Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 120/3458/19-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо.
Надіслано судом: 05.03.2020. Зареєстровано: 06.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 10.03.2020.
Дата набрання законної сили: 03.03.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		Справа № 120/3458/19-а 
		Головуючий суддя 1-ої інстанції - Томчук Андрій Валерійович 
		Суддя-доповідач - Совгира Д. І. 
		03 березня 2020 року
		м. Вінниця
		Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		головуючого судді: Совгири Д. І. 
		суддів: Кузьменко Л.В. Франовської К.С. , 
		за участю:
		секретаря судового засідання: Ременяк С.Я.,
		позивача: ОСОБА_1 ,
		представника позивача: Козачука М.В.,
		представника відповідача: Дубровського С.С.,
		представника відповідача: Мельника В.М.,
		представника відповідача: Кривіцького М.О.,
		представника відповідача: Панасюка В.М. 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року (повний текст якого складено у м.Вінниці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, командира військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на військовій службі, 
		В С Т А Н О В И В :
		у жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся у Вінницький окружний адміністративний суд з позовом до Міністерства оборони України, Командира військової частини НОМЕР_1 , у якому просив суд: 
		- визнати протиправним та скасувати наказ Міністра оборони України (по особовому складу) від 10.09.2019 №515 в частині звільнення полковника ОСОБА_1 , першого заступника начальника штабу Командування Повітряних Сил Збройних Сил України;
		- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.09.2019 №182 щодо виключення полковника ОСОБА_1 , першого заступника начальника штабу Командування Повітряних Сил Збройних Сил України, із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення;
		- поновити полковника ОСОБА_1 на військовій службі Збройних Сил України на посаді першого заступника начальника штабу Командування Повітряних Сил Збройних Сил України.
		Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17.12.2019 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Рішення суду вмотивовано тим, що за умови не підтвердження позивачем свого бажання продовжувати військову службу (не відкликання рапорту на звільнення від 06.05.2019, не висловлення клопотання продовжувати військову службу) у відповідачів були відсутні правові підстави для не прийняття визначеного законом рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 . Крім того, правовий статус позивача був визначений спеціальним законодавством, що регулюють правовий статус військовослужбовців, а норми Кодексу законів про працю України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки не поширюються на військовослужбовців, які проходять службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України. 
		Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Зокрема, позивач вказує на помилковість висновку суду стосовно наявності його волевиявлення на звільнення з військової служби станом на серпень 2019 року, оскільки він продовжував виконання своїх службових обов`язків після написання рапорту на звільнення від 06.05.2019. Відтак, на думку апелянта, в даному випадку мають застосовуватись положення ст.38 КЗпП України, які гарантують право на зміну думки щодо продовження відносин з роботодавцем. Також в апеляційній скарзі позивач зазначає про протиправність свого звільнення, так як воно відбулось в період перебування його у відпустці. Крім того, в доводах апеляційної скарги позивач посилається на висновки Верховного Суду у постанові від 06.03.2018 по справі 804/3722/17, які необґрунтовано не взято до уваги судом першої інстанції. 
		У поданих до суду апеляційної інстанції відзивах відповідачі спростовують доводи апеляційної скарги та зазначають, що про наявність волевиявлення ОСОБА_1 на звільнення військової служби свідчать рапорт від 06.05.2019, аркуш бесіди від 06.05.2019, рапорт на видачу довідки вартості речового майна від 07.05.2019. Будь-яких доказів, які б свідчили про бажання позивача продовжувати військову службу немає, до вищого керівництва із висловленням бажання продовжувати службу позивач не звертався. Крім того, відповідачі вказують на те, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях Кодекс законів про працю України не поширюється, тому не може бути застосований при вирішенні даного спору. 
		В судовому засіданні позивач та його представник підтримали доводи апеляційної скарги та просили суд задовольнити її.
		Представники відповідачів заперечували проти задоволення апеляційної скарги позивача та просили суд залишити її без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17.12.2019 - без змін.
		Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
		Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232).
		Реалізація права військовослужбовцями на звільнення з військової служби має певний механізм, який закріплено у Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153), та Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 №170 (далі - Інструкція №170).
		Відповідно до пункту 15 Положення №1153 з громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.
		Підпунктом "к" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ передбачено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду.
