Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 359/9424/17 : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку ЦПК України.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 20.02.2020.
Дата набрання законної сили: 12.02.2020
Номер судового провадження: 61-11929ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова                                           
		Іменем України        
		       
		12 лютого 2020 року 
		м. Київ
		 
		справа № 359/9424/17
		провадження № 61-11929св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Висоцької В. С.,
		суддів:                Грушицького А. І.,                            Петрова Є. В.,  
		Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,          
		 
		учасники справи: 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		треті особи: Державне підприємство «Сетам», Бориспільський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Науменко Любов Григорівна, Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану ОСОБА_3, та касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2019 року в складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сержанюк А. С., Сушко Л. П., 
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування протоколу та акта проведення електронних торгів, свідоцтва про придбання квартири з електронних торгів, рішення про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, визнання права власності на квартиру та витребування майна з чужого незаконного володіння.
		В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 серпня 2014 року з неї на користь              ПАТ КБ «Приватбанк» стягнута сума заборгованості за кредитним договором в розмірі 39 079,43 грн. На виконання цього рішення 22 грудня 2016 року Бориспільськийміськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - Бориспільський                  МР ВДВС ГТУЮ у Київській області) реалізував на електронних торгах належну їй квартиру АДРЕСА_1 , власником якої став ОСОБА_2 . 
		Проте ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30 червня 2017 року скасовано заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 серпня         2014 року, та в подальшому рішенням Печерського районного суду м. Києва від           12 грудня 2017 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. 
		На думку позивача, вказана обставина свідчить про те, що спірна квартира вибула з її власності безпідставно та поза її волею.
		Виходячи з наведеного, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, позивач просила визнати незаконними та скасувати протокол проведення електронних торгів від 22 грудня 2016 року, акт головного державного виконавця Бориспільського МР ВДВС ГТУЮ у Київській області про проведені електронні торги від 08 лютого 2017 року, свідоцтво про право власності на квартиру, видане              23 лютого 2017 року приватним нотаріусом, рішення від 23 лютого 2017 року про державну реєстрацію за відповідачем права власності на квартиру; визнати за нею право власності на квартиру та витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на її користь квартиру АДРЕСА_1 . 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2018 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що продаж спірної квартири відбувся в період часу, коли заочне рішення було чинним, тому підстав для скасування торгів немає. Крім того, відповідач є добросовісним набувачем, оскільки спірна квартира відчужена в його власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень, тому не може бути витребувана у нього на користь позивача.
		Додатковим рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від        26 грудня 2018 року відмовлено у стягненні з ОСОБА_1 на користь               ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу.
		Відмовляючи у стягненні з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат, понесених останнім на оплату правової допомоги, суд першої інстанції виходив із того, що пред`явлення позову обумовлено не зловживанням ОСОБА_1 процесуальними правами, а прагненням відновити її право на спірну квартиру. Тому покладення на неї додаткового обов`язку щодо відшкодування витрат на правову допомогу, понесених ОСОБА_2 , призведе до погіршення її матеріального становища, на утриманні якої також перебуває малолітня дитина. Крім того,          ОСОБА_3 , який є представником відповідача ОСОБА_2 , є рідним сином останнього, а тому ця обставина викликає сумнів у дійсності оплати професійної правничої допомоги.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Київського апеляційного суду від 04 червня 2019 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо скасування рішення про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна та витребування цього об`єкта нерухомого майна з чужого незаконного володіння скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.
		Витребувано з володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .
		Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23 лютого           2017 року за індексним номером 34002935 та запис про право власності від                 23 лютого 2017 року №19166046, яке внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Бориспільского районного нотаріального округу Київського області Науменко Л. Г. про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 .
		Додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області             від 26 грудня 2018 року скасовано та стягнуто з ОСОБА_2 на користь           ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1 362,00 грн. В іншій частині рішення залишено без змін.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо скасування рішення про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, витребування цього об`єкта нерухомого майна з чужого незаконного володіння та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення вказаних позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 серпня 2014 року, на підставі якого спірна квартира вибула з володіння позивача, у подальшому було скасовано судом, а тому майно вибуло з володіння власника ОСОБА_1 поза її волею й остання має право витребувати спірну квартиру у добросовісного набувача ОСОБА_2 у порядку статті 388 ЦК України.
		При цьому, скасовуючи додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про стягнення з  ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат в розмірі 1 362,00 грн, апеляційний суд виходив із того, що зазначені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі понад 16 000,00 грн є завищеними, належним чином не обґрунтовані та становлять  надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат. З урахуванням наведеного та відповідно до кількості задоволених позовних вимог апеляційний суд дійшов висновку, що з позивача на користь ОСОБА_2 на відшкодування витрат на правничу допомогу підлягають стягненню кошти в розмірі 2 000,00 грн. З огляду на необхідність стягнення з відповідача на користь позивача витрат, понесених останньою на сплату судового збору, а з позивача на користь                  ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу, суд визнав, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню різниця в зазначених сумах,                             тобто 1 362,00 грн. 
		Короткий зміст вимог касаційних скарг
		У червні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2019 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення в частині задоволення позовних вимог та залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції. Також просить змінити постанову апеляційного суду в частині перегляду додаткового рішення, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені під час розгляду справи в суді першої інстанції витрати на професійну правничу допомогу в повному обсязі та змінити розподіл судових витрат між сторонами, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. 
		У липні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2019 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення в частині задоволення позовних вимог, в іншій частині постанову апеляційного суду залишити без змін, рішення суду першої інстанції залишити в силі, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. 
		 
