Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 824/509/19-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та інших зборів.
Надіслано для оприлюднення: 05.03.2020. Зареєстровано: 08.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 10.03.2020.
Дата набрання законної сили: 05.03.2020
Номер судового провадження: К/9901/29000/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ф
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		05 березня 2020 року 
		Київ
		справа №824/509/19-а
		адміністративне провадження №К/9901/29000/19
		Верховний Суд у складі колегії суддів  Касаційного адміністративного суду :
		судді-доповідача- Блажівської Н.Є.,
		суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
		розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Чернівецькій області 
		на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 червня 2019 року (головуючий суддя Маренич І.В.)
		та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2019  року (головуючий суддя: Кузьменко Л.В., судді: Совгира Д. І., Франовська К.С.)
		у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 
		до Головного управління ДФС у Чернівецькій області
		про визнання протиправними дій та скасування вимоги  
		ВСТАНОВИВ
		1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		1.1.Короткий зміст позовних вимог
		ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Чернівецькій області (надалі також - відповідач) щодо нарахування недоїмки по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки)     від 23 квітня 2019 року № Ф-24773-56. 
		В обґрунтування позову зазначив, що оскільки він є найманим працівником та застрахованою особою і єдиний соціальний внесок (надалі також - ЄСВ)  за позивача нараховує та сплачує адвокатське об`єднання «Мета» у розмірі не менше мінімального, у нього відсутній обов`язок потворного нарахування та сплати ЄСВ як особою, яка має право здійснювати адвокатську діяльність. 
		1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року, адміністративний позов задоволено повністю. 
		Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що оскільки позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального, у нього відсутній обов`язок по сплаті вказаного внеску як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, оскільки фактично він є найманим працівником, а не самозайнятою особою.
		1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї
		Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 червня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
		В касаційній скарзі відповідач зазначає, що з 1 січня 2017 року обов`язок визначення бази нарахування єдиного внеску покладено на платників як тих, що отримують, так і тих, які не отримують дохід від провадження незалежної професійної діяльності. При цьому відповідач наголосив, що доходи, отримані від адвокатської діяльності та від роботодавця мають різні бази оподаткування та підстави для сплати єдиного соціального внеску. Так, роботодавці нараховують такий з (об`єкту) бази нарахування - заробітної плати; самозайняті особи, які проводять незалежну професійну діяльність у разі не отримання доходу (прибутку) зобов`язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
		Таким чином, на думку відповідача, оскільки у позивача два об`єкта єдиного соціального внеску, то у нього виникає обов`язок по сплаті єдиного внеску, як особою, яка проводить незалежну професійну діяльність.
		Позивач не скористався правом надіслати відзив на касаційну скаргу. 
		 
		2.СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури в Чернівецькій області 15 лютого 2002 року як такий, що має право займатися адвокатською діяльністю, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру адвокатів України.
		Згідно з рішенням засідання ради адвокатів учасників адвокатського об`єднання "Мета" від 1 липня 2013 року №3 позивач прийнятий в це обєднання на посаду адвоката, про що внесено запис в трудову книжку.
		Позивач реалізує свою діяльність не як самозайнята особа, а як найманий працівник.         
		Згідно з наявними у матеріалах справи індивідуальними відомостями про застраховану особу, роботодавець позивача щомісячно сплачував за нього як найманого працівника ЄСВ у розмірі не менше мінімального від суми нарахованої йому заробітної плати за місяць    
		23 квітня 2019 року ГУ ДФС у Чернівецькій області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-24773-56, якою позивачу нараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 18 276,72 грн.
		Фактичною підставою прийняття вказаної вимоги стали висновки відповідача про наявність обов`язку сплачувати єдиний соціальний внесок у мінімальному розмірі у позивача, який був зареєстрований як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність протягом 2017 року, навіть за умови, що у цей період він був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою мінімального розміру.
		3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		3.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції
		Враховуючи вимоги статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд здійснює розгляд справи в межах касаційної скарги.
		Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі також - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
		Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України  самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
		Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник». Згідно з цією нормою це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;
		За змістом  пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (надалі також - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
		Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
		Статтею 13 Закону № 5076-VI передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
		За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
		Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
		Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
		Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
		- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
		- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
		В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
		Системний аналіз наведених норм дає підстави для правового висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
		Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
		Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
		З урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема,     адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
		Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
		Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19).
		За встановлених судами попередніх інстанцій обставин того, що позивач був найманим працівником і роботодавець сплачував за нього єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується відповідачем,  доказів отримання позивачем у відповідний період доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально судами не встановлено, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.
		Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
		Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
		Отже, суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи вимогу про сплату боргу (недоїмки)     від 23 квітня 2019 року № Ф-24773-56, ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення. 
		3.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, вважає що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди не допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша     статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).
		З урахуванням наведеного, Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
		Керуючись статтями 3, 343, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 червня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач                                                                            Н.Є. Блажівська
		 
		Судді                                                                                                О.В. Білоус 
		 
		                                                                                                         І.Л. Желтобрюх

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...