Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 461/9257/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про повернення дітей до країни постійного місця проживання.
Надіслано для оприлюднення: 20.02.2020. Зареєстровано: 21.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 24.02.2020.
Дата набрання законної сили: 03.11.2021
Результат оскарження 03.11.2021 Апеляційний суд Львівської області: скасовано судове рішення повністю і ухвалено нове судове рішення
Номер судового провадження: 2/461/392/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		       Справа №461/9257/19 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		       
		12 лютого 2020 року                                                        м.Львів
		Галицький районний суд м. Львова 
		у складі
		головуючого судді Радченка В.Є.
		при секретарі - Думич С.Е.
		з участю:
		представника позивача - ОСОБА_6
		відповідача - ОСОБА_1 
		представників відповідача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження у м.Львові цивільну справу за позовом Західного межрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (адреса: 79000, м.Львів, пл. Шашкевича, 1) в інтересах підданого Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії та громадянина Хорватії (біпатрид) ОСОБА_4 ( ОСОБА_4 ) ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Відділ у справах дітей Червоноградської міської ради (80100, Львівська область, м. Червоноград, пр. Шевченка, 19) про забезпечення повернення малолітньої дитини до Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		26 листопада 2019 року Головне територіальне управління юстиції у Львівській області звернулося до суду з позовом в інтересах підданого Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії та громадянина Хорватії (біпатрид) ОСОБА_4 (ОСОБА_4 ) про забезпечення повернення малолітньої дитини до Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії. Свої вимоги мотивує тим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 є батьками малолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Батьки дитини з 2007 р. по 2011 р. проживали разом в м. Лондон, без реєстрації шлюбу. Дитина народилася та постійно проживала у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії (далі Великобританії). У лютому 2017 року відповідач разом з дитиною вперше приїхала в Україну без згоди позивача. У зв`язку з цим у квітні 2017 року позивач подав заяву про забезпечення повернення дитини. В червні того ж року відповідач повернулася на територію Великобританії. 04.03.2019 р ОСОБА_1 разом з дитиною вдруге виїхала в Україну без відома позивача. Позивачу стало відомо, що дитина, вірогідно, перебуває за адресою проживання бабусі дитини по материнській лінії ОСОБА_9 : АДРЕСА_3 . ОСОБА_4 ( ОСОБА_4 ) не давав своєї згоди на переїзд дитини на постійне місце проживання в Україну. Вважає, що відповідач самостійно змінила місце проживання ОСОБА_8 . Вона не має наміру повертатися до постійного місця проживання у Великобританію, чим порушує право дитини на належне батьківське виховання та право позивача брати участь у вихованні дитини, право дитини та позивача на безперешкодне спілкування, право позивача на визначення місця проживання дитини.
		Позивач вважає, що відповідач здійснила протиправне переміщення та продовжує незаконно утримувати дитину на території України, що підпадає під дію Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, та просить суд:
		1)Визнати незаконним вивезення та утримування відповідачем на території України малолітньої дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		2)Повернути малолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в державу постійного проживання - Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії.
		3)Якщо рішення не буде виконано в добровільному порядку, зобов`язати відповідача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 , передати малолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на території України батьку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_6 , для забезпечення повернення дитини в державу постійного проживання - Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії.
		4)Покласти витрати, пов`язані з поверненням дитини до Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, на позивача.
		5)Допустити негайне виконання цього рішення у частині повернення дитини до Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії.
		Ухвалою суду від 27 листопада 2019 р. відкрито провадження, розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження. Залучено до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Вiддiл у справах дiтей Червоноградської мiської ради.
		02 січня 2020 р. від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що виїжджаючи в Україну із своїм сином ОСОБА_8 не порушувала законів Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії та законів України. Вона мала право на місяць вивозити дитину за межі країни постійного місця проживання. Зазначає, що змушена була залишитись в Україні, у зв`язку з хворобою матері. На даний час не має можливості повернутися у Великобританію. Зазначає, що є розпорядження (рішення) Сімейного суду у Західному Лондоні від 18.01.2016 року про те, що дитина ( ОСОБА_8 ) буде мешкати з нею. Просить суд врахувати те, що ОСОБА_8 є громадянином України. Він проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . ОСОБА_1 є власником даного помешкання. В Україні дитина навчається, відвідує гуртки. Також зазначила, що позивач до серпня 2017 року не утримував сина матеріально. У зв`язку з цим вона звернулася за матеріальною допомогою. З 01.10.2016 року отримувала від держави допомогу на дитину як мати одиначка. Починаючи з літа 2017 року отримувала аліменти на утримання сина від позивача. Стверджує, що ОСОБА_8 боїться ОСОБА_4 , оскільки він здійснював щодо нього сексуальне та фізичне насильство. Це дитина підтвердила психологу, комісії лікарів-експертів з розгляду питання щодо насильства стосовно дітей. З приводу вказаних обставин у м.Лондоні відкриті кримінальні провадження. Згодом відповідач звернулася в сімейний суд, який заборонив зустрічі ОСОБА_4 з сином /т.1 а.с. 164-168/.
