Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/13013/19 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; банківської діяльності; кредитування; забезпечення виконання зобов’язання.
Надіслано для оприлюднення: 04.03.2020. Зареєстровано: 04.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 05.03.2020.
Дата набрання законної сили: 26.02.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"26" лютого 2020 р.                                    Справа№ 910/13013/19
		Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Чорногуза М.Г.
		суддів:            Козир Т.П. 
		          Агрикової  О.В. 
		 секретар судового засідання: Михайленко С.О.
		за участю представників сторін:
		від позивача: Юхименко М.П., довіреність № 194-4016 від 28.08.18 
		від відповідача: Самсонович О.А., довіреність № 41 від 06.03.19 
		від третьої особи: Колосюк С.Л., довіреність № 18-0014/69063 від 27.12.19 
		розглянувши матеріали апеляційних скарг Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" та Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів",
		на рішення Господарського суду міста Києва від 17 грудня 2019 року(повний текст складено 19.12.2019 р.)
		у справі № 910/13013/19 (суддя Ващенко Т.М.)
		за позовом Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів", 
		до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Національний банк України, 
		про стягнення 22 037 930,01 грн., -
		ВСТАНОВИВ:
		1.          Короткий зміст позовних вимог:
		1.1.          Акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення 22 037 930,01 грн.
		1.2.          Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на підставі договору застави №35 від 24.03.2015 та мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2019 у справі №904/2382/18, виконав зобов`язання відповідача за кредитним договором №19 від 24.10.2008 перед Національним банком України в межах забезпеченої заставою частини в розмірі 21 846 690,00 грн., внаслідок чого до позивача в порядку регресу перейшли права вимоги до відповідача по сплаті такої суми коштів, однак останнім не було виконання грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача таких коштів, а тому існують правові підстави для їх стягнення в судовому порядку. Крім того, позивач вказує, що на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2019 у справі №904/2382/18, ним відшкодовано понесені Національним банком України витрати по сплаті судового збору за звернення з позовом в межах такої справи у розмірі 191 240,01 грн., а тому такі витрати також підлягають покладенню на відповідача.
		 
		2.          Короткий зміст рішення суду першої інстанції:
		2.1.          Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.12.2019 у справі № 910/13013/19 позов задоволено частково, стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь АТ "Нікопольський завод феросплавів" заборгованість у розмірі 21 846 690,00 грн. та судовий збір у розмірі 327 700,36 грн. В частині вимог про стягнення 191 240,01 грн. витрат по сплаті судового збору у справі № 904/2382/18 відмовлено (т.ІІ, а.с. 186-200).
		 
		3.          Короткий зміст вимог апеляційної скарги: 
		3.1.          АТ КБ "Приватбанк" звернулось з апеляційною скаргою, в якій викладено прохання "скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2019 у справі № 910/13013/19 і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі".
		3.2.          АТ "Нікопольський завод феросплавів" звернулось з апеляційною скаргою, в якій викладено прохання "рішення Господарського суду м. Києва від 17.12.2019 у справі №910/13013/19 в частині відмови у задоволенні вимог АТ "Нікопольський завод феросплавів" про стягнення 191 240,01 грн. витрат по сплаті судового збору у справі №904/2382/18 скасувати та прийняти нове рішення в цій частині, яким задовольнити вимогу про стягнення з АТ КБ "Приватбанк" на користь АТ "Нікопольський завод феросплавів" 191 240,01 грн. витрат по сплаті судового збору у справі № 904/2382/18".
		 
		4.          Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу:
		4.1.          Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що законодавством не передбачено норм, які б регулювати виникнення у заставодавця вимог до боржника у випадку часткового виконання заставодавця обов`язку боржника.
		4.2.          На переконання відповідача, сплата грошових коштів не є виконанням обов`язку за договором застави, оскільки часткове виконання забезпеченого заставою зобов`язання не припиняє права застави. 
		4.3.          Також відповідач зазначив про те, що судом безпідставно застосовано викладені в постанові Верховного Суду від 23.10.2019 р. у справі №910/23070/17 правові висновки з огляду на відмінність обставин зазначеної справи та тієї, що розглядається.
		4.4.          Позивач у апеляційній скарзі зазначає, що суд дійшов помилкового висновку при вирішенні питання про стягнення з відповідача суми відшкодування НБУ судового збору на підставі Мирової угоди у справі №904/2382/18 оскільки вважає, що припинення звернення стягнення шляхом виконання порушеного зобов`язання разом з відшкодуванням обтяжувачу витрат, понесених у зв`язку з пред`явленням вимоги та/або звернення стягнення та те, що витрати по відшкодуванню судового збору позивач поніс у зв`язку з невиконанням відповідачем забезпеченого заставою зобов`язання.
		 
