Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 17/366-16/226-2-6/2394.1-2009-36/401 (2-13/8268-07) : Господарські справи (до 01.01.2019); Договірні, переддоговірні немайнові, спори:; Орендні правовідносини; Інший спір про орендні правовідносини.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.04.2010. Забезпечено надання загального доступу: 16.04.2010.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
			 
			25 березня 2010 р. № 17/366-16/226-2-6/2394.1-2009-36/401 (2-13/8268-07)   
				 
			
			Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
			 
			головуючого:Першикова Є.В., 
			суддів:Данилової Т.Б., 
			Жаботиної Г.В., 
			розглянула 
			касаційне подання прокуратури Автономної Республіки Крим  
				(далі Прокуратура) 
			
			на рішення господарського суду міста Києва  
			від30.11.09 
			у справі№ 17/366-16/226-2-6/2394.1-2009-36/401 
			господарського судуміста Києва  
			за позовомПрокуратури 
			в інтересах держави в особіДержавної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Автономної Республіки Крим  
				(далі Інспекція) 
			
			доРади міністрів Автономної Республіки Крим  
				(далі Рада міністрів АРК), 
			
			 товариства з обмеженою відповідальністю "Зоряне небо" (далі Товариство), 
				третя особа:Республіканський комітет по земельним ресурсам Автономної Республіки Крим (далі Комітет), 
			
			провизнання недійсним договору.   
				 
			
			В засіданні взяли участь представники:
			 
			- Прокуратури:Івченко О.А. (старший прокурор відділу Генеральної прокуратури України; посвідчення № 194 від 27.11.07); 
				- Інспекції:не з'явились; 
					- Ради міністрів АРК:Курило А.О. (за дов. № 01-01/1622 від 07.06.06); 
						- Товариства:Помазан Т.Л. (за дов. б/н від 03.03.10); 
							- Комітету:не з'явились.  
								 
							
							Ухвалою від 22.02.10 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого Першикова Є.В., суддів Данилової Т.Б., Ходаківської І.П. касаційне подання Прокуратури № 05/1-205вих/09 від 30.12.09 було прийнято до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 25.03.10.
						
						У зв'язку з перебуванням судді Ходаківської І.П. у відпустці, розпорядженням від 24.03.10 заступника Голови Вищого господарського суду України для касаційного перегляду справ, призначених до розгляду у судовому засіданні на 25.03.10 колегією суддів у складі головуючого Першикова Є.В., суддів Данилової Т.Б., Ходаківської І.П., створено колегію суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючий Першиков Є.В., судді Данилова Т.Б., Жаботина Г.В., яка переглядає справу по суті.
					
					Про вказані обставини учасників судового процесу повідомлено на початку судового засідання. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку по суті, не заявлено.
				
				За згодою присутніх представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 25.03.10 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.
			
