Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 463/4212/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та злочини проти журналістів; Погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок.
Надіслано судом: 02.03.2020. Зареєстровано: 03.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 04.03.2020.
Дата набрання законної сили: 29.03.2021
Номер судового провадження: 1-кп/463/61/20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12017140040000435

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа №463/4212/17
		Провадження №1-кп/463/61/20
		 
		В И Р О К
		іменем України
		 
		02 березня 2020 року            Личаківський районний суд м.Львова 
		в складі: головуючого судді         ОСОБА_1 
		з участю секретаря                 ОСОБА_2 
		прокурора ОСОБА_3 
		представника потерпілого ОСОБА_4 
		захисника ОСОБА_5 
		обвинуваченого ОСОБА_6 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові кримінальне провадження № 12017140040000435 від 18.02.2017 року про обвинувачення 
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Самбір Львівської області, українця, громадянина України, з вищою освітою, не одруженого, зареєстрованого як фізична особа-підприємець, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого в порядку ст. 89 КК України, 
		у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 350 КК України - 
		в с т а н о в и в:
		ОСОБА_6 обвинувачується в тому, що 17 лютого 2017 року близько 18 год. 00 хв., перебуваючи на площадці другого поверху біля своєї квартири АДРЕСА_3 , під час здійснення виконавчих дій групою державних виконавців, в тому числі заступником начальника Личаківського ВДВС м. Львів ГТУЮ у Львівській області ОСОБА_7 , який зачитував акт державного виконавця за виконавчим листом № 1309/9120/12, виданим 06.04.2016 року Залізничним районним судом м. Львова з приводу зобов`язання ОСОБА_8 усунути перешкоди ОСОБА_6 у спілкуванні з дитиною  донькою ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , усвідомлюючи, що останній згідно Закону України «Про державну виконавчу службу» є службовою особою, діючи умисно, наніс йому один удар кулаком правої руки в ліву частину голови, а саме чоло, внаслідок чого ОСОБА_7 отримав синець на чолі зліва, що відноситься до легкого тілесного ушкодження. 
		Таким чином, ОСОБА_6 пред`явлене обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 350 КК України - умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження службовій особі, у зв`язку з її службовою діяльністю. 
		Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні свою вину не визнав та пояснив, що 17.02.2017 року ввечері на адресу його місця проживання прибула група державних виконавців, в тому числі заступник начальника Личаківського ВДВС м. Львів ГТУЮ у Львівській області ОСОБА_7 у зв`язку з виконанням виконавчого провадження за рішенням суду, яким зобов`язано ОСОБА_8 усунути ОСОБА_6 перешкоди у спілкуванні з малолітньою донькою. У зв`язку з тривалим виконанням рішення суду, постановленням численних судових рішень на стадії виконання, якими визнавалися незаконними дії державного виконавця та скасовувалися його постанови, у ОСОБА_7 було упереджене ставлення до обвинуваченого. Свої службові обов`язки він виконував неналежно, привів дитину з палкою в руці, на місці події безпідставно склав акт про закінчення виконавчих дій. Під час подій, що відбувалися на площадці біля квартири, його представник ОСОБА_10 втратила свідомість, намагаючись допомогти, він почав рух до квартири сусідів, в той час почув слова «напад». Ситуація була для нього незрозумілою, будь-яких тілесних ушкоджень потерпілому він не наносив, тілесного контакту між ними не було. Докази сторони обвинувачення вважає недопустимими, так як такі не були відкриті стороні захисту, а справу сфальсифікованою, оскільки сам потерпілий під час події озвучив, що удару не було, а на відеозаписі видно почервоніння на чолі ОСОБА_7 ще до початку виконавчих дій. 