		5.          Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи:
		5.1.          Позивач у відзиві на апеляційну скаргу відповідача зазначає про те, що зобов`язання відповідача було частково забезпечено заставою позивача в межах вартості предмету заставу, визначеного на відповідну, вказану у договорі дату, з огляду на що правовідносини між сторонами виникли виключно в межах вартості заставленого майна, ринкова вартість якого може змінюватись. Сплата коштів здійснена позивачем у добровільному порядку, з метою уникнення звернення стягнення на заставлене майно, а мирова угода лише додатково врегульовувала порядок і наслідки добровільного погашення позивачем заборгованості відповідача. 
		5.2.          Позивач вказує, що він не посилався в якості правової підстави позову на ч. 6 ст. 20 Закону України "Про заставу" та не зазначав про перехід внаслідок виконання зобов`язання боржника права кредитора до нього.
		5.3.          Твердження позивача щодо неподібності правовідносин даної справи та справи №910/23070/17 є необґрунтованими, оскільки заставодавцем, як майновим поручителем, добровільно здійснено погашення заборгованості боржника в розмірі вартості предмету застави з метою недопущення звернення стягнення на нього.
		5.4.          Оскільки відповідно до умов договору відповідальність заставодавця обмежується вартістю предмету застави, яку позивачем сплачено у добровільному порядку в процесі виконання мирової угоди, яка додатково врегульовувала порядок та наслідки дій з добровільної сплати та визначала, що з моменту сплати ринкової вартості предмета застави, - зобов`язання за договором застави припиняються, а також внесення до реєстру відомостей про припинення застави, позивач зазначає, що застава за договором припинилась, а твердження відповідача у вказаній частині є безпідставними.
		 
		6.          Розподіл справи:
		6.1.          16.01.2020 протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, матеріали судової справи № 910/13013/19 разом з апеляційною скаргою АТ КБ "Приватбанк" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Чорногуз М.Г., судді - Козир Т.П., Агрикова О.В.
		6.2.          16.01.2020 протоколом передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду), матеріали апеляційної скарги АТ "Нікопольський завод феросплавів" у судовій справі № 910/13013/19 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Чорногуз М.Г., судді - Козир Т.П., Агрикова О.В.
		6.3.          Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 р. апеляційні скарги АТ КБ "Приватбанк" та АТ "Нікопольський завод феросплавів" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2019 року у справі № 910/13013/19 залишено без руху та зазначено, що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали, АТ КБ "Приватбанк" та АТ "Нікопольський завод феросплавів" мають право усунути недоліки.
		6.4.          28.01.2020 АТ "Нікопольський завод феросплавів" звернулось з заявою про усунення недоліків апеляційної скарги.
		6.5.          29.01.2020 АТ КБ "Приватбанк" звернулось із заявою про усунення недоліків.
		6.6.          05 лютого 2020 року ухвалами Північного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" та Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" на рішення Господарського суду міста Києва від 17 грудня 2019 року у справі № 910/13013/19, які об`єднано в одне апеляційне провадження та призначено до розгляду на 26 лютого 2020 року
		 
