Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 464/12289/14-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів надання послуг.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 03.03.2020.
Дата набрання законної сили: 05.02.2020
Номер судового провадження: 61-2292ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                                                                                                                                                                                                                                                   
		Іменем України                                                                     
		05 лютого 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 464/12289/14-ц
		провадження № 61-2292св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В., 
		учасники справи: 
		позивач - Українське державне підприємство по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс»,
		відповідач - ОСОБА_1 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 15 березня 2016 року у складі судді Бойко О. М. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 08 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Гірник Т. А., Бакуса В. Я., Левика Я. А.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		У грудні 2014 року Українське державне підприємство по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» (далі -                                позивач, УДП «Укрінтеравтосервіс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому, з урахуванням уточнених вимог просило стягнути з відповідача на                 користь філії «Укрінтеравтосервіс-Львів» УДП «Укрінтеравтосервіс» (далі - філія) заборгованість у розмірі 50 961,00 грн, що виникла через невиконання грошового зобов`язання за договорами на перевезення туристів від 05 липня 2014 року                № 67/79-12, від 25 липня 2014 року № 68/79-12 та від 26 липня 2014 року № 84/31-79 (далі - договори на перевезення туристів); пеню в розмірі 34 736,13 грн, що виникла внаслідок невиконання грошового зобов`язання по оплаті послуг в розмірі та в строки, передбачені договорами на перевезення туристів; 7 % від суми боргу у розмірі 3 567,27 грн за невиконання грошового зобов`язання; інфляційні втрати в розмірі 3 363,42 грн; судові витрати у розмірі 579,87 грн.
		 
		Позов обґрунтувало тим, що у 2014 році філія та відповідач уклали договори на перевезення туристів, згідно з умовами яких філія надавала відповідачу транспортні послуги за маршрутами, що визначалися в заявках на надання транспортних послуг, які є невід`ємною частиною цих договорів. Відповідач повинен був оплатити надані йому послуги відповідно до пунктів 1.2 договорів на перевезення туристів. Відповідно до пунктів 2.1 та 2.2 договорів на перевезення туристів визначено, що розмір плати за договором встановлюється сторонами перед поїздкою згідно з калькуляцією філії та за погодженням відповідача. Плата за надання транспортних послуг мала здійснюється відповідачем таким чином: 50 % вартості послуги авансом перед поїздкою та 50 % вартості послуги в п`ятиденний термін після надання послуги. Станом на 19 листопада 2014 року внаслідок невиконання відповідачем умов договорів на перевезення туристів утворилася заборгованість в розмірі 50 961,00 грн. 25 вересня 2014 року позивач надіслав відповідачу акт звірки взаємних розрахунків, який відповідач отримав, але не повернув. На думку позивача, вказане свідчить про те, що відповідач погодив суму заборгованості. Згідно з пунктами 6.1 договорів на перевезення туристів у випадку прострочення виконання платежів відповідач сплачує на користь філії пеню в розмірі 0,5 % суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Тому, на думку позивача, з відповідача на користь філії підлягає стягненню пеня в розмірі 34 736,13 грн, а також за прострочення сплати боргу слід стягнути 3 567,27 грн штрафу та інфляційні втрати за липень - жовтень 2014 року у розмірі 3 363,42 грн.
		 
		Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 15 березня 2016 року позов              УДП «Укрінтеравтосервіс» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь УДП «Укрінтеравтосервіс» заборгованість за договорами на перевезення пасажирів у розмірі 50 961,00 грн, пеню в розмірі 34 736,13 грн, штрафні санкції за невиконання зобов`язань у розмірі 3 567,27 грн та інфляційні втрати в розмірі 3 363,42 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Суд першої інстанції, задовольняючи позов УДП «Укрінтеравтосервіс», дійшов висновку, що відповідач умови договорів перевезення пасажирів від 05 липня                    2014 року № 67/69-12, від 25 липня 2014 року № 68/79-12 та від 26 липня 2014 року № 84/31-79 не виконав, допустивши порушення термінів повернення коштів. У зв`язку з чим на користь позивача підлягала стягненню заборгованість за вказаними договорами в сумі 50 961,00 грн, пеня в розмірі 0,5 % суми простроченого платежу за кожен день прострочення згідно з умовами договорів, інфляційні збитки на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та штраф у розмірі 7 % від суми боргу на підставі статті 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України), враховуючи, що УДП «Укрінтеравтосервіс» підпорядковується Міністерству інфраструктури України та належить до державного сектору економіки.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 08 серпня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив із того, що висновки суду першої інстанції про порушення відповідачем умов договорів на перевезення туристів є обґрунтованими; доводи апеляційної скарги про нікчемність пунктів 6.1 договорів на перевезення туристів є безпідставними, оскільки ці договори є чинними та сторонами не оспорювалися; доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги договори про відступлення права вимоги,               укладені відповідачем з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , не спростовують правильності висновків цього суду по суті спору; відсутність у позивача заборгованості перед третіми особами станом на час укладення з ними договорів про відступлення права вимоги підтверджується наданими позивачем відомостями по рахунках третіх осіб.
		 
		Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
		 
		У вересні 2016 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 15 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 08 серпня2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої й апеляційної інстанцій не врахували, що 15 та 16 жовтня 2014 року відповідач уклав із третіми особами договори про відступлення права вимоги, згідно з якими треті особи передали відповідачу право вимоги за договорами оренди транспортних засобів, укладеними з філією; заборгованість філії перед третіми особами становить 50 961,00 грн, що підтверджується актами звірки взаєморозрахунків станом на 30 червня 2014 року; відповідач повідомив позивача про укладення договорів про відступлення права вимоги шляхом надсилання заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 18 жовтня 2014 року; суди першої й апеляційної інстанцій безпідставно застосували до спірних правовідносин приписи статті 231 ГК України, оскільки у цих відносинах відповідач діє як фізична особа.
		 
		У грудні 2016 року УДП «Укрінтеравтосервіс» подало заперечення на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , в яких просить відхилити цю касаційну скаргу, як необґрунтовану та залишити оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 15 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 08 серпня 2016 року; витребувано матеріали справи № 464/12289/14-ц із Сихівського районного суду м. Львова; зупинено виконання рішення Сихівського районного суду м. Львова від 15 березня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Львівської області від 08 серпня 2016 року до закінчення касаційного провадження, надано учасникам справи строк для подачі заперечень на касаційну скаргу.
		 
		У листопаді 2016 року матеріали справи № 464/12289/14-ц надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
		 
		15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 Цивільного процесуального кодексу України, далі -                   ЦПК України).
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		У січні 2018 року матеріали справи № 464/12289/14-ц передано до Верховного Суду. 
		 
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 17 січня 2018 року матеріали справи № 464/12289/14-ц передано на розгляд судді-доповідачу Карпенко С. О.
		 
		Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 03 червня 2019 року призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 464/12289/14-ц.
		 
		Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 червня 2019 року справу передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати              Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2019 року справу № 464/12289/14-ц призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року справу № 464/12289/14-ц передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, визначених частиною шостою статті 403 ЦПК України, а саме з огляду на те, що у касаційній скарзі є доводи стосовно порушення судом правил предметної юрисдикції.  
		 
		На час вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про наявність підстав для прийняття до розгляду цієї справи набрав чинності Закон України від 02 жовтня 2019 року № 142-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підстав передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та щодо строків повернення справи». Відповідно до частини  шостої статті 404 ЦПК України у редакції цього Закону, якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, зокрема, якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. 
		 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 19 грудня 2019 рокусправу № 464/12289/14-ц повернуто на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України.
		 
		10 січня 2020 року зазначена справа надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що 5, 25 та 26 липня 2014 року між                 філією «Укрінтеравтосервіс-Львів» УДП «Укрінтеравтосервіс» та   ОСОБА_7   укладено договори перевезення за № 67/69-12, 68/79-12, 84/31-79 відповідно. 
		 
		За умовами цих договорів відповідач зобов`язався оплатити позивачу надані йому послуги перевезення.
		 
		Пунктом 2.1 договорів визначено, що розмір плати за послуги встановлюється сторонами перед поїздкою згідно із калькуляцією позивача та погодженням із відповідачем. Плата здійснюється відповідачем таким чином: 50 % вартості послуг авансом перед поїздкою та 50 % вартості послуг в 5 денний термін після надання послуги. 
		 