		Орган опіки та піклування Червоноградської міської ради надав висновок №7 від 09.01.2020 р. про те, що ОСОБА_8 доцільно проживати з матір`ю ОСОБА_1 на території України /т. 2 а.с. 71/.
		24 січня 2020 р. представник юстиції подав відповідь на відзив. Зазначив, що за розпорядженням Сімейного суду Західного Лондона від 18.01.2016 р., від 20.11.2017 р. та від 10.04.2019 р. відповідачу дозволено вивозити дитину за межі країни постійного проживання, тобто з Великобританії за кордон, на період не більше ніж 1 місяць. Інформація, викладена відповідачем у скаргах на поведінку позивача, а також на дії вихователів початкових шкіл, які на той час відвідувала дитина, не підтвердилась. Відповідачем не додано до відзиву жодного висновку психолога, комісії лікарів-експертів чи іншого документу на підтвердження того, що ОСОБА_8 боїться ОСОБА_4 , бо останній здійснив щодо нього фізичне та сексуальне насильство. Доводи ОСОБА_1 щодо громадянства дитини не підлягають застосуванню, оскільки Конвенція 1980 року не ставить питання повернення дитини до місця постійного проживання в залежність від країни громадянства дитини. Водночас рішення про повернення дитини не є рішенням про визначення місця проживання дитини і не позбавляє відповідача права звертатися до компетентного суду Великобританії з метою визначення місця проживання дитини. У статті 19 Конвенції 1980 року визначено, що ніяке рішення, прийняте відповідно до цієї Конвенції, щодо повернення дитини не розглядається як встановлення обставин будь-якого питання піклування /т. 2 а.с. 46-48/.
		30 січня 2020 р. відповідач подала заперечення. Зазначила, що у зв`язку із кримінальним провадженням, яке було відкрито за фактом вчинення стосовно дитини насильницьких дій сексуального характеру, позивачу було заборонено зустрічі з сином до прийняття кінцевих рішень. Кримінальні провадження закриті у зв`язку з недостатністю доказів, а не у зв`язку з відсутності такої події. В доданих до заперечення документах та експертизах містяться дані та висновки психологів щодо насильницьких дій із сторони заявника до дитини. Висновок психолога підтверджує те, що над дитиною вчинялося насильство. Просить суд прийняти до уваги те, що ОСОБА_8 адаптувався до життя в Україні, має міцні соціальні зв`язки /т. 2 а.с. 74,75/.
		В судовому засіданні 31 січня 2020 р. відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про проведення експертизи. Закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
		Представник позивача в судовому засіданні вимоги позовної заяви підтримав та просив задовольнити, з підстави викладених у ній та у відповіді на відзив. 
		Відповідач та її представники в судовому засіданні заперечили позовні вимоги, з підстав, викладених у відзиві та запереченнях. Зазначили, що дитина звикла до нового середовища, вільно спілкується українською мовою, не хоче повертатися до батька, а хоче залишитись в Україні. 
		Представник Відділу у справах дітей Червоноградської міської ради у судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутності. Зазначив, що висновок органу опіки та піклування Червоноградської міської ради №7 від 09.01.2020 р. підтримує.
		Заслухавши думку учасників справи, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
		Судом встановлено, що відповідно до засвідченої копії актового запису ВВА013704 ,  ОСОБА_8  народився ІНФОРМАЦІЯ_5  в лікарні м. Лондон в лікарні Кінгстона (адміністративний район Лондона Кінгстон-на- Темзі ). Батьками дитини зареєстровані:  громадянин Хорватії (біпатрид) ОСОБА_4 ( ОСОБА_4 ) та громадянка України ОСОБА_1 . Дитина з народження постійно проживала у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії /т. 1 а.с. 28/.