		7.          Інші процесуальні дії у справі:
		7.1.          У судовому засіданні 26 лютого 2020 року представник позивача надав пояснення, в яких підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Проти задоволення апеляційної скарги відповідача - заперечував.
		7.2.          Представники відповідача та третьої особи у судовому засіданні 26 лютого 2020 року надали пояснення, у яких заперечували проти доводів апеляційної скарги позивача та просили залишити її без задоволення, а також підтримали вимоги апеляційної скарги відповідача та просили її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		8.          Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини справи:
		8.1.          24.10.2008 між Національним банком України, як кредитором та Закритим акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк", правонаступником якого є АТ КБ "Приватбанк", як позичальником укладено кредитний договір №19 (далі - "Кредитний договір"), відповідно до умов якого кредитор відкрив позичальнику кредитну лінію на суму 3 410 000 000,00 грн. на строк до 23.10.2009 з оплатою 15% річних. В ході виконання Кредитного договору сторонами було укладено додаткові договори про внесення змін та доповнень до вказаного кредитного договору (додаткові договори №№ 1 - № 34) (т.І, а.с. 21).
		8.2. 21.02.2014 між сторонами кредитного договору укладено додатковий договір №18 до Кредитного договору, яким внесено зміни до п. 1.2 кредитного договору щодо строку користування кредитними коштами - з 24.10.2008 по 23.12.2016 (т.І, а.с. 37/зворот-39).
		8.3. З метою забезпечення виконання кредитного зобов`язання, 24.03.2015 між Національним банком України, як заставодержателем та позивачем, як заставодавцем укладено договір застави №35, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. за реєстровим №640 (далі - "Договір застави") (т.І, а.с. 15-18).
		8.4. Відповідно до п. 1.1 Договору застави заставою за цим договором забезпечуються кожна та всі з вимог заставодержателя, що випливають з Кредитного договору із майбутніми змінами та доповненнями, в тому числі, які збільшують розмір основного зобов`язання за ним, проценти за користування кредитом та продовжують строк користування кредитом, укладеного між заставодержателем та Приватбанком: по поверненню стабілізаційного кредиту, наданого для підтримки ліквідності, в сумі 3400000000,00 грн. зі строком повернення кредиту до 23.12.2016, відповідно до п. 1.2 Кредитного договору та графіку погашення заборгованості відповідно до п. 2.4 Кредитного договору; по сплаті процентів за користування кредитом у розмірі 21,5% річних за частиною, наданою до 21.02.2014, 29,25% процентів річних за частиною, наданою після 21.02.2014 (ставки є фіксованими до 10.06.2015) відповідно до п. 1.2 Кредитного договору; а також по сплаті всіх інших платежів, в тому числі неустойки (пені, штрафи), в порядку та на умовах, визначених Кредитним договором та/або цим договором.
		8.5.          Пунктом 1.2 Договору застави встановлено, що заставою за цим договором також забезпечуються вимоги заставодержателя щодо відшкодування: витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги за кредитним договором і звернення стягнення на предмет застави; витрат, пов`язаних з доставкою предмету застави до місця зберігання (при переході майна в заклад); витрат на утримання і збереження предмету застави; збитків, завданих порушенням умов цього договору; збитків, завданих порушенням зобов`язань за кредитним договором.
		8.6. Згідно із п. 1.3 Договору застави в забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором заставодавець надає в заставу рухоме майно у вигляді залізничного рухомого складу в кількості 64 одиниці згідно опису, що міститься в додатку № 1 до цього договору (т.І, а.с. 19-20).
		8.7.          Вартість предмету застави складає 39 981 195,00 грн., що не вище оціночної вартості (п. 1.4 Договору застави).
		8.8. Відповідно до п. 2.1.8.1 Договору застави заставодержатель з метою задоволення своїх вимог має право звернути стягнення на предмет застави у випадку, якщо в момент настання термінів виконання зобов`язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.
		8.9. Згідно із п. 2.1.10 Договору застави у разі звернення стягнення на предмет застави за умовами цього договору заставодержатель має право задовольнити за рахунок предмету застави свої вимоги у повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, винагороди та інші платежі, відшкодування збитків, неустойки, витрати на утримання предмета застави, а також на здійснення забезпечених заставою вимог.
		8.10.          Положеннями п. 4.1 Договору застави погоджено, що термін дії договору - до повного виконання Приватбанком зобов`язань за Кредитним договором, зазначеним в п. 1 цього договору, та усіма додатковими договорами до нього.
		8.11.          21.08.2017 Національним банком України направлено на адресу позивача вимогу №41-0009/58342 щодо усунення порушень за Кредитним договором, в якій, вказуючи на невиконання позичальником кредитних зобов`язань, вимагав в 30-ти денний строк погасити кредитну заборгованість за боржника, яка на момент направлення вимоги становила 2603952426,02 грн. прострочення за основним зобов`язанням та 56143005,20 грн. прострочення по сплаті відсотків (т.ІІ, а.с. 89-90).