		У відповідності до пункту 6.1 договорів у випадку прострочення виконання платежів відповідач має сплатити позивачу пеню в розмірі 0,5 % суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
		 
		Оплату послуг за договорами від 24 липня 2014 року № 68/79-12 та від 26 липня 2014 року № 84/331-79 відповідачем здійснено не було, а за договором від 05 липня 2014 року № 67/79 -12 сплачено лише 7 039,00 грн, при вартості послуг 29 000,00 грн.
		 
		Отже, відповідач умов договорів перевезення від 05 липня 2014 року № 67/69-12, від 25 липня 2014 року № 68/79-12 та від 26 липня 2014 року № 84/31-79 належним чином не виконав, допустивши порушення термінів повернення коштів.
		 
		Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, загальна сума боргу відповідача за договорами перевезення становить 50 961,00 грн; пеня за весь час прострочення виконання зобов`язання (з 05 липня по 01 грудня 2014 року) -       34 736,13 грн; штрафні санкції за невиконання зобов`язань - 3 567,27 грн;                           інфляційні втрати - 3 363,42 грн.
		 
		 
		Нормативно-правове обґрунтування
		 
		Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
		 
		Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
		 
		За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Інфляційні втрати пов`язані з інфляційними процесами в державі і за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів.
		 
		Відповідно до статті 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф.
		 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Ухвалюючи рішення у справі про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що оскільки відповідач не виконав взятих за договорами перевезення зобов`язань, то з нього на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за вказаними договорами в сумі 50 961,00 грн.
		 
		Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що з відповідача на користь позивача з підстав, визначених статтями 611, 625 ЦК України та умовами договору, підлягає стягненню неустойка та інфляційні втрати за весь час прострочення виконання зобов`язання (з  липня по грудень 2014 року).
		Крім того, суд першої інстанції дійшов правильного висновку та врахував, що УДП «Укрінтеравтосервіс» підпорядковується Міністерству інфраструктури України та належить до державного сектора економіки, а  відповідачем прострочено сплату боргу на понад 30 днів, та дійшов обґрунтованого висновку, що з останнього слід стягнути штраф в розмірі 7 % від суми богу, що становить 3 567,72 грн.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що 15 та 16 жовтня 2014 року заявник уклав з третіми особами договори про відступлення права вимоги, згідно з якими треті особи передали відповідачу право вимоги за договорами оренди транспортних засобів, укладеними з позивачем; заборгованість позивача перед третіми особами становить 50 961,00 грн, що підтверджується актами звірки взаєморозрахунків станом на 30 червня 2014 року; заявник повідомив позивача про укладення договорів про відступлення права вимоги шляхом надсилання заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 18 жовтня 2014 року, були предметом розгляду судів попередніх інстанцій та їм надана належна правова оцінка.
		 
		Зокрема суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, вказав, що відповідно до вимог статті 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.
		 
		Із наданих позивачем матеріалів суд встановив, що після отримання від фізичної  особи-підприємця ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та                   ОСОБА_3 повідомлення про відступлення права вимоги було висловлено заперечення проти вимоги, з огляду на відсутність у підприємства перед ними тієї заборгованості, право вимоги якої було уступлено.
		 
		Суд зазначив, що відсутність вказаних у договорах сум заборгованості перед третіми особами станом на час укладення договорів про відступлення права вимоги підтверджується наданими позивачем відомостями по картках-рахунках третіх осіб.
		 
		Також суд врахував, що про спірність сум заборгованості свідчить і той факт, що договори відступлення права вимоги були укладені 16 жовтня 2014 року на підставі актів звірки взаєморозрахунків між позивачем та третіми особами станом на                    30 червня 2014 року.
		 
		Крім того, суд дійшов правильного висновку про те що акти звірки взаєморозрахунків є, по суті, документами, що містять зведені відомості про  бухгалтерський                                облік здійснених операцій на підприємствах, однак головним бухгалтером                        ДП «Укрінтеравтосервіс» вказані акти звірки не підписані, тому достовірність відомостей, викладених у таких актах, не засвідчена особою, відповідальною за бухгалтерський облік.
		 
		Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах судових рішень, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх спростували. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи               (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року № 63566/00).
		 
		При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної             інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
		 
		 
		Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргупредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 15 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 08 серпня 2016 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		ГоловуючийО. В. Ступак      Судді:І. Ю. Гулейков       С. О. Погрібний       Г. І. Усик       В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...