Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 545/3654/16-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; дорожнього руху, транспорту та перевезення пасажирів, з них; дорожнього руху.
Надіслано для оприлюднення: 19.02.2020. Зареєстровано: 20.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 20.02.2020.
Дата набрання законної сили: 19.02.2020
Номер судового провадження: К/9901/29449/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		19 лютого 2020 року 
		Київ
		справа №545/3654/16-а
		адміністративне провадження №К/9901/29449/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого судді (судді-доповідача) -           Данилевич Н.А.,
		суддів -                                                         Бевзенка В.М., 
		                                                                Шевцової Н.В., 
		розглянувши у попередньому судовому засіданні
		касаційну скаргу Управління патрульної поліції у місті Полтаві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2017 року (головуючий суддя - Кононенко З.О., судді - Бондар В.О.,    Калиновський В.А.) у справі 
		за позовом ОСОБА_1 
		до Управління патрульної поліції у місті Полтаві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, 
		третя особа - Інспектор роти № 3 батальйону управління патрульної поліції ОСОБА_2, про скасування постанови
		про адміністративне правопорушення ПС2 № 874696 від 21 жовтня 2016 року,
		у с т а н о в и в :
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		Позивач, ОСОБА_1 , 31.10.2016 звернувся до Полтавського районного суду Полтавської області з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в м. Полтаві Департаменту Патрульної поліції НП України (далі - відповідач, скаржник), третя особа Інспектор роти№3 Батальйону "УПП" ОСОБА_2, в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову про адміністративне правопорушення ПС2№874696 від 21.10.2016 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 передбачене ч.1 ст.122 та ч.1 ст.126 КУпАП.
		В    обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що вважає    постанову про адміністративне правопорушення ПС2 № 874696 від 21.10.2016 протиправною, безпідставною, такою, що порушує права, свободи та інтереси позивача.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Постановою Полтавського районного суду Полтавської області від 27.12.2016 в задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в м. Полтаві Департаменту Патрульної поліції НП України про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення ПС2 №874695 від 21.10.2016, передбачене ч.1 ст.122 та ч.1 ст.126 КУпАП відмовлено.
		Ухвалюючи рішення у справі, суд зазначив, що в цьому випадку складання адміністративного протоколу не є обов`язковим. Суд зазначив, що скоєння позивачем інкримінованого правопорушення в повному обсязі підтверджується дослідженим в судовому засіданні відеозаписом із фіксацією правопорушення, з якого вбачається, що позивач вчинив зупинку на перехресті та не мав при собі поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Посилання позивача на те, що зупинка була вимушеною у зв`язку із його поганим самопочуттям, суд визнав такими, що спростовуються поведінкою позивача, який під час складання постанови працівниками поліції самостійно сів за кермо автомобіля та залишив місце правопорушення, рушивши до лікарні, а отже не перебував в стані, що унеможливлює керування транспортним засобом. Крім того, суд врахував, що наданою копією ЕКГ    не підтверджується безпорадний стан позивача саме на момент скоєння зупинки.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		Постанову Полтавського районного суду Полтавської області від 27.12.2016 по справі №545/3654/16-а скасовано в частині відмови в задоволенні позову щодо визнання протиправною та скасування постанови ПС2 № 874695 від 21.10.2016 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 по ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративне правопорушення.
		Прийнято в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
		Визнано протиправною та скасовано постанову ПС2 №874695 від 21.10.2016 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 по ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративне правопорушення.
		В іншій частині постанову Полтавського районного суду Полтавської області від 27.12.2016 залишено без змін.
		Ухвалюючи судове рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач здійснив дійсно екстрену зупинку в стані крайньої необхідності, яка передбачена статтею 17 КУпАП, що підтверджено матеріалами справи, проте працівники поліції не взяли до уваги даний факт, хоча були свідками медичного обстеження ОСОБА_1 . Щодо посилань апелянта на те, що інспектор роти №3 батальйону управління патрульної поліції ОСОБА_2 не мав права здійснювати перевірку полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, колегія суддів зазначила, що такі не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Полтавського районного суду Полтавської області від 27.12.2016 у справі №545/3654/16-а, в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправною та скасування постанови ПС2 № 874695 від 21.10.2016 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 саме за ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративне правопорушення прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального права.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
		31 березня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Управління патрульної поліції у місті Полтаві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2017 року, в якій відповідач просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції. 
		На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначає, що судом першої інстанції було переглянуто відеодоказ вчиненого позивачем правопорушення, який, на думку відповідача, спростовує висновки про погане самопочуття позивача. Вказує, що позивачем не були виконані передбачені під час вимушеної зупинки заходи, як то, наприклад, ввімкнення аварійної сигналізації. Крім того, вважає, що судом апеляційної інстанції не враховано досліджені судом першої інстанції пояснення третьої особи - ОСОБА_2 . Крім того, оскільки судом апеляційної інстанції спірну у справі постанову визнано правомірною у певній частині, вважає, що це свідчить про правомірність дій відповідача в цілому при її винесенні.    
		Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2020 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
		II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що    позивач, ОСОБА_1 21.10.2016, керуючи транспортним засобом RENAULT KANGOO, номерний знак НОМЕР_1 , близько 10.00 годин ранку, рухався по вулиці Шевченка та зробив зупинку біля «МЕГА АПТЕКИ», що розташована по вул. Шевченка, 37/2, порушивши вимоги п.15.9 (г) Правил дорожнього руху України, а також не мав при собі поліса обов`язкового страхування цивільної-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив вимоги п.2.1 (г) Правил дорожнього руху України.
