Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/765/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів дарування.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 04.03.2020.
Дата набрання законної сили: 26.02.2020
Номер судового провадження: 61-40871ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		26 лютого 2020 року 
		 
		справа № 753/765/17
		 
		провадження № 61- 40871 св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		Головуючого - Крата В. І.,  
		суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І.,                       Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
		 
		учасники справи: 
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального                  округу Паньшина Олена Валеріївна, Головне територіальне управління юстиції в м. Києві,
		 
		розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 19 червня 2018 року в складі колегії суддів Болотова Є. В., Кирилюк Г. М., Слюсар Т. А.,
		 
		ВСТАНОВИВ :
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до                        ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та просив визнати недійсним договір                    від 08 липня 2016 року про дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 (далі - квартира), укладений між ОСОБА_2 таОСОБА_3 .
		 
		В обґрунтування позовних вимог зазначав, щоОСОБА_2 уклав зі своєю матір`ю ОСОБА_3 договір дарування квартири після стягнення з нього на підставі рішення суду на користь ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 7 340 596,81 грн, коли на квартиру був накладений арешт.
		 
		Уважав, що вказаний договір є фіктивним, оскільки сторони не мали на меті настання наслідків, обумовлених ним, і фактично договір укладений із метою уникнення звернення стягнення на цю квартиру при виконанні рішення суду.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 28 березня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
		 
		Суд першої інстанції виходив із недоведеності та необґрунтованості позовних вимог, оскільки позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 знав про накладення арешту на квартиру, а тому відсутні підстави для висновку, що спірний договір був укладений із метою уникнення звернення стягнення на квартиру та є фіктивним.
		 
		Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
		 
		Постановою Апеляційного суду міста Києва від 19 червня 2018 року апеляційну скаргу позивача задоволено, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 березня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено й визнано недійсним договір дарування квартири від 08 липня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та               ОСОБА_3 , посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паньшиною О. В. за реєстровим № 4-910.
		 
		Апеляційний суд виходив із того, що договір дарування квартири                     від 08 липня 2016 року не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків і суперечить вимогам цивільного законодавства, оскільки ОСОБА_2 знав про судове рішення про стягнення з нього боргу на користь позивача, тому міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, а отже оспорюваний правочин є фіктивним.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		24 липня 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження в даній справі.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2020 року дана справа призначена до судового розгляду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову апеляційного суду як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Указує, що не знав про існування рішення в справі за позовом                   ОСОБА_1 до нього про стягнення заборгованості, а також ухвали про накладення арешту на квартиру, прийнятою судом у даній справі, а тому договір дарування укладений ним не з метою уникнення звернення стягнення на дану квартиру.
		 
		Відзив на касаційну скаргу
		 
		У жовтні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив позивача на дану касаційну скаргу, в якому він просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Суди встановили, що 25 лютого 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення 7 340 596,81 грн заборгованості за договором позики (справа №754/2699/16-ц).
		 
		Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 06 червня              2016 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в указаній справі задоволено, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 та на квартиру АДРЕСА_3 , які належать на праві власності ОСОБА_2 .
		 
		Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 06 червня 2016 року, яке набрало законної сили 17 червня 2016 року, позов у             вказаній справі задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь    ОСОБА_1 7 340 596,81 грн заборгованості за договором позики та 6820,2 грн судового збору. 
		 
		08 липня 2016 року між ОСОБА_2 та його матір`ю ОСОБА_3 укладений договір дарування квартири, розташованої за адресою:                                АДРЕСА_1 .
		 
		Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 14 листопада                     2017 року в справі, яка переглядаєтсья, витребувано для огляду в судовому засіданні з Деснянського районного суду міста Києва матеріали цивільної справи № 754/2699/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
		 
		Установлено, що 13 червня 2016 року ОСОБА_2 , який був повідомлений про розгляд справи, направлена копія заочного рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 червня 2016 року, а з матеріалами справи № 754/2699/16-ц ОСОБА_2 ознайомився 27 липня 2016 року. 
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.
		 
		Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		 
		Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
		 
		Згідно зі статтею 717 ЦК України за договоромдарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
		 
		Частиною п`ятою статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		 
		Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
		 
		Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
		 
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц  (провадження №14-260цс19).
		Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) й дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		 
		У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 зроблено висновок, що «з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора».
		 
		Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, та його мати (обдаровувана), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора. Оскільки укладають договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
		 
		Установивши, що відповідач був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи про стягнення боргу в суді першої інстанції, й подарував квартиру з  метою  уникнення  звернення  стягнення  в    рахунок  погашення заборгованості, тобто діяв недобросовісно та без мети настання наслідків такого договору, обґрунтованим є висновок про наявність правових підстав для задоволення позову.
		 
		Посилання ОСОБА_2 на те, що він не знав про існування ухвали суду про накладення арешту, не має значення для вирішення даної справи по суті, адже він знав про наявність у нього боргу та про розгляд у суді справи про стягнення з нього боргу.
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин і незгоди з оскаржуваним судовим рішенням, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду. 
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		 
		У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім. 
		 
		Ураховуючи вказане, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 410 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Постанову Апеляційного суду міста Києва від 19 червня 2018 року  залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                       В. І. Крат
		Судді                                                                                                    Н. О. Антоненко 
		                                                                                                               В. І. Журавель
		                                                                                                               Є. В. Краснощоков
		                                                                                                               М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...