Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 460/2318/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; праці, зайнятості населення, у тому числі; праці.
Надіслано для оприлюднення: 20.02.2020. Зареєстровано: 21.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 24.02.2020.
Дата набрання законної сили: 18.02.2020
Номер судового провадження: 857/14101/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 460/2318/19 пров. № 857/14101/19Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:
		головуючого суддіНіколіна В.В.
		суддів Гінди О.М., Старунського Д.М.
		за участі секретаря судового засідання Кітраль Х.І.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління Держпраці у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року (суддя  Друзенко Н.В., м. Рівне, повний текст судового рішення складено 15 листопада 2019 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Рівненській області про скасування постанови про накладення штрафу,-
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		ОСОБА_1 у вересні 2019 року звернувся до суду з позовом до Управління Держпраці у Рівненській області, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими особами від 09.04.2019 №РВ304/956/000091/ТД-ФС. Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки винесена відповідачем 09.04.2019 після припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , що свідчить про неможливість притягнення його, як фізичної особи до відповідальності згідно абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України.
		Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року у справі №460/2318/19 заявлений позов задоволено.
		Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що за результатами проведення інспекційного відвідування позивача було виявлено допуск останнім працівника до роботи без укладення трудового договору, а тому до нього було правомірно застосовано штраф, передбачений абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України. Крім цього, відповідач наголошує, що на момент призначення та проведення інспекційного відвідування, винесення припису про усунення виявлених порушень в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань суб`єкт господарювання  ФОП ОСОБА_1 був належним чином зареєстрований та відомостей про припинення його господарської діяльності не містилось. Відтак, порушення законодавства про працю вчинено позивачем, як фізичною особою-підприємцем, що свідчить про правомірність оскаржуваної постанови та безпідставність позовних вимог.
		Позивач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, прийнятим з врахуванням всіх обставини справи та таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на наступне.
		Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідно до наказу Управління Держпраці у Рівненській області від 12.03.2019 №420, направлення на інспекційне відвідування від 12.03.2019 №337-Н/09-27, посадовими особами відповідача у період з 14.03.2019 по 15.03.2019 проведено інспекційне відвідування з питань додержання вимог законодавства про працю фізичної-особи підприємця ОСОБА_1 у його присутності, за результатами якого складено Акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю від 15.03.2019 №РВ304/956/АВ.
		Відповідно до вищевказаного акта перевірки інспекторами встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 вимог: частини першої статті 21 КЗпП України, а саме: трудовий договір не укладено між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за яким працівник зобов`язується виконувати свою роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядникові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін; частини третьої статті 24 КЗпП України, а саме: водій транспортного засобу DAF 105406, д.н. НОМЕР_1 ОСОБА_2 допущений до роботи з листопада 2018 року без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Вказаний акт перевірки підписаний ФОП ОСОБА_1 без зауважень.
		На підставі висновків акту перевірки інспектором праці Управління Держпраці у Рівненській області складено припис про усунення виявлених порушень від 15.03.2019 №РВ304/956/АВ/П, яким ФОП ОСОБА_1 зобов`язано до 25.03.2019 усунути порушення частини першої статті 21 КЗпП України та частини третьої статті 24 КЗпП України. 
		На підставі висновків акту перевірки, 09.04.2019 першим заступником начальника Управління Держпраці у Рівненській області прийнято постанову №РВ304/956/000091/ТД-ФС про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу в розмірі 125190 грн, на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу.
		Вважаючи оскаржуване рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами порушення позивачем, як суб`єктом господарювання, вимог частини першої статті 21 та частини третьої статті 24 КЗпП України, а отже і наявності підстав, передбачених абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України для прийняття оспорюваної постанови.
		Апеляційний суд з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, вважає їх помилковими та такими, що не відповідають нормам матеріального права та обставинам справи, з огляду на наступне.
		Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Положення про Державну службу України з питань праці, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі  Положення № 96). 
		Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб (пункт 1 Положення №96).
		Пунктом 2 Положення №96 передбачено, що Держпраці у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
		Відповідно до пункту 7 Положення №96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
		Відповідач, Управління Держпраці у Рівненській області є суб`єктом владних повноважень - територіальним органом Державної служби України з питань праці, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю на території Рівненської області.
		Правові та організаційні засади, основні принципи контролю за додержанням законодавства про працю визначаються Конвенцією Міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, що ратифікована Законом України від 08.09.2004 №1985-IV.
		Згідно з частиною першою статті 12 Конвенції інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: a) безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; b) проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; та c) здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема: i) наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм; ii) вимагати надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких приписано національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їхньої відповідності правовим нормам, і знімати копії з таких документів або робити з них витяги; iii) зобов`язувати вивішувати об`яви, які вимагаються згідно з правовими нормами; iv) вилучати або брати з собою для аналізу зразки матеріалів і речовин, які використовуються або оброблюються, за умови повідомлення роботодавцю або його представнику про те, що матеріали або речовини були вилучені або взяті з цією метою.