		Постановою у справі про адміністративне правопорушення серії ПС2 №874695 від 21.10.2016 ОСОБА_1 притягнено до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 та ч.1 ст.126 КУпАП.
		Суд першої інстанції встановив, що дослідженим в судовому засіданні відеозаписом із фіксацією правопорушення підтверджується, що позивач вчинив зупинку на перехресті та не мав при собі полісу (сертифікату) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
		Позивач не заперечував факту вчинення ним правопорушення, передбаченого ч.1 статті 122 КУпАП, проте зазначав, що діяв у стані крайньої необхідності, оскільки відчув різке погіршення самопочуття, а саме головокружіння та біль у серці.
		Відповідно до матеріалів справи, відразу після спілкування з інспектором роти №3 батальйону управління патрульної поліції ОСОБА_2, ОСОБА_1 через погане самопочуття поїхав до Полтавського обласного центру екстреної медичної допомоги (вул. Володарського бю6, м. Полтава), де йому було надано екстрену медичну допомогу.
		З даного висновку екстреної медичної допомоги вбачається, що 21.10.2016 на 10:32 годину артеріальний тиск ОСОБА_1 становив 200/120.
		Також в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, на    підтвердження своїх доводів, позивачем було надано: виписку із медичної карти стаціонарного хворого №5717, карту ехокардіоскопічного обстеження від 03.02.2016, виписний епікриз з історії хвороби №24087, з яких випливає, що позивач дійсно має проблеми зі здоров`ям, а саме з артеріальним тиском та хворе серце.
		ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
		Як встановлено частиною 1 статті 122 Кодексу України про    адміністративні правопорушення перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів..
		Відповідно до статті 17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.
		Згідно зі ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
		Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
		Відповідно до ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, в тому числі у випадках: якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення; якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події.
		Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 №3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (із змінами та доповненнями).
		Відповідно до п. 1.1. Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих    видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
		Відповідно до п. 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
		Відповідно до п. 2.1 (ґ) ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).
		Відповідно до п. 21.1 ст. 21 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників" від 01.07.2004 року №1961-IV у редакції Закону України від 24.09.2008 p. N 586-VI) передбачено, що з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТ СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. Транспортний засіб має відповідати вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону з моменту прийняття участі в дорожньому русі.
		Пунктом 21.2 ст. 21 вказаного Закону передбачено, що контроль за наявністю договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється відповідними підрозділами Національної поліції при складанні протоколів щодо    порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод.
		Згідно з п. 21.3 ст. 21 вказаного Закону, при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов`язана мати при собі страховий поліс (сертифікат). Страховий поліс пред`являється посадовим особам органів, визначених у пункті 21.2 цієї статті, на їх вимогу.
		Відповідно до ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. 
		У разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності особа несе відповідальність, встановлену законом (п.21.4 ст. 21 Закону).
		Частиною 1 ст.126 КУпАП передбачено, що керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
		Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).
		З оскаржуваної у цій справі постанови від 21.10.2016 серії ПС2 №874695 вбачається, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 та ч.1 ст.126 КУпАП.
		З вищенаведених положень КУпАП випливає, що особа, яка діяла в стані, зокрема, крайньої необхідності не підлягає адміністративній відповідальності.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, позивач не заперечував самого факту вчинення ним правопорушення, передбаченого ч.1 статті 122 КУпАП, проте зазначав, що діяв у стані крайньої необхідності, оскільки відчув різке погіршення самопочуття, а саме головокружіння та біль у серці.
		Відповідно до матеріалів справи, відразу після спілкування з інспектором роти №3 батальйону управління патрульної поліції ОСОБА_2, ОСОБА_1 через погане самопочуття поїхав до Полтавського обласного центру екстреної медичної допомоги (вул. Володарського бю6, м. Полтава), де йому було надано екстрену медичну допомогу. Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до даного висновку екстреної медичної допомоги 21.10.2016 на 10:32 годину артеріальний тиск ОСОБА_1 був 200/120.
		Отже, Суд вважає цілком обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції, що здійснена позивачем зупинка транспортного засобу, яким він керував, була екстреною, вчиненою у стані крайньої необхідності.
		Посилання відповідача на нібито підтвердження відеофіксацією належного стану позивача, на думку Суду, є суб`єктивними та безпідставними, адже погіршення стану ОСОБА_1 підтверджено належними та допустимими в розумінні КАС України доказами. 
		Крім того, Суд зазначає, що встановлення судами попередніх інстанцій правомірності винесення спірної постанови в частині притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП не може свідчити про правомірність її винесення в цілому, адже позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за два окремі види правопорушень, за кожне з яких передбачений певний вид адміністративної відповідальності. 
		Враховуючи те, що відповідачем не наведено жодного аргументу щодо незаконності ухваленої судом апеляційної інстанції постанови в частині відмови позивачу в задоволенні позовних вимог про скасування спірної постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП, Судом не здійснюється перевірка законності оскаржуваного судового рішення в цій частині.
		Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судом апеляційної інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, у касаційній скарзі не зазначено. 
		Частиною першою статті 350 КАС України (в чинній редакції) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки судом не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.
		З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судового рішення відсутні.
		Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
		п о с т а н о в и в :
		Касаційну скаргу Управління патрульної поліції у місті Полтаві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України залишити без задоволення.
		Постанову    Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2017 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
		Суддя-доповідач                                                                      Н.А. Данилевич          
		Судді                                                                                           В.М. Бевзенко
		                                                                                          Н.В. Шевцова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...