Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 120/3846/19-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 10.03.2020. Зареєстровано: 10.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 11.03.2020.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  
		 
		м. Вінниця
		27 лютого 2020 р.                                                                    Справа № 120/3846/19-а
		 
		Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
		 
		головуючого судді:                              Поліщук І.М., 
		за участю: 
		секретаря судового засідання:            Дмитрука М.В.
		представника позивача:                      ОСОБА_2
		представника відповідача:                        Гущіна Н.В. 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
		за позовом: ОСОБА_1   
		до:   Офісу Генерального прокурора  
		про: визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення    на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
		ВСТАНОВИВ:          
		До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Генеральної прокуратури України (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначив, що наказом відповідача №1237-ц від 28.10.2019 його звільнено з посади прокурора другого наглядового відділу за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 29.10.2019.
		Разом із тим, на думку позивача, при його звільненні Генеральною прокуратурою України порушені норми Конституції України, Закону України «Про прокуратуру», Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019р. №113-ІХ та норми КЗпП України, а тому він і звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
		Ухвалою від 27.11.2019 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження. Підготовче судове засідання у справі призначено на 18.12.2019.
		Судове засідання 18.12.2019 відкладено до 15.01.2020 у зв`язку з ненадходженням відзиву на позовну заяву та не закінченням строку, встановленого відповідачу на його подання.
		Ухвалою від 15.01.2020 задоволено клопотання представника позивача та замінено первісного відповідача - Генеральну прокуратуру України на його правонаступника - Офіс Генерального прокурора. 
		З огляду на викладене, а також з метою повідомлення Офісу Генерального прокурора про розгляд даної справи, судове засідання відкладено до 29.01.2020.
		Ухвалою від 29.01.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.02.2020.
		В судовому засіданні 27.02.2020 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити, посилаючись при цьому на обставини, що викладені у позовній заяві та відповіді на відзив. Зокрема зазначив, що до набрання чинності Законом України від 19.09.2019 №113-ІХ на позивача поширювались гарантії, визначені КЗпП України, оскільки він мав високий рівень кваліфікації, безперервний стаж роботи в прокуратурі, має двох утриманців та є інвалідом ІІІ-ої групи. Разом із тим, набрання чинності зазначеним законом позбавляє позивача прав та гарантій визначених КЗпП України, що є грубим порушенням Конституції України. Крім того, представник позивача також зазначив, що положення п. 6,7 Розділу ІІ Закону України від 19.09.2019 №113-ІХ звузили права позивача, порушили його право на повагу до приватного життя та мають дискримінаційний характер. Також вказав, що згідно із формулюванням Закону України від 19.09.2019 №113-ІХ працівники прокуратури лише вважаються попередженими про звільнення, а не є такими, що попередженні. Крім того, представник позивача також звернув увагу на те, що форма заяви по переведення працівників до Офісу Генерального прокурора грубо порушує ст. 43 Конституції України. Також зазначив, що жодного рішення щодо скорочення штату в Офісі Генерального прокурора не приймалось, а тому підстава звільнення, визначена п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», в даному випадку не застосовується. Крім того, вказав, що використання під час співбесіди майбутніх прокурорів офіційно не підтвердженої анонімної інформації суперечить принципам інформаційних відносин.
		Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення даного адміністративного позову, посилаючись на обставини, що викладені у відзиві на позовну заяву. Зокрема зазначила, що подана позивачем заява про переведення до Офісу Генерального прокурора суперечить вимогам Порядку, затвердженого наказом Генерального прокурора №221 від 03.10.2019. При цьому, не подання позивачем заяви затвердженої форми свідчить про відсутність у нього бажання для переведення до Офісу Генерального прокурора. Також зазначила, що п. 19 Розділу ІІ Закону України від 19.09.2019 №113-ІХ визначено, що неподання прокурором Генеральної прокуратури України у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію є підставою для його звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Крім того, вказала, що норми Закону України «Про прокуратуру» в даному випадку є спеціальними, а тому КЗпП України застосуванню не підлягає. До того ж, до КЗпП України законодавцем було внесено відповідні зміни. Представник позивача також зазначила, що положення Закону України від 19.09.2019 №113-ІХ та Закону України «Про прокуратуру» є чинними та неконституційними у встановленому порядку не визнавались. Крім того, вказала, що наказ Генерального прокурора України №221 від 03.10.2019 виданий у межах повноважень, в порядку та у спосіб, що визначенні чинним законодавством. Також зазначила, що Порядок, затверджений наказом №221 від 03.10.2019 не містить дискримінаційних положень. Крім того, наявність у позивача інвалідності, на думку представника відповідача, не є доказами в розумінні ст. 72 КАС України, оскільки звільнення відбулось у спосіб та порядок, що визначені Законом України від 19.09.2019 №113-ІХ.
		Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що на підставі наказу Генеральної прокуратури України від 21.07.2016 №970-ц ОСОБА_1 у зв`язку зі зміною структури та штатного розпису Генеральної прокуратури призначений прокурором другого наглядового відділу за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України.
		25.09.2019 набув чинності Закон України №113-ХІ від 19.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
		На виконання Закону України №113-ХІ від 19.09.2019, наказом Генерального прокурора України №221 від 03.10.2019, затверджено Порядок проходження прокурорами атестації.
		Як зазначає позивач у позовній заяві, оскільки форма заяви, яка розміщена у Додатку 2 до Порядку проходження прокурорами атестації, порушувала його права, тому він 15.10.2019 надіслав Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, в зв`язку з реорганізацією Генеральної прокуратури України.
		Разом із тим, наказом Генеральної прокуратури України №1237-ц від 28.10.2019 позивача звільнено з посади прокурора другого наглядового відділу за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 29 жовтня 2019 року.
		Вважаючи своє звільнення протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
		Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
		Відповідно до положень ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Так, 25.09.2019 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX, (далі - Закон №113-ІХ), яким запроваджено реформування системи органів прокуратури.
		Відповідно до п. 6 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
		За приписами п. 7 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
		Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (п. 9 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ).
		Згідно із п. 10 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
		На виконання вимог Закону №113-ІХ, наказом Генерального прокурора України №221 від 03.10.2019 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок №221).
		Відповідно до п. 9 Порядку №221, атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.
		Заява, вказана у пункті 9 Розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Особа, яку за рішенням суду поновлено на посаді прокурора або слідчого прокуратури після 15 жовтня 2019 року, подає таку заяву Генеральному прокурору упродовж 5 днів після видання керівником органу прокуратури наказу про її поновлення на посаді (п. 10 Порядку №221).
		При цьому, положеннями п. 19 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ визначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав, зокрема, неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію.
		В даному ж випадку, як слідує із матеріалів справи, маючи намір бути переведеним до Офісу Генерального прокурора, 15.10.2019 позивач подав Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, в якій зазначив, що враховуючи проведення реорганізації Генеральної прокуратури України, просить перевести його на посаду Генерального прокурора в Офісі Генерального прокурора.
		Разом із тим, наказом Генеральної прокуратури України №1237-ц від 28.10.2019 позивача звільнено з посади прокурора другого наглядового відділу за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 29 жовтня 2019 року.
		При цьому, обґрунтовуючи правомірність оскаржуваного у даній справі наказу про звільнення ОСОБА_1 , представник відповідача зазначає, що надіслана позивачем Генеральному прокурору заява про переведення до Офісу Генерального прокурора за своїм змістом та формою не відповідає вимогам Порядку №221, адже у поданій заяві не зазначено про його бажання пройти атестацію, що свідчить про відсутність його волевиявлення щодо призначення до Офісу Генерального прокурора. Таким чином, позивачем не подано в установлений строк заяву затвердженої форми до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, що, в свою чергу, є обов`язковою умовою для призначення прокурорів до Офісу Генерального прокурора.
		При цьому, представник позивача, обґрунтовуючи вимоги даного адміністративного позову, зазначає, що положення Закону №113-ІХ позбавляють позивача прав та гарантій визначених КЗпП України, а також грубо порушують ст. 43 Конституції України. Також зазначає, що положення п. 6,7 Розділу ІІ Закону №113-ІХ звузили права позивача, порушили його право на повагу до приватного життя та мають дискримінаційний характер. Крім того, вказує, що згідно із формулюванням положень Закону №113-ІХ працівники прокуратури лише вважаються попередженими про звільнення, а не є такими, що попередженні. 