		8.12.          Національний банк України звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства, в якому просив: в рахунок погашення заборгованості Приватбанку за Кредитним договором перед Національним банком України в загальній сумі заборгованості 2 464 245 586,02 грн. звернути стягнення на предмет застави за Договором застави; встановити спосіб реалізації предмета застави шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" за початковою ціною встановленою суб`єктом оціночної діяльності - 25498668,00 грн.
		8.13.          Позовні вимоги за таким позовом стали предметом розгляду справи №904/2382/18 та були обґрунтовані тим, що враховуючи неналежне виконання Приватбанком умов Кредитного договору в частині повного та своєчасного повернення кредиту, Національний банк України вважав за необхідне в рахунок погашення заборгованості Приватбанку звернути стягнення на предмет застави за Договором застави, належний Товариству.
		8.14.          Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2019 затверджено мирову угоду по справі №904/2382/18, укладену між Національним банком України та Товариством; провадження у справі №904/2382/18 - закрито (т.І, а.с. 62-71).
		8.15.          Згідно із п. 1.6 Мирової угоди керуючись статтею 192 Господарського процесуального кодексу України сторони домовились врегулювати спір в рамках господарської справи №904/2382/18 шляхом підписання та виконання даної мирової угоди на умовах, що викладені у Розділі 2 цієї мирової угоди, а саме:
		- Товариство сплачує на користь Національного банку України вартість предмета застави в розмірі 21 846 690,00 грн. шляхом безготівкового перерахування грошових коштів за наступними реквізитами: Отримувач: Національний банк України, номер рахунку отримувача НОМЕР_1 , Код ЄДРПОУ 00032106, МФО 300001 (п. 2.1 Мирової угоди);
		- ринкова вартість предмета застави визначена відповідно до звіту про оцінку майна №04-12/2018/2/ВП/П77 від 01.11.2018, проведеного суб`єктом оціночної діяльності ПП "ВІТАЛ-ПРОФІ" (код ЄДРПОУ 33507562), і Сторони не мають претензій щодо оцінки предмета застави (п. 2.2 Мирової угоди);
		- Товариство зобов`язується сплатити визначену в пункті 2.1 цієї мирової угоди суму грошових коштів з розстрочкою платежу на дванадцять місяців з дати затвердження судом цієї мирової угоди у наступному порядку: перший платіж у розмірі 1 820 557,50 грн. - упродовж десяти днів з дня набрання чинності даною мировою угодою; наступні одинадцять платежів у розмірі по 1 820 557,50 грн. - щомісяця до 15 числа (включно), починаючи з місяця, наступного за тим, у якому здійснений перший платіж (п. 2.3 Мирової угоди);
		- Товариство упродовж 30 календарних днів з дня затвердження господарським судом Дніпропетровської області цієї мирової угоди сплачує Національному банку України витрати по сплаті судового збору у розмірі 191 240,01 грн., що дорівнює 50% судового збору сплаченого при поданні позовної заяви шляхом безготівкового перерахування грошових коштів за наступними реквізитами: Отримувач: Національний банк України, номер рахунку отримувача НОМЕР_2, Код ЄДРПОУ 00032106, МФО 300001. (п. 2.4. Мирової угоди);
		- Товариство має право на дострокове виконання зобов`язання щодо сплати вартості предмета застави визначеної у пункті 2.1. цієї мирової угоди. У такому випадку дострокове виконання зобов`язання Товариство не буде вважатися порушенням умов цієї мирової угоди. (п. 2.5. Мирової угоди).
		8.16.          Положеннями п. 3.1 Мирової угоди було визначено, що з дня повної сплати Товариством ринкової вартості предмета застави, визначеної у пункті 2.1 цієї мирової угоди, зобов`язання за Договором застави, припиняються повністю.
		8.17.          Відповідно до п. 3.6 Мирової угоди правові наслідки сплати Товариством вартості предмета застави, визначеної пунктом 2.1 цієї мирової угоди, регулюються положеннями Цивільного кодексу України.
		8.18.          06.09.2019 позивачем перераховано на користь Національного банку України грошові кошти у розмірі 21 846 690,00 грн. та 191 240,01 грн. в якості виконання погоджених в Мировій угоді умов виконання взятих на себе за Договором застави зобов`язань, що підтверджується платіжними дорученнями №237395 та №237394 від 06.09.2019 (т.І, а.с. 72, 73).
		8.19.          Позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою №40-7578 від 13.09.2019, в якій вказано на виконання обов`язку відповідача перед Національним банком України за Кредитним договором в межах забезпеченої заставою частини в розмірі 21846 690,00 грн., а також понесені витрат на відшкодування Національному банку України судового збору у розмірі 191 240,00 грн. за звернення з позовом до суду в межах справи №904/2382/18, що було зумовлено неналежним виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань, у зв`язку з чим вимагало протягом трьох календарних днів з дня отримання такої вимоги сплатити на користь позивача грошові кошти в розмірі 21846690,00 грн. та відшкодувати витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 191 240,01 грн. шляхом їх перерахування на користь позивача (т.І, а.с. 58-59, 60, 61).
		8.20.          19.09.2019 листом №3.95.0.0.0/3-185912 БТ відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для відшкодування позивачу сплачених на користь Національного банку України грошових коштів з огляду на погашення заборгованості відповідача за Кредитним договором лише частково (т.ІІ, а.с. 91).
		 