		Щодо наданих стороною обвинувачення доказів, а саме заяви ОСОБА_7 про вчинення злочину від 17.02.17р., повідомлення довідки 101 про подію, висновку експерта № 227 від 18.02.17р., ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ від 13.04.17р., протоколу тимчасового доступу від 24.04.17р., протоколу огляду предмету від 24.04.17р., постанови про визнання речовим доказом диску з відеозаписом подій від 24.04.17р., двох протоколів проведення слідчого експерименту від 24.04.17р., висновку експерта № 568 від 25.04.17р., висновку експерта від 569 від 25.04.17р., листа Личаківського ВДВС від 26.04.17р., двох актів державного виконавця від 17.02.17р., постанови про оголошення в розшук підозрюваного від 06.06.17р., ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук від 06.06.17р., рапорту про розшук підозрюваного від 08.06.17р., постанови про відновлення досудового розслідування від 08.06.17р., ухвали про обрання запобіжного заходу від 14.06.17р., ухвали слідчого судді про скасування постанови про розшук від 12.06.17р., ухвали слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на бездіяльність слідчого щодо повідомлення про підозру від 12.06.17р., ухвали апеляційної інстанції про скасування ухвали слідчого судді про обрання запобіжного заходу від 22.06.17р., листа КЗ ЛОР «ЛОКПЛ» від 21.06.17р., протоколу огляду предмета від 21.06.17р., постанови про визнання предмета речовим доказом від 21.06.17р., заяви потерпілого про відмову від одночасного допиту від 19.07.17р., диску з відеозаписом подій (а.с.5-73 том 2, а.с.210-211 том 1), суд дійшов наступних висновків.
		Відповідно до змісту ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України в цьому кримінальному провадженні покладений на прокурора. Саме сторонаобвинувачення повиннадоводити винуватістьособи позарозумним сумнівомвідповідно донорм ст.17КПК України.
		Положеннями ст. 94 КПК України встановлено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Згідно із ч. 1 ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
		Відповідно до положень ст. 290 КПК України, визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний повідомити підозрюваному, його захиснику про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.
		Прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання.
		Відтак, оголошення сторонам про завершення досудового розслідування і відкриття матеріалів іншій стороні є процесуальною гарантією здійснення права на захист підозрюваним та одночасно одним із засобів перевірки повноти і всебічності проведеного досудового розслідування.
		Сторонам кримінального провадження, потерпілому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, надається достатній час для ознайомлення з матеріалами, до яких їм надано доступ. 
		Поряд з тим сторони кримінального провадження зобов`язані письмово підтвердити протилежній стороні, а потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, - прокурору факт надання їм доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів (ч. 9ст. 290 КПК України). 
		При цьому закон не визначає певної форми процесуального документа, яким би підтверджувався факт надання доступу та ознайомлення з матеріалами провадження, а лише встановлює, що цей факт повинен бути письмово підтверджений самим учасником кримінального провадження, якому надано доступ. Такі письмові документи повинні додаватися до матеріалів кримінального провадження як підтвердження того, що кожна із сторін виконала свої обов`язки і не порушила прав учасників кримінального провадження (зокрема, права вимагати відкриття матеріалів провадження та права на ознайомлення з цими матеріалами). 
		Водночас ч. 10ст. 290 КПКУкраїни регламентовано спеціальний порядок встановлення факту надання протилежній стороні доступу до матеріалів кримінального провадження. Так, у разі зволікання при ознайомленні з матеріалами, до яких надано доступ, слідчий суддя за клопотанням сторони кримінального провадження з урахуванням обсягу, складності матеріалів та умов доступу до них зобов`язаний встановити строк для ознайомлення з матеріалами, після спливу якого сторона кримінального провадження або потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, вважаються такими, що реалізували своє право на доступ до матеріалів.
		Таким чином, обмеження строку для ознайомлення з матеріалами, до яких надано доступ у порядкуст. 290 КПК України, допускається лише на підставі ухвали слідчого судді, якою встановлено певний строк для такого ознайомлення. 
		Іншого порядку підтвердження факту відкриття матеріалів стороною кримінального провадження протилежній стороні в разі зловживання нею своїми процесуальними правами (зволікання при ознайомленні з матеріалами або відмови у письмовому підтвердженні факту надання доступу до матеріалів) уКПКне передбачено. 
		Сторона обвинувачення на підтвердження виконання вимогст. 290 КПКУкраїни вказує, що підозрюваного було повідомлено про завершення досудового розслідування та надіслано повістки про виклик для ознайомлення з матеріалами, однак згідно рапорту слідчої ОСОБА_6 відмовився від ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. Також, в приміщенні суду до вручення обвинувального акту обвинувачений із захисником ознайомилися з матеріалами, що стверджується відеозаписом такої події. Надалі під час розгляду справи судом захисник обвинуваченого знайомилася в приміщенні суду з матеріалами кримінального провадження. 
