Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/7128/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 06.03.2020. Зареєстровано: 08.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 10.03.2020.
Дата набрання законної сили: 27.02.2020
Номер судового провадження: 916/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		27 лютого 2020 р.Справа № 520/7128/19
		Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		Головуючого судді: Калитки О. М.,
		Суддів: Мельнікової Л.В. , Рєзнікової С.С. ,
		за участю секретаря судового засідання Білюк Д.О.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В., місце складання м. Харків, повний текст складено 02.12.19 року по справі № 520/7128/19
		за позовом  ОСОБА_1 
		до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області 
		про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просив суд:
		- визнати протиправним та скасувати Рішення Заступника начальнику ДМСУ в Харківській області Чирик О.Ю. №214630000 від 09.01.19 року про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
		- зобов`язати Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківський області повторно розглянути документи за заявою Позивача та поновити громадянину Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідку на постійне проживання в Україні шляхом видачі нової посвідки.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення, яке оскаржується, було прийняте безпідставно, а посилання відповідача на п.п. 9) п. 62 Постанови КМ України від 25 квітня 2018 р. N 321 є надуманим та не має під собою жодного доказу. Зазначає, що жодного підробленого документу або неправдивих відомостей до компетентних органів України ним не надавалось. Вважає оскаржуване рішення протиправним, незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
		Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2019 у справі № 520/7128/19 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.
		Скасовано рішення Заступника начальнику Державної міграційної служби України в Харківській області Чирик О.Ю. №214630000 від 09.01.19 року про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Зобов`язано Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківський області повторно розглянути заяву  анкету № 214630000 від 26.12.2018 року щодо оформлення (видачу) посвідки на постійне проживання громадянину Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог  відмовлено.
		Відповідач не погодився із рішенням суду та подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
		Сторони в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином, представник позивача надав клопотання про розгляд справи без його участі.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, 09.07.2013 громадянин Грузії ОСОБА_1 звернувся із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну відповідно до пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію» як син громадянина України.
		Батько Позивача, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований громадянином України довідкою № НОМЕР_1 , виданою 24.01.2005 ВГІРФО УМВС України в Харківській області.
		02.04.2014 ГУ ДМС України в Харківській області громадянину Грузії ОСОБА_3 було надано дозвіл на імміграцію в Україну серії НОМЕР_2 , терміном дії - безстроково (а.с. 12).
		26.12.2018 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області з питанням обміну посвідки на постійне проживання в Україні по досягненню 45-ти річного віку.
		Фахівцями відповідача була проведена перевірка законності перебування позивача на території України, в ході якої за відомостями інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан» встановлено, що інформація про перетин державного кордону (наявні в паспорті позивача штампи про виїзд 29.05.2013 КПП «Виноградівка», в`їзд - 25.06.2013 КПП «Табаки») за базою не значиться.
		За таких обставин відповідач вважає, що на момент подачі заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянин Грузії ОСОБА_1 перебував на території України з порушенням вимог підпункту 2 пункту 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою КМУ від 15.02.2012 № 150, якою передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів для в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.
		Відповідачем зроблено висновок, що дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання Україні надано громадянину Грузії ОСОБА_1 на підставі свідомо неправдивих відомостей.
		На підставі зазначених висновків заступником начальнику ДМСУ в Харківській області 09.01.2019 було винесено рішення про відмову в оформлені видачі посвідки на постійне проживання громадянину Грузії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , на підставі підпункту 9 пункту 62 Порядку 321(а.с. 10). З даним рішенням позивач був ознайомлений 21.01.2019 під підпис.
		Не погоджуючись із спірним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті рішення №214630000 від 09.01.19 року про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідач не мав належних та допустимих доказів щодо відповідності причин для відмови позивачу в оформленні та видачі нової посвідки.
		Колегія суддів погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.
		Згідно статті 2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов`язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
		Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.
		Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.
		Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.
		Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України "Про імміграцію".
		Відповідно до частини 1 абзаців першого і четвертого статті 1 Закону № 2491-ІІІ, імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
		Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
		Статтею 6 Закону № 2491-ІІІ визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів.
		За приписами частини 1 пунктів два і три цієї норми спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються.
		Стаття 9 Закону № 2491-ІІІ встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.
		Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.
		Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
		У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.
		Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.
		З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж не надання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та, як слідство, дозвіл на імміграцію та посвідка на проживання в Україні не видаються.
		Статтями 10, 11 зазначеного Закону передбачено, що дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
		Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.
		Згідно з п.1 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 321 від 25.04.2018 посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
		Відповідно до п.7 Порядку №321 обмін посвідки здійснюється у разі: 1) зміни інформації, внесеної до посвідки; 2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки; 3) закінчення строку дії посвідки; 4) непридатності посвідки для подальшого використання; 5) досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія).
		Пунктом 16 Порядку №321 встановлено, що документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб`єкт), територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, за місцем проживання іноземця або особи без громадянства.
