Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/13286/16 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; гарантування вкладів фізичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 26.02.2020.
Дата набрання законної сили: 17.02.2020
Номер судового провадження: 11-1045апп19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		17 лютого 2020 року
		м. Київ
		Справа № 826/13286/16
		Провадження № 11-1045апп19
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Гриціва М. І., 
		суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
		перевірила наявність підстав для прийняття до розгляду касаційних скарг Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - Уповноважена особа; Банк відповідно), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 червня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року;
		касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2018 року у справі № 826/13286/16 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи, Фонду про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, і
		ВСТАНОВИЛА:
		У серпні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
		визнати протиправною відмову Уповноваженої особи включити  ОСОБА_1 до реєстру кредиторів Банку, до переліку вкладників та кредиторів, які мають право на відшкодування коштів у порядку, визначеному чинним законодавством;
		визнати протиправним ненадання Уповноваженою особою відповіді на звернення 22 вересня, 25 листопада 2015 року та інші;
		зобов`язати публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Уповноваженої особи внести  ОСОБА_1  до загального реєстру вкладників та реєстру кредиторів на загальну суму 300 792 грн 55 коп.;
		внести ці суми до реєстру акцептованих вимог кредиторів 4 черги та загального реєстру вкладників; 
		зобов`язати Уповноважену особунадати до Фонду додаткову інформацію про відшкодування  ОСОБА_1  7 039 грн 19 коп. як вкладнику банку за загальним реєстром вкладників у межах гарантованої суми;
		зобов`язати Уповноважену особунадати до Фонду додаткову інформацію про відшкодування  ОСОБА_1  100 792,55 грн за реєстром кредиторів відповідно до рішення Дзержинського районного суду міста Кривий Ріг від 23 березня 2016 року у справі № 210/834/15-ц.
		Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 08 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року, адміністративний позов задовольнив частково. 
		Зобов`язав Уповноважену особи надати до Фонду зміни та доповнення до Переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, щодо ОСОБА_1 , як вкладника, у розмірі вкладу 7 039,19 грн.
		Зобов`язав Фонд включити ОСОБА_1 , як вкладника, у розмірі вкладу 7 039,19 грн. до Реєстру відшкодувань вкладникам для здійснення виплат.
		Рішення суду в цій частині мотивував тим, що на судовому засіданні представник відповідачів наголосили, що позивач ще 31 грудня 2015 отримано гарантовану суму відшкодування коштів за вкладами у розмірі 192 960,81 грн. Цей факт підтверджується документально і позивач його не заперечує.
		Попри це Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу рішенням від 23 березня 2016 року, яке набрало законної сили 05 квітня 2016 року, стягнув з АТ (ПАТ) «Банк «Фінанси та Кредит» на користь позивача на підставі договірного зобов`язання ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» перед позивачем 300 776,88 грн, що перевищує гарантовану суму відшкодування за вкладами, визначену Законом №4452 на рівні 200 000 грн.
		Поряд з цим суд визнав, що сума за банківським вкладом, яку Фонд фактично виплатив позивачу у сумі 192 960,81 грн, є меншою від гарантованої суми відшкодування встановленої законом (200 000 грн), а тому дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог шляхом зобов`язання Уповноважену особу надати до Фонду зміни та доповнення до Переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, стосовно ОСОБА_1 , як вкладника, у розмірі вкладу 7 039,19 грн, зав`язав ввести його, як владника на цю суму до Реєстру відшкодувань вкладникам для здійснення виплат, як належний спосіб захисту прав та охоронюваних законом інтересів позивача, обраний, виходячи з положень пункту 10 частини другої статті 245 КАС України.
		У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
		Постановляючи це рішення суд першої інстанції із посиланням на матеріали справи зазначив, що ОСОБА_1 пропустив строк подання заяв у порядку, визначеному частиною першою статті 49 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 4452-VI). За правилами цієї норми права Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами. 
		У рамках цієї справи суд першої інстанції вказав, що оскільки вимоги кредитора у справі, що розглядається, надійшли після закінчення цього строку, тому вважаються погашеними, крім вимог у межах гарантованої суми відшкодування вкладів за вкладами.
		Відмову у задоволенні вимог про визнання протиправним ненадання Уповноваженою особою відповіді на звернення від 22 вересня і 25 листопада 2015 року та інші суд мотивував тим, що у матеріалах справи немає доказів на підтвердження того, що позивач направляв на адресу Уповноваженої особи заяви від 22 вересня та 25 листопада 2015 року. Це, як визначив суд, дає підстави вважати вказані вимоги позовної заяви необґрунтованими. До цього суд додав, що аналізована позовна вимога не містить чіткої деталізації щодо визначення «інших» звернень, на яких позивачу не були дані відповіді, зо своєю чергою унеможливлює визначення критеріїв правомірності чи протиправності у діях Уповноваженої особи в частині розгляду невизначеного кола звернень. 
		Із судових рішень  випливає, що вимоги про визнання протиправною відмову Уповноваженої особи включити позивача до переліку владників та реєстру кредиторів, внести суму 300 792 грн 55 коп. до реєстру акцептованих вимог кредиторів 4 черги та здійснити заходи щодо задоволення вимог позивача на цю суму.