		Проте, за відсутності письмового підтвердження сторони захисту про надання доступу та ознайомлення з матеріалами, а також за відсутності ухвали слідчого судді про встановлення строку для ознайомлення, на переконання суду сторона обвинувачення не виконала вимоги ст. 290 КПК України. 
		В даному випадку сторона обвинувачення не використала механізму, закріпленого в ч. 10ст. 290 КПК України, застосування якого дозволяє у процесуальний спосіб вирішити проблему із зволіканням при ознайомленні з матеріалами, а також із відмовою сторони кримінального провадження у виконанні свого процесуального обов`язку письмово підтвердити протилежній стороні факт надання їй доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів. При цьому, відеозапис ознайомлення ОСОБА_6 із захисником з матеріалами не підтверджує факту ознайомлення з матеріалами саме цього кримінального провадження та в розумінні положень ст. 290 КПК України не може вважатися підтвердженням такого факту. Покликання прокурора на ознайомлення з матеріалами справи захисником ОСОБА_5 також не є підтвердженням виконання вимог ст. 290 КПК України, оскільки на час повідомлення про завершення досудового розслідування адвокат не представляла інтереси підозрюваного, а надалі вступила до участі в справі в ході судового розгляду та ознайомилася з матеріалами 02.10.2017 року в приміщенні суду, в той час як йдеться про відкриття матеріалів досудового розслідування. 
		Відтак, в цій частині доводи сторони захисту про невиконання стороною обвинувачення свого процесуального обов`язку - надання стороні захисту доступу до матеріалів досудового розслідування та невідкриття їй матеріалів кримінального провадження для ознайомлення - є обґрунтованими.
		У відповідності до положень ч. 12 ст. 290 КПК України якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.
		Така позиція суду узгоджується із правовою позицією Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 року у справі № 279/1513/17.
		Таким чином, суд приходить до висновку, що невідкриття матеріалів стороні захисту є істотним порушенням вимог КПК України та є правовою підставою для визнання вище наведених доказів сторони обвинувачення недопустимими в розумінні ст. 86 КПК України.
		В той же час суд не погоджується з доводами захисника ОСОБА_11 про визнання недопустимими з процесуальних підстав таких доказів як висновків експертиз, протоколів слідчого експерименту, поданих прокурором, оскільки процедура їх отримання відповідає нормам КПК України, експертизи проводилися на підставі постанов слідчого, а слідчі експерименти проводилися в експертній установі, що не вимагало відповідного судового рішення для проведення такої слідчої дії.
		Щодо визнання недопустимим доказу сторони захисту - висновку експертного дослідження по заяві ОСОБА_6 від 18.08.2017 року з розшифруванням змісту досліджуваної фонограми (а.с.185 том 1), суд за клопотанням прокурора визнає такий доказ недопустимим з огляду на те, що такий висновок надано експертом, але всупереч ч. 2 ст. 102 КПК України не містить покликання на те, що експерт попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків. З приводу дати вказаної у висновку, а саме 18.08.2016 року, суд знаходить це очевидною опискою, оскільки такий висновок наданий по заяві обвинуваченого від 15.08.2017 року. 
		Разом з тим, відповідно до постанови Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 року у справі № 588/1199/16 задля розв`язання завдань, визначенихст. 2 КПК України, зміст та форма кримінального провадження, яким відповідно до п.10 ч.1ст.3 КПК Україниє досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченогоКК України, повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, визначених вст. 7 КПК України, до яких, зокрема, відносяться верховенство права та законність. В силу ч. 3ст. 62 Конституції Українита положеньст. 17 КПК Україниобвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Тобто зазначена конституційна норма та процесуальна норма, передбаченаст. 17 КПК України, на відміну відст. 86 КПК України, передбачають неможливість використання недопустимих доказів саме для обґрунтування обвинувачення. 
		Системне тлумачення зазначених норм дає підстави до висновку, що докази не відкриті стороною обвинувачення відповідно дост. 290 КПК Україний визнані на цій підставі недопустимими, не можуть бути покладені в основу його обвинувачення, проте інформація з цих джерел може використовуватись для обґрунтування невинуватості виправданого. Позбавлення сторони захисту такого права призводить до покладення на неї негативних наслідків порушень закону, допущених стороною обвинувачення при отриманні доказів, що виправдовують особу.
		В ході судового розгляду допитані потерпілий та свідки сторони обвинувачення та сторони захисту, які були присутні під час події.
