Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 120/2487/19-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них.
Надіслано для оприлюднення: 04.03.2020. Зареєстровано: 04.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 05.03.2020.
Дата набрання законної сили: 26.02.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		Справа №  120/2487/19-а                                          Головуючий у 1-й інстанції: Чернюк А.Ю.
		          Суддя-доповідач:  Біла Л.М. 
		 
		26 лютого 2020 року                                                                                                  м. Вінниця
		Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		головуючого судді:  Білої Л.М. 
		суддів:  Курка О. П.  Гонтарука В. М. 
		за участю:
		секретаря судового засідання: Черняк А.В.,
		представника позивача - Ткачука Б.О. 
		представника відповідача - Сивого М.В. 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу  Головного управління ДПС у Вінницькій області  на  рішення   Вінницького окружного адміністративного суду  від  29 жовтня 2019 року (повний текст якого складено 04.11.2019 року у м. Вінниці) у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про  визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, 
		В С Т А Н О В И В :
		В серпні 2019 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про законність включення ним до складу валових витрат за 2017-2018 роки суму 1 624 580 грн. витрачену на придбання ГСМ та запчастин для сідлових тягачів та напівпричепів-платформ, які належать йому та використовуються у господарській діяльності, оскільки останні не є вантажними автомобілями у відповідності до норм чинного законодавства, як основні засоби подвійного призначення.
		Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 12.09.2019 року замінено відповідача у даній адміністративній справі на його правонаступника - Головне управління ДПС у Вінницькій області.
		Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0017991305 від 03.06.2019 року та № 0018001305 від 03.06.2019 року. Визнано протиправними та скасовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0018011305 від 03.06.2019 року та № Ф-75926-54 від 05.07.2019 року. Визнано протиправним та скасовано рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0018021305 від 24.07.2019 року.
		Стягнуто на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору при звернені до суду у сумі 4000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.  
		Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
		В судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та просив її задовольнити.
		Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
		Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Як встановлено судом першої інстанції та було підтверджено в ході апеляційного перегляду справи, на підставі статті 77 Податкового кодексу України, пункту 2 статті 13 Закону України № 2464-VI від 08.07.2010 року "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", наказу Головного управління ДФС у Вінницькій області № 1974 від 08.04.2019 року та плану-графіка проведення документальних планових перевірок суб`єктів господарювання на 2019 рік, у період з 22.04.2019 року по 08.05.2019 року посадовими особами відповідача була проведена документальна планова виїзна перевірка діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки.
		За наслідками вказаної перевірки відповідачем складено акт № 1676/1305/ НОМЕР_1 від 15.05.2019 року про результати документальної планової виїзної перевірки позивача, в якому зафіксовані наступні порушення:
		- пункту 177.4 статті 177, підпункту "а" пункту 176.1 статті 176, пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України, підпункту 3.6, 3.10 пункту 3 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого наказом ДПА України № 1025 від 24.12.2010 року, підпункту 6, 9 пункту 6 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України № 481 від 16.09.2013 року, а саме неналежне ведення обліку доходів та витрат та включення до декларації про майновий стан і доходи перекручених даних, за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року завищено валові витрати на загальну суму 1624580,00 грн., у тому числі за 2017 рік - на 385642,00 грн., за 2018 рік - 1238938,00 грн., що призвело до заниження чистого оподатковуваного доходу всього на загальну суму 1624580,00 грн., у тому числі за 2017 рік - на 385642,00 грн., за 2018 рік - 1238938,00 грн. та сум податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 292424,40 грн., у тому числі за 2017 рік на 69415,56, за 2018 рік - на 223008,84 грн.;
		- підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, статті 163 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено військовий збір на загальну суму 24368,70 грн., у тому числі за 2017 рік - на 5784,63 грн., за 2018 рік - на 18584,07 грн.;
		- пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України № 2464-VI від 08.07.2010 року "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", позивачем занижено базу нарахування єдиного внеску за період з 01.04.2014 року по 31.12.2016 року всього на суму 1028154,04 грн., внаслідок порушень описаних у пункті 2.1.2 перевірки, у результаті чого занижено суму єдиного внеску нарахованого з чистого оподатковуваного доходу всього на суму 226193,89 грн., у тому числі за 2017 рік - на 84841,24 грн., за 2018 рік - на 141352,65 грн.;
		- пункту 187.1 статті 187, пункту 198.1, 198.2 статті 198, статті 195 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено суму податкових зобов`язань на загальну суму 46688,05 грн., у тому числі за червень 2018 року на суму 2784,00 грн., за липень 2018 року - 9327,00 грн., за листопад 2018 року - 34577,00 грн., та завищено суму податкового кредиту на 12388,00 грн. за грудень 2018 року;
		- пункту 176.2 статті 176, пункту 119.1 статті 119 Податкового кодексу України, а саме податкових розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) за періоди: 3, 4 квартал 2017 року та 1, 3 квартал 2018 року подані з недостовірними відомостями;
		- пункту 8.1, 8.4 Порядку обліку платників податків, затверджених Міністерством фінансів України № 462 від 22.04.2014 року.
		На підставі висновків вказаного акту відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення № 0017991305 від 03.06.2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір, № 0018001305 від 03.06.2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, № 0018131305 від 03.06.2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), № 0018151305 від 03.06.2019 року, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість із товарів вироблених в Україні ( робіт, послуг), № 00181171305 від 03.06.2019 року щодо недостовірних відомостей у податковій звітності про суми доходів, яким застосовано штрафні санкції за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку, № 0018181305 від 03.06.2019 року, яким застосовано штрафні санкції за неподання або несвоєчасне подання податкової звітності, вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0018011305 від 03.06.2019 року, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0018021305 від 03.06.2019 року.   
		Не погоджуючись із прийнятими контролюючим органом вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0018011305 від 03.06.2019 року та рішенням про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0018021305 від 03.06.2019 року, позивач звернувся зі скаргою до Державної фіскальної служби України. 
		За результатами розгляду вказаної скарги, прийнято рішення № 32203/6/99-99-11-05-02-25 від 11.07.2019 року яким, у зв`язку з відсутністю реєстраційного номера облікової картки платника податків та посиланням на невірний номер акта перевірки, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0018021305 від 03.06.2019 року скасовано, вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0018011305 від 03.06.2019 року - залишено без змін, а скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задоволено частково. Зобов`язано Головне управління ДФС у Вінницькій області винести та направити нове рішення, відповідно до вимог чинного законодавства. 
		З урахуванням висновків вищевказаного рішення, Головним управлінням ДФС у Вінницькій області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-75926-54 від 05.07.2019 року та прийнято рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0018021305 від 24.07.2019 року.
		Вважаючи вказані податкові рішення-повідомлення, вимогу про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску протиправними та такими, що підлягають скасуванню позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
		Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		З матеріалів апеляційної скарги встановлено, що відповідач фактично погодився із висновками суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, а тому, керуючись положеннями ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів здійснювала перегляд оскаржуваного судового рішення в межах апеляційної скарги.
		Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, з огляду на таке.
		В межах спірних правовідносин дослідженню підлягають обставини щодо правомірності включення фізичною особою-підприємцем суми амортизаційних відрахувань, нарахованих на основні засоби - сідельні тягачі та напівпричепи до складу документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю.
		Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України №2755-VI від 02.12.2010 із змінами та доповненнями (далі - ПК України).
		Згідно ст. 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.
		Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, регулюється ст. 177 ПК України.
		В розумінні п.177.2 ст.177 ПК України, об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.
		Відповідно до пп.177.4.6, яким доповнено п.177.4 ст. 177 ПК України згідно із Законом № 1797-VIII від 21.12.2016 та набув чинності з 01.01.2017, фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов`язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат. При цьому не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення: земельні ділянки; об`єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі.
