Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 911/2325/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Захисту права власності.
Надіслано судом: 28.02.2020. Зареєстровано: 28.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 02.03.2020.
Дата набрання законної сили: 26.02.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		26 лютого 2020 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  911/2325/18 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.
		за участю секретаря судового засідання - Савінкової Ю.Б.
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест"
		на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15 жовтня 2019        року (головуючий - Кравчук Г. А., судді - Коробенко Г. П., Яковлєв М. Л.) і рішення Господарського суду Київської області від 15 квітня 2019 року (суддя Щоткін О. В.) у справі
		за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України
		до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест",
		за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1. Міністерства екології та природних ресурсів України, 2.        Національного природного парку "Голосіївський", 
		про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння
		В судовому засіданні 12.02.2020 було оголошено перерву до 26.02.2020 о 16:45 год.
		(за участю представників: прокуратури - Збарих С.М., відповідача - Крайнік Д.В. (після перерви не з`явився), третьої особи - 1 - Сєдова П.І. (після перерви не з`явилась)
		 
		Історія справи
		Обставини справи, встановлені судами
		1.  Рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 " від 25.12.2008 №    2143/25-5 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_2 ; передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га гр. ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в  
		АДРЕСА_1. 2 . На підставі цього рішення селищної ради гр. ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЗ № 449598 на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 3210946200:01:041:0058.
		3. На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.10.2011 №5492 вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_3 
		4. Відповідно до протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" (далі - ТОВ "Грінінвест", відповідач) від 28.12.2015 №    1 та акта прийому-передачі нерухомого майна як внеску до статутного капіталу від 30.12.2015 № 1 ОСОБА_3 передав належну йому земельну ділянку до статутного капіталу ТОВ "Грінінвест", державна реєстрація речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 3210946200:01:041:0058 за ТОВ    "Грінінвест" здійснена 29.11.2016 за № 32624672.
		5. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30.07.2013 у справі №    367/929/13-ц (з урахуванням рішення апеляційного суду Київської області від 02.06.2014) визнано недійсними рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 № 2143/25-5. 
		5.1. Указаним судовим рішенням встановлено, що на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою межі смт Коцюбинське у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені. Коцюбинська селищна рада, приймаючи спірне рішення, не надала належної оцінки обставинам місця розташування спірної земельної ділянки в межах чи за межами селища й відповідності прийнятого рішення пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України.
		6. Указом Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський" змінено межі національного природного парку "Голосіївський" (далі - НПП "Голосіївський) шляхом розширення його території на 6462,62 гектара за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд", що включаються до складу НПП "Голосіївський" без вилучення у землекористувача. Відповідно до пояснювальної записки та проектних матеріалів до цього указу, розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель КП "Святошинське лісопаркове господарство", в тому числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва.
		7. Відповідно до листа Комунального підприємства Святошинське лісопаркове господарство від 14.07.2014 №472 земельні ділянки (501 шт.), які незаконно надані у власність громадянам рішеннями Коцюбинської селищної ради розміщені в частині кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва Святошинського лісопаркового господарства увійшли до території НПП "Голосіївський".
		8. За інформацією управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області від 10.12.2014 № 01-04/2215 спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:041:0058 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП "Голосіївський" попереднього функціонального зонування попадає у 18 квартал.
		Короткий зміст позовних вимог
		9. У жовтні 2018 року перший заступник прокурора Київської області (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ, позивач) до ТОВ "Грінінвест" про витребування з  незаконного володіння відповідача на користь держави в особі КМУ земельної ділянки площею 0,10 га, кадастровий номер 3210946200:01:041:0058 у порядку статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
		10. Прокурор обґрунтовує порушення інтересів держави у незаконному вибутті земельної ділянки, що знаходиться на землях Святошинського лісопаркового господарства та належить до земель природоохоронного призначення, без згоди Кабінету Міністрів України та передачі її у приватну власність.
		11. У позовній заяві у даній справі прокурор зазначив, що на даний час спірна земельна ділянка розташована в межах земель природно-заповідного фонду, а саме НПП "Голосіївський".
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
		12. Рішенням Господарського суду Київської області від 15 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15 жовтня 2019 року, позов задоволений повністю. Витребувано з незаконного володіння відповідача на користь держави в особі КМУ земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 3210946200:01:041:0058 вартістю 30 110 грн.
		13. Судові рішення аргументовані положеннями статей 122, 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) і статті 388 ЦК України, а також тим, що спірне майно вибуло із володіння держави поза її волею, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а відтак набуття відповідачем у власність  спірної земельної ділянки відбулося з порушенням норм чинного законодавства.