		Батьки дитини не перебували у шлюбі.
		Відповідно до довідки посольства України в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії від 16 березня 2017 року, ОСОБА_8 зареєстрований громадянином України, відповідно до статті 14 Закону України «Про громадянство України» (норма цієї статті визначає підстави набуття громадянства України дитиною у зв`язку з перебуванням у громадянстві України її батьків чи одного з них). Дитина, яка є іноземцем, один із батьків якої є громадянином України, а другий - іноземцем, реєструється громадянином України за клопотанням того з батьків, який є громадянином України /т. 1 а.с. 89/.
		Отже, суд встановив, що ОСОБА_8 , до переміщення на територію України, постійно проживав з батьками в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії.
		Відповідно до розпорядження Сімейного суду Західного Лондона від 18.01.2016 р., 20.11.2017 р. та від 10.04.2019 р., позивачеві встановлено порядок зустрічей з дитиною. ОСОБА_8 дозволено вивозити за межі країни постійного проживання, тобто з Великобританії, за кордон на період не більше ніж 1 місяць / т.1 а.с. 29-40/.
		Як вбачається з матеріалів справи, у лютому 2017 року ОСОБА_1 разом з дитиною вперше приїхали в Україну без згоди позивача. За домовленостями Гаазької конвенції відповідача було зобов`язано повернути ОСОБА_8 у Велику Британію . В липні 2017 року, після 5 місяців в Україні, ОСОБА_8 було повернуто до Великої Британії.
		У листопаді 2018 р. соціальним робітником дитини призначено ОСОБА_7 - старшого соціального робітника Районної ради району Річмонд у м. Лондон. На виконання розпорядження британського суду ОСОБА_7 складено Конфіденційний звіт для суду за статтею 37 Акту про дітей від 1989 року, датований 13.03.2019 р. /т. 1 а.с. 42-78/.
		З вказаного звіту вбачається, що в результаті кримінального розслідування жодне із обвинувачень ОСОБА_1 щодо фізичного та сексуального насильства не було обгрунтоване. Результатом розслідування сексуального насильства, котре проводила поліція, є висновок про те, що не існує задовільної кількості доказів того, що батько ОСОБА_8 вчинив проти нього сексуальне насильство, і, відповідно, справу було закрито. 
		04.03.2019 р. ОСОБА_1 разом з дитиною повторно приїхали в Україну.
		08.05.2019 р. до Міністерства юстиції України як Центрального органу з виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року (далі - Конвенція 1980 року) через Центральний орган Великобританії надійшла заява ОСОБА_4 ( ОСОБА_4 ) про сприяння поверненню дитини до Великобританії / т. 1 а.с. 8-24/.
		31.05.2019 р. Міністерством юстиції України надіслано лист Головному територіальному управлінню юстиції у Львівській області, яке звернулося до відповідача з метою роз`яснення положень Конвенції 1980 року та отримання згоди на добровільне повернення дитини.
		За результатами вжитих попередніх заходів отримано письмові пояснення відповідача від 13.06.2019 р. та доповнення до них від 08.07.2019 р., згідно з якими ОСОБА_1 відмовилася добровільно повернути дитину, з посиланням на відповідні докази та аргументи /т. 1 а.с. 79-81/.
		З огляду на пояснення відповідача вбачається, що вона не мала наміру повертатися з дитиною до постійного місця проживання у Великобританії.
		Таким чином, відповідачем порушено домовленості щодо тимчасового виїзду сина за кордон з місця постійного проживання - Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, та, відповідно не забезпечено повернення дитина за місцем постійного проживання.
		Питання повернення дитини, яка не досягла 16 років і незаконно переміщена або утримується на території Україні, до держави постійного місця проживання дитини вирішується на підставі Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року (далі Конвенція 1980 року), до якої Україна приєдналась Законом України від 11.01.2006 року №3303-ІУ і яка набула чинності для України з 01.09.2006 року.
		Відповідно до статті 3 Конвенції 1980 року, переміщення або утримування дитини розглядаються як незаконні, якщо порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, в якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування, за умови, що у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або могли б здійснюватись, якби не переміщення (утримування).
		Стаття 5 Конвенції визначає для її цілей "права піклування" включають права, пов`язані з піклуванням будь-якої особи про дитину, і зокрема, право визначати місце проживання дитини. 