		В той же час, суд критично оцінює усі наведені вище твердження представника позивача, як підставу для задоволення даного адміністративного позову, оскільки мотиви, якими він обґрунтовує протиправність та необхідність скасування наказу №1237-ц від 28.10.2019, фактично свідчать про його незгоду із положеннями Закону №113-ІХ, які, на його думку, порушують права та гарантії позивача, що визначені КЗпП України та Конституцією України.
		Разом із тим, суд звертає увагу представника позивача на ту обставину, що положення Закону №113-ІХ на день ухвалення рішення у вказаній справі є чинними та неконституційними, у встановленому законом порядку, не визнавались.
		Що ж до посилань представника позивача на те, що затверджена форма заяви по переведення працівників до Офісу Генерального прокурора грубо порушує ст. 43 Конституції України, то суд зазначає, що форма такої заяви передбачена Порядком №221, який, в свою чергу, затверджений наказом Генерального прокурора України №221 від 03.10.2019.
		При цьому, суд акцентує увагу на тому, що положення Порядку №221 є чинними, а тому підстав для їх неврахування, на думку суду, відсутні.
		Судом також враховано, що наказ Генерального прокурора України №221 від 03.10.2019 оскаржений позивачем в судовому порядку до Окружного адміністративного суду міста Києва, однак, станом на дату розгляду даної адміністративної справи жодних доказів його скасування представником позивача не надано, а судом таких обставин не встановлено.
		З огляду на вище викладене, посилання представника позивача на те, що положення Закону №113-ІХ, а також Порядку №221 звужують та порушують права позивача, на думку суду, не можуть бути підставою для задоволення даного адміністративного позову, адже відповідні положення є чинними, а тому підстави для їх неврахування в межах розгляду даної справи, відсутні.
		Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги представник позивача також зазначає, що жодного рішення щодо скорочення штату в Офісі Генерального прокурора не приймалось, а тому підстава звільнення, визначена п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», в даному випадку не застосовується. 
		Разом із тим, суд критично оцінює наведені вище посилання представника позивача, адже така підстава для звільнення чітко визначена положеннями п. 19 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ та застосовується у випадку неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію.
		В даному ж випадку, заяви, зміст якої б відповідав би формі, що затверджена Порядком №221, позивачем у строк до 15.10.2019 подано не було.
		Таким чином, враховуючи наведені обставини, суд приходить до висновку, що відповідачем цілком обґрунтовано визначено підставою для звільнення позивача  положення п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», адже зазначене передбачено положеннями Закону №113-ІХ, які, як уже зазначалось судом вище, є чинними та неконституційними не визнавались.
		Суд також критично оцінює посилання представника позивача на те, що використання під час співбесіди майбутніх прокурорів офіційно не підтвердженої анонімної інформації суперечить принципам інформаційних відносин, адже вказані обставини жодним чином не стосуються підстав прийняття оскаржуваного у даній справі наказу №1237-ц від 28.10.2019.
		Крім того, суд також вважає за необхідне зазначити, що наявність у позивача високого рівня кваліфікації, безперервного стажу роботи в прокуратурі, двох утриманців та  інвалідності ІІІ-ої групи, жодним чином не може свідчити про протиправність наказу №1237-ц від 28.10.2019, адже, як уже було встановлено судом вище, у строк до 15.10.2019 ним не було подано заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора, яка б за своїм змістом та формою відповідала б вимогам Порядку №221 та Закону №113-ІХ.
		З огляду на викладене, а також враховуючи усі наведені вище обставини, суд приходить до висновку, що оскаржуваний у даній справі наказ Генерального прокурора №1237-ц від 28.10.2019 є таким, що прийнятий у межах, спосіб та порядку, що визначенні чинним законодавством, а тому підстави для його скасування, на переконання суду, відсутні.
		За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
		Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
		З урахуванням вимог ст. 139 КАС України понесені позивачем судові витрати йому не присуджуються. 
		Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295  КАС України, суд -
		ВИРІШИВ:
		В задоволенні адміністративного позову, - відмовити.
		Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
		Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його  проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження,  якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).
		Офіс Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, код ЄДРПОУ 00034051).
		Повний текст рішення складено 10.03.2020.
		 
		Суддя                                                  Поліщук Ірина Миколаївна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...