		Приписами пункту 40 Порядку №321 визначено, що для оформлення у зв`язку із втратою або викраденням посвідки, її обміну іноземець або особа без громадянства подають такі документи: 1) посвідку, що підлягає обміну (крім випадків втрати та викрадення); 2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства; 3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку; 4) документи, що підтверджують обставини, у зв`язку з якими посвідка підлягає обміну (крім випадків, передбачених підпунктами 3-5 пункту 7 цього Порядку); 5) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, у разі подання документів законним представником; 6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати.
		Іноземець або особа без громадянства під час подання документів пред`являють працівникові територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта оригінали документів, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-6 цього пункту.
		До заяви-анкети додаються оригінали документа, зазначеного у підпункті 3 цього пункту, і документа, що підтверджує сплату адміністративного збору, та копії документів, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 і 5 цього пункту, та документа про звільнення від сплати адміністративного збору, засвідчені працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта шляхом поставлення відмітки "Згідно з оригіналом" та підпису із зазначенням його посади, прізвища, ініціалів та дати.
		Оригінали документів, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 і 5 цього пункту, та документа про звільнення від сплати адміністративного збору повертаються іноземцеві або особі без громадянства.
		Відповідачем жодних зауважень до змісту чи до кількості доданих до заяви позивачем документів під час отримання попередньої посвідки на постійне проживання НОМЕР_2 , яку було оформлено позивачу 03.04.2014 року, зазначено не було.
		Пунктом 43 Порядку №321 встановлено, що рішення про оформлення, обмін посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих ними документів та у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні.
		Приписами п.46 Порядку №321 після проведення перевірок, підтвердження факту оформлення та видачі посвідки, ідентифікації іноземця або особи без громадянства керівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС приймає рішення про оформлення посвідки або про відмову в її оформленні.
		Так, в якості підстави для відмови в оформленні посвідки на постійне проживання зазначено підпункт 9 пункту 62 (інші випадки, передбачені законами) Порядку № 321, яким передбачено, що територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли: встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей, підроблених документів або встановлено факт скасування наданого їм дозволу на імміграцію.
		Матеріалами справи встановлено, що підставою для відмови ОСОБА_1 в оформленні та видачі нової посвідки слугували відомості інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон "Аркан», в яких інформації про перетин державного кордону, які наявні в паспорті позивача про виїзд 29.05.2013 КПП «Виноградівка», в`їзд -25.06.2013 КПП «Табаки»  за базою не значиться.
		Проте вказаним рішенням не було встановлено будь-яких фактів подання позивачем свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, чи приховування позивачем будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може отримати посвідку на постійне проживання.
		Відповідачем не надано належних доказів у розумінні статті 73 КАС України на підтвердження факту подання позивачем свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, таких як вирок суду за статтею 358 Кримінального кодексу України.
		Колегія суддів також враховує, що у 2014 році на момент прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію та документування посвідкою на постійне проживання НОМЕР_2 (терміном дії - безстроково) ГУ ДМС України в Харківській області, як уповноважений державний орган, перевіряв надані позивачем документи та будь-яких порушень законодавства не встановлено, у зв`язку з чим позивача було документовано посвідкою на постійне проживання. 
		Так, подана позивачем заява від 09.07.2013 з доданими до неї документами була перевірена фахівцями відповідача, за результатами розгляду яких 02.04.2014 ГУ ДМС України в Харківській області громадянину Грузії ОСОБА_3 було надано дозвіл на імміграцію в Україну серії НОМЕР_2 , терміном дії - безстроково, а отримавши посвідку на постійне проживання, надалі добросовісно протягом 6 років вважав, що ним додержано вимоги закону щодо отримання дозволу на імміграцію.
		Конституційний Суд України у Рішенні №7-рп/2009 від 16.04.2009 висловив правову позицію, відповідно до якої, рішення суб`єкта владних повноважень повинні бути гарантією стабільності суспільних відносин, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
		Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Згідно ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що при прийнятті рішення про №214630000 від 09.01.19 року про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання, відповідач діяв не в межах наданих йому повноважень не з метою, з якою ці повноваження надано та не в порядку, що передбачений діючим законодавством України, а тому наявні підстави для визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення
		За приписами ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено правомірності прийняття рішення Заступника начальнику ДМСУ в Харківській області Чирик О.Ю. №214630000 від 09.01.19 року про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність доводів, якими мотивовано судове рішення, зводяться до переоцінки належним чином проаналізованих судом першої інстанції доказів та не дають підстав вважати висновки суду помилковими, а застосування норм матеріального та процесуального права  неправильним.
		При цьому, колегія суддів враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
		Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справ
		Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, тому підстави для скасування рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2019 у справі № 520/7128/19 відсутні.
		Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду  без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області залишити без задоволення.
		Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2019 року по справі № 520/7128/19 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
		 
		Головуючий суддя О.М. КалиткаСудді   Л.В. Мельнікова   С.С. Рєзнікова   Повний текст постанови складено 06.03.2020 року

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...