		13.1. Крім того, суди дійшли висновку, що прокурор звернувся до суду з позовом у межах позовної давності, оскільки підстава для витребування спірного майна із володіння ТОВ "Грінінвест" виникла тільки після 29.11.2016 (дати державної реєстрації права власності на земельну ділянку за відповідачем).
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		14. Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до  суду першої інстанції.
		Аргументи учасників справи
		Доводи відповідача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)
		15. Висновки судів про розташування спірної земельної ділянки в межах НПП    "Голосіївський" не підтверджені належними доказами. При цьому суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив посилання відповідача на наявність меж селища Коцюбинське відповідно до рішення виконкому Київської обласної ради від 01.07.1968 №791, не надавши жодної правової оцінки цьому доказу. 
		16. Необґрунтованим є висновок судів про те, що в силу статей 122, 149 ЗК України право розпорядження спірною земельною ділянкою віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, оскільки належних доказів розташування спірної земельної ділянки на землях природно-заповідного фонду згідно з вимогами чинного законодавства немає, тобто земельна ділянка не має жодної з ознак земель, якими мав право розпоряджатись Кабінет Міністрів України.
		17. Стаття 388 ЦК України може застосовуватись якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Вилучення ж спірної земельної ділянки здійснювалося за згодою державних органів, які уповноважувалися згідно з вимогами чинного законодавства від імені держави здійснювати контроль за розпорядженням об`єктами державної та комунальної власності, тому наявність позитивних висновків вказаних органів і видача державного акта про право власності на земельну ділянку виключають підстави витребування цієї ділянки в порядку статті 388 ЦК України як такої, що вилучена з власності держави без її згоди. При цьому вилучення земельної ділянки у відповідача відбулося без обґрунтування співрозмірності і з порушенням балансу приватних і державних інтересів, без урахування принципу "належного урядування", чим порушено права відповідача, гарантовані статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		18. Суди безпідставно, в порушення вимог статті 75 ГПК України, керувались обставинами, встановленими в рішенні Ірпінського міського суду Київської області від 30.07.2013 у справі №    367/929/13-ц, які встановлені щодо Коцюбинської селищної ради, а не ТОВ "Грінінвест". У той же час суди без жодного обґрунтування проігнорували преюдиційні для даної справи обставини у справі № 2а-6326/11/2670, у якій встановлено правомірність рішень Коцюбинської селищної ради.
		19. Суди помилково не застосували до спірних правовідносин положення про позовну давність, оскільки неправильно, без належної оцінки обставин справи, встановили початок перебігу строку позовної давності для позивача, чим порушили приписи статті 261 ЦК України.  
		Заяви по суті справи
		20. 28.01.2020 до Верховного Суду прокуратурою подано відзив на касаційну скаргу, який містить клопотання про поновлення строку для подання відзиву з тих підстав, що ухвалу Верховного Суду від 24.12.2019 про поновлення провадження у справі прокуратура отримала 08.01.2020, тоді як судом було встановлено строк для подання відзиву 20 днів з дня поновлення провадження (ухвала Верховного Суду від 12.12.2019).
		20.1. Верховний Суд не визнає дану причину поважною, оскільки ухвала Верховного Суду від 24.12.2019 була отримана прокуратурою 02.01.2020, що підтверджується наявним у справі рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №    0101614754320. Отже прокуратура мала достатньо часу для підготовки відзиву у встановлений судом двадцятиденний строк з дати поновлення провадження у справі, жодних об`єктивних перешкод для вчинення процесуальної дії у межах строку заявником не наведено. У зв`язку з чим Верховний Суд клопотання про поновлення строку для подання відзиву відхиляє, відзив прокуратури на касаційну скаргу залишає без розгляду на підставі частини 2 статті 118 ГПК України.
		21. Третя особа - 1 у поясненнях на касаційну скаргу вказує на обґрунтованість позовних вимог прокурора з огляду на незаконне вибуття земельної ділянки лісогосподарського призначення з власності держави поза її волею.
		Позиція Верховного Суду
		Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій
		22. Відповідно до частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		23. Частиною 1 статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
		24. Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		25. Неправомірність передачі у власність спірної земельної ділянки встановлено рішенням Ірпінського міського суду Київської області, яке набрало законної сили, тобто є доведеним. Приймаючи зазначене рішення, Ірпінський міський суд виходив з того, що на момент прийняття Радою Рішення межі смт Коцюбинське у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені. Рада, приймаючи спірне рішення, не надала належної оцінки обставинам місця розташування спірної земельної ділянки в межах чи за межами селища, тому спірне рішення не відповідає вимогам земельного законодавства.