		Норма ст. 2 Конвенції 1980 року зобов`язує державу Україну вжити усіх належних заходів для забезпечення негайного повернення дитини, для здійснення позивачем ефективно його прав.
		Згідно з роз`ясненнями Міністерства юстиції України від 29 серпня 2011 року тимчасовий чи постійний виїзд дитини за кордон має відбуватися лише за погодженням з іншим із батьків. У тих випадках, коли дитина виїжджає з одним із батьків без дозволу іншого з батьків, має бути невідкладно постановлено рішення про її повернення, зокрема, до постійного місця проживання в іноземній державі.
		Виходячи зі змісту положень статті 3 Конвенції, для прийняття рішення про повернення дитини необхідно встановити, по-перше, що дитина постійно мешкала в Договірній державі безпосередньо перед переміщенням або утриманням (пункт «а» частини першої статті 3 Конвенції); по-друге, переміщення або утримання дитини було порушенням права на опіку або піклування згідно із законодавством тієї держави, де дитина проживала (пункт «b» частини першої статті 3 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року); по-третє, заявник фактично здійснював права на опіку до переміщення дитини або здійснював би такі права, якби не переміщення або утримання (пункт «b» частини першої статті 3 Конвенції.
		Відповідно до пунктів 1 та 2 ст. 12 Конвенції, якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено ст. 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини. 
		Звернення до компетентних органів України в травні 2019 року, в строк, який не перевищує одного року з дати приїзду дитини в Україну (04.03.2019 р.) свідчить про те, що позивач згоди на зміну постійного місця проживання не надавав, а тому відповідно до вищенаведених положень Конвенції утримання дитини в Україні відповідачем до цього часу, без згоди позивача є незаконним, оскільки позивач позбавлений права як батько здійснювати піклування про сина.
		Суд вважає, що наявні умови, визначені у статтях 3, 4, 35 Конвенції 1980 року, за яких держава, на території якої утримується дитина, зобов`язана повернути дитину в державу її постійного проживання, зокрема:
		-Великобританія є державою, в якій дитина постійно проживала і за законодавством якої мають вирішуватися питання щодо правовідносин між батьками і дитиною, піклування про дитину, у тому числі визначення місця проживання дитини;
		-дії щодо переміщення та утримування дитини за кордоном порушують права піклування ОСОБА_4 ( ОСОБА_4 ), адже батьківські повноваження належать обом батькам, а позивач не давав згоди на зміну місця проживання дитини, тобто його права та інтереси порушені внаслідок незаконного переміщення та подальшого протиправного утримування дитини в Україні;
		-позивач здійснював права на опіку до переміщення дитини та здійснював би такі права, якби не переміщення або утримання;
		-дії, що порушують права позивача, відбулися після набуття чинності Конвенцією 1980 року у відносинах між двома державами (Конвенція набула чинності у відносинах між Україною та Великобританією з 01 вересня 2006 року, тобто до моменту переміщення дитини на територію України без згоди Позивача);
		-дитина, про яку йде мова, не досягла 16-річного віку ( ОСОБА_8 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 ).
		Конвенція визначає вичерпний перелік обставин, за наявності яких суд має право відмовити в поверненні дитини до місця постійного її проживання.
		Відповідно до статті 13 Конвенції судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов`язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що: а) особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримання, або дали згоду на переміщення або утримання, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримання; b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.
		Судовий або адміністративний орган може також відмовити в розпорядженні про повернення дитини, якщо виявить, що дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку
		Стаття 20 Конвенції передбачає, що у поверненні дитини відповідно до положень статті 12 може бути відмовлено, якщо воно не допускається основними принципами запитуваної держави в галузі захисту прав людини й основних свобод.
		Обов`язок доведення наявності підстав для відмови у поверненні дитини Конвенція покладає на особу, яка вчинила протиправне вивезення або утримання дитини.