		9.          Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносин:
		9.1          У спірних правовідносинах, зобов`язання відповідача, як боржника, з повернення кредиту та сплати відсотків за його користування та інших платежів, передбачених кредитним договором, були частково забезпечені позивачем заставою рухомого майна згідно з договором застави в межах вартості предмета застави.
		9.2          Відповідно до п. 2.3.2 Договору застави заставодавець має у будь-який час до моменту припинення у заставодавця права власності на предмет застави внаслідок звернення на нього стягнення, припинити звернення шляхом виконання зобов`язання за кредитним договором.
		9.3          Матеріали справи свідчать про те, що позивачем, як заставодавцем, виконано вимоги НБУ (як кредитора за кредитним договором та заставодержателя за укладеним з позивачем договором застави), щодо часткового погашення кредитної заборгованості відповідача, як позичальника за кредитним договором, на підставі Мирової угоди від 19.08.2019, укладеної між НБУ та ПАТ "Нікопольський завод феросплавів".
		9.4          Враховуючи викладені обставини, позивач вважає, що до нього,  в межах виконаного зобов`язання  перейшло право вимоги від відповідача (як боржника) щодо сплати заявленої до стягнення суми коштів.
		9.5          Таким чином, спір у справі стосується наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача коштів у розмірі 21 846 690,00 грн., сплачених останнім як майновим поручителем згідно Договору застави в рахунок погашення заборгованості відповідача за Кредитним договором в рамках виконання Мирової угоди, а також стягнення з відповідача витрат позивача у розмірі 191 240,01 грн., пов`язаних із відшкодуванням 50% витрат Національного банку України по сплаті судового збору у справі №904/2382/18.
		 
		10.          Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції:
		10.1.          Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на корить позивача в порядку регресу суми коштів у розмірі 21846690,00 грн. оскільки внаслідок виконання позивачем зобов`язання відповідача до позивача перейшло право зворотної вимоги до боржника (відповідача) щодо відшкодування сплаченої суми у відповідному обсязі, що за своєю правовою природою створює правовідносини регресу, а відповідно у позивача виникло право вимагати від відповідача сплату суми виконаного позивачем на користь НБУ зобов`язання відповідача.
		10.2.          Враховуючи те, що витрати по оплаті судового збору у розмірі 191 240,01 грн. сплачені позивачем на підставі Мирової угоди є наслідком зволікання позивача щодо виконання у добровільному порядку вимоги третьої особи, колегія суддів зазначає, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у зазначеній частині та покладення таких витрат на відповідача.
		 