		26. При цьому у судів у даній справі відсутні повноваження щодо надання оцінки належності та допустимості доказів, з оцінки яких суди виходили, приймаючи зазначене судове рішення, тому посилання скаржника на те, що рішення у цивільній справі прийняте за наявності іншого рішення в адміністративній справі, яким встановлено протилежні факти (пункт 18 Постанови), неналежні.
		27. За змістом статей 317, 319, 321 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		28. Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		29. Частинами 1, 3 статті 388 ЦК України визначено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
		30. Прокурор, звертаючись з позовом у даній справі в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, обґрунтовує порушення інтересів держави у незаконному вибутті земельної ділянки, що належить до земель природоохоронного призначення, без згоди Кабінету Міністрів України та передачу її у приватну власність. 
		31. Статтею 13 ЗК України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
		32. За змістом частини 8 статті 122 ЗК України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.
		33. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		33.1. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.
		33.2. Перший протокол ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на положення частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.
		34. Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.
		35. Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. 
		35.1. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України"). 
		36. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
		37. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
		38. Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		39. За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
		40. Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
		41. Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
		41.1. Викладене узгоджується з правовою позицією, у тому числі щодо дотримання критеріїв втручання у право на мирне володіння майном, висловленою Верховним Судом у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 23.11.2018 у справі №8/21, колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2018 у справі № 11/384-06.
		41.2. Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		41.3. Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
		42. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі рекреаційного призначення, землі лісогосподарського призначення (стаття 19 ЗК України).
		43. До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 55 ЗК України).
		44. До земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених ЗК України (пункт "г" частини третьої статті 83 цього Кодексу).
		45. Частина друга статті 56 ЗК України обмежує можливість передання земель лісогосподарського призначення у приватну власність випадком безоплатного або за плату передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.
		46. Отже, законодавство України обмежувало безоплатне передання у приватну власність земель лісогосподарського призначення випадком передання за рішенням уповноваженого органу тільки замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Таке обмеження, визначене на момент виникнення спірних правовідносин у пункті "г" частини третьої статті 83 і в частині другої статті 56 ЗК України, було доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання з огляду на положення ЦК України - передбачуваними для будь-якої особи, яка набула земельну ділянку лісогосподарського призначення, що не є замкненою, загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.
		47. Згідно з частинами 2 та 3 статті 1, частиною 1 та 2 статті 7 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
		48. З огляду на обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, з урахуванням оцінки доказів, наданих судами, а також позиції сторін та обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, Суд погоджується із висновком про те, що право державної власності на спірну земельну ділянку не могло припинитися внаслідок прийняття рішення органом місцевого самоврядування, який відповідно до своєї компетенції не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду (лісами). 
		49. Заволодіння приватними особами ділянками лісогосподарського призначення всупереч вимогам чинного законодавства, без законного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, не погіршення екологічної ситуації та використання власності не на шкоду суспільству.
		50. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України).
		51. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України).
		52. Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина 1 статті 50 Конституції України).
		53. Верховний Суд звертає увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 № 183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц).
		54. За таких обставин Верховний Суд погоджується, що "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокуратури Київської області з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння ТОВ "Грінінвест" у даній справі є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державного власності, а також захист суспільний інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів, як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку, в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель та лісів, що незаконно вибули з такої власності.
		55. В питаннях оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії"). 
		56. Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки більше, ніж 5 га.
		57. Верховний Суд погоджується, що витребування спірних земельних ділянок із володіння відповідача відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України у зв`язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог ЛК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Сумніви суб`єктів звернення у правильності тлумачення та застосування цих норм судами не можуть свідчити про незаконність втручання в право власності.
		58. За таких обставин результат розгляду судом позову прокурора по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу і заперечення скаржника з цього приводу (пункт 17 Постанови) є безпідставними.
		59. До того ж земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст належать до земель рекреаційного призначення (стаття 51 ЗК України). На цих землях забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (частина третя статті 52 ЗК України).
		60. Отже, передання у приватну власність земельної ділянки, віднесеної до території зелених насаджень загального користування (земельної ділянки зелених зон і зелених насаджень міст), для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд без зміни її цільового призначення теж суперечило положенням ЗК України (аналогічний висновок викладено у пункті 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 761/31121/14-ц).
		61. У даному випадку спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння ТОВ "Грінінвест" на підставі статті 388 ЦК України.
		62. Поряд з цим Верховний Суд зауважує, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011, "Кривенький проти України" від 16.02.2017). Питання компенсації у цій справі не порушувалось.