		Тобто, Податковий кодекс України не передбачає можливість фізичній особі - підприємцю, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, при визначенні об`єкта оподаткування включати до витрат, пов`язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця, амортизаційні відрахування на вантажні автомобілі.
		Щодо покликань скаржника на те, що транспортні засоби (сідельні тягачі та напівпричепи), амортизаційні відрахування на які ним були включені до складу витрат, не є вантажними автомобілями, а тому на них не поширюється дія положень абз. 3 пп. 177.4.6 п.177.4 ст. 177 ПК України, колегія суддів зазначає наступне.
		Засади організації та діяльності автомобільного транспорту регулюються Законом України "Про автомобільний транспорт" №2344-III від 05.04.2001 (далі - Закон 2344-ІІІ).
		В розумінні статті першої цього закону автомобільним транспортним засобом є колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій (далі - транспортний засіб).
		Тобто Закон 2344-ІІІ поділяє автомобільні транспортні засоби за характером використання на такі різновиди: пасажирський, вантажний та спеціальний.
		Згідно з визначенням, наведеним статтею 1 Закону №2344-III, автомобілем вантажним є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів. Таким чином, основною характеризуючою ознакою вантажного автомобіля, в порівнянні з іншими транспортними засобами, є його використання з метою перевезення вантажів.
		Разом з тим, відповідно до Закону №2344-III транспортні засоби за своїм призначенням поділяються на такі різновиди:
		-загального призначення - транспортний засіб, не обладнаний спеціальним устаткуванням і призначений для перевезення пасажирів або вантажів, до якого, в тому числі, відноситься напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу;
		-спеціалізованого призначення - транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів, до яких, в тому числі, відноситься сідельний тягач);
		-спеціального призначення - транспортний засіб, призначений для виконання спеціальних робочих функцій.
		Відповідно до норм Закону України "Про автомобільний транспорт" напівпричіп - причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.
		Згідно з визначенням поняття "сідельний тягач", наданим Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених  наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. №363, таким є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.  
		З наведеного слідує, що сідельний тягач та напівпричіп, враховуючи їх цільове призначення, відносяться до транспортних засобів в розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт", а тому підлягають під класифікацію за критеріями, визначеними даним законодавчим актом.
		Окрім того, ч. 3 ст. 19 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що при державній реєстрації вантажних автомобілів у реєстраційних документах роблять відмітку щодо їх призначення згідно з документами виробника (вантажний автомобіль, причіп, напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, для аварійного ремонту, автокран, пожежний, автомобіль-мішалка, вишка розвідувальна чи бурова на автомобілі, для транспортування сміття та інших відходів, технічна допомога, автомобіль прибиральний, автомобіль-майстерня, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо).
		При цьому, сідельний тягач в поєднанні з напівпричепом складають автомобільний поїзд, що не заперечується позивачем.
		В контексті наведених норм, дослідивши надані позивачем на підтвердження своїх доводів докази, колегія суддів приходить до висновку, що сідельний тягач в поєднанні з напівпричепом складають автомобільний поїзд та являються транспортним засобом, єдиним призначенням якого є перевезення вантажів, відтак відносяться до категорії вантажних автомобілів. Водночас колегією суддів враховано, що автомобільний поїзд не є окремим видом транспортних засобів, а тільки різновидом вантажних автомобілів за ознакою конструктивної схеми.
		При цьому, покликання позивача на лист Державної митної служби від 14.03.1997 року №11/2-2287 "Щодо класифікації тягачів сідельних згідно ТН ЗЕД" згідно з яким тягачі сідельні великої вантажопідйомності різних марок, наприклад "Мерседес-Бенц", "Вольво" і т.п. класифікуються в товарній субпозиції ТН ЗЕД за кодом 8701 20 та не є вантажними автомобілями, а напівпричепи класифікуються в товарній позиції УКТ ЗЕД 8716, судовою колегією до уваги не приймаються, як таке, що є безпідставним та необґрунтованим, оскільки Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності, встановлена Законом України "Про Митний тариф України" від 19 вересня 2013 року №584-VII, призначена для систематизації товарів з метою визначення ставки загальнодержавного податку - ввізного мита на товари, що ввозяться на митну територію України.