		11.          Мотиви прийняття або відхилення аргументів, викладених учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу:
		11.1.          Колегія суддів зазначає про безпідставність тверджень відповідача щодо відсутності підстав для застосування викладених в постанові Верховного Суду від 23.10.2019 р. у справі №910/23070/17 правових висновків з огляду на наступне.
		В силу положень ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У постанові Верховного Суду від 23.10.2019 р. у справі №910/23070/17 викладено правові висновки щодо застосування норм права до правовідносин щодо стягнення з боржника на користь заставодавця коштів, сплачених останнім у добровільному порядку в рахунок часткового погашення заборгованості боржника за кредитним договорам (але в межах визначеної договором застави відповідальності), право вимоги яких внаслідок вказаних дій набув заставодавець. 
		Вказане свідчить про те, що правовідносини у даній справі та справі №910/23070/17 є подібними, а відповідно до них підлягають застосуванню аналогічні норми права. 
		При цьому, колегія суддів зазначає, що сплата позивачем коштів на виконання Мирової угоди (на відміну від сплати коштів на виконання рішення про стягнення) не змінює правової природи добровільності вчинення таких дій.
		Погашення заборгованості боржника у визначеному сторонами в т.ч. у Мировій угоді розмірі вартості предмету застави з метою недопущення звернення стягнення на нього свідчить про погодження сторонами договору застави вартості предмету застави, тобто виконання зобов`язання за вказаною угодою у повному обсязі.
		11.2.          Враховуючи викладені у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 р. у справі №910/23070/17 правові висновки, а також те, що матеріалами справи підтверджено як факт виконання позивачем встановленого договором застави з урахуванням мирової угоди зобов`язання, колегія суддів також зазначає про безпідставність тверджень відповідача про те, що сплата грошових коштів не є виконанням обов`язку за договором застави та про те, що законодавством не передбачено норм, які б регулювати виникнення у заставодавця вимог до боржника у випадку часткового виконання заставодавця обов`язку боржника.
		При цьому колегія суддів зазначає, що аналіз положень ч.ч. 1 та 2 статті 26 Закону України "Про заставу" та ст. 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" свідчить про те, що правовим наслідком добровільного виконання майновим поручителем забезпеченого ним обов`язку боржника (основного зобов`язання) в повному обсязі або частково (якщо визначена сторонами в договорі застави вартість предмета застави забезпечує основне зобов`язання лише частково) і за умови, що не відбулося звернення стягнення на предмет застави, є набуття майновим поручителем права вимагати у боржника відшкодування сплаченої ним заставодержателю суми грошових коштів.
		Право, яке виникає у заставодавця в такому випадку за своєю правовою природою є регресним. Регресна вимога носить похідний характер. Вона виникає тільки на основі виконання якогось іншого зобов`язання, що стосовно регресного може бути основним. Зміст регресного зобов`язання становлять права і обов`язки сторін. У регресному зобов`язанні регредієнту належить право на одержання відшкодування, регресант зобов`язаний вчинити дії по відшкодуванню, тобто змістом регресного зобов`язання є стягнення сплаченого. Розмір регресної вимоги не може бути більше суми фактичного сплаченого кредиторові в основному зобов`язанні. Отже, регресне зобов`язання - це зворотна вимога про повернення грошей або майна, виконане однією особою за іншу або з вини останньої третій особі. Регресне зобов`язання характеризується такими ознаками: воно є похідним від іншого (основного) зобов`язання; один або всі його учасники є також суб`єктами основного зобов`язання; виконання одним учасником зобов`язання або навіть саме його виникнення зумовлюється діями або бездіяльністю осіб, з якими в майбутньому і встановлюються регресні зобов`язання.
		Зазначені правові висновки щодо набуття права регресної вимоги майновим поручителем у разі добровільно виконання зобов`язання боржника в розмірі вартості предмета застави викладені в постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у аналогічній справі №910/23070/17.
		11.3.          Не спростовують правильних висновків суду першої інстанції в частині відсутності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 191240,01 грн. послання позивача на те, що витрати по відшкодуванню судового збору позивач поніс у зв`язку з невиконанням відповідачем забезпеченого заставою зобов`язання оскільки таке зобов`язання не обумовлюється правом, яке виникає у заставодавця за наслідками добровільного виконання забезпеченого ним обов`язку боржника, на захист якого і подано позов у даній справі, а є наслідком допущення боржником цивільного правопорушення, що може бути предметом вирішення спору про застосування до порушника цивільно-правової відповідальності.
		 
		12.          Чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду:
		12.1.          Обставини справи свідчать про те, що між відповідачем (як боржником) та позивачем (заставодавцем) внаслідок часткового виконання забезпеченого заставою зобов`язання виникли відносини регресу та, відповідно, право вимагати від відповідача відшкодування сплаченої (з метою припинення звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження) позивачем заставодержателю суми грошових коштів.
		12.2.          Внаслідок незадоволення відмови відповідача у задоволенні вимоги позивача про необхідність відшкодування позивачу сплачених на користь Національного банку України грошових коштів право позивача вимагати відшкодування сплаченої ним суми порушено відповідачем та підлягає судовому захисту.
		 
