Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 360/2498/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 20.02.2020. Зареєстровано: 20.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 21.02.2020.
Дата набрання законної сили: 19.02.2020
Номер судового провадження: 850/14960/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		19 лютого 2020 року           справа № 360/2498/19 
		 
		приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ, вул. Марата, 15
		 
		Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гайдара А.В., суддів: Казначеєва Е.Г., Міронової Г.М., секретар судового засідання - Сізонов Є.С., за участю позивача ОСОБА_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління промисловості, транспорту та зв`язку Луганської обласної державної адміністрації на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2019 року (повний текст складено 11 листопада 2019 року в м. Сєвєродонецьк Луганської області) у справі № 360/2498/19 (суддя в 1 інстанції - Шембелян В.С.) за позовом ОСОБА_1 до Управління промисловості, транспорту та зв`язку Луганської обласної державної адміністрації, Луганської обласної державної адміністрації - Луганської обласної військово-цивільної адміністрації про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку,-
		 
		                                                      В С Т А Н О В И В:  
		 
		До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління промисловості, транспорту та зв`язку Луганської обласної державної адміністрації (далі - відповідач 1), Луганської обласної державної адміністрації - Луганської обласної військово-цивільної адміністрації (далі - відповідач 2), в якому, з урахуванням уточнень від 17.09.2019 заявлені такі вимоги: визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту регіонального розвитку, промисловості, інфраструктури та енергозбереження Луганської обласної державної адміністрації України № 28-к від 16.05.2019 «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити позивача на посаді головного спеціаліста Управління промисловості, транспорту та зв`язку Луганської обласної державної адміністрації (Департаменту регіонального розвитку, промисловості, інфраструктури та енергозбереження Луганської обласної державної адміністрації, а у разі неможливості поновлення на вищевказаній посаді - зобов`язати відповідача 2 призначити на рівнозначну посаду головного спеціаліста категорії «В» Луганської обласної державної адміністрації в тому числі його структурного підрозділу) з 17.05.2019; стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача  грошове забезпечення - середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.05.2019 по 23.09.2019 із розрахунку середнього заробітку за один робочий день в розмірі - 822,49 грн, всього в сумі - 74024,10 грн; а також за невикористану соціальну відпустку за період 2018 - 2019 роки  20 календарних днів х 822,49 грн = 16 449,80 грн, усього разом 90 473,90 грн з відповідними відрахуваннями установлених законом податків та інших обов`язкових платежів; у разі ліквідації Управління промисловості, транспорту та зв`язку Луганської обласної державної адміністрації (Департаменту регіонального розвитку, промисловості, інфраструктури та енергозбереження Луганської обласної державної адміністрації) (згідно з Розпорядженням голови Луганської обласної державної адміністрації від 03.09.2019 № 690) під час розгляду справи у суді, або прийняття рішення за справою, зобов`язати Луганську обласну державну адміністрацію поновити позивача на посаді головного спеціаліста категорії «В» Луганської обласної державної адміністрації; допустити до негайного виконання судове рішення в частині поновлення її на посаді та в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 16449,80 грн (шістнадцять тисяч чотириста сорок дев`ять грн 80 коп) з відповідними відрахуваннями установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що з 09.02.2016 позивач працювала на посаді головного спеціаліста Департаменту регіонального розвитку, промисловості, інфраструктури та енергозбереження Луганської обласної державної адміністрації. 29.01.2019 її було попереджено про наступне звільнення у зв`язку зі змінами в структурі та граничній чисельності структурних підрозділів, внесеними розпорядженням керівника ЛОДА від 22.12.2018 № 1046, яке передбачало припинення юридичної особи, в якій працювала позивач, шляхом поділу. В зазначене розпорядження потім неодноразово вносилися зміни, остаточно було прийнято рішення щодо зміни назви Департаменту регіонального розвитку, промисловості, інфраструктури та енергозбереження, в якому працювала позивач на Управління промисловості, транспорту та зв`язку та скорочення штатної чисельності працівників.
		На підставі цих розпоряджень наказу про скорочення штату працівників Департамент, в якому працювала позивач, не приймав, з таким наказом позивача не ознайомлював. Отже їй не було відомо, що саме її посада має бути скорочена.
		За період з 29.01.2019 по 16.05.2019 позивачу не було запропоновано жодної вакантної посади, ані в цьому, ані в іншому структурному підрозділі ЛОДА, хоча вакантні посади були наявні про що свідчить роздруківка з сайту Національного агентства України з питань державної служби.
		Позивача було звільнено з посади згідно з наказом Департаменту № 28-к від 16.05.2019, з посиланням на вимоги ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
		Звільнення позивача відбулося без урахування її переважного права на залишення на роботі, передбаченого ст. 42 КЗпП України, а також без оплати їй середнього заробітку за невикористану соціальну відпустку за період 2018 - 2019 роки як матері, що сама виховує неповнолітню дитину.
		Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2019 року у справі № 360/2498/19 позовні вимоги було задоволено частково, внаслідок чого: визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту регіонального розвитку, промисловості, інфраструктури та енергозбереження Луганської обласної державної адміністрації України № 28-к від 16.05.2019 «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на державній службі на посаді головного спеціаліста Департаменту регіонального розвитку, промисловості, інфраструктури та енергозбереження Луганської обласної державної адміністрації з 17 травня 2019 року; зобов`язано Управління промисловості, транспорту та зв`язку Луганської обласної державної адміністрації прийняти рішення щодо поновлення ОСОБА_1 на державній службі на посаді головного спеціаліста Департаменту регіонального розвитку, промисловості, інфраструктури та енергозбереження Луганської обласної державної адміністрації з 17 травня 2019 року, а також здійснити всі необхідні заходи та поновити порушене право ОСОБА_1 на продовження державної служби шляхом переведення на вакантні станом на 15.05.2019 посади в Управлінні промисловості, транспорту та зв`язку Луганської обласної державної адміністрації з урахуванням її переважного права на залишення на роботі; стягнуто з Управління промисловості, транспорту та зв`язку Луганської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17 травня 2019 року до 01 листопада 2019 року в розмірі 96231,33 грн з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів; допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на державній службі ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста Департаменту регіонального розвитку, промисловості, інфраструктури та енергозбереження Луганської обласної державної адміністрації з 17 травня 2019 року; допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Управління промисловості, транспорту та зв`язку Луганської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за один місяць в розмірі 16449 гривень 80 копійок з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.
		Не погодившись з таким рішенням, відповідач 1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим підлягає скасуванню, та просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
		В обґрунтування апеляційної скарги відповідач 1 зазначив, що позивача було звільнено саме у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі розпорядження керівника ЛОДА від 22.12.2018 №1046 з наступними змінами, про що її завчасно попереджено. 
		На момент прийняття вказаного розпорядження в Департаменті, де працювала позивач, була передбачена гранична чисельність працівників 41 одиниця. З аналізу розпорядження № 1046 з наступними змінами вбачається, що: спочатку було прийняте рішення припинити з 01.04.2019 Департамент в результаті реорганізації (поділу), утворивши управління транспорту та зв`язку Луганської обласної державної адміністрації з наданням йому статусу юридичної особи, встановивши граничну чисельність 23 одиниці; внесенням змін (розпорядження № 160), зобов`язано припинити Департамент з 01.05.2019 в результаті реорганізації (поділу), утворивши управління промисловості, транспорту та зв`язку Луганської обласної державної адміністрації з наданням йому статусу юридичної особи, встановивши граничну чисельність 18 одиниці; внесенням змін (розпорядження № 275) зобов`язано припинити з 01.05.2019 Департамент, утворивши з 24.04.2019 управління промисловості, транспорту та зв`язку Луганської обласної державної адміністрації з наданням йому статусу юридичної особи, встановивши граничну чисельність 18 одиниць та до 15.04.2019 надати на затвердження штатний розпис та положення про самостійний структурний підрозділ, посадової інструкції керівника; внесенням змін (розпорядження № 356 від 26.04.2019) зобов`язано перейменувати з 17.05.2019 року Департамент в управління промисловості, транспорту та зв`язку Луганської обласної державної адміністрації, встановивши штатну чисельність 18 одиниць.
		23.04.2019 керівником ЛОДА були прийняті розпорядження № 336 «Про затвердження Положення про Управління промисловості, транспорту та зв`язку Луганської обласної державної адміністрації та посадової інструкції начальника цього Управління № 337 «Про затвердження штатного розпису управління промисловості, транспорту та зв`язку Луганської обласної державної адміністрації на 2019 рік».
		Отже, відповідно до розпорядження № 1046 (зі змінами) в юридичній особі, де працювала позивач, відбулося скорочення чисельності та штату працівників з 41 одиниці до 18 одиниць, що і стало підставою для звільнення позивача у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі вимог ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», про що її завчасно 29.01.2019, як і інших працівників, було попереджено. 
		30 січня 2019 року Департаментом було подано звітність до Сєвєродонецького міського центру зайнятості про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (про що свідчить звіт від 30.01.2019, в переліку посад зазначено головного спеціаліста відділу регіональних програм управління розвитку інфраструктури Департаменту, на якій працювала позивач.
		Так, відповідно до затвердженого 23.04.2019 штатного розпису Управлінням було проведено аналіз Положення про Управління та штатного розпису, розподіл посадових обов`язків серед працівників у штатному розписі Департаменту для вирішення питання по працевлаштуванню (фахові та кваліфікаційні критерії). Також з`ясовувалось питання чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі.