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Доводи осіб, які подали касаційні скарги
		У касаційній скарзі ОСОБА_2 вказує на те, що апеляційний суд, переглядаючи рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2018 року, залишив поза увагою встановлену судом першої інстанції обставину обізнаності позивача про ризик вибуття з її володіння належної їй на той час спірної квартири, не надав оцінку доводам заявника, викладеним у відзиві на апеляційну скаргу, та наявним у справі доказам на підтвердження цих доводів. При цьому апеляційний суд не звернув увагу на те, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно продане в порядку, встановленому для виконання судових рішень. 
		Також зазначає, що позивачу було відомо про можливий продаж належної їй квартири з прилюдних торгів, оскільки 21 вересня 2015 року державним виконавцем проведений опис спірної квартири та направлений на адресу           ОСОБА_1 рекомендованою кореспонденцією. Поштове відправлення вручено за довіреністю 01 жовтня 2015 року.
		Крім того, висновки апеляційного суду про завищений розмір професійної правничої допомоги є неправильними та не відповідають наявним у матеріалах справи документам і фактичним обставинам справи. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, апеляційний суд не звернув уваги на те, що відповідач є особою з інвалідністю ІІ групи та його звільнено від сплати судового збору.
		У касаційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк» вказує на те, що відповідно до частини другої статті 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно продане в порядку, встановленому для виконання судових рішень. 
		Протягом грудня 2016 року-лютого 2017 року ВДВС та ДП «Сетам» мали законне право на реалізацію спірної квартири. Крім того, з вересня 2015 року (складання державним виконавцем акту опису квартири) позивачу було відомо про звернення стягнення на квартиру та вона цілком допускала можливість реалізації цього об`єкта нерухомого майна на публічних торгах. 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , поданою ОСОБА_3 , витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Доводи відзиву на касаційну скаргу
		 