		Відповідно до статті 16 Конвенції інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.
		Процедура здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю визначена «Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України» (далі - Порядок №295).
		Відповідно до пункту 2 Порядку №295 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів. Відтак, відповідач, як територіальний орган Держпраці, наділений правом проводити заходи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності позивача з питань, віднесених до його компетенції, зокрема у формі інспекційних відвідувань.
		Відповідно до пункту 5 Порядку №295 інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.
		Відповідно до пункту 8 Порядку №295 про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі. Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.
		Тривалість інспекційного відвідування, невиїзного інспектування не може перевищувати 10 робочих днів, для суб`єктів мікропідприємництва та малого підприємництва - двох робочих днів (пункт 10 Порядку №295).
		Пунктом 19 Порядку №295 передбачено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Відповідно до пункту 20 цього ж Порядку №295, акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.
		Згідно із положеннями пунктів 23 та 24 Порядку №295 припис є обов`язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об`єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування. Припис вноситься об`єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду.У приписі зазначається строк для усунення виявлених порушень. У разі встановлення строку виконання припису більше ніж три місяці у приписі визначається графік та заплановані заходи усунення виявлених порушень з відповідним інформуванням інспектора праці згідно з визначеною у приписі періодичністю. Припис складається у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, який проводив інспекційне відвідування або невиїзне інспектування, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник припису залишається в об`єкта відвідування.
		У разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності (пункт 27 Порядку №295).
		«Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення» затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 (далі - Порядок №509) визначає механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення».
		Відповідно до пункту 2 Порядку №509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками. Однією з підстав для накладення штрафів є акт про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу. Отже, підставою для накладення штрафів є виявлені під час перевірки порушення законодавства про працю зафіксовані в акті перевірки. Уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу. Справа розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд (пункт 3, 4 Порядку №509).
		Відповідно до пункту 6 Порядку №509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
		Пунктом 7 Порядку №509 передбачено, що справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.
		За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу. Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка (абзац 2, 4 пункту 8 Порядку №295).
		Щодо порушень встановлених під час інспекційного відвідування, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
		Визначальним для вирішення спірних правовідносин у справі, що розглядається, є визначення наявності або відсутності ознак трудових правовідносин між фізичною особою-підприємцем та громадянином ОСОБА_2 
		КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
		Частиною першою статті 3 КЗпП передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
		Статтею 4 КЗпП визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
		Визначення трудового договору міститься у статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
		Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
		Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
		При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.
		Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 
		Згідно з абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
		З аналізу наведених норм слідує, що забороняється, а також є підставою для застосування штрафних санкцій, передбачених абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України, факт допущення без укладення трудового договору до роботи особи, яка за характером виконуваних робіт виконує на підприємстві певну трудову функцію, що у сукупності з іншими притаманними ознаками надає їй статусу працівника підприємства, а підприємство щодо неї є суб`єктом, яке використовує саме її найману працю у розумінні КЗпП України. При цьому, відносини між сторонами фактично є такими, що регулюються законодавством про працю, сторони розуміють цей факт, але жодним чином не оформляють своїх відносин, у першу чергу, з мотивів ухилення від сплати податків та інших обов`язкових платежів. Тобто, сфера регулювання статті 24 КЗпП України обмежується випадками, коли між підприємством та фізичною особою мають місце відносини, які по факту підпорядковуються трудовому законодавству, а застосування штрафних санкцій за абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України здійснюється у тому випадку, коли такі відносини не оформлені документами, визначеними КЗпП України.
		Із розділу ІІ «Опис стану додержання вимог законодавства про працю» Акту інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю від 15.03.2019 №РВ304/956/АВ видно, що інспекторами праці під час проведення інспекційного відвідування було допитано громадянина ОСОБА_2 , який вказав, що з листопада 2018 року по даний час працює без оформлення трудового договору у ФОП ОСОБА_1 водієм транспортного засобу DAF105 406, державний номерний знак НОМЕР_1 . Були відібрані пояснення й у ФОП ОСОБА_1 , який зазначив про те, що громадянин ОСОБА_2 , був прийнятий тимчасово на роботу водієм з січня 2019 року, зароблені гроші віддавались його дружині на лікування.
		Із змісту вищенаведених пояснень слідує, що ФОП ОСОБА_1 фактично визнано факт допущення працівника до роботи без укладення трудового договору (контракту). 
		При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу, що Акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю від 15.03.2019 №РВ304/956/АВ підписано позивачем без зауважень.
		Відтак, необґрунтованими є висновки суду першої інстанції про те, що інспекторами праці не були використані жодні повноваження, надані їм Порядком №295, оскільки вказане спростовується змістом Акту інспекційного відвідування, який знаходиться в матеріалах справи.
