюється у разі, якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток.
		Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, вноситься така інформація:інформація, зазначена в зоні візуальної перевірки паспорта; додаткова змінна інформація (про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків або повідомлення про відмову від його прийняття (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття зазначеного номера та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу). У разі наявності повідомлення про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у відповідному полі проставляється слово відмова. У разі відсутності інформації відповідне поле не заповнюється; біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи); засоби електронного цифрового підпису (у разі оформлення паспорта особі, яка досягла 18-річного віку) та засоби шифрування в порядку, встановленому законодавством.
		Інформація вноситься до безконтактного електронного носія відповідно до рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації (IКAO) Doc 9303.
		Колегія суддів зазначає, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 року у справі №806/3265/17, оскільки законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива вибору особи, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
		Також в вищевказаній постанові зазначено, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
		При розгляді адміністративної справи №806/3265/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновків, що:
		- норми Закону України «Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст.22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення ст.8 Конвенції;
		- законодавець, приймаючи зміни до Закону №5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.
		Згідно ч. 1 ст. 6 Закону № 2297-VI, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
		Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону № 2297-VI).
		Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону).
		Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.
		Водночас, колегія суддівзвертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних данних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
		Реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
		На час звернення позивача до відповідача діяло два нормативних акта: Положення про паспорт №2503-XII і Постанова №302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов`язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов`язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч.3 ст.21 Закону №5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії Відділу УДМС розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнаються протиправними.
		З матеріалів справи вбачається, що подаючи заяву відповідачу, позивач відмовився від отримання біометричного паспорту,також позивач зазначав, що для нього є неприйнятним те, що присвоюється унікальний (персональний) номер запису у реєстрі тобто відмовився від обробки його персональних даних.
		Таким чином, викладені обставини та факти повністю узгоджуються з позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду 19.09.2018 року у зразковій справі № 806/3265/17.
		На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. 
		Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області в особі Миколаївського районого сектору Управління державної міграційної служби України в Миколаївській області  залишити без задоволення.
		Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2019 року  залишити без змін.
		Відповідно до ст. 329 КАС України постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		 
		 
		Головуюча суддя: О.А. Шевчук 
		 
		Суддя: А.В. Бойко 
		 
		Суддя: А.Г. Федусик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...