		Так, потерпілий ОСОБА_7 в судовому засіданні показав, що, будучи заступником начальника Личаківського ВДВС, 17.02.2017 року близько 18.00 год. за адресою проживання обвинуваченого: АДРЕСА_1 як керівник в складі виконавчої групи проводив виконавчі дії за виконавчим листом № 1309/9120/12, виданим 06.04.2016 року Залізничним районним судом м. Львова з приводу зобов`язання ОСОБА_8 усунути перешкоди ОСОБА_6 у спілкуванні з дитиною  донькою ОСОБА_9 . На місці була ОСОБА_8 з дитиною та невідомі особи в квартирі ОСОБА_6 , які виходили звідти і заходили назад. Дитина відмовлялася йти до батька, з приводу чого складався акт про виконання рішення. В ході виконавчих дій обвинувачений був знервований, збуджений, емоційний. В один момент його представник ОСОБА_10 втратила свідомість, їй була викликана карета швидкої допомоги. Після цього ОСОБА_6 , який стояв навпроти, різко наблизився до нього та завдав удар в чоло зліва, тому були викликані працівники поліції. Внаслідок удару він отримав синець. Під час повторного допиту потерпілий вказав, що описує обставини, в тому числі після відтворення відеозапису подій, оскільки на той час його увага була розсіяна, він не бачив самого замаху і удару, а лише відчув «скользящий» удар, оскільки болі не відчув, продовжив свої дії.
		Свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16  особи, які були в групі виконавчої служби в судовому засіданні щодо обставин та хронології проведення виконавчих дій надали покази аналогічні показанням потерпілого. 
		При цьому, свідок ОСОБА_12 пояснив, що бачив удар, який завдав обвинувачений в чоло потерпілого, він зробив випад вперед та наніс швидкий прямий удар. При повторному допиті свідок вказував, що попередньо описував обставини після перегляду відеозапису. Фактично він стояв збоку, позаду потерпілого, бачив замах в його сторону, але самого удару та контакту не бачив. 
		Свідок ОСОБА_13 пояснила, що під час події стояла вище на сходах, в суматосі ОСОБА_6 наблизився до потерпілого та наніс йому прямий удар правою рукою в чоло, при додатковому допиті повідомляла, що оцінювала події також в сукупності з переглянутим відеозаписом.
		Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні показала, що обвинувачений наближався до потерпілого, замахувався в його сторону, удару не бачила, після цього на чолі ОСОБА_7 було почервоніння.
		Свідки ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , які також були присутні в складі виконавчої групи не бачили факту нанесення удару потерпілому.
		Свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , які були на місці події разом з обвинуваченим, в судовому засіданні підтвердили обставини проведення виконавчих дій 17.02.2017 року, жоден із свідків не бачив щоб обвинувачений наносив потерпілому будь-які тілесні ушкодження. 
		Як вбачається з оглянутого в судовому засіданні диску з відеозаписом подій 17.02.2017 року, наданого стороною захисту, на такому містяться відомості, що в той день за місцем проживання обвинуваченого на площадці біля його квартири групою державних виконавців під керівництвом ОСОБА_7 , проводилися виконавчі дії за виконавчим листом № 1309/9120/12, виданим 06.04.2016 року Залізничним районним судом м. Львова з приводу зобов`язання ОСОБА_8 усунути перешкоди ОСОБА_6 у спілкуванні з дитиною  донькою ОСОБА_9 . Обставини та хронологія проведення виконавчих дій відповідають тим, на які вказували всі учасники події. З відеозапису слідує, що обвинувачений зробив рух в сторону потерпілого, але факт нанесення тілесного ушкодження на записі відсутній. Після чого, ОСОБА_7 запитав у присутніх чи всі бачили напад, на що один з учасників події запитав чи був удар, в свою чергу потерпілий відповів, що удару не було. 
		Аналізуючи і оцінюючи зібрані та досліджені у кримінальному провадженні докази, кожний  з точки зору належності, допустимості, достовірності, та їх сукупності  з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку, що стороною обвинувачення не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_6 , тобто не доведено сам факт кримінального правопорушення. На переконання суду сторона обвинувачення не змогла переконливо для суду всебічно, повно й неупереджено доказати факт (подію) вчиненого кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 350 КК України, яке з об`єктивної сторони в даній справі виражається у заподіянні легкого тілесного ушкодження службовій особі, у зв`язку з її службовою діяльністю.