		Уповноважена особа та Фонд не погодилися з ухваленими судовими рішеннями і звернулися з касаційними скаргами, в яких, зокрема, зазначили, що оскаржені рішення ухваленні з порушеннями норм процесуального права, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, адже спір не є публічно-правовим та виник з майнових правовідносин. Суди попередніх інстанцій не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що спір щодо включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів і про стягнення за договором банківського вкладу коштів має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства. 
		26 грудня 2018 року від ОСОБА_1 до суду надійшла заява, яка з-поміж іншого містила вимоги щодо правильності ухвалення судом додаткового рішення з питання розподілу судових витрат у цій справі. Названа заява мотивована тим, що у текстах рішень у цій справі немає вказівок на розподіл судових витрат.
		Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 16 січня 2019 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2019 року, відмовив у задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат.
		29 березня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду від 16 січня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2019 року, в якій позивач просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення вимог.
		Верховний Суд ухвалами від 25 січня, 11 лютого та 01 квітня 2019 року відкрив провадження у справі, а ухвалою від 16 вересня 2019 року об`єднав касаційні скарги в одне провадження.
		Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 18 вересня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
		Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для прийняття справи до свого розгляду з огляду на таке.
		Згідно із частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		На час вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про наявність підстав для прийняття до розгляду цієї справи набрав чинності Закон України від 02 жовтня 2019 року № 142-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підстав передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та щодо строків повернення справи» (дата набрання чинності 19 жовтня 2019 року; далі Закон № 142-IX). 
		Згідно з частиною шостою статті 346 КАС України в редакції цього Закону справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
		Відповідно до частини шостої статті 347 КАС України у редакції цього Закону Велика Палата Верховного Суду через постановлення ухвали повертає (передає) справу відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті), якщо дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, <…> про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, <…>, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах. Справа, повернута на розгляд колегії суддів (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
		У розумінні наведених положень з дати набрання ними чинності колегія суддів (палата, об`єднана палата) касаційного суду не повинні направляти до Великої Палати Верховного Суду для перегляду справи за наявності виняткових умов, передбачених частиною шостою статті 346 КАС України, а Велика Палата зобов`язана повернути (передати) справу до відповідної колегії чи складу суду, який її направив, якщо будуть встановлені обставини, що унеможливлювали скерування справи до Великої Палати. 
		Таким, що відповідає вимогам частини сьомої статті 347 КАС України, належить визнавати й рішення, коли Велика Палата Верховного Суду ухвалою поверне або передасть назад до суду, який її направив, справу, що була направлена до Великої Палати раніше, тобто ще до набрання чинності змін до цього Кодексу, внесених Законом № 142-IX, оскільки на час вчинення процесуальної дії щодо прийняття до розгляду Великою Палатою Верховного Суду такої справи вже діє норма процесуального закону, що забороняє брати її до провадження цього суду за наявності підстав, передбачених частиною шостою статті 346 КАС України. Однією з таких підстав власне й є висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у її постанові щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах. 
		Як згадано вище, у касаційних скаргах скаржники притримуються думки, що цей спір не підлягає розгляду адміністративними судами.
		Правова позиція у подібних правовідносинах щодо юрисдикції спорів, пов`язаних з правовідносинами між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок Фонду коштів, щодо формування реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду, чи вимог про зобов`язання Уповноважену особу внести кредитора до загального реєстру кредиторів або коштів до реєстру акцептованих вимог кредиторів висловлювалась у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 813/6392/15, від 13 червня 2018 року у справі № 820/12122/15, від 20 червня 2018 року у справі № 813/5250/15, від 12 червня 2019 року у справі № 803/843/16, а також від 18 квітня 2018 року у справі № 826/7532/16, від 23 травня 2018 року у справі № 811/568/16, від 23 січня 2019 року у справі № 816/214/16.
		Зокрема, у постанові від 12 червня 2019 рокуВелика Палата зазначила, що Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути більше 200 000 грн. 
		Далі суд конкретизував, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо формування переліку осіб, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку. Тому ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування вкладникам.
		Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
		Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 статті 38 Закону № 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв`язку з процесом ліквідації банку.
		Підсумувавши встановлені обставини справи, Суд визнав помилковими висновки суду апеляційної інстанції про закриття провадження в частині позовних вимог про зобов`язання Уповноваженої особи подати до Фонду інформацію про особу як вкладника, що має право відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, оскільки характер спору, суб`єктний склад правовідносин, предмет й підстави заявлених вимог, не дає підстави віднести його до тих, який має вирішуватись за правилами Господарського процесуального кодексу України.
		Відносно вимог позивача про зобов`язання Уповноважену особу внести його до загального реєстру вкладників та реєстру кредиторів на загальну суму 300 792 грн 55 коп. Велика Палата Верховного Суду, як згадано вище, теж сформувала правовий висновок щодо предметної юрисдикції, під яку підпадають такі спірні вимоги.
		Приміром, у постанові від 23 січня 2019 року (справа № 816/214/16) нижченаведений правовий висновок формувався в контексті таких фактичних обставин, які встановили суду попередніх інстанцій. 