			 Рішенням від 12.11.07 господарського суду міста Києва (суддя Кролевець О.А.) позов задоволено повністю.
			Визнано недійсним договір оренди землі, укладений 12.10.06 між Радою міністрів АРК та Товариством, зареєстрований 01.02.07 у Ялтинському відділенні Кримської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру" за № 04070700001.
			З Ради Міністрів АРК та Товариства на користь Державного бюджету України стягнуто по 42,50 грн. державного мита та по 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
			Постановою від 22.01.08 Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого Моторного О.А., суддів Кошіля В.В., Вербицької О.В.) апеляційну скаргу Товариства залишено без задоволення, а рішення від 12.11.07 господарського суду міста Києва без змін.
			Постановою від 15.04.08 Вищого господарського суду України касаційну скаргу Товариства задоволено.
			Рішення від 12.11.07 господарського суду міста Києва та постанову від 22.01.08 господарського суду міста Києва скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
			Рішенням від 03.12.08 господарського суду міста Києва (суддя Ярмак О.М.) в задоволенні позову відмовлено повністю.
			Постановою від 07.04.09 Вищого господарського суду України касаційне подання Прокуратури задоволено.
			Рішення від 03.12.08 господарського суду міста Києва скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.
			Ухвалою від 13.08.09 господарського суду Автономної Республіки Крим дану справу в порядку, визначеному ч. 4 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, направлено за підсудністю до господарського суду міста Києва.
			Рішенням від 30.11.09 господарського суду міста Києва (суддя Трофименко Т.Ю.) в задоволенні позову відмовлено повністю.
			Вказане рішення мотивовано тим, що оскаржений договір укладено на підставі постанови Ради міністрів АРК від 14.12.04 № 646, щодо якої на момент розгляду даної справи відсутні відомості стосовно підтвердження факту її фальсифікації, скасування чи визнання недійсною в установленому законом порядку.
			Не погодившись з рішенням, винесеним під час останнього розгляду справи, Прокуратура звернулась до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому просить рішення від 30.11.09 господарського суду міста Києва скасувати, та прийняти по справі нове рішення, яким позовні вимоги Прокуратури задовольнити. 
			Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскарженого судового акту було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 215, 228 Цивільного кодексу України, п. 4 ст. 122, п. 1 ст. 123, п. 3 ст. 124, п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст. 6 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 4, 36, 43 Господарського процесуального кодексу України.
			У своїх письмових відзивах на касаційне подання Товариство та Рада міністрів АРК щодо доводів, викладених у поданні, заперечують, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просять касаційне подання Прокуратури залишити без задоволення, а оскаржене рішення місцевого суду без змін.
			 Розглянувши матеріали справи, касаційне подання, відзиви на касаційне подання, заслухавши пояснення представників Прокуратури, сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційне подання задоволенню не підлягає з наступних підстав. 
			 Як встановлено судом першої інстанції на підставі матеріалів справи, 12.10.06 між Радою міністрів АРК (Орендодавець) та Товариством (Орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки (далі Договір), відповідно до умов якого Орендодавець, на підставі постанови Ради міністрів АРК від 14.12.04 № 646 надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку кадастровий номер 0111:947:100:020010038, площею 9,9033 га, земель рекреаційного призначення для будівництва та розміщення курортно-туристичного комплексу за межами населених пунктів Кореїзької селищної ради м.Ялти Автономної Республіки Крим.
			Матеріалами справи підтверджено, що 01.02.07 такий Договір зареєстровано Ялтинським відділенням Кримської регіональної філії Державною підприємства "Центр державною земельного кадастру" за № 04070700001.
			Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що згідно п. 7 даний Договір укладено строком на 49 років. При цьому, встановлено, що відповідно до п. 17 такого Договору передача земельної ділянки в оренду здійснюється з розробленням проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Підставою розроблення проекту щодо відведення земельної ділянки є Постанова Ради міністрів АРК віл 26.10.04 № 541. 
			Також, встановлено, що згідно п. 19 Договору передача земельної ділянки Орендарю здійснюється у 10-денний строк після державної реєстрації цього Договору за актом приймання-передачі.
			На підставі наданих сторонами доказів у справі місцевим судом встановлено, що передача спірної земельної ділянки відбулась 12.10.06, що підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки, підписаним представниками сторін.
			При вирішенні спору по суті суд першої інстанції врахував, що Прокуратура звернулась з позовом у даній справі про визнання недійсним Договору посилаючись на ту обставину, що такий Договір суперечить вимогам чинного законодавства у зв'язку з тим, що Рада міністрів АР Крим не приймала рішення про надання Товариству визначеної Договором земельної ділянки в оренду, а тому, на думку Прокуратури, Договір укладено всупереч вимогам ст. 6 Закону України "Про оренду землі", п. 4 ст. 122, п. 1 ст. 123, п. 3 ст. 124 та п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України.
			Місцевим судом встановлено, що матеріали справи підтверджують, що в 2003 році Товариство в установленому законом порядку звернулось до Ради міністрів АРК з проханням передати визначену земельну ділянку в оренду.
			Також, встановлено, що постановою Ради міністрів АРК від 25.09.03 № 514 Товариству надано дозвіл на розробку проекту відводу земельної ділянки із земель запасу Кореїзької селищної ради м.Ялти площею до 10,00 га для розміщення рекреаційного комплексу в оренду строком на 49 років.
			Окрім того, судом встановлено, що Постановою Ради міністрів АРК від 26.10.04 № 541 Республіканському комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим було доручено вирішити в установленому порядку винесення в натуру (на місцевість) меж земельних ділянок, які знаходяться в користуванні, зокрема, Товариства на площі 9,9 га за межами населених пунктів Кореїзької селищної ради.
			Приймаючи рішення у справі суд першої інстанції наголосив, що оскаржуваний Договір оренди земельної ділянки укладено між Радою міністрів АРК та Товариством на підставі та на виконання постанови Ради міністрів АРК від 14.12.04 № 646. При цьому, місцевий суд зауважив на тому, що всупереч вимог ст.ст. 33, 34 Прокуратурою належних доказів скасування чи визнання нечинною вказаної постанови Ради міністрів АРК, на підставі якої було укладено оскаржуваний Договір, суду не надано, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що такий Договір не порушує ні державних, ні суспільних інтересів, та є укладеним у відповідності до вимог чинного законодавства України.
			 Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що згідно ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
			За змістом ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
			Відповідно до ст. 16 Закону України "Про оренду землі" сторони укладають договір оренди землі лише у разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду.
			Згідно ст. 125 Земельного кодексу України право на оренду земельних ділянок виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.
			За змістом п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади. Державні органи приватизації здійснюють розпорядження (крім відчуження земель, на яких розташовані об'єкти, що не підлягають приватизації) землями, на яких розташовані державні, в тому чисті казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, а також продаж земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації.
			Також, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що підстави та наслідки недійсності правочинів передбачені, зокрема, ст.ст. 215, 216 Цивільного кодексу України. 
			Так, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину (його частини) є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою  третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, якими, зокрема, передбачено, що: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
			Недійсним є також правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
			За приписами ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
			Пленум Верховного Суду України в п.п. 2, 7, 8, 18 Постанови від 06.11.09 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. При цьому, відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. 
			Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 Цивільного кодексу України, саме на момент вчинення правочину.
			Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 
			Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. 
			Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. 
			При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. 
			Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що при вирішенні спору по суті, суд першої інстанції дійшов до висновку про відсутність порушень чинного законодавства з боку відповідачів при укладенні спірного Договору оренди земельної ділянки.
			Щодо доводів Прокуратури про фальсифікацію постанови Ради міністрів АРК, на підставі якої укладено спірний Договір, то вони не можуть прийняті до уваги, оскільки порушення кримінальної справи не є підставою для визнання такої постанови фіктивною заздалегідь.
			 З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені Прокуратурою в касаційному поданні, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону. 
			 Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що Прокуратура в касаційному поданні стверджує факти порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції. 
			З врахуванням того, що зясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі згідно приписів ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційного подання. 
			 На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом першої інстанції під час останнього розгляду справи було повно та всебічно зясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.
			 Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
			 ПОСТАНОВИЛА:
			 Касаційне подання прокуратури Автономної Республіки Крим № 05/1-205вих/09 від 30.12.09 залишити без задоволення.
			 Рішення від 30.11.09 господарського суду міста Києва у справі № 17/366-16/226-2-6/2394.1-2009-36/401 господарського суду міста Києва залишити без змін.
			 
				 
					 
						 
							 
							Головуючий Є.Першиков  
								 
									 
										судді:Т.Данилова 
									
									 
										 
											 
												 Г.Жаботина

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...