		Європейський суд з прав людини у справі «Х проти Латвії» («X v. Latvia») № 27853/09 (§ 101) зазначив, що в контексті розгляду поданого в рамках Гаазької Конвенції 1980 року запиту про повернення, який відповідним чином є відмінним від провадження щодо батьківської опіки, поняття найкращих інтересів дитини повинне оцінюватися у світлі виключень, передбачених Гаазькою Конвенцією 1980 року, які стосуються плину часу (стаття 12), умов застосування Конвенції (стаття 13 (а) і існування «серйозного ризику» (стаття 13 (b), а також дотримання фундаментальних принципів запитуваної держави, що стосуються захисту прав людини та основних свобод (стаття 20). Це завдання стоїть в першу чергу перед національними органами запитуваної держави, які, зокрема, мають перевагу прямого контакту із зацікавленими сторонами. При виконанні свого завдання відповідно до статті 8 Конвенції національні суди користуються свободою розсуду, яка при цьому залишається предметом європейського контролю, в рамках якого Суд розглядає відповідно до Конвенції рішення, які ці органи ухвалили, користуючись цією свободою.
		Стаття 8 Гаазької Конвенції 1980 року покладає на державні органи конкретне процесуальне зобов`язання в цьому відношенні: розглядаючи запит про повернення дитини, суди повинні розглянути не лише вірогідні твердження про «серйозний ризик» для дитини в разі її повернення, але й ухвалити рішення із наведенням конкретних підстав у світлі обставин справи. Як відмова в прийнятті до уваги заперечень щодо повернення, які можуть підпадати під дію статей 12, 13 і 20 Гаазької Конвенції 1980 року, так і недостатнє наведення підстав в рішенні про відхилення таких заперечень суперечитиме вимогам статті 8 Конвенції, а також намірам та меті Гаазької конвенції 1980 року. Необхідне належне вивчення таких тверджень, яке має підтримуватися наведенням національними судами підстав, які є не автоматичними чи стереотипними, а досить деталізованими в світлі виключень, викладених у Гаазькій Конвенції 1980 року, яка повинна тлумачитися вузько (§ 107).
		Встановлюючи обставини щодо повернення дитини до свого постійного місця проживання, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не надала належних доказів того, що батько ОСОБА_4 ( ОСОБА_4 ) фактично не здійснював права піклування на момент переміщення дитини чи існує серйозний ризик, що повернення дитини до Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії загрожує їй психологічною або фізичною небезпекою, чи що внаслідок повернення дитина потрапить у нестерпні умови. Не встановлено судом і того, що повернення дитини не допускається основними принципами запитуваної держави в галузі захисту прав людини й основних свобод.
		Мотивуючи необхідність відмовити батьку у вимозі щодо повернення дитини,   ОСОБА_1  наполягала на тому, що ОСОБА_4 ( ОСОБА_4 ) вчиняє щодо ОСОБА_8 фізичне та сексуальне насильство.
		Разом з тим такі твердження ґрунтуються на припущеннях. Звинувачення, які висуває ОСОБА_1 є кримінально караними. Обґрунтованість підозри ОСОБА_4 ( ОСОБА_4 ) у вчиненні щодо ОСОБА_8 фізичного та сексуального насильства може бути встановлена виключно в судовому порядку з постановленням обвинувального вироку суду. Водночас доказів притягнення ОСОБА_4 ( ОСОБА_4 ) до кримінальної відповідальності суду не надано. Інформація, викладена у скаргах відповідача на дії позивача, а також на дії вихователів початкових шкіл, які на той час відвідувала дитина, не підтвердилась, про що вказано у Конфіденційному звіті старшого соціального робітника Районної ради району Річмонд у м. Лондон, складеного ОСОБА_7 (п.п. 6.12, 9.11, 10.6).
		Окрім того, докази, в тому числі й висновки психологів, на які посилається відповідач в обґрунтування своїх заперечень на позов, здобуті відповідачем у період перебування дитини на Україні. 
		Опитаний в судовому засіданні, за участю представника органу опіки та піклування, ОСОБА_8 , повідомив, що не хоче повертатися до батька, бо він робить йому боляче. Розповів, що він живе в Червонограді з мамою та дідусем, відвідує садочок. Зазначив, що хоче залишитись з матір`ю в Україні. До батька поїде лише з мамою, без неї їхати відмовився. 
		При з`ясуванні думки дитини в цивільному судочинстві, варто зважати на те, що оцінка дитиною поведінки своїх батьків, життєвих обставин може бути необ`єктивною та зумовленою різними важелями впливу. У зв`язку з цим, законодавець передбачив право суду постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (ч. 3 ст. 171 СК України). 