		63. Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно із інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" від 08.10.2014, спірна територія є лісами з радянських часів, а на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке увійшло до складу управління земельної зони м. Києва, загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га. Згідно із розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.2001 на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 №      59/1493, перейменовано: Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд" на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд"; Державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство". Лісовпорядні роботи проводились в 1945-56, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках. Однак при зміні назв юридичних осіб рішення про зміну цільового призначення земель не приймалось.
		64. Суди попередніх інстанцій з урахуванням наведених норм, листа Комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство", схеми місцезнаходження спірної земельної ділянки та схеми розширення НПП "Голосіївський" установили, що спірна земельна ділянка розташована у межах НПП "Голосіївський" та, відповідно, належить до земель природно-заповідного фонду, віднесених до НПП "Голосіївський".
		65. Території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу (стаття 4 Закону України "Про природно-заповідний фонд України").
		66. Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів (стаття 20 зазначеного Закону).
		67. Згідно зі статтею 13 ЗК України до повноважень Уряду в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, а також вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. У частині восьмій статті 122 ЗК України (у редакції, чинній на час звернення до суду) передбачено, що Уряд передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.
		68. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що прокурор правомірно звернувся з позовом саме на захист інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України, який з 08.04.2012 на підставі статей 122, 149 ЗК України від імені держави здійснює розпорядження землями лісогосподарського призначення незалежно від розміру їх площі та через одночасне знаходження спірної земельної ділянки на території об`єкта природно-заповідного фонду України - НПП "Голосіївський". У зв`язку з чим доводи касаційної скарги в пунктах 15, 16 Постанови Верховний Суд відхиляє, як безпідставні і такі, що зводяться до необхідності встановлення інших фактичних обставин справи, що відповідно до положень статті 300 ГПК України не входить до компетенції Верховного Суду.
		Наведене вище узгоджується з правовими висновками Верховного Суду в постановах від 29.01.2019 у справах № № 911/3447/17, 911/3570/17, 911/3312/17, 911/3572/17, 911/3455/17; від 04.02.2020 у справах №№ 911/3574/17, 911/3311/17, 911/3148/17, 911/3738/17, 911/3577/17, 911/3579/17, 911/3523/17; від 05.02.2020 у справах №№ 911/3150/17, 911/3310/17.
		69. При цьому помилковими є доводи скаржника про те, що оскільки на даний час не розроблено документацію із землеустрою на розширені межі НПП "Голосіївський" відповідно до Указу Президента України від 01.05.2014 № 446/2014, то спірна територія не відноситься до земель природно-заповідного фонду, оскільки відповідно до частини 4 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх меж визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.
		70. Щодо доводів касаційної скарги в пункті 18 Постанови, то Верховний Суд не вбачає порушення судами попередніх інстанцій приписів статті 261 ЦК України, відповідно до якої     перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		71. Верховний Суд зауважує, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справах № 369/6892/15-ц і № 469/1203/15-ц, від ).
		72. У разі встановлення судом неправомірного отримання особою земельної ділянки або отримання її з непередбачених законом підстав особа не набуває права власності на неї; для правильного застосування частини 1 статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. За змістом наведеної норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
		73. Суди першої й апеляційної інстанцій, встановивши момент виникнення у КМУ права на звернення з даним позовом, констатували, що звернення прокурора з позовом відбулося в межах загального строку позовної давності. Імперативні вимоги статті 300 ГПК України, що обмежують повноваження касаційного суду в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин справи, не дають Суду підстав та можливостей для визначення іншої дати початку перебігу строку позовної давності ніж та, що встановлена судами попередніх інстанцій. 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		74. Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки спірне майно вибуло із володіння держави поза її волею, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, як наслідок, оскаржувані рішення та постанова ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. 
		75. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог, у зв`язку з чим підстав для задоволення касаційної скарги немає. 
		76. Разом з тим, оскільки поряд з підставами, наведеними судами попередніх інстанцій, Верховний Суд навів також і власні мотиви та правове обґрунтування підстав для задоволення позовних вимог, відповідно до статті 311 ГПК України мотивувальні частини оскаржуваних судових рішень підлягають зміні шляхом викладення їх в редакції постанови суду касаційної інстанції.
		Щодо судових витрат
		77. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України слід покласти на скаржника.
		Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 08.02.2020), Верховний Суд
		П О С Т А Н О В И В :
		1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" залишити без задоволення.
		2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 15 жовтня 2019 року і рішення Господарського суду Київської області від 15 квітня 2019 року у справі №    911/2325/18 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції даної Постанови.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                                Міщенко І.С.
		Судді                                                                                                               Берднік І.С.
		                                                                                                         Суховий В.Г.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...