Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 465/7008/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; організації господарської діяльності, з них; дозвільної системи у сфері господарської діяльності; ліцензування видів г.д.; нагляду у сфері г.д.; реалізації державної регуляторної політики у сфері г.д.; розроблення і застосування національних стандартів, технічних регламентів та процедур оцінки.
Надіслано для оприлюднення: 28.02.2020. Зареєстровано: 29.02.2020. Забезпечено надання загального доступу: 02.03.2020.
Дата набрання законної сили: 27.02.2020
Номер судового провадження: К/9901/14327/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		27 лютого 2020 року 
		Київ
		справа №465/7008/17
		адміністративне провадження №К/9901/14327/19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В. та Саприкіної І.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 465/7008/17
		за позовом ОСОБА_1 
		до Комунального підприємства Львівської міської ради «Адміністративно-технічне управління» 
		про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 
		на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року (у складі колегії суддів  Кухтея Р.В., Носа С.П., Шевчук С.М.)
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		У грудні 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Франківського районного суду міста Львова із позовом до Комунального підприємства Львівської міської ради «Адміністративно-технічне управління» (далі також - КП ЛМР «Адміністративно-технічне управління», відповідач), у якому просив визнати протиправними дії, які полягали у демонтажу інформаційних матеріалів у вигляді зображень логотипів ПрАТ «Київстар» та                     ТзОВ «Лайфселл» у кількості 5 (п`яти) штук з приміщення належного йому магазину по АДРЕСА_1 та зобов`язати відповідача повернути йому, як їх власнику, незаконно вилучені матеріали.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що дії відповідача з приводу демонтажу інформаційних матеріалів у вигляді логотипів ПрАТ «Київстар» та ТзОВ «Лайфселл» у кількості                 5 (п`ять) штук з приміщення магазину по АДРЕСА_1 є неправомірними, оскільки визначення інформаційних матеріалів, як рекламної продукції, суперечить положенням                      пункту 7 статті 8 Закону України «Про рекламу», яка визначає, що не вважається рекламою розміщення інформації про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, у тому числі на елементах обладнання та/або оформлення місць торгівлі, а також безпосередньо на самому товарі та/або його упаковці. Вважає, що відповідач порушив вимоги Закону, оскільки розцінив інформаційні матеріали, як різновид реклами, внаслідок чого незаконно вилучив належну йому інформаційну продукцію, чим завдав йому матеріальної та моральної шкоди, отже для захисту порушених прав та інтересів позивач був вимушений звертатися до суду.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 09 листопада 2018 року позовні вимоги задоволено повністю. Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що позивачем на фасаді належного йому приміщення магазину по АДРЕСА_1 було розміщено зображення зареєстрованих торгових марок - офіційних логотипів операторів мобільного зв`язку «Київстар» та «Лайфселл» за погодженням із правовласниками цих торгових марок, вказані зображення містили виключно логотипи операторів мобільного зв`язку «Київстар» та «Лайфселл», без жодної інформації безпосередньо щодо конкретного продавця, закликів до придбання товару, вказання цін тощо.
		Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року апеляційну скаргу Комунального підприємства Львівської міської ради «Адміністративно-технічне управління» задоволено частково. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 09 листопада 2018 року скасовано та прийнято постанову, якою провадження по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Львівської міської ради «Адміністративно-технічне управління» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії закрито. 
		Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив з того, що КП ЛМР «Адміністративно-технічне управління» не наділене владними повноваженнями та не виконує публічно-владних управлінських функцій, не є як державним органом, так і органом місцевого самоврядування, а тому не є суб`єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України, а тому спір у даній справі не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		Не погоджуючись з постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня             2019 року, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Франківського районного суду міста Львова від 09 листопада 2018 року.
		 
		 
		ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Касаційна скарга подана 16 травня 2019 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі                    № 465/7008/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу. 