		13.          Посилання на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції:
		13.1.           Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 14 ГПК України).
		13.2.          Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. ст. 79 ГПК України). 
		13.3.          Відповідно до ст. 79 ГПК України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		13.4.          За змістом 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		13.5.          Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		13.6.            Згідно із частиною першою  статті 546 ЦК України  виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
		13.7.          Відповідно до ч. 1 ст.  1  та ч. 1 ст.  3 Закону України "Про заставу"  застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.
		13.8.          В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України). Аналогічні положення містяться в частині 2  статті 1 Закону України "Про заставу".
		13.9.          Згідно з ч. 1  ст.583 ЦК України  заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).
		13.10.          Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов`язання (частина 3  статті 3 Закону України "Про заставу").
		13.11.          Відповідно до  статті 19 Закону України "Про заставу"  за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.
		13.12.          Згідно з частиною 2 статті 22 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", який є спеціальним законом, що визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, за рахунок предмета обтяження обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій договором.
		Отже, конкретний обсяг відповідальності майнового поручителя перед кредитором визначається договором застави. Укладаючи договір застави, заставодавець бере на себе всі ризики, пов`язані з невиконанням зобов`язання боржником, у межах вартості предмета застави. Тобто, у правовідносинах застави на майнового поручителя покладається додатковий (акцесорний) обов`язок виконати зобов`язання за боржника в межах вартості предмета застави, яка може покривати вартість основного зобов`язання як повністю, так і частково.
		Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №617/1544/15-ц (провадження №61-3117св18); від 11.04.2018 у справі №756/2765/15-ц (провадження №61-630св17); постанові Верховного Суду України від 17.09.2017 у справі №6-109цс14 та у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 та від 23.10.2019 у справі №910/23070/17.
		13.13.          Відповідно до частин 1 та 2  статті 26 Закону України "Про заставу"  заставодавець має право в будь-який час до моменту реалізації предмета застави припинити звернення стягнення на заставлене майно виконанням забезпеченого заставою зобов`язання. Якщо заставодавцем є третя особа, яка надала в заставу належне їй майно, то в разі невиконання забезпеченого заставою зобов`язання перед заставодержателем вона має право виконати зобов`язання з метою запобігання зверненню стягнення на предмет застави.
		13.14.          Подібна норма закріплена також і у статті 28 спеціального  Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", відповідно до якої звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження може бути припинене боржником або третьою особою шляхом виконання порушеного боржником забезпеченого обтяженням зобов`язання або тієї частини цього зобов`язання, виконання якої було прострочене, разом з відшкодуванням обтяжувачу витрат, понесених у зв`язку з пред`явленням вимоги та/або звернення стягнення.
		13.15.          У відповідності до ст.ст.  598,  599 ЦК України  зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		13.16.          Згідно із  ст. 28 Закону України "Про заставу"  застава припиняється: з припиненням забезпеченого заставою зобов`язання; в разі загибелі заставленого майна; в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; в разі примусового продажу заставленого майна; при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави; в інших випадках припинення зобов`язань, установлених законом.
		13.17.          Згідно з частиною 5 статті 20 Закону України "Про заставу" до третьої особи, яка задовольнила в повному обсязі вимоги заставодержателя, переходить разом з правом вимоги забезпечена нею застава у встановленому законодавством порядку.
		13.18.          У пункті 3 частини 1 статті 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).
		13.19.          Умовами суброгації прав кредитора до майнового поручителя є такі: 1) основне зобов`язання має бути дійсним; 2) застава, якою забезпечується основне зобов`язання, має бути дійсною; 3) поручитель має виконати обов`язок боржника перед кредитором.
		13.20.          У виконанні обов`язку боржника перед кредитором, як умови для настання суброгації, слід розрізняти виконання майновим поручителем обов`язку боржника за основним зобов`язанням і виконання майновим поручителем свого обов`язку за договором застави.
		13.21.          Виконання майновим поручителем обов`язку боржника (основного зобов`язання) буде мати місце лише у випадку його виконання в повному обсязі, зокрема у випадку повного погашення заборгованості по кредитному договору за рахунок предмета застави. В іншому випадку, тобто у разі виконання майновим поручителем основного зобов`язання лише частково за рахунок повної вартості предмета застави, визначеної в договорі застави, виконання обов`язку боржника перед кредитором не відбудеться, а матиме місце лише часткове виконання обов`язку боржника за кредитним договором та виконання майновим поручителем свого акцесорного зобов`язання. У разі часткового виконання основного зобов`язання суброгація не виникає, оскільки заставодавець (майновий поручитель) виконує не обов`язок боржника, а свій обов`язок.
		13.22.          При цьому, як зазначалося вище у випадку часткового виконання майновим поручителем свого акцесорного зобов`язання, яким було частково забезпечене основне зобов`язання,  до майнового поручителя переходить право вимоги до боржника в тому обсязі, в якому ним виконано свій обов`язок перед кредитором відповідно до умов договору застави. Основне зобов`язання, яке було частково забезпечене заставою, не припинається і кредитор має право звернутися з вимогою до боржника щодо стягнення решти суми боргу.
		13.23.          У постанові Верховного Суду від 05.03.2019 р. та від 23.10.2019 р. у справі №910/23070/17 зазначено, що: "Регресна вимога носить похідний характер. Вона виникає тільки на основі виконання якогось іншого зобов`язання, що стосовно регресного може бути основним. Зміст регресного зобов`язання становлять права і обов`язки сторін. У регресному зобов`язанні регредієнту належить право на одержання відшкодування, регресант зобов`язаний вчинити дії по відшкодуванню, тобто змістом регресного зобов`язання є стягнення сплаченого. Розмір регресної вимоги не може бути більше суми фактичного сплаченого кредиторові в основному зобов`язанні. Отже, регресне зобов`язання - це зворотна вимога про повернення грошей або майна, виконане однією особою за іншу або з вини останньої третій особі. Регресне зобов`язання характеризується такими ознаками: воно є похідним від іншого (основного) зобов`язання; один або всі його учасники є також суб`єктами основного зобов`язання; виконання одним учасником зобов`язання або навіть саме його виникнення зумовлюється діями або бездіяльністю осіб, з якими в майбутньому і встановлюються регресні зобов`язання."
		Дані висновки підтверджуються і тим, що поняття регрес міститься, наприклад, в Цивільному кодексу України не тільки в ст.1191, яка визначає, що особа, яка відшкодувала саме шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, а і у ч.4 ст.124, ч.1 ст.198, ч.1 ст.544 та ч.1 ст.569, з правового аналізу яких вбачається, що регресне зобов`язання і є саме зворотною вимогою про повернення грошей або майна, зокрема і, в разі виконання зобов`язання однією особою за іншу.
		 