		Натомість відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, в тому числі й оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців, регулюються нормами Податкового кодексу України.
		Щодо аналізу правомірності донарахування позивачу контролюючим органом єдиного внеску та військового збору, судова колегія зазначає наступне.
		Згідно з пунктом 161 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу  тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір у розмірі 1,5 відсотків об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
		Відповідно до підпункту 161.1.1 пункту 161 Податкового кодексу України платниками збору є особи, визначені  пунктом 162.1 Податкового кодексу, а саме фізична особа - резидент (нерезидент), яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.
		Підпунктом 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10  розділу XX Податкового кодексу України об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 Податкового кодексу України. Згідно з підпунктом 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
		Відповідно до підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України, загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу.
		Разом із тим, пункт 4 частини 1 статті 4 Закону України № 2464-VI від 08.07.2010 року "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначає, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
		Платники єдиного внеску, відповідно до статті 6 вказаного Закону, зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
		Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України № 2464-VI від 08.07.2010 року "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок нараховується для платників, зазначених, зокрема, у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
		Тобто, із здійсненого аналізу норм чинного законодавства, слід дійти висновку, що в даному випадку обчислення єдиного внеску та військового збору є похідним від встановленого порушення контролюючим органом в акті перевірки та збільшення позивачу грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб.
		Таким чином, з огляду на те, що під час перегляду справи в апеляційному порядку встановлена правомірність висновків контролюючого органу про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб, то відповідно і висновки про заниження суми військового збору з суми чистого оподатковуваного доходу та заниження зобов`язання зі сплати єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу від підприємницької діяльності є також є доцільними та правомірними. Оскільки донарахування 226193,89 грн. єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є вірним, то наявні всі підстави для застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штрафних санкцій у розмірі 31103,45 грн., згідно з пунктом третім частини 11 статті 25 Закону України № 2464-VI від 08.07.2010 року "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 12.11.2019 року у справі №807/250/18.
		Таким чином, підсумовуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що контролюючий орган діяв правомірно, в межах наданих йому повноважень та у відповідності до норм податкового законодавства, приймаючи податкові повідомлення-рішення № 0017991305 від 03.06.2019 року, № 0018001305 від 03.06.2019 року, вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0018011305 від 03.06.2019 року, вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-75926-54 від 05.07.2019 року та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0018021305 від 24.07.2019 року.
		Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, колегія суддів вважає, що оскільки оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем на підставі обгрунтованих висновків про неправомірне включення позивачем до складу витрат фізичної особи-підприємця, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, амортизаційних відрахувань на транспортні засоби, які амортизації не підлягають, позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про їх скасування задоволенню не підлягають.
		Таким чином, доводи апеляційної скарги в повному обсязі спростовують висновки суду першої інстанції.
		Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст. 90 КАС України).
		В даному випадку, відповідачем доведено власну правову позицію у даній справі сукупністю належних та допустимих доказів, в той час як позивачем жодних доказів в підтвердження власних вимог та заперечень суду апеляційної інстанції не надано.  
		Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
		У силу  п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право  скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
		Згідно зі  ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
		1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;
		2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
		3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
		4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови  про відмову у задоволенні позову.
		Судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог сторонами не оскаржується, тому його правомірність в цій частині судовою колегією не переглядається.
		Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд 
		П О С Т А Н О В И В:
		апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області задовольнити  повністю.
		Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень скасувати.
		Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити.  
		Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. 
		 
		Постанова суду складена в повному обсязі  02 березня 2020 року.
		 
		Головуючий  Біла Л.М.    Судді    Курко О. П.    Гонтарук В. М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...