		Крім цього, суд першої інстанції вважав, що висновки Акту інспекційного відвідування ґрунтуються виключно на відомостях довідки Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області від 29.11.2018, яка могла слугувати лише підставою для інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 , а зазначені у ній відомості якраз і підлягали перевірці інспекторами праці.
		З приводу таких тверджень, колегія суддів зазначає, що довідка Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області від 29.11.2018 була підставою для складення посадовою особою Управління Держпраці у Рівненській області службової записки від 11.01.2019, та як наслідок для видання наказу на проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 .
		Що стосується висновків суду першої інстанції про ненадання відповідачем жодного доказу тому, що 29.11.2018 ОСОБА_2 перебував у місці, де провадить свою підприємницьку діяльність позивач, керував транспортним засобом DAF 105406, д.н. НОМЕР_1 , здійснював перевезення вантажів за дорученням позивача та з метою здійснення останнім господарської діяльності чи виконував інші дії, що свідчили б про те, що між позивачем і ОСОБА_3 існують трудові відносини, колегія суддів наголошує, що встановлення таких обставин станом на 29.11.2018 не вимагалось, інспекційне відвідування у позивача проводилось у період з 14.03.2019 по 15.03.2019, і саме у вказаний період інспекторами праці встановлювались наявність чи відсутність вчинення ФОП ОСОБА_1 порушення законодавства про працю в частині допущення працівника до роботи без укладення трудового договору (контракту).
		Необґрунтованими є також твердження суду першої інстанції про те, що усі доводи сторони відповідача ґрунтуються лише на довідці Зарічненської районної державної адміністрації від 29.11.2018, оскільки факт порушення позивачем, як суб`єктом господарювання, вимог частини першої статті 21 та частини третьої статті 24 КЗпП України, підтверджується поясненнями самого позивача та працівника, викладеними в Акті інспекційного відвідування, який підписано ФОП ОСОБА_1 без зауважень.
		Більше того, при зверненні до суду з даним адміністративним позовом, ОСОБА_1 не обґрунтовував позовні вимоги запереченнями щодо вчинення ним порушення частини першої статті 21 та частини третьої статті 24 КЗпП України в частині допуску ним працівника ОСОБА_2 до роботи без оформлення трудового договору (контракту).
		Враховуючи вищевикладене, виходячи із системного аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносинита фактичних обставин розглядуваної справи, апеляційний суд приходить до висновку про те, що позивачем допущено порушення законодавства про працю, а саме частини третьої статті 24 КЗпП України, тому постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 09.04.2019 №РВ304/956/000091/ТД-ФС, згідно з якою на позивача накладено штраф у розмірі 125190 грн, винесена відповідачем правомірно.
		Щодо доводів позивача про прийняття оскаржуваної постанови відносно ФОП ОСОБА_1 , державна реєстрація підприємницької діяльності, якої припинена, судова колегія зазначає наступне.
		Положеннями статті 609 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.
		До підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі статтею 51 ЦК України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
		Приписами частини третьої статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» визначено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
		Положеннями статті 52 ЦК України визначено, що фізична особа  підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
		Апеляційний суд зазначає, що однією із особливостей підстав припинення зобов`язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
		Відтак, апеляційний суд вважає безпідставними доводи позивача про наявність підстав для визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови з підстав припинення державної реєстрації фізичної особи-підприємця, оскільки інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 проводилось до припинення реєстрації господарської діяльності суб`єкта господарювання та порушення норм законодавства про працю встановлено під час здійснення ФОП ОСОБА_1 господарської діяльності, а зобов`язання набуті підприємцем під час здійснення ним господарської діяльності залишаються навіть після припинення державної реєстрації господарської діяльності ФОП.
		Враховуючи вищенаведене, позивачем не доведено правомірність своїх дій, а відповідачем на підставі належних та допустимих доказів доведено обставини на яких ґрунтуються його заперечення, відтак позовні вимоги ОСОБА_1 є не обґрунтованими та до задоволення не підлягають.
		Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Оцінюючи рішення відповідача на відповідність критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, суд вважає, що таке рішення прийняте відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та неупереджено.
		Згідно із частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Суд першої інстанції за результатами розгляду справи прийняв рішення, врахувавши лише позицію позивача, без проведення належного глибинного дослідження всіх необхідних доказів, застосувавши спрощений поверхневий підхід до встановлення фактів.
		Враховуючи викладене, оцінивши зібрані докази у сукупності, судова колегія приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги відповідача являються підставними і обґрунтованими та спростовують висновки суду першої інстанції.
		Таким чином, судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, відтак оскаржуване рішення суду відповідно до вимог статті 317 КАС України підлягає скасуванню з одночасним прийняттям постанови про відмову в задоволенні позову з наведених вище підстав.
		Керуючись частиною третьою статті 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Рівненській області задовольнити.
		Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. 
		Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда   Д. М. Старунський  Повне судове рішення складено 20 лютого 2020 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...