		Про переважне право позивача на залишення на роботі, передбачене ст. 42 КЗпП України, як особи, в сім`ї якої немає інших працівників з самостійним заробітком, а також її право на додаткову відпустку в розмірі 10 календарних днів на рік відповідно до ст. 182-1 КЗпП України як одинокої матері, відповідачу не було відомо на день звільнення позивача, оскільки матеріали її особової справи не містять інформації, що вона розлучена і самостійно виховує дитину. Позивач протягом служби не подавала заяв про надання такої відпустки, а також інших документів на підтвердження наявності у неї таких прав.
		Відповідач не мав можливості запропонувати позивачу вакантні посади, оскільки такі були відсутні. Керівник департаменту шукав можливість для переведення працівників до інших структурних підрозділів, узгоджуючи такі питання з іншими керівниками, однак, відповідних пропозицій для позивача не надійшло.
		Враховуючи вищезазначене, відповідач вважає, що ним виконано вимоги норм законодавства щодо вивільнення позивача, оскільки: її було попереджено за два місяці про наступне звільнення у зв`язку зі скороченням штату; Департаментом було подано звітність до Сєвєродонецького міського центру зайнятості про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці; переважне право позивача на залишення на роботі не підтверджене належним чином; управління не мало можливості перевести позивачку за її згоди на іншу роботу в тій же установі.
		В судовому засіданні позивач заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила залишити її без задоволення та рішення суду першої інстанції - без змін.
		Відповідно до вимог частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 18.07.2002 2МВМ Лисичанського МВУМ ВС України в Луганській області, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, арк.справи 8-10).
		Згідно з записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 (том 1, арк.справи 12-15), вона проходила державну службу на таких посадах: з 09.02.2016 по 23.05.2017 - на посаді головного спеціаліста відділу регіональних програм управління розвитку інфраструктури Департаменту регіонального розвитку, промисловості, інфраструктури та енергозбереження облдержадміністрації (надалі Департаменту); з 23.05.2017 по 12.04.2018 - на посаді головного спеціаліста відділу енергозбереження управління промисловості, енергетики та енергозбереження Департаменту; з 12.04.2018 по 16.05.2019 - на посаді головного спеціаліста відділу регіональних програм управління розвитку інфраструктури Департаменту; 16.05.2019 позивачу присвоєно з 01.05.2017 восьмий ранг державного службовця та звільнено на підставі наказу № 28-к від 16.05.2019.
		17.05.2019 відбулася реєстрація зміни назви з Департамента на Управління із збереженням статусу юридичної особи, що визнають сторони та підтверджують матеріали справи.
		Згідно з розпорядженням голови обласної державної адміністрації - керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 27 лютого 2019 року № 156 «Про затвердження штатного розпису Департаменту регіонального розвитку, промисловості, інфраструктури та енергозбереження облдержадміністрації на 2019 рік» штат Департаменту з 01.01.2019 до 31.03.2019 передбачав 41 одиницю (том 2, арк.справи 73-75).
		29.01.2019 директор Департаменту попередив позивача про наступне звільнення на підставі вимог п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» та п. 1 ч.1 ст.40 КЗпП України, у зв`язку зі змінами в структурі та граничній чисельності структурних підрозділів, внесеними розпорядженням керівника ЛОДА від 22.12.2018 №1046, а саме: припинення юридичної особи - Департаменту шляхом реорганізації (поділу) та утворення управління транспорту та зв`язку ЛОДА. В попередженні також зазначено, що у разі виникнення підходящої за кваліфікацією вакансії до закінчення терміну попередження, вона буде запропонована позивачу (том 1, арк.справи 16).
		16.05.2019 директором Департаменту прийнято наказ про звільнення позивача з посади головного спеціаліста відділу регіональних програм управління розвитку інфраструктури Департаменту з посиланням на вимоги п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» та п. 1 ч.1 ст.40 КЗпП України (том 1, арк.справи 17).
		Таким чином, саме зміни в структурі та штатному розписі юридичної особи, де працювала позивач, стали підставою для початку керівником державної служби позивача процедури вивільнення працівників відповідно до вимог статті 87 Закону України «Про державну службу», яка передбачає порядок припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення (пункт 4 частини 1 статті 83 Закону України «Про державну службу».
		На підставі розпорядження № 1046 про масове вивільнення працівників в кількості 33 особи, які фактично працювали в установі, Департамент подав звітність від 30.01.2019 до служби зайнятості (том 1, арк.справи 228).
		Колегія суддів зауважує, що позивач не оскаржує жодних розпоряджень голови ЛОДА, отже правомірність прийняття таких розпоряджень, в тому числі щодо внесення змін до структури апарату ЛОДА, та до його штатного розпису не є предметом розгляду в цій справі, тому колегія суддів досліджує і аналізує вказані розпорядження лише з метою встановлення наявності підстав для припинення державної служби позивача, передбачених в статті 87 Закону України «Про державну службу» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
		Розпорядженням голови обласної державної адміністрації керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 22 грудня 2018 року № 1046 «Про внесення змін до структури та граничної чисельності структурних підрозділів облдержадміністрації» (далі розпорядження № 1046) зобов`язано припинити з 01.04.2019 юридичну особу - Департамент регіонального розвитку, промисловості, інфраструктури та енергозбереження Луганської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 33766134) в результаті реорганізації (поділу), утворивши управління транспорту та зв`язку Луганської обласної державної адміністрації з наданням йому статусу юридичної особи, встановивши граничну чисельність 23 одиниці. Також зобов`язано Департамент до 21.01.2019 надати проект штатного розпису та до 01.03.2019 надати проект положення про самостійний структурний підрозділ, посадової інструкції керівника (том 1, арк.справи 18-22).