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є зареєстрованим суб`єктом підприємницької діяльності, який здійснює діяльність щодо реалізації стартових пакетів, скетч-карт, обладнання у вигляді модемів для доступу до мережі Інтернет, на підставі укладених між ним та ПрАТ «Київстар» і ТзОВ «Лайфселл» угод, як операторами та надавачами послуг мобільного зв`язку в Україні.
		На підставі листа ТзОВ «Лайфселл» № 3953 від 19 вересня 2017 року з додатком у вигляді фото фіксації та протоколу ПрАТ «Київстар» і офіційним дистриб`ютором ПрАТ «Київстар» -                             ТзОВ «Сімка СП» № 001 від 10 листопада 2017 року з додатком у вигляді фото фіксації, позивачем було розміщено на фасаді належного йому приміщення магазину по АДРЕСА_1 зображення зареєстрованих торгових марок - офіційних логотипів операторів мобільного зв`язку «Київстар» та «Лайфселл».
		15 листопада 2017 року близько 14 год 00 хв працівниками КП ЛМР «Адміністративно-технічне управління» з фасаду належного позивачу магазину було демонтовано інформаційні матеріали у вигляді зображень офіційних логотипів ПрАТ «Київстар» та ТзОВ «Лайфселл» у кількості 5 штук.
		У відповідь на запити позивача, КП ЛМР «Адміністративно-технічне управління» листами                           № 2410-10-9176 від 22 листопада 2017 року та № 2410-10-9966 від 18 грудня 2017 року повідомив, що демонтаж інформаційних матеріалів у вигляді зображень логотипів ПрАТ «Київстар» та                ТзОВ «Лайфселл» у кількості 5 штук з фасаду магазину по АДРЕСА_1 проводився на підставі положень, затверджених ухвалами сесії Львівської міської ради № 2142 від 23 жовтня 2008 року та № 569 від 21 травня 2010 року «Типових правил розміщення зовнішньої реклами», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року, які визначають, що розміщення рекламної продукції здійснюється на підставі відповідних дозволів на таке розміщення, що видаються уповноваженим органом місцевого самоврядування, зокрема Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради.
		Також відповідач зазначив, що демонтовані вивіски, на його думку є різновидом рекламної продукції у розумінні, визначеному статтею 1 Закону № 270/96-ВР, відповідно до якої інформація про особу чи товар, поширена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.
		Крім того, у вказаних листах зазначено, що ухвалою сесії Львівської міської ради № 569 від                    21 травня 2010 року «Про затвердження правил благоустрою м. Львова» затверджено такі правила, а пунктом 13.3 зазначених Правил на КП ЛМР «Адміністративно-технічне управління» покладено повноваження з проведення демонтажу самочинно встановлених рекламних вивісок, якими, на думку відповідача, були зображень логотипів ПрАТ «Київстар» та ТзОВ «Лайфселл» у кількості                 5 штук на фасаді магазину по АДРЕСА_1.
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, оскільки висновок щодо відсутності у Комунального підприємства Львівської міської ради «Адміністративно-технічне управління» владних повноважень не ґрунтується на жодному доказі. 
		Від Комунального підприємства Львівської міської ради «Адміністративно-технічне управління» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що вона є необґрунтованою, оскільки Комунальне підприємство Львівської міської ради «Адміністративно-технічне управління» не приймає самостійних владних рішень та не є суб`єктом владних повноважень, відповідно до положень Статуту.
		Від інших учасників справи відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції у касаційному порядку.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, зокрема, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року не відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.
		У цій справі спір виник стосовно визнання протиправними дій комунального підприємства Львівської міської ради «Адміністративно-технічне управління», які полягали у демонтажу інформаційних матеріалів у вигляді зображень логотипів ПрАТ «Київстар» та ТзОВ «Лайфселл» з приміщення магазину по АДРЕСА_1. 
		Відносини, пов`язані з правовими, економічними, екологічними, соціальними та організаційними засадами благоустрою населених пунктів, регулюються, зокрема, Законом України від                                06 вересня 2005 року № 2807-IV «Про благоустрій населених пунктів» (далі - Закон № 2807-IV).