		У цій справі певна особа та АТ «Дельта банк» уклали договори банківського вкладу (депозиту): від 05 березня 2014 року «Найкращий on-line» у євро із сумою вкладу 220 тис. євро; від 22 липня 2014 року «Найкращий on-line» у доларах США із сумою вкладу 30 тис. доларів США; від 11 жовтня 2014 року «Найкращий on-line» у доларах із сумою вкладу 85 тис. доларів США; від 11 жовтня 2014 року «Найкращий on-line» у євро із сумою вкладу 80 тис. євро; від 01 лютого 2015 року «Найкращий від Миколая on-line» у доларах США із сумою вкладу 20 тис. доларів США. На депозитні рахунки, відкриті згідно з цими договорами банківських вкладів, інша особа перерахувала кошти в розмірі 220 000 євро, 30 000 доларів США, 85 000 доларів США, 80 000 євро, 20 000 доларів США.
		Згідно із заявою на видачу готівки від 12 жовтня 2015 року № 1132 та заявою на отримання переказу від 12 жовтня 2015 року особа, яка перерахувала кошти в означених сумах на депозитні рахунки, відкриті на підставі означених вище договорів банківського вкладу, отримала від Фонд 200 000 грн. Того самого дня ця ж особа звернувся до Уповноваженої особи із заявою, в якій просила визнати його кредитором АТ «Дельта банк» за заборгованістю, що виникла за всіма договорами, укладеними між ним і АТ «Дельта банк», та за іншими видами заборгованості у сумі всіх належних коштів, а також включити його до реєстру кредиторів та письмово повідомити про акцептування вимог.
		За довідкою від 15 січня 2016 року № 05-3222481 задоволення кредиторських вимог цієї особи мало здійснюватися в порядку черговості, що передбачена пунктом 4 частини першої статті 52 Закону № 4452-VI, в 4 чергу. Позивач, посилаючись на протиправні дії відповідача щодо віднесення частини грошових вимог до 7 черги задоволення акцептованих вимог кредиторів, звернувся до суду з цим позовом.
		Формулюючи правовий висновок на базі окреслених фактичних підстав, Велика Палата Верховного Суду визначила, що за змістом Закону № 4452-VI Фонд, який є юридичною особою публічного права, виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, Уповноважена особа виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
		Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Поряд з цим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
		Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
		Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб`єкта господарювання - Банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону № 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних унаслідок ліквідації та продажу майна Банку.
		Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення Реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього Реєстру визначені пунктом 3 частини першої статті 48 Закону № 4452-VI. Відповідно до частини першої статті 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у певній черговості. Зокрема, у четвертій черзі задовольняються грошові вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом.
		На підставі аналізу наведених норм Велика Палата виснувала, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації. Це дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з укладеного між Банком і фізичною особою договору, Уповноважена особа та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин. 
		Відтак в аспекті спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду підсумувала, що спір про включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в цій справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 157 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішення), є обґрунтованим.
		Повертаючись до вимог касаційних скарг про перегляд рішень судів попередніх інстанцій у справі, розпочатій за позовом ОСОБА_1 , варто зазначити, що у цій справі за правилами адміністративного судочинства були розглянуті по суті спору вимоги як щодо правильності формування реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду, так і вимоги про зобов`язання Уповноваженої особи внести кредитора до загального реєстру кредиторів та коштів до реєстру акцептованих вимог кредиторів, а також інші (інформаційні) вимоги, пов`язані з головними предметами спору. Водночас відомо, що стосовно означених предметів спору Велика Палата Верховного Суду раніше сформували правові висновки, з посиланням на які суд касаційної інстанції в розумінні положень статей 346, 347 КАС України може розглянути вимоги касаційних скарг Уповноваженої особи та Фонду щодо дотримання судами попередніх інстанцій правил предметної юрисдикції.
		Отож, зміст та матеріали касаційних скарг, подібність спірних правовідносин до тих, щодо яких формульований правозастосовний висновок Великої Палати Верховного Суду, нормативні положення, які регламентують порядок направлення справи до цього Суду, вказують на існування обставин, за яких касаційні скарги Уповноваженої особи, Фонду, ОСОБА_1  В. на судові рішення у справі з означеними вище позовними вимогами підлягають поверненню відповідній колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для продовження розгляду.
		Керуючись статтями 345, 346, 347 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
		УХВАЛИЛА:
		Справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» Валендюка Владислава Сергійовича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії повернути на розгляд відповідній колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
		Надіслати учасникам справи копії цієї ухвали.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач                                                                                         М. І. Гриців
		Судді:                                     Н. О. Антонюк                                               В. С. Князєв
		Т. О. Анцупова                                              Л. М. Лобойко
		С. В. Бакуліна                                               Н. П. Лященко
		В. В. Британчук                                            О. Б. Прокопенко
		Д. А. Гудима                                                  В. В. Пророк
		В. І. Данішевська                                         Л. І. Рогач
		Ж. М. Єленіна                                               О. М. Ситнік
		О. С. Золотніков                                           В. Ю. Уркевич
		О. Р. Кібенко                                                О. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...