		У серпні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану ОСОБА_3 , в якому просила скаргу відхилити, постанову апеляційного суду залишити без змін.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 серпня 2014 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнута заборгованість за кредитним договором в розмірі 39 079,43 грн та судові витрати в розмірі 390,79 грн.
		11 жовтня 2014 року судове рішення набрало законної сили.
		16 жовтня 2014 року Печерський районний суд м. Києва видав виконавчий лист        № 757/17389/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 39 079,43 грн та витрат на оплату судового збору в розмірі 390,79 грн.
		27 квітня 2015 року старший державний виконавець ВДВС Бориспільського МРУЮ відкрив виконавче провадження № 47358000 з виконання вказаного виконавчого документа.
		Згідно з інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно та відповідно до листа директора комунального підприємства Бориспільської районної ради Бориспільського районного «Бюро технічної інвентаризації» від 24 березня             2016 року № 211 позивачу належала квартира АДРЕСА_1 . В подальшому АДРЕСА_1.
		21 вересня 2015 року старший державний виконавець МР ВДВС Бориспільського МРУЮ склав акт опису й арешту майна та цього ж дня виніс постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
		Згідно з висновком про вартість майна від 30 червня 2016 року вартість квартири АДРЕСА_1 , власником якої була ОСОБА_1 , складає 797 045,00 грн.
		22 грудня 2016 року ДП «Сетам» провело електронні торги з реалізації належної позивачу квартири № 25, загальною площею 65,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною       557 931,50 грн.
		ОСОБА_2 став переможцем цих електронних торгів та набув право на придбання цього об`єкту нерухомого майна. 
		27 грудня 2016 року ОСОБА_2 сплатив вартість реалізованої квартири в повному обсязі. 
		08 лютого 2017 року головний державний виконавець Бориспільського МР ВДВС ГТУЮ у Київській області Хороша Н. В. склала акт про проведені електронні торги.
		23 лютого 2017 року приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Науменко Л. Г. видала свідоцтво про право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .
		Того ж дня на підставі цього правовстановлюючого документа приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Науменко Л. Г. здійснила державну реєстрацію за позивачем права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03 березня 2017 року № 81721762.
		Разом із тим, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30 червня 2017 року скасовано заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 серпня         2014 року, а справу призначено до судового розгляду в загальному порядку.
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 грудня 2017 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором відмовлено.
		Підставою для відмови в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 став пропуск позивачем строку позовної давності. 
		У березні 2017 року ОСОБА_1 зверталася до суду з позовом про визнання електронних торгів з продажу нерухомого майна недійсним. 
		Рішенням Апеляційного суду Київської області від 21 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 28 березня 2018 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання електронних торгів з продажу нерухомого майна недійсними відмовлено.
		Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що до участі в справі як відповідача не залучено переможця електронних торгів, а суд апеляційної інстанції на стадії перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку позбавлений такої можливості. 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюються відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року             № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною до 08 лютого 2020 року.
		 
		За частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає залишенню без задоволення, а касаційна скарга ОСОБА_2 - задоволенню частково.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права.
		Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.  Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника електронних торгів, та складанні за результатами їх проведення акта про проведення електронних торгів.
		 
		Акт про проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно у випадках, визначених законодавством. Тобто вказаний акт є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а отже, є договором.
		 
		З аналізу частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на електронних торгах є різновидом договору купівлі-продажу.
		 
		Згідно із частиною першою статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
		 
		Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів.
		 
		Сторонами договору купівлі-продажу, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці: державна виконавча служба та організатор електронних торгів, а також покупець -  переможець електронних торгів.
		 
		Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
		 
		Отже, у разі прийняття судового рішення про скасування (визнання недійсними) електронних торгів за позовом учасника електронних торгів, у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за результатами електронних торгів, відповідно виникнуть права та обов`язки щодо повернення всього, що вони одержали на виконання договору.
		Разом із тим, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		При вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Тимчасового порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.
		 
		Стаття 15 ЦК Українивизначає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		 
		Статтею 330 ЦК України встановлено, що, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
		 
		Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
		 
		Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України).
		 
		Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
		 
		Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
		 
		Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
		 
		Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
		 
		Застосовуючи положення частини другої статті 388 ЦК України про те, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, суд повинен мати на увазі, що позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті публічних торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними, оскільки відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати майно, яке вибуло з володіння поза його волею, і в добросовісного набувача.
		 
		При цьому системне тлумачення статті 388 ЦК України дає підстави для висновку про те, що в такому випадку законодавець презюмує, що у разі скасування судового акту останній не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.
		 
		Тобто майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, прийнятого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
		 
		Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		 
		Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. 
		 
		Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
		 
		Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції. Будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Саме «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
		 
		У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
		 
		Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом та з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, та інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява N 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява N 43768/07)).
		 
		Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, необхідно зазначити, що позбавлення особи  житла можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті. Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання.
		 
		Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети. Відсутність обґрунтування у судовому рішенні фактичних підстав застосування приписів законодавства, навіть якщо формальні вимоги були дотримані, може серед інших чинників братися до уваги при вирішенні питання про те, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується. Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про позбавлення особи  житла є підставою для висновку про порушення відносно такої особи                          статті 8 Конвенції.
		 
