Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 240/2810/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 19.02.2020. Зареєстровано: 19.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 20.02.2020.
Дата набрання законної сили: 18.02.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		Справа № 240/2810/19 Головуючий у І інстанції: Панкеєва Вікторія Анатоліївна 
		Суддя-доповідач: Кузьменко Л.В. 
		18 лютого 2020 року
		м. Вінниця
		Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		головуючого судді: Кузьменко Л.В. 
		суддів: Совгири Д. І. Франовської К.С. 
		за участю:
		секретаря судового засідання: Сербин І.І.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року (рішення ухвалено суддею Панкеєвою В.А. 07 листопада 2019 року в м.Житомир, дату складення повного судового рішення не зазначено) у справі за адміністративним позовом Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного до ОСОБА_1 про стягнення 187979,20 грн, 
		В С Т А Н О В И В :
		В лютому 2019 року Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного звернулася до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь витрати, пов`язані з його утриманням у зазначеному закладі вищої освіти у розмірі 187979 грн. 20 коп.
		В обґрунтування зазначених вимог позивач покликався на те, що відповідно до наказу начальника Національної академії №52-КС від 26.07.2016 ОСОБА_1 зараховано на перший курс навчання. 06.08.2016 між Міністерством оборони України в особі начальника Національної академії та старшим солдатом ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України, відповідно до якого відповідач зобов`язувався сумлінно виконувати вимоги статутів ЗС України, накази командирів та добровільно відшкодувати витрати пов`язані з його утриманням у вищому військовому закладі, в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість. Відповідачем було подано рапорт про відрахування його з числа курсантів Національної академії у зв`язку з небажанням продовжувати навчання та зобов`язання ним відшкодувати витрати на утримання у закладі вищої освіти. Наказом начальника академії із старшим солдатом ОСОБА_1 розірвано контракт про проходження військової служби (навчання) у ЗС України. Позивач вважає, що невиконання відповідачем умов підписаного контракту між Міністерством оборони України в особі Начальника Національної академії та старшим солдатом ОСОБА_1 через небажання продовжувати навчання, обумовило обов`язок відшкодувати останнім витрати на утримання у закладі вищої освіти.
		Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 07.11.2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного витрати, пов`язані з його утриманням у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у розмірі 187979,20 грн.
		Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, з урахуванням змісту заяви від 18.02.2020 року про залишення позовної заяви без розгляду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та приписів процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове,яким позов залишити без розгляду. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається нате, що позов подано з пропуском встановленого строку звернення до адміністративного суду. Крім того, відповідача зобов`язано відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням у вищому військовому закладі, за послуги, якими він не забезпечувався, а також зазначає, що ОСОБА_1 має статус ветерана війни-учасника бойових дій та користується відповідними пільгами.
		26.12.2019 року позивач направив до суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
		16.01.2020 відповідач направив до суду відповідь на відзив, у якому заперечує проти доводів, наведених в відзиві на апеляційну скаргу та просить рішення суду першої інстанції скасувати.
		Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з огляду на таке.
		Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного №52-КС від 26.07.2016 на перший курс навчання до вказаної академії зараховано ОСОБА_1 .
		06.08.2016 між Міністерством оборони України в особі начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного генерал-лейтенанта Ткачука П.П. та старшим солдатом ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України. Відповідач, ознайомившись із законами та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють порядок проходження військової служби (навчання) добровільно взяв на себе зобов`язання проходити службу (навчання) у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. В контракті вказано, що у разі дострокового його розірвання, через небажання курсантом продовжувати навчання, недисциплінованість чи відмови подальшого продовження військової службина посадах офіцерського складу після закінчення навчального закладу, відповідач зобов`язаний відшкодувати Міністерству оборони України витрати, пов`язані з утриманням у закладі, в якому проходить військову службу (навчання).
		Відповідачем було подано до навчального закладу рапорт про відрахування його з числа курсантів, у зв`язку із небажанням продовжувати навчання. 
		Наказом начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного №15-КС від 26.02.2018 (по особовому складу) із відповідачем розірвано контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України, відраховано з числа курсантів та звільнено з військової служби у запас за підпунктом "и" Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (а.с.59).
		Відповідно до наказу начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного №47 від 26.02.2018 (по стройовій частині) старшого солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу Національної академії та знято з усіх видів забезпечення, зобов`язано відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням в Національній академії в сумі 189524,59 грн.
		Як вбачається з довідки-розрахунку №1053 від 26.02.2018 (а.с.63) відповідач був згідний з розрахунком та власним записом зобов`язався оплатити суму в касу або на рахунок Національної академії до 26.03.2018.
		У зв`язку з непогашенням відповідачем вказаної заборгованості в добровільному порядку позивач вважає, що такими діями ОСОБА_1 завдано шкоду державному бюджету, що спонукало позивача звернутися до суду з цим позовом.
		Вирішуючи спір та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що курсанти, які навчаються в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного перебувають на повному державному забезпечені. Кошти, які витрачаються на їх навчання є державними (бюджетними). Разом з тим, будучи обізнаним під час підписання контракту про необхідність відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням в навчальному закладі у разі дострокового розірвання контракту, відповідач на даний час зазначену вище суму коштів в повному обсязі не відшкодував, що є підставою для задоволення позову повністю.
		Вирішуючи питання щодо порушення позивачем строку звернення до суду з цим позовом та наявності поважних причин для його поновлення, суд апеляційної інстанції виходить з таких приписів Закону.
		Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частина перша статті 122 КАС України передбачає, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
		Абзацом 1 частини другої статті 122 КАСУ визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		В силу приписів частини третьої статті 122 КАСУ для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		Згідно з ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
		Отже, чинне законодавство встановленими строками обмежує звернення особи до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків має на меті досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
		Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може, встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судових захист і доступ до правосуддя.
		Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду передбачено ст.123 КАС України.
		Приписами ч. 3 ст. 123 КАС України визначено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
		Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що загальний строк для звернення до суду з позовом у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби становить один місяць та починає обчислюватись з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2019 року у справі №824/284/19-а.
		Колегія суддів зазначає, що позивач звернувся до суду з цим позовом 26 лютого 2019 року, тобто з пропуском місячного строку звернення до суду, передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України.
		Обґрунтовуючи поважність підстав пропуску строку звернення до суду позивач у заяві про поновлення такого строку (а.с.13) посилається на зміну Великою Палатою Верховного Суду судової практики щодо юрисдикції розгляду такої категорії справ, що було відображено в постанові від 12 грудня 2018 року в справі №804/285/16. Зауважено, що на момент відрахування позивача спори цієї категорії справ вирішувались в порядку цивільного судочинства, із встановленим строком позовної давності в три роки.
		Надаючи правову оцінку обставинам пропуску строку звернення до суду, суд апеляційної інстанції зазначає, що поважними причинами для поновлення строку на подання адміністративного позову визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. 
		Разом з тим, наведені позивачем підстави пропуску строку звернення до суду мають суб`єктивний характер та не позбавляли останнього можливості звернутись до суду з цим позовом у встановлені КАС України строки.
		Крім того, позивач зазначав, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №804/285/16 (у якій Велика Палата відступила від своїх висновків) надійшла до Національної академії 19 січня 2019 року, натомість з позовом до суду звернувся лише 26 лютого 2019 року, направивши адміністративний позов засобами поштового зв`язку, який надійшов до суду першої інстанції 11 березня 2019 року. При цьому, підстав неможливості звернення до суду у місячний строк з дня коли позивачу стало відомо, що такі спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства, позивачем до суду надано не було.
		Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції з постанов Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №140/721/19, від 30.09.2019 у справі №340/685/19, від 24.12.2019 у справі №824/284/19-а про існування постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №804/285/16 (у якій Велика Палата відступила від своїх висновків) позивач дізнався з постанови Луганського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2019.
		Суд відхиляє доводи позивача, що на момент відрахування відповідача з навчального закладу спори даної категорії вирішувались в порядку цивільного судочинства із встановленим терміном позовної давності три роки, також з огляду на те, що у вищезазначених постановах Верховний Суд неодноразово наголошував, що до правовідносин, які стосуються проходження публічної служби слід застосовувати місячний строк звернення до суду, встановлений ч. 5ст. 122 КАС України.
		Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
		Відповідно дост.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», ЄвропейськаКонвенція «Про захист прав людини і основоположних свобод»і практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права.
		Частиною 1 ст. 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
		Однак, у справі «Мушта проти України» ЄСПЛ нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення.
		Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані.
		У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та переслідувати легітимну мету, враховуючи розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.
		Позивач у даній справі мав усі правові підстави для вчасного звернення до суду з відповідним позовом у розумні строки, будь-яких перешкод для реалізації такого права матеріали справи не містять, як і підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.
		Колегія суддів вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.
		Також, суд зазначає, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, а інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
		Крім того, у рішенні від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 Конституційний Суд України роз`яснив, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
		Отже, враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з даним позовом і ним не надано суду належних обґрунтувань та доказів на підтвердження поважності причин пропуску цього строку, суд приходить до висновку про відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду з даним позовом та про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у відповідності до вимог статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Відтак, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість розгляду даної справи по суті, та вважає за необхідне залишити позовну заяву без розгляду.
		Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
		Пунктом 8 ч. 1 ст. 240 КАС України передбачено, що суд залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
		З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив наведені вище порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даної справи, внаслідок чого його рішення підлягає скасуванню з залишенням позовної заяви без розгляду.
		Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
		 
		Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд 
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного до ОСОБА_1 про стягнення 187979,20 грн скасувати.
		Адміністративний позов Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного до ОСОБА_1 про стягнення 187979,20 грн залишити без розгляду.
		Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
		 
		Постанова суду складена в повному обсязі 19 лютого 2020 року.
		 
		 
		Головуючий  Кузьменко Л.В.    Судді    Совгира Д. І.   Франовська К.С.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...