Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 695/854/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них; споживчого кредиту.
Надіслано для оприлюднення: 25.02.2020. Зареєстровано: 26.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 27.02.2020.
Дата набрання законної сили: 07.05.2020
Результат оскарження 07.05.2020 Апеляційний суд Черкаської області: залишено рішення без змін
Номер судового провадження: 2/695/191/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		Справа № 695/854/19 
		номер провадження 2/695/191/20
		                                               
		24 лютого 2020 року                                                        м. Золотоноша
		Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі: 
		головуючого - судді Середи Л.В.
		за участю секретаря - Оніщенко Н.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золотоноші цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
		ВСТАНОВИВ: 
		АТ КБ "ПриватБанк" звернувся до суду з позовом про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості у сумі 123646.87 грн. Свої вимоги позивач мотивує тим, що 25.06.2009 року відповідач став клієнтом ПАТ КБ «ПриватБанк» та уклав договір, відповідно до умов якого отримав кредит у розмірі 4000.0 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
		Позивач наполягає, що кредитні кошти ОСОБА_1 отримав, а свої зобов`язання щодо повернення кредиту належним чином не виконує, а тому станом на 17.02.2019 року утворилась заборгованість, яку позивач визначає в розмірі 269323.14 грн., та до якої позивачем внесена наступна заборгованість: 3941.52 грн. - заборгованість за кредитом; 259449.64 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом; 5931.98 грн. - заборгованість за пенею та комісією. 
		Оскільки позичальник добровільно не повертає отримані кошти, тому ПАТ КБ "ПриватБанк" змушений був подати позовну заяву до суду про стягнення заборгованості за кредитом із відповідача в примусовому порядку та просить стягнути із відповідача заборгованість у розмірі 123646.87 грн., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 3941.52 грн. та заборгованість по процентам за користування кредитом з 27.06.2009 року по 01.04.2018 року у розмірі 119705.35 грн.
		Розгляд справи здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін на підставі ухвали Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 01.04.2019 року.
		Представник позивача в судове засідання не з`явився, однак надав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, на задоволенні позовних вимог наполягав у повному обсязі.
		Відповідач та його представник, адвокат Король О.А. в судове засідання не з`явились, однак останній надав до суду клопотання, відповідно до якого просив суд у випадку неявки представника позивача у судове засідання розглядати справу без їх участі, при вирішенні справи просив врахувати відзив на позовну заяву та пояснення по справі, які додані до матеріалів справи.
		Відповідно до відзиву на позовну заяву відповідач проти задоволення позову заперечив повністю та наполягав на пропущенні позивачем строку позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Відповідач зазначає, що строк дії кредитної картки давно закінчився, та відповідачем продовжений не був, нова картка не видавалася, нового договору про продовження дії строку позовної давності сторони не укладали, а тому позивач звернувся до суду із позовом пропустивши при цьому строки позовної давності, за цих підстав відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
		Позивач направив до суду відповідь на відзив, відповідно до якого доводи відповідача не визнав зазначивши при цьому, що строк дії кредитної картки, а отже і договору не закінчився, оскільки кредитна картка була перевипущена та строк її дії був продовжений до жовтня 2016 року, а позивач звернувся до суду 25.02.2019 року, тобто в межах трирічного строку загальної позовної давності. Таким чином відповідач посилається на обставини, які на думку позивача не відповідають дійсності, а строк позовної давності дотримано позивачем при звернені до суду.
		Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов АТ КБ "ПриватБанк" не підлягає до задоволення із наступних підстав.
		Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
		Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
		Зокрема, ч. 2 ст.258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
		Частиною 1 ст.259 ЦК України передбачається, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
		Згідно із ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
		За ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
		Судом встановлено, що 25.06.2009 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та відповідачем було укладено договір б/н, відповідно до якого останній отримав кредит в розмірі 4000.0 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 36.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії карти.
		Кредитний договір укладено шляхом підписання ОСОБА_1 анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, згідно зі змістом якої останній погодився, що вказана Заява разом із Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становлять між сторонами договір про надання банківських послуг.
		ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором своєчасно та належним чином не виконував, в результаті чого у нього утворилася заборгованість.
		Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
		Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		Згідно з частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
		Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
		За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
		Із наданого розрахунку заборгованості за договором б/н від 25.06.2009 року, вбачається, що останньою датою суми погашення за наданим кредитом в сумі 13 грн. 02 коп. є 12.06.2014 року. 
		Разом з тим відповідач категорично заперечує, що вказане погашення є добровільним, оскільки фактично відбулося примусове списання коштів для погашення заборгованості, а автоматичне списання коштів з рахунків боржника не перериває строк позовної давності, оскільки відсутнє волевиявлення останнього по визнанню боргу та його погашення, а тому не є підставою для застосування ст. 264 ЦК України.