		У відповідності до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Відповідно до п.1 ч.1 ст.373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа.
		В ході судового розгляду встановлено, що державний виконавець ОСОБА_7 17.02.2017 року здійснював виконавчі дії, тобто як службова особа здійснював службову діяльність, однак не здобуто жодних доказів на підтвердження факту нанесення потерпілому тілесного ушкодження, а відповідно винуватості ОСОБА_6 . Така обставина не підтверджена відеозаписом події, показаннями ряду свідків, які були присутні. Натомість, показання трьох осіб - потерпілого та свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 про нанесення тілесного ушкодження є суперечливими, не узгоджуються між собою. Насамперед особисто потерпілий на місці події вказав, що удару не було, а в засіданні такий вислів пояснював тим, що удар був не прямим, в той час як свідки зазначають про нанесення прямого удару, при цьому їх покази ґрунтуються, в тому числі і на основі переглянутого відеозапису, самі обставини дані особи чітко не пам`ятали за спливом часу. Те, що обвинувачений здійснив рух в сторону потерпілого ніким не заперечується, однак факт нанесення тілесного ушкодження з досліджених доказів видається сумнівним, а тому такі сумніви щодо доведеності вини ОСОБА_6 судом тлумачаться на його користь.
		Також в ході розгляду справи встановлено наявність у ОСОБА_7 легкого тілесного ушкодження у виді синця на чолі зліва, яке могло виникнути 17.02.17р., що підтвердила в судовому засіданні експерт ОСОБА_19 , яка проводила його огляд, хоча не виключала можливості завдання ушкодження день до цього чи день після цього, але це не підтверджує факту нанесення такого ушкодження обвинуваченим, а також відсутні будь-які об`єктивні дані, які б вказували, що потерпілий отримав тілесні ушкодження 17.02.17р. саме під час проведення виконавчих дій.
		При цьому, суд використовує інформацію із джерел доказів, які визнані недопустимими, для обґрунтування невинуватості виправданого, зокрема розшифрування змісту розмови за висновком № 4198 від 18.08.17р. (а.с.158 том 1) констатує, що удару не було, диск з відеозаписом події наданий стороною обвинувачення також не містить запису про нанесення обвинуваченим тілесного ушкодження, первинний рапорт Личаківського ВП про виклик працівників поліції 17.02.17р. о 19.05 год. здійснений для допомоги виконавчій службі без покликання на нанесення ушкоджень (а.с.7 том 2), протоколи проведення слідчого експерименту з потерпілим та із свідком ОСОБА_13 містять фототаблиці, в яких вони демонструють прямий удар в голову потерпілого, хоча в засіданні потерпілий описував цей удар по іншому, а на додатковому допиті підтвердив, що самого удару не бачив, а відповідно і не міг би його відтворити (а.с.17-22, 25-30 том 2), Окрім цього, судові рішення за скаргами ОСОБА_6 на дії, бездіяльність та постанови ВДВС, показання свідків, які були в групі виконавчої служби підтверджують, що раніше виникали неодноразові конфлікти при виконанні судових рішень, що може вказувати на неприязні відносини між обвинуваченим та державними виконавцями.
		Таким чином, стороною обвинувачення не доведено і дослідженими доказами не підтверджено, що ОСОБА_6 наніс потерпілому будь-які тілесні ушкодження під час здійснення ним виконавчих дій, чим вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч. 2 ст. 350 КК України, а тому ОСОБА_6 належить виправдати з підстави недоведеності вчинення кримінального правопорушення, в якому він обвинувачується. 
		У відповідності до ст. 100 КПК України речовий доказ в кримінальному провадженні, який знаходиться при матеріалах справи  DVD-R диск із відеозаписом подій  слід залишити на зберіганні в матеріалах кримінального провадження. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 129 КПК України в цивільному позові ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про стягнення моральної шкоди в розмірі 10000 грн. належить відмовити. 
		Керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, суд -
		 
		у х в а л и в :
		 
		ОСОБА_6  визнати невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдати з підстави недоведеності вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 350 КК України, в якому він обвинувачується. 
		Речовий доказ в кримінальному провадженні, який знаходиться при матеріалах справи  DVD-R диск із відеозаписом подій  залишити на зберіганні в матеріалах кримінального провадження. 
		В позові ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди  відмовити. 
		На вирок може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Личаківський районний суд м. Львова.
		Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
		 
		 
		Суддя:                         ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...