		14.          Висновки Північного апеляційного господарського суду за результатами розгляду матеріалів справи: 
		14.1.          Враховуючи положення статті 19 Закону України "Про заставу" та ч. 2  статті 22 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", колегія суддів зазначає, що конкретний обсяг відповідальності майнового поручителя перед кредитором визначається договором застави. Укладаючи договір застави, заставодавець бере на себе всі ризики, пов`язані з невиконанням зобов`язання боржником, у межах вартості предмета застави. Тобто, у правовідносинах застави на майнового поручителя покладається додатковий (акцесорний) обов`язок виконати зобов`язання за боржника в межах вартості предмета застави, яка може покривати вартість основного зобов`язання як повністю, так і частково.
		14.2.          Виконання майновим поручителем обов`язку боржника (основного зобов`язання) буде мати місце лише у випадку його виконання в повному обсязі, зокрема у випадку повного погашення заборгованості по кредитному договору за рахунок предмета застави. В іншому випадку, тобто у разі виконання майновим поручителем основного зобов`язання лише частково за рахунок вартості предмета застави, погодженої сторонами договору застави, виконання обов`язку боржника перед кредитором не відбудеться, а матиме місце лише часткове виконання обов`язку боржника за кредитним договором та виконання майновим поручителем свого акцесорного зобов`язання. У разі часткового виконання основного зобов`язання суброгація не виникає, оскільки заставодавець (майновий поручитель) виконує не обов`язок боржника, а свій обов`язок.
		14.3.          При цьому, у випадку часткового виконання майновим поручителем свого акцесорного зобов`язання, яким було частково забезпечене основне зобов`язання, до майнового поручителя переходить право вимоги до боржника в тому обсязі, в якому ним виконано свій обов`язок перед кредитором відповідно до умов договору застави. Основне зобов`язання, яке було частково забезпечене заставою, не припинається і кредитор має право звернутися з вимогою до боржника щодо стягнення решти суми боргу.
		14.4.          Позивач, як майновий поручитель за Договором застави, на виконання пред`явленої йому заставодержателем (Національним банком України) вимоги про усунення порушень за Кредитним договором та погашення кредитної заборгованості боржника в розмірі 2603952426,02 грн. боргу за основним зобов`язанням та 56143005,20 грн. боргу по сплаті відсотків перерахував на користь Національного банку України в рахунок виконання зобов`язань боржника грошові кошти в сумі 21846690,00 грн., що відповідає ринковій вартості предмету застави за Договором застави, яка була погоджена заставодержателем в умовах Мирової угоди. 
		14.5.          Враховуючи викладене, а також відсутність в положеннях Договору застави будь-якої заборони на виконання заставодавцем взятого на себе зобов`язання щодо забезпечення вимог третьої особи за Кредитним договором шляхом сплати грошових коштів на користь останньої в межах погодженої сторонами Договору застави вартості предмету застави та умови укладеної між Національним банком України і позивачем Мирової угоди, колегія суддів зазначає, що позивачем правомірно реалізоване своє право на виконання взятих на себе згідно Договору застави зобов`язань щодо погашення заборгованості відповідача перед третьою особою за Кредитним договором шляхом сплати останньому коштів в розмірі погодженої сторонами ринкової вартості переданого в заставу майна, адже саме відповідною вартістю обмежуються його зобов`язання щодо такого забезпечення, про що мало місце волевиявлення НБУ, що знайшло своє відображення в умовах Мирової угоди.
		14.6.          Тобто, позивач у межах погодженої із заставодержателем в умовах Мирової угоди ринкової вартості предмета застави виконав частину основного зобов`язання боржника, яке було ним забезпечене.
		14.7.          Відповідно до п. 3.1 Мирової угоди з дня повної сплати Товариством ринкової вартості предмета застави, визначеної у пункті 2.1. цієї мирової угоди, зобов`язання за Договором застави припиняються повністю.
		14.8.          Пунктом 3.4 Мирової угоди визначено, що з моменту належного виконання Товариством цієї мирової угоди у Національного банку України немає жодних претензій до Товариства з підстав, що виникають з Договору застави.
		14.9.          Згідно з п. 3.5 Мирової угоди основне зобов`язання за Кредитним договором вважається виконаним Товариством у визначених законодавством межах вартості предмета застави та в цій частині основне зобов`язання припиняється у зв`язку з належним виконанням.
		14.10.          Відтак, має місце погодження правомірності виконання позивачем обов`язку відповідача за Кредитним договором перед Національним банком України в межах визначених Договором застави та Мировою угодою обсягах.
		14.11.          Аналіз положень ст.ст. 598, 599 ЦК України, ст. 28 Закону України "Про заставу", а також п. 4.2 Договору застави свідчать про те, що виконання заставодавцем (майновим поручителем) забезпеченого предметом застави зобов`язання шляхом сплати коштів на користь кредитора (заставодержателя) у розмірі вартості предмету застави свідчить про припинення відповідної застави, адже відповідальність майнового поручителя перед заставодержателем обмежена виключно вартістю відповідного предмета застави, і в силу приписів ст. 26 Закону України "Про заставу", ст. 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" така сплата коштів є по своїй суті реалізацією заставодержателем прав за Договором застави з метою задоволення своїх інтересів.
		14.12.          Тобто, реалізація заставодавцем визначених Законом прав та оплата в рахунок погашення забезпеченого зобов`язання коштів у розмірі вартості предмету застави з метою припинення можливості звернення стягнення на нього може бути ототожнена з реалізацією предмета застави в рахунок погашення забезпечених нею вимог заставодержателя, що безумовно вказує на існування визначених як чинним законодавством України, так і положеннями Договору застави підстав вважати відповідну заставу припиненою.
		14.13.          Враховуючи факт сплати позивачем на користь третьої особи грошових коштів у погодженому згідно Мирової угоди розмірі вартості предмету застави за Договором застави в якості погашення заборгованості відповідача за Кредитним договором, має місце припинення між сторонами спірних правовідносин застави (про що зазначено у Мировій угоді), а відтак, і дії самого Договору застави.
		14.14.          Вказане підтверджується також наявною у матеріалах справи копією витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстрація припинення обтяження) від 23.09.2019 №62090047.
		14.15.          Тобто, матеріалами справи підтверджується, а НБУ не заперечується повне виконання позивачем взятих на себе зобов`язань за договором застави згідно Мирової угоди, що і мало своїм наслідком припинення між сторонами спірних правовідносин застави та дії самого Договору застави, а відтак свідчить про існування обов`язку відповідача щодо сплати на користь позивача сплачених останнім коштів в якості виконання своїх зобов`язань за спірною заставою на умовах, визначених Мировою угодою.
		14.16.          При цьому, за наслідками виконання позивачем у визначеному законодавством порядку взятого на себе зобов`язання перед третьою особою за Договором застави шляхом перерахування на користь останнього грошових коштів у розмірі 21 846 690,00 грн. в силу наведених положень чинного законодавства України до нього перейшло право зворотної вимоги до боржника щодо відшкодування сплаченої суми у відповідному обсязі, що за своєю правовою природою створює правовідносини регресу, а відповідно у позивача виникло право вимагати від відповідача сплату суми виконаного позивачем на користь НБУ зобов`язання відповідача.
		14.17.          Разом з тим, заявляючи до стягнення в межах даного позову суму сплаченого у зв`язку з виконанням Мирової угоди судового збору, позивач визначає його правову природу як обов`язок боржника сплатити на користь майнового поручителя в порядку регресу суму виконаного ним перед кредитором забезпеченого зобов`язання, проте, не враховує того, що таке зобов`язання не обумовлюється правом, яке виникає у заставодавця за наслідками добровільного виконання забезпеченого ним обов`язку боржника, на захист якого і подано позов у даній справі, а є наслідком зволікання саме позивачем виконання зобов`язання.
		14.18.          Враховуючи викладене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення ґрунтується на засадах верховенства права, є законним, - ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права і обґрунтоване, - прийняте на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		15.1.          Рішення Господарського суду міста Києва від 17 грудня 2019 року у справі №910/13013/19 залишити без змін.
		15.2.          Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" та Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" на рішення Господарського суду міста Києва від 17 грудня 2019 року у справі № 910/13013/19 залишити без задоволення.
		 
		15.          Розподіл судових витрат:
		15.1.           Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційних скарг, згідно ч. 1 ст. 129 ГПК України покласти на скаржників згідно сплачених сум.
		Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 282, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
		П О С Т А Н О В И В:
		1. Апеляційні скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" та Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" на рішення Господарського суду міста Києва від 17 грудня 2019 року у справі № 910/13013/19 залишити без задоволення.
		2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17 грудня 2019 року у справі №910/13013/19 залишити без змін.
		3. Судові витрати у вигляді витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" та Акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів" відповідно до сплачених сум.
		4. Справу № 910/13013/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.
		Повний текст постанови складено - 02.03.2020 р. 
		 
		Головуючий суддя                                                            М.Г. Чорногуз 
		 
		Судді                                                                                Т.П. Козир
		 
		                                                                                О.В.  Агрикова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...