		Відповідно до правової позиції Верховного суду України від 08  листопада 2017 року № 6-2891 цс 16 вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою. Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення.
		Разом з тим навіть у випадку добровільної сплати позивачем вказаної суми коштів, строк позовної давності позивачем все ж пропущений, адже таке погашення відбулося 12.06.2014 року, а сам позивач звернувся до суду з позовом тільки 04.03.2019 року , тобто значно більше ніж через чотири роки після останньої дати погашення суми коштів.
		Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		Посилання банку на те, що позивачем була перевипущена кредитна картка із терміном дії до 10.2016 року не варте уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо перевипуску такої карти та його погодження з відповідачем.
		Жодних документів, які б мали відповідні підписи відповідача про погодження такого перевипуску карти матеріали справи не містять, а відповідач зі свого боку заперечує проти продовження строку дії картки та наполягає на тому, що з початку 2014 року він взагалі не мав на меті продовжувати договірні відносини з позивачем.
		Крім того, до позовної заяви банком було надано суду копію лише анкети-заяви від 25.06.2009 року про приєднання до «Умов і Правил надання банківських послуг в «ПриватБанку», Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна». 
		Так, в матеріалах справи відсутні докази того, що після закінчення строку дії платіжної (кредитної) картки відповідачем була отримана нова картка про що зазначає сам позивач та заперечує відповідач.
		Довідка надана АТ КБ «ПриватБанк» про термін дії нової перевипущеної кредитної картки, виданої відповідачу, до жовтня 2016 року, на переконання суду, належними доказами бути не може, так як цей доказ залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни, а їх дійсність заперечується представником відповідача, зокрема у відзиві на позов він наголошував, що строк дії кредитної картки закінчився, а будь-яких домовленостей про продовження строків дії договору чи про пере випуск картки сторони не досягали.
		Матеріали справи не містять інших доказів, що свідчили б про переривання позовної давності.
		Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року справа №545/765/17 (провадження №61-26683св18) та від 07 серпня 2019 року справа №199/4074/16 (провадження №61-15465св18).
		Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		При цьому не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що Умови і правила надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк» не змінювалися і на час укладення кредитного договору саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови надання кредиту містили саме ті строки позовної давності на які зараз посилається позивач.
		У заяві позичальника від 25.06.2009 року посилання на домовленість сторін щодо збільшення строку давності відсутнє. Відсутній і окремий договір про збільшення строку давності.
		Суд вважає, що Умови, які знаходяться в матеріалах справи, не містять підпису відповідача, у заяві позичальника відсутнє посилання на збільшення строку давності, а тому відсутні підстави вважати, що сторони збільшили позовну давність за вимогами про стягнення кредитної заборгованості. Договору про збільшення позовної давності сторони не укладали. 
		А тому суд приходить до обґрунтованого висновку, що ПАТ КБ «ПриватБанк» пропустило передбачений статтею 257 ЦК України трирічний строк давності звернення до суду з позовом до ОСОБА_1 , про застосування якого просив відповідач у справі.
		За вказаних обставин, враховуючи розрахунок заборгованості за вказаним договором із якого вбачається термін останнього погашення суми кредиту, а отже і не виконання відповідачем своїх зобов`язань, про які позивач достеменно знав та продовжував безпідставно нараховувати проценти з метою збільшення суми боргу, суд приходить до висновку, що вказані позовні вимоги до задоволення не підлягають у зв`язку із пропуском позивачем строків позовної давності.
		У своєму відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що ним були понесені судові витрати на оплату правової допомоги на підставі договору про надання правової допомоги, укладеного з адвокатом Королем О.А. у чсумі 3500.0 грн.
		Нормами ч. 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.
		Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Разом з тим матеріали справи відповідного опису робіт, виконаних адвокатом, та підтвердження здійснення відповідачем відповідних витрат не містять, а тому належним чином судові витрати відповідача матеріалами справи не стверджуються та відповідно із позивача не стягуються.
		На підставі зазначеного та керуючись ст.,ст.  252,  256,  258,  261, 264,  267, 509,  510,  526,  530, 536,  549,  610,  611,  626,  629,  1048,  1054 ЦК України ст.,ст. 10, 264, 265 ЦПК України, суд -
		ВИРІШИВ:
		У задоволенні позову акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити у зв`язку із спливом строку позовної давності.
		Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів в порядку визначеному ст.,ст. 354-356 ЦПК України.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Суддя                                                                        Середа Л.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...