		Розпорядженням голови обласної державної адміністрації - керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 28 лютого 2019 року № 160 «Про внесення змін до структури та граничної чисельності структурних підрозділів облдержадміністрації та розпорядженням голови обласної державної адміністрації - керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 22.12.2018 № 1046» (далі - розпорядження № 160) внесено зміни до розпорядження № 1046 та зобов`язано припинити з 01.05.2019 юридичну особу - Департамент регіонального розвитку, промисловості, інфраструктури та енергозбереження Луганської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 33766134) в результаті реорганізації (поділу), утворивши управління промисловості, транспорту та зв`язку Луганської обласної державної адміністрації з наданням йому статусу юридичної особи, встановивши штатну чисельність 18 одиниць (том 1, арк.справи 185-193).
		Розпорядженням голови обласної державної адміністрації - керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 03 квітня 2019 року № 275 «Про внесення змін до розпорядження голови обласної державної адміністрації - керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 22.12.2018 № 1046» (далі - розпорядження № 275) внесено зміни до розпорядження № 1046 та зобов`язано припинити з 01.05.2019 юридичну особу - Департамент регіонального розвитку, промисловості, інфраструктури та енергозбереження Луганської обласної державної адміністрації (код СДРПОУ 33766134) в результаті реорганізації (поділу), утворивши з 24.04.2019 управління промисловості, транспорту та зв`язку Луганської обласної державної адміністрації з наданням йому статусу юридичної особи, встановивши граничну чисельність управління - 18 одиниць. Департаменту до 15.04.2019 надати на затвердження штатний розпис та положення про самостійний структурний підрозділ, посадової інструкції керівника (том 1, арк.справи 194-195).
		23.04.2019 керівником ЛОДА прийняті розпорядження № 336 «Про затвердження Положення про Управління промисловості, транспорту та зв`язку Луганської обласної державної адміністрації та посадової інструкції начальника цього Управління» та № 337 «Про затвердження штатного розпису управління промисловості, транспорту та зв`язку Луганської обласної державної адміністрації на 2019 рік» (том 1, арк.справи 198-213).
		Вказаними розпорядженнями від 23.04.2019 головою ЛОДА прийняте рішення про створення нових посад, чисельністю 18 одиниць в юридичній особі з назвою Управління промисловості, транспорту та зв`язку Луганської обласної державної адміністрації, а також  затверджено положення та посадову інструкцію керівника цього структурного підрозділу ЛОДА.
		Розпорядженням голови обласної державної адміністрації - керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 26.04.2019 № 356 (далі - розпорядження № 356) внесено зміни до розпорядження № 1046 та зобов`язано перейменувати Департамент з 17.05.2019 року в управління промисловості, транспорту та зв`язку Луганської обласної державної адміністрації, встановивши штатну чисельність управління - 18 одиниць (том 1, арк.справи 196-197).
		Отже, процес реорганізації структурного підрозділу ЛОДА, в якому працювала позивач, що розпочався шляхом прийняття рішення про його припинення згідно з розпорядженням № 1046 від 22.12.2018, відповідно до внесених в це розпорядження змін фактично завершився реєстрацією зміни назви вказаного структурного підрозділу згідно з розпорядженням № 356 від 26.04.2019 з Департаменту регіонального розвитку, промисловості, інфраструктури та енергозбереження Луганської обласної державної адміністрації на Управління промисловості, транспорту та зв`язку Луганської обласної державної адміністрації, що відбулася згідно з витягом з ЄДРПОУ 17.05.2019 (дата змінена розпорядженням № 398 від 15.05.2019 (том 1, арк.справи 214).
		Крім того, остаточні зміни до нового штатного розпису внесені розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 15.05.2019 № 399 (далі - розпорядження № 399), які були запроваджені з 17.05.2019 (том 1, арк.справи 215-216).
		На виконання розпоряджень з наступними змінами фактично були скорочені всі штатні посади Департаменту (41 одиниця) і створені нові посади Управління (18 одиниць), на які було переведено частину працівників Департаменту. 
		Наказів керівника Департаменту як самостійної юридичної особи, прийнятих на реалізацію вказаних розпоряджень голови ЛОДА про скорочення штатних посад, суду не надано. Як встановлено колегією суддів, вивільнення працівників Департаменту відбувалося безпосередньо на підставі розпоряджень голови ЛОДА, про що свідчить попередження позивача про звільнення, та оскаржуваний наказ.