		Як установлено судами попередніх інстанцій - позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дій відповідача (Комунального підприємства Львівської міської ради «Адміністративно-технічне управління») щодо демонтажу інформаційних матеріалів з фасаду належного йому приміщення магазину.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив з того, що Комунальне підприємство Львівської міської ради «Адміністративно-технічне управління» не наділене владними повноваженнями та не виконує публічно-владних управлінських функцій, не є як державним органом, так і органом місцевого самоврядування, а тому не є суб`єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України, а тому спір у цій справі не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
		З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
		Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
		Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
		Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. 
		Відповідно до частини першої    статті 1 Закону № 2807-IV    благоустрій населених пунктів - це комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращення мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля. В той же час, заходи з благоустрою населених пунктів - роботи щодо відновлення, належного утримання та раціонального використання територій, охорони та організації упорядкування об`єктів благоустрою з урахуванням особливостей їх використання.
		Згідно зі    статтею 10 Закону № 2807-IV    до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема, затвердження правил благоустрою територій населених пунктів. До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо.
		У силу    статті 12 Закону № 2807-IV    суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.
		У відповідності до    статті 34 Закону № 2807-IV    правила благоустрою території населеного пункту - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту. Правила включають, зокрема, порядок здійснення благоустрою та утримання територій об`єктів благоустрою; порядок розміщення малих архітектурних форм; порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів.
		Частиною першою    статті 40 Закону № 2807-IV    визначено, що самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами.
		Ухвалою сесії Львівської міської ради № 569 від 21 травня 2010 року прийнято рішення                        «Про затвердження правил благоустрою м. Львова» (далі також - Правила благоустрою).
		Відповідно до пункту 13.1.1. зазначених Правил, розміщення та утримання зовнішньої реклами у       м. Львові повинно відповідати чинним нормативно-правовим документам, вказаним у додатку № 4, а також чинному порядку, що затверджується розпорядчими документами Львівської міської ради. Рекламні засоби розміщуються відповідно до дозволу, який видається на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради.
		У розумінні    Закону № 2807-IV    дії з демонтажу є заходами з відновлення благоустрою населеного пункту (демонтаж - роботи щодо відновлення території благоустрою). Пунктом 13.3                           Правил благоустрою на КП ЛМР «Адміністративно-технічне управління» покладено повноваження з проведення демонтажу самочинно встановлених рекламних вивісок.
		Таким чином,    Закон № 2807-IV     та Правила благоустрою м. Львова наділяють повноваженнями відповідача КП ЛМР «Адміністративно-технічне управління» здійснювати самоврядний контроль у сфері благоустрою міста Львова.
		Відповідно до пункту 1.1. Статуту КП ЛМР «Адміністративно-технічне управління»… підпорядковане Департаменту містобудування Львівської міської ради.
		Відповідно до пункту 2.1.2 цього Статуту, КП ЛМР «Адміністративно-технічне управління» створене з метою покращення благоустрою та екологічного стану м. Львова, шляхом здійснення контролю за дотриманням установами, підприємствами, організаціями та громадянами вимог Закону України «Про благоустрій населених пунктів».
		З огляду на викладене вище, КП ЛМР «Адміністративно-технічне управління» наділене контролюючими повноваженнями та здійснює певні владні управлінські функції у сфері благоустрою міста, приймає рішення про демонтаж та вживає заходи із демонтажу елементів благоустрою у відповідності із пунктами 13.1.1 та 13.3 Правил.
		Отже, приймаючи оскаржуване рішення щодо демонтажу інформаційних матеріалів у вигляді зображень логотипів ПрАТ «Київстар» та ТзОВ «Лайфселл» у кількості 5 (п`яти) штук по                            АДРЕСА_1, що належать на праві власності позивачу,                                                          КП ЛМР «Адміністративно-технічне управління» діяло на виконання покладених на нього владних управлінських функцій, визначених Законом № 2807-IV та Правилами.
