Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/3072/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 21.02.2020.
Дата набрання законної сили: 13.02.2020
Номер судового провадження: 61-5819ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		13 лютого 2020 року
		м. Київ
		справа №320/3072/18
		провадження №61-5819св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 серпня         2018 року у складі судді Юрлагіної Т. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року у складі колегії суддів          Кримської 0. М., Бєлки В. Ю., Дашковської А. В.,
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила, в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
		Позов мотивовано тим, що з 21 вересня 2002 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 26 жовтня 2009 року.
		Перебуваючи у шлюбі під час спільного проживання, 26 вересня 2005 року, за рахунок кредитних коштів, сторони придбали квартиру АДРЕСА_1 . За їх спільною домовленістю власником квартири вказали відповідача ОСОБА_2 .
		У березні 2018 року позивач отримала копію заочного рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19 березня 2018 року про визнання її та дитини такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим дізналась про порушення своїх прав та звернулась до суду з відповідним позовом про поділ квартири, як спільного майна подружжя.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області                   від 14 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року, позов задоволено.
		Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1846,93 грн.
		Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що спірна квартира придбана на ім`я ОСОБА_2 за договором купівлі- продажу від 26 вересня 2005 року, згоду на укладення якого надано дружиною - ОСОБА_1 , тобто під час перебування подружжя у шлюбі, за кредитні кошти, отримані відповідачем на підставі кредитного договору. Таким чином, право спільної сумісної власності сторін на спірну квартиру презюмується.
		Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
		Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
		Відповідачем не підтверджено належними та допустимими, достатніми доказами того, що кредит за квартиру було виплачено за особисті кошти відповідача, а отже квартира є спільною власністю подружжя та підлягає поділу.
		Позивач про порушення свого права дізналась лише в березні 2018 року, після розгляду в суді справи про визнання її та дитини такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 , то із зазначеним позовом ОСОБА_1 звернулася до суду в межах позовної давності.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення з ухваленням нового рішення, яким відмовити у задоволення позову.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки тим обставинам, що сторони фактично сплачували за спірну квартиру сумісні кошти лише у період з 26 вересня 2005 року по грудень            2009 року. Позивач не надала жодних письмових доказів того, яку саме суму кредиту було погашено за рахунок спільних сумісних коштів в період спільного проживання, та яка доля вкладу в придбання квартири належить їй.
		З грудня 2009 року кредит за квартиру було сплачено за особисті кошти відповідача, що не заперечувала позивач під час розгляду справи.
		Висновки судів попередніх інстанцій про належність спірної квартири до спільної сумісної власності подружжя визначився лише фактом придбання цього майна під час шлюбу, а не спільною участю подружжя коштами в набутті цього майна, що не узгоджується з правовими висновками, висловлених Верховним Судом України (справи № 6- 7цс13, 6-264цс15), відповідно до яких належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.
		Суди попередніх інстанцій не встановили факту, що квартиру було придбано саме спільними коштами подружжя та помилково враховано лише ту обставину, що квартира придбана під час шлюбу. Однак, судами не встановлено джерело походження грошових коштів, за які придбано спірну квартиру, а також не враховано ступінь участі кожного з подружжя у придбанні майна, а також час його придбання. Вказані обставини свідчать про необґрунтованість, незаконність та повну невідповідність оскаржуваних рішень нормам Сімейного законодавства та міжнародного права.
		Визнавши право власності позивача на Ѕ частину квартири, суди виходили виключно з презумпції спільності майна подружжя, чим порушили норми сімейного права, які регламентують дані правовідносини, а також не відповідають правовим висновкам Верховного суду, що містяться у постанові № 711/5108/17 від 18 червня 2018 року.
		Суди не прийняли до уваги надані відповідачем письмові доказі, а саме: квитанції на сплату кредитних коштів, які виплачувалися за його особисті кошти вже після припинення шлюбних відносин, тобто з грудня 2009 року по 2013 рік - до повного погашення заборгованості за кредитом.
		Таким чином, грошові кошти, які були витрачені відповідачем на погашення кредиту за спірну квартиру, починаючи з грудня 2009 року по 2013 рік, є його особистою власністю, оскільки саме з цього часу сторони фактично не проживали та не вели спільне господарство. Отже, вказані квитанції про сплату кредитних коштів є належним доказом, які повністю обґрунтовують доводи щодо неможливості поділу спірної квартири у рівних частках.
		Крім того, суди дійшли безпідставного висновку, що позивач не пропустила строк позовної давності при зверненні до суду з позовом про поділ сумісного майна подружжя та не застосував до даних правовідносин вимоги статті 72  СК України.
		З грудня 2009 року, тобто після фактичного припинення шлюбних відносин, позивач не проживає у спірній квартирі, посилалась у позовній заяві на те, що була змушена змінити місце проживання з зв`язку з протиправною поведінкою відповідача, неможливістю проживати разом в спірній квартирі та не сплачувала внесків за спірну квартиру. Вказані обставини свідчить про те, що права позивача на користування цією квартирою та визнання за нею право власності на спірну квартиру було порушено ще у грудня 2009 року.