		Звільнення з військової служби військовослужбовців, які набули право на звільнення зі служби за цією підставою (за бажанням військовослужбовців), здійснюється у строки, визначені в абзаці другому підпункту "й" цього пункту цієї частини, тобто звільнення з військової служби військовослужбовців, які набули право на звільнення зі служби за цією підставою (за бажанням військовослужбовців), здійснюється у строки, визначені центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, але не пізніше трьох місяців з дня набуття такого права, а тих, хто на час набуття права на звільнення зі служби виконують завдання в інтересах оборони України під час дії особливого періоду, беруть безпосередню участь у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України, - протягом трьох місяців з дня завершення виконання таких завдань.
		Відповідно п.2.13 Інструкції про припинення (розірвання) контракту за наявності підстав, передбачених підпунктами «а», «б», «в», «ґ», «ж», «к» пункту 1, а в особливий період (крім строку проведення мобілізації та періоду дії воєнного стану) за підставами, передбаченими підпунктами «ґ», «й» та «к» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовець повідомляє командування військової частини рапортом на звільнення з військової служби. Протягом строку проведення мобілізації та періоду дії воєнного стану звільнення з військової служби за бажанням військовослужбовця не проводиться.
		За змістом пункту 12.7 Інструкції №170 бесіда проводиться перед направленням документів на звільнення військовослужбовця. До участі в бесіді з військовослужбовцем, який звільняється з військової служби, за потреби залучаються безпосередні командири; фахівці кадрових, юридичних, фінансових органів тощо.
		З обставин справи встановлено, що 06.05.2019 першим заступником начальника штабу Командування Повітряних Сил Збройних Сил України полковником ОСОБА_1 подано рапорт, в якому полковник просив Тимчасово виконуючого обов`язки командувача Повітряних Збройних Сил України його клопотання про звільнення з військової служби у запас відповідно до п.2 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за підпунктом "к" (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час дії особливого періоду). У рапорті полковник вказав, що претензій до командування частини та Міністерства оборони не має. З розрахунком вислуги років ознайомлений та згоден.
		06.05.2019, за наслідками поданого рапорту, з полковником ОСОБА_1 проведено бесіду, про що складено аркуш бесіди, в якій позивач щодо ставлення до звільнення зазначив - "бажаю звільнитись", прохання (побажання) військовослужбовця - "не маю", бажання військовослужбовця проходити службу у військовому резерві - "не бажаю".
		07.05.2019 позивачем у зв`язку із звільненням з військової служби подано командиру військової частини НОМЕР_2 рапорт про видачу довідки щодо вартості речового майна, що належить до видачі для нарахування грошової компенсації за неотримане речове майно відповідно до Постанови КМУ від 16.03.2016 №178.
		В подальшому в управлінні персоналу штабу Командування Повітряних Сил Збройних Сил країни було підготовлено подання щодо звільнення полковника ОСОБА_1 з військової служби у запас за підпунктом к (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду), з правом носіння військової форми одягу.
		06.05.2019 сформовано комплект документів на звільнення позивача, який направлено до Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України, а саме: подання до звільнення від 06.05.2019 на 2 арк. копію рапорту про звільнення від 06.05.2019 на 1 арк. копію аркуша бесіди від 06.05.2019 на 1 арк. копію розрахунку вислуги років на 1 арк. копію контракту на 1 арк.
		15.05.2019 документи па звільнення полковника ОСОБА_1 з військової служби у запас директором Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України повернуто до управління персоналу штабу Командування Повітряних Сил Збройних Сил України. У супровідному листі зазначено, що керівництвом Міністерства оборони України позитивного рішення із зазначеного питання не прийнято.
		07.08.2019 тимчасово виконуючим обов`язки начальника Кадрового центру Повітряних Сил Збройних Сил України полковником В.Мельником направлено начальнику Кадрового центру Збройних Сил України документи на звільнення полковника ОСОБА_1 , а саме: подання до звільнення від 06.08.2019 на 2 арк. копію рапорту про звільнення від 06.05.2019 на 1 арк., копію аркуша бесіди від 06.05.2019 на 1 арк., копію розрахунку вислуги років на 1 арк., копію попереднього контракту на 1 арк.
		10.09.2019 згідно наказу Міністра оборони України від 10.09.2019 №515 (по особовому складу) ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «к» п.2 ч.5 ст.26 Закону України "Про військову службу та військовий обов`язок" (військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, дія якого продовження понад встановлені роки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації за які вислужили не менше 18 місяці з дати продовження дії контракту якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час дії особливого періоду).