		Таким чином, про остаточні зміни в структурі та граничній чисельності юридичної особи, в якій працювала позивач, відповідачам стало відомо 26.04.2019 з розпорядження № 356, а про затвердження вакантних посад, що створюються  в Управлінні - 23.04.2019 з розпорядження № 337.
		Колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що зміни в структурі та граничній чисельності структурних підрозділів ЛОДА, передбачені  розпорядженням № 1046 в первинній редакції (станом на 22.12.2018) і зміни, передбачені розпорядженням № 356 (станом на 26.04.2019) мають суттєву різницю.
		Доказів про ознайомлення позивача з розпорядженнями № 337 та № 356 відповідач суду не надав, про наявність таких доказів не повідомив.
		Спірним питанням для сторін є неможливість відповідача запропонувати позивачу роботу на вакантних новостворених посадах в Управлінні з урахуванням кваліфікації та продуктивності праці як позивача так і інших працівників, а також з урахуванням переважного права позивача на залишення на роботі.
		16.05.2019 директор Департаменту пропонував працівникам цього структурного підрозділу роботу з 17.05.2019 на посадах в Управлінні, з посиланням на вимоги пункту 1 частини 1 та частини 3 ст.87 Закону України «Про державну службу», що підтверджено копіями відповідних пропозицій (том 2, арк.справи 135-151).
		Отже, вказані пропозиції надавалися іншим працівникам Департаменту в порядку здійснення процедури припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, передбаченої ст. 87 Закону України «Про державну службу» у чинній на той час редакції цієї статті, у зв`язку із скороченням посад працівників Департаменту.
		16.05.2019 позивач була звільнена за скороченням штату працівників без отримання жодної пропозиції роботи, що визнається сторонами.
		17.05.2019 працівники Департаменту були переведені до Управління за наказом керівника Управління від 17.05.2019 №1-к на підставі ст. 41 Закону України «Про державну службу», ст. 32 КЗпП України та розпорядження № 1046 (том 1, арк.справи 249).
		Щодо статусу позивача як особи, в сім`ї якої немає інших працівників з самостійним заробітком колегією суддів досліджені такі докази.  
		На підтвердження такого права позивача в матеріалах справи наявні такі документи.
		Згідно зі свідоцтвом про народження дитини НОМЕР_5 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 2, арк.справи 15).
		Відповідно до заочного рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 28.05.2010 у справі № 2-2378/10 розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , питання щодо стягнення аліментів на дитини судом в ході розгляду справи не вирішувалося (том 2, арк.справи 152-153).
		Довідкою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 14.08.2019 підтверджено, що в період з 01.01.2011 по 13.08.2019 ОСОБА_1 не зверталася до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 2, арк.справи 13). 
		Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу від 20.02.2018 серії НОМЕР_4 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано, про що 20.02.2018 Сєвєродонецьким міським відділом РАЦС складено відповідний актовий запис № 17 (том 2, арк.справи 14).
		Роздрукованою судом з сайта НАЗК декларацією позивача за 2018 рік підтверджено факт її спільного проживання разом з донькою як єдиним членом сім`ї позивача, а також відсутність в їх сім`ї інших доходів, крім заробітної плати позивача (том 2, арк.справи 161-166).
		Відповідач не надав доказів, що спростовують ці факти чи доводять недостовірність наданих позивачем доказів.
		Отже, зазначені документи є належними та допустимими доказами, на підставі яких колегією суддів встановлена наявність в позивача статусу особи, в сім`ї якої немає інших працівників з самостійним заробітком, що має значення для вирішення справи по суті. Також колегія суддів дійшла висновку, що позивач не приховувала такого статусу, зазначивши вказану інформацію в декларації у відкритому доступі.
		Спірним питанням для сторін є обов`язок з`ясування та підтвердження наявності такого права під час звільнення працівників за скороченням штату, оскільки позивач вважає, що чинне законодавство покладає такий обов`язок на роботодавця, а відповідач заперечує проти цього, зазначаючи, що позивач сама своєчасно не надала йому відповідні документи, отже в нього не було підстав для встановлення такого права у позивача на час її звільнення.
		Також спірним для сторін є питання необхідності застосування відповідачем переважного права позивача залишення на роботі при її звільненні, оскільки він дійшов висновку про наявність більш високої кваліфікації та продуктивності праці в інших працівників, порівняно з позивачем, яким і запропоновано такі посади.
		На підставі доказів, наданих суду відповідачем на підтвердження проведеного аналізу кваліфікації та продуктивності праці позивача порівняно з іншими працівниками, який передував її звільненню, суд встановив такі обставини.
		За результатами вказаного аналізу відповідачем виявлено, що два працівника ( ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ) мають переважне право залишення на роботі згідно з вимогами п. 2 та п. 10 ч. 2 ст. 42 КЗпП України, якого за матеріалами особової справи не має позивач. Третій працівник - ОСОБА_6 має більш високу кваліфікацію і продуктивність праці, оскільки займала посаду керівника позивача, в неї більший стаж державної служби. 