		З урахуванням викладеного, виходячи з предмета спірних правовідносин, зважаючи на наявність у КП ЛМР «Адміністративно-технічне управління» у спірних правовідносинах визначальних ознак суб`єкта владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення позивача з цим позовом), колегія суддів приходить до висновку про наявність у спорі визначальних ознак справи адміністративної юрисдикції.
		Важливо, що на момент прийняття рішення судом апеляційної інстанції у цій справі, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 910/2686/18 зазначено, що дії органів у сфері благоустрою населеного пункту здійснюються ними як суб`єктами владних повноважень та у чітко визначеному порядку, а тому на вказані правовідносини поширюється юрисдикція адміністративних судів.
		Суд також враховує, що Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 29 листопада 2019 року у справі № 465/7008/17 зазначила, що спори щодо оскарження дій з приводу демонтажу рекламних конструкцій, вивісок, інформаційних матеріалів органами у сфері благоустрою населеного пункту, зокрема комунальними підприємствами, яким делеговані відповідні повноваження є публічно-правовими і підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства. 
		Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції.
		Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд належним чином не визначив характеру спору, суб`єктного складу правовідносин, предмета та підстав заявлених вимог, унаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо неналежності спору до юрисдикції адміністративного суду.
		Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду наголошує, що висновки суду апеляційної інстанції про непоширення юрисдикції адміністративних судів на спір, що розглядається у даній справі є незаконними та такими, що суперечать чинному законодавству та усталеній практиці Верховного Суду.
		У зв`язку із чим, колегія суддів Верховного Суду приходить висновку про необхідність скасування постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року та направлення справи № 465/7008/17 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Львівської міської ради «Адміністративно-технічне управління» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. 
		Суд наголошує, що однією з основних засад судочинства, визначеною пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом. Метою розгляду однакової категорії справ у межах судів однієї юрисдикції є, серед іншого, забезпечення єдності судової практики.
		Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у виходить з того, що принцип правової визначеності (legal certainty) має важливе значення для довіри до судової системи і верховенства права; правова визначеність також сприяє розвитку та економічного прогресу; необхідно, щоб суди, особливо вищі суди, створювали механізми для запобігання конфліктам та забезпечення узгодженості їхньої судової практики (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009       "Про верховенство права" (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року на основі зауважень її членів П`єтера Ван Дзіка (Нідерланди), Грет Халлер (Швейцарія), Джефрі Джоуела (Сполучене Королівство), Каарло Туорі (Фінляндія); п. 44-50).
		Колегія суддів також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
		Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
		Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від                                         09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.
		В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.
		Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.
		На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.
		Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.
		Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom"), заява № 4451/70, п. 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria"), заява № 36760/06, п. 230).
		Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
		Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 13089/87).
		Суд також враховує позицію ЄСПЛ, висловлену в справі «Омельченко проти України» (заява                          № 45965/08) про визнання заяви, яка стосувалася розмежування юрисдикцій між адміністративним та цивільними судами, неприйнятною у зв`язку з відсутністю порушення права заявника на доступ до суду; Суд нагадав, що згідно з його прецедентною практикою, п. 1 ст. 6 Конвенції закріплює «право на суд», в якому право на доступ до суду (тобто право на звернення до національних судів) становить лише один з його аспектів; для того щоб право на доступ було ефективним, особа повинна мати чітку, практичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (Bellet v. France, № 23805/94 п. 36, «Церква села Сосулівка проти України» № 37878/02 п. 50; Суд зазначає, що заявники мали можливість порушити провадження в національних судах, а суди ухвалити рішення, виходячи із суті їхніх позовів, незважаючи на початкову затримку, викликану питаннями щодо відповідної юрисдикції.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
		З огляду на викладене, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року - скасуванню, а справа - поверненню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
		Керуючись статтями 349, 353, 355, 356 КАС України, суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року у справі                № 465/7008/17 скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий:                                                                                                    Я.О. Берназюк 
		Судді:                                                                                                               Н.В. Коваленко
		                                                                                                              І.В. Саприкіна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...