Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 802/1854/17-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 05.03.2020. Зареєстровано: 06.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 10.03.2020.
Дата набрання законної сили: 04.03.2020
Номер судового провадження: К/9901/49606/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		04 березня 2020 року 
		Київ
		справа №802/1854/17-а
		провадження №К/9901/49606/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого  Смоковича М. І.,
		суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.
		розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу
		за позовом за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та стягнення середнього заробітку, провадження по якій відкрито
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Загороднюка А. Г. (головуючий), ОСОБА_2 , Драчук Т. О. 
		І. Суть спору
		1. У жовтні 2017 року ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) (надалі також Прикордонний загін, відповідач), у якому просив:
		1.1. визнати протиправною бездіяльність Прикордонного загону щодо не проведення 7 квітня 2016 року із позивачем остаточного та своєчасного розрахунку при звільненні останнього з військової служби;
		1.2. стягнути з Прикордонного загону на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 8 квітня 2016 року по 10 серпня 2017 року без вирахування податку на доходи фізичних осіб, військового збору та інших обов`язкових платежів.
		2. Позов обґрунтований тим, що наказом від 7 квітня 2016 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби та виключено із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. У день виключення його зі списків військової частини з ним не був проведений повний розрахунок при звільненні, зокрема, не виплачено суму підйомної допомоги, передбаченої частиною третьою статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». 
		Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 9 червня 2016 року зобов`язано Прикордонний загін нарахувати та виплатити підйомну допомогу у розмірі місячного грошового забезпечення. Разом із тим, дана постанова від 9 червня 2016 року у повному обсязі відповідачем виконана не була, що слугувало підставою для звернення до суду, за наслідком якого, постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року Прикордонний загін зобов`язано провести нарахування та виплату ОСОБА_1 невиплаченої частини підйомної допомоги. 23 травня 2017 року дана постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року виконана відповідачем частково, натомість остаточний розрахунок при звільненні був проведений лише 10 серпня 2017 року.
		Позивач вважає, що оскільки остаточний розрахунок при його звільненні, яке відбулось 7 квітня 2016 року, проведений із ним лише 10 серпня 2017 року, відповідач повинен виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку на підставі частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України (надалі  КЗпП).
		3. Відповідач позов не визнав. У запереченні проти позову наголошував на його безпідставності з огляду на те, що позивач перебував на дійсній військовій службі і був військовослужбовцем, а не працівником військової частини, тому в спірних правовідносинах норми статей 116 і 117 КЗпП застосуванню не підлягають, оскільки трудові відносини військовослужбовців Збройних Сил України регулюються спеціальним законодавством.
		ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
		4. Наказом начальника Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 7 квітня 2016 року № 74-ос ОСОБА_1 звільнено в запас за підпунктом «є» пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку з вислугою встановлених строків служби), виключено із списків особового складу загону, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Вінницького ОМВК Вінницької області.
		5. Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 9 червня 2016 року (справа № 802/689/16-а), яка набрала законної сили згідно з ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язано Донецький прикордонний загін нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підйомну допомогу у розмірі місячного грошового забезпечення.
		6. У подальшому, постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року (справа 802/169/17-а) позов ОСОБА_1 задоволено та зобов`язано Донецький прикордонний загін провести нарахування та виплату ОСОБА_1 невиплаченої частини підйомної допомоги у розмірі 2668,14 гривень.
		7. На виконання рішення 23 травня 2017 року відповідачем виплатив ОСОБА_1 кошти в сумі 2559,35 гривень.
		8. 10 серпня 2017 року відповідач виплатив ОСОБА_1 кошти в сумі 108,79 гривень.
		9. Оскільки позивача звільнено 7 квітня 2016 року, він вважає, що відповідач повинен виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за період з 7 квітня 2016 року по 10 серпня 2017 року, на підставі частини першої статті 117 КЗпП, що зумовило звернення до суду з цим позовом.
		ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
		10. Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 6 грудня 2017 року позов задовольнив частково та стягнув із ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 8 квітня 2016 року по 10 серпня 2017 року у розмірі 417974,90 гривень з вирахуванням обов`язкових платежів, якщо їх вирахування передбачено чинним законодавством.
		11. Таке своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що остаточний розрахунок при звільненні із ОСОБА_1 щодо підйомної допомоги, передбаченої частиною третьою статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відбувся із затримкою у 490 календарних днів, а тому стягненню із відповідача підлягає середній заробіток за весь час затримки в сумі 417974,90 гривень. 
		12. Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 4 квітня 2018 року скасував постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 6 грудня 2017 року та прийняв нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовив повністю.
		13. Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції мотивував тим, що підйомна допомога не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, тому не є оплатою праці, а відповідно й вимоги статей 116, 117 КЗпП України не можуть бути застосовані у даних правовідносинах.
		IV. Провадження в суді касаційної інстанції 
		14. Позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права.
		15. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 6 грудня 2017 року.
		16. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на безпідставності останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення  без змін.
		V. Оцінка Верховного Суду
		17. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		18. Водночас 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
		19. За правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		20. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
		21. Відповідно до частин першої-третьої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		22. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		23. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу», відповідно до частини першої статті 2 якого Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. 
		24. За приписами частин першої-третьої статті 25 Закону України від 3 квітня 2003 року № 661-IV «Про Державну прикордонну службу України» держава забезпечує соціальний захист особового складу Державної прикордонної служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства. 
		Пенсійне забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України здійснюється у порядку та у розмірах, встановлених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
		Військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.
		25. Частинами першою, другою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
		Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
		До складу грошового забезпечення входять:
		посадовий оклад, оклад за військовим званням;
		щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
		одноразові додаткові види грошового забезпечення.
		26. Частиною третьою статті 9-1 «Продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців» цього ж Закону передбачає, що при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі та військовій службі за призовом осіб офіцерського складу, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв`язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням до військового навчального закладу, термін навчання в якому становить не менше шести місяців, або у зв`язку з передислокацією військової частини їм виплачується:
		1) підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім`ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби;
		2) добові, встановлені Кабінетом Міністрів України для працівників, які перебувають у відрядженні, за кожний день перебування в дорозі на військовослужбовця та кожного члена сім`ї військовослужбовця, який переїжджає разом з ним.
		27. За правилами, встановленими частиною першою статті 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		28. Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		29. З аналізу наведених законодавчих приписів висновується, що передбачена статтею 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» підйомна допомога не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця, а є самостійним видом допомоги, яка виплачується за певних умов при переїзді військовослужбовців на нове місце військової служби в інший населений пункт.
		30. При цьому, як правильно зауважив апеляційний суд, за своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов`язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку.
		31. Відтак, норми статті 117 КЗпП не можуть бути застосовані до затримки виплати підйомної допомоги, що передбачена статтею 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що свідчить про безпідставність заявленого ОСОБА_1 позову.
		VІ. Висновки по суті вимог касаційної скарги
		31. За таких обставин Верховний Суд констатує, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
		32. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення  без змін.
		VІI. Судові витрати
		33. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.
		Керуючись пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX, Верховний Суд 
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		2. Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2018 року у справі 802/1854/17-а залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. 
		ГоловуючийМ. І. Смокович 
		СуддіВ. М. Бевзенко
		Н. А. Данилевич

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...