		Особливістю даного спору є те, що оскаржуються результати електронних торгів, проведених на виконання судового рішення про стягнення з позивача на користь банку суми боргу в розмірі 39 079,43 грн. Водночас вартість спірної квартири відповідно до висновку про вартість майна від 30 червня 2016 року становила 797 045,00 грн, що в свою чергу не можна визнати пропорційним до суму боргу, оскільки вартість квартири майже в двадцять разів перевищувала заборгованість за кредитним договором.
		 
		Враховуючи різницю між сумою боргу позивача, що стягнута з останньої на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване, та вартістю реалізованої квартири, яка належала позивачу на праві приватної власності та в свою чергу була її єдиним житлом, Верховний Суд з урахуванням необхідності дотримання принципу пропорційності вважає, що вказані вище конкретні обставини справи обмежили права власника квартири та створили для неї надмірний тягар порівняно з банком, якому завдано шкоди в розмірі суми боргу - 39 079,43 грн.
		 
		Хоча законодавством безпосередньо не визначено такої підстави для задоволення позовних вимог як непропорційність суми стягнення з вартістю майна, яке передано на реалізацію для виконання судового рішення, суд, ураховуючи конкретні обставини справи, повинен застосовувати загальні засади цивільного права, такі як принципи справедливості, добросовісності та розумності, а також керуватися placuit inomnibus rebuspraecipuum esseiustitiae (у всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розуміння права).
		 
		Враховуючи наведене, керуючись принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, беручи до уваги те, що позивач внаслідок проведення електронних торгів з продажу належної їй квартири понесла  непропорційний та надмірний тягар порівняно з банком, виходячи з принципів справедливості, добросовісності та розумності, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо скасування рішення про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна та витребування майна з чужого незаконного володіння й ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення вказаних позовних вимог.
		 
		При цьому, ОСОБА_2 не позбавлений права звернутися до суду з позовом про визнання електронних торгів недійсними та повернення йому сплачених за спірну квартиру коштів шляхом реституції.
		 
		Щодо доводів касаційних скарг про те, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно продане в порядку, встановленому для виконання судових рішень, то з урахуванням конкретних обставин справи, а саме непропорційності суми боргу позивача та вартості квартири, яка передана на реалізацію для виконання судового рішення, що було в подальшому скасоване, та як наслідок позбавлення позивача її єдиного житла, а також відсутності доказів повернення їй різниці між вказаними сумами, застосуванню підлягають загальні засади цивільного права, такі, як принципи справедливості, добросовісності та розумності, які в цій конкретній справі мають перевагу перед строгим розумінням права.  
		 
		Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що позивачу було відомо про можливий продаж належної їй квартири з прилюдних торгів, оскільки 21 вересня 2015 року державним виконавцем проведений опис спірної квартири та вказаний акт направлений на її адресу рекомендованою кореспонденцією, не заслуговують на увагу, оскільки опис квартири, проведений державним виконавцем, із достовірністю не свідчить про обізнаність позивача про проведення торгів з продажу належної їй квартири.
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
		 
		За вимогами статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 
		 
		Статтею 5 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, зокрема, звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
		 
		Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції, виходячи з пропорційності задоволених позовних вимог, правильно встановив суму судових витрат, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , але помилково стягнув її з                    ОСОБА_2 , не взявши при цьому до уваги, що останній є особою з інвалідністю ІІ групи та звільнений від сплати судових витрат. 
		 
		Тому колегія суддів вважає, що рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 1 362,00 грн необхідно змінити та компенсувати вказані витрати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		 
		Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		За частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу                              АТ КБ «ПриватБанк» залишити без задоволення, касаційну скаргу ОСОБА_2  задовольнити частково, рішення суду апеляційної інстанції в частині розподілу судових витрат змінити, а в решті рішення апеляційного суду залишити без змін.
		 
		Керуючись статтями 141, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану ОСОБА_3 , задовольнити частково.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2019 року в частині розподілу судових витрат змінити.
		 
		Судові витрати, понесені ОСОБА_1 за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 1 362,00 грн, компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		 
		В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2019 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                            В. С. Висоцька
		 
		Судді:                                                                                     А. І. Грушицький
		 
		                                                                                                                       Є. В. Петров
		 
		                                                                                               В. В. Сердюк
		 
		                                                                                               І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...