		23.09.2019 наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.09.2019 № 182 ОСОБА_1 було виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
		Дослідивши встановлені обставини справи, колегія суддів критично оцінює доводи апелянта про те, що написавши 06.05.2019 рапорт на звільнення, він не мав наміру звільнитись та бажав продовжувати військову службу. Оскільки таке право і бажання мало б бути висловлене та реалізоване ним шляхом відповідного волевиявлення і мало б бути доведене до осіб, які уповноважені приймати відповідне рішення про його звільнення або не звільнення з військової служби, у визначений законом спосіб. 
		Механізм реалізації цього волевиявлення передбачений статтею 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, згідно якої із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
		Однак, незважаючи на тривалий час між направленням документів на звільнення та самим звільненням, ОСОБА_1 не вжив жодних заходів для доведення свого бажання продовжувати військову службу до компетентних посадових осіб, не надано доказів щодо відкликання свого рапорту на звільнення від 06.05.2019 та серед іншого, всупереч норм статті 26 ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу" не висловлено письмового клопотання про бажання продовження військової служби під час дії особливого періоду до вищестоящого керівництва.
		Що стосується протиправності, на думку апелянта, повторного направлення документів на звільнення, колегія суддів зазначає наступне. 
		Відповідно підпункту 2 пункту 225 Положення №1153 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (крім строку проведення мобілізації) до введення воєнного стану - на підставах, передбачених частинами другою, третьою, пунктом 1 частини четвертої, пунктом 2 частин п`ятої і шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у військових званнях до полковника (капітана 1 рангу) включно за всіма підставами, крім військовослужбовців, які займають посади номенклатури призначення Міністра оборони України,  начальником Генерального штабу  Головнокомандувачем Збройних Сил України.
		Таким чином, звільнення полковника ОСОБА_1 з військової служби віднесено до повноважень Міністра оборони України.
		15.05.2019 документи на звільнення полковника ОСОБА_1 з військової служби у запас директором Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України повернуто без реалізації, тобто особою, яка, відповідно до п.225 Положення №1153, не є повноважною приймати відповідне рішення про звільнення або не звільнення особи з військової служби.
		Відтак, враховуючи, що позивачем письмово не було висловлено бажання продовжувати військову службу, із відповідною заявою, клопотанням чи рапортом до командувача Повітряних Сил ЗСУ він не звертався, колегія суддів вважає, що т.в.о. начальника Кадрового центру ПС ЗСУ правомірно 07.08.2019 повторно направлено пакет документів на звільнення ОСОБА_1 до Кадрового центру ЗСУ.
		Колегія суддів ткож бере до уваги, що в ході розгляду справи судом першої інстанції було допитано свідка ОСОБА_2 , який в свою чергу пояснив суду, що з метою з`ясування подальшого бажання позивача щодо продовження військової служби, останній викликався для проведення бесіди та мав можливість засвідчити своє небажання звільнятись, проте полковник ОСОБА_1 відмовився від вказаного запрошення на бесіду.
		Крім того, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про те, що його звільнення є незаконним, так як воно відбулось в період перебування його у відпустці, виходячи з наступного. 
		Згідно з частиною третьою статті 24 ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
		Відповідно до абзацу 4 п.34 Положення №1134 контракт припиняється (розривається) у день, зазначений у наказі командира (начальника) військової частини по стройовій частині про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (у разі дострокового припинення (розірвання) контракту, звільнення з військової служби або направлення для проходження військової служби до іншого військового формування з виключенням зі списків особового складу Збройних Сил України)
		Так, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.09.2019 № 182 позивача було виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 25.09.2019 після здачі справ та посади. Тобто фактичне звільнення з військової служби відбулось вже після закінчення щорічної відпустки, яка тривала з 28.08.2019 по 21.09.2019.
		Порядок виключення військовослужбовців зі списків особового складу, в тому числі заборону виключення військовослужбовців зі списків особового складу (фактично звільнення) під час перебування у відпустці, врегульовано Інструкцією з організації та обліку особового складу ЗСУ, затвердженою наказом Міністра оборони України від 26.05.2014 №333.