		Результати кваліфікаційного оцінювання жодного з цих державних службовців не враховувалися. Тому відповідач, з урахуванням досвіду роботи, кваліфікації та продуктивності праці позивача, а також наявності більш кваліфікованих спеціалістів, які мають переважне право залишення на роботі, не міг запропонувати позивачу вакантні посади в Управлінні, як іншим працівникам Департаменту. (том 2, арк.справи 124-128, 131-134).
		Доказів проведення аналізу кваліфікації та продуктивності праці позивача порівняно з іншими працівниками Департаменту, які були попереджені про звільнення і які претендували на переведення на посади категорії «В» в Управлінні, відповідач суду не надав.
		Крім того, колегією суддів встановлено, що посадові інструкції працівників Управління промисловості, транспорту та зв`язку Луганської обласної державної адміністрації були затверджені наказом в.о. начальника Управління від 24.05.2019 № 2-о, отже після переведення (з 17.05.2019) працівників на вказані посади (том 2, арк.справи 130).
		Таким чином, при вирішенні питання наявності підстав для звільнення позивача 16.05.2019 відповідач об`єктивно не мав можливості встановити факт невідповідності кваліфікації позивача кваліфікаційним вимогам до працівників, які претендують на зайняття вакантних посад в Управлінні, які визначені в цих посадових інструкціях (вимоги щодо певного напрямку освіти посад категорії «В»).
		Доказів наявності спеціальних кваліфікаційних вимог щодо новостворених посад, затверджених відповідно до вимог чинного законодавства, на підставі яких відповідачем було встановлено невідповідність саме позивача порівняно з іншими державними службовцями вказаним кваліфікаційним вимогам, відповідач суду не надав.
		Вирішуючи питання щодо законності та обґрунтованості оскарженого рішення відповідача про звільнення позивача, а також наявності підстав для поновлення позивача на посаді та стягнення сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів керується такими вимогами чинного законодавства.
		Відповідно до статті 5 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій. У межах бюджетних асигнувань, виділених на утримання відповідних місцевих державних адміністрацій, а також з урахуванням вимог статті 18 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», їх голови визначають структуру місцевих державних адміністрацій.
		Згідно зі статтею 44 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» голова місцевої державної адміністрації затверджує положення та визначає структуру апарату.
		Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження.
		Згідно з вимогами підпункту 3-1) частини 1 статті 17 Закону України «Про державну службу» повноваження керівника державної служби у місцевих державних адміністраціях здійснює керівник структурного підрозділу зі статусом юридичної особи публічного права - у такому підрозділі.
		Саме на керівників державної служби пунктом 4) частини 2 статті 17 Закону України «Про державну службу» покладені повноваження щодо призначення громадян України, які пройшли конкурсний відбір, на вакантні посади державної служби категорій «Б» і «В», та звільнення з таких посад відповідно до цього Закону.
		Відповідно до частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» (в редакції, чинній на час попередження позивача про звільнення та прийняття відповідачем оскарженого наказу) процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю; звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
		Частина 1 статті 83 Закону України «Про державну службу» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачала вичерпний перелік підстав для припинення державної служби, в тому числі: 4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
		Згідно з вимогами пункту 1) частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» (в редакції, чинній на час попередження позивача про звільнення та прийняття відповідачем оскарженого наказу) підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
		Як встановлено колегією суддів, на підставі розпоряджень голови облдержадміністрації від № 1046  від 22.12.2018 та № 337 від 23.04.2019  зміни в структурі юридичної особи, де працювала позивач, відбулися із скороченням граничної чисельності (залишились 18 одиниць), і скороченням 41 штатної посади працівників Департаменту, в тому числі посади позивача, та створенням 18 штатних посад Управління, зі зміною назви самої юридичної особи.
		Стаття 49-2 КЗпП України передбачає порядок вивільнення працівників у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі скорочення штату працівників (п.1 ч.1, ч.4 ст.40 КЗпП України). Згідно з вимогами цієї статті: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці; при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством; одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
		Отже, стаття 49-2 КЗпП України передбачає порядок вивільнення працівників, яким мають керуватися роботодавці, оскільки саме вони є ініціаторами розірвання трудових відносин за скороченням штату. Отже, саме на роботодавців законодавець покладає обов`язок своєчасного, за два місяці, повідомлення працівника про звільнення. Саме роботодавець має повідомити працівників про наявні вакансії та запропонувати їм роботу, за наявності таких. Тому саме роботодавець має прикласти зусиль для встановлення наявності в працівників переважного права на залишення на роботі та наявності визначених в законодавстві підстав для застосування цього переважного права (якщо кваліфікація та продуктивність праці таких працівників однакова).
		Обов`язок роботодавця щодо належного попередження працівника про звільнення та пропозиції роботи кореспондується з правом самого працівника бути обізнаним в повному обсязі про всі рішення та зміни щодо них, які стосуються підстав його звільнення, а також про наявність вакантних посад, що можуть бути йому запропоновані.