		Звернувшись з позовом про визнання права власності на спільне майно подружжя, позивач пропустила строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом, та не надала жодних обґрунтованих обставин поважності його пропуску, що є підставою для відмови у задоволенні заявлених нею позовних вимог, оскільки про застосування таких наслідків було заявлено відповідачем під час розгляду справи.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		У відзиві на касаційну скаргу, ОСОБА_1 , заперечує проти доводів відповідача та просить залишити ухвалені у справі судові рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість, а також відповідність висновків судів фактичним обставинам справи.
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
		Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
		Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.
		За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
		Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		У справі, яка переглядається, презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно не спростована.
		Суди попередніх інстанцій дали належну оцінку усім доводам і доказам ОСОБА_2 , на які він посилався, спростовуючи презумпцію спільності цього майна та, з урахуванням встановлених обставин і доказів, які підтверджують спільність набутого під час шлюбу майна, недоведення факту придбання цього майна за особисті кошти ОСОБА_2 , в тому числі, що кредит за квартиру було виплачено за його особисті кошти, дійшли обґрунтованих висновків про відмову у задоволенні заявленого ним зустрічного позову.
		У справі, яка переглядається, судами встановлено, що спірна квартира придбана в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі та за їх згодою за кредитні кошти, які використані в інтересах сім`ї для придбання житла, а отже кредитний договір в інтересах сім`ї породжує цивільні права та обов`язки для обох із подружжя.
		При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Тобто, у подружжя, крім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержану за рахунок останніх квартиру, внаслідок укладення кредитного договору, також виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники. Разом з тим, це не змінює статус спільності набутої під час шлюбу квартири за запозичені кошти, які були використані в інтересах сім`ї саме на придбання цього майна.
		Суди дали належну оцінку доводам відповідача щодо внесення ним коштів в рахунок погашення кредитних зобов`язань та правильно виходили з того, що такі доводи, у даному випадку не мають правового значення, оскільки в розумінні вимог статті 57 СК України спірна квартира не є особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_2 , а останній не позбавлений можливості, за наявності правових підстав, ставити питання щодо повернення за рахунок позивача половини сплачених ним після розірвання шлюбу коштів в рахунок погашення кредиту, як солідарного боржника.
		При цьому, суди врахували, що відповідачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту погашення зобов`язань за кредитним договором за особисті кошти. Зазначення у наданих відповідачем квитанціях про погашення кредиту за кредитним договором платником ОСОБА_2 не є достатньою підставою для висновку, що внесені грошові кошти є особистою власністю останнього, оскільки саме зазначений як позичальник договором. Зі змісту наданих відповідачем документів, не вбачається, ким із подружжя, за який період та в якому розмірі вносились кошти на погашення кредиту.
		Статтями 70, 71 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
		За загальним правилом, при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
		Суди дійшли правильного та обґрунтованого висновку, що спірне нерухоме майно придбане подружжям під час перебування у шлюбі та за кредитні кошти, які використані в інтересах сім`ї, а тому воно підлягає поділу між ними в рівних частинах. Належних і допустимих доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, відповідачем не надано, в тому числі не доведено факту придбання спірної квартири за власні кошти, погашення кредиту за власні кошти, що є його процесуальним обов`язком.
		Під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судами попередніх інстанцій не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення є законними і обґрунтованими.
		Доводи касаційної скарги про те, що судами не встановлені фактичні обставини справи щодо походження коштів, за які придбане спірне нерухоме майно, зокрема внесення відповідачем особистих коштів в рахунок погашення кредиту, та що спірне майно не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, не заслуговують на увагу, оскільки аналогічні доводи були предметом дослідження і перевірки судів попередніх інстанцій, і вони по своїй суті зводяться до необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами до повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		Щодо позовної давності
		Статтями 256-257 та 261 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		У частині другій статті 72 СК України та пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
		Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України             від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15).
		Початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109,110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України).
		Строк позовної давності обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатись про порушення свого права, тобто з моменту виникнення спору між ними.
		Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 584/1319/16-ц (провадження № 61-19445св18),                 від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17 (провадження                            № 61-5400св19).
		У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачем не пропущено строк звернення до суду із даним позовом, оскільки про порушення своїх прав вона дізналась лише у березні 2018 року, після розгляду в суді справи про визнання її та дитини такою, що втратила право користування спірною квартирою АДРЕСА_1 . При цьому, довела відсутність у неї можливості дізнатися про порушення свого цивільного права раніше.
		Доводи касаційної скарги, що про порушення свого права позивач дізналась ще під час шлюбу, а також після розірвання шлюбу, коли у неї виникли перешкоди у користуванні та володінні цим майном, не підтверджено належними доказами. Матеріли справи не містять доказів, які б підтверджували заперечення права позивача, як одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно (спірну квартиру), зареєстроване за іншим подружжям - відповідачем.
		Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до даних правовідносин норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.
		Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області 
		від 14 серпня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду 
		від 12 лютого 2019 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                     В. С. Висоцька
		 
		      І. В. Литвиненко
		 
		      І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...