		Колегія суддів вважає безпідставними посилання ОСОБА_1 на продовження виконання ним службових обов`язків після написання рапорту від 06.05.2019, як на спосіб реалізації ним права на зміну думки щодо продовження відносин з роботодавцем відповідно до ст.38 КЗпП. Оскільки військовослужбовці виконують свої службові обов`язки згідно Статуту внутрішньої служби ЗСУ. Так, відповідно ст.16 Статуту кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. 
		Тобто, правовий статус позивача був визначений спеціальним законодавством, що регулює правовий статус військовослужбовців, а норми Кодексу законів про працю України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки не поширюються на військовослужбовців, які проходять службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України.
		Відтак, посилання апелянта на рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 та постанову Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №804/3722/17 є безпідставними, оскільки згідно цих судових рішень норми КЗпП України поширюються тільки на ті правовідносини військової служби, які не врегульовані спеціалізованим законодавством. 
		Доводи апеляційної скарги також ґрунтуються на посиланнях позивача на утиск, упереджене на необ`єктивне ставлення Командування Повітряних Сил ЗСУ стосовно нього, примушування до написання рапорту на звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, наявність службових розслідувань відносно нього. 
		Відповідно до ст.5 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" від 06.09.2012 №5207-VI утиск є однією з форм дискримінації. Водночас, зазначеним Законом визначено, що особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися із скаргою до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду в порядку, визначеному законом.
		Крім того, статтею 110 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого ЗУ "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" визначено, що усі військовослужбовці мають право надсилати заяви чи скарги або особисто звертатися до посадових осіб, органів військового управління, органів управління Служби правопорядку, органів, які проводять досудове слідство, та інших державних органів у разі: прийняття незаконних рішень, дій (бездіяльності) стосовно них командирами (начальниками) або іншими військовослужбовцями, порушення їх прав, законних інтересів та свобод; незаконного покладення на них обов`язків або незаконного притягнення до відповідальності.
		Однак, позивач із такою скаргою до відповідних органів чи посадових осіб не звертався, належних доказів стосовно наявності будь-яких фактів неупередженого ставлення чи дискримінації стосовно нього не досліджувалось судом першої інстанції та не надано до суду апеляційної інстанції. Відтак, такі доводи апеляційної скарги колегія суддів не бере до уваги. 
		Варто зазначити, що в обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зроблено посилання на правові позиції Верховного Суду, висловлені у постанові від 31.10.2019 у справі №826/9858/19. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що зазначена справа не перебувала на розгляді у суді касаційної інстанції, тому суд не може посилатись на неіснуючу судову практику. 
		В ході апеляційного розгляду справи представником відповідача надано пояснення, що в даному випадку судом першої інстанції помилково вказано номер справи, а тому він має намір звернутись до Вінницького окружного адміністративного суду із заявою про виправлення описки.
		Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що правові позиції Верховного Суду стосовно процедурних порушень прийняття акту, які описані в оскаржуваному рішенні, викладені судом касаційної інстанції у справі №826/9858/18. Однак, колегія суддів важає, зазначена помилка не впливає на суть та обґрунтування висновків суду першої інстанції, з якими погоджується колегія суддів. 
		Отже, з досліджених обставин справи колегія суддів дійшла до висновку, що за умови не підтвердження позивачем свого бажання продовжувати військову службу (не відкликання рапорту на звільнення від 06.05.2019, не висловлення клопотання продовжувати військову службу) у відповідачів були відсутні правові підстави для не прийняття визначеного законом рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 . 
		Відтак, підстави для визнання протиправними та скасування наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 10.09.2019 №515 в частині звільнення полковника ОСОБА_1 з військової служби, та наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.09.2019 №182 щодо виключення полковника ОСОБА_1 ,із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення відсутні. 
		Відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. 
		На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Тому підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні.
		Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення  без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
		Згідно п.1 ч.6 ст.12 КАС України справами незначної складності, зокрема, є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище. 
		Враховуючи, що спір у даній справі стосується звільнення позивача з військової служби, яка відповідно до п.17 ч. ст.3 КАС України є публічною службою, рішення суду апеляційної інстанції є остаточним та перегляду в касаційному порядку не підлягає.
		Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд 
		П О С Т А Н О В И В :
		апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року - без змін.
		Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
		Постанова суду складена в повному обсязі 05 лютого 2020 року.
		 
		 
		Головуючий  Совгира Д. І.    Судді    Кузьменко Л.В.   Франовська К.С.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...