		Тому саме роботодавець (відповідач Управління) мав здійснити всі необхідні, передбачені чинним законодавством заходи щодо належного повідомлення позивача та інших працівників Департаменту: про всі наступні редакції до розпорядження № 1046, прийняті керівником ЛОДА,  що стосуються зміни структури та граничної чисельності юридичної особи Департаменту як підстави для вивільнення працівників; про наявні вакансії за новим штатним розкладом, а також запропонувати їх працівникам, попередженим про звільнення, одразу, після їх створення; а також встановити наявність в позивача, як і в інших працівників, передбаченого чинним законодавством переважного права залишення на роботі, та підстав для застосування цього права.  
		Однак, відповідач Управління не довів факту виконання ним в повному обсязі вказаних вимог законодавства, не підтвердив ці обставини належними доказами.
		Згідно з вимогами ч. 1 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. 
		Отже, Кодекс законів про працю України та Закон України «Про державну службу» не містить вимог, відповідно до яких, у разі вивільнення працівників за скороченням штатних посад їм мають бути запропоновані посади державних службовців за напрямками роботи чи із збереженням їх функціональних обов`язків.
		Працівники Департаменту були переведені на посади Управління в порядку ст. 87 Закону України «Про державну службу», тому питання можливості пропозиції роботи в Управлінні стосовно всіх державних службовців Департаменту мало бути вирішено їх керівником відповідно до вимог чинного законодавства, із дотриманням переважного права залишення на роботі незалежно від напрямків роботи, якими вони займалися в Департаменті, з урахуванням їх кваліфікації і продуктивності праці.
		Продуктивність праці державних службовців встановлюється відповідно до процедури до оцінювання результатів службової діяльності, згідно з вимогами статті 44 Закону України «Про державну службу» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, що передбачала такі вимоги: результати службової діяльності державних службовців щороку підлягають оцінюванню для визначення якості виконання поставлених завдань, а також з метою прийняття рішення щодо преміювання, планування їхньої кар`єри, виявлення потреби у професійному навчанні; оцінювання результатів службової діяльності проводиться на підставі показників результативності, ефективності та якості, визначених з урахуванням посадових обов`язків державного службовця, а також дотримання ним правил етичної поведінки та вимог законодавства у сфері запобігання корупції; оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, які займають посади державної служби категорій «Б» і «В», здійснюється безпосереднім керівником державного службовця та керівником самостійного структурного підрозділу. Оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, які займають посади державної служби категорії «А», здійснюється суб`єктом призначення; державного службовця ознайомлюють з результатами оцінювання його службової діяльності під підпис протягом трьох календарних днів після проведення оцінювання; висновок щодо результатів оцінювання службової діяльності затверджується наказом (розпорядженням) суб`єкта призначення; за результатами оцінювання службової діяльності державного службовця йому виставляється негативна, позитивна або відмінна оцінка з її обґрунтуванням.
		Таким чином, переважне право залишення державних службовців на службі при скороченні штату мали особи з більш високими кваліфікацією та результатами щорічного оцінювання службової діяльності.  
		Частинами 1, 2 статті 41 Закону України «Про державну службу» передбачено, що державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу: 1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби; 2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
		За вимогами частини 2 статті 41 Закону України «Про державну службу»  переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.
		Згідно з вимогами частини 1 статті 38 Закону України «Про державну службу» прийняття на державну службу, просування по службі державних службовців, вирішення інших питань, пов`язаних із службою, здійснюються з урахуванням категорій посад державної служби та рангів державних службовців як виду спеціальних звань, що їм присвоюються.
		Відповідно до вимог частини 1 статті 19, частини 2 статті 20 Закону України «Про державну службу» визначені такі загальні вимоги для набуття права на державну службу: досягнення повноліття; громадянство України, вільне володіння державною мовою, ступінь вищої освіти не нижче: 1) магістра - для посад категорій «А» і «Б»; 2) бакалавра, молодшого бакалавра - для посад категорії «В»; для посад категорії «В» - наявність вищої освіти ступеня молодшого бакалавра або бакалавра, вільне володіння державною мовою.
		Згідно з частиною 3. статті 20 Закону України «Про державну службу» спеціальні вимоги до осіб, які претендують на зайняття посад державної служби категорій «Б» і «В», визначаються суб`єктом призначення з урахуванням вимог спеціальних законів, що регулюють діяльність відповідного державного органу, в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
		Відповідно до вимог пунктів 3, 5 Порядку визначення спеціальних вимог до осіб, які претендують на зайняття посад державної служби категорій «Б» і «В», затвердженого наказом Національного агентства України з питань державної служби від 06.04.2016  № 72, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 квітня 2016 року за № 647/28777,  за змістом спеціальні вимоги є описом вимог до досвіду роботи осіб, які претендують на зайняття посад державної служби категорій «Б» і «В», їх освіти, компетентності, професійних знань, необхідних для ефективного виконання обов`язків за відповідною посадою державної служби; їх розробляє служба управління персоналом державного органу під час підготовки проекту умов проведення конкурсу.