		Суд вважає, що така позиція ОСОБА_8 може обумовлюватися тривалою розлукою з батьком, у зв`язку з проживанням на території України. ОСОБА_8 провів більшість свого життя перебуваючи під опікою матері. Він не мав контакту з батьком з березня 2019 року. Окрім того, така позиція дитини може бути наслідком вчинення дій з боку відповідача, спрямованих на формування в ОСОБА_8 негативного ставлення до батька. Також, суд враховує те, що дитина є малолітньою і не досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку. Згода дитини на повернення її в державу постійного проживання не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає Конвенції 1980 року. 
		Висновок органу опіки та піклування Червоноградської міської ради №7 від 09.01.2020 р., за фактичним місцезнаходженням дитини на Україні, про умови проживання дитини, не має вирішального значення при вирішенні судом питання про повернення дитини до держави постійного місця її проживання на підставі Конвенції 1980 року. Враховуючи встановлені вище обставини, суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування.
		У справі не надано переконливих доказів того, що повернення дитини до держави її постійного місця проживання, спілкування із родичами, вивчення культури та мови країни походження може заподіяти дитині фізичної або психічної шкоди. А наявність у певній мірі мовного бар`єру, необхідність адаптації дитини до дитячого садочку, гуртків, інших обставин у ОСОБА_8 не може свідчити про те, що дитина потрапить у нестерпні умови у Великобританії.
		Твердження заявника про те, що ОСОБА_8 має зареєстроване місце проживання в Україні, не заслуговують на увагу суду, оскільки це  не має значення для розгляду справ про повернення дитини до постійного місця її проживання, на підставі Гаазької Конвенції 1980 року.
		Статтею 19 Конвенції передбачено, що ніяке рішення, прийняте відповідно до цієї Конвенції, щодо повернення дитини, не розглядається як встановлення обставин будь-якого питання про піклування. 
		Розглядаючи питання щодо повернення дитини до держави постійного проживання, суд не може вирішувати по суті питання щодо піклування про дитину та визначення її місця проживання, оскільки це питання, виходячи зі змісту статті 16 Конвенції, належать до виключної компетенції держави постійного проживання дитини. 
		Зважаючи на вищевикладене та враховуючи найкращі інтереси дитини, установивши, що постійним місцем проживання до переміщення дитини на територію України було Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, а також те, що утримання дитини на території України здійснене матір`ю без згоди батька та порушує право батька на піклування дитиною, в зв`язку з чим є незаконним, а також беручи до уваги те, що відповідач не довела факт наявності підстав для відмови в поверненні дитини, суд дійшов висновку про задоволення позову.
		Водночас рішення про повернення дитини не є рішенням про визначення місця проживання дитини і не позбавляє відповідача права звертатися до компетентного суду Великобританії з метою визначення місця проживання ОСОБА_8 . 
		Разом з тим, суд не застосовує негайне виконання рішення в частині повернення дитини до Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії.
		Пунктом 5 ч. 1 ст. 430 ЦПК України передбачено, що суд допускає негайне виконання рішень у справах про відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала.
		В той же час, позовна заява стосується повернення дитини в державу постійного проживання, що не ідентично відібранню дитини і повернення її тому, з ким вона проживала.
		Керуючись ст.ст. 247, 259, 351 - 355 ЦПК України, суд, -
		 
		ВИРІШИВ:  
		 
		Позов Західного межрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (адреса: 79000, м.Львів, пл. Шашкевича, 1) в інтересах підданого Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії та громадянина Хорватії (біпатрид) ОСОБА_4 ( ОСОБА_4 ) ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Відділ у справах дітей Червоноградської міської ради (80100, Львівська область, м. Червоноград, пр. Шевченка, 19) про забезпечення повернення малолітньої дитини до Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії - задовольнити.
		       Визнати незаконним вивезення з Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії та утримування ОСОБА_1 на території України малолітньої дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . 
		       Зобов`язати ОСОБА_1 повернути малолітню дитину ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в державу постійного проживання - Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії.
		       У разі невиконання ОСОБА_1 рішення про повернення дитини в державу постійного проживання в добровільному порядку - зобов`язати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , передати малолітню дитину ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на території України батьку ОСОБА_4 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , для забезпечення повернення дитини в державу постійного проживання - Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії.
		Покласти витрати, пов`язані з поверненням дитини до Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії на ОСОБА_4 (ОСОБА_4 ).
		Повний текст судового рішення складений 20.02.2020 р. 
		Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Львівського Апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя В.Є. Радченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...