		Посада позивача належить до категорії «В» відповідно до вимог абзацу четвертого пункту 3) частини 2 статті 6 Закону України «Про державну службу».
		Згідно з абзацами 1, 8 частини 1 статті 51 Закону України «Про державну службу» посади державної служби з метою встановлення розмірів посадових окладів поділяються на групи оплати праці, до групи 7 належать посади керівників самостійних структурних підрозділів державних органів і прирівняні до них посади.
		Отже, позивач на момент звільнення мала 8 ранг державної служби, займала посаду головного спеціаліста Департаменту регіонального розвитку, промисловості, інфраструктури та енергозбереження Луганської обласної державної адміністрації, яка належала до категорії «В»,  до 7 групи оплати праці, що мало бути враховано відповідачем при вирішенні питання наявності можливості пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби чи пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі порівняно з іншими працівниками, що переводилися на вакантні посади, відповідно до вимог частини 1 статті 38 Закону України «Про державну службу».
		Однак, відповідач не довів того факту, що при вирішенні питання щодо можливості запропонувати позивачу іншу вакантну (рівноцінну або нижчу) посаду ним дотримані вимоги ч. 1 ст. 42 КЗпП України та частини 1 статті 38, а також статті 44 Закону України «Про державну службу» і встановлено переважне право всіх працівників Департаменту, переведених на вакантні посади до Управління відносно позивача на залишення на роботі, а саме, що вони мають більш високу кваліфікацію та результати щорічного оцінювання службової діяльності.
		Відповідно до пункту 2 частини другої статті 42 КЗпП України при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком.
		На підставі наданих позивачем доказів колегією суддів встановлено, що вона має переважне право на залишення на роботі, що мало бути враховане роботодавцем при скороченні чисельності чи штату працівників. Звільнення ж позивача відбувалося без урахування цього права, що визнається сторонами, оскільки відповідач заперечував факт наявності такого права в позивача.
		Відповідач протягом часу з 23.04.2019 (затвердження нового штатного розпису) і до 16.05.2019 (вирішення питання про переведення працівників та звільнення позивача) мав час і можливість для порівняльного аналізу кваліфікації і результатів оцінювання службової діяльності всіх працівників, що мають рівні з позивачем права для переведення на вакантні посади, встановлення наявності переважного права на залишення на роботі у позивача та наявності підстав для його застосування.
		Однак, факт наявності більш високої кваліфікації і продуктивності праці в усіх інших працівників, які були попереджені про звільнення, і мали рівні з позивачем права на переведення на вакантні посади категорії «В» (в тому числі, які, як і позивач, мали переважне право залишення на роботі) - не доведено відповідачем шляхом надання належних доказів.
		Отже, як встановлено колегією суддів, жодна посада позивачу не була запропонована, хоча, відповідач не довів факту відсутності в нього можливості запропонувати позивачу роботу на посадах за новим штатним розкладом в Управлінні з урахуванням її переважного права залишення на роботі, чим порушені права позивача на продовження служби в цьому органі.
		Зазначені вище обставини свідчать про порушення відповідачем процедури вивільнення позивача та відсутності підстав для її звільнення, передбачених в частині 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), отже підтверджують незаконність оскарженого наказу про звільнення позивача. 
		Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.  
		Тому вимоги позивача в частині поновлення її на службі на попередній посаді, а саме: головного спеціаліста Департаменту регіонального розвитку, промисловості, інфраструктури та енергозбереження Луганської обласної державної адміністрації - підлягають задоволенню.
		Також колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що з відповідача Управління як з органу, що прийняв скасоване рішення,  необхідно стягнути на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17 травня 2019 року до 01 листопада 2019 року (включно) в розмірі 96231,33 грн (дев`яносто шість тисяч двісті тридцять одну гривню 33 копійки) = (117 робочих днів х 822,49 гривень (середньоденна заробітна плата позивача згідно з довідкою відповідача (том 2, арк.справи 21). Зазначений розрахунок здійснено судом на підставі постанови КМУ від 8 лютого 1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», який відповідає розрахунку позивача з уточненням періоду вимушеного прогулу, тому вимоги позивача в цій частині також підлягають задоволенню.
		Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.
		Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
		Керуючись статтями 23, 33, 292, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
		                                         
		                                                           ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Управління промисловості, транспорту та зв`язку Луганської обласної державної адміністрації на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2019 року у справі № 360/2498/19 - залишити без задоволення.
		Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2019 року у справі № 360/2498/19 - залишити без змін. 
		Повне судове рішення складено 20 лютого 2020 року.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                                       А.В. Гайдар
		 
		Судді                                                                                                             Е.Г. Казначеєв
		 
		                                                                                                                        Г.М. Міронова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...